Еволюція ідеї формування успішної особистості вчителя у філософській традиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 378.016:785

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського (Україна, Вінниця)

Еволюція ідеї формування успішної особистості вчителя у філософській традиції

Мозгальова Н. Г.

доктор педагогічних наук, доцент кафедри музикознавства та інструментальної підготовки,

Анотація

особистість вчитель професійний навчальний

Здійснено історико-філософський аналіз проблеми формування успішної особистості вчителя, визначено провідні напрями, наукові теорії та концепції стосовно означеної проблеми, обгрунтовано комплекс професійних характеристик, якостей, здібностей і вмінь, необхідних для досягнення успіху в навчальній та професійній діяльності, виокремлено найбільш пріоритетні цілі, які надихають людей бути успішними у своїй професії, визначено гуманістичну спрямованість шляхів, методів та принципів становлення успішної особистості майбутнього вчителя. З'ясовано, що ідея формування успішної особистості вчителя відображує найпрогресивніші гуманістичні уявлення науковців про спрямованість і завдання освіти і, разом із тим, є результатом багатовікових пошуків вчених, у яких відбилися історичні, педагогічні і загально мистецькі явища. Успішна особистість є об'єктом і суб'єктом суспільно-історичного процесу. Різноманітність зв 'язків із суспільством визначає індивідуальну структуру успішної особистості, організацію особистісних властивостей та її внутрішній світ.

Ключові слова: успіх, успішна особистість, ідея, мотив, професійна діяльність.

Аннотация

Представлен историко-философский анализ проблемы формирования успешной личности учителя, определены ведущие направления, научные теории и концепции относительно этой проблемы, обоснован комплекс профессиональных характеристик, качеств, способностей и умений, необходимых для достижения успеха в учебной и профессиональной деятельности, выделены наиболее приоритетные цели, которые вдохновляют людей быть успешными в своей профессии, определена гуманистическая направленность путей, методов и принципов становления успешной личности будущего учителя. Научно обосновано, что идея формирования успешной личности учителя отображает гуманистические представления ученых о направленности и задачи образования и, вместе с тем, является результатом многовековых поисков ученых, в которых отразились исторические, педагогические и художественные явления. Успешная личность является объектом и субъектом общественноисторического процесса. Разнообразие связей с обществом определяет её индивидуальную структуру, организацию личностных свойств и внутренний мир.

Ключевые слова: успех, успешная личность, идея, мотив, профессиональная деятельность.

Annotation

The article presents the historical and philosophical analysis of the problem of a formation of a successful teacher's personality. This article outlines key trends, scientific theories and concepts in relation to the abovementioned problem. The complex of the professional characteristics, qualities, abilities and skills necessary for reaching a success in the academic and professional activities was determined, the highest priority goals inspiring people to be successful in their profession were defined, the humanistic orientation of the ways, methods and principles of formation of a successful personality of future teachers was designated. It was found out that the idea of formation of a successful teacher's personality reflects the most progressive humanistic conceptions of scientists focused on orientation and objectives of education and, at the same time, is the result of the centuries-old researchers of scientists that reflected historical, educational and general artistic phenomenon. A successful personality is the object and subject of a social and historical process. A variety of relations with the society determines the individual structure of a successful personality, organization of personal characteristics and its inner world.

Keywords: success, successful personality, idea, motive, professional activity.

Актуалізація проблеми досягнення успіху в професійній діяльності є своєчасною і необхідною для сучасної практики підготовки педагогічних працівників, зважаючи на те що успіх, пережитий неодноразово під час навчання, сприяє визволенню прихованих потенціальних можливостей особистості майбутнього вчителя музики, перетворенню та реалізації його духовних сил, стимулює до фахового саморозвитку й зростання. В зв'язку з цим багатоаспектні питання співвідношення успіху і особистості, успіху і діяльності стають особливо важливими. Виникла необхідність у науково-теоретичному і методичному обґрунтуванні даних питань, а також у виявленні комплексу поглядів, ідей, здатних виступити програмою наукових досліджень з формування успішної особистості майбутнього вчителя. Дана проблема знайшла відображення у працях концепціях успіху Л. Бевзенко, С. Голубєва, Г Головахи, А. Горбачика, Н. Паніної, А. Сохань, О. Скаленко, Г. Тульчинського та ін.

Мета статті - представити історико-філософський аналіз проблеми формування успішної особистості вчителя музики, визначити провідні напрями, наукові теорії та концепції стосовно означеної проблеми.

Витоки проблеми “успіх і особистість”, “успіх і діяльність” були започатковані антропоцентричним напрямом досліджень філософів Давньої Греції та Риму і стали основою для наступних роздумів вчених багатьох поколінь. Сформований грецькою культурою погляд на успіх базувався на бажанні раціонально відобразити буття на основі виявлення мотивів та способів дій. Для сьогодення залишаються важливими такі ідеї тогочасної наукової думки:

- успіх залежить від володіння мистецтвом впливу на суспільну свідомість (Сократ);

- для досягнення успіху необхідно пройти певну освітню підготовку, бути великодушним, мати гарну пам'ять і тонкі почуття, цілісність у пізнанні речей, що дає можливість приймати правильні рішення (Аристотель);

- успіх лідера залежить від набутого досвіду, незважаючи на відсутність самобутності та ініціативи (Платон) [8; 9; 10].

Крім того, для античного світогляду характерним було розуміння успішної особистості як досконалого мислителя, політика, військового. Відповідно успіх трактувався аналогічно до стародавнього вислову - “за плодами їхніми пізнаєте їх”, тобто як “збагачення особистості через її минуле та майбутнє, ... що полягає в самопізнанні та самотворенні” [4, с. 49].

Поступово трактування успіху спрямовується у напрямі усвідомлення вчинку. Універсалізм цього феномена полягає в тому, що він стає осередком різних форм діяльності і поведінки - теоретичної і практичної, моральної, естетичної, технологічної та ін. Так, ідеї відповідальності людини за свої вчинки пронизують наукові доробки вчених Середньовіччя і Відродження. На їх основі були визначені засади, необхідні для констатування успіху як сенсу та мети життя. Основою формування успішної особистості вважався морально- духовний критерій, згідно з яким успіх людської діяльності залежить не тільки від долі, але й від того, як людина вміє до неї пристосовуватися та протистояти їй. На основі релігійного, зокрема християнського світогляду, середньовічна філософія, взявши за основу моральний ідеал віри, надії, любові, розробляє вчення про внутрішній досвід - збагачення людської душі шляхом її самовдосконалення. Воно стає вихідним пунктом виникнення поглибленої самосвідомості, її спеціального аналізу, зростання інтересу до внутрішнього світу людини як основи, на якій формується мотивація людського успіху.

Визначення мотиву основним компонентом успіху провокує одне принципове і непримиренне протиставлення епохи Відродження - “боротьба мотивів” та самовизначення людини. Її вольовий аспект активно дискутується вченими Августином, Ф. Аквінським, М. Кузанським, Ф. Парацельсом. Порушуючи питання “свободи волі”, учені одночасно наполягають на розвитку найвищих вартостей особистості, що забезпечують ефективність, продуктивність, креативність та успішність людської діяльності, а саме: чесність, допитливість, вимогливість до себе, оптимізм та ін. Така позиція сприяла побудові теорій поведінки людини в бароковому дусі, коли основним критерієм успішності вважалася здатність діяти самостійно, впевнено приймати власні рішення, активно протистояти труднощам та ін.

Аналіз філософської спадщини українського бароко та Просвітництва дозволяє визначити провідні ідеї, на яких ґрунтувалось розуміння успішної особистості:

- визначення К. Смолетичем, К. Туровським морального ідеалу, основу якого утворюють певні риси києворуських святих і князів: мудрість, милосердя (Ольги та Ярославни), подвиг старотерпця (Бориса і Гліба), “смиренність і мудрість” (Володимира), честь, гідність і досконалість (Ярослава та Ігора);

- декларування П. Конашевичем-Сагайдачним, Б. Хмельницьким, І. Мазепою, П. Орликом ідеї залежності суспільного успіху від поширення освіти, розвитку української культури, що надихало козацьких старшин піклуватися про інтелектуальний розвиток підростаючого покоління;

- пропагування професорами Києво-Могилянської академії Гізелем,Й. Кононовичем-Горбацьким,

Ф. Прокоповичем, С. Горським ідей громадського обов'язку, патріотизму, любові до своєї Вітчизни, відповідальності перед рідним народом, визначення на цій основі ідеалу досконалої людини, або “героїчної особистості”, що втілює в собі не лише уявний, а й реально досяжний у цьому житті успіх;

- виокремлення С. Саковичем і Г. Сковородою трьох форм самопізнання людини: своєї індивідуальності, себе як представника певного народу, свого існування у зв'язку з Верховною сутністю;

- визначення Г. Сковородою принципів “сродної праці” (відповідності тому вищому і справедливому, що визначає сенс буття) та “нерівної рівності” (як ідеалу людського співіснування), від урахування яких залежить успішність життєдіяльності особистості, успіх людського життя;

- обґрунтування О. Новицьким, С. Гогоцьким ідеї про те, що успішною особистістю можна стати тільки вивчаючи себе, прагнучи до “найпотаємніших глибин власного “Я”, актуалізуючи власні можливості, стверджуючи право на успіх, задоволення земних потреб, насолоду.

Не буде перебільшенням зазначити, що найціннішою спадщиною української філософії цієї доби було розуміння успіху у реалістичний, демократичний та гуманний спосіб, презентація успішної особистості як гордої і самодостатньої людини.

Аналіз розвитку зазначеної проблеми в працях західноєвропейських вчених свідчить, що змістове наповнення понять “успіх”, “успішна особистість” формувалось на таких принципах:

- законності, свободи та гуманізму(Ж. Вольтер та Ж. Монтеск'є);

- порядку та прогресу (О. Кант);

- корисності (І. Бентал).

Фундамент успіху - це освіченість та самовдосконалення, вміння поєднувати сферу особистих інтересів із загальною течією світового процесу (Г. Гегель). Взагалі, філософи цього історичного періоду вважали одним з факторів досягнення успіху стійке усвідомлення потреби в успішній діяльності, в основі якої лежали б мудрість та амбіції. Досліджуючи процес прийняття рішення (один з основних у досягненні успіху), дослідники висунули спектр теорій - інтелектуалізм, емотивізм, волюнтаризм, в яких визначається вплив інтелекту, почуттів і волі на будь яке досягнення особистості. Проголошуючи природну рівність людей, автори вищезазначених учінь наполягали на вирішальній ролі середовища у формуванні успішної особистості. Його вплив позбавляє її мотиваційної невизначеності, висуває на перший план проблему прийняття рішення з можливістю його подальшої оцінки, співвіднесення з еталоном моральним, пізнавальним, естетичним.

Своєрідну концепцію успіху висунув датський релігійний філософ С. Кьєркегор, який виділив і обґрунтував три основні форми успішного існування людини - естетичну, етичну та релігійну. Естетична форма передбачає орієнтування на насолоду; етична - на обов'язок, тобто самовизначення суб'єкта, згідно з моральним законом; релігійна - на прийняття рішення, в основі якого сформовані вольові зусилля. Тобто для того, аби досягти успіху, необхідно зробити вибір, який базується на суперечливості мотивів. Оскільки мотивація має двоїстий характер (чинити або не чинити, чинити так або інакше), людині доводиться обирати, займати ту чи іншу позицію. У роботі “Або-Або” автор підкреслює: “головне - не збагачення свого розуму різними знаннями, а виховання та вдосконалення своєї особистості, свого “Я”. Якщо людина не вибирає, то чахне та гине” [10, с. 399]. У цьому річищі необхідно наголосити на надзвичайній ролі теоретичних напрацювань Ф. Ніцше. Німецький вчений вибудував і розвинув власну “філософію життя”, згідно якої успіх досягається перш за все прагненнями до самоствердження, до могутності, волею до власті. На переконання автора, оскільки життя знаходиться в процесі постійного становлення, вічної боротьби з слабкою волею, людина звертається до самої себе до найпотаємніших станів свого буття і таким чином визначає тип власної поведінки, який в подальшому визначатиме її життєвий і професійній успіх.

Культурологічна спрямованість вирізняє концепції М. Вебера і Е. Гуссерля, а також погляди лауреатів Нобелівської премії П. Бергстона, А. Камю та Б. Рассела, в яких репрезентовано своєрідне розуміння успішної особистості і розроблено механізми економічного успіху на основі нових відносин суспільства з культурним минулим, в результаті чого створюються нові культурні сенси і значення. В такому суспільстві успішна особистість - це доведений до досконалості професіонал, який повинен володіти наступними якостями:

- пристрастю, почуттям відповідальності та далекоглядністю (М. Вебер);

- ірраціональною інтуїцією, яка є божественним даром і дана тільки обраним (А. Камю, Б. Рассел);

- “могутнім потоком творчого натхнення, через який проходить шлях “життєвого прориву” (Е. Гуссерль, П. Бергстон).

Слід зазначити, що мистецтво визнавалося цими мислителями як найкращий спосіб розкриття творчих потенцій і талантів людини, досягнення свободи волі та можливостей стати успішною. Відтак, наріжним питанням для них стало практичне приведення у відповідність інтелекту й чуттєвості людини, її особистісного та творчого розвитку засобами мистецтва.

Даний підхід позначений і у поглядах французів К. Леві-Строса, П. Рикера, Ж. Марена, в роботах яких успішна особистість представлена як суб'єкт культурно-історичної творчості, з розвинутим інтелектом і “логікою чуттєвих образів”. Так, у роботі “Відповідальність митця” Ж. Марен вперше зробив спробу вирішити проблему взаємовідносин успішної особистості митця та суспільства на ґрунті “наведення мостів” між соціогу- манітарним і художнім пізнанням з однієї сторони та побутово-практичним, що включає досвід зорового сприйняття, тілесно-рухових навичок та інструментальної діяльності. Автор визначає етичні норми успішної комунікації і констатує той факт, що для того, аби стати успішною особистістю, “художнику необхідно усвідомлювати соціальні наслідки свого мистецтва, свою відповідальність перед людством” [10].

Німецькі мислителі ХХ століття (К. Апель, Г. Гадамер, М. Шелер, К. Ясперс, А. Швейцер) широко використовували старовинні ідеї щодо шляхів формування успішної особистості, враховуючи, що кожна людина несе в собі божественну активність. Серед них панувала думка, що успішних людей необхідно сприймати як богоподібних істот, зважати на їх безмежні можливості, “здатність розмірковувати над буттям, особливо над тим, у що вони, як активні істоти, внесли свою пристрасть і на яке наклали відбиток” [4]. Джерелом саморуху і самотворення такої особистості вважалось прагнення до благородних дій та вчинків. Успішною вона стане тоді, коли залишиться вірною раз і назавжди прийнятому внутрішньому рішенню і діятиме так, нібито відстоювані нею принципи обов'язково повинні перемогти в майбутньому. Звідси витікає, що філософською істиною одночасно й основою успіху людини як істоти свідомої є віра і воля до життя, готовність відстоювати життя як своє, так і оточуючого світу, навіть тоді, коли при цьому необхідно йти на самообмеження (А. Швейцер).

Ці положення знаходять своє підтвердження в роботах російських філософів, про що свідчать праці А. Новикова “Педагогічні погляди”, П. Лаврова “Історичні листи”, Г. Плеханова “Листи без адреси” та “Мистецтво і суспільне життя”, А. Богданова “Філософія життєвого досвіду”, З. Соловйова “Вчення про еволюцію”, а також окремі висловлювання М. Бакуніна, Д. Веневітова, П. Кропоткіна, Д. Анічкова, в яких висвітлюються, поряд з уже визначеними, нові погляди стосовно шляхів забезпечення успіху на основі ствердження свободи та людяності, заперечення будь-якого гноблення, авторитету та власті (М. Бакунін); чинників, серед яких основними вважаються взаємодопомога, спадковість, оточення (П. Кропоткін, Д. Анічков); етапів формування успішної особистості “істота повинна перш за все існувати, потім вона повинна бути живою, потім - бути свідомою, далі - бути розумною і, на останок - досконалою” (З. Соловйов); усунення негативних якостей особистості, які заважають їй стати успішною (А. Новіков); вимог, що забезпечують успішність творів мистецтва, тобто коли вони створені в процесі трудової діяльності, відображають в своєрідній формі суспільне буття людей, викликають естетичні чуття і залишають спогад в свідомості представників різних верств населення (Г. Плєханов).

Необхідно мати на увазі, що завдяки науковим розробкам російських науковців трактування понять, пов'язаних з категорією “успіх” набуває логічного, мислиннєво-послідовного тлумачення, а не тільки інтуїтивно-пошукового характеру.

Серед сучасних наукових теорій, урахування яких є важливим для формування успішної особистості, найбільш значущими є концепції “життєвого успіху” Л. Бевзенко та Л. Сохань. В них найважливішою метою особистості в усіх сферах громадського життя визнано досягнення успіху як інтегральної характеристики реалізованості конкретних цілей, планів, стратегій поведінки людей.

У ході розгляду культурологічного аспекту становлення успішної особистості Л. Бевзенко виявляє “мінливий ціннісний статус категорії “успіх” на зламі культур та епох”. Автор пропонує культурологічне узагальнення схеми “прагнення до успіху - запобігання невдачі”. В ній основний акцент зроблено на порівнянні вимог, які висуває кожна культура (східна і західна) до успішної особистості: від доброчесності, любові до ближнього, прагнення робити добро до невпинного вдосконалення власного професіоналізму, прямуючи до успіху в царину, де гроші стають основою поваги й самоповаги, головною мірою успіху, фундаментом нової моральної установки. Фіксоване в такий спосіб розуміння успіху визначається автором як найбільш соціально схвалюване на даний момент досягнення, в якому можна виокремити декілька найістотніших складових:

- матеріальні символи успішності (гроші, багатство, матеріальні цінності, їхній сенс, лише в культурно завданому уявленні);

- культурні витоки колективістських та індивідуалістичних установок, їх вплив на процес формування індивідуальної формули успіху;

- суб'єкт (або суб'єкти) здійснення життєвих планів і забезпечення їхньої успішності в різних культурних контекстах [1, с. 34,35].

Оригінальною і послідовною є концепція життєвого успіху Л. Сохань. Характеризуючи успішну особистість, науковець наголошує на пріоритеті таких критеріїв як “задоволення життям”, “смак до життя”, “воля до життя”, що виявляються у підвищеній відповідальності, орієнтації на себе, на свої власні зусилля в здійснені власної запланованої мети; в емоційній оцінці стану життя, у відчутті радості буття, переживанні стану щастя; у ставленні до життя як до найвищої цінності, що спрямовує особистість на подолання труднощів і досягнення життєвих цілей. “Прагнення до успіху обов'язково повинно доповнюватися твердою впевненістю - я вмію, я можу! - пише автор. - Саме це робить людину спокійною, впевненою в будь-яких складних обставинах” [6, с. 131-134]. Разом з тим, досить актуальним для формування успішної особистості автор вважає розвиток відповідної мотивації та постійної психологічної готовності до життя та діяння в різних життєвих обставинах.

Однією з перспективних спроб осмислення технологічних підходів до формування успішної особистості є робота Г. Тульчинського “Розум, воля, успіх”. Розрізняючи життєвий, професійний та творчий успіх, вчений зазначає, що вони досягаються і діють в чотирьох основних формах, які можуть розглядатися як рівні самореалізації особистості:

- “успіх - популярність”, тобто “результативний” успіх, який приносить людині соціальне визнання;

- “успіх - визнання”, що виражається в значущому для людини визнанні;

- “успіх - подолання” труднощів, перш за все - самоподолання;

- “успіх - реалізація”, покликання, коли значущі не результати, а сама діяльність.

На кожному з цих рівнів поступово зростає особистісна мотивація. І якщо на першому рівні успіх і результат діяльності визначаються тільки зовнішнім оточенням, то на четвертому ці зовнішні результати та їх оцінка підкріплюються усвідомленим почуттям власної значущості. Отже, успіх, як соціальне визнання займає суттєве місце в системі мотивації поведінки особистості, в якій Г. Тульчинський виділяє два основні напрямки: мотивація успіху як досягнення мети і результату і мотивація запобігання невдачі. Відповідно до останнього, особистість завжди прагне вибирати собі завдання, вирішення яких вона має в максимально приписати собі, своїм власним зусиллям і здібностям [7, с. 143, 195].

Огляд наукових праць останнього десятиріччя дозволив констатувати, що деякі дослідники (Є. Головаха, С. Голубєв, А. Горбачик, Л. Дементій, Н. Паніна, О. Скаленко та ін.) визначають успіх як оцінну категорію і зазначають, що один і той самий результат діяльності може сприйматися як успіх або поразка залежно від ситуації, в якій діє суб'єкт і від оцінювання цієї ситуації у конкретному соціальному середовищі. Разом з тим, публічно визнаний успіх передбачає або досягнення визначеної мети, або значне просування в напрямку її досягнення, тобто таке, що може бути зафіксоване простими і зрозумілими засобами [3]. Це стосується зовнішньої “щодо самої особистості оцінки, хоча в деяких випадках найважливішою є саме самооцінка успішності” - зазначає Є. Головаха [2, с. 88]. Адже вона за умови активного і найповнішого використання особистістю набутих знань, досвіду та інтелектуальних ресурсів спроможна визначати рівень реалізації власних потенційних можливостей.

На думку О. Скаленка, будь-який успіх базується на трьох глибинних основах: інформаційній, інтелектуальній та інноваційній. Серед них приоритетно вирішальним є інформаційний ресурс, який вчений вважає “будівельним” матеріалом досягнення будь-якої мети, ідеальним образом потрібного результату, з визначенням шляхів та методів його досягнення. Нерозривно пов'язана з феноменом інформації інтелектуальна основа. Будучи інформаційно-насиченою, вона спрямовує на оригінальні ідеї, блискучі відкриття, незвичайні рішення та різнобічну творчу самореалізацію. Тому, за визначенням дослідника, “інтелектуальний процес - це пси- хоінформаційний процес. Інформація є об'єктивною основою інтелектуального процесу. Інформація - невпинне вдосконалення технологій і головна передумова прискореного, ефективного успіху” [5, с. 3].

Розгляд різних положень і трактувань дає підстави констатувати, що філософський аспект формування успішної особистості, яка є об'єктом і суб'єктом суспільно-історичного процесу, полягає у вивченні зв'язку між інтеріндивідуальною структурою того соціального цілого, до якого належить особистість, та інтраіндивідуальною структурою самої особистості. Саме різноманітність зв'язків із суспільством визначає індивідуальну структуру успішної особистості, організацію особистісних властивостей та її внутрішній світ.

Проведене дослідження дозволило конкретизувати напрямки подальших наукових пошуків. До них можна віднести: виокремлення психологічного аспекту категорії “успіх”, простеження еволюції даної категорії в історії педагогічної думки.

Список використаних джерел

1. Бевзенко Л. Зміст життєвого успіху: соціально- культурологічний контекст / Л. Бевзенко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - № 31. - С. 34-49.

2. Головаха Є. Критерії і форми політичного успіху: методи вимірювання: результати дослідження актуального і потенціального успіху політичних лідерів України / Є. Головаха // Соціологія, теорія, методи, маркетинг. - 2002. - № 2. - С. 86101.

3. Горбачик А. Политический рейтинг как индикатор политического успеха: измерения, интерпретация и способы сравнения / А. Горбачик // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2002. - № 3. - С. 5-18.

4. Роменець В. А. Історія психології Стародавнього світу і середніх віків / В. А. Роменець. - К. : Вища школа, 1983. - 415 с.

5. Скаленко О. Стратегічні важелі успіху: інформація, інтелект, інновації / О. Скаленко // Визвольний шлях. - 2003. - № 3. - С. 3-12.

6. Сохань Л. Філософія життєвого успіху / Л. Сохань // Дніпро. - 1997. - № 9-10. - С. 130-136.

7. Тульчинський Г. Я. Разум, воля, успех. О философии поступка / Г. Я. Тульчинський. - Л., 1990. - 214 с.

8. Філософія: навчальний посібник / [за ред. І. В. Бичка та ін.].

- К. : Либідь, 1991. - 456 с.

9. Філософський енциклопедичний словник / [за ред. В. Шинкарука]. - К. : “Абрис”, 2002. - 742 с.

10. Хрестоматия по истории философии / [сост. Н. Г Иванов].

- М., 1998. - Т. 1. - 448 с.

Размещено на Allbest.ru