Проблеми підготовки молодших спеціалістів в Україні і болонський процес

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 377.6

ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ МОЛОДШИХ СПЕЦІАЛІСТІВ В УКРАЇНІ І БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС

Мороз В.Д.

Інтеграція України в європейський освітній простір, обумовлений Болонськими домовленостями 1999 року, зміни в структурі, економіці і технологічному рівні промислового виробництва вимагають не тільки організаційно - структурних змін в підготовці фахівців, а, перш за все, чітке визначення соціальних цілей та економічних завдань їх підготовки, що в свою чергу викличе необхідність модернізації змісту освіти, перегляду освітніх і кваліфікаційних рівнів спеціалістів.

Постановка проблеми.

Сучасні процеси реформування вітчизняної системи освіти неможливі без глибокого наукового їх супроводу і аналізу місця і ролі елементів цієї системи. Особливо гострою виявилась необхідність такого аналізу в галузі підготовки молодших спеціалістів, де здійснюється навчання і виховання найбільш масової категорії фахівців, які забезпечують рівень культури виробництва і функціонування складних технологічних систем. Виключення підготовки молодших спеціалістів з системи вищої освіти вимагає комплексу наукових, методичних і організаційних заходів щодо обґрунтування і забезпечення високого рівня освітньої і професійно - практичної підготовки фахівців кваліфікаційного “молодший спеціаліст”, визначення місця і соціальної ролі відповідних навчальних закладів.

Свого часу Закон України "Про освіту", а згодом і Закон "Про вищу освіту" віднесли середню спеціальну освіту до рівня вищої, а випускників технікумів - до фахівців з неповною вищою освітою 1,2.

Не можна не відмітити, що роки перебування технікумів в системі вищої освіти стали позитивним фактором в їх розвитку. Набула реальної можливості реалізація ступеневої освіти, коли випускники технікумів за рахунок досить тісної інтеграції навчальних планів могли продовжувати навчання в університетах і академіях за дещо скороченими програмами. Помітно зріс рівень організації навчально-виховного процесу. В технікумах закріпились нові для них організаційні форми навчання - лекції, семінарські заняття, самостійна навчальна робота студентів. Активізувалась науково-творча діяльність, студентське самоуправління і т.і.

Разом з тим очевидними є і недоречності перебування технікумів в системі вищої освіти. Вони об'єктивно не стали і не могли стати по справжньому вищими закладами освіти. Оплата праці педагогів, а звідси і рівень кадрового забезпечення навчального процесу не дозволяють здійснювати глибоку фундаментальну і професійну підготовку на рівні вищої освіти. Далеко не завжди переконливим є твердження про позитивний вплив на розвиток технікумів їх включення до складу університетів на правах структурних підрозділів. Це призвело до різкого зниження їх ініціативності і самостійності, в силу особливостей і специфіки підготовки молодших спеціалістів вони в більшості своїй так і не стали рівноправними структурними підрозділами. Їх "рівноправність" не досягла навіть рівня факультетів, а керівники не визнані в рангу науково-педагогічних працівників.

Входження технікумів в систему вищої освіти призвело до суттєвого викривлення їх ролі і функцій в суспільстві і економіці. Коледжі і технікуми стрімко почали переробляти навчальні плани і програми, інтегруючи їх з навчальними планами університетів і академій. Таким чином значна частина випускників технікумів не йшли працювати в економіку, а продовжували навчання в вищих навчальних закладах за скороченими програмами. За окремими спеціальностями, особливо гуманітарного і економічного профілю, доля таких випускників доходить до 70-80 відсотків. Як свідчать багаторічні спостереження і наші опитування при вступі до технікумів біля 30 % абітурієнтів і їх батьків цікавились можливостями подальшого вступу без екзаменів до університетів, а можливою професійною кар'єрою були зацікавлені тільки біля 18%. Наслідком такого положення технікумів стала втрата ними значною мірою основної своєї функції - формування кваліфікованої робочої сили. Замовлення підприємств на випускників останні 6-8 років не виконуються, молодші спеціалісти не поповнюють кадровий технічний склад промисловості. За даними міністерства освіти і науки України в 2003/04 навчальному році до університетів і академій вступили 41 тисяча випускників технікумів і коледжів, що становить більше чверті всього випуску, а темпи росту цього показника з 1995/96 навчального року перевищили 174 відсотки 3.

Життя і практика довели, що в підготовці молодших спеціалістів об'єктивно визріли умови і необхідність рішучих змін і перетворень. Але освіта, як відомо, це та ланка людської культури, де найбільш концентровано зосереджені традиції народу, і яка в тій чи іншій мірі стосується кожної людини, кожного громадянина, що вимагає надзвичайно обережного з нею поводження. Тобто, зміни і перетворення мають здійснюватись не методом "до основи, а потім", а еволюційним шляхом, шляхом поступових перетворень. Більш того, ці перетворення мають відповідати економічним і соціальним запитам суспільства і потребам та перспективам галузей економіки, особливо тих, що становлять основу державності.

В першу чергу, на наш погляд, потребує уточнення, а можливо і переосмислення роль і місце "молодшого спеціаліста" в практичній економіці, соціальній сфері та інших галузях, які вимагають фахівців такого освітнього і кваліфікаційного рівня.

Раніше було прийнято називати випускників технікумів керівниками ( спеціалістами) середньої ланки. Настільки це відповідає реаліям сьогоднішнього дня? В більшості випадків можна погодитись з такою формулою. В промисловості є і будуть управлінські функції, які вимагають від людей, які їх виконують, досить хорошої техніко-технологічної підготовки, а також хороших знань з економіки, управління і організації виробництва, навичок управлінської діяльності, знань соціально-політичних проблем. Випускники коледжів і технікумів сьогодні в основному відповідають цим вимогам. За змістом освіти вони відрізняються від фахівців іншого кваліфікаційного рівня ґрунтовною практичною підготовкою, наявністю поряд з кваліфікацією молодшого спеціаліста кваліфікації кваліфікованого робітника. Тобто, молодший спеціаліст за рахунок отриманої підготовки може одночасно виконувати управлінські функції в первинних виробничих ланках, здійснювати контроль і організацію технологічних процесів, а також контролювати виробничу діяльність на кожному робочому місці.

Отже, принципова різниця між спеціалістом і молодшим спеціалістом на виробництві полягає в тому, що перший здійснює загальне керівництво досить великими виробничими і соціальними системами, проектує технічні і технологічні процеси, формує кадровий і професійний склад виконавців цих процесів, здійснює перспективне планування розвитку виробництва, а молодший спеціаліст - реалізує на практиці перелічені завдання, виходячи з можливостейй найбільш ефективного і економічно доцільного результату. Якщо говорити коротко, то інженер забезпечує високий рівень виробництва, а технік - високу його культуру.

Значна частина випускників коледжів і технікумів з кваліфікацією молодшого спеціаліста виконують і будуть виконувати на виробництві чисто техніко-технологічні і економічні функції. Це технологи, нормувальники, кошторисники, оператори складних технологічних і інформаційних систем, наладчики технологічного обладнання, контролери і диспетчери в складному виробництві і на транспорті і т.і. Ця сфера їх діяльності є оригінальною, вона не для фахівців з вищою освітою. Це доля молодшого спеціаліста. Досить недоречним мабуть виглядає технік ЖЕКу з інженерною освітою, оператор ПЕОМ - випускник вузу, чи, так званий, менеджер з продаж - випускник академії, який фактично виконує функції продавця-консультанта і т.і.

Тобто, ми стверджуємо, що перш за все важливо і необхідно чітко визначити суспільні і економічні ролі молодшого спеціаліста і спеціаліста, без чого неможливо сформувати систему вимог для них, які мають стати основою для розробки змісту освіти. Ми також впевнені, що не зовсім виваженим буде заміна молодшого спеціаліста бакалавром на виробництві. З однієї сторони це буде дорогувато для держави, з іншої - для цього треба буде суттєво посилити практичну підготовку бакалавра, для чого в навчальному часі місця практично немає.

Поряд з цим визначені вище основні функції молодшого спеціаліста на виробництві мають бути додатково і фундаментально вивчені. Мається на увазі більш детальний аналіз і співставлення виробничих функцій спеціалістів різного рівня на виробництвах різного профілю і різних галузей. Ми вбачаємо, що співвідношення між молодшими спеціалістами, які виконують управлінські і технологічні функції в машинобудуванні, приладобудуванні, енергетиці, авіаційній промисловості та інших будуть відрізнятися. За попередніми даними в галузях з високими технологіями, де використовується технологічне обладнання високої продуктивності, зростає чисельність техніків з наладки і обслуговування цього обладнання. В той же час на виробництвах такого типу незначна кількість первинних виробничих ланок - бригад, дільниць - тобто менша кількість і керівників таких підрозділів, менша потреба в молодших спеціалістах як керівниках.

Таке визначення функцій і професійних задач молодшого спеціаліста дасть можливість приступити до розгляду рівня його освіти і кваліфікації. Молодший спеціаліст, як освітньо-кваліфікаційний рівень, з'явився в Законі "Про освіту" одночасно з віднесенням коледжів і технікумів до системи вищих навчальних закладів. До цього вони були середніми спеціальними закладами освіти. Одночасно з кваліфікацією техніка випускник технікуму одержував середню освіту. А ті, хто вступав на навчання після закінчення повної середньої школи, отримували тільки кваліфікацію техніка. Діяла досить жорстка норма визначення кількості випускників, які мали право продовжувати навчання в вузах. Ця норма дорівнювала 5% випуску і то виключно з числа відмінників навчання. Всі інші мали працювати за направленням на відповідних підприємствах за державним розподілом.

Вступ України до Європейського освітнього простору, який за базові принципи формування цього простору визнає Болонські домовленості 1999 року, вимагає перегляду структури вищої освіти. За Болонськими домовленостями вона повинна бути двоступеневою - бакалавр і магістр 4. Освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста цією системою не передбачений як рівень вищої освіти. Враховуючи цей фактор, а також ті не зовсім сприятливі умови, які склалися для технікумів в результаті їх входження до системи вищої освіти, об"єктивною стає необхідність визначення місця технікумів і коледжів в національному освітньому просторі. Сьогодні є декілька варіантів вирішення цієї проблеми. Найбільш реальними з них є два. Обидва вони зводяться до створення в Україні нового освітнього шару. В першому випадку - це базова професійна освіта, в другому - середня спеціальна освіта.

Як на нашу думку, то перший варіант є не досить підходящим. У наших сусідів росіян до професійної освіти відносять і професійно-технічну, і середню спеціальну, і вищу. Тобто професійна освіта являється чимось узагальнюючим, що свідчить про основну функцію цих освітніх підгалузей - професійна підготовка людини на різному освітньому рівні. Сама логіка функціонування освітньої системи України також свідчить про неможливість введення такого освітнього рівня як базова професійна освіта.

Варіант середньої спеціальної освіти також є не зовсім переконливим, а від цього і спірним. Середня спеціальна освіта зароджувалась тоді, коли конституційною вимогою було визначено обов'язковість восьмирічної загальної освіти. Тобто середня спеціальна відрізнялась своїм рівнем в системі загальної освіти, і була підкріплена ґрунтовною спеціальною підготовкою, що давало можливість випускникам технікумів ставати до лав інженерно-технічних працівників, поповнюючи їх порівняно високими освіченістю і професіоналізмом. Нині ситуація суттєво змінилась. Середня освіта є конституційною гарантією держави. І нормальним буде, якщо випускник базової середньої школи отримає в технікумі повну середню освіту і кваліфікацію молодшого спеціаліста. А що стосується випускників повної середньої школи, то виникає питання, а який освітній приріст отримають вони в коледжі чи технікумі. Чи для них навчання в цих освітніх закладах зведеться лише до одержання кваліфікації? Саме це і викликає сумніви спеціалістів.

Ми ж схильні все таки погодитись з другим варіантом, тобто з віднесенням технікумів і коледжів до системи середньої спеціальної освіти. Але з деякими застереженнями. І головне з них полягає в збереженні фундаментальної підготовки, яка є зараз в коледжах і технікумах як вищих навчальних закладах. Це забезпечить високу професійну мобільність молодших спеціалістів на виробництві за рахунок хороших знань і достойної підготовки, це по-перше. А по-друге, слід зберегти можливість вступу відмінників навчання до університетів і академій, можливо на скорочені програми навчання, і ввести право випускників коледжів і технікумів, які працюють за фахом на виробництві, навчатись без відриву від виробництва в університетах за спорідненою спеціальністю в скорочені терміни з зарахуванням модулів навчальних дисциплін, які за змістом і обсягами співпадають з тими, що вивчаються. На наш погляд доцільним буде створити різницю в змісті освіти технікумів і коледжів. Коледжі мають давати більш посилену фундаментально і загально професійну підготовку, що і може бути основою збереження елементів ступеневої освіти в державі та реалізації принципів навчання на протязі всього життя.

Таким чином ми створимо принципово нову систему професійної підготовки фахівців різного рівня кваліфікації, забезпечимо її мобільність під потреби виробництва, суспільства і людини.

Що стосується кваліфікації "молодший спеціаліст", то можливим є перегляд і її визначення. В окремих європейських країнах, зокрема в Болгарії, фахівці такого рівня освіти мають кваліфікаційний рівень "спеціаліст". Це можливо і в Україні при переході вузів на підготовку магістрів замість спеціалістів. Саме такий крок суттєво підвищить статус коледжів і технікумів, вони дійсно стануть школою формування кваліфікованих спеціалістів для народного господарства країни.

Безумовно, створення нового освітнього рівня в системі освіти держави, буде вимагати заходів, які б з перших кроків забезпечували високий рівень функціонування навчально-виховного процесу. З цією метою доцільним було б здійснити наступне.

Розробити нові стандарти освіти підготовки молодшого спеціаліста, прийнявши за основу нині діючі стандарти вищої освіти закладів I-II рівнів акредитації. При цьому, як ми вже підкреслювали, важливо зберегти в основному зміст гуманітарної, соціально-економічної і фундаментальної підготовки. Зміни можливі за рахунок деякої інтеграції навчальних дисциплін в навчальні курси з формуванням їх у вигляді модульної структури.

Варто зберегти систему і методику організації навчально-виховного процесу, які діють зараз в коледжах і технікумах. Сучасний фахівець має навчатись і виховуватись за єдиною системою як у вузі так і в технікумі. Ми виходимо з того, що рівень професійних навичок і можливостей для сучасного виробництва мають формуватись в однакових умовах, і однаковими методами.

Вивчення і аналіз навчального процесу в технікумах і коледжах переконує в необхідності суттєвої зміни системи оцінювання навчальних досягнень студентів. Ми схиляємось до того, що найбільш вдалою є система рейтингової (інтегрованої) оцінки, яка враховує не тільки рівень знань, які студент показав на екзаменах, а і його роботу на протязі семестру при виконанні лабораторних і практичних робіт, курсових робіт і проектів, завдань для самостійної роботи і т.і. Досвід такої роботи накопичено в Харківському машинобудівному коледжі. Він підтверджує високу ефективність методу рейтингової оцінки, його позитивний вплив на об'єктивність оцінювання, навчальну активність студента.

Окремою проблемою є питання щодо обсягів підготовки молодших спеціалістів. Питання тут не тільки в реальних потребах виробництва, а в ринку праці, який хоча і з великим запізненням, але все ж таки народжується в Україні. Як відомо, вже декілька десятиліть, включаючи ті роки, коли в нашій державі панувала планова економіка, було зроблено безліч спроб і економістів, і педагогів, і спеціалістів з соціальних проблем щодо розробки методики розрахунку потреби в фахівцях різного освітнього рівня. Але жодна з цих спроб не дала результатів. На наш погляд принциповою помилкою авторів було те, що вони враховували кожну "одиницю" спеціаліста як "чистий продукт". Тобто вважалося - кожний випускник університету, академії, коледжу чи технікуму апріорі є абсолютно готовим для виконання покладених на нього функцій в повному обсязі і з прогнозною якістю. освіта навчальний технікум коледж

На практиці все виглядає значно складніше.

Є частина випускників навчальних закладів з дипломами спеціалістів чи молодших спеціалістів, які можуть виконувати лише обмежений обсяг професійних функцій в силу недостатнього рівня засвоєння змісту освіти. Це ті, хто навчався переважно на задовільні оцінки. А їх немало. В різних навчальних закладах обсяги посередніх студентів коливаються від 10 до 20 відсотків. Це тільки за офіційними даними.

Інша частина випускників не планують і не будуть працювати відповідно до отриманої спеціальності і кваліфікації. Є в Україні галузі для яких тільки за роки незалежності підготовлено таку кількість фахівців, якої було б достатньо для повного їх поновлення. Але такого не сталося. І тут відчувається надзвичайна гострота з забезпеченням кадрами.

Є ще одна проблема, яка заважає здійснювати об'єктивне планування обсягів підготовки спеціалістів. Це проблема переселення. Молоді спеціалісти не можуть змінити місце проживання щоб працевлаштуватися в іншому місті чи селищі. Це пов'язане з неможливістю випускників купити собі житло і фактичною відсутністю можливості отримати житло від роботодавця.

Не можна зводити розрахунок потреби в фахівцях виходячи тільки з потреб виробництва ще й тому, що вища освіта є надзвичайно важливою функцією держави щодо формування високого інтелекту нації, становлення високоосвіченого, здатного до відтворення ще більш освіченого, суспільства.

Але безумовно мають бути і якісь обмеження. На наш погляд вони повинні визначатись виключно здатністю людини засвоїти ту чи іншу освітньо-професійно програму на рівні вимог державних стандартів освіти. А для цього вищій освіті вкрай потрібні ефективні методики відбору абітурієнтів здатних до навчання за відповідним профілем. Треба визнати, що ця проблема у нас залишається не вирішеною, а спроби її вирішення мають чисто адміністративний відтінок ніяк не забезпечений науковими висновками і досвідом роботи вузів. А досвід такий є. Візьмемо, наприклад, систему відбору вступників до творчих вузів, до вузів спеціальних служб і т.і. Мабуть нікому не прийде в голову зарахувати до консерваторії людину якій "ведмідь на вухо наступив". А ось в інженерний чи економічний вуз можна зарахувати того, хто непогано напише диктант з української мови і знає математику. А коли такий студент починає навчатись, то виявляється, що спеціальні дисципліни даються йому з великим трудом, а з формуванням відповідного типу мислення і зовсім справи погані.

Одним з ефективних шляхів професійного відбору поки що є ступенева система вищої освіти. Випускники професійно-технічних училищ, які усвідомили правильність вибору професії, з успіхом навчаються в технікумах і коледжах для отримання кваліфікації молодшого спеціаліста. А вже молодші спеціалісти продовжують навчання в однопрофільних університетах і академіях. За думкою керівників і викладачів вузів групи студентів, сформовані з випускників технікумів, принципово відрізняються від груп сформованих з випускників шкіл значно вищою готовністю до навчання, до самостійного оволодіння знаннями, підготовленістю до освоєння професійних умінь і навичок.

Тобто, підготовка фахівців, в тому числі і молодших спеціалістів, не може бути масовою. Більш того молодші спеціалісти мають готуватися технікумами і коледжами, які в повній мірі можуть реалізувати державні стандарти освіти. Адже це завдання надзвичайно складне. За 2-3 роки в навчальному закладі школяр має засвоїти надзвичайно великий обсяг теоретичного матеріалу нових для нього галузей знань, набути практичних навичок і умінь, які в сумі формують творчого фахівця, а не ремісника.

Тому висловимо деякі сумніви щодо можливості підготовки молодших спеціалістів необхідного якісного рівня в професійно-технічних училищах, навіть якщо вони називаються вищими.

Є ще один фактор, який, на наш погляд, слід враховувати при визначенні обсягів підготовки фахівців різного кваліфікаційного рівня, це галузеве співвідношення між чисельністю спеціалістів і молодших спеціалістів. В медицині, наприклад, чітко відомо скільки потрібно медичних сестер і медичних лаборантів для забезпечення роботи лікарів. Досить стрункою є система кадрових співвідношень між фахівцями різного рівня на повітряному і залізничному транспорті, у військових і т.і. Не складно визначити таке співвідношення і для інших виробничих галузей і соціальних сфер. Є дані про те, що у розвинутих країнах Заходу і в Японії чисельність спеціалістів з вищою освітою співвідноситься до чисельності фахівців еквівалентних випускникам наших технікумів в різних галузях економіки від 1:2 до 1:6. У нас же навпаки це співвідношення серед випускників вузів і технікумів складає 2,5:1. Тобто на одного інженера доводиться 0,4 техніка. Що не зовсім логічно в умовах, коли ми хочемо вивести вітчизняну промисловість, сільське господарство та й інші галузі на рівень міжнародних стандартів. Хоча, звичайно, в таких галузях, як комп'ютерні технології, теоретичні і практичні дослідження та інші превалювати мають фахівці з повною вищою освітою. Та це й передбачено нині діючим переліком спеціальностей для підготовки фахівців.

Висновки

Реалізація програми подальшого вдосконалення системи підготовки фахівців різного освітньо-кваліфікаційного рівня вимагає змін в структурі вищої освіти і приведення її до умов європейського освітнього простору, визначеного Болонськими домовленостями;

ці процеси в вітчизняній освіті мають бути здійснені з максимальним збереженням накопиченого досвіду і національних традицій. Зокрема, в Україні важливо зберегти освітньо-кваліфікаційний рівень "молодший спеціаліст";

підготовку молодших спеціалістів треба зосередити виключно в коледжах і технікумах, які мають для цього необхідні кадрові, методичні і навчально-матеріальні умови;

в коледжах і технікумах варто зберегти систему і методи організації навчально-виховного процесу, організаційні форми навчання, нині діючі стандарти освіти і т.і. В той же час слід активно розповсюджувати досвід новітніх освітніх технологій, таких як рейтингова система оцінки навчальних досягнень студентів, модульна побудова навчальних програм і навчальних курсів, інформаційні технології в навчальному процесі і т.і.;

в наукових і педагогічних колах варто обговорити питання щодо назви і змісту нового освітнього рівня молодшого спеціаліста (зараз існує пропозиція цей рівень назвати - середня спеціальна освіта);

задля досягнення високого рівня ефективності підготовки молодших спеціалістів розробити і запровадити систему, яка б визначала молодшого спеціаліста як самодостатню кваліфікаційну категорію з завершеним рівнем освітньої і професійної сформованості і яка б чітко визначала умови і порядок реалізації програми освіти на протязі життя і ступеневої освіти.

Перспективи подальших розвідок. Перспективність наших досліджень полягає в тому, що вони дають можливість формувати конкретні наукові програми з вивчення і розробки рекомендацій щодо модернізації змісту навчання в коледжах і технікумах, визначення освітнього рівня молодших спеціалістів в загальну систему фахової і професійної освіти держави, здійснити наукове обґрунтування і організаційні заходи з інтеграції коледжів і технікумів в світову систему формування кваліфікованої робочої сили.

Література

1. Закон України "Про освіту"

2. Закон України "Про вищу освіту"

3. Вища освіта і наука України. Інформаційно-аналітичні матеріали до засідання підсумкової колегії Міністерства освіти і науки. 27 лютого 2004 р.

4. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу/ За редакцією В.Г.Кременя.-Тернопіль: видавництво ТДПУ, 2004 р.

Анотація