Педагогічна діяльність викладача вищої школи: теоретичний аспект

Власенко О. О.

У статті здійснено теоретичний аналіз поняття «педагогічна діяльність викладача вищого навчального закладу», розглянуто функції, структуру та компоненти діяльності викладача. Також визначена специфіка викладацької діяльності як професійної, схарактеризовані визначальні завдання науково-педагогічного працівника.

Інноваційні процеси в українському суспільстві, модернізація вітчизняної системи освіти визначають основні підходи до педагогічної діяльності та особистісно-професійного зростання викладача вищої школи. Педагог необхідний суспільству як трансформатор його ідей і життєвих сил, спонукач і першоджерело його рухів, як носій соціального досвіду й економічного розвитку суспільства. Саме він визначає мету й завдання процесу в конкретних умовах, програмує розвиток особистості студента, обґрунтовує систему педагогічних засобів, форм, методів, їх етапність, спрямованість на розв'язання конкретних педагогічних завдань.

Проблему педагогічної діяльності викладача вищої школи розглядали такі дослідники як Н. Кузьміна, О. Щербаков, В. Богословський, В. Сластенін, В. Ортинський, В. Андрущенко, О. Аніщенко, І. Бех, Г. Васянович, С. Вдович, С. Гончаренко, О. Зязюн, Т. Іванова, В. Кремень, Н. Кочерга, М. Копштейн, М. Лук'янова, Н. Миропольська, Н. Ничкало, В. Орлов, О. Отич, В. Пилипчук, В. Рибалка, О. Романовський, О. Семеног, М. Сол- датенко, Л. Хомич, А. Роботова, Т. Леонтьєва, И. Шапошникова.

Метою статті є теоретичний аналіз поняття «педагогічна діяльність викладача вищого навчального закладу».

Поняття «педагогічна діяльність» у педагогічному словнику трактується як вид професійної діяльності, змістом якої є навчання, виховання, освіта, розвиток тих, хто навчається. Однією з найважливіших характеристик педагогічної діяльності є її спільний характер: вона обов'язково передбачає педагога й того, кого він учить, виховує, розвиває. Ця діяльність не може бути діяльністю лише «для себе». Її сутність у переході діяльності «для себе» у діяльність «для іншого», «для інших». У цій діяльності поєднуються самореалізація педагога та його цілеспрямована участь у зміні того, хто навчається (рівня його навченості, вихованості, розвитку, освіченості) [1, с. 4].

За В. Ортинським, педагогічна діяльність - процес, у якому опосередковується й контролюється інформаційний обмін, відтворюється культура, відбувається становлення суспільної свідомості, здійснюється регуляція процесу розвитку економічної, духовної та соціальної сфер і загалом суспільства [5, с. 432].

Слід зазначити, що педагогічну діяльність здійснюють не лише педагоги, а й батьки, громадські організації, керівники підприємств і установ, різні групи, а також значною мірою засоби масової інформації. Ця діяльність є загальнопедагогіч- ною, тобто такою, яку здійснює кожна людина стосовно самої себе, своїх дітей, товаришів, колег та ін. Педагогічна діяльність як професійна здійснюється в спеціально організованих суспільством освітніх установах: дошкільних закладах, школах, професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах, закладах додаткової освіти, підвищення кваліфікації і перепідготовки.

Професія науково-педагогічного працівника вищого навчального закладу - одна з найбільш творчих і складних професій, у яких поєднано науку та мистецтво. Н. В. Кузьміна виокремлює структурні складники й функціональні компоненти педагогічної діяльності. Ця модель містить п'ять структурних елементів: суб'єкт педагогічного впливу; об'єкт педагогічного впливу; предмет їх спільної діяльності; цілі навчання; засоби педагогічної комунікації. Ці компоненти становлять систему, бо жодного з них не можна замінити іншим або їх сукупністю. Усі вони перебувають у прямій та зворотній взаємозалежності [5, с. 433].

Специфіка педагогічної діяльності виявляється насамперед у тому, що за своєю природою вона має гуманістичний характер. У цілісному педагогічному процесі викладач вирішує два завдання - адаптації й гуманізації. Адаптивна функція пов'язана з підготовкою студента, вихованця до певної соціальної ситуації, до конкретних запитів суспільства, а гуманістична - з розвитком його особистості й творчої індивідуальності.

Суб'єктом педагогічної діяльності є викладач, куратор, інструментом його впливу - особистість, її знання, уміння, почуття, воля. Специфічним є й об'єкт (предмет) педагогічної праці, у педагогічній діяльності студент виступає не тільки її об'єктом, а й суб'єктом. Педагогічний процес уважається продуктивним лише за умови поєднання елементів самовиховання й самонавчання студента. Більше того, педагогічний процес змінює не лише студента, а й педагога, розвиваючи в ньому одні якості особистості й викорінюючи інші [1, с. 25].

Водночас, педагогічна праця з початку й до кінця є процесом взаємодії людей, що посилює роль особистісних взаємин у педагогічній діяльності, підкреслює важливість моральних аспектів. Специфічним є й результат педагогічної діяльності - людина, яка оволоділа певною частиною суспільної культури, здатна до подальшого саморозвитку, виконання певних соціальних ролей у суспільстві.

Саме тому, готуючись до кожного заняття, викладач вищої школи має ретельно обміркувати форми роботи, завдяки яким студенти краще засвоюють основний зміст теми, удосконалюють свої вміння, опановують різні види діяльності, і, як результат, здійснюється формування певних якостей майбутнього фахівця та громадянина. Уміння бачити й формувати педагогічні завдання на основі аналізу педагогічних ситуацій, знаходження оптимальних способів їх вирішення є свідченням професіоналізму викладача вищої школи в педагогічній діяльності. Разом з тим, заздалегідь описати всі можливі ситуації, що виникають у процесі роботи зі студентами, неможливо. Приймати рішення доводиться щораз у новій ситуації, саме тому кожен викладач вищої школи починає усвідомлювати необхідність особистісної та професійної абілітації для внесення коректив у свою діяльність або вироблення принципово нової індивідуальної педагогічної траєкторії.

Дослідники педагогічної діяльності виділяють такі функції науково-педагогічного працівника вищого навчального закладу: управлінську; продукування; передавання; трансформації; спонукання; соціалізації; прогнозування; корегування; культурологічну; виховну; розвивальну [5, с. 435].

Надзвичайно важливо усвідомлювати сучасному педагогу вищої школи структуру педагогічної діяльності та її основні компоненти, уміти вдосконалювати свої педагогічні дії та професійно важливі вміння, розвивати психологічні якості, необхідні для своєї професійної реалізації, для ефективного виконання педагогічних функцій.

По суті, кожен компонент педагогічної діяльності у своїй внутрішній основі містить творчий елемент, що відображає комбінування методів і засобів навчання й вибір форм його організації. Щоб отримати новий результат у навчанні й вихованні викладач спочатку здійснює пошук матеріалу, накопичує знання, що можуть стати основою для визначення тендерції, закономірності або переформулювання проблеми, узагальнює їх, а потім приймає рішення щодо реалізації в конкретній формі та здійснює контроль (перевірку). Даючи нові знання студенту, викладач посилює його віру у свою здатність до відкриттів. Викладач навчає студентів висловлювати здогадку або припущення, перевіряти свою інтуїцію, спрямовує на подальший логічний аналіз висунутої ідеї. Він формує в студентів упевненість у своїх силах, віру у свою здатність вирішувати задачі через демонстрацію в процесі навчання позитивних емоцій (здивування, радості, симпатії, переживання успіху тощо). Викладач тренує вміння студентів у виробленні можливих рішень (припущень), результатом чого стає суттєве підвищення показників швидкості (кількісна характеристика продуктивності - число продуманих варіантів), гнучкості (кількість якісно різних категорій, до яких може бути віднесена кожна відповідь) й оригінальності (показник, протилежний частоті цієї відповіді в стандартній вибірці досліджуваних) мислення. Він усіляко стимулює прагнення студента до самостійного вибору цілей, задач і засобів їх вирішення.

За Н. Кузьміною, структуру педагогічної діяльності викладача вищої школи становлять: конструктивний, організаційний, проектувальний, комунікативний і дослідницький (гностичний) компоненти. Визначені компоненти автор характеризує наступним чином. Гностичний компонент передбачає систему знань та вмінь викладача, спрямовані на реалізацію пізнавальної діяльності, що є основою його професійної діяльності. Цей компонент пронизує дослідницьку діяльність викладача, оскільки спрямований на діагностування, аналіз результатів власної педагогічної діяльності, навчально-виховного процесу, рівня навчальних досягнень студентів. Він є стрижнем усіх інших компонентів, оскільки впливає на рівень творчості при здійсненні викладачем педагогічної діяльності.

Конструктивний компонент педагогічної діяльності викладача вищої школи забезпечує реалізацію важливих завдань у діяльності педагога, а саме: структурування курсів, які він читає; підбір конкретного навчального матеріалу до теми; вибір методів, форм, прийомів, що є найефективнішими для конкретної ситуації; планування навчальної, виховної й дослідницької роботи.

Організаційний компонент слугує упорядкуванню, самоорганізації власної педагогічної діяльності, процесу навчання й виховання студентів.

Проектувальний - проектування віддалених, перспективних цілей навчання та виховання, а також стратегій та способів їх досягнення. Проектувальна діяльність охоплює зміст навчання, навчально-виховний процес, педагогічні ситуації.

Комунікативний компонент забезпечує здійснення всіх видів педагогічної діяльності викладача вищої школи. Саме від рівня комунікативності, стилю спілкування викладача залежить легкість установлення контактів зі студентами, викладачами-колегами, адміністрацією, батьками та ін. Завдяки комунікативним здібностям викладач передає навчальну інформацію студентам, активізує їхню навчально-пізнавальну діяльність, налагоджує наукові контакти з іншими науковцями, висвітлює різні наукові положення, погляди, думки з досліджуваної наукової проблеми у власних публікаціях [3, с. 43].

Визначальним завданням науково-педагогічного працівника є навчальна діяльність, спрямована на організацію процесу навчання відповідно до нормативних документів (Закони України «Про вищу Освіту», «Про освіту»). Вона поєднує теоретичну складову, пов'язану з розкриттям сутності науки, нових закономірностей, і практичну, спрямовану на розв'язання педагогічних завдань. Науково-педагогічний працівник визначає мету й завдання навчання з конкретного предмета у взаємозв'язку з іншими дисциплінами; обмірковує зміст навчання, сучасні форми й методи, що сприяють активізації навчально- пізнавальної діяльності студента, форми контролю. Основні види цієї діяльності - лекції, лабораторні, практичні, семінарські ьзаняття, консультації, заліки, іспити, рецензування, організація захисту курсових робіт і проектів, керівництво практикою та навчально-дослідною роботою студентів, керівництво дипломними роботами тощо.

З навчальною роботою тісно пов'язана методична діяльність щодо підготовки навчального процесу, його забезпечення та вдосконалення. До неї належать: підготовка до лекційних, лабораторних, практичних, семінарських занять, навчальної практики; розроблення і підготовка до видання конспектів лекцій, збірників вправ і задач, лабораторних практикумів, методичних матеріалів з курсових і дипломних робіт; поточна робота щодо підвищення педагогічної кваліфікації (читання методичної і навчальної, науково-методичної літератури); вивчення передового досвіду з наданням звітності й рецензування конспектів лекцій, збірників задач і лабораторних практикумів; складання методичних розробок, завдань, екзаменаційних білетів, тематики курсових робіт; розроблення графіків самостійної роботи студентів тощо.

У процесі методичної роботи підвищується рівень майстерності викладача, оскільки він засвоює зміст нових навчальних програм, технологій і реалізовує їх; постійно ознайомлюється з досягненнями психолого-педагогічних наук і методик викладання навчальних дисциплін; вивчає і впроваджує передовий педагогічний досвід; удосконалює власні навички самоосвіти.

Педагогічна діяльність викладача обов'язково поєднана з науково-дослідницькою діяльністю, яка збагачує внутрішній світ, розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань, а педагогічна діяльність спонукає до глибоких узагальнень і систематизації матеріалу, до формулювання ідей, висновків, нових гіпотез.

Крім того, педагогічна наука може розвиватися лише за умови збагачення її новими фактами, здобутими у процесі науково-дослідної роботи. Науково-педагогічний працівник, щоб краще й глибше оволодіти навчальним предметом, ознайомлюється з новою науковою літературою, стежить за розвитком цієї науки за кордоном, аналізує основну методичну літературу, уважно опрацьовує науково-методичні журнали зі свого предмета, вивчає досвід навчально-виховної роботи колег за фахом, експериментально перевіряє доцільність запровадження у власну практику педагогічних новацій [4, с. 196].

Варто зазначити, що виховну діяльність науково-педагогічний працівник здійснює передусім у процесі навчання, використовуючи потенційні можливості навчальних дисциплін, а також під час спілкування в позалекційний час. З огляду на це кожен науково-педагогічний працівник має усвідомити важливість свого виховного впливу на майбутніх фахівців і реалізувати цю функцію не лише через співбесіди, кураторську роботу, керівника клубів, роботу в гуртожитках, проведення вечорів, екскурсій тощо, а й на власному прикладі [5].

Таким чином, здійснений теоретичний аналіз педагогічних джерел дозволяє стверджувати, що педагогічна діяльність викладача вищої школи має свою специфіку, оскільки праця викладача вищого навчального закладу спрямована на професійну підготовку й виховання фахівців-професіоналів, інтелектуальної еліти суспільства, української інтелігенції. У ній органічно поєднані знання та ерудиція вченого й мистецтво педагога, висока культура, інтелектуальна, моральна зрілість, усвідомлення обов'язку й почуття відповідальності.