Провідні вектори інтернаціональних змін в структурі сучасного університету: опозиція культури та виробництва

Виклад основного матеріалу

Боротьба інновації з традицією є однією з головних рушійних сил історії, при чому не лише в рамках соціоекономічного буття людства, але й в сфері його культурного розвитку. Зміна ідеалів, цінностей, смислів існування членів суспільства продиктований як зовнішньою так і внутрішньої необхідністю соціуму. З одного боку, поштовхом до новоутворень на фоні ортодоксальності минулого слугують кількісні показники - ріст населення, вікові зміни окремих держав, тривалість життя та смертність, а з іншого і внутрішні необхідності - ріст масштабів світової комунікації, мультикультуралізм, падіння релігійних та соціальних догм, виникнення та трансформація феномену моди та “потоковості” актуального тощо.

З падінням Радянського Союзу стало очевидним, що найбільш успішним на світовій арені може бути лише те суспільство, що швидко та оптимально пристосується до вимог новітнього “символічного” капіталізму. Варто розуміти, що цій формі суспільного ладу характерна екстраполяція ознак економічного виробництва на невиробничі сфери соціального буття - мистецтво, культуру, духовність, тощо.

Не оминають ці явища і одну з найдревніших форм розвитку індивіда в соціумі - освіту [1, с. 15]. Вплив капіталізаційної адаптації на сферу навчання теперішніх генерацій є досить очевидним та безповоротним. Тим більше, не дивно, що найбільшого резонансу до цих перетворень зазнає вища ланка освітньої системи, оскільки саме вона орієнтована на остаточний випуск трудових ресурсів та зорієнтована на майбутній дохід [6, с. 13-14]. В епоху інформаційної революції вища освіти стає і ще більш залежної від економічної необхідності, оскільки не може залишаться осторонь наростаючій домінації технічного мислення в Західній та Східній культурах. Найяскравішим зразком втілення новітнього капіталізму в сучасній культурі є трансформація сучасних університетів, яка болісно проходить від першої половини ХХ століття та продовжує здійснюватися в наші часи, що аналізується в багатьох працях [4; 5; 9; 10 та ін.].

З огляду на це виявляється досить актуальним розглянути процес трансформації сучасного університету в контексті світових мультикультурних та глобально економічних викликів.

Університет - це фундаментальна інстанція європейського духу, традиція, що веде свої початки ще від античного “лікею”. Акумуляція знань саме як цінності, а не необхідної інформації, в першу чергу пов'язувався з цим закладом західної культури. Навчання в університеті завжди позиціонувалося як дещо елітарне, не в вульгарно буржуазному сенсі, а скоріше в значенні духовної відданості та самопожертви в пізнанні світу. Саме з цим пов'язаний “класичний” університет Гумбольдта, включаючи в себе також ідею тісного зв'язку між дослідницькою роботою та навчанням. Університет в свої ортодоксальні часи - кінець ХУІІІ-ХІХ століття, був значно більш віддаленим від питань виробництва, ніж сьогодні. Наукові винаходи втілювалися у масове виробництво значно повільніше, а знання позиціонувалися тоді як прибуток лише у далекоглядній перспективі.

З початком науково-технічної революції в І половині ХХ століття, звужується фундаментальний проміжок між процесом виготовлення та науковим відкриття. Чи не останню роль у цьому зіграла оптимізація двигуна внутрішнього згорання та винахід конвеєрного виробництва Г.Фордом, що зуміло продемонструвати, настільки стрімко та масово наука може дати прибуток [5].

Сутність європейського університету полягає в нерозривній єдності різних за своїм прагматичним призначенням цілей, що робить його “застарілим” в сучасній строго функціональній системі. Як слушно зазначив з цього приводу К.Ясперс в відомій роботі “Ідея університету”: “Університет - професійна школа, світ навчання, дослідницька установа. Між цими трьома можливостями виникає “або-або” і ставиться питання про те, чого ж власне хочуть від університету; адже він не може вирішувати все, йому слід визначити для себе одну мету. В цьому останньому сенсі і вимагають ліквідації університету, а замість нього становлення спеціальних професійних шкіл, освітніх шкіл - останніх у формі особливих факультетів, які повинні служити тільки освіті- і дослідницьких установ. Однак, в ідеї університету ці цілі утворюють нерозривну єдність. Одна мета не може бути відокремлена від решти без того, щоб не ліквідувати духовну сутність університету і водночас не загинути самій” [7, с. 66].

Чиможна в сучасній ситуації сказати щоб університет зберігся? Які завдання перед ним стоять? Під впливом вимог соціальної необхідності ВНЗ виходять на ринок швидко змінної інформації, де істинність знання зміщується в сторону актуальності та доцільності. В таких умовах традиційність університету показує себе застарілим архаїзмом, оскільки знання які він акумулює можуть стати не актуальними одразу ж після випуску студента. Саме тому сутність цих закладів переживає фундаментальні зміни, що зазнають як позитивних так і негативних інтерпретацій із зовні.

Питання реформації університету впирається в найбільш давнє освітнє запитання сформоване ще Аристотелем: “Чи є знання самоцінним, чи в знання потрібно отримувати лише з розрахунку на здійснення персональної діяльності?”. Слід навчати “філософа” чи функціонера? В цьому векторі розвивається основна полеміка сучасної вищої школи на Заході.

Аби оптимально проаналізувати фундаментальні зміни в сучасних “вишах” доречно буде звернутися до наукового досвіду професора Вісконсінського університету К.Олдса та професора університету Брістоля в Великобританії С.Робертсон. Усвоїй науковій програмі “Globalizing Higher Education and Research for the Knowledge Economy” останні намагаються виділити ті специфічні новоутворення, що супроводжують систему вищої освіти в Америці та Європі [8].

Перший аспект трансформації на який звертають увагу дослідники - це екстеріоризація університетської системи. Її сенс ґрунтується на виходах внутрішніх, локалізованих функцій університету, за межі його фактичного розташування. Для прикладу, Олдс та Робертсон наводять Університет U'Cite Франції, що займає територію в 34 гектари в рамках 14 округів Парижу. Студенти в цьому закладі згруповані в національні спільноти, що нагадує дещо подібне до особливого університету “Об'єднаних Націй”. “U'Citeможе вважатися продуктом попередньої епохи, яка є більшою мірою відображала “міжнародну” уяву і рамки, що віддзеркалюють дуже сильне домінування державно-національного мислення” [8, с. 1].

Автори зазначають, що заснування цього університету в 20-х роках ХХ століття було своєрідним передбаченням наростання актуальності інтеркультурного діалогу в нашу епоху. Тим не менш, не дивлячись на фактичне об'єднаннях представників різних національностей, вони все ж залишаються відмежованими на основі старих “національних категорій”. Це пов'язано з тим, що університет, по суті, випередив свій час, здійснивши в 1925 році те, що неможливо подекуди й сьогодні. Цей Університет є окремим випадком виникнення вищої освіти в вигляді функції міського регіону, що дозволяє розвинути занедбані регіони міста, що, по суті, було й здійснено університетом в 14 окрузі Парижу після І Світової Війни. В той же час, простір французького університету є своєрідним прикладом того, як може розвиватися університет в сучасній епосі. “Простір U'Cite відображає утворення службового місця, простору для виробництва знання, простору для формування суспільних відносин, який не пов'язаний з якимось одним університетом, водночас розробляється основа для наявності мобільних студентів за обміном на відмінних територіях на протязі тривалих періодів часу” [8, с. 4].

Університет Парижу став одним з перших мультикультурних університетів Європи. Це одна з тих необхідних інстанцій, в яких можлива дійсна універсалізація світової спільноти. Звичайно, сважко назвати університетом з традиційної точки зору, він не має під собою певної духовної традиції. Але разом з тим, в його лоні ось уже майже 90 років формуються новоутворення міжнаціональних цінностей, саме тих, які в рамках соціально- економічної комунікації просто не можуть здійснитися. Спільні корені інтелектуальної еліти стають спільною основою для фондування нових смислів та значень, обміну можливостями та думками між Заходом та Сходом, Півднем та Північчю. “З одного боку, вища освіта живить на розвиток суспільства та економіки, а з іншого боку, вона також перетворює людські життя. Іншими словами, вища освіта, відіграє значну роль у вихованні людей і будівництві (світового) громадянства та суб'єктивності. Вона може підвищити ступінь розуміння смислів існування, і допомогти розвинути соціальні навички для навігації злетів і падінь складних шляхів життя” [8, с. 5].

З метою розуміння головних причин глобалізації університетів Олдс та Робертсон намагаються виділити головні фактори, що впливають на трансформації в сучасній системі освіти.

1. Демографічні зміни, пов'язані з збільшенням кількості населення в три з половиною рази (з 2 мільярдів в 20-х роках ХХ століття до 7 мільярдів в 2014 році).

2. Економічний розвиток та реконструкція, що спричинюють залежність господарства від висококваліфікованих кадрів.

3. Урбанізація світового населення внаслідок якої більш як половина населення живе у містах. Це призводить до все більшого росту значення міста в утворенні між культурних зв'язків.

4. Падіння колоніалізму та тоталітарних режимів, що призводить до зменшення пригнічення людської мобільності в окремих регіонах.

5. Структурна трансформація вищої освіти в вигляді “масифікації”, яка описує присутність усе більшої частки в суспільства в сфері найвищої ланки навчання. Включення університетів та коледжів в способи життя великих мас населення.

6. Новітні технічні перетворення та відкриття, що дозволили розширити систему навчальних зв'язків.

7. Пришвидшення впливу торгівельно орієнтованої ідеології. Що призводить до зменшення частки державного капіталу в освіті, і відкриває шлях для координаційних впливів із зовні (корпоризація).

8. Домінування англійської мови в найвищих ланках освітньої системи. Особливо на рівні магістра.

9. Поява глобальної аудиторної культури, що призводить до універсалізації та “зрівняння” культур, їх відкритістю для зовнішнього споглядання та змін пов'язаних з цією можливістю.

10. Ріст впливу приватного сектору на арені освітніх послуг. Цей фактор спричиняє збільшення прибуткових вимог від освіти, а також розширення кола зацікавлених в її змінах осіб [8, с.5].

З огляду на такі фактори впливу, виникає нове завдання сучасних університетів. Воно полягає у тому, щоб зробити знання універсальними, такими що пристосовуються до усіх видів культур та національностей. Ця нова мета спричиняє як втрату так і появу фундаментальних ознак західного університету.

Англійсько-американське дослідження визначає присутність трьох головних підрозділів структурних трансформацій вищих закладів: “в нинішній “глобальній” епосі, в якій опиняються університети, ми спостерігаємо появу: (I) нових логік; (ІІ) нових моделей, що організовують і сполучають інтернаціоналізаційні процеси і (III), нових механізмів і практик, кожен з яких є міняють природу університетів, а також пов'язаних з ними глобальних слідів, секторів, в яких вони працюють, та відносин між секторами та економічним зростанням в цілому” [8, с. 9]. Університети впорядковуються за новою логікою, приймаються нові моделі та діючі механізми їх функціонування. До прикладу вже згаданий університет виникає як спроба до після воєнного порозуміння різних націй та культур.

Механізми. Механізмів досить багато і вони досить специфічні та індивідуальні. Ми чуємо, для прикладу, про міжнародну систему спільних акредитаційних рівнів (подвійних і повністю спільних ступенів), про дослідження за кордоном, про організацію філій, про онлайн системи MOOC, спільні ради, спільні програми, меморандуми про співрозуміння (МОВ), спільне видання робіт в установах тощо. Цей список можна продовжити.

Моделі. З огляду на необхідність інтернаціоналізації ВНЗ в просторі сучасної глобалізації, Олдс та Роберсон обґрунтовують чотири можливих моделі їх залучення в інтернаціоналізацію:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Імпортна модель. Ця модель є ортодоксальним підходом до інтернаціоналізації. Найбільш широкому сенсі може бути проілюстрована як заснування кампусів університетами закордоном, або ж співвикористання останніх з місцевими закладами. Також сюди відноситься і заснування керівництвом іноземних програм, полісів, проектів для отримання навчального ступеня іноземними студентами, або ж, навіть, заснування іноземного факультету. В такій моделі кампус є головною інстанцією, що допомагає студентам навчатися в інших закладах цього ж міста. Більшість університетів в даний час працюють за цією моделлю.

Експортна модель. Пов'язана із збереженням ядра іноземного факультету в центральному кампусі для виробництва і розповсюдження знань. Глобалізація отриманої інформації відбувається через експорт курсів, які викладаються з меж “домашньої” локації факультету, тобто центрального кампусу. Перельоти представників факультету для викладання закордоном також відносяться до цієї моделі. Сюди також входять новітні технологічні курси, що використовуються для дистанційного викладання. Ця модель комбінуванні з іншими Партнерська модель. Ця модель має місце в рамках університетів для яких інтернаціоналізація диктується вимогами держави, чи іншої зовнішньої офіційної інстанції та має бути найбільш точно регламентована законом. Сфера дії цього партнерства може бути найрізноманітнішою - обмін студентами та факультетами, спів залучення в процес навчання та дослідження, та, навіть, спів заснування нових вищих шкіл та університетів. Наприклад, UW-Madison - NazarbayevUniversityProject- дослідницький університет заснований в Астані, Казахстан, спільними силами казахських та американських освітян.

Заклад А Заклад Б

Мережева модель. Така модель, певною мірою, використовує ознаки усіх інших моделей загалом, та є найменш застосованою в даний час. Вона пов'язана із злиттям різних географічно віддалених інституцій в одне ціле, або ж заснування географічно віддалених галузевих (а не філіальних) кампусів в інших країнах.

Справжня мережа модель має під собою строгу ієрхічну співзалежність утворених кампусів, що мають спільні стандарти якості та важливі ролі у єдиному завданні виробництва знань. Така модель уже зобов'язується до спільного використання ресурсів, а отже, вона є найбільш ризикованою з усіх інших моделей. Мережева модель добре функціонує в великих мегаполісах світового значення, оскільки в таких містах присутня необхідна інфраструктура інтернаціональних та транспортних зв'язків [8, с. 14-16].

Логіки. Проблема нової логіки розвитку університету відноситься до загального питання про сенс “моди” на інтернаціоналізацію. Чому глобалізація ВНЗ стає “брендинговим засобом” в новітньому комунікаційному просторі світової економіки? Для чого потрібні ці перетворення?

Відповідей на ці питання є досить багато, автори запропонованої нами потрійної атрибуції інтернаціональних змін вищої освіти, пропонують для ознайомлення таку структуру інтернаціоналізаційної доцільності:

І. Корпоратизація. Пов'язано з новою теорією публічного менеджменту, яка застосовує закономірності бізнесу (закони ризику, збереження ресурсів, розширення ринків т.п.) для збільшення ефективності та продуктивності соціальних систем, в даному випадку вищої освіти.

Порівняльний конкурентивізм. Ця логіка перетворень задається питання про те, що ми можемо виготовити (продати, чи отримати глибший об'єм) з більшою перевагою ніж наші конкуренти. Відповіді на ці питання в різних аспектах приводять “виші” та міністерства до глобалізації.

Конкурентне порівняння. Виходить з позитивної відповіді на питання про ефективність аналогічного запозичення ознак роботи однієї одиниці системи (факультету, університету, регіону, тощо) з іншою одиницею чи структурою. З цієї логіки створюють рейтинги світових університетів, щоб сформувати напрямки “успішної” зміни ВНЗ, тобто сформування головних “трендів” освітніх нововведень.

Кооперація. Полягає у доцільності співпраці між різними системами освіти за для регулювання нестабільної та конкурентної ситуації на ринку освітніх послуг. Головна ідея цієї логіки полягає в більш безпечній позиції “в клубі світових університетів”, а ніж поза ним, де ти на одинці з проблемами капіталізму. Яскравим прикладом дієвості цієї логіки є створення освітніх консорціумів.

Все різноманіття змін в системі вищої освіти призводить до того, що університет це уже не зовсім та інстанція культури, що супроводжувала Європейську епоху Нового Часу [2; 3]. В епоху інформаційного капіталізму ВНЗ,по суті, стають безпідставними засобами економіки. Добре це чи погано, уде питання більш глибокої філософської рефлексії. Як зазначив Б.Рідінгс у своїй книзі “Університет в руїнах”: “Сьогоднішній Університет - це інститут, який втрачає потребу в трансцендентальному обґрунтуванні своєї функції. Університет тепер перестає бути просто Університетом епохи модерну, тому що відтепер йому для функціонування не потрібний великий наратив культури, будучи бюрократичним інститутом досконалості, він здатний інкорпорувати нескінченне внутрішнє розмаїття, не вимагаючи об' єднання безлічі різних ідіом в ідеологічне ціле” [4, с. 265].

Відтак, в рамках невеликого дослідження нами було здійснено загальний аналіз головних сценаріїв трансформації сутності університетів в контексті глобалізації. Ми показали, яким чином навчальні заклади стикаються з викликами новітньої капіталістичної системи.

Було розведено поняття знання як цінності та інформаційного знання. Ядро цих процесів лежить в основі науково-технічної революції, після якої звужується фундаментальний проміжок між науковим відкриттям та виготовленням техніки.

На основі наукового досвіду К.Олдса та С.Робертсон було обґрунтовано феномен екстеріоризації сучасної університетської системи. На прикладі університету Парижу було показано витоки та ознаки мультикультурного навчального закладу. Ми розкрили головні фактори, що зумовлюють глобалізацію ВНЗ, обґрунтували їх активну присутність в освітній сфері світової комунікації. Відмежували три структурних рівні впровадження інтернаціональних атрибутів в структуру вищої освіти. Вони пов'язані з впровадженням: нових логік, нових моделей і нових механізмів та практик, кожен з яких міняє природу університетів.

З огляду на отримані результати ми повернулися до питання про філософський та прагматичний сенс існування університету як такого. Ствердили факт, за яким ВНЗ втратили зв'язок з ідеологічністю національних держав та наративами народної культури, що призвело до виникнення якісно нового закладу - мультикультурного виробництва та передачі знань.

Список використаної літератури

1. Кремень В. Філософіяосвіти XXI ст. / В.Кремень // Персонал. 2003. №1. С.7-10.

2. НьюменДж.Г. Идеяуниверситета / Дж.Г. Ньюмен; [пер. с англ. К.И. Овидиенко]. Минск: БГУ, 2006. 241 с.

3. Ортега-и-Гассет X. Миссияуниверситета / Х.Ортега-и- Гассет; [пер. с исп. М.Н. Голубевой]. Минск: БГУ, 2005. 104 с.

4. Ридингс Б. Университет в руинах / Б.Ридингс; [пер. с англ. А.М. Корбута]. М.: Изд. ДомГос. ун-та - Высшейшколыэкономики, 2010. 304с.

5. Скотт П. Глобализация и университет / П.Скотт // Вестник “AlmaMater”. 2000. №4. С.3-8.

6. Тоффлер Э. Шок будущего / Э.Тоффлер;[пер. с англ. Ярмолаева Л.]. М., 2003. 451 с.

7. Ясперс К. ИдеяУниверситета / К.Ясперс; [пер. снем. Т.В. Тягуновой]. Минск: БГУ, 2006. 159 с.

8. OldsK.,RobertsonS.L. Globalizing Higher Education and Research for the Knowledge Economy / K.Olds, S.L.Robertson. B.: “Coursera”, 2014. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.coursera.org/course/globalhighered.

9. Scott P. Massification, InternationalizationandGlobalization // theGlobalizationofHigherEducation.BickinghamPress, 1998. 208 p.

10. Stewart V.A. World-Class Education: Learning From International Models of Excellence And Innovation / V.Stewart. NY Press, 2012. 190 p.

Размещено на Allbest.ru