Формування загальнозначущих компетенцій випускників вищих навчальних закладів у контексті Болонської декларації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування загальнозначущих компетенцій випускників вищих навчальних закладів у контексті Болонської декларації

Характерною ознакою сьогодення є розвиток європейського освітнього простору, що об'єднує освітні системи різного типу та рівня при збереженні їх самобутності. Процес створення європейського простору вищої освіти (Болонський процес) був започаткований в 1999 році.

Кінцевою метою Болонського процесу є побудова єдиного європейського простору освіти. Для досягнення цієї мети у Болонській декларації визначено низку завдань, виконати які країни-учасниці Болонського процесу планують до 2010 року:

? розробка та затвердження закону про систему безперервної освіти протягом усього життя;

? запровадження єдиної методології контролю якості освіти;

? прийняття системи порівняльних ступенів шляхом застосування додатку до диплому про вищу освіту для підвищення конкурентоспроможності;

? прийняття системи, заснованої на двох основних циклах вищої освіти: бакалаврському і постбакалаврському;

? запровадження системи кредитів, які можуть накопичуватися в середовищі позауніверситетської освіти і визнаються всіма університетами країн-учасниць Болонського процесу на взаємній основі;

? сприяння розвитку співпраці між європейськими закладами вищої освіти, що забезпечить належний сучасний рівень та якість освіти.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. В умовах модернізації освітнього простору істотної ваги в становленні сучасного типу особистості набуває «концепція компетенції». Ця тенденція полягає в тому, що підвищується роль когнітивних та інформаційних початків в освіті, а звідси більш адекватним стає поняття «компетенція» на відміну від «кваліфікації». В умовах нового типу економіки все більший пріоритет серед вимог до випускників ВНЗ одержують вимоги системно організованих інтелектуальних, комунікативних, моральних початків. Це дозволяє успішно організовувати діяльність у соціальному, економічному, культурному контекстах. Таким чином, найважливішим завданням сучасної освіти є її переорієнтація на визначення компетенцій, що забезпечують якість освіти, адекватну вимогам часу.

У зв'язку з цим актуальними є рекомендації Ради Європи по визначенню п'яти груп ключових відношень, оволодіння якими є визначальним критерієм якості освіти:

1. Політичні й соціальні компетенції, пов'язані зі здатністю брати на себе відповідальність, брати участь у спільному прийнятті рішень, регулювати конфлікти, брати участь у функціонуванні й розвитку демократичних інститутів.

2. Компетенції, що стосуються відношень у суспільстві, тобто міжкультурні компетенції.

3. Компетенції, що визначають володіння усним і письмовим спілкуванням.

4. Компетенції, пов'язані з адекватним сприйманням та застосуванням сучасної інформації.

5. Компетенції, що реалізують здатність і бажання вчитися як основу безперервної підготовки в професійному плані, а також в особистому й громадському житті.[1]

Постановка завдання. Метою статті є визначення загальнозначущих компетенцій випускників педагогічного ВНЗ України, які б сприяли студентській мобільності та сучасних наукових підходів, що є пріоритетними у формуванні таких компетенцій.

Виклад основного матеріалу. В Україні, як і в інших європейських країнах, створюється нова система вищої освіти, орієнтована на її входження в світовий освітній простір. Офіційно наша держава стала членом Болонського процесу в 2005 році. Сучасну політику керівництва Міністерства освіти і науки України спрямовано на забезпечення активної участі нашої держави в цьому процесі. Однією з вимог Болонського процесу в нашій державі є створення необхідних умов для інтеграції вітчизняної вищої школи до світового освітянського й наукового простору. Таким чином, реалізація наказів Міністерства освіти та науки України буде сприяти вдосконаленню двоступеневої структури вищої освіти, прийняттю прозорих та зрозумілих градацій дипломів, ступенів та кваліфікацій; використанню єдиної системи кредитних одиниць; підтримці і розвитку європейських стандартів якості освіти, а отже ліквідації перепон для розширення мобільності студентів. Усі ці заходи доцільно реалізовувати в умовах сучасного компетентнісного підходу до освіти.

Створення нових вітчизняних стандартів вищої освіти на основі компетентнісного підходу та освітніх програм, які базуються на відображенні якісних результатів освітнього процесу шляхом визначення компетенцій, на думку вчених, забезпечить їх порівнянність із європейськими освітніми системами; зміцнення позицій вищої освіти України в загальноєвропейському освітньому та дослідницькому просторі; звернення вищої освіти до запитів економіки й ринків праці, а також підвищить адаптованість випускників ВНЗ до життєдіяльності.

Компетентнісний підхід передбачає застосування принципово нової методології до організації змістовної та процесуальної сторін вищої освіти. Його особливість полягає в створенні нової моделі освіти, яка, ґрунтуючись на результатах навчання, регулює саморозвиток студентів, викладачів, всієї системи вищої освіти [2]. Компетентнісний підхід дозволяє перейти від предметної диференціації до міждисциплінарної інтеграції і припускає, що на різних щаблях навчання пріоритет повинен надаватися завданням різного рівня: завдання змістовно-особистісного рівня (евристичні);

завдання змістовно-діяльнісного рівня (творчі);

завдання предметно-змістовного рівня. [3]. Завдання кожного з зазначених рівнів мають бути спрямовані на формування певних компетенцій особистості, які й розглядаються як основний результат навчання.

Поняття «компетенція» всебічно розглядається як у зарубіжній, так і у вітчизняній сучасній психолого-педагогічній науковій літературі. Компетенція трактується як результат освітніх технологій, методів, організаційних форм, навчального середовища та є основою для формулювання індикаторів рівня кваліфікації [4]. А.І.Субетто визначає компетенцію як сукупність знань, умінь і навичок, які придбані під час навчання та необхідні для виконання конкретної роботи [5]. Таким чином, основною метою навчальної діяльності в ВНЗ в сучасних умовах необхідно вважати формування в студентів комплексу компетенцій.

Виділяють професійні й загальні компетенції. За дослідженням А.В.Красильникової схему компетенцій фахівця можна подати так (рисунок 1)

Рисунок 1. Схема компетенцій фахівця

освіта стандарт європейський

Професійні компетенції фахівця - це ті, які є необхідними для здійснення певної професійної діяльності. Вони є невід'ємними від об'єкта та предмета праці та відображають професійну кваліфікацію. Професійні компетенції мають свою специфіку, поєднують знання й навички, необхідні для реалізації професійної діяльності й певних посадових обов'язків.

Ключові компетенції розглядаються як основний освітній результат і трактуються як міжкультурні та міжгалузеві знання, вміння, здібності, які необхідні для адаптації та продуктивної діяльності в різних професійних співтовариствах [4]. До ключових компетенцій фахівця можна віднести такі, що є універсальними для соціальної адаптації особистості, її вільної орієнтації в сучасному інформаційному та культурному просторах, розвитку її творчого потенціалу. Саме ці компетенції слід вважати загальнозначущими в єдиному освітньому просторі, а отже такими, які будуть сприяти вільному доступу до загальноєвропейських освітніх можливостей і послуг.

Усі ключові компетенції спрямовані на вдосконалювання якості навчання і характеризуються такими ознаками:

? ключові компетенції багатофункціональні. Тобто компетенції є ключовими, якщо оволодіння ними дозволяє розв'язувати широке коло проблем професійного та соціального життя;

? ключові компетенції є міждисциплінарними та можуть бути застосовані у різноманітних життєвих та професійних ситуаціях;

? ключові компетенції є багатоаспектними та поєднують розумові процеси та інтелектуальні вміння [4].

При характеристиці ключових компетенцій важливим є також врахування основних потенціалів, якими повинна оволодіти особистість і на базі яких і формуються її ключові компетенції. Визначають пізнавальний, моральний, творчий, комунікативний та естетичний потенціали, які надають відповідної спрямованості процесу розвитку особистості [6].

У сучасній психолого-педагогічній науці існують різні підходи до класифікації ключових компетенцій. Спеціалістами кваліфікаційного управління визначено перелік ключових компетенцій, які містять у собі низку вмінь і навичок, що допомагають адаптуватися в динамічному суспільстві:

навички комунікації: письмової, усної;

обчислювальні навички: використання графічної інформації, використання цифр, критичне мислення, планування й організація, резензування й оцінювання;

навички використання інформаційних технологій;

навички співробітництва [7].

У дослідженні низки авторів під керівництвом В.О.Сластьоніна визначена така сукупність ключових компетенцій випускника:

? соціальна компетенція - здатність брати на себе відповідальність та приймати власні рішення, продуктивно взаємодіяти с представниками інших культур та релігій;

? психологічна компетенція, яка включає навички рефлексії, досвід міжособистісної взаємодії та самореалізації;

? інформаційна компетенція, яка містить володіння новими інформаційними технологіями;

? комунікативна компетенція, яка передбачає володіння іноземними мовами, високий рівень культури мовлення;

? валеологічна компетенція, яка передбачає наявність знань і умінь в галузі охорони здоров'я;

? екологічна компетенція, яка базується на знаннях законів розвитку та взаємодії природи та суспільства та екологічній відповідальності за професійну діяльність [8].

І.І. Драч у своєму дослідженні наводить дані, що на основі досвіду більше 100 університетів з 16 країн - учасниць Болонського процесу (в консультаціях і опитуваннях взяли участь 5183 випускників ВНЗ, 998 професорів, 944 працедавців) відібрано 30 ключових компетенцій, які класифіковані з точки зору значення навичок для професії та адекватної орієнтації в суспільстві після завершення освіти. Вони були поділені на три категорії: інструментальні, міжособистісні й системні.

Інструментальні поєднують когнітивні здатності, тобто здатності розуміти й використовувати ідеї й міркування; методологічні здатності, а саме - здатність адекватно сприймати навколишнє середовище, організовувати час, вибудовувати стратегії певної діяльності, самостійно приймати рішення; технологічні вміння, які включають комп'ютерні навички й здатності інформаційного керування; лінгвістичні вміння. Міжособистісні компетенції, пов'язані з умінням виражати почуття та відношення, здатністю до самооцінки та самокритики, а також із процесами взаємодії й співробітництва, здатністю приймати суспільні й етичні зобов'язання. Системні компетенції, які дозволяють адекватно сприймати співвідношення компонентів цілого й відповідно оцінювати місце кожного з компонентів у цілісній системі, планувати зміни з метою вдосконалювання системи, а також конструювати нові системи. Системні компетенції пов'язані з інструментальними та вимагають опанування ними як основою.

На наш погляд, загальнозначущими (ключовими) компетенціями для випускників педагогічного ВНЗ у єдиному освітньому просторі є такі, як от: прогностична, екологічна, естетична, соціокультурна, комунікативна, інформаційна.

Проблема формування прогностичної компетенції майбутнього фахівця обумовлена низкою факторів, а саме: загальними тенденціями світового розвитку й завданнями освітньої політики України на сучасному етапі; протиріччям між необхідністю реалізації гуманістичної особистісно орієнтованої парадигми освіти й традиційної освітньої парадигми; праксиологічним підходом до оцінки якості сучасної освіти. Тобто, нагальним завданням ВНЗ є формування особистості, що здатна до прогностичного сприймання суспільних змін та власної професійної діяльності.

Аналіз сучасної психолого-педагогічної літератури [9,10] дозволяє визначити три рівні прогностичної компетентності випускника педагогічного ВНЗ: пробний, репродуктивний, професійно-творчий, які доцільно формувати через реалізацію однієї з моделей навчання: навчально-пізнавальної, професійно-підготовчої або консультативно-навчальної. Найбільш ефективною в педагогічних ВНЗ є впровадження в навчально-виховний процес консультативно-навчальної моделі, оскільки саме професійний прогностичний блок діяльності реалізується в педагогічних ВНЗ у повному обсязі. Передбачається, що студент, оволодіваючи прогностичною компетенцією, починає керувати прогнозуванням школярами власної навчальної діяльності. При цьому пріоритетною метою є реалізація загально-навчального блоку моделі, а реалізація професійного блоку - супутнє завдання. Предметом діяльності студента при консультативно-навчальній моделі є навчання школярів організації їх навчально-пізнавальної діяльності на основі прогнозування.

У культурологічній літературі естетична компетенція особистості трактується як складне утворення, засноване на єдності когнітивного й чуттєво-образного компонентів естетичної картини світу. Чуттєво-образний компонент є основою виборчої спрямованості особистості на естетичні цінності в процесі побудови власного образу навколишнього світу, а когнітивний становить його інформативну базу.

Формування естетичної компетенції майбутнього вчителя є важливою складовою його професіональної педагогічної підготовки, оскільки естетичне виховання в сучасній загальноосвітній школі посідає значне місце. Для успішного процесу формування естетичної компетенції випускника педагогічного ВНЗ необхідним є вирішення низки завдань:

- оволодіння майбутнім педагогом основними теоретичними знаннями в сфері естетики, світової культури;

- формування аналітичних здатностей особистості, а саме: адекватно сприймати, аналізувати та оцінювати естетичні явища;

- формування проектувальних здатностей особистості, а саме: визначати та формулювати конкретні завдання естетичного виховання; методи, засоби й організаційні форми естетичного виховання.

Естетична компетенція випускника педагогічного ВНЗ сприяє його орієнтації у світі світових естетичних цінностей. ЇЇ можна вважати базовою основою для становлення світоглядних позицій особистості, що знаходять свою реалізацію в діяльності, і, зокрема в педагогічній діяльності.

Екологічна компетенція пов'язана зі сприйманням особистістю навколишньої дійсності, яке базується на внутрішньому взаємозв'язку й цілісності індивіда й Природи, і, як наслідок, формуванням здатності людини розглядати загальнолюдські проблеми в рамках екологічних. Формування екологічної компетенції особистості виступає як процес духовно-практичної діяльності суб'єкта, заснований на особистому й суспільному досвіді. Цей процес обумовлений низкою об'єктивних факторів:

- соціальне середовище (родина, школа, навчальні заклади, громадські організації, засоби масової інформації й інші);

- природне середовище (процеси і явища природи);

- умови освіти (екологічне виховання, самовиховання).

У сучасній науці існують два підходи до вирішення екологічних проблем:

- технологічний реформізм, який не знаходить впровадження в соціальних інститутах;

- так званий «підхід глибоких соціальних змін», який передбачає «зміну системи цінностей», трансформацію світогляду, перебудову свідомості особистості (С.П. Баньковська).

Другий підхід до розв'язання сучасних екологічних проблем розглядається як завдання психолого-педагогічної науки (В.О.Ясвин, С.Д.Дерябо). Екологічна компетенція майбутнього вчителя визначає основу його внутрішнього, суб'єктивного образу Природи.

На основі аналізу сучасних досліджень (О.П.Марков, Г.М.Біршенюк) соціокультурну компетенцію можна визначити як здатність особистості до опанування, збереження, відтворення та розвитку традицій, цінностей і норм людської культури. Тобто, соціокультурну компетенцію можна вважати провідною компетенцією особистості, яка сприяє розвитку та вдосконаленню суспільства. Необхідність формування соціокультурної компетенції обумовлена тим, що в сучасних умовах модернізації суспільства об'єктивним критерієм ефективності організації життєдіяльності людини виступає творчий продукт, особистісні соціокультурні досягнення.

Педагогічний процес є соціальним явищем, основне завдання якого - освіта підростаючих поколінь. Педагогічний процес функціонує тільки в певному соціокультурному просторі, тому педагогічна діяльність має соціокультурний характер. Як соціокультурний процес педагогічна діяльність виконує функцію трансляції й реалізації культури. Таким чином, педагогічна діяльність виступає як одна з провідних соціокультурних видів діяльності суспільства. Отже, «…професіонал у галузі освіти повинен чітко уявляти собі місце й роль освітніх процесів і систем у світовому соціокультурному русі» [11].

Формування соціокультурної компетенції майбутнього педагога передбачає вирішення низки завдань в навчально-виховному процесі педагогічного ВНЗ, а саме:

- формування в майбутнього фахівця культури відносин між педагогом та вихованцями;

- формування здатності майбутнього педагога адекватно відбирати засоби виховання;

- врахування в навчально-виховному процесі педагогічного ВНЗ наступності культурної спадщини;

- впровадження в навчально-виховний процес педагогічного ВНЗ національного компонента.

У психолого-педагогічній літературі комунікативну компетенцію пов'язують із здатністю особистості орієнтуватись у різних ситуаціях, засновану на знаннях і почуттєвому досвіді індивіда; адекватним сприйманням міжособистісних відносин й умов соціального середовища [12].

Комунікативна компетенція набувається в процесі соціалізації особистості під впливом комплексу соціальних факторів: культурно-етнічна приналежність, рівень освіти, соціальний стан, професія, вік.

Серед компонентів комунікативної компетенції майбутнього педагога визначають толерантність, упевненість, адаптивність, тактовність, самовладання, організаторські здатності, цілеспрямованість, відповідальність та ін.

Інформаційна компетенція у сучасних дослідженнях трактується як якісна характеристика життєдіяльності людини в сфері оволодіння, передачі, збереження та використання інформації, і в якій пріоритетними є загальнолюдські духовні цінності. Більш містке визначення інформаційної компетенції, на наш погляд, наведено в дослідженні В.П.Герасімова, який трактує її як комплекс умінь цілеспрямованої роботи з інформацією, використання нових інформаційних технологій для роботи з нею; а також сформованість системи наукових знань і морально-етичних норм роботи з інформацією [6,135].

У Національній доктрині розвитку освіти України визначені стратегічні цілі інформатизації освіти шляхом глобальної раціоналізації інтелектуальної діяльності за рахунок використання нових інформаційних технологій і методів радикального підвищення якості підготовки фахівців до рівня, досягнутого в розвинених країнах. Це вимагає від майбутнього фахівця вмінь здійснювати збір, нагромадження, обробку, збереження, передачу й використання інформації на основі сучасних комп'ютерних засобів, а також на базі різноманітних засобів інформаційного обміну. Таким чином, сформованість інформаційної компетенції педагога набуває на сьогоднішній день особливого значення.

В.В. Жилкін визначає низку умов, які сприяють ефективності процесу формування інформаційної компетенції майбутнього вчителя:

- відбір відповідного змісту, комплексу форм і методів навчання у педагогічному ВНЗ;

- спрямованість підготовки майбутнього вчителя на формування інтелектуальних інструментальних засобів пізнання й організації інформаційних процесів з метою прийняття професійних рішень;

- адекватність навчально-інформаційного середовища професійному середовищу за основними параметрами (професійно значимі засоби, професійно значимі ресурси) [6,241].

Основним протиріччям сучасної системи освіти є швидкий темп нагромадження знань поряд з обмеженими можливостями засвоєння їх індивідом. Це протиріччя змушує педагогічну теорію відмовитися від існуючого освітнього ідеалу (всебічно розвинута особистість) і прийняти новий ідеал - максимальний розвиток здатностей людини до саморегуляції та самоосвіти. Тому, пріоритетними у формуванні зазначених компетенцій випускників педагогічного ВНЗ можна вважати гуманістичний, системний та акмеологічний підходи.

Гуманізація освіти - це орієнтація освітньої системи на розвиток і становлення відносин взаємної довіри та співробітництва в навчально-виховному процесі. Гуманізація освіти обумовлена глобальними перспективними змінами, що відбуваються в сучасному світі та, зокрема в освітньому просторі. Проблему гуманізації освіти розглядали в своїх працях представники гуманістичної психології А. Маслоу, К. Роджерс. Саме їх ідеї покладено в систему організації навчального процесу в ВНЗ за принципами гуманістичної педагогіки, а саме: мета освіти полягає у становленні та розвитку особистості, здатної до самореалізації, для якої характерна гуманістична спрямованість її цінностей; освіта є активною навчально-пізнавальною діяльністю особистості, яка базується на внутрішній його мотивації, а також на повноцінному спілкуванні викладача та студента; при цьому участь у спільній розробці та прийнятті рішень заохочується; найбільш успішно освіта відтворюється в умовах турботи, уваги, співробітництва, а не формального керівництва.

Гуманістичний підхід до формування зазначених компетенцій випускників ВНЗ розкриває людину як унікальну цілісну особистість, що розвивається у процесі активної самореалізації свого творчого потенціалу в системі взаємодії з іншими людьми. Кінцевою метою гуманістичного підходу до формування компетенцій випускника педагогічного ВНЗ є формування самосвідомості та становлення його як особистості в суспільстві, що відповідає завданням Болонського процесу.

Гуманістичний підхід у педагогічному ВНЗ здійснюється шляхом насичення предметів природничо-наукового циклу загальнолюдськими проблемами та цінностями, індивідуалізації та диференціації процесу навчання. Індивідуалізація навчання передбачає вибір способів, прийомів, темпу навчання, врахування індивідуальних особливостей студентів, рівня розвитку їх здібностей. Диференціація виявляється у варіативності змісту, форм і методів навчання, засобів методичної підтримки студентів відповідно до наявного рівня навчальних досягнень.

Реалізація цього підходу характеризується такими показниками: звернення освітнього процесу до людини як основного його об'єкту, насичення змісту освіти проблемами людини; організація освіти не як сукупності заходів, а як цілісної системи життєдіяльності педагога й вихованця.

Системний підхід відображає взаємозв'язок і взаємозалежність явищ і процесів навколишнього середовища. Його сутність у тому, що він дозволяє виявити ті інтегративні системні властивості та якісні характеристики, які відсутні в окремих складових компонентах системи.

Системний підхід дозволяє визначити освіту як систему, з її структурою й особливостями, принципами та законами розвитку. Він надає можливостей прогнозувати розвиток освітньої системи в певних соціокультурних умовах, проектувати й реалізовувати різні моделі керування нею. В.А. Сластьонін відзначає, що системний підхід в освіті спрямований на виділення в педагогічній системі й особистості інтегративних системоутворюючих зв'язків і відношень, вивчення й формування стійких та змінних, головних та другорядних явищ педагогічної системи [8].

В.П. Беспалько розглядає педагогічну систему як певні елементи або об'єкти з їхніми взаємозв'язками та функціями [13]. Він констатує, що основними структурними елементами педагогічної системи є цілі підготовки спеціаліста, зміст навчання та виховання, дидактичні процеси, як способи здійснення педагогічного процесу, студенти, викладачі, організаційні форми педагогічної діяльності. Ці функціональні елементи педагогічної системи дозволяють визначити специфіку освітнього процесу та виражають базові зв'язки між його вихідним станом і кінцевим результатом.

Суть системного підходу до формування компетенцій випускників педагогічного ВНЗ полягає в тому, що він дозволяє виявити їх роль як окремих компонентів системи у розвитку особистості як системного цілого. Таким чином, системний підхід до формування компетенцій студентів педагогічного ВНЗ передбачає дослідження об'єкта освітнього процесу як складної системи, а саме: визначення його індивідуальних характеристик і особливостей сприймання зовнішнього середовища; побудова взаємодії з ним на основі оцінки його індивідуальних якостей, і, навпаки, оцінка індивідуальних якостей через його характеристику як цілісності. А навчання можна вважати таким видом освітнього процесу, за допомогою якого створюється основа для формування компетенцій студентів педагогічного ВНЗ.

Реалізація системного підходу до формування компетенцій випускників педагогічного ВНЗ здійснюється на основі формування сутнісних системних знань із установленням міжпредметних зв'язків і цілісних уявлень про навколишній світ.

Акмеологічний підхід тісно пов'язаний із гуманітарним та системним підходами при організації сучасного процесу навчання у ВНЗ і має визначальне значення для формування ключових компетенцій випускників ВНЗ.

Характерними ознаками акмеологічного підходу є прогресивна спрямованість, інтенсивність, принципова незавершеність (відкритість для наступного витка розвитку). На думку В.Г. Афанас'єва така характеристика акмеологічного підходу дає необхідний ключ до продуктивного розуміння сучасних освітніх процесів, орієнтації на постійне удосконалення та творчий розвиток особистості.

Нагальним завданням акмеологічного підходу до навчання є озброєння суб'єкта діяльності знаннями й технологіями, що забезпечують можливість його успішної самореалізації в різних сферах діяльності, зокрема в сфері обраної професії. Акмеологічний підхід передбачає задіяння творчого потенціалу людини, що відповідає сучасним соціально значущим цілям та орієнтирам.

Акмеологічний підхід до формування компетенцій випускника педагогічного ВНЗ спрямований на формування його готовності до нововведень, потреби професійного самовдосконалення з урахуванням своїх потенційних здатностей та вимог суспільства.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Запропоновані наукові підходи до формування компетенцій випускників педагогічного ВНЗ є, на нашу думку, теоретичною базою для створення такого освітнього середовища, яке б сприяло розкриттю та розвитку всіх потенційних можливостей особистості майбутнього педагога, активізації його самопізнання та самовдосконалення, здатностей приймати самостійні рішення у нестандартних умовах.

Актуальність проблеми, її недостатнє вирішення вимагає подальшого дослідження з метою удосконалення формування загальнозначущих компетенцій випускників педагогічних ВНЗ.

освіта стандарт європейський

Література

освіта стандарт європейський

1.Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За ред. В.Г. Кременя. Авторський колектив: М.Ф.Степко, Я.Я.Болюбаш, В.Д.Шинкарук, В.В. Грубінко. - Тернопіль, -2004. - 384 с.

2.Зязюн І.А. Інтелектуально-творчий розвиток особистості в умовах неперервної освіти // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи: Монографія / За ред. І.А. Зязю-на. - К., 2000. - 341 с.

3.Даниленко Л.І. Модернізація змісту, форм та методів управлінської діяльності директора загальноосвітньої школи. Монографія. - 2-е вид. - К., 2002. - 140 с.

4.Степашкина Л.Ю. Розвиток загальних навчальних умінь і навичок як ключової освітньої компетенції // Матеріали дистанційного методологічного семінару "Ключові й предметні компетенції в шкільній освіті". - М., 2005. - С.16-25.

5.Субетто А.И. Квалитология образования.- СПб.- М., 2000. - 200 с.

6.Наукове та методичне забезпечення впровадження педагогічних інновацій // Збірник наукових праць / Ред. кол. Л.І.Даниленко та ін. - Херсон, 1999. - С. 5-17.

Размещено на Allbest.ru