Лінгвокультурологічна компетентність майбутніх учителів іноземних мов

У статті розглянуто сутність лінгвокультурологічної компетентності майбутніх учителів іноземних мов у змісті професійної підготовки. Доводиться необхідність включення цієї компетентності до змісту фахової підготовки майбутнього вчителя іноземних мов. Виявлено, що ЛКК сприяє підвищенню рівня професійної та особистісної успішності студентів.

Ключові слова: лінгвокультурологія, лінгвокультурологічна компетентність, майбутній учитель іноземних мов, професійна підготовка, мова і культура.

Найважливішим завданням професійної підготовки студентів у вищому навчальному закладі є формування необхідного і достатнього рівня професійної компетентності. Професійні компетенції визначаються відповідно до професійної діяльності та освітньо-професійного рівня [5]. Таким чином, для визначення цілей і змісту професійної підготовки вчителя іноземних мов (ІМ) слід враховувати специфіку та діапазон вирішення професійних задач. У "Концепції мовної освіти в Україні" (2010) визначені завдання володіння іноземними мовами у сучасному суспільстві:

- формування в учнів / студентів готовності до соціальної взаємодії для спільного розв'язання різноманітних проблем і досягнення взаєморозуміння, знаходження компромісів;

- толерантне ставлення до народів, мова яких вивчається, прилучення до діалогу культур як важливого феномену мирного співіснування і взаємозбагачення;

- ознайомлення учнів з молодіжною субкультурою, яка перебуває за межами їхнього власного мовного простору, сприяння критичному осмисленню соціальних проблем, усвідомлення життєвих цінностей;

- оволодіння прийомами самостійної роботи з мовою, стратегіями учіння, уміння користуватися компенсаторними прийомами у разі дефіциту мовних засобів;

- творче використання ІМ для власного самовираження, усвідомлення мовних розбіжностей з рідною мовою, знання і вміння використовувати особливості її вживання у типових соціальних ситуаціях спілкування;

- формування в учнів / студентів індивідуального стилю навчання, основним інструментом якого є використання "мовного портфеля" як засобу самоконтролю власного рівня оволодіння іншомовною комунікативною компетенцією [6].

Така постановка задач вимагає від учителя вміння виконувати роль головного провідника не лише у світ знань іншої мови, а й у коло незнайомого світосприйняття, іншої ментальності та культури, оскільки кожний урок ІМ - це перехрестя культур, це практика міжкультурної комунікації, бо кожне іншомовне слово відображає іноземний світ й іноземну культуру: за кожним словом стоїть зумовлене національною свідомістю уявлення про світ [13, с. 25]. Тому майбутні вчителі ІМ повинні отримати в університеті як загальнолінгвістичні, загальнометодичні та загальноосвітні знання, так і знання про культуру народу, мова якого вивчається.

В аспекті компетентнісного підходу пріоритетною стратегією іншомовної освіти є сьогодні культорологічний підхід до навчання ІМ. Він передбачає у процесі занять тісну взаємодію мови і культури його носіїв. Для цього підходу характерні дві тенденції інтерпретації фактів мови і культури в навчальних цілях: 1) від фактів мови до фактів культури; 2) від фактів культури до фактів мови.

У першому випадку вчитель демонструє, як в одиницях мови відбиваються особливості культури і мислення носіїв мови, а культурознавча інформація вилучається із самих мовних одиниць. Такий тип знайомства з фактами культури розробляється у межах лінгвокраїнознавства і його покладено в основу лінгвокраїнознавчої теорії слова (Верещагін Є. М., Костомаров В. Г., 1980). Цей підхід уже досить давно застосовується у навчанні ІМ і є достатньо розробленим.

У другому випадку предметом наукового опису і вивчення стає, перш за все, культура носіїв мови, що вивчається. Запропоновано нову парадигму досліджень: культура - мета, мова - засіб навчання. Цей напрям розвивається у рамках нової наукової дисципліни - лінгвокультурології (Воробьев В. В., 1997) [8, с. 85-86]. Він є на сьогодні доволі актуальним і перебуває в стадії активного дослідження.

Проведений нами аналіз педагогічної та методичної літератури показав, що наразі є чимало вітчизняних і зарубіжних публікацій, в яких досліджуються лінгвокультурологічні аспекти вивчення мови. Так, А. М. Іонова, М. О. Суворова досліджували лінгвокультурологічний підхід до вивчення іноземних мов. У своїх дисертаційних дослідженнях О. Є. Макарова, К. Є. Полупан, Л. Г. Саяхова, Ф. Б. Хубієва розглядали особливості формування лінгвокультурологічної компетенції у процесі вивчення рідної мови. К. О. Іванова, М. С. Кисельова, М. А. Мигненко, О. В. Ротмистрова вивчали проблему формування лінгвокультурологічної компетенції у процесі фахової підготовки іноземних студентів. Т. О. Павлішак та М. А. Пахноцкая розглядали лінгвокультурологічну інтерпретацію художнього тексту як компонент професійної підготовки. Наукова робота Н. О. Фоменко присвячена розвитку лінгвокультурологічної компетенції викладача ІМ вищого навчального закладу, дисертація С. Р. Дортман - розвитку лінгвокультурологічної компетенції учнів середніх професійних освітніх закладів. У статтях О. О. Борисенко, С. О. Гурбанської, О. М. Добринець, О.В. Зеленко, Л. І. Курач, Є. В. Михайлової, С. Є. Певної, Т. Симоненко, А. В. Соломахи, А. В. Хомаєвої, П. В. Якименко та ін. також розглядаються різні лінгвокультурологічні аспекти мовної освіти, але питання формування лінгвокультурологічної компетентності майбутніх учителів ІМ залишається ще недостатньо розробленим, що й зумовлює актуальність цієї статті.

Метою статті є аналіз сутності лінгвокультурологічної компетентності та її визначення її значущості у змісті фахової підготовки майбутніх учителів ІМ. Ми ставимо перед собою такі завдання: дати визначення поняттю "лінгвокультурологічна компетентність" (ЛКК); довести значущість ЛКК у змісті професійної підготовки майбутніх учителів ІМ.

Визначення поняття "лінгвокультурологічна компетентність" потребує розгляду змісту його складових.

Відповідно до Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти від 23.11.2011 р., під "компетентністю" розуміємо набуту у процесі навчання інтегровану здатність особистості, яка складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізуватися на практиці [1].

Знаннєвий компонент зазначеної компетентності зумовлений тезаурусом лінгвокультурології. Лінгвокультурологія - це філологічна наука, яка досліджує різні способи представлення знання про світ носіїв тої чи іншої мови через вивчення мовних одиниць різних рівнів, мовленнєвої діяльності, мовленнєвої поведінки, дискурсу, що дасть таке описання об'єктів, яке зможе повністю розкрити значення одиниць..., що відображають свідомість носіїв мови [4, с. 13]. Об'єктом лінгвокультурології є мова як відображення і фіксація культури та культура крізь призму мови. Предмет лінгвокультурології - одиниці мови й дискурсу, які характеризуються культурно-значущим наповненням, і є тим каналом, по якому ми можемо ввійти в культурно-історичний пласт ментально-лінгвального комплексу [11, с. 29]. Це одиниці мови, що набули символічного, еталонного, образно-метафоричного значення в культурі і які узагальнюють результати власне людської свідомості [7, с. 36].

Як одиниці вивчення лінгвокультурології В. А. Маслова виділяє такі: 1) безеквівалентна лексика й лакуни; 2) міфологізовані мовні одиниці: архетипи й міфологеми, обряди і повір'я, ритуали і звичаї, що закріпилися у мові; 3) пареміологічний фонд мови; 4) фразеологічний фонд мови; 5) еталони, стереотипи, символи; 6) метафори й образи; 7) стилістичний уклад мов; 8) мовленнєва поведінка, яка закріпилася в нормативних одиницях, в одиницях граматичних і стилістичних; 9) мовленнєвий етикет [7, с. 36-37].

Ми ж у рамках нашого дослідження будемо, насамперед, брати до уваги одиниці мови, які містять у собі культурний код - вербальну репрезентацію образу культурної інформації (безеквівалентну лексику, фразеологізми, прислів'я та приказки, ритуали, звичаї, стереотипи, символи тощо), а також комунікативну поведінку як сукупність норм і традицій спілкування певної групи людей, оскільки саме ці лінгвокультуреми (одиниці лінгвокультурології за В. В. Воробйовим) несуть найбільш актуальну для вивчення ціннісну лінгвокультурологічну інформацію та є найуживанішими в природному міжкультурному спілкуванні. Отже, знаннєвий компонент ЛКК полягає в оволодінні лінгвокультуремами як в іноземних мовах, так і у рідній.

Уміння - це здатність застосовувати знання для виконання завдань і розв'язання задач і проблем [9]. Майбутній учитель ІМ, який володіє ЛКК, повинен уміти виявити, зрозуміти, проаналізувати культуроносну інформацію, розкрити значення незнайомих слів, фразеологізмів тощо, прокоментувати реалії іншомовної культури, порівняти це культурне явище з подібним проявом у лінгвокультурі рідної чи іншої іноземної мови та навчити своїх учнів коректно вживати лінгвокультурологічні знання у міжкультультурній комунікації.

Уміння залежить від досвіду, набутого проявом компетентності у різноманітних стандартних і нестандартних ситуаціях. Цінності та ставлення належать до індивідуальних характеристик особистості. Сюди можна віднести ціннісне ставлення до змісту, процесу й результату актуалізації компетентності, готовність до реалізації компетентності у різноманітних ситуаціях вирішення соціальних та професійних завдань[3, с. 8].

Більшість науковців надають компетентності статусу якості особистості, особистісного новоутворення, а в освітніх документах компетентність - це інтегрований результат навчання [9], коли пріоритетним стає не процес отримання знань, а управління ними. Така здатність передбачає наявність знань, якими потрібно не стільки володіти як такими, скільки володіти певними особистісними характеристиками, щоб уміти відібрати потрібні знання і скористатися ними у конкретній ситуації [12].

Тож, виходячи з наведеного вище, під ЛКК майбутнього вчителя ІМ будемо розуміти систему лінгвокультурологічних знань, умінь, досвіду, ціннісного ставлення, яка характеризує особистість фахівця, відображену в теоретико-практичній підготовленості до виконання професійних завдань.

Виходячи із завдань професійної діяльності вчителя ІМ, які підпорядковуються практичній, виховній, освітній, розвиваючій меті [10], стає зрозумілим, що досягнення визначених цілей навчання ІМ можливе за умови взаємопов'язаного навчання мови і культури народу - носія цієї мови. Конкретизуємо деякі аспекти цілей навчання ІМ, що потребують від учителя володіння лінгвокультурологічною компетентністю.

Практичною метою навчання іноземної мови є формування в учнів іншомовної комунікативної компетентності, яка визначається як "здатність успішно вирішувати завдання взаєморозуміння і взаємодії з носіями мови, яка вивчається, у відповідності до норм і культурних традицій в умовах прямого й опосередкованого спілкування" [8, с. 90-91]. Вона складається із субкомпетентностей: мовленнєвих (аудіювання, говоріння, читання, письмо, переклад / медіація), які зумовлюють здатність учнів розуміти зміст автентичних текстів на слух та під час читання, здійснювати усне й писемне спілкування у монологічній і діалогічній формах відповідно до поставлених завдань, реалізувати функції посередника культур у процесі міжкультурної комунікації, використовувати досвід, набутий у вивченні рідної мови, розглядаючи його як засіб усвідомленого оволодіння іноземною мовою; лінгвосоціокультурної, до складу якої входять соціолінгвістична (здатність здійснювати вибір мовних форм, використовувати їх і перетворювати відповідно до контексту, а також усвідомлення зв'язків між мовами і явищами суспільного життя тощо), соціокультурна (сукупність знань про країну, мова якої вивчається, національно -культурних особливостей соціальної і мовленнєвої поведінки носіїв мови, звичаїв, норм етикету, соціальних умов і стереотипів, обрядів тощо), соціальна (здатність вступати в комунікативні стосунки і взаємодіяти з іншими людьми, орієнтуватися у соціальній ситуації і керувати нею, бути толерантним, тобто вислухати точку зору, відмінну від іншої тощо); мовної / лінгвістичної (фонетична, лексична, граматична, компетентність у техніці читання і письма) - здатність учня практично користуватися мовною системою відповідно до норм конкретної мови й культури; навчально-стратегічної - здатність і готовність особистості користуватися різними навчальними і комунікативними стратегіями у процесі оволодіння іншомовною комунікативною компетентністю і в ситуаціях реального міжкультурного спілкування.

С. Ю. Ніколаєва зазначає, що формування в учнів іншомовної комунікативної компетентності передбачає навчання спілкування ІМ, під яким мається на увазі не просто діалог на рівні індивідуумів, а готовність і здатність до ведення діалогу культур, що, у свою чергу, передбачає знання власної культури і культури країни, мова якої вивчається [10].

Виховна мета реалізується через систему особистого ставлення учня до ІМ і нової культури у процесі оволодіння ними. Вона передбачає виховання в учнів системи моральних цінностей, шанобливого і доброзичливого ставлення до народу, мова якого вивчається, позитивного ставлення до мови і культури народу, який говорить цією мовою, взаєморозуміння, толерантності, емпатії, розуміння важливості вивчення ІМ і культури та потреба користуватися нею як засобом спілкування в умовах міжнародних контактів тощо.

Лінгвокультурологія, в силу свого інтересу до простору культури й національної ментальності, втіленої у мові, набуває особливої актуальності, сприяє порозумінню і взаємоповазі у процесі міжкультурного спілкування та здійсненню рівноправного діалогу сучасних культур [11, с. 29].

Освітня мета досягається шляхом освіти учнів засобами ІМ і культури, що, у свою чергу, передбачає використання мови для підвищення загальної культури учнів, розширення їхнього кругозору, набуття різноманітних культурологічних, країнознавчих, лінгвокраїнознавчих, соціокультурних і міжкультурних знань, розширюючи при цьому і їхній лінгвістичний світогляд. Лінгвокультурологічні знання створюють сприятливі можливості для кращого розуміння рідної мови та участі в діалозі двох культур - рідної та іноземної.

Розвивальна мета реалізується у процесі діяльності вчителя, спрямованої на розвиток мовних здібностей учнів, культури мовної поведінки, інтересу до вивчення мови і культури як частини світової культури, на розвиток мовленнєвих і комунікативних здібностей, здатності й готовності вступати в іншомовне спілкування, потреби в подальшій самоосвіті для оволодіння мовою тощо [8; 10].

Отже, досягнення зазначених цілей навчання ІМ можливе лише за умови взаємопов'язаного навчання мови і культури та володіння учнями лінгвосоціокультурною компетентністю, у зміст якої входить "поєднання наукових досліджень у країнознавстві, лінгвокраїнознавстві та лінгвокультурології" [8, с. 77], що забезпечить учнів не тільки лінгвістичними знаннями, а й здатністю та готовністю до іншомовного міжкультурного спілкування. Знання культури надають впевненості тим, хто розмовляє ІМ, почувати себе практично "на рівних" з носіями мови, адаптувати свою поведінку до їхньої поведінки. Сформований лінгвокультурологічний компонент запобігає непорозумінню між комунікантами через розбіжності у мовах і культурах, і відповідно допомагає уникати мовного й культурного бар'єру.

Ми погоджуємося з І. А. Закіряновою, що соціокультурна компетентність, складовою якої є і ЛКК, - надзвичайно важлива основоположна характеристика особистості сучасного педагога в плані його професійної та особистісної' готовності до здійснення гуманістично зорієнтованого педагогічного процесу. Але, як показують дослідження, більшість учителів іноземної мови не володіють достатньо розвиненою соціокультурною компетентністю, і це стає причиною їхньої безпорадності, недостатньо компетентної поведінки та ускладнює завдання підготовки молодих людей до життя в умовах, що соціально змінюються. Такі педагоги навряд чи зможуть розвивати й формувати у своїх вихованців те, що внутрішньо чуже чи байдуже їм самим [2]. Особливо це стосується лінгвокультурологічного аспекту (вивчення безеквівалентної лексики, фразеологізмів, прислів'їв та приказок, ритуалів, звичаїв, комунікативної поведінки), який вважається (деякими вчителями) другорядним матеріалом у процесі вивчення ІМ. Тому його дуже часто оминають, не надаючи відповідної уваги, що є недопустимим для досягнення сучасних цілей навчання ІМ.

Проведений аналіз фахової літератури та освітніх документів дозволив зробити висновок про необхідність включення до змісту фахової підготовки майбутнього вчителя ІМ ЛКК, яка є компонентом інтегрованої лінгвосоціокультурної компетентності у структурі іншомовної комунікативної компетентності школярів. Виявлено, що ЛКК сприяє більш продуктивному оволодінню студентами новим арсеналом не тільки професійних умінь, але й професійно значущих особистісних якостей, що, як наслідок, закономірно підвищує рівень їхньої власної професійної та особистісної успішності.

Подальші дослідження ЛКК у системі професійної освіти вчителів ІМ потребують ґрунтовного дослідження педагогічних умов формування ЛКК.

лінгвокультурологічний компетентність учитель іноземний

Використані джерела

1. Закірянова І. А.Формування соціокультурної компетентності у майбутніх вчителів іноземної мови в процесі професійної підготовки : автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 / І. А. Закірянова. - К., 2006. - 22 с.

2. Зимняя И. А. Компетенция и компетентность в контексте компетентностного подхода в образовании / И. А. Зимняя // Иностранные языки в школе. - 2012. - № 6. - С. 2-10.

3. Зиновьева Е. И. Лингвокультурология. Теория и практика / Е. И. Зиновьева, Е. Е. Юрков. - Санкт- Петербург : Мир русского слова, 2009 204 с.

4. Комплекс нормативних документів для розроблення складових системи галузевих стандартів вищої освіти / за заг. редакцією В. Д. Шинкарука. - Офіц. вид. - К. : Інститут інноваційних технологій і змісту освіти : М-во освіти і науки України, 2008. - 72 с.

5. Маслова В. А. Лингвокультурология : [учебное пособие для студентов высших учебных заведений] / В. А. Маслова. - М. : Издательский центр "Академия", 2001. - 208 с.

6. Методика навчання іноземних мов і культур: теорія і практика : підручник для студ. класичних, педагогічних і лінгвістичних університетів / Бігіч О. Б., Бориско Н. Ф., Борецька Г. Е. та ін. / за загальн. ред. С. Ю. Ніколаєвої. - К. : Ленвіт, 2013. - 590 с.

7. Національна рамка кваліфікацій. Кабінет Міністрів України. Постанова від 23 листопада 2011 р. № 1341.

8. Ніколаєва С. Ю. Цілі навчання іноземних мов в аспекті компетентнісного підходу / С. Ю. Ніколаєва. // Іноземні мови. - 2010. - № 2. - С. 11-118.

9. Пахноцкая М. А. Формирование лингвокультурологической профессиональной компетентности студентов-филологов : дис... канд. пед наук: 13.00.08 М. А. Пахноцкая; Тольяттинский государственный университет. - Т., 2006. - 167 с.

Размещено на Allbest.ru