Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи і аспекти толерантного виховання

Андрєєв М.В.

Анотація

В статті обґрунтовано актуальність становлення педагогіки толерантності. Наведено і розглянуто вісім принципів толерантного виховання. Отримано висновок про особливості формування та збереження толерантного ставлення людини до людини.

Аннотация

В статье обоснована актуальность становления педагогики толерантности. Приведены и рассмотрены восемь принципов толерантного воспитания. Получен вывод об особенностях формирования и сохранения толерантного отношения человека к человеку.

Annotation

The article substantiates the urgency of tolerance pedagogy formation. Eight principles of tolerant education are given and discussed. The conclusion has been made concerning the formation and preservation of a tolerant attitude of people to one another.

Постановка проблеми. Толерантність є ключовим духовно-моральним принципом громадянського суспільства. Рівень толерантності окремої людини значною мірою характеризує його особисті якості, моральну зрілість і культуру, обумовлює її ставлення до інших людей.

Зараз проблема формування толерантності стоїть особливо гостро з цілого ряду причин: різке розчарування світової цивілізації економічних, соціальних, морально-етичних та інших ознак і пов'язаний з цим зростом нетерпимості, релігійного екстремізму; загострення міжнаціональних відносин, викликаних локальними війнами, зміною моральних парадигм і т.ін. толерантність виховання дитина психічний

Але педагогіка толерантності складається стихійно і в науковому плані не розроблена, хоча і є актуальною, враховуючи зростання насильства у сучасному світі.

Постановка завдання. Визначити принципи і аспекти толерантного виховання.

Виклад основного матеріалу. Людина ? соціальна істота. Це значить, що вона здатна жити тільки в умовах суспільства, оскільки потребує постійної інформації про подібних собі. Отже, існує потреба людини в людях, і вона задовольняється шляхом спілкування. Тільки під час спілкування і дякуючи спілкуванню дитина може стати повноцінною людиною. І доросла людина має потребу в цій інформації для підтримки досягнутого рівня свого психічного розвитку; по суті, це підґрунтя глибинної толерантності людини до людини.

При народженні дитина вже має матрицю сприйняття іншої людини. Етапи розвитку потреби людини в людині проявляються рядом поведінкових реакцій дитини від моменту її народження. В першу чергу це посмішка, а також «комплекс оживлення». Це специфічна реакція дитини на ключовий стимул ? людське обличчя як таке.

Диференціація, уточнення, трансформація і розвиток узагальненого «еталону» людини відбувається впродовж усього життя людини.

Розвиток «еталонів», який почався у людини в дошкільному віці, продовжується не тільки в шкільному віці, але і в юності і в усі наступні роки його життя. [1]

Відомо, що одна людина поширює навколо себе поле доброго настрою.

Але зустрічаються також люди, які оточені полем суму, печалі, негативізму, недовіри, недоброзичливості, інтолерантності. Дитина, яка з раннього віку оточена доброзичливим ставленням, з перевагою позитивних емоцій, тим самим наділяється позитивним еталоном сприйняття інших людей. Навпаки, дитина яка сприймає з раннього віку негативні емоції, «наділяється» узагальненим еталоном протилежного знаку.

Встановлено, що завдяки спілкуванню людина може стати повноцінною особистістю, бо саме в суспільстві вона набуває свою психічну цілісність, під час спілкування формуються еталони, які допомагають оцінити явища зовнішнього світу.

Еталонному образу іншої людини в психіці людини загрожує все, що суперечить його змісту. Особливості взаємодії в психіці узагальненого образу іншої людини і образу свого «я» визначають глибинну толерантність або інтолерантність даної людини, тобто її людяність або не людяність.

У психічному розвитку дитини прояви інтолерантності і толерантності чергуються і поєднуються з самого раннього віку. Плач ? прояв інтолерантності (до голоду і дискомфорту), посмішка ? комплекс оживлення ? привітання інших людей, розрізнення своїх і чужих ? перша основа для прояву толерантності або інтолерантності у спілкуванні, а побоювання чужих ? перший прояв такої інтолерантності.

Особливості і закономірності психічного розвитку дитини в перші роки життя дають підстави і можливості для виховання її в дусі толерантності і доброзичливості. Тут є такі правила і вимоги:

- слід якомога частіше брати дитину на руки, навіть коли вона цього не вимагає;

- необхідно старанно доглядати за дитиною і годувати її за першою вимогою;

- необхідно більш посміхатися дитині і говорити з нею обов'язково лагідним голосом, і розмова завжди повинна вестись у режимі діалогу;

- у віці від одного до двох років необхідне своєчасне введення значущості заборони;

- у віці півтора років і старше треба формувати поняття красивого і виробляти ставлення до красоти як цінності.

Усім відомо твердження про те, що головне в людині складається до трьох років, і це справедливо. Але психічний розвиток в першу половину цього періоду складається стихійно, а у другу ? майже стихійно. Між тим проблема толерантності / інтолерантності в багатьох випадках перебуває в руках матерів, ? у відповідності до їх здатності або нездатності виховувати своє потомство доброзичливим і толерантним або недоброзичливим і інтолерантним.

Оскільки інша людина є для кожного з нас необхідністю, оскільки кожен із нас специфічно потребує інформації, що сприймається від іншої, глибинним ставленнням людини повинна бути саме толерантність і домінантна толерантність, а все інше ? ситуативним. Адже мати, яка карає дитину, не перестає любити її.

Одним із вирішальних факторів розвитку толерантних взаємин є культура оцінки. Саме з нею пов'язано декілька положень, які висуваються в якості принципів толерантного виховання.

1. Кожен з нас повинен розуміти роль якісних оцінок в успіху своєї життєдіяльності. Під якістю оцінки треба розуміти її розгорнутий характер, своєчасність і точність. Адже неправильна оцінка ? це неправильне ставлення, неправильна дія. Розгорнута оцінка ? це поєднання фактурної і критеріальної оцінки, плюс конвенційна оцінка ? там, де вона можлива.

2. Необхідно формувати домінанту фактурної оцінки, тобто об'єкт треба оцінювати перш за все як такий, в усіх особливостях, і лише після цього ? у зв'язку з іншими об'єктами. Іншими словами, кожна оцінка повинна починатися з фактурної. Особливо це важливо у спілкуванні з людьми: в кожному випадку головне, якою є сама людина, а вже потім ? якої вона раси, статі, віку, етносу, нації, конфесії. Треба вчитися цінити в людині перш за все її доброзичливість, а вже потім ділові якості. Отже, загальнолюдське повинне бути вище конкретно-історичного.

3. Треба пам'ятати про відносність критеріальних оцінок та їх мінливість в залежності від ситуації, а також про умовність конвенційних оцінок. Отже, в кожному об'єкті необхідно виділяти його фактурне ядро і будувати ставлення до нього, базуючись на «фактурі». При цьому підході з'ясовується, що між різними людьми набагато більше схожості, ніж розбіжностей.

4. Необхідна дисципліна оцінок, тобто свої оцінки слід тримати при собі і не висловлювати їх, коли не просять, інакше це може перетворитися в практику наклеювання ярликів. У зв'язку з цим необхідно з раннього віку класти край інфантильним формам інтолерантності, наприклад дражнилу і ябедництву. Що стосується ябедництва, то воно виникає у випадках, коли вчитель і батьки схвально ставляться до скарг, і особливо, коли «правим» виявляється той, хто поскаржиться першим. Що стосується дражнила, то цій тенденції треба покладати край в зародку, пояснюючи, що у кожної людини є свої особливості, і їх треба сприймати як належне. А людина без «особливостей» менш цікава.

5. Треба намагатися уникати оцінки невід'ємних якостей інших людей, які можна було б сприймати як недоліки. Річ у тім, що критикувати можна лише те, що людина в змозі змінити. Те ж, що складає невід'ємні її якості і змінене не може бути ніякими зусиллями, піддаватися оцінці не повинне, тому що подібна оціночна ситуація визначально конфліктно-безвихідна. Отже, невід'ємні риси приналежності у якості недоліків розцінюватися не повинні.

6. При оцінці чогось, що належить комусь, необхідно пам'ятати про феномен переносу якостей з власника на його власність і навпаки.

7. Слід пам'ятати, що у кожного з нас є особливості, які можуть сприйматися іншими як недоліки. Кожна людина має право на особисті недоліки і це право треба поважати.

8. Треба цінувати різноманіття властивостей і якостей інших людей і сприймати їх такими, якими вони є, не намагаючись переробити їх «під себе» ? це посягання на їх суверенітет. Треба пам'ятати, що сила і багатство людства саме в його різноманітті, і це різноманіття треба цінувати і визнавати. Чим більш розвинена у творчому плані людина, тим більше вона цінить розбіжність як джерело пізнання оточуючого.

Однією з серйозних проблем виховання і важливим аспектом педагогіки толерантності є виховання з урахуванням активності дитини. Необхідно пам'ятати, що найважчим для неї є застійна психічна напруга: вона формує інтолерантність і готовність до розрядки цієї напруги з випадкових причин, за принципом «заряджена рушниця». Крім того, саме психічна напруга формує настанову людини на пошук засобів зміни свого психічного стану, а це може викликати різні форми негативної поведінки, у тому числі і наркотизм.

Отже, важливою задачею толерантного виховання є не тільки навчитись розрізняти толерантність і інтолерантність, але й сприяння своєчасному виходу надлишкової енергії вихованця. У зв'язку з цим два важливих моменти: своєчасне введення значущості заборон, а також специфіка ставлення до заборон у підлітків.

Багато проблем підліткового віку специфічно пов'язані з незрілим ставленням підлітків до заборон, з одного боку, і з низькою культурою заборон батьками і взагалі дорослими ? з іншої. Тут не тільки несвоєчасне введення значущості заборони, коли дитина на своїй «шкірі» має можливість переконатися в тому, що дотримуватись заборони вигідніше їй самій, але і необґрунтовані заборони, а також досить характерна думка підлітків про те, що у їх дорослому житті заборон буде набагато менше, ніж в теперішньому. Звідси багато проявів негативізму до дорослих, реакція емансипації і відчуження підлітків від батьків і школи, вимушене їх звернення до однолітків, яких вони сприймають солідарно саме з тієї причини, що і вони. Отже, вироблення правильного ставлення вихованця до заборони ? одна із найбільш важливих вимог толерантного виховання. Кожен з них повинен розуміти, що заборона ? важливе досягнення культури, що заборони (обґрунтовані) приносять користь, і що в житті кожної людини багато заборон. Підліток не повинен сприймати дорослість як вседозволеність.

Дивує некомпетентність сім'ї і школи в питаннях активності підростаючого покоління і розумних способах її введення в прийнятне русло так, щоб у підлітка не виникало психічного напруження. На жаль, школа часто нівечить ? в якості невстигаючих ? багатьох високо активних підлітків тому, що вони надлишково самостійні або критичні до оточення і не схильні повністю підкоритися правилам і вимогам, які їм нав'язуються, у користі яких вони особисто переконані. Саме з цієї причини, як відомо, багато видатних людей не вважались хорошими учнями, але потім стали великими вченими або суспільними діячами.

У зв'язку з цим стає проблема авторитету. Т.Б. Хомутенко зазначав, що навіть авторитетна особистість підкорюється тим, кого вона сприймає як авторитет; авторитарна особистість проявляє агресивність щодо тих, поведінка і цінності яких не схвалюється авторитетами [2].

Діалектика авторитету в тому, що авторитетними нерідко виявляються ті люди, які спеціально бути авторитетними не намагаються, але об'єктивно проявляють риси і якості, які роблять їх авторитетними. Авторитет може бути дійсним, і тільки тоді він буде заслуженим. Передусім, перевага у віці не може і не повинна бути підставою авторитету: для нього необхідні більш конкретні риси і якості людини. Треба пам'ятати, що в кожній конкретній ситуації спілкування з підлітками «правота» обох ? підлітка і дорослого ? повинна бути рівноправною: неможна вважати себе більш правим тільки тому, що ти старший за віком. Як тут не згадати Ш. Амонашвілі, який зазначав, що в школі всі рівні: і вчителі і учні, що дитина повинна переживати у спілкуванні з вчителем почуття, що він стає дорослішим, і почуття свободи. [3]

Між тим багато хто з дорослих, вводячи досить некоректні заборони, покладаються не на суть справи (тобто на фактурну її оцінку), а на оцінку критеріальну ? той факт, що це саме вони вводять ту чи іншу заборону. Тим самим вони ущемлюють право вихованця самому розбиратися в суті справи і висувати вимоги до себе, виходячи зі змісту і логіки самої цієї справи, а не із (суб'єктивної) думки когось. Треба пам'ятати, що справедливість і рівноправ'я у спілкування ніскільки не принижує авторитет старшого за віком, а натомість, здатні виявити його достоїнства і переваги, які цей авторитет тільки закріплюють.

У зв'язку з цим згадаємо «авторитарний синдром»: претензії людини на правоту в усіх випадках життя, егоцентризм і повна відсутність почуття гумору, коли все сприймається дуже серйозно, навіть найменші дрібниці. Наявність цього синдрому вчителя ? ознака його профнепридатності.

Авторитарний сидром ? один з типових проявів інтолерантності.

Ще однією задачею є формування з дитинства толерантності до статевих розбіжностей ? відсутності негативізму до іншої статі. Правильне статеве виховання ? це запорука профілактики деяких крайніх форм негативізму, які треба розглядати як інтолерантність до самої статевої приналежності. Він по-різному проявляється при різних сексологічних порушеннях, відхиленнях (наприклад, ідеологія радикального фемінізму, нетерпимість до відхилень в сексуальній орієнтації, тощо).

Критерії правомірної інтолерантності ? ще один аспект проблеми, яка розглядається. Найбільш гостро він проявляється в ситуації правомірного захисту. Якщо на тебе нападають, що буде з твого боку справедливо і що буде по закону? Це один із найбільш складних аспектів (законної) інтолерантності. Тут поняття інтолерантності змикається з поняттям справедливості і є серйозним іспитом моралі.

Верхівкою проблемної толерантності є біблейський принцип: «Якщо тебе вдарили по одній щоці, підстав іншу». Може і так, але якщо ти підставив іншу щоку і тебе по ній вдарили, у тебе вже є всі підстави для протидії тому, хто так вчинив. Раціональне зерно такого гасла ? стриманість і обачливість. Може бути, що хтось вдарив зопалу і сам жалкує про це, може бути, що він після цього одразу вибачився. Але коли він на своєму наполягає, справедливо протидіяти йому силою.

Антиномічність законослухняності у тому, що у кожного з нас є відчуття справедливості, встановлене законом. Але ж закони можуть і змінюватись. І тут важливою є міра - толерантність ніколи не повинна перетворюватися у беззахисність.

Важливим аспектом толерантного виховання є формування у дитини ставлення до толерантності як до засобу особистого самоствердження ? людина не повинна дозволяти собі спускатись до інтолерантності у більшості випадків життя, за винятком тих, які диктуються збереженням почуття особистої гідності. Іншими словами, і інтолерантність і толерантність людини повинні служити її почуттю особистої гідності, яке повинно не дозволяти їй чимось принижувати інших.

Необхідне ставлення до толерантності як до цінності, як до риси характеру і тут вона змикається з доброзичливістю, тому що доброзичливі люди набагато толерантніші.

Як правило, толерантність ми проявляємо до того, що сприяє задоволенню наших потреб, і з цієї точки зору проблема толерантності / інтолерантності ? це проблема факторів, які сприяють або перешкоджають спільному задоволенню нами потреб. Людина завжди повинна знаходити спільні цілі з іншими, аби не вступати з ними в конфлікт. Це ? прояв конструктивної толерантності. Тут важливим є виховання конструктивності як риси характеру, тобто здатність людини завжди побачити своє місце в спільній справі.

Важливим аспектом толерантного виховання є і формування у дитини витримки до розбіжностей, а для цього її зовнішній світ і коло її спілкування повинні бути досить широкі з самого раннього дитинства.

Тут ще один важливий аспект: взаємовідносини толерантності та адаптивності. Як правило, добре адаптуються люди більш толерантні або навпаки: більш толерантні люди більше адаптуються. Звідси життєва цінність високої адаптивності ? здатність співіснувати із кожним фактором, здатність не змінюватися внутрішньо під впливом різних обставин, вміти досягти благополуччя інших.

Дуже важливо виховувати дитину незалежною, а це значить виховувати у неї здатність не тільки брати, але й віддавати.

Необхідно також протидіяти виникненню у підлітків негативних настанов за типом «наших б'ють». Вони досить різноманітні і можуть звертатись проти будь-яких об'єктів у зовнішньому світі. Головне у тому, що подібні настанови мають умовно-рефлекторний характер і не мають у собі фактурної оцінки в принципі: ставлення формується на підставі якоїсь зовнішньої, не суттєвої (частіше критеріальної) риси. Але такими ж є і всі політичні ярлики і гасла - здатність не піддаватись впливу подібних установлюваних примітивно-рефлективних явищ повинна виховуватись з дитинства, і особливо уважними до них треба бути у підлітковому віці. Отже, соціальна некомпетентність, яка проявляється у підвищеному сприйняті таких ярликів і гасел, має свої витоки у підлітковій інфантильності, і вона тісно пов'язана з проблемою толерантності / інтолерантності.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Толерантність необхідно виховувати, причому з самого раннього дитинства, щоб визначально вона закладалась як доброзичливість, як вміння у своїй поведінці не виходити за визначені межі, як лояльність і інтерес до розбіжностей, як здатність судити неупереджено, не за приналежністю, а по суті і більш того бачити і переживати свою глибинну схожість з іншими людьми, без яких ніяка людина, навіть найбільш інтолерантна, існувати не може. Тому принципово толерантність людини до людини первинна, а інтолерантність вторинна. Важливо, щоб вони не мінялись місцями в повсякденному житті.

Діалектна толерантність інтолерантність набагато складніша, ніж тільки твердження про те, що «толерантність - це добре», а «інтолерантність ? це погано».

Виявляючи в діалозі, співпраці, партнерстві повагу до учня, толерантності і справедливість, учитель тим самим захищає свободу особистості, продовжує культурну спадщину, творить нові цінності, виступає співучасником зміцнення демократичного ладу [4].

Література

1. Бодалев А.А. Восприятие человека человеком. ? Л., 1995.

2. Хомутенко Т.Б.. Авторитарна і демократична парадигма в цінностях освіти / Ціннісні парадигми освіти. ? Х., Видав. Гр.. «Основа», 2004. ? 128с.

3. Амоношвили Ш.А.. Психологические основы педагогического сотрудничества. (Книга для учителя). Киев. «Освита», 1991. ? 111с.

4. Мостенок Н.Є. Педагогіка. Навч. посібник. 4-е видання, доповнене. К., 2003. ? 615с.

Размещено на Allbest.ru