Особливості формування педагогічної компетентності майбутніх викладачів машинобудівних факультетів технічного університету

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості формування педагогічної компетентності майбутніх викладачів машинобудівних факультетів технічного університету

Пономарьов О.С., Гайворонська В.В.

Постановка проблеми. Загальна проблема підготовки фахівців в системі вищої інженерної освіти в Україні полягає в обґрунтованому виборі її змісту та забезпеченості підвищення професійної і психолого-педагогічної підготовки викладацьких кадрів. Це пояснюється істотними змінами, обумовленими необхідністю гуманізації інженерної освіти з урахуванням життєвої активності і толерантності майбутніх фахівців. Така ситуація зумовлює особливі вимоги до організації навчально-виховного процесу професійної освіти.

Радикальні зміни, що відбуваються в характері суспільних відносин в Україні і зумовлюють істотну зміну структури потреб у кадрах фахівців, зміну вимог до якості їхньої професійної підготовки та особистісно орієнтованих підходів у вихованні студентства, входження України до єдиного європейського та світового освітнього простору вимагають від національної освітньої системи розробки нової парадигми професійної освіти та ефективної її реалізації.

Викладачі вищих технічних навчальних закладів освіти, яких в переважній більшості характеризує надзвичайно висока професійна кваліфікація, не мають базової педагогічної освіти. Тому ці викладачі дуже часто здійснюють викладацьку і виховну діяльність на основі досвіду навчання у своїх викладачів, навіть не підозрюючи, що, озброєні знанням педагогічної теорії і психології, нових освітніх технологій, вони здатні істотно підвищити ефективність своєї праці.

Зв'язок цієї проблеми з теоретичними і практичними завданнями полягає в тому, що певний рівень психологічної освіти і педагогічної підготовки потрібні сьогодні кожному інженеру-керівнику, менеджеру, фахівцю-управлінцю, тим більш викладачу. У зв'язку з цим перед сучасним викладачем вищої технічної школи України постають принципово нові завдання. Якщо раніше їх кваліфікація цілком визначалася рівнем їх професійної підготовки, то сьогодні не менш важливим її чинником виступає рівень педагогічної компетентності викладача.

Аналіз останніх досліджень і публікації. Проблем забезпечення педагогічної компетентності викладачів активно досліджують І.А. Зязюн, В.А. Семиченко, В.Н. Кузьміна, О.Г. Романовський, С.О. Сисоєва, Л.Л. Товажнянський, О.Е. Коваленко, Г.М. Сагач, а також російські та іноземні дослідники, такі, як А.Л. Орлов, С.А. Тангян, І.А. Скопилатов, А. Мелецінек (Австрія), А. Тукер, Джонстон Д. Брюс (США) та інші.

Словник іншомовних слів так трактує поняття "компетентний" (від лат. competens - належний, відповідний): 1) досвідчений у певній галузі, якомусь питанні; 2) повноважний, повноправний у розв'язанні якоїсь справи; "компетенція" (лат. competencia від competo - взаємно прагну, відповідаю, підходжу) - коло повноважень якої-небудь організації, установи або особи, коло питань, у яких дана особа має певні повноваження, знання, досвід; компетентність - поінформованість, обізнаність, авторитетність [1, 34].

"Компетентний" (лат. competens - відповідаючий, здібний) уповноважений, знаючий, відомий у конкретній галузі, а "компетенцію" (лат. competencia - добиватися, відповідати, підходити) - як коло питань, у яких хто-небудь добре знається [1, 34].

У словнику В. Даля поняття "компетентний" тлумачиться як такий, що може і має право судити про щось; визнаний [2]. У великому енциклопедичному словнику поняття "компетентність" - це: 1) володіння компетенцією; 2) володіння знанням, що і дозволяє судити про що-небудь. Компетенція - це сукупність повноважень, які має певний орган чи посадова особа, визначені Конституцією, законами, статутами і виданими на їх виконання актами держуправління [3].

На жаль, у педагогічних тлумачних словниках термін "компетентний" відсутній. компетентний людина викладач навчальний

І.А. Зязюн дає визначення компетентності інтелектуальної як особливого типу організації знань, що забезпечує можливість прийняття ефективних рішень, зокрема в екстремальних умовах.

До елементів знань, що характеризують компетентну людину, можна віднести: різноманітність (множину різних знань про різне); артикульованість (елементи знань, чітко визначені і взаємозв'язані), гнучкість (зміст окремих елементів знання і зв'язки між ними можуть швидко змінюватися під впливом об'єктивних факторів навіть тоді, коли знання перетворюються у незнання); швидкість актуалізації (оперативність і легка доступність знання); можливість його використання у різноманітних ситуаціях; наявність ключових елементів; категоріальний характер (визначається роль того типу знання, яке подається у вигляді загальних принципів, підходів, ідей); володіння не лише декларативними знаннями (про те, "що"), але і процедурними (про те, "як"); наявність інформації про власне знання [4, 25]. Поняття компетентності пов'язується з певною галуззю діяльності, у даному випадку - педагогічною.

Н.В. Кузьміна використовує поняття "професійно-педагогічна компетентність". На її думку, це здібність педагога перетворювати спеціальність, носієм якої він є, в засоби формування особистості учня з урахуванням тих обмежень і умов, яким повинен відповідати навчально-виховний процес [5, 89-90].

За В.І. Масловим, компетентність - це готовність на професійному рівні виконувати свої посадові і фахові обов'язки відповідно до сучасних теоретичних надбань і кращого досвіду, наближення до світових вимог і стандартів. Компетентність є поєднанням такого рівня науки і практики у діяльності конкретної людини, який дає змогу постійно забезпечувати високий кінцевий результат з мінімальними витратами нервової, фізичної енергії людей, досягати ефективної організації особистої і колективної праці, є результатом ґрунтовної базової підготовки, творчої діяльності і безперервного підвищення світоглядного, професійного і загальнокультурного рівня в різноманітних формах [6, 80].

На думку В.Ю. Стрельнікова, під професійною компетенцією вчителя слід розуміти глибоке знання педагогом навчально-виховного процесу, сучасних проблем педагогіки, психології та предмета викладання, а також уміння застосовувати ці знання у своїй повсякденній практичній роботі [7].

Е.Ф.Зеєр [8], розглядає професійну компетентність педагога як сукупність професійних знань, умінь, а також, як способи виконання професійної діяльності (соціально-правова компетентність: знання та уміння в області взаємодії з суспільними інститутами і людьми, а також володіння прийомами професійного спілкування і поведінки; спеціальна компетентність: підготовленість до самостійного виконання конкретних видів діяльності, уміння вирішувати типові професійні задачі і оцінювати результати своєї праці, здатність самостійно отримувати нові знання та уміння за фахом; персональна компетентність: здібність до постійного професійного зростання і підвищення кваліфікації, а також реалізація себе в професійній праці; аутокомпетентність: адекватне уявлення про свої соціально-професійні характеристики і володіння технологіями подолання професійних деструкцій. А.К. Маркова визначає професійну компетентність педагога як його здатність і готовність виконувати особисту професійну діяльність. Зрозуміло, що професійна компетентність викладача спеціальних дисциплін пов'язана з освітньою діяльністю [9, 55-63]. При аналізі наукових праць звертає на себе увагу наявність двох основних підходів. Так, Н.В. Кузьміна підкреслює діяльнісні аспекти педагогічної компетентності викладача, виділяючи три рівня його професійної діяльності. Сутнісні ж аспекти професійної компетентності, як системотворчого чинника, досліджуються науковою школою І.А.Зязюна. Представники цієї школи розглядають педагогічну компетентність у процесуальному і результативному ракурсі. Втім, характерно, що практично всі дослідження цієї проблеми присвячені, в основному, формуванню педагогічної компетентності шкільних вчителів. В той же час вкрай недостатньо ця проблема розробляється стосовно майбутніх викладачів вищої технічної школи, а саме викладачів машинобудівних факультетів. Сучасний же рівень розвитку техніки і технологій передбачає в процесі професійної підготовки майбутніх її розробників і користувачів високої педагогічної компетентності викладачів вищих технічних закладів освіти.

Осмислюючи теоретичні і практичні основи педагогічної компетентності викладачів як системоутворюючого фактора у професійному розвитку педагогів вищих технічних закладів освіти, ми дійшли висновку, що у педагогічній теорії і практиці здійснено чимало досліджень різних аспектів педагогічної діяльності та її удосконалення на різних рівнях організації формування педагогічної компетентності викладачів. Проте повного системного аналізу складу та структури формування педагогічної компетентності викладачів спеціальних дисциплін у вищих технічних закладах освіти ще немає, хоча окремі дослідження, безумовно, становлять значний науковий і практичний інтерес.

Постановка завдання. В цій статті передбачено розглянути особливості формування педагогічної компетентності майбутніх викладачів спеціальних і загальноінженерних дисциплін машинобудівних факультетів технічного університету.

Виклад основного матеріалу. У формуванні фахівця на даному етапі розвитку вітчизняної вищої освіти за основу прийняти особистісно орієнтовний і діяльнісний підходи [9]. Тому виховна та дидактична частини, що утворюють педагогічну складову загальної інженерно-педагогічної підготовки, мають розкриватися разом з суто технічною, чи інженерною, складовою.

Сьогодні вища освіта зорієнтована на підготовку фахівця, здатного продовжувати освіту у будь-якому університеті країн Евросоюз і вчитися протягом всього життя, бути готовим до зміни професійної діяльності, до прийняття рішення у нестандартних ситуаціях, бути спроможним прогнозувати проблемні ситуації і позитивно їх вирішувати. Сьогодні пасивна позиція студента, який слухає викладача, змінюється спільною діяльністю, співробітництвом, а настанова на процес поступається місцем на результат.

Перехід до ринкової економіки і демократизація суспільних відносин актуалізують увагу до вищої школи, як причини і слідства сучасного стану суспільства. Справді, якщо освіту як процес формування особистості розглядати як навчання, виховання і розвиток, то, вірогідно, недоліки навчання породжують масштабну професійну некомпетентність, неправильне виховання - низьку культуру, агресивність і екстремізм, а неуважність до розвитку - низький рівень комунікативної і рефлексивної культури.

Про яке би виробництво ми не говорили, завжди встає питання про технології, що визначають оптимальність виробництва, якість продукту і, якщо освоєно фахівцями не на рівні, "знання про це", а на рівні "володіння в дії", то забезпечена їхня висока кваліфікація і, відповідно, якісна продукція. Ефективність навчального процесу в значній мірі залежить від його організації викладачем.

Для сучасної підготовки фахівця характерно те, що його професійна спрямованість формується опосередковано в ході здобуття професійних знань, умінь і навичок. І тому вона в значній мірі залежить як від організації і змісту навчального процесу, так і від поведінки всіх його учасників. При формуванні змісту курсів професійно-педагогічної підготовки викладачів машинобудівних факультетів психологічна спрямованість розглядається в даному випадку як один із елементів структури особистості. За В.С. Леднєвим [10], досвід особистості складається з якостей особистості. Якості, з одного боку, сприяють навчанню та виконанню діяльності, з іншого - навчання діяльності чи її виконання сприяють розвитку певних якостей, здібностей та видів умінь [11].

У групах здібностей, умінь, якостей необхідно відзначити ті, які є специфічними для професійно-педагогічної діяльності викладачів вищого закладу освіти.

Спрямованості та видам професійної діяльності необхідно навчати вже через змістовний компонент, заклавши до навчального плану підготовки майбутніх викладачів машинобудівних факультетів відповідні навчальні дисципліни.

Професійна діяльність викладача вищого закладу освіти інженерного профілю вимагає наявності у нього таких, як мінімум, трьох груп якостей:

- висока професійна компетенція в обраній сфері науки і техніки і, зокрема, з дисциплін, які він викладає, та суміжних з ними дисциплін навчального плану;

- психологічна спрямованість на викладацьку діяльність, педагогічна майстерність і постійне прагнення до її удосконалення;

- висока загальна і професійна культура, чіткі світоглядні позиції, морально-етичні принципи і переконання, любов до студентів і особистісний авторитет.

Для викладачів спеціальних та загальноінженерних дисциплін на кафедрах машинобудівних факультетів ці вимоги конкретизуються їхнім знанням та урахуванням характерних умов і особливостей майбутньої професійної діяльності студентів. Такими особливостями, перш за все, виступають:

1. Велика кількість виробничого персоналу; конвеєрний характер виробництва і висока залежність кінцевого результату від характеру виконання своїх функцій кожним робітником. Це вимагає від інженера глибокого знання технології і уміння так працювати з людьми, щоб забезпечити високу якість роботи кожного, високу відповідальність за результати своєї і загальної справи. Таким чином, в структурі професійної діяльності інженера-машинобудівника істотне місце посідають психолого-педагогічні функції, пов'язані з необхідністю навчання, перенавчання і виховання персоналу. За умов дефіциту навчального часу на вивчення основ педагогіки і психології в процесі професійної підготовки інженерів формування цих знань, умінь і навичок має значною мірою покладатися на викладачів загально-інженерних і спеціальних дисциплін.

2. Все більш широке застосування високих технологій, що вимагає від фахівця глибоких знань з фундаментальних дисциплін, розуміння сутності фізичних ефектів, на яких ґрунтуються ці технології, і свідома організація діяльності персоналу в процесі їх використання. Це потребує від інженера системного підходу до оволодіння всіма дисциплінами навчального плану і розуміння логічних взаємозв'язків і взаємозалежностей між ними. Формування і розвиток таких здібностей можливо лише за умов, коли викладач кожної дисципліни здатний сам системно мислити, вміє розкрити перед студентами систему структури своєї дисципліни, її призначення і місце в загальній структурі професійної підготовки.

3. В умовах ринкової економіки і загострення конкурентної боротьби машинобудівне виробництво змушено часто змінювати і удосконалювати свою продукцію і технології, прагнути забезпечити конкурентні переваги за рахунок підвищення якості і зниження витрат. За цих умов інженерові-машинобудівнику повинне бути притаманне інноваційне мислення, уміння адаптуватися до швидких змін і творити ці зміни, тобто спрямованість на пошук ефективних техніко-економічних рішень. Це передбачає також наявність у нього вольових якостей, необхідних для практичного впровадження цих рішень. Таким чином, ще одним завданням викладача машинобудівних факультетів постає уміння і бажання виявляти, формувати і розвивати творчий потенціал кожного студента, прищеплювати йому інноваційну спрямованість мислення і його самостійність і незалежність. З цією метою викладач повинен володіти ефективними методиками і педагогічними технологіями організації самостійної пізнавальної діяльності, застосовувати активні методи навчання, демонструвати інноваційність свого мислення і своїх підходів до викладацької діяльності.

4. Напружене становище в екологічній ситуації в Україні вимагає від виробничників, в тому числі і від машинобудівників, розробки і впровадження екологічно безпечних, енерго- та ресурсозаощаджувальних технологій і багатооборотних контурів води та інших технологічних рідин. Це вимагає від інженерів-машинобудівників не просто екологічної свідомості, а активної природоохоронної спрямованості своєї професійної діяльності та відповідного виховання працівників. Сформувати ж такі якості майбутні фахівці зможуть тільки в процесі навчання у викладача, який сам сповідує ідеї екоантропоцентризму і прагне прищепити їх студентам в процесі викладання своїх суто технічних дисциплін.

5. Сучасна техніка характеризується постійним зростанням технологічних та експлуатаційних параметрів машин і устаткування - зусиль, тисків, напружень, температур тощо. За цих умов виробництво і наступна експлуатація виробів машинобудування складають об'єкти підвищеної потенційної небезпеки, що приводить к зростанню можливостей травмування працівників, нанесення відчутної шкоди життю і здоров'ю людей і навколишньому середовищу. Таким чином, в структурі професійної діяльності інженера-машинобудівника істотно підвищується роль працеохоронних функцій і забезпечення умов промислової безпеки.

В процесі професійної підготовки студенти отримують знання в цій сфері, але ці знання можуть перетворюватися в переконання, а потім в виробничу культуру саме за умов, коли викладач технічних дисциплін також наголошує на конкретних питаннях потенційної загрози і заходах по їх зменшенню чи усуненню.

Всі ці особливості мають викладатися з урахуванням суспільних вимог до професійної та педагогічної компетентності фахівця (1) та принципів педагогіки вищої школи (2), як це показано на рисунку.

Формування педагогічної компетентності викладача вищої технічної школи повинно визначатися, на наш погляд, виходячи із цілей, змісту і професійної діяльності викладача. У структурі цієї підготовки уявляється доцільним передбачити такі три блоки.

Перший з них має містити психологічну та суто педагогічну підготовку, а також їх синтез у теорії педагогічної психології та у практичній діяльності викладача.

Другий блок має бути присвячений практичному оволодінню майбутніми викладачами сучасними та особливо перспективними педагогічними технологіями, які забезпечують належну ефективність усього навчально-виховного процесу.

Метою третього блоку є формування загальної культури, розвиток організаційних та комунікативних здібностей, мистецтва психологічного впливу на аудиторію і високої мовленнєвої культури.

Рис. Основні чинники формування педагогічної компетентності викладача

В Національному технічному університеті "Харківський політехнічний інститут" розроблена і впроваджена у навчальний процес цілеспрямована система психолого-педагогічної підготовки майбутніх інженерів. Вже на другому курсі студентам усіх факультетів читається курс "Основи педагогіки і психології" (36-40 годин). На третьому-четвертому курсах звичайно відбувається виявлення талановитих студентів, яким притаманна спрямованість на науково-педагогічну діяльність. Таким студентам доцільно приділяти постійну увагу шляхом індивідуальних завдань у написанні рефератів, у підготовці доповідей на наукових конференціях. Після захисту бакалаврських робіт треба активно залучати їх до вивчення факультативних дисциплін психолого-педагогічного циклу та самостійної роботи з літературою з педагогіки та психології.

У рамках підготовки магістрів передбачено також вивчення курсів "Педагогіка вищої школи" та "Психолого-педагогічні основи викладацької діяльності".

Авторами кілька років поспіль здійснюється педагогічний експеримент, який полягає у залученні студентів, відібраних спеціальними кафедрами для майбутньої педагогічної діяльності, до додаткового (факультативного) вивчення таких дисциплін, як “Моделювання професійної діяльності фахівця” та “Моделювання професійної підготовки фахівця”, “Методика викладання загальноінженерних дисциплін” та “Методика викладання спеціальних дисциплін”. За результатами студенти пишуть реферати, у яких критично аналізується їхнє бачення характеру викладання цих дисциплін в системі традиційної освіти та формулюють пропозиції стосовного його удосконалення з урахуваням набутих знань.

Висновки

1. Реалізація даного підходу на рівні всієї педагогічної підготовки майбутніх викладачів машинобудівних факультетів повинна сприяти гнучкості, міцності професійних знань і умінь та удосконаленню їх упродовж життя.

2. Спрямованості та видам професійної діяльності необхідно навчати вже через змістовний компонент, заклавши до навчального плану підготовки майбутніх викладачів машинобудівних факультетів відповідні навчальні дисципліни.

3. Окрім цільової магістерської підготовки майбутніх викладачів на спеціалізованих кафедрах педагогіки і психології у вищих технічних закладах освіти, необхідно після отримання ними дипломів спеціаліста ввести підготовку викладачів ще і на відповідних фахових кафедрах.

4. Істотно посилити підготовку аспірантів та здобувачів ступеня кандидата наук, які готуються до викладацької діяльності, і впровадити для них кандидатський екзамен з психології та педагогіки.

5. Впровадити для магістрів та аспірантів цілеспрямоване викладання спецкурсів з часткових методик, а також з написання навчально-методичних посібників, розробок та інших матеріалів.

6. Надати бажаючим можливість отримання диплома інженера-викладача. Передбачити захист магістерських робіт як з базової спеціальності, так і з педагогіки, або ж увести до дипломних робіт майбутніх викладачів спеціальний розділ з педагогіки, де мають бути розглянуті питання бачення фахівцем методики викладання його фахових дисциплін.

Перспективи подальших досліджень. Вивчення особливостей професійної діяльності фахівця та провідних тенденцій розвитку її характеру, змісту і структури має бути здійснене для всіх основних груп інженерних спеціальностей.

Запропонована система заходів здатна істотно підвищити якість інженерної освіти, що сприятиме загальному прискоренню соціально-економічного і духовного відродження України, її наближенню до світових стандартів професійної освіти.

Література

1. Современный словарь иностранных слов. - С-П.: Комета, 1994. - 740 с.

2. Даль В. Толковый словарь живого русского языка: В 4 т. - М.: Русский язык, 1989. - 699 с.

3. Агафонова М.Ю., Азрилиян А.Н. и др. Большой энциклопедический словарь. - М.: Правовая культура, 1994. - 525 с.

4. Зязюн І.А. Сучасні дидактичні моделі і логіка учіння // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми. Зб. наук. праць // Ред. кол.: І.А. Зязюн (голова) та ін. - Київ-Вінниця: ДОВ Вінниця, 2000. - 636 с.

5. Кузьмина Н.В. Профессионализм деятельности преподавателя и мастера производственного обучения профтехучилища. - М.: Высшая школа, 1989. - 167 с.

6. Маслов В.І. Принципи менеджменту в установах освіти // Освіта і управління. - 1997. - № 1. - С. 80.

7. Стрельніков В.Ю. Розвиток професійної компетентності вчителів у закладах післядипломної освіти: Дис. … канд. пед. наук.: 13.00.01 / Укр. інс-т підв. квал. пед. кадрів освіти. - К., 1990. - 223 с.

8. Зеер Э.Ф. Психология личностно ориентированного профессионального образования. - Екатеринбург: Изд-во Урал. гос. пед. ун-та, 2000. - 258 с.

9. Маркова А.К. Психологические критерии и ступени профессионализма учителя // Педагогика. - 1992. - № 9-10. - С. 65-67.

10. Болонський процес: Нормативно-правові документи / Укладачі: З.І. Тимошенко, І.Г. Оніщенко, А.М. Грехов, Ю.І. Палеха. - К.: Вид-но Європ. ун-ту, 2004. - 102 с.

11. Леднев В.С. Содержание образования: Учеб. пособие. - М.: Высш. шк., 1989. - 360 с.

12. Брюханова Н.О. Способи удосконалення змісту педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів // Проблеми інженерно-педагогічної освіти: Зб. наук. праць. - Харків: УІПА, 2005. - № 11. - С. 79-85.

Размещено на Allbest.ru