Учитель як провідник етичної культури в сучасному освітньому просторі

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 37.011.3-051: 171: 008

УЧИТЕЛЬ ЯК ПРОВІДНИК ЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ

С.А. Гаряча

На сучасному етапі розвитку українського суспільства з причини демографічних, екологічних загроз, дефіциту духовності та кризи цінностей усе більшої гостроти набуває проблема моралі та етичної культури, посилення їхнього ціннісного аспекту.

У своєрідному маніфесті сучасного життя, проголошеному відомим американським письменником та актором Дж. Карлі- ном, окреслено парадокси нашого часу: ми маємо високі будинки, але низьку терпимість; широкі магістралі, але вузькі погляди; маємо кращу освіту, але менше розуму, мудрості; сміємося занадто мало, гніваємося занадто легко; збільшили свої намагання, але скоротили цінності; говоримо занадто багато, любимо занадто рідкоі ненавидимо занадто часто; підкорюємо космічні простори, але не душевні; робимо великі, але не найкращі справи; очищаємо повітря, але забруднюємо душу; час коротких відстаней, разової моралі, зв'язків на одну ніч... [3, с. 17].

Осмислення цих суперечностей, їхніх причин та усвідомлення насамперед того, що індустріальний спосіб виробництва і технічний прогрес вже не відповідають потребам розвитку кожної особистості, зумовлюють розширення комплексу національних завдань і мети сучасної освіти, пошук шляхів гуманізації життя, формування цінностей сучасного і майбутнього.

Етична культура виступає способом осягнення дійсності, є силою, що спрямовує до вершин моралі, людського духу, усвідомленням цінності людського життя, особливо в умовах суспільно-економічної кризи. Це актуалізує потребу переходу від авторитарних до гуманістичних принципів виховання підростаючого покоління, утвердження цінностей добра, справедливості, честі, гідності, совісті, обов'язку, відповідальності.

Визначаючи рівень розвитку як суспільства загалом, так і окремої особистості зокрема, етична культура виступає найважливішим надбанням людства, без якої неможливий подальший прогрес суспільства, втілення ідеалів демократії і гуманізму у життя.

Наукові підходи до формування етичної культури в сучасних умовах розроблені в дослідженнях І. Беха, В. Білоусової, Н. Ганнусенко, В. Киричок, К. Чорної, Л. Хоружої, К. Журби та інших дослідників.

Метою статтіє аналіз і дискурсивний огляд програмних документів та педагогічної спадщини у контексті формування етичної культури педагога, його самовдосконалення.

У книзі «Школа життя» Ш. Амонашвілі цілком поділяє погляди Г. Уеллса, що жоден завойовник не може змінити сутність мас, жоден державний діяч не може поставити світові справи вище ідей і здібностей того покоління дорослих, з якими має справу. Проте Вчитель може зробити більше, ніж завойовники і державні правителі, -- сформувати нову свідомість і звільнити приховані можливості людства. У цьому сенсі автор розкриває своє бачення ролі педагога.

Учитель є ключовою фігурою сучасного виховного процесу. Саме він повинен бути основним носієм етичної культури, стати провідником гуманістичних цінностей вищого зразка, оскільки від його професіоналізму і майстерності залежатиме рівень етичної культури підростаючого покоління та майбутнє української нації.

У Педагогічній конституції Європи зазначено, що основи педагогічної освіти Європейського простору були закладені ще в епоху античності, і кожна з наступних епох -- Середньовіччя і Відродження, Реформація і Просвітництво, Нові часи і Класична епоха -- послідовно формувала педагогічну освіту як освіту гуманістичну, креативну, людино- і культуротворчу. А тому центром педагогічної освіти та різних форм підготовки педагога у її рамках є формування особистості вчителя -- людини високого рівня освіти, загальнокультурної підготовки, високих духовних і моральних якостей, здатної до навчання та виховання підростаючого покоління [8, с. 11].

Формування етичної культури сучасного вчителя -- цілеспрямований процес, який охоплює фахову підготовку і діяльність учителя, що передбачає етичну компетентність, професійну культуру, моральність і гуманізм, любов до професії і до дітей. Щоб зрозуміти, на що себе спрямовувати, педагогу слід спочатку осмислити і внутрішньо прийняти принципи виховання основ етичної культури, а саме:

- гуманістичний принцип, що полягає у визнанні людини як найвищої цінності, розумінні дитини, доброзичливому ставленні до неї, довірі, прийнятті кожної дитини такою, якою вона є, удосконаленні її поведінки;

- єдність національного і загальнолюдського, що полягає у формуванні національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв народів, що населяють Україну;

- принцип природовідповідності, який враховує у процесі виховання багатогранну і цілісну природу людини, її вікові та індивідуальні особливості;

- принцип культуровідповідності, що забезпечує органічний взаємозв'язок з історією народу, його мовою, культурними та прогресивними родинно-побутовими і релігійними традиціями, традиціями і культурами інших народів світу, забезпечення духовної єдності, наступності та спадкоємності поколінь, зв'язок виховання з життям;

- принцип індивідуальності, який утверджує неповторність та унікальність кожної людини, визначає її інтереси, бажання та потреби у житті;

- принцип стимулювання, який визначається вірою у сили і здібності кожної дитини, її потенційні можливості, здатність досягти високих результатів, заохочення до самоорганізації, самовиховання та самовдосконалення;

- принцип цілісності, який консолідує зусилля всіх суб'єктів виховання в одну систему;

- принцип педагогічної компетентності, що полягає у доцільному використанні педагогічних форм, методів, доборі змісту, педагогічній тактовності;

- принцип неперервності, який визначає процес виховання як такий, що триває протягом усього життя людини [2].

У Маніфесті гуманної педагогіки стверджується, що кожний педагог-гуманіст є «творцем свого суб'єктивного освітнього простору, у який залучає дітей чи окрему Дитину. Сила і якість впливу цього простору залежить від особистості педагога і його культури: характеру, вдачі, почуттів, думок, знань, прагнень, світогляду -- адже освітній простір -- це відображення нашої сутності. Звідси -- найфундаментальніша проблема гуманної педагогіки -- самовдосконалення» [6].

У Національній стратегії розвитку освіти на період до 2021 року зазначено, що «пріоритетом державної гуманітарної політики щодо національного виховання має бути забезпечення громадянського, патріотичного, морального, трудового виховання, формування здорового способу життя, соціальної активності, відповідальності та толерантності. Виконання зазначених завдань передбачає переорієнтацію пріоритетів освіти з держави на особистість, на послідовну демократизацію і гуманізацію навчально-виховного процесу, педагогічної ідеології в цілому, тобто на європейські; гуманістичні цінності та виміри...» [7].

Суспільство зацікавлене в тому, щоб учитель не тільки навчав дітей основам наук, а й створював умови для розвитку людей високої моральної та етичної культури, з відповідним світоглядом, запитами, інтересами, творчим підходом до життя. Найважливішою компетентністю педагога ХХІ століття є забезпечення освітнього середовища, яке буде сприяє благополуччю кожної дитини і формувати її багатий духовний світ [8].

«Дитина ходить у школу не лише для того, щоб учитися, -- вважав В. О. Сухомлинський. -- Це тільки одна частина життя у школі. Школа -- майстерня людяності. Дитина ходить туди, щоб облагороджуватися, щоб особистістю стати, щоб мати друзів, щоб навчитися любити і творити» [1, с. 156].

У сучасному виховному процесі головний акцент має зміститися із засвоєння певного обсягу знань на виховання особистості з урахуванням її унікальних «природних рушійних сил» (пристрасті до розвитку, пристрасті до дорослішання та пристрасті до свободи). І вже на цій основі доцільно формувати у дітей основи етичної культури, базові гуманістичні цінності та бажання самовдосконалюватися.

Успішність виховання підростаючого покоління великою мірою залежить від підготовки вчителя, який повинен володіти високими особистісними і моральними якостями, ґрунтовними знаннями, педагогічними технологіями та також мати можливість отримувати додаткові знання, необхідні для практичної діяльності.

На думку школярів, найважливішими якостями педагога є зацікавленість і повага до дітей як особистостей без пригнічення їхньої гідності.

Критерієм етичної культури вчителя є визнання особистіс- них пріоритетів дитини; емоційна чутливість до сприйняття моральних цінностей педагогічної професії; емпатія; готовність до морального вибору; тактовність, вольова регуляція; дотримання норм учительської етики; уміння діяти у конфліктних ситуаціях.

У своїй книзі «Як любити дітей» Я. Корчак згадує виступ в Інституті спеціальної педагогіки у Варшаві. Він продемонстрував у рентгенівському кабінеті серце дитини, яка була налякана новою обстановкою. Присутні побачили на екрані, як швидко забилося маленьке серце. І тоді відомий лікар-пе- діатр і педагог звернувся до присутніх зі словами: «Дивіться і запам'ятовуйте: тоді, коли ви гніваєтеся або коли втомилися, а діти стають нестерпні і виводять вас із себе, коли ви сердитеся і кричите, коли в нападі гніву ви хочете покарати, згадайте, що так виглядає і реагує серце дитини» [5].

Сьогодні від педагогів можна почути, що до школи приходять діти із нестерпним характером, важкою поведінкою, з небажанням вчитися. На запитання «Чи хочуть діти навчатися і виховуватися?» вчителі відповідають по-різному: не хочуть, хочуть, та не так, як ми вчимо і виховуємо, хочуть, та не те, що ми їм даємо, тощо... Кожен педагог має зрозуміти, що дитина хоче вчитися і виховуватися, лише без примусу, за визнання себе рівним із дорослими суб'єктом.

На жаль, у підручниках з педагогіки практично не розкривається таке поняття, як «любов», тому що вчені не визначають його як науковий термін. А як же будувати весь освітній процес без любові вчителя до дитини? Якщо вчитель не буде старатися, щоб його полюбили діти, через його любов до них, то взаємодії не відбудеться. Взаємодії, яку В. Сухомлинський назвав духовною спільністю; а якщо не буде духовної спільності, то не відбудеться ні виховання, ані розвитку особистості.

У Маніфесті «Як любити дітей» педагог-гуманіст ділиться своїми думками: «Скільки приносять діти із собою потворного, скільки буває такого, коли серце дитяче -- як гнойовик, як виразка, коріння яких відходять у глибину тих днів, коли перед дитиною щойно відкрилося віконце у світ. Буває дивляться на тебе не чисті, чесні, щирі, а нахабні, лицемірні очі. Хіба можна все це любити? Я люблю дитину не такою, якою вона є, а такою, якою вона повинна бути. І коли вдається очистити серце дитяче від гнойовиків і виразок, коли в очах дитини сяє одухотвореність красою, а не блукає лицемірна посмішка, я люблю цю справжню людину, бо у ній -- частинка моєї душі» [4, с. 185].

Одна з центральних етичних категорій, що уособлює позитивний досвід у житті, це добро. У педагога добро спрямоване на продукування гуманізму, ціннісного ставлення до дитини, до себе і до інших людей. Воно є важливою умовою гармонійного існування людини в соціумі і в природі, розкриття її сут- нісних сил, самовдосконалення і самореалізації.

Почуття справедливості у вчителів та вихователів полягає у неупередженому, об'єктивному ставленні як до оточуючих, так і до себе, у повазі свободи думки і права вибору кожного. Справедливість педагога пов'язується з чесністю, принциповістю, правдивістю, прагненням відкрито протистояти злу. На переконання В. Сухомлинського, несправедливість покарань школярів спричинена педагогічним безкультур'ям самих учителів, необ'єктивним оцінюванням, невдалою організацією виховного процесу у школі, відсутністю єдності вимог школи і сім'ї, невідповідністю покарання здійсненим вчинкам: «Педагогічне безкультур'я і невігластво починаються там, де вчитель, не розуміючи духовного світу дитини, намагається перетворити дитячу беззахисність у клітку, куди він заганяє маленьку пташку, роблячи з неї те, що йому здається корисним і потрібним» [10, с. 617]. навчальний виховний етичний справедливість

Моральний зміст справедливості педагога полягає у повазі до честі і гідності вихованця. Честь і гідність як взаємопов'язані етичні категорії розкривають ціннісне ставлення особистості до себе. Якщо гідність ґрунтується на самоповазі, усвідомленні власної значущості, що є основою самооцінки її діяльності і самореалізації, то категорія честі передбачає визнання досягнень, оцінювання дій чи поведінки з боку інших. Визнання честі й гідності вихованця є невід'ємною складовою взаємодії вчителя з дитиною, в основі якої лежить визнання дитини, що спонукає «бажання вихованця стати кращим і бажання педагога бачити вихованця кращим, ніж він є зараз... Виховати почуття власної гідності, честі, самоповаги можна лише тоді, коли людина почувається господарем у власному духовному світі, коли в ній є визначена межа, яку ніхто не має права переступати» [4, с. 177].

Совість учителя, пов'язана з поняттями обов'язку і відповідальності, визначає оцінку і самооцінку особистістю власних вчинків, емоцій, мотивів через призму вищих моральних і етичних цінностей. Якщо в авторитарній етиці совість співвідноситься із зовнішнім авторитетом, який регулює поведінку індивіда через послух, покору, страх покарання, то в гуманістичній етиці совість виступає внутрішнім контролером поведінки особистості через свідомий моральний вибір, розуміння наслідків своєї діяльності та узгодження своїх дій відповідно до етичних цінностей.

Обов'язок педагога є імперативною етичною категорією, що виявляє рівень його моральної свідомості, здатність зрозуміти свою місію, власну роль у навчально-виховному процесі, в облагородженні суспільства. Важливим аспектом обов'язку є здатність усвідомити свою роль і місце в житті школи, класу, окремої дитини, що відзначав В. Сухомлинсь- кий: «Обов'язок -- це внутрішній суддя людини, найважливіший стимул сумління. Для сумління обов'язок те саме, що для човна кермо і весла; без обов'язку немає благородних людських принципів» [11, с. 478].

Відповідальність педагогазумовлена свободою вибору засобів досягнення мети у прийнятті морального рішення та усвідомленні можливих наслідків власних дій[9]. Отже, відповідальність визначає готовність приймати соціальні вимоги, моральні рішення на основі добровільної підзвітності за їхньої узгодженості з обов'язком.

В окремих пунктах Кодексу честі та служіння учителя, затвердженому на ХІІІ Міжнародних педагогічних читаннях з гуманної педагогіки в м. Тбілісі (Грузія, 2014) зазначено, що педагог:

- проявляє особливу турботу у розвитку і збагаченні культурного простору своїх учнів, учить жити, дорослішати і розвиватися у власному духовному вимірі, мріяти, створювати красу, чинить добро; допомагає налагоджувати гармонію у навколишньому світі;

- усвідомлює виняткове значення своєї суб'єктивної волі у творенні освітнього процесу, тому постійно вдосконалює свій характер, погляди, педагогічне мистецтво, духовно-моральний світогляд; шукає і творить в собі педагога від Світла для дітей Світла.

Результати проведеного нами дослідження дають підстави стверджувати, що педагогіка завжди була, є і буде пронизана ідеями гуманізму, у яких важливе місце посідає етична культура та загальнолюдські цінності.

Проблема формування етичної культури педагога, упровадження загальнолюдських цінностей в освітній процес залишається актуальною і потребує подальшого розроблення у ряді важливих аспектів, зокрема таких, як залежність рівня етичної культури учнів від етичної культури педагога.

Література

1. Амонашвили Ш. А. Баллада о воспитании. Истинное воспитание Ребенка -- в воспитании самих себя / Ш. А. Амонашвили. -- Артемовск, 2008. -- С. 172.

2. Бех І. Д. Концепція виховання гуманістичних цінностей учнів. До факультативного курсу «Основи гуманістичної моралі» / І. Д. Бех, Н. І. Ганусенко, К. І. Чорна // Шкільний світ. -- 2005. -- № 45. -- С. 4-11.

3. Волик Л. В. Синдром CF (CHILDFREE) як нова альтернатива народженню та вихованню дітей // Шлях освіти. -- 2013. -- № 1. -- С. 15-18.

4. Духовный Свет в жизни учителя : сб. философ. статей. -- Донецк : Цифровая типография, 2009. -- 226 с.

5. Корчак Я. Как любить ребенка: Книга о воспитании / Януш Корчак // [пер. с польского]. -- М. : Политиздат, 1990. -- 493 с.

6. Манифест гуманной педагогики / Ш. А. Амонашвили // Всеукраин- ская культурно-образовательная ассоциация Гуманной педагогики, Артемовский Центр Гуманной Педагогики. -- Донецк : Ноулидж (донецкое отделение), 2011. -- 43 с.

7. Смолінська О. Є. Особистість майбутнього фахівця в культурно- освітньому просторі педагогічного університету / О. Є. Смолінська // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб. наук. пр. -- Кам'янець-Подільський : Видавець ПП Зволейко Д. Г., 2012. -- Вип. 16, кн. 3. -- C. 181-189.

8. Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу / Василь Олександрович Сухомлинський // Вибрані твори : в 5 т. / В. О. Сухомлинський. -- К. : Рад. школа, 1976. -- Т. 1. -- С. 403-637.

9. Сухомлинський В. О. Вибрані твори : в 5 т. Т. 3: Серце віддаю дітям. Народження громадянина. Листи до сина / Василь Олександрович Сухомлинський. -- К. : Радянська школа, 1977. -- 670 с.

Анотація

Ключові слова: етична культура, етична категорія, принципи, педагог-гуманіст, моральні цінності педагога.

В статье отражена актуальность ориентации учебно-воспитательного процесса в общеобразовательных заведениях на гуманистические ценности, проанализированы программные документы, труды философов и педагогов; рассмотрен вопрос формирования этической культуры педагога.

Ключевые слова: этическая культура, этическая категория, принципы, педагог-гуманист, моральные ценности педагога.

Keywords: ethical culture, ethical category, principles, educator-humanist, moral qualities of educator.