Становлення ціннісних орієнтацій в умовах модернізаційних змін системи освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення ціннісних орієнтацій в умовах модернізаційних змін системи освіти

Осмислення і систематизація інтегрованих знань про становлення ціннісних орієнтацій необхідні з огляду на ситуацію, коли соціальні зміни, що відбуваються у світовому часопросторі, висувають на перший план нові цінності у сфері освіти, серед яких залучення молоді до світової і національної культури, розвиток морально-етичних якостей.

У періоди суспільних трансформацій сприяння розвитку моральності, тобто керування становленням ціннісних орієнтацій стає надзвичайно актуальним і складним завданням. Цей процес ускладнюється у зв'язку з реаліями сьогодення: політична криза, руйнування цінностей, втрата моральних орієнтирів молоді, виникнення й поширення негативних проявів поведінки, негативний вплив засобів масової інформації. Крім того, сьогодні серед дітей і молоді поширюється неспроможність до оволодіння культурою, яка є необхідним елементом розвитку та існування людини в світі.

Великі сподівання у вирішенні цих проблем науковці покладають на систему освіти. Академік В. Андрущенко наголошує: «Як система підготовки людини до життя, освіта виконує не тільки просвітницьку (формування знань чи компетенцій), а й аксіологічну функцію. Вона формує цінності, які складають основу світогляду, духовного і морального світу людини і супроводжують її протягом життя» [2, с. 5].

Проблему виховання цінностей в освіті вивчали філософи М. Бердяєв, С. Булгаков, В. Соловйов, Питирим Сорокін, В. Розанов, М. Розов, П. Юркевич та інші; педагоги О. Бєлих, Б. Нагорний, О. Олексюк, О. Семашко, Д. Чернилевський, Г Шевченко, В. Яковенко; у кінці ХХ - на початку ХХІ століття - Б. Ананьєв, В. Андрущенко, В. Барановський, М. Бахтін, І. Зязюн, С. Карпенчук, В. Кремень, В. Крижко та інші. Серед вітчизняних дослідників до проблеми звертались С. Ананьїн, М. Бахтін, І. Бех, А. Бичко, В. Бутенко, М. Головатий, Г Горак, Б. Грінченко, Г Заіченко, М. Каган та інші. У межах психолого-педагогічних підходів К. Абульханова-Славська, М. Бобнева, Г. Будінайте, Д. Леонтьєв, В. Мясищев, С. Рубінштейн та інші феномен «цінності» визначають найважливішою особистісною характеристикою і надають йому значення регулятора поведінки людини. Деякі вчені розглядають ціннісні орієнтації з позицій спрямованості особистості (Б. Ананьєв, В. Мерлін, К. Платонов та інші).

Незважаючи на великий обсяг досліджень, аспект керування становленням ціннісних орієнтацій в умовах суспільних трансформацій та модернізації системи освіти є недостатньо висвітленим і потребує особливої уваги та подальших розвідок науковців.

Отже, мета статті: на основі аналізу філософських, психологічних та педагогічних джерел довести необхідність посилення аксіологічного підходу, що враховує модернізаційні зміни системи освіти, й акцентування культурологічних гуманістичних цінностей у вихованні молоді.

Аналіз філософських, культурологічних, психологічних джерел з проблем виховання підводить до висновку, що потрібні нові дослідження, які висвітлюють подальші модернізаційні зміни системи освіти, адже саме на неї покладаються сподівання і надії. При цьому вчені визнають, що рівень суспільних знань і подальший розвиток особливо потребують моральності, тим більше в сучасній освіті мають місце певні суперечності, які слід враховувати:

- неоднозначність, різновекторність, часто протилежність, незавершеність, суперечливість тенденцій щодо освіти й виховання є складними для вивчення і для надання випереджувальних рекомендацій;

- домінантність знаннєвої парадигми освіти залишає все менше можливостей для здійснення виховного впливу та для забезпечення орієнтації у великому обсязі інформації, а також порушує рівновагу між обсягом знань і рівнем моральності, людяності, духовності;

- обмеженість професійної підготовки майбутніх учителів (несистематизовані знання, порушення цілісності сприймання педагогічного процесу, недостатня рефлексійна спрямованість професійної підготовки, відсутність інтегративних підходів у гуманітарній складовій освіти, недостатній обсяг моральної та емоційної складової) не дає змоги усвідомити акценти і тенденції освітньої науки та практики;

- недостатня методологічна обґрунтованість зміни парадигм та інновацій гальмує розвиток системи освіти;

- неспроможність педагогічної науки вирішити питання сьогодення і надати випереджаючі рекомендації через динамічність та суперечливість процесів, явищ, подій у зв'язку з переходом з постіндустріальної стадії розвитку суспільства до інформаційної призводить до зниження рівня освіченості молоді.

Професор В. Молодиченко, аналізуючи питання модернізації цінностей в українському суспільстві засобами освіти в аспекті сучасних соціальних проблем, підкреслив: «Роль освіти в системі формування цінностей слід посилювати» [6, с. 7]. Науковець вказує на зміну цінностей матеріалістичного суспільства на цінності постматеріалістичного суспільства і доводить, що «до абсолютних цінностей у ХХ ст. приєдналося людське життя, а під впливом екологічних проблем - і життя в широкому розумінні слова» [6, с. 26]. Учений додає, що процес міжінтеграційної зміни цінностей і ціннісних орієнтирів розпочався на початку ХХІ століття [6, с. 31].

В. Молодиченко підкреслює, що в осмисленні ціннісного виміру сучасних глобалізаційних тенденцій і їх відображення в освіті необхідно враховувати декілька концептуальних пластів: найрізноманітніші аспекти проблематики функціонування сфери освіти, способи та методи повернення загальнолюдських цінностей у зміст освіти, гносеологічний і логіко-методологічний аналіз ціннісної проблематики, соціальний аспект цінностей й особливості впливу системи цінностей на формування соціального знання, культурологічний вектор взаємозв'язків ціннісних уявлень як іманентних характеристик культур, їх входження в культурну площину як конкретної епохи, так і всієї історії людства [6].

На думку багатьох учених, сучасна ситуація визначається відсутністю високоморальної ідеї, яка б поєднувала суспільство, адже культура залежить від якості основоположних ідей та ментальностей. Науковці стурбовані кризою гуманності, яка охопила соціальну, політичну, економічну, естетичну сферу суспільства і саму особистість. Показниками цієї кризи є деіндивідуалізація, дегуманізація, втрата моральних цінностей, асоціальна поведінка тощо. Причиною таких та інших негативних тенденцій є ігнорування культури народу та панування протягом тривалого часу комуністичної ідеології. До того ж сучасна дійсність та ринкові реалії актуалізували нові цінності, часто аморальні, з пріоритетом матеріального, споживацького, гедоністичного, антигуманного.

Загалом поняття «цінність», що вживається у філософії, психології, релігії і педагогіці, визначають якості об'єктів і явищ, а також теорій та ідей, що є еталоном якості та ідеалом відповідно до соціально обумовлених пріоритетів розвитку культури, як рівня усвідомленого володіння соціально-історичним досвідом гуманних відносин та створення цінностей. Отже, цінності та морально-духовне виховання взаємопов'язані. Узагальнюючи загальновідомі підходи, можна визначати цінності як структурні компоненти особистості, які є вихідними утвореннями для визначення мети активності і можуть бути подані як системи духовно-моральної саморегуляції особистості. Активність особистості реалізується лише в процесі взаємодії таких компонентів як «образ Я», ідеал, рівень домагань, самооцінка, самоконтроль.

«Український педагогічний словник» С. Гончаренка визначає ціннісні орієнтації як вибіркову, відносно стійку систему спрямованості інтересів і потреб особистості, зорієнтовану на певний аспект соціальних цінностей [5]. Ціннісні орієнтації формуються в процесі соціального розвитку індивіда, його участі у трудовому житті. Виховання людини є керуванням, становленням або зміною її ціннісних орієнтацій.

Ми спираємось на уточнене трактування «ціннісні орієнтації» в сучасній інтерпретації, яке надає М. Окса, - «надання переваг (або відкидання) певних сенсів і побудованих на їхній основі способів поведінки, їх формування, як виховний процес на базі співвідношення суб'єктивного досвіду з наявними в даному соціумі моральними й культурними зразками» [7, с. 63].

Нова ціннісна парадигма освіти формується з другої половини ХХ століття. Реалії Європейського простору вищої освіти потребують визнання моральної складової освіти. Концепція освіти ХХІ століття, розроблена ЮНЕСКО, вимагає пошуку шляхів удосконалення системи освіти. Впливовим є документ, прийнятий Радою культурного співробітництва в межах діяльності Ради Європи, - Кодекс виховних цінностей, схвалений як керівництво до дії в умовах мультикультурного суспільства.

Слід зважати на те, що і матеріальні цінності (пам'ятки культури, мистецтва, засоби виробництва) і духовні (система сучасних наукових знань, умінь, досвід творчої діяльності, відкриття, теорії, технології; сучасна культура інтелектуальної праці; система високогуманних демократичних відносин між людьми; загальні закони розвитку особистості, суспільства і людства; закони розвитку природи і технології їх застосування; основні принципи співіснування людини і природи; культура виховання і навчання підростаючого покоління; культура всіх народів і націй, відображена у мові, мистецтві, традиціях, релігіях, творчій активності; ідеали людства і світового співтовариства щодо шляхів удосконалення життя) ґрунтовно висвітлені в теоріях: об'єктивно-ідеалістичних (неокантіанство, неотомізм, інтуїтивізм, гуссерліанська феноменологія); суб'єктивно-ідеалістичних (логічний позитивізм, емотивізм, лінгвістичний аналіз в етиці); натуралістичних (теорія інтересу, еволюційна етика) та марксистській теорії.

Провідні сучасні філософські напрями на перший план висувають завдання розвитку особистості. Концепція екзистенціалізму (Г. Марсель. Ж.-П. Сартр, А. Камю) основними цінностями проголошує свободу, відповідальність і вибір, а головною ідеєю - самовизначення особистості у житті. Концепція неотомізму (Ж. Марітен, А. Демпф, К. Фабро) ґрунтується на християнських цінностях, серед яких провідними є: віра, любов до Бога і ближнього, щастя, якого можна досягти тільки через наближення до Бога шляхом виконання обов'язку перед ним, обов'язок власного вдосконалення. Прагматична концепція, інструменталізм (Дж. Дьюї) розглядає людську сутність в дії, а її мислення як інструмент дії, проголошує ідеї ціннісного релятивізму (цінності обмежені в часі, їхнє існування детерміноване існуванням їхнього творця, тобто людини, вони є змінними, оскільки, змінюється конкретно-історична ситуація, вторинними, адже їх існування зумовлене існуванням людства, відносними, оскільки виникають і діють у певному людському суспільстві). Ідеї ціннісного релятивізму втілились в утилітаризмі, що окреслює мету людини як прагнення до користі, благополуччя і конкретизує цінності, обґрунтовані результатами особистісного досвіду.

Ці ідеї стали актуальними і для педагогів, які вважають цінності продуктом актуального досвіду, набутого у результаті людської діяльності, інструментом такої дії, як знання та інтелектуальні вміння, і доводять, що цінності необхідно перевіряти досвідом на надійність та корисність. Педагоги - прагматики розуміють виховання як тренування особистості у виборі цінностей, стилю життя, як її підготовку до самовизначення у життєвих ситуаціях, як спонукання до експериментування у здійсненні вчинків з метою підготовки до життя.

На нашу думку, необхідним є створення єдиної концептуальної теорії цінностей. Насамперед слід виходити з того, що накопичені людством знання про себе і про світ поєднуються в систему, яка відображає взаємодію людини з природою, суспільством і собою на основі її міждисциплінарного статусу.

У 2010 році науковці І. Бех і К. Чорна у виданні «Національна ідея у становленні патріота України» визначили власне трактування української національної ідеї, яке є аксіологічно спрямованим імперативом: «шляхом злагоди до процвітання» і конкретизували загальнолюдські і національні цінності. Ми вважаємо, що необхідними є стратегії, концепції та програми реалізації саме такої універсальної ідеї. Автори зазначили, що особистість - головна ланка розвитку суспільних відносин, найбільша цінність, і довели, що консолідуючою основою, яка може об'єднати людей, є моральні цінності, а моральність є регулятором поведінки людини в світі [3, с. 23].

Ми переконані, що в період кінця ХХ - початку ХХІ століття, на перехідному етапі від тоталітарної моделі виховання до гуманістичної, потрібно було посилити культурологічну складову освіти, акцентувати цінності культури, і вже зараз згаяно деякий час. Слід спиратись на аксіологічні основи освіти і виховання - цінності певної культури.

Реалізація вказаних завдань ускладнюється великою кількістю проблем: відсутністю системи морального виховання, чітко структурованого культурологічного напряму для різних рівнів системи освіти; розпадом традиційного укладу життя, заснованого на світосприйнятті звичаїв, відносин, правил життя; недостатньою кількість носіїв культури, недооцінкою ролі системи освіти та відсутністю систематичної культурологічної освіти; непідготовленістю (мотиваційною, емоційною, інтелектуальною) населення до сприйняття змісту культури; розпадом і кризою сім'ї, недостатнім рівнем моральної культури більшості сучасних батьків; некомпетентністю сім'ї у питаннях духовного становлення і морального виховання дитини; недостатнім рівнем культури і професійної компетентності педагогів щодо змісту і методики морального виховання; відсутністю коштів на створення навчально-методичної та інформаційної продукції, на моральне просвітництво населення та підготовку педагогів. Сьогодні додались і ще більш глобальні проблеми, пов'язані з виживанням нації: політична криза в країні з усіма її наслідками тощо.

Відтак, на межі ХХ-ХХІ століть пріоритетними цінностями слід визнавати загальнолюдські, а основним спрямуванням розвитку освіти - культурологічне, яке є засобом досягнення гуманізації освіти. Ми спираємось на розуміння культуровідповідної концепції, яке пропонує Є. Бондаревська, що наголошує на необхідності сходження особистості до цінностей, смислів, якостей, життєвих позицій [8]. Безперечно, таке бачення не є новим - культурологічний підхід гуманістично спрямованого виховання був обґрунтований в працях Я. Ко - менського, І. Песталоцці, А. Дістервега, а згодом - Т. Шевченка, П. Костомарова, П. Куліша, М. Драгоманова, Б. Грінченка,

С. Русової та інших. На необхідності культуровідповідної концепції виховного процесу наголошував В. Сухомлинський. Сьогодні цю думку продовжує Ш. Амонашвілі: освіта є процесом живлення душі і серця дитини усіма кращими, вищими, піднесеними, одухотвореними плодами людської культури і цивілізації [1, с. 22]. Академік Б. Гершунський підкреслює: зневага до цінностей і цілей освіти - «чи не головна вада сучасної освіти» [4, с. 31].

Відтак, прилучення до національно-культурних і загальнолюдських цінностей є важливим завданням освіти. Ураховуючи кризу моральності, що пов'язана з негативними впливами тоталітарного минулого, необхідно створювати цілісну систему світоглядно-аксіологічних орієнтацій на основі загально - світоглядної трансформації. Процес формування моральності постає важливим феноменом для нового педагогічного мислення, від якого залежать подальші можливості і стратегії. Нова гуманістична та демократична національна парадигма виховання повинна поєднати два вектори: формування загальнолюдських, національних цінностей і реалізація природного потенціалу особистості, які спрямовані на культурне зростання особистості і прогрес суспільства.

Спираючись на основні принципи реформування системи освіти, цінностями, що визначають перспективи людського буття, є: людські (соціальний захист, допомога, підтримка індивідуальності, творчого потенціалу), духовні (сукупний досвід людства, відображений у філософських теоріях і способах мислення), практичні (способи практичної діяльності, перевірені практикою освітньо-виховні системи), особистісні (здібності, індивідуальні особливості особистості, власна життєтворчість). Актуалізація цих цінностей становить культурне зростання особистості і входження у світову культуру.

Перспективами подальших досліджень можуть бути: удосконалення системи морального виховання з конкретизацією культурологічної складової в концепціях та програмах; наукове осмислення та структурування культурологічного напряму для різних рівнів системи освіти тощо.

Література

освіта культура національний

1. Амонашвили Ш.А. Школа жизни: Трактат о начальной ступени образования, основанный на принципах гуманно-личностной педагогики / Ш.А. Амонашвили. - М.: Издат. Дом Шалвы Амонашвили, 2000. - 142 с.

2. Андрущенко В.П. Інтеграція цінностей: Педагогічний досвід Європи. Стаття перша. Велика Хартія Університетів / В.П. Андрущенко // Вища освіта України. - 2013. - №1. - С. 5-10.

3. Бех І.Д. Національна ідея у становленні громадянина-патріота (програмно-виховний контекст) / І.Д. Бех, К.І. Чорна. - Черкаси, 2010. - 40 с.

4. Гершунский Б.С. Философия образования для ХХІ века (В поисках практико-ориентиров. образоват. концепций) / Б.С. Гершунский. - М.: Интер Диалект+, 1997. - 697 с.

5. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / С. Гончаренко, С. Головко, С. Каверіна. - Київ: Либідь, 1997. - 374 с.

6. Молодиченко В.В. Модернізація цінностей в українському суспільстві засобами освіти: філософський аналіз: монографія / В.В. Молодиченко. - К.: Знання України, 2010. - 383 с.

7. Окса М.М. Виховні ціннісні професійні орієнтації майбутніх учителів засобами педагогічної практики: монографія / М.М. Окса. - Мелітополь: Видавничий будинок Мелітопольської міської друкарні, 2013. - 208 с.

8. Степанов Е.Н. Педагогу о современных подходах и концепциях воспитания / Е.Н. Степанов, Л.М. Лузина. - М.: ТЦ Сфера, 2003. - С. 51-61.

Размещено на Allbest.ru