Особливості підготовки інженерів у системі вищої освіти США

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Нинішні процеси реформування економіки країни, входження України в цивілізоване освітнє товариство супроводжуються динамічними змінами у системі виробничих відносин, культури, освіти. Сучасному виробництву потрібен фахівець, який має глибоко усвідомлювати своє місце в перебудовчих процесах, ґрунтовно володіє теоретичними знаннями, професійними уміннями і навичками, готовий до діяльності в складних умовах конкуренції, здатний до самонавчання, самовдосконалення.

Означені завдання має виконувати, насамперед, вища інженерна освіта, яка нині успішно реформується. Упорядковується мережа вищих навчальних закладів, створюються умови професійно вмотивованій молоді для здобуття вищої освіти, в навчальний процес впроваджуються інноваційні педагогічні технології. Поряд з тим, у підготовці інженерів залишається ряд невирішених проблем, детермінованих протиріччями, які мають місце у вищій інженерній освіті, зокрема:

- поміж новітніми знаннями про техніку, прогресивні ресурсозберігаючі, природоохоронні технології та своєчасністю їх включення у зміст навчання [6];

- між існуючою системою інженерної освіти та вимогами Європейського співтовариства щодо входження до єдиної системи безперервної освіти [4];

- між застарілими формами, методами, засобами підготовки та потребами вищих навчальних закладів у застосуванні інноваційних технологій [7].

У відповідності з цим, значний інтерес для педагогічної громадськості вищих навчальних закладів представляє досвід різних країн світу і особливо США, де вища освіта, зокрема інженерна, має давню історію і безперечні науково-педагогічні здобутки.

Варто підкреслити, що до проблеми підготовки інженерів в Україні та зарубіжжі зверталося мало дослідників.

На рівні докторської дисертації досліджував проблему підвищення рівня підготовки фахівців з механізації сільського господарства в умовах ступеневого навчання В. Манько [6], де вказав на окремі аспекти позитивного педагогічного досвіду університетів Європи при підготовці інженерно-педагогічних кадрів. У працях П.Лузана [7], Т.Іщенко[3], М.Хоменка [11] висвітлюються змістові та процесуальні аспекти підготовки інженерно-технічних кадрів для аграрного виробництва, аналізується досвід практичного навчання майбутніх інженерів, техніків в європейських країнах. Аналіз наявних досліджень показує, що проблема підготовки інженерів у США потребує подальшого вивчення.

Метою нашого дослідження є виявлення особливостей змісту, форм, методів підготовки інженерів в системі вищої освіти США та визначенні можливостей використання позитивних ідей досвіду підготовки фахівців цієї країни у вищих навчальних закладах України.

Насамперед слід зазначити, що великий вплив на формування основних концептуальних положень організації американської освітньої системи здійснила філософія прагматизму (Дж. Дьюі, Ст. Поппер, Т.Брамельд, Б.Собелл та інші). Р.Бєланова справедливо стверджує, що ”... такі напрямки, як педоцентризм, технократизм, та синтез педоцентричних і технократичних бачень, які виділилися в американській освітній теорії, обумовили особливості змісту, форм та методів освіти у різних навчальних закладах США” [1, с. 129]. Нині серед американських педагогів поширеними є ідеї розвитку творчого потенціалу особистості через пізнання соціального досвіду та залучення до нього. При цьому провідна мета навчання - розвиток спроможності індивіда до засвоєння нового досвіду на основі цілеспрямованого формування творчого та критичного мислення, оволодіння методикою навчально-дослідної роботи на основі навчально-ігрової діяльності та імітаційного моделювання. Додамо, що у збірнику документів, виданому Міністерством освіти США ”Америка 2000. Стратегія освіти” [5, с. 50] вказано: однією із стратегічних цілей освітньої політики є досягнення студентами компетентності, яка має забезпечити можливості продуктивно використовувати свій інтелект, підготовленість до відповідального громадянства, подальшого навчання і продуктивній зайнятості в сучасній економіці. Зупинімося докладніше на аспектах реалізації означених цілей при підготовці інженерів-аграрників американською вищою школою.

Слід зауважити, що система вищої освіти США характеризується високим рівнем індивідуалізації. Цей механізм базується на методі модулів та залікових одиниць і враховує не тільки схильність та інтереси кожного студента, а й його інтелектуальні та фізичні можливості. Особливості індивідуального навчання полягають у наступному: відсутність жорстких термінів часу, виділених на вивчення курсу, що дозволяє студенту просуватися у студіюванні навчального матеріалу зі швидкістю, яка відповідає його здібностям; сувора вимога повного засвоєння навчального матеріалу та можливість перейти до нових тем тільки після засвоєння попередніх; складання програми навчання самим студентом за допомогою комп'ютера та під методичним керівництвом викладача; використання лекцій тільки як форми спрямування у навчанні, а не основного джерела інформації; необхідність студенту самостійно навчатися, критично мислити, творчо підходити до навчального процесу; підвищення ролі письмових робіт; використання спеціального персоналу методистів-консультантів (інспекторів) для багаторазової перевірки знань, негайного підбиття підсумків роботи студента, корекції спрямування самостійного навчального процесу, керівництва та нагляду за процесом оволодіння знаннями.

Дослідники стверджують, і з цим варто погодитись, що американська система індивідуального навчання прищеплює навички самостійної роботи, “вчить студентів навчатися”, дозволяє використовувати старшокурсників як консультантів (інспекторів) для допомоги молодшим у самостійному навчанні [10].

Індивідуалізації підготовки студентів також сприяє сама технологія навчання: не існує такого поняття, як академічна група чи фіксований термін навчання. Після засвоєння необхідної кількості навчальних дисциплін із необхідним терміном навчання, отримавши при цьому позитивні оцінки за результатами фінальних тестів, студенти отримують градації: Freshmen (що приблизно відповідає поняттю” першокурсники”); Sophomores (”другокурсники”); Juniors (”третьокурсники”); Senior (”студенти четвертого курсу”); Graduate Students (”п'ятикурсники”) [10, с. 103].

На наш погляд, дуже позитивною особливістю американської системи є можливість студента змінити вибір своєї спеціальності впродовж навчання. Кожен студент разом з академічним куратором (Academic Adviser) розробляють навчальний план на кожен семестр, погоджують його з кафедрами, затверджують в деканаті. Здібний студент при вдалому плануванні може отримати ступінь бакалавра за чотири роки, інші можуть вчитися і довше.

Кожна дисципліна, як правило, має декілька ступенів складності. В залежності від вступних іспитів, студент може обрати той чи інший рівень складності. Цікавим є те, що курси, які вивчаються більшою частиною студентів, можуть повторюватись до чотирьох разів на день.

Державні заклади освіти схвалюють набір студентом великої кількості курсів на один семестр, бо педагогічна громадськість зацікавлена в тому, щоб студент якомога швидше завершив навчання. У недержавних вищих навчальних закладах прийнято правило: студент має вивчати не більше 5-6 предметів на семестр (він не в змозі добре опанувати велику кількість матеріалу за такий проміжок часу!).

Американські вищі навчальні заклади надають студентові багато додаткових індивідуальних можливостей щодо своєї підготовки. Наприклад, у центрі письмового мовлення (Writing Center) студент може отримати додаткову інформацію про те, як правильно робити різні доповіді, презентації, письмові тести; у центрі розвитку кар'єри (Career Development Center) студентам допомагають працевлаштуватись, запропонувавши роботу відповідно їх інтересів та кваліфікації.

Особливості змісту підготовки інженерів варто показати на прикладі університету штату Айова. Щороку на інженерну спеціальність вступає близько 275 першокурсників, серед яких до 12% - жінки. Для того, щоб вступити до інженерного коледжу, необхідно оволодіти у вищій школі алгеброю (не менше 2-х років навчання), геометрією (не менше 1 року), тригонометрією (не менше півроку), хімією, фізикою, англійською мовою (не менше 4-х років). Вступники, які мають недостатній рівень підготовки за згаданими навчальними предметами, можуть пройти додаткові підготовчі курси.

За результатами досліджень американської системи освіти можна стверджувати, що інженери займають винятково важливу позицію в американському суспільстві. Вони беруть на себе відповідальність за застосування різних відкриттів з фундаментальних наук, які перекладають на „мову” процесів, матеріалів, продуктів, структур, обладнань для суспільства [12].

Увесь навчальний план з інженерії можна поділити на дві фази: основна (базисна) та професійна програми.

Основна програма складається переважно з навчальних предметів, які є загальними для всіх галузей інженерії (приблизно третина) та включає хімію, фізику, математику, комп'ютерні технології та англійську мову. Студент, який має достатньо високий рівень шкільної освіти, може закінчити основну програму за один рік. Варто наголосити, що з цих навчальних предметів студенти можуть отримати безкоштовні консультації. Крім того, при коледжі існує спеціальна програма допомоги старших студентів-інженерів молодшим. Важливим є те, що студенти можуть відкласти вибір спеціальності, або просто змінити напрям навчання впродовж трьох семестрів.

Зміст професійної програми включає поглиблене оволодіння навчальними предметами з обраної галузі та передбачає продовження вивчення математики, гуманітарних та соціальних наук.

Доречно додати, що вступ до професійної програми вимагає закінчення основної програми з середнім балом не нижчим за C (2) і загальною кількістю балів не менше 200. Визначення оцінки за кількістю набраних студентом балів подано у таблиці. Для прикладу: якщо навчальний предмет оцінено у 3 кредити, а іспит складено на “ відмінно”, то студент отримує 4х3=12 балів [12, с. 87-88].

Таблиця 1. Шкала оцінювання результатів навчання студента

Кожен курс (предмет) включає в себе різні види діяльності: лекції, семінарські, практичні, лабораторні заняття, самостійна робота, домашні завданні, проміжні, фінальні тести, заліки. Усі види діяльності разом складають 100% навчального навантаження студента. Викладач самостійно визначає кількість балів на кожен вид діяльності, що і дає змогу оцінити кінцеву роботу студента з даного предмету.

Зупинимося детальніше на особливостях контролю навчальних досягнень студентів. У США поширена кредитна система оцінювання знань. Кредит можна отримати, відпрацювавши кожного тижня одну годину лекційних чи семінарських занять (50хвилин), або 2-3 години лабораторних чи студійних занять. При цьому мається на увазі, що до кожного заняття чи лабораторної роботи студент повинен готуватися самостійно щонайменше 2 години. Кредит зараховується за умов успішного засвоєння курсу та отримання позитивної оцінки на підсумковому тестовому випробуванні. Наприклад, якщо предмет оцінений в три кредити, то це означає, що студент кожного тижня протягом семестру (15 тижнів) має відвідувати лекції або інші аудиторні заняття (з обов'язковою присутністю викладача). Таким чином, три кредити дорівнюють 45-ти годинам аудиторного (контактного) часу. Слід підкреслити, що для отримання ступеня бакалавра студентові необхідно набрати не менше 124 кредити за весь термін навчання [10].

Вагомість, значення того чи іншого курсу для студента визначається певними термінами. Зокрема, термін “ Cr. Arr.” означає, що для того, щоб отримати кредит, окрім аудиторної роботи від студента вимагається робота з викладачем в поза аудиторний час щонайменше 3 години кожного тижня. Термін ” Cr. R.” означає, що даний курс є додатковим до якогось курсу і самостійно не заслуговує на кредит. Терміном “DL”(dual-listed courses) визначено подвійні курси, які можуть відвідувати одночасно як молодші студенти, так і студенти випускники, отримуючи при цьому різні кредити. Різниця полягає лише в тому, що студенти-випускники повинні виконати додаткову роботу (додаткове читання, проекти, екзамени чи інші завдання, визначені інструктором).

Відомо, що ефективність оволодіння змістом навчального матеріалу значною мірою залежить від засобів навчання. Дослідники справедливо пов'язують динамічність розвитку американської системи освіти з активним використанням технічних засобів навчання. Комп'ютери порівняно давно стали звичним атрибутом кожного американського університету. Їх застосування призвело до якісних змін у методах і формах організації навчання: з'явилися оперативні можливості доступу до баз даних та інформаційних фондів, об'єктивної і негайної перевірки якості засвоєння матеріалу, використання мультимедійних технологій тощо.

Із технічних засобів навчання на особливу увагу заслуговує телебачення. Багато університетів мають замкнену сітку навчального телебачення, що обслуговує ціле студентське містечко. Це дозволяє читати лекції для великої кількості студентів, що знаходяться в різних аудиторіях, демонструвати експерименти, знайомити з новітніми зразками техніки, сучасними технологіями. Існують навіть міжуніверситетські системи, що охоплюють не тільки навчальні заклади певного регіону, а й деякі промислові підприємства. Навчальні передачі проводяться в спеціальних лабораторіях, які знаходяться як в університетах, так і на підприємствах. Лабораторії оснащено засобами зв'язку з іншими аудиторіями та з лектором. Це дає змогу студентам не тільки задавати питання професору та слухати його відповіді, а й вступати в дискусію з іншими студентами, які знаходяться на відстані.

Передачі ведуться за розкладом для студентів, а також за спеціальною тематикою для працівників підприємств. Кожна навчальна передача записується на відео, і студенти, які пропустили ту чи іншу передачу, можуть її переглянути повторно. Переважно, відеозаписи зберігаються два семестри [9, с. 149-155].

Комплексна природа знань зумовила необхідність переходу американських університетів на міждисциплінарну основу підготовки студентів. Це призвело до руйнування чітких меж факультетів, кафедр, інших усталених роками навчальних структур. Натомість були створені нові підрозділи у структурі навчальних закладів - міждисциплінарні департаменти, що характеризуються значною гнучкістю і свободою підрозділів, які входять до нього [8]. Переважно ці департаменти функціонують нарівні з факультетами. Вони мають навчальні кабінети, лабораторії, бібліотеки, майстерні. Завідувач, як і декан факультету, вирішує всі питання практичної діяльності департаменту, розробляє розклад занять, відповідає за бюджет, розподіляє стипендії тощо [2, с. 11].

Міждисциплінарний підхід у навчанні спрямований на розвиток у студентів широти кругозору, нестандартності мислення, умінь оцінювання ефективності нововведень. Означена організація навчання дозволяє кожному не тільки розв'язувати, а й формулювати проблеми, що стоять перед людством, бачити складну ситуацію з різних точок зору.

Досить привабливою в системі американської освіти є тенденція до об'єднання навчальних закладів у розв'язанні освітніх завдань. Об'єднуючи свої зусилля, навчальні заклади тісно кооперують завдяки спільному органу управління, одночасно зберігаючи свою самостійність. Наприклад, при кооперації гуманітарного і технічного коледжів розширюється програма підготовки студентів. Навчаючись у гуманітарному коледжі студент протягом трьох років отримує ступінь бакалавра гуманітарних наук і протягом двох років додаткового навчання - ступінь бакалавра технічних наук. Подібні можливості можуть реалізувати і студенти технічного коледжу.

Прикладом інтеграції різних типів навчальних закладів можна привести структуру Стенфордського університету, до якого входять: Школа бізнесу; Харчовий науково-дослідний інститут; Медичний коледж; Юридичний інститут. Зазвичай, великі університети створюють навчальні заклади-супутники для апробації різних нововведень. Так, Стенфордський університет створив коледж з проблем освіти, що розробляє програми та готує спеціалістів з теорії та практики організації вищої освіти.

Останнім часом активізувалася співпраця вищих професійних навчальних закладів, особливо технічних, з підприємствами. ”Кооперативне навчання”, яке пропонує близько третини вузів США, поєднує теоретичне навчання з безпосередньою практичною підготовку на виробництві. Наприклад, коледж університету штату Айова пропонує студентам програму (Cooperative Educational Program), яка допомагає студентам в умовах коледжу ознайомитися з умовами роботи за фахом та оволодіти практичним досвідом майбутньої професійної діяльності.

Для того, щоб регулювати питання співпраці вищої школи США із промисловістю, створено спеціальний Дорадчий комітет за участю представників технічних вузів і промисловості. Слід зазначити, що відділення комітету працюють безпосередньо при університетах. Комітет сприяє забезпеченню регулярних ділових контактів між представниками промисловості і викладачами. Серед функцій таких університетів є перевірка змісту програм з метою виявлення їх відповідності сучасному розвитку техніки. Цікавим є той факт, що представники промисловості можуть надати допомогу викладачам у придбанні навчальних матеріалів для лабораторних чи практичних занять, працевлаштувати викладачів та студентів на підприємства під час канікул тощо.

Переважно співробітництво починається з того, що фірми, проводячи дослідження, запрошують на роботу у якості консультантів викладачів, а вже потім укладають з ними контракт на проведення спільних робіт.

Так, за таким принципом Вашингтонський університет уклав угоду з компанією Монсанто на суму 23,5 млн. доларів; Гарвардський університет - із компанією Монсанто та Дюпон де Немур відповідно на 23 млн. та 6 млн. доларів. До Массачусетського технологічного інституту послали своїх спеціалістів для проведення досліджень у галузі ЕОМ відразу 12 компаній. Кожній з них це коштувало 100 тис. доларів, а інститут отримував 1.2 млн. доларів на рік та можливість використовувати досвід підприємств.

Доречно нагадати, що подібний підхід реалізовано у Франції у вигляді альтернативної дуальної системи освіти. Ця система передбачає практичну підготовку на підприємстві і теоретичну у навчальному закладі професійного спрямування. Тут термін навчання коливається від 6 місяців до 3-х років і дозволяє отримувати спеціальність у широкому діапазоні кваліфікацій: від свідоцтва кваліфікованого робітника до диплома університету. Подібні дуальні технології, щоправда, у професійно-технічній освіті, реалізовано у Великобританії, Японії, Нідерландах [3].

Висновки. Таким чином, у результаті дослідження виявлено особливості технології підготовки інженерів у системі вищої освіти США, які стосуються загальних методологічних підходів до розв'язання освітніх проблем (синтез педоцентристських і технократичних ідей), змістових аспектів підготовки студентів (гнучкість навчальних програм і планів, кредитна система оволодіння знаннями, вагомість навчальних курсів), процесу навчання (індивідуалізація та самостійність навчання, контроль навчальних досягнень студентів на засадах широкої шкали оцінювання з домінуванням тестування), організаційних аспектів (міждисциплінарний підхід, об'єднання навчальних закладів у розв'язанні освітніх завдань, співпраця вищих професійних навчальних закладів з підприємствами).

Перспективи подальших досліджень. Обґрунтування рекомендацій щодо можливостей адаптації окремих фрагментів американської моделі підготовки інженерів і буде предметом наших подальших наукових розвідок.

Література

навчальний студент американський міждисциплінарний

1. Бєланова Р.А. Концептуальні ідеї гуманізації підготовки студентів в класичних університетах (Україна - США) // Теоретичні питання освіти і виховання: Збірник наукових праць. Випуск 17. - К.: Вид. центр КДЛУ, 2001. - С. 126-130.

2. Георгиева Т.С. Высшая школа США на современном этапе. - М.: Высшая школа, 1989. -144с.

3. Іщенко Т.Д. Педагогічні умови організації фахового навчання в системі безперервної освіти агропромислового комплексу: Дис… канд. пед. наук: 13.00.02 - К., 2000. - 227 с.

4. Коваленко О.Е., Артюх С.Ф., Лобунець В.І. та ін. Основні концептуальні положення розвитку інженерно-педагогічної освіти // Проблеми інженерно-педагогічної освіти. - 2004. - № 6. - С. 7-14.

5. Лебідь Ю.Ф. Сучасні реформи освіти США їх вплив на розвиток освітніх процесів в середовищі української діаспори // Теоретичні питання освіти і виховання: Збірник наукових праць. Випуск 18. - К.: Вид. центр КДЛУ, 2001. - С. 49-51.

6. Манько В.М. Теоретичні та методичні основи ступеневого навчання фахівців з механізації сільського господарства: Монографія. - К.: Аграрна освіта, 2003. - 431 с.

7. Лузан П.Г. Теорія і методика формування навчально-пізнавальної активності студентів. - К .: Вид. НАУ, 2004. - 272 с.

8. Ничкало Н.Г., Кудін В.О. Професійна освіта в зарубіжних країнах: Монографія. - Черкаси: Вибір, 2002. - 322 с.

9. Парил В.А. Высшее техническое образование в США : Критический анализ: К.: Вища школа, 1980. - 190 с.

10. Романовський О.О. Теорія і практика зарубіжного досвіду в підприємницькій освіті України: Монографія. - К.: Деміур, 2002. - 400 с.

11. Хоменко М.П. Практична підготовка студентів у вищих аграрних навчальних закладах: Монографія. -К.: Аграрна освіта, 2004. - 194 с.

12. Iowa State University Bulletin. General Catalog 1995-1997, Vol.19, №4, April 1995. - 280 с.

Размещено на Allbest.ru