До питання підготовки компетентного фахівця у вищій школі на основі технологій дистанційного навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лещенко І.Т.

ДО ПИТАННЯ ПІДГОТОВКИ КОМПЕТЕНТНОГО ФАХІВЦЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ НА ОСНОВІ ТЕХНОЛОГІЙ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Визначено місце технологій дистанційного навчання в системі національної освіти, розглянуто існуючі проблеми впровадження дистанційного навчання, в тому числі з точки зору інтеграції національної освіти до європейського освітнього простору.

Запропоновано шляхи посилення дистанційних форм освіти та підвищення ефективності їхнього впровадження.

дистанційний освіта інтеграція національний європейський

Определено место технологий дистанционного обучения в системе национального образования, рассмотрены существующие проблемы внедрения дистанционного обучения, в том числе с точки зрения интеграции национального образования в европейское образовательное пространство.

Предлагаются пути усиления дистанционных форм образования и повышения эффективности их внедрения.

Постановка проблеми. На сучасному етапі вдосконалення системи професійної освіти України актуалізується підготовка фахівця, який володіє фундаментальними соціально-гуманітарними і спеціальними знаннями, спроможний вирішувати професійні завдання, здатний до саморозвитку, самонавчання й самовиховання.

Для досягнення цієї мети суб'єкти системи професійної освіти повинні володіти високою компетентністю у своїй галузі, відповідальністю й активністю, гуманістичною спрямованістю, інтелігентністю, загальною та професійною культурою, бажанням і умінням працювати, інноваційним стилем психолого-педагогічного мислення, готовністю до прийняття творчих рішень, фізичним і психічним здоров'ям, професійною працездатністю.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Одним із пріоритетних напрямів, що забезпечує подальше збагачення системи професійної освіти, її ефективність, підготовку майбутніх фахівців до діяльності в інформаційному середовищі, є активне впровадження на основі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій дистанційного навчання [1].

Уже нині інформаційні й комунікаційні технології становлять значну частину світового виробництва, що призводить до глобального перерозподілу як ринку праці, так і ринку освітніх послуг. Крім того, розвиток єдиного Європейського освітнього простору в межах Болонського процесу, істотно підвищує роль інформаційних і комунікаційних технологій в освіті, що зумовлено сучасною світовою тенденцією до створення глобальних відкритих освітніх і наукових систем, які дають змогу, з одного боку, розвивати систему накопичення й поширення наукових знань, а з іншого, - забезпечувати доступ до різних інформаційних ресурсів широким верствам населення.

В умовах розвитку інформаційного суспільства важливим завданням освіти є навчити учнів і студентів використовувати сучасні інформаційні й комунікаційні технології, які відкривають значні перспективи в усіх сферах діяльності й руйнування традиційних обмежень в організації навчального процесу. Неусвідомлення нових тенденцій неминуче призведе до втрати орієнтирів та перспектив розвитку освіти.

Розгляд проблематики розвитку дистанційного навчання в Україні доречно було б розпочати з традиційного твердження про його важливість у підготовці та перепідготовці кадрів, підтримки самонавчання, оскільки в умовах становлення інформаційного суспільства важливим завданнями освіти є навчити учнів, студентів та доросле населення використовувати сучасні інформаційні й комунікаційні технології.

Постановка завдання . У зв'язку з цим виникає нагальна потреба у прискоренні підготовки викладачів і спеціалістів у цій галузі, забезпеченні навчальних закладів сучасною комп'ютерною технікою, педагогічними програмними засобами, електронними підручниками тощо [2]. І хоча повного циклу дистанційного навчання в Україні поки ще не існує, втім за формальними ознаками воно знайшло своє місце в ряді ВНЗ: створено лабораторії, центри дистанційного навчання тощо. Тобто, маємо ситуацію своєрідної віртуальності віртуального навчання [3].

Виклад основного матеріалу. Дистанційне навчання в Україні виникло відносно недавно й орієнтується на кращий методичний досвід, накопичений різними освітніми установами в усьому світі. Завдяки цій методичній свободі й незалежності, дистанційні курси в порівнянні з традиційною університетською та шкільною освітою, що формувалася десятиріччями, будуються на інноваційних підходах до навчання. Але в цьому є й певна складність: дистанційні курси, які створюються на основі нових технологій навчання, виходять за межі структури і програм традиційного навчання. Тому однією з головних проблем запровадження дистанційного навчання - вибір оптимального співвідношення найкращих традицій існуючої освітньої системи, сучасних педагогічних інновацій та інструментарію інформаційно-комунікаційних технологій - технологій “змішаного” навчання.

Актуальність застосування інформаційно-телекомунікаційних технологій у ВНЗ, на нашу думку, можна визначити такими факторами:

- забезпеченням широкого доступу студентів до джерел інформації;

- необхідністю впровадження у процес навчання комп'ютерних технологій, які б забезпечили всебічну оцінку рівня успішності студентів та можливість самореакції навчальних досягнень студентів;

- потребою використання комп'ютерних засобів навчання, які дають можливість реалізувати індивідуальний та диференційований підхід у навчанні студентів, а також забезпечують формування у майбутніх фахівців професійної компетентності.

Отже, щоб реалізувати систему інформатизації освіти та вирішувати проблеми, які можуть при цьому виникнути, викладачі ВНЗ повинні володіти ІТКТ на професійному рівні.

Підготовка сучасного вчителя та його професійне вдосконалення завжди були в центрі уваги педагогів, науковців, дослідників. Тому актуальними є пошуки нових моделей організації едукаційного процесу у ВНЗ, які б спрямовували на активізацію навчально-пізнавальної, творчої діяльності студентів, підготовку майбутнього вчителя, який би задовольняв потреби інформаційного суспільства й сучасної школи.

Завданням педагогічного колективу, який впроваджує в навчальний процес нові інформаційні технології, є:

- знати принципи роботи персонального комп'ютера й периферійних пристроїв;

- розумітися на сучасному програмному забезпеченні;

- знати основні принципи роботи Інтернету;

- бути обізнаними з методичними матеріалами й науковою літературою з проблем використання засобів ІТКТ;

- володіти методикою організації та проведення занять із використанням засобів ІТКТ;

- вміти знаходити інформацію в Інтернеті, різноманітних електронних довідниках, базах, інформаційно-пошукових системах;

- забезпечувати збереження інформації та її аналіз.

Протягом останніх років дистанційне навчання в Україні розгортається за підтримки Міністерства освіти і науки України, яке вбачає в ньому один із провідних інструментів вдосконалення системи освіти. З метою створення дистанційних технологій навчання в системі вищої освіти України, відповідно до завдань національної програми інформатизації наказом МОН України № 293 від 7.07.2000 р., на базі Національного технічного університету України “КПІ” було створено Український центр дистанційної освіти, Постановою КМУ № 1494 від 23.09.2003 р. було затверджено “Програму розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 роки”, а Наказом МОН України № 40 від 21.01.2004 р. -“Положення про дистанційне навчання”.

Отже, першість у процесі створення і практичному впровадженні технологій дистанційного навчання в системі освіти належить саме вищій школі, яка сьогодні є одним із визначальних чинників відтворення інтелектуальних і продуктивних сил суспільства, розвитку духовної культури українського народу, запорукою майбутніх успіхів у зміцненні й утвердженні авторитету України як демократичної держави, - наголошував С. Ніколаєнко на підсумковій колегії МОН України 1-2 березня 2007 року в Харкові [4]. Саме вища школа є основним джерелом кваліфікованих високоінтелектуальних кадрів і могутньої бази фундаментальних й прикладних наукових досліджень. Вища школа виявилася найбільш підготовленою до такої діяльності, тому активно виступає провідником ідей і творцем засобів побудови інформаційного суспільства. Від сучасного вищого навчального закладу вимагається впровадження нових підходів до навчання, що забезпечуватимуть розвиток комунікативних, творчих й професійних навичок студентів на основі потенційної багатоваріантності змісту й організації едукаційного процесу.

Протягом останніх десяти років відбувається бурхливий розвиток у використанні інформаційних та телекомунікаційних технологій у навчальному процесі вищої школи, відбувається становлення дистанційних технологій навчання. Це стосується не тільки спеціалізованих (так званих відкритих університетів чи університетів дистанційного навчання), але й традиційних технічних чи гуманітарних університетів. Використовувати чи не використовувати сучасні інформаційні та телекомунікаційні технології для наукової та викладацької роботи в сучасному університеті - вже перестало бути питанням. В одному з оглядів UNESCO стосовно ролі університетів у майбутньому інформаційному суспільстві прямо констатується, що „...нові інформаційні технології, особливо Інтернет, драматично змінюють доступ до інформації, навчальний процес та наукову роботу, спосіб дослідження, відкриття нового, викладання та навчання; ...майбутнє університетів прямо залежить від їхньої здатності адаптуватися в новому інформаційному суспільстві й відповідати вимогам ще більш чутливого до нових технологічних змін ринку праці” [5].

Отже, розвиток інформаційних технологій зробив актуальною проблему безконтактних технологій навчання. Аналіз стану розвитку дистанційної освіти в Україні показав, що близько 30 % вищих навчальних закладів заявили про те, що вже мають або планують організувати навчання в режимі дистанційної освіти.

Найбільшого розвитку дистанційна освіта набула в навчальних закладах Харківського регіону. Так, у Харківському національному технічному університеті радіоелектроніки розроблено понад 200 дистанційних курсів, організовано активне наукове дослідження проблем розвитку дистанційного навчання, підготовлено майже 400 статей і доповідей із цієї проблеми. У Національному технічному університеті “Харківський політехнічний інститут” за допомогою дистанційних технологій підготовлено 215 фахівців [4]. Активно впроваджуються технології дистанційного навчання у Львівській політехніці, Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут”, Національному університеті “Києво-Могилянська академія”, Хмельницькому національному університеті та інших вищих школах, де важливе місце посідає інформатизація навчального процесу та запровадження дистанційного навчання із застосуванням ІКТ поряд із традиційними формами навчання. Тому необхідно якнайшвидше створювати навчально-методичні комплекси, розраховані не лише на студентів, а й на різні категорії працівників, які відчувають потребу в сучасних знаннях; стимулювати викладачів до самоосвіти у використанні комп'ютерів у навчальному процесі, освоєнню й створенню нових методів роботи в режимі Інтернет й на СD-ROMі; для обміну досвідом роботи викладачів проводити конференції, на яких обговорювати те нове, що здобуто в галузі створення прогресивних інформаційних форм навчання; удосконалювати традиційні методи навчання.

Констатуючи певні досягнення, необхідно зазначити, що, на думку багатьох експертів, стан розвитку дистанційної освіти в Україні на сьогодні не відповідає вимогам інформаційного суспільства, яке прагне інтегруватися в європейську і світову спільноту [6]. По-перше, Україна відстає від розвинутих країн у застосуванні технологій дистанційного навчання для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців різних галузей і рівнів. По-друге, має місце суттєве відставання телекомунікаційних мереж передачі даних, які відзначаються недостатньою пропускною здатністю, надійністю зв'язку та його низькою якістю. По-третє, в Україні відсутня нормативно-правова база, яка б регламентувала і забезпечувала діяльність навчальних закладів щодо впровадження дистанційної освіти як рівноцінної форми навчання з очною, заочною та екстернатом. Але ситуація змінюється. Швидко і незалежно від потреб дистанційного навчання розбудовується інфраструктура телекомунікацій. Немає сумнівів, що за умов належного фінансування буде напрацьоване нормативно-правове забезпечення дистанційної освіти. В Україні вже кілька років активно працює понад 10 центрів та лабораторій дистанційного навчання, створені та використовуються сотні курсів [7]. Однак і сьогодні існує багато проблем, а саме:

- створення електронних підручників та енциклопедій навчального призначення;

- створення банку електронних документів нормативно-правового, науково-методичного, психолого-педагогічного, організаційного, програмно-технологічного та інформаційного забезпечення дистанційного навчання;

- створення та впровадження програмних засобів пілотної системи поточного і підсумкового контролю знань студентів у вищих навчальних закладах;

- створення та впровадження програмних засобів для уніфікованої системи дистанційного навчання;

- створення банку атестованих курсів дистанційного навчання для загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладів післядипломної освіти;

- розроблення елементів штучного інтелекту та інтерактивних засобів і технологій для індивідуалізації навчального процесу та їх впровадження у систему дистанційного навчання;

- створення центру розроблення та впровадження програмних засобів навчального призначення;

- створення Iнтернет-порталу дистанційного навчання;

- створення Iнтернет-порталу інформаційних ресурсів освіти і науки;

- створення Iнтернет-порталу інноваційної діяльності;

- створення системи електронних класифікаторів і нормативних документів забезпечення дистанційної освіти;

- створення віртуального університету, розроблення та підтримка його інформаційних ресурсів;

- сертифікація та атестація програмних засобів та курсів дистанційного навчання;

- розроблення програмних засобів системи незалежного тестування знань;

- розроблення програмно-технічних систем забезпечення захисту інформаційних ресурсів від несанкціонованого доступу.

Втім більш глобальними для України, на наш погляд, є змістовні глибинні чинники, що стримують інновації в навчанні. До цих чинників можна, зокрема, віднести:

- консерватизм традиційної процедурної моделі освіти і, як наслідок, незацікавленість інноваціями викладацького корпусу;

- превалювання орієнтації на знання й недооцінка орієнтації на діяльність і, як наслідок, проблеми з мотивацією студентів, які чітко не усвідомлюють зв'язків навчальної діяльності з подальшою практичною професійною роботою;

- традиційна „недовіра” до здатності студентів здійснювати самоконтроль у навчальній діяльності, можливостей студентів взяти на себе всю відповідальність за навчання й професійне зростання;

- профанація самостійної роботи студентів, значний (у порівнянні з провідними країнами) дисбаланс обсягів аудиторної та самостійної роботи і, як наслідок, відсутність реальної потреби у фундаментальній розробці навчально-методичного забезпечення самостійної навчальної та дослідницької діяльності студентів.

Висновки. Таким чином, стан розвитку дистанційної освіти в Україні, на наш погляд, не відповідає вимогам інформаційного суспільства не внаслідок проблем із каналами зв'язку або нормативним забезпеченням, а тому, що сама освіта, її глибинний базис, позиція студента в ньому не зорієнтовані щодо вимог інформаційного суспільства. Приєднання України до Болонського процесу має стимулювати зміни в освітній системі, перевести студента в центр освітньої системи, створити природну, а не штучну потребу в якісному наповненні самостійної навчальної діяльності студентів. Створені в Україні курси дисциплін дистанційного навчання, як правило, використовують лише можливості інформаційно-комунікаційних технологій і значно меншою мірою - педагогічних. У ситуації певної внутрішньої незацікавленості освітньої системи в інноваційних заходах, а також виключення з процесу навчання такого важливого чинника впливу на навчальну діяльність, як здатність викладача вести за собою колектив і змінювати поведінку людей, втрату контакту студента і викладача призводить до загального негативного ставлення значної частини викладацького корпусу до потенціалу інновацій у навчанні взагалі. Тому вважаємо за доцільне впроваджувати в навчальний процес найперспективніші педагогічні технології та методики, що можуть суттєво посилити дистанційні форми освіти й продемонструвати ефективні шляхи змістовного наповнення самостійної роботи студентів ВНЗ.

Перспективи подальших досліджень. Одним із завдань Болонського процесу є створення глобального міжнародного освітнього середовища, головною перевагою якого вважається те, що навчальний матеріал, представлений у дидактично уніфікованому й формалізованому вигляді, може бути використаний у будь-якому місці і у будь-який час незалежно від форми навчання студента. Сьогоднішня ситуація освіти в Україні така, що в більшості мережеві навчальні курси дисциплін створюються як об'ємні жорсткі монолітні структури, що робить неможливим їхню адаптацію та оновлення навчального матеріалу. Гострота проблеми підтверджується відсутністю взаємодії окремих ВНЗ щодо запозичення готових мережевих навчальних матеріалів. Цей факт можна пояснити тим, що кожний ВНЗ створює навчальні курси дисциплін на власній технологічній платформі, які здебільшого не сумісні одна з одною (неінтероперабельні). Витрати, що йдуть на розробку цих навчальних продуктів, не можуть бути відшкодовані внаслідок вузької географії їхнього використання.

Тому слід визнати, що вища освіта нині гостро потребує розробки і впровадження уніфікованих технологічних рішень. До цього результату веде досить тривалий підготовчий процес, що включає впровадження сучасних технологічних систем в освіті, формалізацію процесів взаємодії системних компонентів технологічних освітніх систем, розробку стандартів на інтерфейси, формати, протоколи обміну інформацією з метою забезпечення мобільності, інтероперабельності, стабільності, ефективності навчального процесу в системі відкритої освіти.

Література

1. Кремень В.Г. Освіта і наука України - інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати. К.: Грамота, 2005. - 448 с.

2. Николаенко С.Н. В образовании - информационная революция // Зеркало недели. - 2006. - 14 - 16 января.

3. В.В. Сеник, В.М. Фірман. Проблеми розвитку системи дистанційного навчання в Україні / Інформаційно-телекомунікаційні технології в сучасній освіті: досвід, проблеми, перспективи. Збірник наукових праць. - Львів: ЛДУ БЖД , 2006. - С. 175-179.

4. Ніколаєнко С.М. Забезпечення якості вищої освіти - важлива умова інноваційного розвитку держави і суспільства // Освіта України. - 2007. - 27 лютого.

5. Рашкевич Ю. Інформаційні технології у навчальному процесі. „Малті М”, Львів, 2000.

6. Демакова И.Д. Жамкогьян М.С. Социально-педагогические проблемы использования ЭВМ в школе: к концепции иследования / Теоретические проблемы использования ЭВМ в школе. - М.: АПН СССР, 1991. - С. 4 - 19.

7. Стасюк В.Д. Деякі аспекти проблеми міжпредметних зв'язків між школою та ВЗО у професійній підготовці майбутніх економістів // Наука і освіта. - 2003. - № 2-3 - С. 29 - 32.

Размещено на Allbest.ru