Ціннісні домінанти соціокультурної компетентності учнів

Анотація

У статті розглядається проблема розвитку ціннісних орієнтацій учнів 5-7 класів на уроках української мови. Визначено основоположні принципи розроблення дослідної методики. З'ясовано суть категорій «цінності», «ціннісні орієнтації»; узагальнено класифікації цінностей з метою добору їх для експериментального навчання. Обґрунтовано висновок, за яким становлення ціннісних орієнтацій учнів 5-7 класів здійснюється під час реалізації соціокультурної змістової лінії. Схарактеризовано зміст і структуру соціокультурної компетентності, визначено психолого-педагогічні умови формування її в процесі навчання української мови. Презентовано методи дослідного навчання, визначено критерії текстів соціокультурної тематики для системи вправ і завдань.

Ключові слова: цінності, ціннісні орієнтації, комунікативна компетентність, соціокультурна компетентність, країнознавчі знання, лінгвокраїнознавчі знання, соціолінгвістичні знання, інтерактивні методи навчання, ситуативні завдання.

Аннотация

В статье рассматривается проблема развития ценностных ориентаций учащихся 5-7 классов на уроках украинского языка. Определены основоположные принципы разработки экспериментальной методики. Выяснена суть категорий «ценности», «ценностные ориентации»; обобщены классификации ценностей с целью отбора их для специального обучения. Обоснован вывод о том, что становление ценностных ориентаций учащихся 5-7 классов осуществляется во время реализации социокультурной линии. Охарактеризованы содержание и структура социокультурной компетентности, определены психологопедагогические условия ее формирования в процессе обучения украинскому языку. Презентованы методы экспериментального обучения, определены критерии текстов социокультурной тематики для системы заданий и упражнений.

Ключевые слова: ценности, ценностные ориентации, коммуникативная компетентность, социокультурная компетентность, страноведческие знания, лингвострановедческие знания, социолингвистические знания, интерактивные методы обучения, ситуативные задания.

Annotatіon

In the paper, the problems of value orientations development in the pupils from grades 5-7 on Ukrainian lessons have been discussed. The fundamental principles of research methodology development were determined. The essence of categories «values», «value orientation» have been revealed. The classifications of values were generalized with the aim of selection for experimental teaching. According to the conclusion, the formation of value orientations in the pupils from grades 5-7 is based on the realization of socio-cultural content line. The content and structure of sociocultural competence have been characterized and psychological and pedagogical conditions of competence formation on Ukrainian lessons have been defined. The methods of experimental teaching have been presented, the criteria of texts of socio-cultural themes for the system of tasks and exercises have been determined.

Key words: values, value orientations, communicative competence, socio-cultural competence, geographic knowledge, geographic and linguistic knowledge, socio-linguistic knowledge, interactive methods of teaching, situational tasks.

Нова освітня парадигма, в основу якої покладено гуманістичний підхід, детермінує трансформаційні процеси в змісті навчання й виховання. Ці зміни передбачають зорієнтованість освітнього процесу на сприймання учня як суб'єкта виховної діяльності, створення умов для самовиховання й самовдосконалення, особистісного зростання й творчого самовираження кожного громадянина України. Сучасна школа покликана виховати покоління, здатне оберігати й примножувати цінності національної й світової культур, накопичені людством у ході історії [9]. З огляду на визначені завдання сьогодні вектор мовної освіти необхідно спрямувати в площину цінностей особистісного розвитку й гуманізму.

Маючи потужний аксіологічний потенціал, рідна мова, яка сама по собі вже є найважливішою людською цінністю, сприяє засвоєнню загальнолюдських і національних цінностей, культурних норм взаємодії в соціумі, правил соціальної поведінки. Передумовою соціалізації й самореалізації особистості вважається компетентність, тому визначальним освітнім напрямом, задекларованим у Державному стандарті й програмі з української мови, є компетентнісний підхід. Він спрямовує процес навчання на повноцінне засвоєння всіх ліній змісту мовної освіти: мовленнєвої, мовної, соціокультурної й діяльнісної. Ці лінії формують комунікативну компетентність учнів, сприяють розвиткові національної самосвідомості, патріотичному, морально-етичному й естетному вихованню їх [4; 14, с. 32].

Система цінностей посідає важливе місце в ієрархії якостей, які характеризують компетентнісну особистість. Процес формування ціннісно-смислових орієнтацій учнів тісно пов'язаний із соціокультурним аспектом навчання української мови, представленим у програмі соціокультурною змістовою лінією. Вона передбачає осмислення й синтез знань, здобутих під час вивчення інших навчальних предметів, трансформацію їх у цілісну картину світу й ґрунтується на суспільній та культуроносній функціях мови, відображуючи взаємозалежний зв'язок: людина - суспільство - мова - культура [14].

Сучасна філософія освіти пропонує соціокультурну модель навчання, «яка буде соціально й культурно-орієнтованою, пов'язаною із використанням внутрішнього потенціалу людини, її досвіду, здатності до естетичного й ціннісного переживання життя [2]».

Нові ідеї, знання й поняття загальнокультурних цінностей, ідеалів утверджуються в суспільній свідомості через просвіту й освіту, яка покликана відродити й утілити в життя споконвічні вартості українського народу, ефективно впливати на всебічний розвиток особистості. Українській мові відведено особливу роль у формуванні ціннісних орієнтацій учнів загальноосвітніх шкіл, оскільки вона не тільки слугує джерелом культурологічної інформації, а й виконує державотворчу й об'єднувальну суспільну роль - є інструментом творення держави, засобом міжкультурних стосунків між народами, що населяють Україну.

Сучасна філософія й методологія науки розглядає поняття цінностей як одне з найскладніших. Тому спроби осмислення цієї категорії в аксіологічній, соціологічній і психолого-педагогічній літературі засвідчують різноплановість визначень і класифікацій.

Проблема цінностей є предметом постійної уваги вітчизняних і зарубіжних філософів, соціологів, психологів і педагогів. Учені з'ясовують суть понять «цінності», «ціннісні орієнтації», простежують взаємозв'язок категорій «спрямованість», «мотив» і «ціннісна орієнтація», розробляють критерії аналізу основних типів цінностей, пропонують власні типології (К. Баєр, В. Воловик, Б. Гершунський, О. Дробницький, Г. Заїченко, П. Ігнатенко, В. Кремень, І. Майзель, А. Маслоу, В. Марков, К. Платонов, Є. Подольська, М. Рокич, В. Сагатовський, Ю. Солонін, Л. Сохань, Д. Узнадзе, Ю. Школенко);

досліджують психологічну природу й механізми формування системи ціннісних орієнтацій особистості, визначають педагогічний вплив на процес засвоєння цінностей, моделюють способи інтеріоризації їх (В. Андрущенко, Е. Гусинський, Н. Журавльова, І. Зязюн, В. Крижко, Д. Леонтьєв, К. Роджерс, С. Рубінштейн, О. Савченко, О. Сухомлинська, В. Сухомлинський, Л. Хомич). Питанням впливу духовної культури на формування життєвих цінностей присвячені праці І. Беха, Т. Бутківської, В. Вернадського, А. Гуревич, Д. Леонтьєва, П. Сорокіна.

Аналіз літератури засвідчує, що значна частина сучасних психолого-педагогічних досліджень стосується проблеми формування ціннісних орієнтацій у студентів, учнів старшої школи; розглядається це питання в контексті вивчення іноземної мови (М. Гез, І. Зимня, Ю. Пассов, В. Редько). Аксіологічний підхід до формування особистості педагога в системі неперервної освіти висвітлено в наукових дослідженнях (Г. Бондарук, С. Лапаєнко, О. Макаренко, І. Машкова, С. Нікітчина, В. Панченко, Л. Султанова, Т. Усатенко, Л. Хомич, Т. Шахрай). Низку методичних праць присвячено формуванню ціннісно-смислових орієнтацій учнів старшої школи засобами змісту сучасного підручника (Г. Васьківська, С. Косянчук), пошуку дидактичних шляхів формування цінностей на уроках історії та суспільствознавства в старшій школі ЗНЗ (О. Пометун).

В останні роки посилилась увага науковців до феномену соціокультурної компетентності як одного з важливих показників формування ціннісних орієнтацій особистості, готовності її до міжкультурної комунікації. Значна частина досліджень цього напряму присвячена роботі зі студентами або здійснюється в контексті вивчення іноземної мови (М. Гез, І. Зимня, О.О. Леонтьєв, В. Манакін, Ю. Пассов, В. Редько, В. Сафонова, Л. Смелякова); соціокультурний розвиток учнів розглядається як лінгвометодична проблема (О. Кучерук); окремі праці присвячені роботі з текстами соціокультурної тематики на уроках української мови (Н. Бондаренко, Н. Голуб, О. Горошкіна, М. Пентилюк, Л. Скуратівський, Г. Шелехова).

Малодослідженими в сучасній лінгводидактиці є питання розроблення змісту, методів, форм і прийомів розвитку соціокультурної компетентності учнів основної школи. Виникає потреба в доборі критеріїв текстів для системи комплексних вправ. До того ж результати спостережень за навчальним процесом засвідчили, що соціокультурні вміння в учнів на уроках української мови формуються недостатньо.

Під час експериментального навчання було з'ясовано, що поза соціокультурним контекстом і внутрішнім світом особистості, поза смислом її буття сама по собі інформація залишається сукупністю абстрактних символів і не може бути використана як засіб діяльності. Рушійною силою розвитку будь-якого суспільства є інтелектуальні особистості, які оволодівають інформацією й знаннями, що увібрали досягнення та історичний досвід світової й національної культур. У зв'язку з цим визначальним фактором становлення ціннісних орієнтацій учнів загальноосвітніх шкіл визнано соціокультурний підхід до навчання, який полягає у вивченні мови не ізольовано, а в контексті представленої нею культури, взаємозв'язків із духовними надбаннями народів світу, і здійснюється через соціокультурну змістову лінію, закладену в чинній програмі з української мови.

Мета статті - ознайомити з розробленою методикою формування ціннісного компонента комунікативної компетентності учнів 5-7 класів, розкрити роль ціннісних орієнтацій як важливого чинника формування соціокультурної компетентності особистості.

Важливим для нашого дослідження є висновок про те, що виховання й навчання - це процес цілеспрямованого формування системи цінностей молодої людини [6].

Типологія цінностей для розроблення системи вправ і завдань створена на основі класифікації, запропонованої О. Савченко: гуманістичні (головна педагогічна цінність - дитина, а педагог повинен зберегти індивідуальність її й забезпечити соціальний захист); гуманістичні цінності освіти, спрямовані на зміну авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно орієнтовану; цінності виживання, що формуються через розвиток екологічного мислення й адаптивних функцій дитини; цінності оновлювальної освіти, в основу яких покладені поняття: людина, духовність, освіченість, індивідуальність, національна й загальнолюдська культура, здоров'я, вибір, відповідальність, варіативність, толерантність [11].

У процесі життєдіяльності в свідомості людини виробляються певні еталони ставлення до дійсності під впливом ціннісної системи суспільства. Усвідомлене засвоєння особистістю соціальних цінностей учені визначають як ціннісні орієнтації, у яких цінність виконує роль орієнтира й регулятора поведінки й діяльності людини. Ціннісні орієнтації, які є найважливішим елементом внутрішньої структури особистості, презентують світ її переживань і стосунків, фіксують і узагальнюють соціальний і особистий досвід, відображають соціальну активність [7, с. 135].У ході дослідження з'ясовано, що формування ціннісно-смислових орієнтацій в учнів 5-7 класів доцільно здійснювати за допомогою спеціальної системи завдань і вправ, спрямованих на оволодіння школярами соціокультурною компетентністю.

По-різному класифікуючи компоненти комунікативної компетентності, дослідники одностайно виділяють її важливий складник - соціокультурну компетентність, яка передбачає оволодіння знаннями про національно-культурні особливості країни, норми вербальної й невербальної поведінки її етнічних представників, набуття вмінь адекватно реагувати на ці особливості й норми, будувати свою поведінку відповідно до них. Водночас соціокультурну компетентність розглядають як здатність членів суспільства через комунікативну поведінку вирізняти специфічні риси конкретного суспільства та його культури [5; 12; 13].

Узагальнений аналіз наукових підходів до проблеми соціокультурного розвитку особистості дав змогу визначити складники соціокультурної компетентності: 1) країнознавчий компонент - знання про український народ як етнічний носій мови, риси українського національного характеру, суспільно-державний устрій України, здобутки в галузі освіти, культури, особливості побуту, традиції, звичаї; 2) лінгвокраїнознавчий компонент - здатність сприймати мову в її культуроносній функції, з національно-культурними особливостями; знання мовних одиниць, у тому числі з національно- культурним компонентом семантики й уміння використовувати їх відповідно до соціально-мовленнєвих ситуацій; 3) соціолінгвістичний компонент - знання особливостей національного мовленнєвого етикету й невербальної поведінки, уміння й навички застосовувати їх у реальних життєвих ситуаціях, здатність організовувати мовленнєве спілкування відповідно до комунікативної ситуації, соціальних норм, поведінки й соціального статусу комунікантів.

Конкретизуючи поняття соціокультурної компетентності в дидактичному аспекті, можна сказати, що вона включає: знання мовної системи й теоретичних відомостей про мовні одиниці; країнознавчі, лінгвокраїнознавчі й соціолінгвістичні знання; уміння співвідносити мовні засоби із завданням, метою й умовами спілкування (мовленнєвою ситуацією); уміння організовувати мовленнєве спілкування відповідно до соціальних норм і правил поведінки носіїв мови; володіння національною специфікою вживання мовних засобів спілкування; навички практичного застосування набутих соціокультурних знань і вмінь.

Результати анкетування, констатувальних зрізів засвідчили, що більшість учителів не має цілісної системи формування ціннісного компонента комунікативної компетентності учнів 5-7 класів на уроках української мови; 79,8% опитаних не застосовують у шкільній практиці спеціальні завдання і вправи, спрямовані на розвиток у підлітків соціокультурних умінь, робота над ознайомленням їх з цінностями має епізодичний характер, а контроль за сформованістю соціокультурної компетентності практично не здійснюється. Школярі мають слабке уявлення про роль і значення соціокультурної інформації в українському суспільстві й не зажди усвідомлюють необхідність формування власної соціокультурної компетентності; у них бракує країнознавчих знань, знань про особливості національного мовленнєвого етикету й невербальної поведінки; учням складно добирати лексику з національно-культурним компонентом, що загалом ускладнює процес набуття вмінь організовувати мовленнєве спілкування відповідно до комунікативної ситуації, соціальних норм, поведінки й соціального статусу комунікантів.

Серед труднощів, які гальмують розвиток соціокультурної компетентності учнів, визначено й такі: перевантаженість змісту шкільних підручників з української мови теоретичними відомостями, наявність дидактичного матеріалу застарілої тематики (текстів, що повторюються в багатьох поколіннях навчальних книжок), брак ситуативних завдань, недостатня кількість вправ на вдосконалення культури спілкування.

Аналіз спеціальної літератури, здобуті експериментальні результати дали можливість визначити фундаментальні принципи психології й педагогіки, покладені в основу розробленої методики формування ціннісного компонента комунікативної компетентності учнів: 1) принцип детермінізму, розроблений С. Рубінштейном, сутність якого полягає в тому, що психіка визначається й змінюється відповідно до способу життя. Це означає, що великий вплив на формування менталітетів і національних характерів має матеріальне життя, природне оточення, клімат, політичні й соціальні умови [10]; 2) принцип діяльнісного підходу, розроблений О.М. Леонтьєвим. Відповідно до цього принципу, психіка людини формується в процесі діяльності й визначається її особистісними якостями й потребами. Таким чином традиційні для конкретної культури форми діяльності визначають національні особливості менталітету й характеру [8]; 3) принцип культурно-історичного розвитку Л. Виготського, що виявляється в необхідності дослідження процесу засвоєння індивідом культурного досвіду, напрацьованого в ході історичного розвитку [3].

На основі аналізу філософської, психолого-педагогічної, методичної літератури, результатів констатувального зрізу з'ясовано психолого-педагогічні умови формування ціннісних орієнтацій в учнів 5-7-х класів: організація навчальної діяльності, спрямованої на створення сучасної ціннісної картини світу в свідомості учнів; формування ціннісно-смислових орієнтацій підлітків на основі дидактичної моделі, яка передбачає оволодіння соціокультурною компетентністю; створення спеціальної системи вправ і завдань, спрямованої на формування в учнів соціокультурної компетентності, основними чинниками якої є: особистісний, культурно-історичний і соціальний досвід; забезпечення принципу ситуативності під час дослідного навчання; урахування вікових особливостей учнів, творчого потенціалу вчителя; добір методів, прийомів і засобів навчання, які сприяють розвитку ціннісних орієнтацій, культури мовлення й образного мислення учнів; доцільне й умотивоване поєднання колективної, групової й індивідуальної форм роботи; зорієнтованість навчання на міжпредметну інтеграцію; створення умов для саморозвитку учнів.

Для розроблення системи вправ і завдань дібрано спеціальний текстовий матеріал соціокультурного спрямування. Навчальні тексти містять функціональну інформацію, тобто є предметом навчального, культурного й побутового спілкування, а коментарі до них - фоновою інформацією про норми й традиції спілкування, у чому й виявляється країнознавча актуальність і адекватність навчального матеріалу.

Добір текстів для системи вправ і завдань здійснювався за такими критеріями: тематично-змістовим, структурно-композиційним, інформативним, мовно-функціональним, психологічним, адаптованості (адаптація літературних текстів-зразків за конкретними параметрами; опора на вміння, сформовані в учнів у початкових класах).

Основними способами засвоєння соціокультурного змісту освіти є методи навчання. Розроблена методика передбачала як використання репродуктивних методів навчання (наприклад, переказ тексту, який містить соціокультурну інформацію), так і перехід до рівноправного діалогічного спілкування, моделювання реальних життєвих ситуацій, впровадження інтерактивних видів роботи: методу проектів, мозкової атаки, кейс-методу, рольових ігор тощо. Застосування інноваційних методів сприяло формуванню критичного мислення учнів, здатності застосовувати здобуті знання в конкретних життєвих ситуаціях, виявляти ініціативу в навчальній діяльності, пізнавати світ шляхом активного діалогу з ним, не зупинятися на досягнутому.

Прогнозованою стала висока результативність інтерактивних методів, які передбачають певний порядок інформаційної взаємодії між суб'єктом навчального процесу й навчальним середовищем. За всієї різноманітності цих методів їх неодмінною умовою є наявність проблеми й робота над нею в парах, групах, командах, прийняття узгодженого рішення й проведення обговорення (діалогу) за підсумками роботи. Популярність інтерактивних методів не випадкова, оскільки сучасний світ передбачає співробітництво, групову взаємодію членів команди (малих і великих груп людей за професійною спрямованістю, світоглядними вподобаннями тощо). Водночас ці методи навчання дають змогу кожному учневі показати свої знання, виявити певні особистісні якості, риси характеру, розвинути навички усного спілкування, зокрема, такі, як презентація й аргументація власної точки зору. Найчастіше інтерактивні методи застосовуються під час виконання ситуативних вправ і завдань, аналізу власної навчальної діяльності (рефлексія). В умовах роботи в групі учні представляють різні позиції, висловлюють різні точки зору на проблему, по-різному оцінюють ситуацію. Взаємний аналіз незалежних точок зору виявляє сильний і слабкий бік кожної, сприяє подоланню обмеженості чи однобокого трактування їх, створюючи в такий спосіб передумови для здійснення цілеспрямованого пошуку бажаного результату. Така взаємодія можлива лише за активної участі вчителя, завдання якого полягає в своєчасному виявленні й оцінюванні різних точок зору учнів на обговорювану проблему, зокрема, у наданні допомоги під час їх формулювання, аргументації, аналізу й оцінювання.

Розвиткові емоційно-оцінювальної сфери особистості сприяє метод наслідування (рольових ігор). Він застосовується на другому етапі формування Я-концепції, коли функціонує регуляційна технологія добору навчальних знань. Кожен учень прагне піднятися від Я-реального до Я-ідеального, тобто, усвідомлюючи здобуті знання, формує уявлення про те, яка роль із пропонованих на даний момент для нього є прийнятною. Власне, через цикл переведення знань у певні алгоритми, плани, технології відбувається рефлексія (здатність учня спрямовувати свідомість на себе, на форми й способи своєї діяльності). У процесі наслідування залучається Я-підсвідоме учня, що втримує досвід. Таким чином, з одного боку, підліток збагачується новими соціально-рольовими здобутками, а з іншого, - його попередній індивідуальний досвід змістовно розширюється й збагачується.

Метод морального вибору спрямовано на формування ціннісних установок під час опрацювання соціокультурних тем, пов'язаних із вибором і обстоюванням учнем певних моральних вартостей (ідеалів, ідей, мотивів, устремлінь тощо). Розвиток і самореалізація Я-духовного кожного учня розпочинаються із витлумачення й прийняття національних і загальнолюдських духовних святинь і вартостей - істини, добра, незалежності, долі, патріотизму тощо. Для самопізнання й усвідомлення загальнолюдських цінностей застосовується на уроках метод моделювання ситуацій, коли учні моделюють різноманітні соціальні ситуації (відповідно до вікових особливостей), наповнюючи їх певним смислом.

Таким чином, важливою умовою становлення компетентнісної особистості є розвиток у неї системи цінностей. Визначальним фактором становлення ціннісних орієнтацій учнів 5-7 класів є соціокультурний підхід до навчання мови, який здійснюється під час реалізації соціокультурної змістової лінії. Застосування на уроках української мови цілеспрямованої методики формування соціокультурної компетентності учнів, яка включає спеціальну систему вправ і завдань, тексти соціокультурної тематики, інноваційні методи навчання, сприяє оптимізації процесу навчання, підвищує мотивацію їх щодо вдосконалення власної загальної культури й культури спілкування зокрема.

Дослідження не вичерпує всіх аспектів формування ціннісно-смислових орієнтацій учнів, і його необхідно розглядати як один із можливих у процесі розв'язання окресленої проблеми. Її перспективність передбачається, по-перше, в подальшому ґрунтовному аналізі особливостей психологічних механізмів, які впливають на розвиток емоційно-вольової сфери особистості, на здатність учнів до самоактуалізації й самоаналізу, критичного мислення; по-друге, у формуванні соціокультурної компетентності з урахуванням принципу наступності й перспективності, міжпредметної інтеграції; по-третє, у створенні системи вправ і завдань для учнів 8-9 класів.

Література