Модульний підхід до навчання іноземної мови у вищих технічних закладах освіти

Шеверницька Н.М.

Постановка проблеми

Стрімке зростання інформаційного потоку в умовах значного розширення ділових, професійних і культурних зв'язків України із зарубіжними країнами обумовлюють необхідність високоякісної підготовки спеціалістів, обов'язковим компонентом якої є опанування іноземної мови. Професійно орієнтоване спілкування іноземною мовою сприяє розширенню наукових зв'язків, встановлення плідних професійних контактів та обміну інформацією, гіднлму представленню світовій громадськості досягнень України у галузі науки й техніки.

Усе це обумовлює необхідність нових підходів до навчання іноземної мови як обов'язкової навчальної дисципліни у вищому технічному закладі освіти, впровадження в навчальний процес інноваційних технологій навчання та методик, які сприятимуть формуванню навичок і вмінь іншомовного професійно орієнтованого спілкування на основі набутої системи знань. Надзвичайно важливою є також необхідність розвитку в майбутніх фахівців таких якостей, як активність, ініціативність, самостійність щодо прийняття рішень і творчого ставлення до праці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проведений аналіз умов і потреб майбутньої професійної діяльності випускників технічних університетів та академій показав, що необхідність в удосконаленні знань з іноземної мови, особливо англійської, серед студентів економічних та комп'ютерних спеціальностей достатньо висока (98%), причому студенти зазначали необхідність оволодіння навичками й уміннями в усіх основних професійно орієнтованих видах іншомовної мовленнєвої діяльності: читанні (72%), говорінні (57%), аудіюванні (43%) та письмі (65%).

Вироблені на сьогодні шляхи й способи формування у студентів навичок і вмінь іншомовної професійно орієнтованої мовленнєвої діяльності не завжди дозволяють отримати якісні результати в рамках відведених навчальних годин. Система традиційної організації процесу навчання іноземної мови у вищому технічному закладі освіти, яка базується на пасивній передачі інформації й знань та їх накопичування студентами шляхом запам'ятовування, має низку недоліків, які можна тільки пом'якшити, а не усунути повністю. До таких недоліків, перш за все, слід віднести недостатню індивідуалізацію навчання, яка спричиняє недостатню самостійність студентів на практичному занятті, майже повну відсутність їх вмотивованості та перевантаженість позааудиторною самостійною роботою. Реальний зворотний зв'язок у цьому підході, як правило, забезпечується тільки наприкінці семестру (проміжний контроль) і після закінчення курсу навчання (підсумковий контроль). Хоча викладач завдяки малочисельності груп і має певні можливості контролю під час кожного практичного заняття, але ця можливість не реалізується повною мірою, оскільки контроль і коригування процесу засвоєння спрямовані лише на середнього (тобто міфічного) студента, а незадовільні результати пізнавальної діяльності не змінюють подальшу програму навчання. Проміжний і підсумковий контроль взагалі виключають можливість коригування процесу навчання, допускаючи навіть випадки незасвоєння матеріалу деякими студентами.

Постановка завдання

навчання проектний модульний методика

У рамках зазначеної проблеми ми розглядаємо питання такої організації навчально-виховного процесу у вищій школі, яка пропонує можливість забезпечити послідовність, варіативність та індивідуалізацію процесу навчання.

Виклад основного матеріалу

Модульний підхід із впровадженням проектної методики може бути тією альтернативою, що зможе з урахуванням усіх позитивних положень та ефективних елементів програмованого навчання адаптативної системи та інтенсивного навчання, забезпечити ефективне управління навчанням професійно спрямованої іншомовної мовленнєвої діяльності майбутніх фахівців.

Модульне навчання, що з'явилося наприкінці сімдесятих років як альтернатива традиційному і програмованому підходам, є закономірним кроком у розвитку педагогічної науки в її пошуках, спрямованих на створення системи, націленої на індивідуалізацію, зростання творчої самостійності студентів, активізацію їх пізнавальної активності.

Ідея модульного навчання виникла тоді, коли S.Postlethwait та J.Russell запропонували концепцію одиниць змісту навчання, згідно якої невелику порцію (одиницю) навчального матеріалу можна вважати автономною темою і вільно інтегрувати в навчальну програму. Такий вид навчання був названий “мікрокурсами” або “міні-курсами”. Їх зміст і обсяг визначався дидактичними завданнями. Мінікурси швидко впроваджувалися в багатьох університетах США, Канади, а пізніше й Європи. З виникненням першого педагогічного досвіду застосування концепції одиниць змісту навчання було сформульовано поняття “модуль” (module - лат. - міра) і відповідно, “модульне навчання” (modular instruction). Різні вчені пропонують різні визначення модуля. Його називають: 1) навчальним пакетом, що включає одну концептуальну одиницю навчального матеріалу; 2) замкненою самостійною одиницею запланованої серії навчальної діяльності, що побудована таким чином, щоб допомогти студенту досягти певної чітко визначеної мети; 3) однорідним навчальним блоком, що виконує відносно самостійну функцію або охоплює певну сферу діяльності. Деякі дослідники вважають, що модуль - це інтеграція різних видів і форм навчання, які об'єднані загальною темою навчального курсу.

Незважаючи на деякі відмінності у визначеннях, спільним є те, що модуль розглядається як відносно автономний блок навчальної діяльності, створений на базі навчальної програми та призначений переважно для самостійного опанування. В аспекті навчання іноземної мови можна погодитися з визначенням модуля як “основного засобу модульного навчання, який є закінченим блоком інформації, а також включає цільову програму дій та методичні поради, які забезпечують досягнення визначених дидактичних цілей”. Слід додати, що при цьому функції педагога варіюються від інформаційно-контролюючої до консультативно-координуючої.

Модульне навчання має дві основні цілі - виділення змістовно окремих одиниць навчального матеріалу та індивідуалізацію навчання. Основні характеристики, притаманні даному дидактичному підходу, такі:

1. можливість індивідуалізації навчання за критерієм базової підготовки після вхідної діагностики рівня знань;

2. гнучкість, що передбачає можливість вибору, який надається студентам для самостійного опанування матеріалу у плані темпу й часу вивчення, вибору змісту навчання (можливість вибору альтернативних навчальних елементів модуля та вибору послідовності їх засвоєння), а також вимогу безпосередньої відповідальності студентів за результати навчання;

3. активна участь студентів у навчальному процесі, виходячи з тези про те, що матеріал найбільш активно засвоюється під час активної діяльності;

4. тісний контакт між педагогом і студентами. Роль педагога у процесі модульного навчання набуває нових рис: взаємодія викладача й студента відбувається в режимі суб'єкт-суб'єктних відносин. Викладач отримує можливість виконувати роль координатора, помічника. У нього з'являється більше часу для підтримки мотивації навчання, особистих контактів зі студентами у процесі навчання;

5. взаємодія та співпраця студентів у процесі навчання, що стимулює до спільної роботи у процесі засвоєння матеріалу, у виборі шляхів навчання, у творчій діяльності та взаємній перевірці рівня засвоєння. Така співпраця створює особливо сприятливі умови для студентів із низьким рівнем знань, які не сприймають умов навчальних змагань через побоювання зробити помилки.

Модульна організація управління навчальною діяльністю з боку викладача може в разі потреби переростати у самоуправління студентів своєю пізнавальною діяльністю.

Характеристики модульної системи навчання, визначені її розробниками, стали основою для подальших досліджень. Були розроблені курси на основі модульного навчання в багатьох університетах США і Канади, створена модульна система підвищення кваліфікації та модульна програма дипломного проектування у майбутньому.

У дев'яностих роках педагогічній громадськості України була запропонована інноваційна модульно-розвивальна система навчання, розроблена українським ученим А.В.Фурманом. За останні кілька років ця система оформилася як реальна альтернатива класно-урочній системі, що має за мету оптимізувати психо-соціальний розвиток учня і вчителя у процесі вмотивованого й високоактивного оволодіння ними знаннями, нормами, цінностями.

Основними принципами модульного навчання, що визначають його загальний напрямок, цілі, зміст і методику організації, є принципи:

1)модульності; 2)структуризації змісту навчання на окремі елементи; 3)динамічності; 4)методу діяльності; 5) гнучкості; 6)усвідомленої перспективи; 7)різноманітного методичного консультування; 8)паритетності.

У наш час кожному спеціалісту для успішної діяльності необхідна інформація з іноземних інформативних видань, потрібні зв'язки з колегами з різних країн. Отже, опанування іноземної мови слід віднести до загальних неспецифічних вимог, що ставляться до випускників будь-якого вищого закладу освіти. Для випускників вищих технічних закладів освіти ця загальна вимога поєднується з вимогою опанування іноземної мови для її використання в конкретній професійній діяльності за фахом, тобто навчання іноземної мови у вищому технічному закладі освіти повинно ґрунтуватися на спеціальних цілях і бути професійно спрямованим. Професійно орієнтований підхід до навчання, що став загальновизнаним і обов'язковим для немовних вищих закладів освіти, базується на опануванні студентами не іноземної мови взагалі, а підмови конкретної галузі науки і техніки при повній орієнтованості самого навчального процесу, його цілей та змісту на майбутню роботу спеціалістів за обраним фахом.

У типовій програмі з англійської мови для немовних вищих закладів освіти (1990) мета навчання визначається як формування іншомовної комунікативної компетенції в галузі читання, говоріння й аудіювання. Комунікативна компетенція визначається як володіння лінгвістичною компетенцією, знання відомостей про мову, наявність уміння співвідносити мовні засоби із завданнями й умовами спілкування, розуміння відносин між комунікантами, уміння організувати мовленнєве спілкування з урахуванням соціальних норм поведінки й комунікативної доцільності висловлювання.

Оволодіння комунікативною компетенцією означає оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю для забезпечення можливості участі в мовленнєвому спілкуванні. Для цього необхідно оволодіти певними знаннями, опанувати навички та вміння, які забезпечують здійснення мовних операцій та дій шляхом користування засобами мови, виходячи з конкретних ситуацій спілкування.

Метою навчання іноземної мови у вищому технічному закладі освіти в існуючих умовах навчання (обмежена сітка годин, недостатня шкільна підготовка тощо) є досягнення мінімального рівня розвитку іншомовної комунікативної компетенції, що можна визначити як рівень комунікативної достатності, тобто такий, який дозволяє здійснювати спілкування в реальних, але обмежених за кількістю ситуаціях. Обмеження обумовлюються мовним матеріалом, тематикою, сферою спілкування.

Майбутній спеціаліст як комунікант може реалізувати власні комунікативні наміри під час усного спілкування у формі говоріння й аудіювання та письмового спілкування, що відбувається під час читання й письма. Очевидно, не кожному випускнику в його майбутній діяльності будуть потрібні вищевказані мовленнєві вміння в однаковій мірі, але для підготовки спеціаліста вищої кваліфікації необхідно виявлення як конкретних, так і ймовірних потреб його майбутньої трудової діяльності.

Висновки та рекомендації

Ґрунтуючись на аналізі умов і потреб майбутньої професійної діяльності випускників, можна припустити, що для молодих спеціалістів читання літератури за фахом є пріоритетною діяльністю. У наш час різко зростає потреба в засвоєнні випускниками вищих технічних закладів освіти навичок і вмінь усного спілкування - говоріння й аудіювання, що обумовлено станом сучасного розвитку співробітництва з зарубіжними партнерами (створення спільних підприємств, імпорт та експорт обладнання тощо). Раніше при навчанні іноземної мови у вищому технічному закладі освіти окремі цілі навчання письма не ставилися. Але на сучасному етапі розвитку суспільства потреба в безпосередніх писемних контактах із зарубіжними колегами (ділове листування, укладання фахових документів, підготовка доповідей для участі в міжнародних конференціях і виставках тощо), обумовлює необхідність оволодіння навичками та вміннями в цьому виді мовленнєвої діяльності.

Таким чином, випускнику вищого технічного закладу освіти потрібні всі чотири види мовленнєвої діяльності, а процес навчання необхідно будувати, ґрунтуючись на відповідно сформульованих цілях. Конкретизація цих цілей обумовлюється переліком тематики та ситуацій усного й писемного виду спілкування іноземною мовою, які визначаються як необхідні для випускників конкретних вузів. Визначення необхідності тих чи інших ситуацій або тематики спілкування обумовлюється потребою забезпечити: 1) ефективну професійну діяльність під час найбільш вірогідних і типових (з точки зору моделі діяльності спеціаліста) усних або писемних контактах із закордонними колегами; 2)ефективне опрацювання типових усних або писемних іншомовних джерел за фахом (читання фахової літератури, слухання доповідей та повідомлень тощо); 3)власну життєдіяльність у закордонному відрядженні.

Отже, модульний підхід відповідає вимогам до навчання іноземної мови у вищому технічному закладі освіти значно краще, ніж інші дидактичні системи. Він створює більше можливостей для оптимізації навчального процесу та задоволення вимог його запланованого результативного компоненту.

Перспективи подальших досліджень будуть спрямовані на впровадження модульного підходу у процес навчання іноземної мови у вищому технічному закладі освіти та обов'язково буде ґрунтуватися на засадах комунікативності та проблемності.

Література

1. Bologna (1999) the European Higher Education Area. Joint Declaration of the European Ministers of Education.

2. Council of Europe (2001) Common European Framework of Reference for Languages: Learning, Teaching and Assessment. Cambridge: Cambridge University Press.

3. Корсунська Н. Модульне навчання: принципи організації та фактори ефективності. Професійна технічна освіта. 2000. № 2.

4. Матвеев Г.П. Методика навчання за модульною системою. Збірник наукових праць.

5. Рябова В. Теоретичні засади модульного підходу в освіті. Освіта. 2006 № 16.

Анотація

Шеверницкая Н.М.

Модульний поход в изучении иностранного языка в высших учебных технических заведениях

Рассмотрены вопросы модульного подхода с внедрением проектной методики. Данный поход может быть альтернативой, которая сможет с учетом всех позитивних положений и эффективных элементов программированного обучения обеспечить управление обучением профессионально направленной иноязычной языковой деятельности будущих специалистов.

Аннотация

Шеверницька Н.М.

Модульний підхід до навчання іноземної мови у вищих технічних закладах освіти

Розглянуті питання модульного підходу із впровадженням проектної методики. Цей підхід може бути альтернативою, яка дозволить із урахуванням всіх позитивних положень та ефективних елементів програмованого навчання забезпечити управління навчанням професійно спрямованої іноземної мовленнєвої діяльності майбутніх фахівців.

Annotation

N. Shevernitskaya

Modular Approach in Foreign Language Learning at the Higher Educational Establishments

Questions of modular approach and project methodology introduction are pointed out. Given approach can be alternative. Taking into account all positive facts and effective elements of programming training it can provide training control of specialized foreign oral activity of future specialists.

Размещено на Allbest.ru