The article deals with the concepts “environment”, “sociocultuгal environment”, “educational environment” as the factors of development and education of personality. In order to analyse the factors of moderu teenager development the groups of corresponding couditious has been defined.

Постановка проблеми

Одним із завдань професійно-технічної освіти є не тільки якісна підготовка майбутніх фахівців до професійної діяльності, але й створення сприятливих умов для розкриття можливостей, здібностей кожного із вихованців. Саме тому для нас представляє інтерес соціокультурне середовище процесу виховання учнів професійно-технічних навчальних закладів. На сьогоднішній день особливо загострюється проблема сформованості рівня культури у учнів професійно-технічних закладів, що обумовлена різноманітними чинниками.

Виховання починається із створення для людини, що зростає, виховуючого середовища. Саме того, що виховує, тобто того, що цілеспрямовано і позитивно впливає на процес розвитку особистості. З погляду філософсько-педагогічного поняття середовище багатолике. Це і природне, географічне середовище: різні умови для розвитку маленької людини створюються за Північним полярним кругом і в південних субтропіках, по берегах великих річок і озер і в посушливих гірських аулах, у великих промислово-культурних центрах і в сільській глибинці, в різних національних культурах. Це і широке соціальне середовище як чинник економічного, політичного, соціального, культурного розвитку суспільства в цілому, окремих його соціальних груп: сім'ї, школи, професійно-технічних закладів, неформальних об'єднань (політичних, культурно-дозвільних, соціальних ініціатив, альтернативного способу життя). Свій внесок у формування особистості людини вносять такі інститути суспільства, як друк, радіо, телебачення, відео, клуби, бібліотеки, театри, музеї, дозвільні центри, різні види і форми реклами, зовнішнє оформлення вулиць і міст. Це і безпосереднє середовище виховання кожної людини -- мікросередовище: будинок, сім'я, вулиця, найближче побутове оточення, друзі, тобто ті чинники, з якими людина, що росте, безпосередньо стикається, які здійснюють вплив на формування його особистості.

Діти інтуїтивно розуміють і оцінюють навколишнє середовище мешкання. І чим старше, тим мудріше та більш свідомо Практика накопичила великий досвід: чим в більш ранньому віці людина опиняється в умовах, що сприяють розвитку його допитливості, чим раніше він переживає почуття радості і задоволення від саморозвитку і самореалізації, тим більше у нього шансів відбутися як особистість, що самоактуалізується. Навколишнє середовище -- могутній чинник розвитку і виховання людини, що росте. А тому педагогізація середовища -- нагальна мета ПТЗО.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Проблеми адаптації особистості розглядались у роботах вітчизняних психологів: Б.Ананьєва, Г.Балла, І.Беха, Л.Виготського, Г.Костюка, С.Рубінштейна.

Постановка завдання:

· аналіз чинників розвитку сучасного підлітка;

· визначення напрямів розвитку виховуючого середовища в умовах ПТЗО.

Коли ми говоримо про вплив середовища, то вживаємо поняття «чинник» і «умова». Чинник (від лат.fасtог-- що робить, виробляє) -- рушійна сила,. причина, істотна обставина в якому-небудь процесі, явищі [1]. Умова -- обставина, від якої що-небудь залежить; обстановка, в якій що-небудь здійснюється [2].

Для аналізу чинників розвитку сучасного підлітка виділяють декілька груп умов.

1) глобальні, світові чинники (проблема війни і миру, екологічні катастрофи, витрати цивілізації);

2) соціальні (політичні, економічні, культурні, медичні, освітні) умови життя суспільства і держави;

3) регіональні (чинники, що впливають на розвиток в конкретних містах, селищах, мікрорайонах);

4) конкретно-особистісні (безпосередньо з якими стикається особа);

5) «Я сам», тобто умови внутрішнього духовного розвитку.

Одна з найважливіших турбот педагога в організовуваному процесі виховання -- це допомога підліткам ПТЗО в соціальній адаптації до явищ навколишнього світу. Сам по собі чинник середовища достатньо непередбачуваний. Можуть спливти абсолютно несподівані впливи мікросередовища -- в сім'ї, найближчому побутовому оточенні, в неформальних об'єднаннях молоді і в ПТЗО. Під соціальною адаптацією сучасна педагогіка розуміє здібність школяра до соціального, морального, побутового (фізичного і комунікативного) виживання, статусного самоствердження, співпраці як в існуючих, так і в нових, очікуваних і непередбачених обставинах, готовність вибрати різні способи життєдіяльності, зберігаючи свою індивідуальність. Нерідко адаптація -- тільки пристосування, підпорядкування обставинам, втрата себе, тлінне існування. Необхідні життєва стійкість, прагнення досягти мети, самореалізуватися в культурному, етично-психологічному, професійному відношенні (Б.Вульфов, І. Іванов) [3]. Саме тому допомога дітям (підліткам, юнацтву) в соціальній адаптації -- одна з найважливіших гуманістичних ідей виховання.

На основі цього сформульована ідея адаптивної школи, яка розглядається як школа, що створює умови для самореалізації особи учня і будується на основі системного, синергетичного і діалогічного підходів[4].

Адаптивна школа пристосовується до зовнішнього середовища (географічного і соціального) і сама впливає на неї. Вона пристосовується також до раціональної (інтелектуальної), емоційної і поведінкової сфер кожного учасника педагогічного процесу. Визначальна ознака її -- розвиток здібностей особистості до самовдосконалення на основі врахування її вікових особливостей, внутрішніх ресурсів, потенційних можливостей.

Метою адаптивної школи є створення умов для самостійного вибору кожною особистістю стратегії свого розвитку і поведінки, способу існування, напрямів самореалізації і самоудосконалення в контексті людської культури.

Призначення, якому відповідає структура навчально-виховного процесу адаптивної школи, припускає забезпечення оптимального рівня інтелектуального, духовно-морального, соціально-культурного і фізичного розвитку особи кожного учня на основі його природних задатків і схильностей.

Рішенню проблем адаптації підлітків до соціальних умов життя сприяє педагогізація середовища, тобто спеціальна турбота про створення середовища, що виховує.

Середовище, що виховує, на відміну від формуючого - це сукупність оточуючих молоду людину обставин, соціально ціннісних, що впливають на його особистісний розвиток і сприяє його входженню до сучасної культури. Педагог, використовуючи чинники природної і соціальної ситуації розвитку юнаків, додає їм цільову спрямованість, тим самим створюючи позитивне виховуюче середовище.

Можливі два шляхи створення педагогом виховуючого середовища.

По-перше, додання педагогічної інтерпретації природним і соціальним чинникам за допомогою різних педагогічних прийомів: цілеспрямоване звертання уваги молоді («Подивися, скільки „геніально природа влаштувала...»), роз'яснення незрозумілих явищ і фактів («Ми можемо спостерігати це завдяки тому, що наука досягла чималого...»), етичних і естетичних оцінок («Справжній чоловік поступає в цій ситуації інакше...»), організації спостереження предметів і явищ і т.д.

По-друге, це конструювання педагогом спеціальних виховуючих ситуацій, що виховують в природному і соціальному середовищі.

Спеціальна робота ПТЗО і кожного педагога з конструювання і розвитку виховуючого середовища включає декілька спеціальних напрямів:

Ш створення в «педагогічному просторі» підлітка соціокультурного середовища розвитку;

Ш педагогічний вплив на сім'ю як чинник виховання;

Ш створення і розвиток учнівського колективу як середовища мешкання і самоактуалізації підлітка;

Ш сприяння молодіжному руху в закладі освіти і поза ним, допомога в створенні і функціонуванні юнацьких позитивних організацій і об'єднань;

Ш співпраця з багатопрофільними творчими об'єднаннями;

Ш взаємодія з неформальними об'єднаннями молоді, формування у молоді адекватного відношення до позитивних і негативних (асоціальних і антисоціальних) об'єднань;

Ш предметне середовище виховання: інтер'єр навчальних приміщень, наочні посібники, способи розстановки меблів, квіти і прикраси, світло і спектр кольорів, що використовуються у виховній роботі.

Соціокультурне середовище освіти (у широкому значенні слова, куди включається і

процес виховання) -- це сукупність взаємопов'язаних економічних, соціальних і культурних відносин до освіти, наявність зміст яких дозволяє йому продуктивно діяти і самоорганізовуватися, саморозвиватися, обновлятися, змінюватися і, у свою чергу, впливати на соціальні процеси. Цей вплив тим вище, чим вища культура освіти і виховання [5].

Соціокультурні умови сприяють ефективному вихованню, якщо вони включають:

Ш правове, матеріальне, економічне забезпечення функціонування, розвиток і постійне оновлення освітньо-виховних систем (різноманітних, варіатівних, мультикультурних);

Ш наявність у сфері освіти ініціативних груп і співтовариств, спроможних до самостійних культурних акцій, проектів і творчої діяльності;

Ш наявність відкритої освітньої (виховної) полісистеми і її взаємодії з системами культурних установ;

Ш здійснення більш чи менш системної і концептуально вираженої політики у сфері освіти, що витікає від суспільства і держави;

Ш визнання суспільством і органами управління права навчально-виховних установ на автономність і різноманітні культурно-освітні ініціативи і забезпечення підтримки нововведень;

Ш наявність культури управління;

Ш здібність самої сфери освіти до змін і еволюції, а також здатність впливати на динаміку суспільства;

Ш видимий прояв і розвиток культурних традицій в житті навчально-виховних установ;

Ш прояв динамічної, здатної до саморозвитку педагогічної культури в різних співтовариствах.

Ключовими поняттями в характеристиці соціокультурного середовища виховання як чинника розвитку особистості є поняття «ніша» і «стихія» [6].

Ніша -- це певний простір можливостей, що дозволяє підліткам задовольняти свої потреби. Умовно ніши можна підрозділити на природні, соціальні і культурні.

Стихія -- це неорганізована, нічим не стримувана сила, діюча в природному і суспільному середовищі у вигляді того або іншого соціального руху, інформаційного потоку, хвилі інтересу, прагнення, що яскраво знаходиться, до чого-небудь, коливань настрою, збудливих імпульсів. Педагогічне значення явища стихія полягає у владі над дітьми. Стихія володіє силою, що примушує, підпорядковує, вона детермінує вибір можливостей саморозвитку. У контексті формування відношення підлітка до культурних цінностей це може вилитися у вплив культури, псевдо- (або поп-) культури і відсутність культурних норм і цінностей у середовищі (мешкання підлітків).Кожному вихователю і батькові добре знайомі явища останніх років: спілкування на мові сленгу, захоплене цитування банальних слів реклами.

самореалізація підліток виховуючий середовище

Висновки та перспективи подальших досліджень

Все вищезазначене дало змогу нам сформулювати стратегічну мету виховання - створення в ПТЗО, учнівському колективі, в індивідуальному розвитку особистості такої системи виховання, яка дозволила б регулювати стихійні дії середовища і створити нішу культурного розвитку учнів. На сьогоднішній день ця проблема є надзвичайно актуальною і потребує втілення у виховну практику ПТЗО. Але зробити це неможливо без урахування особливостей, що склалися в сучасному соціокультурному середовищі виховання, характерної для нашого суспільства постперебудови і змінній культурі освіти. Можна стверджувати, що існує пряма залежність: соціокультурне середовище виховання молоді. Це проблема об'єктивних труднощів і суперечностей процесу виховання, що потребує подальшого розв'язання.

Література

1. Сучасний словник іноземних слів. СПб., 1994.-645с.

2. С.Ожегов Словник російської мови. М., 1987. - 815 с.

3. Б.Вульфов, І. Іванов Основы педагогики: Учеб. пособие.- М., 2000.

4. Н.Капустин Педагогические технологи адаптивной школы. М., 1999.

5. Н.Крылова Культурология образования. М.,2000.

6. Управление воспитательной системой школы: проблемы и решения/Под ред. В.Караковского. М., 1999.

7. Педагогічні технології у неперервній професійній освіті: Монографія/ С.Сисоєва, А. Алексюк, П. Воловик та ін.- К.: ВІПОЛ, 2001. - 502с.

Размещено на Allbest.ru