Формування у студентів педагогічного навчального закладу ціннісного ставлення до голосу як перший етап в роботі по формуванню голосової культури

Вважаємо, що основу голосової культури складають теоретичні знання про голос, що представляють собою інтегративні знання з різних наук, але які є значущими для практичної професійної діяльності педагога, серед яких:

• знання з анатомії та фізіології відносно будови та функціонування голосомовного апарату;

• знання з фоніатрії та гігієни голосу стосовно процесів, що відбуваються з голосом упродовж життя;

• знання з логопедії стосовно розповсюдженості порушень голосу серед представників голосомовних професій і, зокрема педагогів, а також видів порушень голосу, їх симптомів та основних причин, що їх викликають;

• знання з психології, риторики та невербальної комунікації стосовно інформаційних можливостей голосу людини та їх впливу на слухачів з метою досягнення кращої взаємодії.

Існує впевненість, що ознайомлення з будовою та функціонуванням голосового апарату є першоосновою в роботі над голосом. Представники голосомовних професій повинні знати, що в процесі звукоутворення приймає учать не один орган, а увесь організм. Це пов'язано з тим, що в людини відсутні органи та систем, що призначені виключно для фонації.

Центральним апаратом мовлення є головний мозок. Він називається відділом управління та регулювання звуковим мовленням, оскільки всі рухи ротової порожнини, голосових складок, а також м'язів, що беруть участь у регулюванні різними відділами головного мозку. У людини в головному мозкові знаходиться три мовленнєвих поля. Вони розташовані не в одному місці, а на деякій відстані один від одного, пов'язаних з мовленнєвою активністю. Тому якщо виходить зі строю через будь-які причини одне мовленнєве поле кори головного мозку, то в мовленнєвому процесі бере участь інші. В управлінні вимовним мовленням і його регулюванні беруть участь різні відділи головного мозку - це регулятивний апарат мовлення, чи центральний.

Периферійний (або виконавчий) відділ представляє всю сукупність виконавчих мовленнєвих органів, які забезпечують чітку вимову та свою в чергу складається з трьох відділів: дихального (енергетичного), голосового (генераторного), резонаторно-артикуляційного (підсилюючого та фонемообразуючого). Усі частини голосового апарату перебувають у тісному функціональному зв'язку. Виділити будь-яку частину даного комплексу як головну не можливо оскільки повноцінній голос може бути сформований лише при координованій роботі всього голосового апарату під контролем ЦНС. Часто, студенти із-за відсутності чіткого уявлення про будову на функціонування голосової системи пов'язують проблеми з голосом лише з роботою гортані, не здогадуючись про те, що в процесі голосоутворення приймають участь багато органів і систем організму: центральна нервова, дихальна, ендокринна, слухова, шлунково-кишковий тракт, опорно-рухова система тощо. Крім того, нормальна функція голосоутворення неможлива без постійної участі слухового аналізатора, саме ця взаємодія забезпечує постійний контроль за голосом. На реалізацію голосової функції значною мірою впливає також ендокринна та серцево-судинна системи. А тому навіть незначні зміни в роботі різних систем організму одразу віддзеркалюються на звучанні голосу.

Голос народжується завдяки голосовим складкам, що є структурним комплексом, край якого утворений голосовою зв'язкою, а тіло - масою голосового м'яза. Голосові складки покриті слизовою оболонкою, під якою - тонкий прошарок пухкої клітковини (простір Рейнке). У нормі вони виглядають сіро-білими з гарним перламутровим блиском. При розрізі видно, що голосові складки мають клинчастий розтин.

Голосові складки - це товсті трикутної форми м'язи, є унікальними за своєю структурою і мають неповторну будову. Завдяки унікальній будові голосовий м'яз одночасно робить коливання як усією своєю масою, так і окремими її частинами (волокна голосової м'язи йдуть у різних напрямах: у горизонтальному, вертикальному і косому) зі швидкістю від 50 до 1500 коливань на секунду. Унікальність будови голосових складок підтверджує те, що вони можуть здійснювати рухи в трьох проекціях за рахунок того, що їх волокна розташовані у формі розтягнутої спіралі, яка складається з найтонших волокон, сплетених у косичку.

Впевнені, що представники голосомовних професій не вміють володіти голосом належним чином. Про цей факт свідчить тривожна тенденція зростання кількості порушень голосу серед представників голосомовних професій (86% вчителів загальноосвітніх закладів мають проблеми з голосом!). Причина в тому, що вони не мають правильного уявлення про анатомічну будову та функціонування голосового апарату, про механізм, за допомогою якого народжується звук. Отже, відсутність необхідних знань про голос призводить до невміння правильно володіти голосомовним апаратом.

Проте ще в XIX ст. відомі вчителі співу Ф. Ламперті і М. Гарсія, які дали світу багато прекрасних співаків, дозволяли своїм учням виконувати важкі партії не раніше, ніж учні вивчали голосовий апарат і навчилися вміло володіли ним [2].

В. Морозов у своїй роботі «Вокальний слух і голос» говорить, що «людський голос - «живий музичний інструмент» - у багато разів складніший, ніж скрипка чи фортепіано, крихкий, примхливий і підпорядковується не тільки музичним, але ще і фізіологічним законам. Для того щоб «грати» на ньому, потрібно знати хоча б основні його «технічні» властивості» [7]. Ознайомлення з будовою та функціонуванням голосового апарату дозволять, з одного боку, усвідомлено підходити до тих процесів, що будуть відбуватись на етапі вдосконалення голосових якостей, а, з іншого, - сприяють формуванню ціннісного ставлення до голосу.

Однак, усі, хто активно експлуатують свій голосомовний апарат повинні знати, що голос - є надзвичайно крихким інструментом. Розмір голосових складок є невеликим і залежить від індивідуальної анатомічної будови: їхня довжина в чоловіків складає 18 - 25 мм, а в жінок - 14 - 21 мм при ширині близько 3-4 мм. Неправильна техніка голосоведіння та недотримання правил гігієни голосу призводить до виникнення різного роду порушень голосу (не дарма у народі говорять «Де тонко, там і рветься»).

Таким чином, майбутні вчителі повинні мати чітке уявлення про унікальність функціонування голосового апарату. Так склалося, що особливість розташування голосових складок не дає можливість самостійно побачити, як народжується голос. Однак розвиток сучасних фоніатричних методів дослідження дозволяє зафільмувати цей процес, а потім активно використовувати в роботі з формування голосової культури. Студенти, розглядаючи відеоматеріал із записом роботи голосових складок, починають розуміти, що народження голосу - процес складний та унікальний. Кількість коливань голосових зв'язок за одну секунду в різних людей може бути різною залежно від типів голосу. Так, у чоловіків цей показник складає 85 - 200, а в жінок - 160 - 340 коливань голосових складок на секунду. Такі часті коливання очі людини сприймати не можуть, тому при звичайному огляді гортані дзеркалом голосові складки при фонації виглядають нерухомими. І тільки застосування ларингостробоскопії (застосування переривчатого світла) дозволяє оптично штучно уповільнити коливання голосових складок і побачити процес народження звука. Рухи голосових складок нагадують помахи «крил метелика». Краї голосових складок не мають тактильної чутливості, і в процесі фонації людина не відчуває коливань голосових складок. Це забезпечує захист центральної нервової системи від впливу надмірної кількості подразнюючих сигналів [9, с. 30].

М. Дейша-Сіоницька у книзі «Спів у відчуттях (1926 р.) писала: «Відчувати свої хрящі [гортані] та голосові зв'язки ми не повинні, так як і не відчуваємо внутрішніх дій в інших органах. Наприклад, очі працюють, коли ви дивитесь, проте ви не відчуваєте внутрішньої роботи окремих частин. Якщо ви відчуваєте внутрішню роботу очей, то, значить, що очі ваші перевтомилися, хворі чи ви їх якось повернули невдало. Не тільки очі, навіть руки та ноги, коли вони здорові та неперевтомлені, ви не помічаєте.

Процес голосоутворення є складним до кінця ще не вивченим механізмом. На сьогодні відомі три основні теорії голосоутворення: міоеластична, нейрохронаксична та мукоондуляторна. Сучасні вчені сходяться на тому, що кожна з існуючих теорій має своє раціональне зерно, і теорії голосоутворення є скоріш взаємодоповнюючими, ніж взаємовиключаючими. У процесі голосоутворення мають значення всі ті чинники, що виділяються як основні за наведеними теоріями, однак жоден з них не є вибірковим і єдиним.

Майбутні педагоги повинні знати, що зміни в голосовому апараті відбуваються протягом усього життя людини. Починаючи з найдавніших часів і до сьогодення, голос людини змінювався, формувався і вдосконалювався. Однак зміни відбуваються також і в голосі кожної людини від моменту народження і до глибокої старості, що залежить як від фізіологічних чинників, так і від умов середовища, в яких людина живе і розвивається. За нормальних умов розвитку голос набуває своїх характерних якостей і досягає досконалості приблизно у 36-річному віці [1].

В. Багрунов упевнений, що можливості голосу, подаровані людині природою, унікальні із самого народження. Це підтверджується гучністю голосу новонародженого, який при вазі дитини в середньому 3 кг може досягати 110 ДБ і порівнюється за гучністю звучання із симфонічним оркестром. Крім того, спостереження показують, що діти можуть не тільки голосно видавати звуки, але й тривалий час, проте, як більшість дорослих людей «втрачають голос» вже через кілька хвилин інтенсивного говоріння

Виникає закономірне питання: коли і чому людина втрачає свої унікальні якості голосу? В. Багрунов, стверджує, що це починається з трирічного віку. У дорослої людини втрата доходить до 90 % від його початкового, природного потенціалу.

Перша причина - фізична, яка пов'язана з формуванням у психіці малюка механічної моделі гучності звуку (чим більше сили, тим більше звуку). Тому дитина починає робити висновок про те, що гучність звуку залежить від прикладених зусиль, а отже, починає мимоволі напружувати м'язи горла при мовленні. Але це суперечить природі голосу! Як наслідок - голос втрачає свою первозданну чистоту, м'якість і силу.

Друга причина - психологічна, яка виявляється в тому, що в процесі дорослішання 97 % людей утрачають унікальні голосові дані під впливом системи виховання. З самого дитинства дитина чує: «Що ти кричиш?», «Тихіше», «Тихо!» і, нарешті, - «Замовкни!». До тих пір, поки дитина не перетворюється на мовчуна або, в кращому випадку, говорить тихим, затиснутим голосом, не вміючи ні передати емоцію, свої почуття, ні логічно оформити свою думку. Дана проблема зустрічається в багатьох культурах. Наприклад, фрази: «Дітей має бути не видно і не чутно», «Мовчання - золото» звеличують спокій і тишу як чесноти. Дорослішаючи, люди не тільки вчаться «говорити тихо», а й взагалі позбавляються голосу як вираження власного «я», і разом з тим, набуваючи велику кількість «стискувачів», не тільки голосових, але тілесних і психологічних.

Тому з часом голос затискається і втрачає свої феноменальні властивості. У різних людей втрата природного потенціалу голосу відбувається більшою чи меншою мірою. У процесі дорослішання 99 % населення напрацьовують м'язові затиски, і властивості голосу втрачаються. Є люди, які в силу різних причин практично повністю зберегли природний потенціал свого голосу. Саме вони найчастіше стають великими співаками, акторами, ораторами (Ф. Шаляпін, С. Лемєшев, Ю. Яковлєв, Ю. Левітан та інші). Аналіз бібліографічних матеріалів людей з поставленими голосами дозволяє знайти загальну закономірність - багато хто з них є вихідцями із сільської місцевості, де є можливість говорити голосно. Мешканці гірських місцевостей також мають сильний голос.

Важливою складовою голосової культури педагога є знання особливостей функціонування голосового апарату в різні вікові періоди, але особливо детального вивчення потребують зміни, які відбуваються в дитячому віці, оскільки в цей період відбуваються стрімкі зміни в голосовому апараті, голос дітей особливо крихкий, а порушення голосу можуть негативно вплинути на подальший розвиток дитини і обмежити надалі у виборі професії. Усвідомлення студентами унікальності анатомічної будови, функціонування та крихкості голосового апарату дозволяє обережно ставитись до свого голосу та уважно прислухатись до своїх відчуттів під час активного використання голосомовного апарату.

Узагальнюючи все вищевикладене, дійшли висновку, що, розглядаючи проблему якісної професійної підготовки майбутнього педагога, неможливо обійти важливий аспект його професійної діяльності - голосовий. З'ясовано, що повноцінна діяльність професорсько-викладацького складу вищої та середньої спеціальної школи, учителів, вихователів багато в чому залежить від працездатності їхнього голосового апарату, уміння правильно та ефективно використовувати його у професійних цілях. Оволодіння вмінням правильного та ефективного використання голосу для представників голосомовних професій є не менш важливим, ніж високий професійний рівень.

Література