Размещено на http://www.allbest.ru/

Творча управлінська діяльність фахівця-аграрника

Свистун В.І.

Анотації

Стаття присвячена проблемі підготовки студентів до майбутньої творчої управлінської діяльності в аграрній галузі економіки. Визначено, що серед умов, які стимулюють розвиток творчого мислення у майбутніх керівників-аграрників, є використання в навчальному процесі незавершених і відкритих ситуацій, а не жорстко заданих і суворо контрольованих; створення умов для виникнення великої кількості запитань та їх заохочення; стимулювання самостійності й незалежності студентів у навчальній діяльності; акцент на творчу самостійну навчальну діяльність тощо.

Статья посвящена проблеме подготовки студентов к будущей творческой управленческой деятельности в аграрной отрасли экономики. Определено, что среди условий, которые стимулируют развитие творческого мышления у будущих руководителей-аграриев, есть использования в учебном процессе незавершенных и открытых ситуаций, а не жестко заданных и строго контролированных; создание условий для возникновения большого количества вопросов и их поощрения, стимулирования самостоятельности и независимости студентов в учебной деятельности, акцент на творческую самостоятельную учебную деятельность и т.д.

The article deals with training students to future managing activities in agrarian branch of economy. It has been defined that among the conditions stimulating the development of creative thinking of future agrarian managers the use of non-finite and open situations prevail over the strictly preconditioned and controlled ones. Also important are the creation of conditions for a great number of questions being asked, stimulation of students` self-dependence and independence in educational activities; amphasizing the creative educational activity, etc.

Основний зміст дослідження

Постановка проблеми. Підготовка фахівців-аграрників до майбутньої управлінської діяльності є важливою проблемою вищої професійної освіти, що безпосередньо пов'язана з розвитком кадрового потенціалу АПК, а процес формування нової генерації управлінських кадрів у аграрних ВНЗ потребує докорінного оновлення цілей, змісту, методів, методик, технологій і організаційних форм професійно-управлінської підготовки студентів, створення системи виявлення та добору сільської молоді з провідними якостями лідерів до цих закладів.

Науковцями все помітніше усвідомлюється наукова та практична доцільність і значущість узагальнення, систематизації та обґрунтування теоретичних і методичних засад підготовки фахівців до майбутньої творчої управлінської діяльності відповідно до вимог і змісту сучасних освітніх стратегій і технологій, особливостей функціонування аграрного виробництва в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема управлінської діяльності є предметом дослідження багатьох наук. У філософському аспекті обґрунтовуються методологічні основи понятійного апарату, критерії, принципи і структура управлінської діяльності (Анохін П.К., Зязюн І.А., Слонов М., Смоліков І.І., Щедровицький Г.П.); у психологічному - виокремлюються такі напрями, як психологічне забезпечення управлінської діяльності, особистісний потенціал керівника, психологізація процесу підготовки студентів до специфіки управлінської діяльності, гуманізація професійної підготовки управлінських кадрів (Бандурка А.М., Карамушка Л.М., Кульчицька О.І., Рибалка В. В.); у педагогічному - аналізуються та обґрунтовуються проблеми підготовки фахівців різних галузей до здійснення управлінської діяльності (Герасимова І.Г., Романовський О.Г., Товажнянський Л.Л. (промисловість), Бойко О.В. (військова галузь), Жебровський Б.М. (освіта).

Постановка завдання. Визначення психолого-педагогічних аспектів підготовки студентів до майбутньої творчої управлінської діяльності в аграрній галузі.

Виклад основного матеріалу. Управлінська діяльність є різновидом людської діяльності, яка має свої цілі, завдання, функції та особливості. У зв'язку з цим необхідно проаналізувати наукові засади управлінської діяльності сучасного керівника. Цей аналіз ми розпочнемо з аналізу поняття “діяльність”, яке є загальнонауковою категорією.

Складність проблеми з'ясування сутності поняття “діяльність" обумовлена рядом причин і обставин.

Зокрема, по-перше, воно з'явилося у науковому обігу дуже давно, набагато раніше інших ключових понять таких, як “управління”, “мотивація” тощо.

По-друге, поняття “діяльність" як у минулому, так і нині є певною граничною абстракцією, яка відображає одночасно й елементарні акти буття, й глибинні його підвалини. Переважно цим і пояснюється актуальність проблеми цього терміна в науці та практиці [12].

По-третє, часто відбувається полісемія в розумінні смислу діяльності, якої неможливо уникнути [17].

Загальні основи і певна традиція щодо дослідження діяльності розпочалися ще від давньогрецького філософа Арістотеля (384-322 до н. е.). Понад 380 років тому філософи запропонували перші систематизовані підходи до обґрунтування поняття “діяльність”. Значний внесок у виокремлення діяльності як особливої дійсності та оригінального предмету наукового дослідження було зроблено представниками німецької класичної філософії - Й. Фіхте (1762-1814), Ф. Шеллінгом (1775-1854) і Г. Гегелем (1770-1831).

Наприклад, Г. Гегель стверджував, що людська соціальна діяльність має розглядатися не як атрибут окремої людини, а як вихідна універсальна цілісність, більш широка, ніж самі “люди”. Не окремі індивіди створюють і виробляють діяльність, а навпаки, вона сама “захоплює" їх і примушує “вести” себе певним чином. Цю думку підтримував російський науковець, філософ і методолог Г.П. Щедровицький (1929-1994), стверджуючи, що “поза діяльністю немає ні засобів виробництва, ні знаків, ні предметів мистецтва; без діяльності немає самих людей" [22, С. 201].

Наприкінці 20-х років минулого століття польський філософ і логік Тадеуш Котарбинський (1886-1981), представник львівсько-варшавської школи, висловив вихідні ідеї спеціальної науки про діяльність - “праксеології" (грец. Praktikos - діяльний), яка вивчає різні дії чи їх сукупність з огляду ефективності.

Основним предметом роздумів російського філософа й методолога Е.Г. Юдіна (1930-1976) також була проблема діяльності. Він виділив п'ять таких її функцій, як:

пояснювальний принцип, універсальну основу людського світу;

предмет об'єктивного наукового дослідження;

предмет управління, тобто те, що підлягає організації в систему функціонування і/чи розвитку на основі фіксованих принципів;

предмет проектування, тобто виявлення способів і умов оптимальної реалізації переважно нових видів діяльності;

цінність у різних системах культури [23].

Філософи акцентують увагу на тому, що діяльність людини є соціальним явищем тому, що вона завжди пов'язана із суспільним життям:

“діяльність - це специфічно людська форма розвитку прийомів і засобів ставлення до світу, вона є цілеспрямованою зміною дійсності…” [5, С.70-71];

“суспільне життя - це реальний життєвий процес людини (особи, соціальної групи, класу, суспільства), що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності як способу свідомого перетворення дійсності" [1, С.95];

творча управлінська діяльність студент аграрник

“діяльність - це передусім доцільний матеріально-практичний і духовний вплив суб'єкта на об'єкт, у процесі якого змінюється як зовнішній об'єкт, так і суб'єкт, який на нього впливає" [4, С.131].

“Кожна людина, коли вона народжується, стикається з діяльністю, яка вже склалася й безперервно здійснюється навколо й поряд з ним. Можна сказати, що універсум соціальної людської діяльності спочатку протистоїть кожній дитині: щоб стати дійсною людиною, дитина має “прикріпитися" до системи людської діяльності, це значить - оволодіти певними видами діяльності, навчитися здійснювати їх в кооперації з іншими людьми” [22, С.241].

Отже, діяльність - це взаємодія людини з об'єктивним світом, у процесі якої відтворюються, розвиваються і вдосконалюються духовні, культурні та матеріальні цінності.

Слід зазначити, що в сучасній філософській літературі особливості діяльності особистості в агропромисловій сфері на сьогодні, окремо і цілеспрямовано, не досліджувалися, бо тут міститься специфічність сільськогосподарської діяльності та світоглядних поглядів, переконань, ідеалів, уявлень її суб'єкта - селянина.

Поняття “діяльність" досліджується багатьма науками. Наприклад, його дослідженням у соціологічному аспекті займалися:

Вебер М. (1864-1920) - ввів поняття “соціальна дія”, яке відмежовує від дії, спрямованої на неживі об'єкти;

Мід Дж. (1863-1931) - розробив поняття “акт діяльності”, через призму якого розглядав всі пізнавальні, психічні і соціальні феномени;

Парсонс Т. (1902-1979) - побудував аналітичну теорію соціальної дії, в якій чітко прослідковувалися методологічні настанови і фіксувалися елементи людської дії (норми культури, цінності, інституціональні орієнтації тощо).

Особливе значення в розумінні сутності поняття “діяльність" мають теоретичні й конкретно-емпіричні напрацювання таких психологів:

О.М. Леонтьєва (1903-1979), О.В. Запорожця (1905-1981) і К.Е. Фабрі (1923-1990) щодо проблеми виникнення психічного відображення в еволюції й виокремлення стадій психічного розвитку тварин у залежності від їх діяльності;

С.Л. Рубінштейна (1889-1960) та О.М. Леонтьєва щодо проблеми виникнення свідомості в процесі трудової діяльності людини;

П.Я. Гальперіна (1902-1988) щодо психологічних відмінностей між знаряддями праці людини і допоміжними засобами діяльності у тварин;

О.М. Леонтьєва, О.Р. Лурії (1902-1977) та М. Коула щодо проблеми діяльності і свідомості в умовах різних історичних епох і різних культур;

О.Р. Лурії, Є.Д. Хомської (нар. 1929 р.), Л.С. Цвєткової (нар. 1929 р.) та Б.В. Зейгарник (1900-1988) щодо значення конкретних форм діяльності у відновлюванні вищих психічних функцій.

У 30-х роках ХХ ст. видатним радянським психологом С.Л. Рубінштейном сформульована думка про те, що психологія має вивчати не діяльність суб'єкта як таку, а “психіку і тільки психіку" через розкриття її суттєвих об'єктивних зв'язків й опосередкувань, у тому числі через дослідження діяльності.

А його колега О.М. Леонтьєв - один із організаторів психологічної науки у Радянському Союзі, засновник діяльнісного підходу в психології, напроти, вважав, що діяльність обов'язково має входити в предмет психології, оскільки психіка невід'ємна від породжуючих й опосередковуючих її моментів діяльності, більше того вона сама є формою предметної діяльності [10].

Поняття “діяльність" дуже багатогранне. Наприклад, як пояснювальний принцип психіки воно використовується у процесі дослідження різних галузей психічної реальності (психологія пізнавальних процесів, мотивації, волі, емоцій, особистості, внутрішньогрупових процесів тощо) і при обґрунтуванні основних галузей психології, особливо - прикладних. Наприклад, загальна психологія трактує діяльність як специфічну людську форму ставлення до навколишнього світу, змістом якої є доцільні зміни й перетворення речей і явищ залежно від людських потреб. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три таких головних різновиди діяльності - гру, навчання, працю [7, С.307].

В інженерній психології діяльність розуміється як складна, багаторівнева та динамічна структура із суттєвими можливостями переходу від одного рівня до іншого: “Кожний момент виконання певної дії характеризується значною мірою адекватності предметові, знаряддям та умовам праці за рахунок оперативності суб'єктивного образу, який виступає регулятором самих дій. Завдяки оперативному образові окремі рухи органів людського тіла організуються в єдину систему - дію" [19, С.119].

Психологія менеджменту дає таке визначення поняття “діяльність”: “Форма активного ставлення суб'єкта до дійсності, яке спрямоване на досягнення свідомо поставлених цілей і пов'язане зі створенням суспільно вагомих цінностей і засвоєнням соціального досвіду" [8, С.550].

Діяльність - це не адитивна, а молярна одиниця життя суб'єкта [10]; “це - система, яка має будову, свої внутрішні переходи і перетворення, свій розвиток” [9, С.82].

Щедровицький Г.П. представляв “…діяльність перш за все як дуже складну структуру, складену із різних елементів і зв'язків між ними; більше того, вона, очевидно, є поліструктурою, тобто складається з багатьох начебто накладених одна на одну структур, а кожна з них, в свою чергу, складається з багатьох часткових структур та ієрархізована" [22, С. 198]; “діяльність, яка взята в своїй мінімальній об'єктивній цілісності, виступила як “розмита” у часі: різні її частини та елементи реалізуються в різний час, і разом з тим між ними існують такі зв'язки і залежності, які (завдяки якимсь специфічним механізмам) діють весь цей час і об'єднують всі елементи в одну цілісну структуру" [22, С.240].

Психологами запропоновані концептуальні схеми структури діяльності. Серед них такі:

Рубінштейном С.Л. - мотив, мета, засіб, соціальна ситуація, результат, оцінка;

Давидовим В.В. (1930-1998) - потреба, мотив, задача, спосіб дії;

Щедровицьким Г.П. - мета, задача, вихідний матеріал, засоби, процедура, продукт;

Конопкіним О.О. - мета, модель умов, програма, критерій успіху, інформація про результати, рішення про корекцію;

Шадриковим В.Д. - мотив, мета, програма, інформаційна основа, прийняття рішення, професійно важливі якості;

Суходольським Г.В. - потреба, спрямованість, мотив, мета, результат, оцінка;

Мільманом В.Є. - потреба, мотив, об'єкт, мета, умови середовища, склад, контроль, оцінка, продукт;

Ломовим Б.Ф. (1927-1989) - мотив, мета, планування діяльності, переробка поточної інформації, оперативний образ (концептуальна модель), ухвалення рішення, дії, перевірка результатів і корекція дій;

Гончаруком П.А. - мотив - діяльність (без мотиву діяльності не буває); ціль - дія (людська діяльність не існує інакше, як у формі дій); задача - операція (задача - це локальна ціль, способи, якими вона здійснюється, є операції); операція - функціонально-фізіологічна система (у процесі оволодіння людиною діями, засобами, операціями формуються специфічні функціональні системи - мозкові структурні новоутворення, в яких закріплені зовнішні (рухові) й внутрішні (розумові) операції).

Отже, “діяльність" як наукова категорія в філософії і психології недостатньо з'ясована. В контексті аналізу визначень поняття “діяльність" доречно згадати висловлювання радянського психолога В.Н. Пушкіна (1931-1979), автора ситуаційного управління, про те, що важко знайти інше поняття, яке б більше використовувалося в спеціальній літературі, проте незважаючи на це, діяльність так і не знайшла свого розкриття ні в одній із психологічних праць [15].

Наукові погляди Г.П. Щедровицького з цього приводу є такими: “…діяльність є об'єктом абсолютно особливого категоріального типу, об'єктом, до якого неможна застосувати ні логіку “речі-властивості”, ні логіку “процесу”. В якийсь момент людство опинилося в становищі, яке описане Ст. Лемом в “Солярисі”: воно не тільки не знало, що таке діяльність, але й не знало, якими засобами це можна дізнатися" [22, С.241].

Діяльність людини - це складний і своєрідний процес, який не зводиться до простого задоволення потреб, а переважно визначається цілями й вимогами суспільства. У зв'язку з цим логічним є використання у психологічній науці таких категорій, як “вид діяльності”, “провідна діяльність”, а також виокремлення основних видів діяльності. Наприклад, виділяють такі основні види діяльності:

пізнання, праця, спілкування (Ананьєв Б. Г.);

спілкування, дослідження предметного й соціального світу, гра, навчання, участь в громадських організаціях, праця, виховання нового покоління, організаторська, аналіз і побудова свого внутрішнього світу (Анциферова Л. І.);

трудова; художня; в сфері моралі, права; релігійна, спортивна, ігрова, навчальна, наукова (Давидов В. В.);

перетворювальна, пізнавальна, ціннісно-орієнтаційна, художня, комунікативна (Каган М. С.);

практична, пізнавальна, художня, релігійна (Лііб І.);

трудові операції, боротьба з іншими, дослідно-пошукові дії, спілкування, турбота про тіло, гра, спонтанний прояв творчості, виховання потомства тощо (Лінгарт Й., Лукавський С.);

елементарні й складні: праця, навчання, гра, спорт, спілкування, мистецтво, бій (Платонов К. К.);

праця, пізнання, сімейне життя, громадська діяльність (Ядов В. А.) [12, С.244].

Незважаючи на багатогранність представлених поглядів науковців, кожен із них включає в себе набір основних видів діяльності. Найважливішим серед них, який зіграв вирішальну роль в походженні та розвитку фізичних і духовних якостей людини, є праця, яка генетично пов'язана з іншими видами людської діяльності, і під якою розуміється в одному випадку - психічна, а в іншому - практична (професійна) діяльність.

Серед розмаїття видів професійної діяльності особливе місце посідає управлінська діяльність, яка присутня як компонент у будь-якій діяльності і містить всі структурні і функціональні елементи, характерні для будь-якої діяльності; а саме:

1) аналіз і виділення заданих характеристик очікуваного продукту (мета діяльності);

2) аналіз предмета діяльності, виділення його вихідних характеристик та оцінювання можливості отримання потрібного продукту, виділення проміжних характеристик;

3) аналіз засобів праці, технологічних особливостей оброблення предмета праці з метою одержання її продукту;

4) аналіз складу, послідовності та способів виконання дії;

5) контроль і корекція дії в процесі її виконання;

6) оцінювання кінцевого продукту як досягнутої мети [14, С.409].

Діяльність, як об'єктивна реальність, є об'єктом управління. Отож, на нашу думку, важливим для розуміння сутності поняття “управлінська діяльність” є розкриття сутності поняття “управління”, й бажано, в різних аспектах.

Кожне визначення поняття “управління" в філософії, психології, економіці відображає його наукове осмислення та сутність, певним чином відображає його специфіку. Проте дати чітке його визначення непросто: “…управління - це умовне поняття, яке потребує уточнень у більшості випадків його використання”, - вважає український психолог С.Г. Москвичов [12, С.308].

Цю думку також підтримує А. Атаєв, який пропонує розуміти це поняття в таких аспектах, як: функція; процес; абстрактне поняття; конкретна організація, залежно від застосування у певній сфері [2].

Так, у філософському трактуванні поняття “управління" - це функція організованих систем (біологічних, технічних, соціальних), яка забезпечує збереження їх структури, підтримання режиму діяльності, реалізацію її програми та мети [20, С.380].

Поняття “управління" у психологічному смислі - це:

спрямований вплив на якийсь об'єкт з метою активізування його динаміки, зміни стану чи надання нової якості [12, С.308];

спрямований вплив на систему чи окремі процеси, які в ній відбуваються, з метою зміни її стану чи надання нових властивостей і якостей [21, С.35];

свідомий і цілеспрямований процес впливу на свідомість і поведінку індивіда, членів групи та організації з метою підвищення організованості й забезпечення ефективності їхньої спільної діяльності [13].

Управління як соціальне явище і як сфера людської практики зародилося разом з цивілізацією, складно і тривало розвивалося в процесі її еволюції. Підтвердженням зазначеного є те, що теорія управління як самостійна наукова дисципліна оформилася лише на початку ХХ ст.

Сьогодні, на етапі розбудови незалежної держави України з урахуванням складних політичних і соціально-економічних перетворень, що відбуваються в країні, існує об'єктивна необхідність дослідження вітчизняними науковцями проблем соціального та виробничого управління в різних аспектах.

Управління, як особливий вид діяльності, - зазначають науковці, - є і наукою, і мистецтвом. Як науці, йому притаманні певна логіка і методологія, система принципів і закономірностей, а також наявність свого власного понятійного апарату. Інформаційна невизначеність і вагоме значення суб'єктивних чинників роблять управлінську ситуацію унікальною й вимагають від керівника творчого підходу; й за цих обставин управління розглядається як своєрідне мистецтво [18, С.10-11].

Український науковець О.Г. Романовський, який досліджує управлінські функції у структурі професійної діяльності інженера, розуміє їх таким чином:

по-перше, як невід'ємну й органічну складову фахової діяльності інженера;

по-друге, як процес, що забезпечує необхідне при використанні за цільовим призначенням протікання технологічних процесів перетворення енергії, речовини й інформації, підтримку працездатності і безаварійності функціонування об'єкта шляхом збору і переробки інформації про стан об'єкта і зовнішнього середовища, формування й реалізації управлінських рішень щодо впливу на об'єкт при тих чи інших відхиленнях від бажаного його стану [16, С. 20].

Для нашого дослідження особливої актуальності набувають погляди на сутність поняття “управління" науковців аграрного менеджменту, які наголошують на превентивності управління, тобто на його активному впливі на параметри будь-якого об'єкта з метою уникнення небажаних відхилень від заданих режимів роботи, підтриманні стану впорядкованості, плановості і його динамічної рівноваги з навколишнім середовищем, усуненні асиметрії, при якій елементи виробництва перебувають у неврівноваженому і непропорційному стані, наведенні порядку в їх взаємодії, забезпеченні розвитку і вдосконалення системи [6].

Виходячи з положення про те, що будь-яка практична чи теоретична діяльність людини, в результаті якої породжуються нові (навіть для суб'єкта діяльності) знання, рішення, способи дії та матеріальні продукти, є творчою [3, С.536], управлінська діяльність також є творчою.

Американський дослідник в галузі менеджменту Р.М. Стогділл зробив порівняльний аналіз понад 3500 досліджень, в яких описані менеджерські характеристики, які зумовлюють ефективність управлінської діяльності і серед них виділив такі: домінантність; впевненість в собі; емоційна стабільність; стресостійкість; креативність; прагнення до досягнень; підприємливість; відповідальність; надійність у виконанні завдань; незалежність; комунікабельність [24].

Наявність такої риси керівника, як креативність, у переліку головних менеджерських якостей підтверджує творчий характер управлінської діяльності.

Креативність керівника - це його творчі можливості, які проявляються перш за все в його мисленні, ставленні до діяльності. Здатність керівника запропонувати нетрадиційні, нові підходи до розв'язання проблеми є важливим фактором його ефективної управлінської діяльності.

Навчання студентів методам, прийомам і способам креативної поведінки, спілкування, діяльності і самовираження, моделювання ними своєї творчої діяльності демонструє наявність їхньої креативності, що також сприяє посиленню таких їх якостей, як незалежність і чутливість до проблем, потребу до нестандартних дій тощо.

Серед умов, які стимулюють розвиток творчого мислення у майбутніх керівників-аграрників, є використання в навчальному процесі незавершених і відкритих ситуацій, а не жорстко заданих і суворо контрольованих; створення умов для виникнення великої кількості запитань та їх заохочення; стимулювання самостійності й незалежності студентів у навчальній діяльності; акцент на творчу самостійну навчальну діяльність тощо.

Розвитку креативності у студентів заважають жорсткі стереотипи в мисленні, поведінці та діяльності; конформність; намагання уникнути ризику; прагнення до успіху за будь-яку ціну; несхвальна оцінка уяви, дослідження тощо [3].

Методи навчання, які сприяють розвитку у студентів здатності до генерування нових ідей, називають евристичними (від грец. Eurhka - знайшов, відкрив). Це різні прийоми і способи, якими користується науково-педагогічний працівник при навчанні студентів нестандартному розв'язанню не тільки простих, але й нетривіальних завдань.

До евристичних методів вирішення творчих завдань відносять методи мозкового штурму, багатомірних матриць, інверсії, евристичних запитань, емпатії, синектики, організованих стратегій, асоціацій [11].

У процесі підготовки студентів до управлінської діяльності ці методи розвивають оперативність, швидкість, точність, оригінальність і гнучкість мислення, здатність генерувати нові ідеї, стимулюють висловлювання пропозицій при вирішенні управлінських завдань, сприяють пошуку нестандартних підходів до розв'язання організаційних й управлінських проблем аграрного виробництва, формують культуру ефективного слухання, виховують толерантність, впевненість у собі, самовладання, розвивають навички та вміння слухати та розуміти інших.

Більш докладно проаналізуємо окремі із них.

Метод мозкового штурму виник у 30-ті роки ХХ ст. як спосіб колективного генерування нових ідей. Своє походження термін веде з англійського слова brainstorming, що в дослівному перекладі означає “мозковий штурм. Він ґрунтується на груповому формуванні ідеї вирішення якогось завдання на основі “перехресного опилення”, тобто ідея, як сама по собі, могла бути відхилена в силу недостатньої обґрунтованості, доопрацьовується спільними зусиллями, але домислюється всіма учасниками й тим самим покращується, стає більш конструктивною й придатною до застосування. Заохочується будь-яка пропозиція, думка, ідея, забороняється критика щодо них. Тільки після збирання всіх пропозицій починається їх оцінювання, зміст якого полягає у всебічному й об'єктивному аналізі всіх пропозицій і виборі найбільш оптимальної з них.

Ефективне проведення “мозкового штурму” передбачає принцип “свободи думки”, тобто відсутність критики й заперечень проти будь-яких ідей. Учасники мають бути впевнені в тому, що якщо вони не запропонували жодної ідеї, до них не буде зверхнього ставлення.

Бажано записувати студентам свої ідеї на папірцях-самоклейках й розміщувати їх на дошці в будь-якому порядку, а по мірі “вимальовування" загального порядку думок, ідей і пропозицій, переміщувати та систематизувати їх за певною логікою. Кожну ідею обов'язково слід обговорити, що сприятиме виникненню нових ідей і продукуванню нестандартних думок, а також дозволить учасникам відчути себе авторами всього спектру нових ідей, думок. Неможна закінчувати заняття, поки не висловились усі учасники заняття.

Важливість (відносну) ідей можна визначити таким чином: пронумерувати їх (наприклад, від 1 до 15), а потім - проголосувати за 6 найбільш важливих із них і записати напроти кожної кількість відданих голосів. Результати “мозкового штурму” бажано розмістити на видному місці, й час від часу по ходу заняття звертайтеся до них. Це продемонструє те, що науково-педагогічний працівник цінує результати творчої діяльності студентів, а також те, що процес генерування нових ідей продовжується.

Гордон В. Дж. (США) запропонував у 1952 році метод синектики - найбільш ефективну методику психологічної активізації творчості людини, яка є подальшим розвитком методики мозкового штурму з активним застосуванням аналогій як проміжної ланки між інтуїтивними й логічними процедурами мислення. Аналогії є прийомом зміщення процесу дослідження структури проблеми з рівня усвідомленого мислення на рівень спонтанної активності мисленнєвих процесів головного мозку.

Основними моментами цього методу є:

постановка проблеми;

аналіз проблеми й повідомлення необхідної ввідної інформації;

виявлення можливостей розв'язання проблеми;

переформулювання проблеми учасниками за власним розумінням, своїми словами;

спільний вибір одного з варіантів переформульованої проблеми;

висування образних аналогій;

критичний аналіз і відбір найбільш оригінальних ідей;

підбиття підсумків творчої роботи.

Фахівці в проведенні евристичних методів рекомендують перш за все апробувати мозковий штурм, а потім застосовувати метод синектики, зважаючи на труднощі в його практичному використанні.

Основними джерелами для генерування ідей методом асоціацій є асоціації, метафори й випадково вибрані поняття. Генерування метафор розвиває творче мислення у майбутніх керівників, у результаті якого в них виникають нестандартні творчі ідеї, оригінальні та несподівані вирішення завдань різного рівня складності й проблемності. У процесі інтерактивного спілкування кожен член групи пропонує своє слово, поняття, які стимулюють думки й уяву учасників для створення несподіваних асоціацій й породження нових ідей.

Для виникнення асоціацій використовують такі метафори:

бінарні метафори-аналоги (“кричить пташка”, “пес бреше”);

метафори-катахрези - мовна помилка, що стала нормою вживання (“кривавий піт”, “голуба кров”);

метафори-катахрези, які містять протиріччя (“запальний флегматик”, “комунікабельний одинак”);

метафори-загадки (“штука й день і ніч стука" - годинник, “завжди каже правду” - дзеркало).

За теорією американського психолога Грехема Уоллеса, творчий процес розв'язання складних проблем включає чотири стадії:

1 - тривалий і трудомісткий аналіз проблеми, накопичення й обробка інформації, спроби свідомого вирішення завдання, що, як правило, є безрезультатними; після чого проблема на певний час "забувається";

2 - дозрівання, відсутність очевидного прогресу в розв'язанні завдання;

3 - осявання (інсайт) - несподіване розуміння, знаходження шляху вирішення завдання;

4 - перевірка правильності вирішення завдання.

Умовою так званого "інсайту" є наполеглива праця та невпинні свідомі спроби студента (-ів) щодо розв'язання проблеми, які розкручують маховик потужної, але доволі інертної несвідомої творчості.

Висновки

1. На нашу думку, завдання 1-ї стадії творчого процесу тотожні з завданнями процесу підготовки студентів до майбутньої управлінської діяльності під час їх навчання у ВНЗ.

2. Тривалий і трудомісткий процес накопичення й аналізу навчального матеріалу, спроби свідомого розв'язання студентами управлінських завдань за допомогою евристичних методів (1-а стадія) й дозрівання (2-а стадія) під час навчання в аграрних ВНЗ сприяють знаходженню нових і нестандартних варіантів розв'язання управлінських проблем при здійсненні керівних функцій на виробництві.

Перспективи подальших досліджень. Від усвідомлення майбутніми керівниками-аграрниками творчої сутності і змісту управлінської діяльності під час навчання у ВНЗ залежить своєчасне і повне розв'язання ними у майбутньому багатьох управлінських проблем у трудовому колективі. У зв'язку з цим основою підготовки фахівців-аграрників до неї мають бути не тільки традиційні методи навчання класичним науковим засадам діяльності та управління складними динамічними системами, а й методи, які розвивають здібності студентів генерувати велику кількість різних оригінальних ідей в нерегламентованих умовах управлінської діяльності.

Література

1. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. - 2-е вид., випр. і доп. - К.: Ґенеза, 1996. - 368 с.

2. Атаев А. Управленческая деятельность: практика и резервы организации. - М.: Экономика, 1978. - 252 с.

3. Большой психологический словарь / Сост. и общ. ред.Б. Мещеряков, В. Зінченко. - СПб.: ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК, 2005. - 672 с.

4. Васянович Г.П. Вступ до філософії: Навч. посіб. - Львів: Норма, 2001. - 216 с.

5. Горак Г.І. Філософія: Курс лекцій. - К.: Відбір, 1998. - 272 с.

6. Завадський Й.С. Управління сільськогосподарським виробництвом у системі АПК: Підруч. - К.: Вища шк., 1992. - 367 с.

7. Загальна психологія: Підруч. для студентів ВНЗ / С.Д. Максименко, В.О. Зайчук, В.В. Клименко, В.О. Соловієнко; За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. - К.: Форум, 2000. - 543 с.

8. Карпов А.В. Психология менеджмента: Учеб. пособ. - М.: Гардарики, 2000. - 584 с.

9. Кузьмина Н.В. Методы системного педагогического исследования. - Ленинград: Изд. ЛГУ, 1980. - 172 с.

10. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1975. - 304 с.

11. Морозов А.В., Чернилевский Д.В. Креативная педагогика и психология: Учеб. пособ. - М.: Академический Проект, 2004. - 560 с.

12. Москвичев С.Г. Мотивация, деятельность и управление: Монография. - Киев-Сан-Франциско, 2003. - 492 с

13. Психологічний словник / За ред. В.І. Войтка. - К.: Вища шк., 1982. - 216 с.

14. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; За ред. Ю.Л. Трофімова. - 3-тє вид., стереотип. - К.: Либідь, 2001. - 560 с.

15. Пушкин В.Н. Деятельность как объект психологии // Проблемы деятельности в советской психологии: Тез. докл. к V съезду Об-ва психологов СССР. - М., 1977. - С.52-59.

16. Романовський О.Г. Підготовка майбутніх інженерів до управлінської діяльності: Монографія. - Харків: Основа, 2001. - 312 с.

17. Суходольский Г.В. Основы психологической теории деятельности. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1988. - 167 с.

18. Товажнянський Л., Романовський О. Керівник - професіонал нової формації (Нові аспекти удосконалення вищої технічної освіти на сучасному етапі) // Вища освіта України. - 2002. - № 1. - С.34-38.

19. Трофімов Ю.Л. Інженерна психологія: Підручник. - К.: Либідь, 2002. - 264 с.

20. Философский словарь / Под ред.И.Т. Фролова. - 4-е изд. - М.: Политиздат, 1981. - 445 с.

21. Урбанович А.А. Психология управления: Учеб. пособ. - Мн.: Харвест, 2001. - 640 с.

22. Щедровицкий Г.П. Избранные труды. - М.: Шк. Культ. Полит., 1995. - 800 с.

23. Юдин Э.Г. Системный подход и принцип деятельности. - М.: Наука, 1978. - 392 с.

24. Stogdill R. M. Group productivity, drive and cohesiveness // Org. Behav. And Human Perform. - 1972. - V.8.

Размещено на Allbest.ru

...