Отже, розглянувши такі проблеми систематизації процесу модернізації української системи освіти, як поєднання традицій та інновацій, а також зарубіжного та вітчизняного досвіду, звернемося до такої систематизуючої ланки розвитку сучасної освіти, як орієнтація на зростаючу особистість, яка в міру переходу від одного ступеня до іншого все більш реально усвідомлює необхідність і порядок змін, виявляє все більшу активність і участь в їх реалізації. Саме людина має стати центральною ланкою системної модернізації освіти, чого в Україні, з нашої точки зору, поки що не відбувається. “Складна демографічна ситуація, перенасиченість ринку праці недостатньо кваліфікованими робітниками, перевиробництво в окремих сферах спеціалістів і неспроможність їх конкурувати в сучасних умовах ринкової системи створили ситуацію прихованої кризи в освіті. З одного боку, розвиток системи вищої освіти свідчить про здобутки вітчизняної професійної школи у галузях, де вимоги ринку досить жорстко вимагали вчасного реагування на запити замовників, з іншого - досить помітною є екстенсивність у ступені якості і професійної придатності випускників" [1, с.6]. В процесі модернізації вітчизняної освіти необхідно системно орієнтуватися не на розширення формальних засобів задоволення номенклатурних потреб держави, а виключно на потреби кожного громадянина в отриманні якісних освітніх послуг, що сприятимуть зростанню його особистісно-професійних компетентностей. Орієнтація на зростаючу особистість є фундаментальною ознакою будь-якої сучасної розвиненої системи освіти.

Людина в сучасному суспільстві є основним капіталом конкурентоспроможного розвитку, що перетворює освіту як середовище формування людського капіталу на ключовий елемент соціально-економічного та громадянсько-демократичного розвитку будь-якого національного суспільства. Тільки тоді в Україні розпочнеться реальна модернізація сектору освіти, коли в суспільній свідомості глибоко укоріниться пріоритет формування “людини інноваційної”. “У сучасній соціокультурній, освітній та економічній практиці інновації відіграють надзвичайно важливу роль, оскільки дають поштовх до розвитку, вдосконалення. Інновації, таким чином, є невід'ємною частиною в розвитку науки і культури в цілому та освітньо-педагогічної теорії зокрема, оскільки саме за допомогою інновацій освіта робить поступальний крок уперед. Крім того, інновації допомагають вирішити низку завдань, що дає змогу суттєво змінити наявний стан соціоекономічного і культурного буття. І навзаєм, саме освіта дає (навчає і виховує) людей, здатних на інноваційну діяльність. Підкреслимо, що інновація - не лише нововведення, а й здатність до переосмислення наявних теорій, усталених істин, правил та норм у науці, політиці, культурі тощо. Жодне нововведення не відбудеться, якщо мислення не буде інноваційним. У такому контексті перед нами постає проблема інноваційної людини” [2, с.10]. Особистість, що розвивається, набуває соціалізаційно-професійних компетентностей в освітньому середовищі, переходячи від одного до іншого ступеня освіти впродовж життя, має потенціал становлення в якості інноваційної людини, тим самим перетворюючись на ключовий елемент модернізації всієї освітньої системи. Людиноцентричність модернізації - основний чинник успішного реформування української системи освіти.

Ступенева освіта у поєднанні з принципом освіти впродовж всього життя здатна системно та безперервно навчати людину бути активним суб'єктом динамічного, інноваційно-інформаційного, глобалізованого світу. Тільки виховуючи компетентну та інноваційно-орієнтовану особистість, освітнє середовище держави закладає міцний фундамент для подальшого саморозвитку та успішної модернізації. “Сучасна освітня стратегія має бути зорієнтована на виховання якісно нового типу людини, для якої зміни є природнім способом існування суспільства та світу в цілому. Вона має легко переорієнтовуватись в своїй професійній діяльності, бути готовою до безперервного удосконалення фахового рівня, а також мати здатність віднаходити нові аспекти в суспільній чи економічній діяльності, проблематизуючи їх та заповнюючи ці лакуни. Тобто, важливим аспектом, на який має бути зорієнтована освітня політика держави, стає допомога людині у виявлені її творчих здібностей та їх подальшій реалізації. Саме творчі здатності особистості та перспективи, пов'язані з ними, стають ключовим ресурсом суспільно-економічного розвитку” [3, с.579]. Держава ж, що забезпечує кожному громадянину освітні можливості реалізації своїх творчих здібностей, тим самим розвиває якість власного людського капіталу, що є сьогодні ключовим показником конкурентоспроможності країни на регіональних та глобальних міжнародних ринках. Системність змін в освіті насамперед підтверджуються динамічним і безперервним зростанням якості людського капіталу, тобто компетентнісними показниками особистості, які вона набуває навчаючись впродовж всього життя.

Саме змінність, внутрішня динаміка, інноваційні трансформації відзначають сучасний суспільний і цивілізаційний поступ, що зумовлює необхідність формування в освітньому середовищі людини, здатної адекватно реагувати на такі динамічно-тенденційні перетворення соціуму. Та й сама освіта сьогодні має ставати все більш гнучкою, ступеневою, доступною і якісною, щоб всіляко відповідати на виклики інформаційного суспільства та задовольняти зростаючі потреби громадян у доступі до якісних освітніх послуг. “Життєвою необхідністю для установ, організацій, котрі функціонують у сучасному швидкоплинному конкурентному середовищі, є постійні зміни. Стосується це і системи освіти, особливо випереджальної, головним пріоритетом якої є розвиток здібностей до проблемного бачення ситуації, моделювання та використання принципово нових, нестандартних рішень. У суспільстві знань визначальним фактором успіху стає готовність і здатність людей адекватно сприймати, розуміти і творити новації" [4, с.211]. Враховуючи це, в основі модернізації української системи освіти має лежати системне зусилля кожного суб'єкта, причетного до згаданого процесу, спрямоване на підвищення динамічних, гнучких, доступнісних, інформаційно-технологічних властивостей освітнього середовища. Системна модернізація освіти передбачає, насамперед, забезпечення кожної особистості тими засобами навчання, виховання і науково-інноваційного пошуку, на основі яких вона буде вибудовувати індивідуальну освітню траєкторію.

Необхідно якомога глибше втілювати в освітнє середовище принципи індивідуальної варіативності навчання, що в українських навчальних закладах здебільшого відбувається формально та неефективно. Необхідно всіляко сприяти тому, щоб на кожному життєвому етапі людині надавалося якомога більше варіантів вибудовування власного навчально-виховного та науково-пошукового шляху особистісного самовдосконалення та професійного розвитку. “У вищій школі нині актуалізується варіативність освітніх послуг: ступенева освіта, друга спеціальність, індивідуальна траєкторія освіти, варіативна складова освітньо-професійної програми тощо” [5, с.145]. Таким чином, з нашої точки зору, основою систематизації модернізаційних змін в освіті має стати орієнтація на зростаючу особистість, яка в міру переходу від одного ступеню до іншого все більш реально усвідомлює необхідність і порядок змін, виявляє все більшу активність і участь в їх реалізації.

Така орієнтація може бути встановлена лише завдяки всебічному розвиткові безперервної освіти впродовж життя, в рамках якої людина гармонійно переходитиме від одного освітнього ступеня до іншого, від однієї набутої компетентності до потреби розвивати інші тощо. Модернізоване освітнє середовище має на основі інноваційно-гуманістичних методик і технологій “супроводжувати" людини протягом всього її життєтворчого шляху. “Реальною організаційною формою впровадження компетентнісного підходу до змісту освіти та організації навчального процесу є допрофільна, профільна, вузівська та післявузівська підготовка. Шляхи реалізації цієї підготовки:

1. Діагностика педагогом навчальних можливостей, рівня пізнавальних інтересів та професійних нахилів суб'єкта навчання.

2. Інформування щодо можливостей освітньої мережі.

3. Профільна орієнтація.

4. Орієнтація на особистість.

5. Курси за вибором.

6. Ступенева професійна освіта.

7. Післядипломна освіта” [6, с.78].

Така чи будь-яка інша подібна структура модернізованого освітнього середовища держави буде здатна забезпечити варіативні компетентнісні вимоги кожного суб'єкта навчально-виховного процесу. Сьогодні найактуальнішою проблемою залишається пробудження волі всіх суб'єктів національного освітнього простору до впровадження первинних етапів системних модернізаційних змін.

Насамперед, ця воля має реалізуватися в сфері управління системою освіти, яке, реагуючи на сучасні європейські вимоги, просто змушене переходити з адміністративно-номенклатурного шляху керівництва освітою “зверху" до нових форм демократично-гуманістичного, ініціативно-суб'єктного, самоуправлінського стилю самоорганізації національної інноваційно-прогресивної освітньої системи. “Особистісно-орієнтоване управління слід розглядати як цілеспрямовану взаємодію суб'єктів, покликану забезпечити підвищення ефективності освіти через її спрямованість на людину шляхом створення умов для особистісного психосоціального зростання кожного суб'єкта - учасника навчально-виховного процесу" [7, с.323]. Особистісно орієнтована освіта вже є не орієнтиром, а справжньою вимогою часу. Нерозуміння цього в управлінському апараті української освіти або ж пусте декларування принципів особистісно орієнтованого управління, навчання і виховання може зрештою вилитися в неподоланий розрив між українською освітою та єдиною європейською освітньою сім'єю.

Для того, щоб не стався такий катастрофічний сценарій, українська освіта потребує нагальної системної модернізації. Однією з її основ має бути чітка орієнтації всіх освітніх структур на зростаючу особистість, на її активну суб'єктну участь в освітньому процесі, на надання їй можливості самостійно формувати власну індивідуальну навчально-виховну траєкторію орієнтовану на все життя. Сьогодні в освіті людина має отримувати не замкнутий комплекс знань, але можливість творчого самовиявлення в особистісно-компетентнісний спосіб. “Сцієнтистський (знаннєцентричний) підхід до навчання не відповідає реаліям постіндустріального суспільства, в якому виробляються величезні обсяги інформації. Акцент у сучасній освіті переноситься з предметного змісту на операційні уміння особистості орієнтуватися в інформаційному просторі, знаходити, опрацьовувати і застосовувати потрібну інформацію у власній діяльності. Отже, успішність навчання залежить від того, наскільки ефективно використовуються сучасні технології і засоби навчання, чи створено належний доступ до інформаційних ресурсів, чи дозволяють умови і терміни навчання оволодіти необхідними компетентностями” [8, с.10]. Отже, в процесі системної модернізації української освіти всі організаційні, технологічні, навчально-виховні та інші зусилля мають бути спрямовані на забезпечення можливостей кожної людини реалізовувати особистісну освітню траєкторію впродовж всього життя.

Навчання впродовж життя є інтегративним елементом усього життя людини, коли здійснюється тісний взаємозв'язок базової й додаткової освіти. У такому контексті освіта впродовж життя містить: підвищення кваліфікації, перепідготовку, післядипломну освіту, набуття нових знань на різних курсах, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту. Реалізація будь-якої професійної освіти впродовж життя в різних її формах проходить успішніше, коли ґрунтується на таких принципах:

наступності базової та додаткової освіти;

взаємозв'язку організації освіти дорослих та їх самоосвіти;

гнучкості й диференціації змісту;

єдності навчання з практичною діяльністю;

стимулювання [9, с.21].

Таким чином, впровадження та розвиток ефективної системи освіти впродовж життя в рамках національної системи освіти необхідні для повноцінної модернізації національного освітнього простору та наближення його стандартів до вимог єдиного європейського простору освіти і науки. Окрім того, саме освіта впродовж життя є необхідним елементом інтенсифікації взаємодії національної системи освіти з економічною системою країни.

Сучасний досвід освітніх систем розвинених країн засвідчує, що одним з найефективніших способів організації модернізованої освіти є безперервна освіта на основі ступеневого принципу, яка дозволяє кожній людині активно самоідентифікуватися та соціалізуватися на кожному етапі особистісного саморозвитку. “Соціалізація особистості в процесі ступеневої освітньої підготовки позитивно впливає на формування ідентичності особистості, зокрема, таких структурних компонентів ідентичності, як рефлексія, статева ідентичність, самооцінка ідентичності, складова часу, валентність ідентичності” [10, с.102]. Таким чином, системна модернізація української освіти має, з нашої точки зору, орієнтуватися на забезпечення кожному суб'єкту можливості ступеневого руху по лініє індивідуальної навчально-виховної траєкторії впродовж всього життя.

Сучасні динамічні і, багато в чому, кризові соціально-економічні умови ставлять значну кількість людей в ситуацію необхідності постійно підвищувати чи, навіть, змінювати свої особистісно-професійні компетентності, що особливо актуалізує в рамках модернізаційного впровадження ступеневої освіти такий її сегмент, як післядипломна освіта, а також отримання наукового ступеня. “Останнім часом вища освіта, аспірантура та докторантура переживають епоху ренесансу (у кількісному вимірі). Суттєве зростання чисельності студентів ВНЗ, аспірантів і докторантів зумовлено: по-перше, зміною структури сукупної робочої сили, що відбулась у період трансформаційних перетворень останніх десятиліть. У цей час в результаті різкого скорочення обсягів виробництва, банкрутства промислових, аграрних, кредитних організацій і підприємств, хронічного недовантаження виробничих потужностей у багатьох галузях значно скоротилась кількість робочих місць, що потребують спеціалістів, зокрема технічного профілю; по-друге, зміною суспільних “установок” людей, які пов'язували зростання добробуту населення з рівнем освіти та кваліфікації, що привело до посилення дій, спрямованих на підвищення як власної освіти, так і своїх близьких, зокрема дітей; по-третє, необхідністю отримання другої та іншої освіти під впливом як змінених вимог виробництва, так і уявлень про те, що реалізувати себе як спеціаліста за першою фаховою підготовкою людина не зможе" [11, с.5]. Якщо ж в країні функціонуватиме розвинена модернізована система ступеневої освіти, це зумовить зростання рівня компетентнісно-фахової захищеності населення, адже кожна людина протягом будь-якого періоду власного життєвого шляху зможе отримати доступні освітні послуги, спрямовані на підвищення чи зміну індивідуальних компетентнісних можливостей.

Системною вимогою до сучасного спеціаліста є гнучкість і варіативність мислення, здатність знаходити альтернативні шляхи вирішення проблемних ситуацій, чому можна навчитись, лише перебуваючи у варіативно-ступеневому середовищі національної освіти. “Відповідно до ступеневої освіти підготовка фахівців орієнтована на мобільність і мінливість соціальної і виробничої діяльності, адаптація до яких виступає як одна з ознак рівня освіти; забезпечення випускникам можливості здійснювати професійну кар'єру при одночасному дотриманні ними принципів соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей і моралі; диференціація вимог до характеру і змісту освіти і професійної підготовки фахівців з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів. При цьому якість вищої освіти трактується як сукупність якостей особи, що відображає її професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і обумовлює здатність задовольняти як особисті духовні і матеріальні потреби, так і потреби суспільства, а якість освіти випускників вищого навчального закладу окрім іншого відображає здатність задовольняти відповідно до соціальних норм суспільні вимоги до виконання майбутніх соціально - професійних ролей; відповідати за свої соціально важливі рішення; задовольняти прагнення соціального статусу та престижу” [12, с.91]. Таким чином, в рамках ступеневої освіти уможливлюється здійснення системної орієнтації на зростаючу особистість, яка в міру переходу від одного ступеня до іншого все більш реально усвідомлює необхідність і порядок змін, виявляє все більшу активність і участь в їх реалізації, набуває властивостей висококомпетентного реагування на проблемні ситуації, що постійно виникають в сучасному динамічно-змінному соціальному, економічному, політичному середовищі.

Сьогодні надзвичайно важливо в реаліях функціонування української освіти в черговий раз актуалізувати цінності, які постійно декларуються політиками і чиновниками на різних рівнях, але ніяк не реалізовуються в практиці педагогічного, навчально-виховного, організаційно-освітнього простору країни. Серед таких цінностей, з нашої точки зору, ключовими є:

особистісна орієнтація вищої освіти;

розвиток освіти, як відкритої державно-суспільної системи;

запровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій;

інтеграція вітчизняної вищої освіти до європейського та світового освітніх просторів;

перехід до динамічної ступеневої підготовки фахівців, що дає змогу задовольняти можливості особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямком, відповідно до її здібностей, та забезпечити її мобільність на ринку праці;

реформування українська система освіта

формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б інтересам особи та потреби кожної людини і держави в цілому;

підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання протягом всього життя;

формування національних і загальнолюдських цінностей [13, с.5].

Важливо відмітити і те, що ступенева освіта є вимогою часу, зумовленою конкретними чинниками соціально-економічного, громадянського, освітньо-організаційного розвитку. Серед засад і факторів, що привели до виникнення концепції ступеневої освіти, називаються:

демократизація суспільства, формування нових соціально-економічних структур, їх орієнтація на ринкові відносини, жорстку професійну конкуренцію;

необхідність розмежування двох процесів, що є основою діяльності вищого навчального закладу, - освіти та професійної підготовки. Відповідно до ступе - невої освіти підготовка фахівців (IV ступеня) орієнтована на мобільність і мінливість соціальної й виробничої діяльності, адаптація до яких виступає як одна з ознак рівня освіти;

забезпечення випускникам можливості здійснювати професійну кар'єру при одночасному дотриманні ними принципів соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей і моралі;

диференціація вимог до характеру та змісту освіти й професійної підготовки фахівців з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

введення механізму об'єктивного педагогічного контролю з визначення результатів діяльності системи вищої освіти й навчальних досягнень тих, хто навчається [14, с.187].

Отже, з огляду на проблему особистісної орієнтації в рамках ступеневої освіти впродовж всього життя, постає нагальна необхідність реалізації сформульованих принципів в освітній реальності нашої країни. Лише за таких умов українська освіта матиме шанси на випереджальний розвиток та навздогінну модернізацію, необхідну для повноцінного приєднання до європейської освітньої сім'ї. “Щоб прийняти історичний виклик ХХІ століття, освіта має носити випереджальний характер, тобто бути націленою на майбутнє, на розв'язання проблем нового століття, розвиток ключових компетенцій вихованців, формування у них проектної культури, нових способів мислення й діяльності” [15, с.15]. Така освіта має всіляко розвивати орієнтацію на зростаючу особистість, яка, переходячи від одного до іншого освітнього ступеня впродовж всього свого життя, стає все більш активним суб'єктом модернізації національної системи освіти. Модернізація не є виключно справою політиків чи чиновників. Її ефективна реалізація можлива лише завдяки активності кожного суб'єкта національного освітнього простору.

Освіта в своїх модернізаційних, інноваційних, інформаційно-технологічних вимірах, таким чином, має орієнтуватися на потреби кожної людини в особистісному та професійно-компетентнісному розвитку впродовж всього життєвого шляху. Така насправді модернізована освіта сприятиме гармонізації взаємодії людини із соціальним середовищем, адже призведе до формування як інноваційного суспільства, так і інноваційної людини. “Інноваційність суспільства полягає, насамперед у створенні можливостей для реалізації потенціалу кожної особистості, її постійного розвитку та саморозвитку. Нова інформаційна ера розвитку людства актуалізує створення нових освітніх систем, вироблення нових моделей навчання, орієнтованих на людину, її духовність та творчі здібності. В царині освіти відбувається перехід від навчання до освіченості, визнається пріоритет мислення над засвоєнням суми знань. Освітній ресурс в умовах інформаційного середовища спрямовується на підготовку творчої особистості, яка виявляє здатність інноваційно підходити до запропонованих завдань. Водночас, сучасна царина освіти ґрунтується на діалектичній єдності традицій та інновацій як одному із факторів саморозвитку суспільства" [16, с.564]. Отже, особистісна орієнтація освітнього простору, є одним із ключових чинників успішної реформи освіти. Його врахування виведе Україну на новий рівень освітньої конкурентоспроможності на європейському на світовому ринках сучасних освітніх послуг.

Список використаних джерел