Размещено на http://www.allbest.ru/

Штефан Л.В.

ІНТЕРАКТИВНА СИСТЕМА СПІЛКУВАННЯ В КОМП'ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЯХ

Розглянуті теоретичні аспекти історичного розвитку інтерактивного діалогу в комп'ютерних технологіях та показані практичні підходи щодо його втілення в учбовий процес вищого навчального закладу.

інтерактивний діалог комп'ютерний учбовий

Рассмотрены теоретические аспекты исторического развития интерактивного диалога в компьютерных технологиях и показаны практические подходы по его внедрению в процесс обучения высшего учебного заведения.

Theoretical aspects of historical development of interactive dialogue in computer technologies are considered and practical approaches on its introduction in process of training of a higher educational institution are shown.

Однією з актуальних проблем, що вирішуються сучасною педагогічною наукою, є проблема розробки та ефективного застосування в навчальному процесі комп'ютерних технологій. Але, як зауважують більшість дослідників даної проблеми, розвиток технічної бази значно випереджає педагогічні наробки в цьому напрямку. Тому перед педагогами постає завдання по надолуженню цього розриву. Особливої уваги потребує реалізація концепції інтерактивної системи спілкування між машиною та людиною, яка і стала предметом нашої уваги.

Вирішення питання розпочнемо з аналізу літератури по проблемі дослідження. Застосування комп'ютерних технологій в навчальний процес пройшло у своєму розвитку ряд історичних етапів. Активний розвиток електронно-обчислювальної техніки у нашій країні почався в 1946 році, коли у Києві академік С.Лебедєв почав роботи по розробці електронно-обчислювальних машин [ЕОМ] та їх програмного забезпечення. На початку 50-х років були створені перша в Європі мала електронна обчислювальна машина [МЕОМ] та велика електронна обчислювальна машина [ВЕОМ]. На початку 60-х років навчальні заклади отримали машини “Урал”. Саме ці ЕОМ знайшли широке застосування у навчально-дослідницькій роботі. Пізніше у навчальний процес були широко впроваджені автоматизовані класи швидкої перевірки засвоєння навчального матеріалу за допомогою контролюючих машин-екзаменаторів. Книга київських авторів Б.Гніденка, В.Коморока. та Є.Ющенка “Елементи програмування”, яка з'явилась в цей період, стала першим у нашій країні підручником по програмуванню. У 1964 році її переклали та видали у Німеччині та Угорщині, а у 1969 році - у Франції.

Програмоване навчання реалізувало кібернетичний підхід до навчального процесу на основі принципу циклічного керування. Завдяки зворотному зв'язку, з'явилась можливість самокорегування навчання, що відкрило шлях до його індивідуалізації. В основі творення програмованого навчання знаходилась біхевіористична концепція, яка домінувала у психології. Корені її йдуть від досліджень, які було проведено на тваринах. У результаті цієї роботи Е.Торндайком було встановлено ряд законів, один з яких - “Закон ефекта” - було взято за основу програмованого навчання. Сутність його полягає у тому, що для підсилення необхідної реакції, треба створити умови для задоволення. На такій основі Б.Скіннером було розроблено теорію підкріплень, яка заснувала біхевіористичний напрямок і у педагогіці. Ідеї Б.Скіннера, як одного із засновників програмованого навчання, були такими: кожна дія того, хто навчається, повинна бути підкріплена адекватно; завдання повинні відповідати можливостям учня і ускладнюватись у залежності від його успіхів; навчальний матеріал необхідно розбивати на невеличкі порції; з результатами навчання необхідно знайомитись зразу після виконання дії з метою якомога швидшої їх корекції.

Ці положення стимулювали розвиток педагогічної науки у цьому напрямку, але не дали бажаного результату, оскільки недостатньо враховували психолого-педагогічні особливості навчання. Тому зусилля педагогів були направлені на удосконалення програмованого навчання шляхом оптимізації навчального процесу. Якісний стрибок відбувся після розробки теорії поетапного формування розумових дій, завдяки якій стали програмуватись не лише зміст навчання, а й дії тих, кого навчали.

Подальший розвиток електронної бази привів до появи у 70-х роках машин єдиного сімейства [ЄС ЕОМ], які внесли суттєві зміни у процес підготовки фахівців, значно розширивши дидактичні можливості технічних засобів навчання. У 80-ті роки найбільш ефективним технічним засобом навчання у ВНЗах стали комп'ютери. Більш досконалі дидактична та технічна бази створили основу для появи комп'ютерної технології, яка у свою чергу призвела до суттєвих змін у філософії освіти. Аналіз застосування комп'ютерів у процес навчання показав як їх переваги, так і їх недоліки.

Філософський аспект негативних сторін комп'ютерного навчання найбільш точно узагальнив В. Звегінцев [1,99]: контакт з комп'ютером потребує лише інструментального мислення; відсутня здатність до творчості; почуттєвий аспект пізнання має дисфункційний характер; підсилюється тенденція до втрати історичного аспекту розуміння знань; спілкування з комп'ютером за допомогою нормованої мови стає причиною притуплення почуття тих особливостей, які має природна мова.

У той же час існує загальна впевненість філософів у тому, що комп'ютер є необхідним елементом існування людини у сучасних умовах. Саме завдяки комп'ютеру урок стане квазіуроком, зникнуть його предметні та змістовні обмеження, асиметрія педагогічних комунікацій. Зміниться і діяльність викладача: тепер він повинен творчо підходити до процесу розробки дисципліни на основі створення комп'ютерних програм. З вчителя-предметника він перетвориться у вчителя-тьютора, який буде працювати не зі знанням-інформацією, а зі знанням-думкою [2]. До цих позицій приєднуються і педагоги, адже комп'ютер суттєво впливає на контрольно-оціночні функції навчання, активізує пізнавальну діяльність, робить навчання більш наочним, підтримує безперервний зворотний зв'язок, формує позитивну мотивацію, дозволяє включити елементи ігрової діяльності.

Подальшим кроком розвитку стало широке впровадження в навчання автоматизованих навчаючих систем (АНС). Під АНС розуміється людино-машинний комплекс, який дозволяє завдяки пультам (терміналам) вести діалог з ЕОМ у режимі колективного користувача. Зовнішній зворотний зв'язок у АНС забезпечується за допомогою діалогу з машиною. Діалог - є однією з найбільш важливих складових інтерфейсу “людина-комп'ютер”. Концепція діалогової чи інтерактивної системи спілкування між машиною та людиною виникла у 50-ті роки. Але у силу різних причин не була реалізована. Початковим етапом такої форми спілкування вважають появу та широке застосування у техніці сигналізаторів та датчиків. З часом апаратура ускладнювалась, зростав обсяг інформації, який йшов від механізмів до людини. Тому, при впровадженні комп'ютерів, стала актуальною потреба у створенні діючої інтерактивної системи між машиною та людиною, з метою визначення діалогових особливостей такого спілкування. Під комп'ютерним діалогом розуміється обмін інформацією між обчислювальною системою та користувачем за допомогою інтерактивного терміналу за визначеними правилам. В основі такого діалогу знаходиться реалізація комунікативної, семантичної та прагматичної функцій спілкування. Комунікативна функція має на меті у повному обсязі та достовірно передати інформацію за допомогою символів. Семантична функція відповідає спроможності знака відображати властивості та якості вивчаємого об'єкта. Прагматична функція реалізує можливість виконання символами вимог однозначної дії. Для технічної реалізації символічної форми спілкування у комп'ютері передбачені пульт з клавіатурою, графічні маніпулятори, додаткове світлове перо, сенсорний увід тощо. Аналіз літератури показав, що на сьогодні не існує теорії комунікативної взаємодії, яка б у повній мірі охоплювала всі аспекти цього питання, не дивлячись на те, що основи її були закладені ще Платоном. Так, О.Леонтьєв підкреслює, що співвідношення діяльності спілкування та діяльності пізнання є однією з основних психолого-педагогічних проблем. Для вирішення її необхідно мати систему заходів, до яких вчений відносить узагальнення. Причому, поєднати спілкування та узагальнення можливо за допомогою знака. Вважаємо, що для педагогічної технології комп'ютерного навчання ця теза є буквальною, адже у сучасних умовах найчастіше відбувається саме така форма діалогу з машиною.

Діалогові форми спілкування системи “комп`ютер - людина” пройшли в своєму розвитку ряд етапів. Перші інтерактивні програми з'явились у 60-х роках. Програми цього рівня являли собою великий текст, який зрідка переривався контрольними питаннями, відповіді на які необхідно вибирати з серії тих, які були запропоновані. Спілкування відбувалось формалізованою мовою процедурного типу, тобто на основі алгоритму. Взаємозв'язку між відповідями не було, кожен запит сприймався системою як новий, без урахування попереднього досвіду. Програми другого рівня дозволяли використовувати двомірну графіку, простий звуковий ряд, давали можливість конструювати відповіді. Спілкування відбувалось за допомогою тексту, таблиць, нескладних зображень. Така система знала та відповідала за структуру діалогу. У процесі спілкування з комп'ютером вона могла вносити свої корективи з тим, щоб користувач міг успішно вирішити поставлене перед ним завдання. Сучасні програми третього рівня отримали назву мультимедійних. Вони надають можливість одночасно використовувати комп'ютерну графіку, звуковий та відеоряди. Останнім часом виникли програми віртуальної реальності, які дозволяють досягти максимальної наочності. Подальший розвиток питання йде у напрямку штучного інтелекту. Діалог у таких програмах відбувається природною мовою завдяки розпізнаванню та розумінню машиною усної мови користувача.

В рамках нашого дослідження було створено та втілено в процес самопідготовки студентів заочної форми навчання комп'ютерну програму до дисципліни “Теорія і історія педагогіки”, яка реалізувала інтерактивну функцію спілкування між комп'ютером та студентом. Завданням розробки було забезпечення умов для індивідуалізації навчання з тим, щоб гарантувати пристосування динаміки засвоєння знань при вивченні дисципліни до психофізіологічних можливостей тих, хто навчається. Експериментальною базою стала Українська інженерно-педагогічна академія, де на кафедрі педагогіки і методики професійного навчання було розпочато дослідницьку діяльність. Контингент досліджуваних було обрано не випадково. Саме на студентів-заочників, на наш погляд, вітчизняна педагогічна наука повинна звернути особливу увагу, оскільки їх питома вага з кожним роком значно зростає, а умови, в яких цим студентам необхідно “виживати” стають все більш жорсткими. Розроблена програма була створена до теми “Контроль знань та умінь учнів” і передбачала покроковий контроль знань для корегування результатів самопідготовки. В темі в дозованій формі було розглянуто такі питання, як функції контролю, форми контролю, педагогічні умови контролю та інші. Студентам пропонувалось самостійно обрати один з режимів роботи в умовах комп`ютерної програми, а саме: навчання чи контролю знань.

Діяльність студента в режимі навчання була організована таким чином. Після вивчення теоретичних основ певної дози матеріалу теми йому пропонувались питання для її закріплення. Основну увагу було спрямовано на розробку інтерактивного інтерфейсу, який створювався на підґрунті того, що доброзичливість в спілкуванні є головною умовою психофізіологічних закономірностей кращого сприйняття інформації. Для реалізації цієї вимоги в буфери закладались не просто коментарі типу “Вірно”, “Невірно”, а в них надавалось відношення до дій студента. Наприклад, якщо студент надавав невірну відповідь, то йшло підкріплення такого типу: “Ви надали невірну відповідь! Можливо Ви помилились? Зробіть повторну спробу!”. Як показало опитування студентів, така форма спілкування створює позитивний емоційний настрій і сприяє до подальшого пошуку вірної відповіді. Але якщо повтор не давав позитивного результату, студент автоматично переходив знов до вивчення теоретичних основ питання. Такий підхід вимагає від студента більш зосередженого опрацювання теорії, не нівелює запропоновану діалогову форму спілкування. Дружній діалог супроводжував студента на протязі всієї роботи.

За умови вибору режиму контролю студенту пропонувалась серія питань, відповіді на які вже не дублювались. В кінці отримувалась інформація по результативності роботи.

Визначення ефективності застосування інтерактивної системи спілкування у пропонуємих умовах проводилось за допомогою анкетування, у якому прийняли участь 92 студенти. Аналіз отриманих результатів дозволяє зробити наступні висновки. 90% студентів відповіли, що такий підхід надає змогу підвищити мотивацію навчання. 91% досліджуваних відмітили позитивний вплив на пізнавальну активність. 86% студентів акцентували увагу на поліпшенні сприйняття навчальної інформації.

Дослідницька робота по реалізація концепції інтерактивної системи спілкування між комп`ютером та людиною дозволяє зробити висновки про те, що ефективне інтерактивне спілкування - один з суттєвих резервів сучасної педагогічної науки, який надає змогу позитивно впливати на мотивацію навчання, пізнавальну активність, сприйняття інформації.

Подальша дослідницька діяльність буде спрямована в напрямку застосування мультимедійних програм. На завершальному етапі знаходиться комп`ютерна програма з історії педагогіки, на стадії розробки - педагогічний глосарій, ведеться пошук ефективних підходів до динамічного подання інструкційних карт для технічних дисциплін.

Література

1. Звегинцев В.А. Компьютерная революция: проблемы и задачи //Вопросы философии. - 1987. - N4. - С.91-100.

2. Клочко Н.А., Мороз А.Г., Рамский Ю.И. Совершенствование учебного процесса на базе автоматизированных обучающих комплексов //Проблеми вищої школи. - 1992. - 77вип. - С.19-27.

3. Машбиц Е.И. Психолого-педагогические проблемы компьютеризации обучения. - М., 1988.

4. Ракитов А.И., Андрианова Т.В. Философия компьютерной революции //Вопросы философии. - 1996. - N11. - С.57-64.

5. Талызина Н.Ф. Психолого-педагогические основы автоматизации учебного процесса //Психолого-педагогические и психофизические проблемы компьютерного обучения. - М., 1995.

Размещено на Allbest.ru