Размещено на http: //www. allbest. ru/

Методика формування учнівських груп у професійно-технічних навчальних закладах

Михайличенко А.М., Борщ С.І., Сварник І.О.

Постановка проблеми. Навчальна, виробнича, наукова та інші види діяльності завжди відбуваються в групах. Продуктивність роботи групи залежить від того, наскільки його члени можуть ефективно взаємодіяти в процесі навчального чи трудового процесу. Тому задача формування групи, здатної інтегрувати творчий потенціал кожного свого члена, завжди є актуальною зважаючи на те, що в професійно-технічній освіті реалізована переважно масова форма навчання. Особливо актуальною ця задача стає при формуванні учнівських груп першого курсу професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) в силу специфіки вступників до нього [1]. Тільки спільними зусиллями викладацького складу навчального закладу та учнівського колективу можливо підготувати кваліфікованого фахівця, здатного ефективно працювати на сучасному ринку праці. Адже у посадових обов'язках працівника на виробництві однією з вимог є “…уміння взаємодіяти відповідно до професії, посади” [2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В педагогіці найбільш дослідженою є тематика розвитку колективу з уже сформованої групи учнів, що висвітлено в роботах А.С.Макаренка [3], Н.Г.Ничкало [4], В.С.Батишева [5], І.П.Підласого [6] та багатьох інших, наприклад [7], де підкреслена ця психолого-педагогічна проблема. В той же час значно менша увага приділяється методиці розподілу деякої групи учнів на підгрупи або абітурієнтів на учнівські групи. Така ж ситуація спостерігається і при використанні сучасних педагогічних технологій, в яких передбачаються колективні методи навчання [8].

Постановка завдання. Об'єкт дослідження - формування учнівських груп у ПТНЗ. Предмет дослідження - методика формування списочного складу учнівських груп першого курсу ПТНЗ з числа зарахованих на навчання та методика визначення рівня ефективності співпраці сформованої учнівської групи.

Мета дослідженя - теоретично обгрунтувати та експериментально перевірити методику формування учнівських груп або підгруп з деякої групи учнів або абітурієнтів та методику оцінки ефективності взаємодії учнів в процесі їх спільної навчальної та трудової діяльності.

Виклад основного матеріалу. Розробка методики базується на дослідженнях, проведених Р. Акоффом і Ф. Емері про цілеспрямовані системи [9]. На думку цих авторів дві обставини визначають здатність людини взаємодіяти при спільній діяльності:

1) рівень впливу на неї з боку оточення (чутливість до оточення);

2) рівень впливу особистості на оточення.

Авторами виділені чотири психологічних типи індивідів, що визначають їх здатність адаптуватися до мінливого навколишнього оточення.

Основні критерії, що характеризують здатність людини до адаптації визначаються самооцінкою впливу на неї навколишнього середовища і реакцією особистості на вплив середовища. Для оцінки внутрішнього сприйняття навколишнього оточення автори ([9]) запропонували розглядати два психологічних типи: об'єктиверт і суб'єктиверт.

Об'єктиверт - це людина, чутлива до свого оточення. Суб'єктиверт схильний вважати, що основною причиною, що викликає дискомфорт, є власний (суб'єктивний) стан. Між ними різниця така, як між художником-реалістом, який сумлінно відображає частину свого оточення, та художником-сюрреалістом, зайнятим відображенням своїх внутрішніх образів.

Крім оцінки навколишнього середовища людині притаманна і відповідна реакція на зміну оточення, яку автори також представляють двома стериотипами: інтерналізацію і екстерналізацію.

Особистість, схильна до інтерналізації у своїй діяльності, насамперед намагається удосконалювати свою поведінку. У той же час особистість, схильна до екстерналізації, прагне змінити середовище. Наприклад, якщо проймає холод інтерналіста, то він або тепліше вдягається, або переходить в іншу, більш теплу кімнату, щоб позбавитись дискомфорту. Особистість же, схильна до екстерналізації прагне насамперед змінити зовнішнє середовище (наприклад, добиватись покращення опалення).

У зв'язку з цим Р.Акофф і Ф.Емері запропонували розглядати здатність особистості адаптуватися до змін за допомогою двомірного вектора. Для цього вони ввели двомірний простір, де по одній осі відкладена міра самооцінки особистості (внутрішня реакція), а по другий - її реакція на зміну навколишнього середовища (зовнішня реакція). Це дозволило класифікувати особистість по чотирьох типах, показаних на рис.1.

У цьому просторі урівноважена особистість (особистість, яка здатна до ефективної співпраці) зображується точкою, що збігається з початком координат, розташованому в центрі площини. Однак абсолютно урівноважені особистості - це рідкість. Реальна людина зображується вектором. Відповідно в першому квадранті цієї площини розташовані вектори, що відповідають об'єктивним екстерналістам. У другому - об'єктивним інтерналістам, у третьому - суб'єктивним інтерналістам, у четвертому - суб'єктвним екстерналістам.

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Особливо цікаво в цій моделі представляється взаємодія двох особистостей. На рис.2 зображені властивості двох особистостей, одна з яких представлена вектором ОВ (перший квадрант) і друга вектором ОА (третій квадрант). Автори відмічають, що взаємодія таких суб'єктів визначається напівсумою векторів. Вони констатують: якщо півсума векторів - величина близька до перетину координат, то між суб'єктами, які характеризуються цими векторами, імовірність конфлікту мінімальна і вони можуть ефективно співпрацювати. У той же час, якщо вектори знаходяться в одному квадранті чи близькі один до одного, їх півсума велика і, отже, неврівноважність системи буде значною, що не буде сприяти плідній співпраці. Тому в такій системі імовірність конфліктів значно більше, відповідно і ефективність співпраці буде нижчою.

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Якщо колектив складається з декількох особистостей, міра урівноваженості та співпраці колективу визначається величиною сумарного вектора, що характеризує всіх його членів.

Автори приводять ряд експериментальних даних, що підтверджують цю точку зору. Таким чином можна вважати, що дана модель показує ефективність співпраці між особистостями в учнівському та трудовому колективах. Така концепція отримала математичне підтвердження в роботі [10].

На наш погляд, викладені дослідження, проведені в [9], можуть лягти в основу методики вирішення двох задач з формування учнівського колективу, здатного інтегрувати потенціал його членів: прямої і зворотньої.

Пряма задача може виникнути у декількох випадках. Наприклад, при формуванні декількох учнівських груп першого курсу з учнів, прийнятих на навчання до навчального закладу. Крім того, часто виникає задача розподілу уже сформованої учнівської групи на підгрупи при проведенні лабораторних робіт, ділових ігор тощо.

Зворотня задача виникає тоді, коли учнівські групи вже сформовані і необхідно визначити рівень ефективності співпраці групи (наскільки учні можуть інтегрувати свій навчальний та трудовий потенціал).

Методика формування учнівських груп (пряма задача).

На основі коротко викладених результатів досліджень Р.Акоффа і Ф.Емері пропонується наступна методики формування учнівських груп, здатних успішно співпрацювати в процесі навчання.

Рішення цієї задачі буде мати таку послідовність.

1. Визначити типи особистостей всіх учнів, з яких будуть комплектуватись групи. В данній роботі тип особистості визначався за тестом Айзенка.

2. Побудувати вектори, що визначають типи особистості кожного учня на площині (див. рис. 2).

3. Розділити всіх учнів на групи таким чином, щоб сумарні вектори груп були близькими до початку координат. Це найбільш складна та творча частина методики. Необхідно не тільки мінімізувати значення сумарних векторів, але й ураховувати інші умови та обмеження. Наприклад, витримати в учнівській групі співвідношення дівчат та хлопців, особисті інтереси, дружні відносини тощо.

Примітка. Необхідно мати на увазі, що при складанні двох векторів їх сумарний вектор треба ділити на два.

Методика визначення рівня ефективності співпраці учнівської групи (зворотня задача). Якщо учнівські групи уже сформрвані, то можна вирішити зворотню задачу: визначити рівень ефективності співпраці групи.

Рішення цієї задачі буде мати таку послідовність.

1. Визначити типи особистостей всіх учнів групи.

2. Побудувати вектори, що визначають тип особистості кожного учня на площині (див. рис. 2).

3. Послідовно просумувати всі вектори.

4. Сумарний вектор всієї групи буде визначати ефективність взаємодії групи.

5. Провести аналіз отриманих результатів з метою визначення викладачем стратегії поведінки з групою. Для цього необхідно побудувати і вектор викладача, щоб визначити, чи може викладач ефективно співпрацювати з учнівським колективом.

При вирішенні зворотньої задачі правомірно виникає наступна проблема: якого викладача необхідно підібрати до конкретної групи, щоб їх взаємодія була ефективною.

Результати експерименту. Експериментальні дослідження були проведені в ПТУ-32 м.Харкова. Оскільки групи були уже сформовані, то спочатку вирішувалась зворотня задача. В експерименті брали участь чотири групи першокурсників:

- група №12 (спеціальність «Випробувач двигунів») - 13 учнів;

- група №13 (конторський службовець, оператор персонального компьютера) - 12 учнів;

група №15 (електромонтер з ремонту промислового електрообладнання) - 18 учнів;

група №18 (слюсар з ремонту автомобілів) - 9 учнів.

Типи особистості учнів визначався за тестом Айзенка.

Результати тестування приведені на рис. 3 (група 12), рис. 4 (група 13), рис. 5 (група 15), рис. 6 (група 18). Сумарні вектори перелічених груп показані на рис. 7, що дає можливість робити висновки щодо ефективності співпраці кожного учнівського колективу.

Дані для аналізу поведінки групи. Згідно з [9] ефективність співпраці членів групи і особливості їх відносин буде залежати від положення сумарного вектора групи. Коротко наведемо їх особливості.

Якщо сумарний вектор групи знаходиться у першому квадранті площини (сюди попали групи №№ 12, 13 та 15), що визначає об'єктивно - екстерналістську групу, то така група буде нагадувати общину. В цій групі не буде прагнення до індивідуального особистого життя, але буде багато спілкування, взаємовпливу та групової діяльності. Однак ефективність діяльності групи буде не дуже високою, оскільки сумарні вектори знаходяться порівняно далеко від перетину координат (див. рис.7).

Примітка. На рисунках 3-7 вектори позначені еквівалентними відрізками прямих.

Сумарний вектор групи №18 знаходиться у четвертому квадранті площини, що визначає суб'єктивно - екстерналістську групу. Така група буде в міру чутлива до потреб своїх членів, а члени групи мають наміри керувати один одним. Учні такої групи менш залежать один від одного, хоч їх спільна діяльність буде активною. Сумарний вектор цієї групи теж знаходяться порівняно далеко від перетину координат (див. рис.7), тому спільна діяльність теж буде не дуже ефективною.

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Якщо сумарний вектор групи буде знаходитись у третьому квадранті площини (таких груп нема), що визначає об'єктивно - інтерналістську групу, то така група буде чутливою до потреб своїх членів і вони схильні адаптуватися один до одного. Діяльність групи як цілого буде обмежена, а діяльність її членів - взаємонезалежна.

Якщо сумарний вектор групи буде знаходитись у четвертому квадранті площини (таких груп теж нема), що визначає суб'єктивно - інтерналістську групу, то така група буде мати багато рис з монастирем. Група буде уникати контактів з середовищем. Її члени будуть мало взаємодіяти один з одним, кожний буде бажати, щоб в його особисте життя не втручались, і буде поважати таке бажання в інших.

Коригування рівня співпраці групи. Одним із підходів до коригування рівня співпраці учнів може бути такий. Із учнів, які мають такі типи особистості, що псують загальну картину групи з точки зору інтеграції спільних зусиль, можна скомпонувати окрему групу, сумарний вектор якої буде близьким до початку координат.

Такий підхід теоретично був реалізований: із чотирьох груп, які брали участь у експерименті, була сформована гіпотетична група, ефективність співпраці якої була максимальною, тобто, сумарний вектор цієї групи був близьким до нуля. При чому з груп необхідно було брати таких учнів, які були найбільш несумісними з учнями своєї групи. Така група була сформована з 9 учнів: 1) Ободець В. - з групи № 12. 2) Олітто Ю. - з групи № 12. 3) Яцюк Р. - з групи № 15. 4) Резніченко О. - з групи № 15. 5) Располін О. - з групи № 15. 6) Вершеніков Л. - з групи № 18. 7) Бондарь О. - з групи № 13. 8) Крикун О. - з групи № 13. 9) Глушко Ю. - з групи №13. Вважаємо, що така група є перспективною для успішної спільної діяльності учнів.

Ефективність співпраці учнів слід уточнювати за допомогою інших тестів, таких як соціометричні тести, тести з визначення комунікативних та організаторських здібностей тощо.

На наш погляд, запропоновані методики слід використовувати періодично при рішенні як прямої, так і зворотної задач. Це пов'язано з тим, що особисті зміни учнів і зміни відношень у колективі в процесі навчання можуть бути значними.

Краще всього почати використовувати запропоновані методики при формуванні учнівських груп першого курсу з абітурієнтів, прийнятих на навчання у навчальний заклад.

Висновки

1. Показана актуальність тематики формування учнівських груп у ПТНЗ. учнівський група співпраця викладацький

2. Запропонована методика формування учнівської групи з групи абітурієнтів за критерієм ефективності співпраці (пряма задача).

3. Розроблена методика аналізу ефективності співпраці сформованої учнівської групи (зворотня задача).

4. У чотирьох групах ПТУ-32 м. Харкова проведено експеримент, що підтвердив дієздатність запропонованих методик.

5. Розроблені рекомендації щодо використання запропонованих методик.

6. Запропоновані напрямки коригування рівня співпраці учнів в групі.

6. Сформульовані рекомендації щодо підбору такого викладацького та виховного персоналу групи, щоб її діяльність була ефективною.

7. Слід відзначити надзвичайну зацікавленість учнів результатами експерименту.

8. Методика може бути використана для формування груп не тільки у професійно-технічних, а й у вищих навчальних закладах, при формуванні трудових та науково-дослідних колективів тощо.

Перспективи подальших досліджень. Безумовно, запропоновані методики потребують подальшого уточнення та розвитку в таких напрямках: коригування ефективності співпраці учнів; дослідити зміни ефективності співпраці учнів з часом; визначити вплив викладача на ефективність співпраці учнів в групі тощо.

Література

1. Васильев И.Б. Профессиональная педагогика. Конспект лекций для студентов инженерно-педагогических специальностей. -Харьков: 2001.

2. Довідник кваліфікаційних характеристик працівників. Випуск 1 “Професії керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців, які є загальними для всіх видів економічної діяльності” Розділ 2. “Професії робітників, які є загальними для всіх видів економічної діяльності”. -Краматорськ: Центр продуктивності, 2001. -280с.

3. Макаренко А.С. О воспитании. -М.: Политиздат, 1988. -256с.

4. Книга майстра виробничого навчання: Навч. - метод. посібник / Н.Г.Ничкало, В.О.Зайчук та ін. / За редакцією Н.Г.Ничкало. -К.: Вища школа, 1992. -334с.

5. Профессиональная педагогика: Учебник для студентов, обучающихся по педагогическим специальностям и направлениям. -М.: Ассоциация «Профессиональное образование», 1997. - 596с.

6. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студентов педагогических вузов. В 2-х книгах. -М.: Гуманитарный изд. центр ВЛАДОС, 1999. - Кн.2: Процесс воспитания. - 256с.

7. Психология и педагогика. Учебное пособие / Под редакцией А.А.Бодалева, В.И.Жукова, Л.Г.Лаптева, В.А.Сластенина. -М.: Изд-во Института Психотерапии, 2002. -585с.

8. Педагогические технологии: Учебное пособие для студентов педагогических специальностей / Под общей редакцией В.С.Кукушкина. - Серия «Педагогическое образование». -М.: ИКЦ МарТ, 2004. -336с.

9. Акофф Р. Эмери Ф. О целеустремленных системах. -М.: Сов. радио, 1974.

10. Дабагян А.В., Михайличенко А.М. Некоторые проблемы реформирования системы образования. -Харьков: 2001, Форт. -320с.

Анотація

Михайличенко А.М., Борщ С.І., Сварник І.О.

Методика формування учнівських груп у професійно-технічних навчальних закладах

Розроблена методика формування учнівських груп за критерієм ефективності взаємодії учнів в процесі їх спільної навчальної та трудової діяльності. Для вже сформованої групи методика дозволяє визначити рівень ефективності співпраці її членів.

Працездатність методики перевірена експериментом. Методика може бути використана для формування не тільки учнівських, а й трудових, науково-дослідницьких та інших колективів.

Аннотация

Михайличенко А.М., Борщ С.И., Сварник И.А.

Методика формирования ученических групп в профессионально-технических учебных заведениях

Разработана методика формирования ученических групп по критерию эффективности взаимодействия учащихся в процессе их совместной учебной и трудовой деятельности. Для сформированной ранее группы методика позволяет определить уровень эффективности сотрудничества ее членов.

Работоспособность методики проверена экспериментально. Методика может быть применена для формирования не только учебных, но и трудовых, научно-исследовательских и других коллективов.

Annotatіon

A.M. Mihaylichenko, S.I. Borsch, I.A. Svarnik

Technique of Formation of Student's Groups in Professional Educational Institutions

The technique of formation of student's groups by criterion of efficiency of interaction of pupils during their joint educational and labour activity is developed. For created group the technique allows to define a level of efficiency of cooperation of its members.

Working capacity of a technique is checked up experimentally. The technique can be applied to formation not only educational, but also labour, research and other collectives.

Размещено на Allbest.ru