Самовиховання студентської молоді як проблема формування творчої особистості

* пропаганду здорового способу життя, запобігання вживанню студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідливих звичок.

Найважливішою задачею виховання є стимулювання учнів до активної роботи над власним розвитком і самовдосконаленням. Необхідно зазначити, що ні оволодіння знаннями, ні формування особистісних якостей не можуть відбуватися без прагнення самого вихованця до навчання, без прояву ним навчально-пізнавальної активності і роботи над розвитком своєї моральності, фізичної і естетичної культури. Положення про те, що учень - це не тільки об'єкт, але і суб'єкт виховання, є тим фундаментом, на якому ґрунтується як навчання, так і формування особистісних якостей учнів. От чому першою задачею навчальної і виховної роботи є розвиток і підтримка високої пізнавальної, трудової та естетичної діяльності. У цьому зв'язку П.П.Блонський бачив задачу викладача в тому, щоб „не стільки вчити та виховувати, скільки розвивати здатності до самоосвіти і самовиховання”. „Ми повинні... - писав він, - виховувати людину, здатну створювати власне життя, здатну до самовизначення. Виховуватися - значить самовизначатися, і виховання майбутнього творця нового життя є лише раціональна організація його самовиховання” [1].

Діючим фактором самовиховання є позитивні приклади, що подають викладачі й однолітки, які займаються творчістю. Крім того, потрібно скласти детальну програму самовиховання і визначити те, що конкретно необхідно досягти. Починати, звичайно, краще з більш простих програм, наприклад: удосконалити свій розпорядок дня; навчитися слухати інших; навчитись творчо працювати з книгою; навчитись робити висновки з книг; завжди тримати своє слово тощо. Програми в міру придбання досвіду самовиховання, природно, повинні ускладнюватися, удосконалюватися і ставати більш довгостроковими.

Розроблювані особистістю програми і правила самовиховання мають велике значення. І чим детальніше і чіткіше розроблена програма самовиховання, правила поведінки, тим ефективніше буде проходити робота над собою у формуванні творчості.

Намічаючи програму самовиховання, необхідно також визначити її методи. Найважливішими з них є: самопереконання і самонавіяння; самозобов'язання; самокритика; уявне перенесення себе в положення іншої людини (емпатія - тобто співпереживання); самопримус (самонаказ); самопокарання тощо.

Коротко охарактеризуємо дані методи.

Метод самопереконання. Сутність його полягає в тому, що студент, виявивши свої недоліки, переконує себе в необхідності позбутися їх. При цьому неможна обмежуватися тільки уявним самопереконанням. Набагато ефективнішим воно стає тоді, коли студент буде вголос переконувати себе, тобто проговорювати вголос той недолік, над усуненням якого він працює.

Метод самонавіяння. Його сутність полягає в тому, що людина сама прагне впливати на власну психіку і почуття, сама, як правило уголос, промовляє собі, як буде поводитися або яких дій не буде робити. Вплив самонавіяння обумовлюється тим, що, закріпившись у свідомості і почуттях студента, вона визначає його поведінку.

Самозобов'язання. Цей метод по своїй сутності близький до методу самопереконання. Суть його полягає в тому, що студент, задавшись метою перебороти в себе той або інший недолік або виробити якусь позитивну якість, бере на себе визначене зобов'язання. Для більш міцного його закріплення у свідомості його необхідно також неодноразово проговорити вголос, у такому випадку воно і буде спонукувати учня до досягнення наміченої мети і сприяти формуванню відповідної звички.

Метод самокритики. Сутність його полягає в тому, який студент, що виявив у себе той або інший недолік і поставив перед собою ціль зжити його, піддає себе самокритиці для того, щоб мобілізувати свої вольові зусилля до його найшвидшого подолання.

Метод емпатії, або уявного переносу себе в положення іншої людини, співпереживання його почуттів. Цей метод досить хороший, коли мова йде про самовиховання чуйності до людей, прагнення до взаємодопомоги. Сутність його відбита в самій назві. Вона полягає в тому, що в процесі самовиховання студент виробляє в себе позитивні якості і переборює негативні, ставлячи себе в положення іншої людини, думаючи про її почуття, і таким способом спонукає себе до самовдосконалення. Коли, наприклад, юнак бачить, з якою ворожістю сприймають люди черствість, бездушшя, брутальність, він задумується над тим, щоб перебороти в себе ці недоліки.

Самопримус, або самонаказ. Це дуже діючий метод самовиховання. Він застосовується в тих випадках, коли студент визначив ті або інші правила, норми своєї поведінки, але не виявляє достатньої сили волі в дотриманні даного правила. Тому даний метод застосуємо для розвитку необхідних вольових якостей.

Метод самопокарання. Як випливає з його назви, він застосовується тоді, коли в процесі самовиховання людина робить ті або інші відступи від намічених їм самим правил поведінки. Знайшовши такі відступи, потрібно обов'язково використовувати визначені санкції стосовно себе самого і застосувати те або інше покарання.

Викладене показує, що якщо представити процес самовиховання в цілому, то в його структурі виділяються ряд компонентів.

Компоненти процесу самовиховання:

· критичний аналіз, оцінка своїх недоліків і постановка конкретної мети самовиховання;

· розробка програми самовиховання;

· визначення його методів;

· аутотренінг, тобто безпосередня робота особистості над собою;

· самоконтроль.

Важливу основу в процесі самовиховання і саморозвитку студента має педагогічне керівництво. Зміст і форми роботи педагога по організації самовиховання можуть бути найрізноманітнішими. Отут багато чого залежить від того, наскільки самі викладачі компетентні в питаннях самовиховання та його методів, якою мірою вони знайомі з науковою і популярною літературою з цієї проблеми, наскільки відповідально вони ставляться до виконання своїх педагогічних обов'язків.

У цілому організація педагогічного керівництва самовихованням здійснюється по трьох основних напрямках. До них відносяться:

· формування думки студентського колективу про необхідність і користь самовиховання;

· надання допомоги студентам у з'ясуванні сутності самовиховання, його методів і шляхів здійснення;

· практична допомога студентам у розробці програм самовиховання і їхньої реалізації. Практична робота з реалізації цих напрямків дозволить студентам одержати більш ясне уявлення про зміст роботи над собою.

Так, при здійсненні роботи з формування суспільної думки в студентському колективі з питань самовиховання, необхідно розуміти, що не всі юнаки знають, що таке самовиховання, інші займаються ним потай від товаришів, викладаючись цього заняття, треті взагалі не чули про роботу над собою. Усе це потрібно мати на увазі і на переконливих прикладах відомих людей показувати, як важливо самій людині удосконалювати себе, боротися зі своїми недоліками.

З питань самовиховання необхідно проводити етичні бесіди, виносити ці питання на обговорення студентських зборів, присвячувати їм вечори, зустрічі з відомими людьми тощо. Тематика цих форм виховної роботи може охоплювати найрізноманітніші аспекти даної проблеми: „Що таке самовиховання”, „Як переборювати свої недоліки”, „Методи самовиховання” тощо. Корисно, щоб перед студентами з цих питань виступали не тільки викладачі, але і вчені, лікарі, психологи, працівники виробництва, ветерани війни і праці.

Особливе значення в організації самовиховання має формування моральних ідеалів студентів. Носієм їх найчастіше буває конкретна людина - видатний суспільний діяч, учений, воєначальник, герой війни. Тільки в процесі пізнання зразків героїзму і подвигів, непохитної відданості Батьківщині, народу в студентів будуть формуватися моральні ідеали, що спонукають їх до роботи над собою.

Однак роз'яснювальними заходами й організацією пізнавально-просвітительської діяльності не можна обмежувати цю роботу. Не менш важливою її формою є надання практичної допомоги студентам у самовихованні. З цією метою корисно обговорювати, як потрібно ставити цілі самовиховання по подоланню тих або інших недоліків у поведінці та характері, як використовувати методи в роботі над собою.

Ми пропонуємо студентам конкретний план роботи над собою.

Як працювати над собою.

1-й етап. Визнач суспільну мету і зміст свого життя.

Мій моральний ідеал: девіз життя; кінцева мета моїх прагнень і діяльності; що люблю в людях і що ненавиджу; духовні цінності людини.

2-й етап. Пізнай самого себе.

Який я є: мої достоїнства; мої недоліки; мої інтереси і захоплення; ціль мого життя; ставлення до навчання; відношення до праці; відношення до людей; об'єктивна самооцінка.

3-й етап. Визнач програму самовиховання.

Яким я повинен стати: вимоги до мене батьків і викладачів; вимоги до мене товаришів, колективу; вимоги до себе з позиції ідеалу й об'єктивної самооцінки; програма самовиховання.

4-й етап. Створити свій спосіб життя.

Режим: розпорядок дня; дбайливе відношення вчасно; гігієна праці і відпочинку; правила життя.

5-й етап. Тренуй себе, виробляй необхідні якості, знання, уміння і навички. Тренування, вправи: самозобов'язання; завдання самому собі на день, тиждень, місяць; самопереконання; самопримус; самовладання; самонаказ.

6-й етап. Оціни результати роботи над собою, постав нові задачі самовиховання.

Самоконтроль: самоаналіз і самооцінка роботи над собою; самозаохочення або самопокарання; удосконалення програми самовиховання.

Висновки. Таким чином, як висновок слід зазначити, що самовиховання виступає як важливий засіб розвитку й особистісного формування творчої студентської молоді тільки за умови, якщо викладачі звертають належну увагу на його організацію й спроможні вміло і грамотно його направляти.

Перспективи подальших досліджень. Отже, самовиховання - педагогічно керований процес. Психологічна і практична підготовка до роботи над собою складає одну з найважливіших задач виховання. Тому, поряд з наданням визначених педагогічних впливів безпосередньо на особистість молодої людини, необхідно домогтися єдності психолого-педагогічних позицій стосовно нього з боку педагогів, дуже зайнятих батьків та інших оточуючих соціальних інститутів.