Професійно-педагогічна підготовка викладачів вищих економічних навчальних закладів як наукова проблема

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА ПІДГОТОВКА ВИКЛАДАЧІВ ВИЩИХ ЕКОНОМІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА

Олександр Шпак, доктор педагогічних наук, професор

Ганна Романова, доктор педагогічних наук

Наталія Примаченко, кандидат педагогічних наук

м. Київ

Анотація

Сучасний стан розвитку освіти в нашій країні потребує підвищення ролі педагога, викладача, оскільки саме педагогічна діяльність спрямована на духовний та інтелектуальний розвиток нації, становлення особистості та формування професійної компетентності фахівця.

Українські педагоги, зокрема й викладачі вищої школи, мають бути провідниками національних освітніх і культурних традицій та, водночас, реалізовувати світові освітні тенденції у своїй професійній діяльності.

Ключові слова: економічна освіта, професійно-педагогічна підготовка, педагог-професіонал, технології навчання, професійна компетентність.

Современное состояниеразвития образования в нашей стране требует повышения роли педагога, преподавателя, поскольку именно педагогическая деятельность направлена на духовное и интеллектуальное развитие нации, становления личности и формирования профессиональной компетентности специалиста.

Украинские педагоги, в том числе и преподаватели высшей школы, должны быть проводниками национальных образовательных и культурных традиций и одновременно реализовывать мировые образовательные тенденции в своей профессиональной деятельности.

Ключевые слова: економическое образование, профессионально-педагогическая подготовка, педагог-профессионал, технологии обучения, профессиональная компетентность.

The current state of education development in our country needs enhancing the role ofpedagogue, tutor, because the pedagogical activity addressed to spiritual and intellectual development of the nation, identity formation and formation of vocational competence of professional.

Ukrainian pedagogues in particular the tutors of Higher School should be leaders of national educational and cultural traditions and should implement the world educational trends in their professional activity.

Keywords: economical education, vocational and pedagogical training, pedagogue-professional, educational technologies, vocational competence.

Постановка проблеми. Сучасна освіта тими, хто здійснює педагогічну діяльність. має гуманістичну спрямованість, разом Педагогічна теорія та практика свідчать про певні із тим зрозуміло, що її втілення розбіжності між ідеалами та реальністю. неможливе без сприйняття гуманістичних ідеалів На сьогодні достатньо гострою є проблема професійно-педагогічної підготовки викладачів вищих непедагогічних навчальних закладів, зокрема економічних. У психолого-педагогічній літературі визнаним є факт, що педагогічний персонал вищих непедагогічних навчальних закладів здебільшого не має спеціальної ані психологічної, ані педагогічної підготовки, тож очікувати від викладачів вищої школи високої психологічної й педагогічної культури немає підстав [12, 292]. Педагогічна освіта досі залишається переважно орієнтованою на підготовку шкільних учителів, діяльність яких суттєво відрізняється від діяльності викладача ВНЗ. Таке становище певною мірою відображають затверджені наказом МОН № 998 від 31.12.2004 р. Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в європейський освітній простір, де основна увага приділяється педагогічній освіті вчителів школи.

Проте з розвитком вищої освіти відбувалося і формування ідеалу викладача - образу професора університету, який характеризується численністю наукових знань; наявністю власної школи викладання; педагогічною майстерністю; вільнодумством; честолюбством вченого; толерантністю. Постає питання, як досягти такого ідеалу сьогодні і чи можливо це без спеціальної професійно-педагогічної підготовки.

У ст. 48, п. 1 Закону України "Про вищу освіту" (2002 р.) зазначається "Посади педагогічних і науково-педагогічних працівників можуть обіймати особи з повною вищою освітою, які пройшли спеціальну педагогічну підготовку" [7]. Відповідно до згаданих вище Концептуальних засад розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в європейський освітній простір психолого-педагогічна підготовка передбачає вивчення, крім традиційних навчальних дисциплін (дидактика, теорія виховання, історія педагогіки, загальна психологія, педагогічна і вікова психологія), порівняльної педагогіки, основ педагогічної майстерності, соціальної психології та інших навчальних дисциплін, які визначаються з урахуванням особливостей спеціальностей. На жаль, означені вимоги щодо спеціальної педагогічної підготовки викладачів непедагогічних ВНЗ сьогодні на практиці не виконуються. У ВЕНЗ викладання спеціальних дисциплін переважно забезпечують викладачі, які мають лише фахову підготовку.

Отже, існує суперечність між визнанням необхідності професійно-педагогічної освіти у викладачів ВНЗ та її відсутністю у переважної більшості викладачів вищих економічних навчальних закладів.

Проблема підготовки викладачів вищої школи, зокрема економічної, виникла не сьогодні й залишається актуальною. Корінням вона сягає радянських часів, коли не існувало загальної системи підготовки викладачів вищих навчальних закладів. Оновлення сучасної освітньої парадигми висуває нові вимоги щодо підготовки викладачів. Зокрема, втілення ідей гуманізації та індивідуалізації освіти неможливе без опанування викладачами вмінь визначати та враховувати у навчанні психологічні особливості студентів. Запровадження Болонських ініціатив, уведення кредитно-модульної системи передбачає оволодіння викладачами відповідною педагогічною технологією. Застосування дистанційного навчання також потребує спеціальної підготовки. Ми повністю погоджуємося з думкою О.М. Спірна, який зазначає, що однією з особливостей розвитку системи вищої освіти в інформаційному суспільстві є поглиблення автономії викладача, зокрема розширення повноважень щодо зміни змісту, структури, впровадження новітніх педагогічних технологій і методик вивчення дисципліни та підвищення відповідальності викладача за результати професійної підготовки фахівців.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Питання, пов'язані з підготовкою викладачів на рівні вищої школи, потребують нагального розв'язання. Цим питанням присвячені праці, C.C. Вітвицької [2], Н.В. Гузій [3], В.А. Козакова [4], Л.П. Пуховської [9], О.М. Пєхоти [6], Ю.Г Фокіна [10] та ін. Так, Я. Бельмаз зазначає, що Україна лише намагається робити перші кроки в напрямі спеціальної підготовки викладачів ВНЗ, тоді як у США вже нагромаджено певний досвід розв'язання цього питання, втіленням чого є національна програма "Підготовка майбутніх викладачів" ("Preparing Future Faculty" - PFF). Основними ознаками програми виховання нового покоління викладачів є: кластерний характер (кластер - це головний інститут чи факультет, який готує докторів наук, скооперований з іншими партнерськими інститутами чи факультетами); підготовка майбутніх докторів до всіх видів діяльності та ролей викладача вищої школи; забезпечення наставниками для всіх видів діяльності.

Формулювання цілей статті. Метою статті є вдосконалення професійної підготовки викладачів вищих економічних навчальних закладів до проектування навчальних технологій; важливістю врахування у навчальному процесі індивідуально-психологічних особливостей суб'єктів викладання та учіння.

Виклад основного матеріалу. Професійна підготовка викладачів вищих навчальних закладів, включаючи педагогічні коледжі, проводиться лише в половині Європейських країн. Більшість країн Європи мають програми неперервного професійного розвитку вчителів та інших категорій педагогічного персоналу, які, будучи обов'язковими, не завжди ведуть до вищої кваліфікації. Одначе дипломи ІІ і ІІІ ступенів навчання є широкодоступними для всіх, хто бажає їх досягти.

У нашій країні від початку становлення її незалежності проблемі підготовки викладачів вищих непедагогічних навчальних закладів приділяється належна увага, але єдиного підходу до її вирішення так і не знайдено. На нашу думку, сьогодні, коли відбувається інтенсивний розвиток вищої економічної освіти, наукового обґрунтування потребує професійно-педагогічна підготовка викладачів ВЕНЗ. Таке обґрунтування має здійснюватися у загальному концептуальному контексті освіти.

В.А. Козаков, наголошуючи актуальність проблеми неперервної освіти для викладачів вищої школи в нашій країні, розглядає два аспекти професіоналізації викладацької діяльності: базову підготовку та неперервне навчання. Перший аспект, на його думку, певною мірою можна реалізувати за рахунок масової психолого-педагогічної підготовки (ППП) студентів у непедагогічних університетах, оскільки їх випускники матимуть необхідну підготовку для подальшої діяльності як викладача, хоч яким шляхом вони цього прийшли. Такий підхід у 1995 році запроваджено в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана (КНЕУ), і він себе виправдав, оскільки за останнє десятиліття до педагогічного складу університету ввійшло чимало його випускників, котрі ще на рівні бакалаврату здобули другу спеціальність "викладач економіки". ППП в КНЕУ стала реалізацією заходів Державної національної програми "Освіта" ("Україна ХХІ століття"), що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1993 р. № 896 та передбачають включення у плани підготовки фахівців з вищою освітою основ сучасної психолого-педагогчної діяльності. педагог фахівець особистість інтелектуальний

Так, відповідно до листа Міносвіти № 1/9-18 від 18.02.1994 р. "Про розробку освітньо-професійних програм вищої освіти за відповідним професійним спрямуванням" до циклу гуманітарних та соціально-економічних дисциплін ВНЗ включено нормативну дисципліну "Основи психології та педагогіки" (54 год. або 1 кредит), яка розглядається як фундаментальна з боку гуманітарної підготовки, оскільки її зміст є інваріантним до предметів і видів будь-якої професійної діяльності. Призначенням дисципліни визнано інтеграцію знань про психіку людини, закономірності її прояву та розвитку (психологічний аспект) та знання щодо функцій та механізмів управління розвитком людини (педагогічний аспект) [5].

У листі Міносвіти України від 10.11.1994 р. №1/ 9 - 224 "Про реалізацію заходів Державної національної програми "Освіта" ("Україна ХХІ століття") / психолого-педагогічна підготовка студентів" визначено подальші кроки щодо виконання заходів програми "Освіта", зокрема посилення психолого-педагогічної підготовки студентів університетів, які навчаються за освітньо-професійними програмами вищої освіти за відповідним професійним спрямуванням, що передбачає підготовку бакалаврів до викладацької діяльності за дисциплінами психолого-педагогічного циклу. У цьому листі зазначається, що в державному документі про вищу освіту має бути запис щодо додаткового професійного спрямування: викладач хімії, викладач економіки, викладач географії тощо, а до нормативних професійно-орієнтованих дисциплін віднесено такі:

1) професійна педагогіка і психологія (з обов'язковим виконанням курсової роботи) - 216 год. / 4 кредити;

2) методика викладання дисципліни (з обов'язковим виконанням курсової роботи) - 108 год. / 2 кредити;

3) дисципліни педагогічної спеціалізації (педагогічна майстерність, вікова психологія, методика тестового контролю тощо) - 162 год. / 3 кредити;

4) педагогічна практика - до 6 тижнів / 6 кредитів.

Зазначимо, що при впровадженні визначених заходів у КНЕУ було враховано, що назва конкретних дисциплін психолого-педагогічного циклу може змінюватися в залежності від кадрового або структурного забезпечення циклу в університеті. Так, відповідно до чинного навчального плану КНЕУ на першому курсі викладається дисципліна "Психологія та педагогіка" (перший семестр), яка є обов'язковою складовою гуманітарної підготовки. Подальша психолого-педагогічна підготовка у КНЕУ з наданням другої спеціальності "викладач економіки" на сьогодні здійснюється за вибором студентів і складається з навчальних дисциплін "Комунікативні процеси в навчанні" (третій семестр), "Психологія діяльності та навчальний менеджмент" (четвертий семестр), "Методика викладання економіки" (п'ятий, шостий семестри), курсової роботи з методики викладання економіки (п'ятий семестр), психолого-педагогічної практики (шостий семестр) та державного екзамену з циклу психолого-педагогічних дисциплін (в кінці шостого семестру).

Одним із кроків у розв'язанні проблеми методології психолого-педагогічної підготовки студентів у профільних університетах стало розроблення основних її принципів, до яких належать:

- пріоритетність досягнення афективних цілей при вивченні дисциплін психолого-педагогічного циклу (позитивне ставлення до цього виду підготовки на основі адаптованих до нових умов змісту, форм і методів цієї підготовки);

- бінарність когнітивних навчальних цілей (створення в процесі засвоєння дисциплін психолого-педагогічного циклу психолого- педагогічної бази майбутньої професійної діяльності у сфері економіки та забезпечення необхідної й достатньої підготовки до професійної діяльності як викладача економіки);

- ступеневість змісту предметного пізнання (дотримання співвідношень "загальне - особливе - одиничне", де до "загального" належать психологічні аспекти будь-якої діяльності, до "особливого" - психолого-педагогічні аспекти діяльності фахівця-економіста та викладача як менеджерів, а "одиничним" за цих умов стають дидактичні, методичні й виховні аспекти діяльності навчання як викладання та учіння);

- технологічність навчання і підготовки до діяльності економіста як викладача економіки (розуміння того, що очікуваних результатів у будь- якій сфері діяльності можна досягти лише за наявності адекватної технології, яку треба вміти проектувати, а реалізовувати лише після оволодіння певною технікою).

Доцільно зазначити, що недооцінювання педагогічного компоненту підготовки студентів нівелює ідею педагогізації суспільства, тобто підготовки молоді до виховання і освіти власних дітей, а також формування у майбутніх фахівців педагогічних складових професійної компетентності. Аналіз підходів до інтеграції психології та педагогіки як наук до однієї навчальної дисципліни, здійснений М.В. Артюшиною, свідчить про те, що попри виражену увагу науковців до проблем психолого- педагогічного навчання, стан викладання дисципліни "Психологія та педагогіка" у вітчизняних ВНЗ досі залишається незадовільним (практично відсутні навчально-методичні розробки, в яких є єдина ключова ідея, здійснюється справжня інтеграція психологічного та педагогічного аспектів, видання часто перевантажені несуттєвим другорядним матеріалом, слабко враховують вікові особливості аудиторії, якій адресовані). Нам близька думка автора про те, що перспективним є привнесення у практику психолого-педагогічної підготовки наукових концепцій, що забезпечать предметну цілісність викладання засад психології та педагогіки, більшу виразність професійного контексту підготовки, наблизять процес навчання до проблем розвитку особистості студентів у процесі професійної підготовки, зроблять вивчення психолого-педагогічних дисциплін більш цікавим, корисним, гуманістично зорієнтованим [1, 207 220].

У дослідженні М.В. Фоміної, яке присвячено структуруванню змісту психолого-педагогічної підготовки майбутніх інженерів машинобудівного профілю, розкриваються такі важливі принципи ППП у непедагогічному ВНЗ як неперервність, яка реалізується при введенні наскрізної психолого-педагогічної підготовки на всіх освітніх рівнях, та практична спрямованість психолого- педагогічної підготовки, яка передбачає врахування особливостей майбутньої професійної діяльності при структуруванні змісту навчального матеріалу цієї підготовки. Зокрема, автор пропонує розподіл матеріалу курсу "Основи педагогіки і психології" на дві частини: інваріантну (загальну), яка є обов'язковою для студентів усіх спеціальностей і включає фундаментальні знання основ педагогіки і психології, і варіативну, матеріал якої враховує основні галузеві нюанси майбутньої професійної діяльності студентів. Цей курс доповнюють спецкурси, зміст і структура яких також відображають особливості машинобудування і дозволяють детальніше знайомити студентів із психолого-педагогічними аспектами управління соціальними системами ("Психолого-педагогічні основи управлінської діяльності інженера" та "Управління розвитком соціально-економічних систем").

Звернімось тепер до такого напряму професіоналізації викладацької діяльності як неперервне навчання викладачів, відповідно до якого В.А. Козаков визначає такі принципові позиції.

1. Неприйнятність щодо використання традиційної для ВНЗ організації навчання (лекції, семінари, жорсткий контроль тощо).

2. Пріоритетність засвоєння новітніх технологій навчання студентів: саме ця складова компетентності викладача ніколи не була предметом інституйованої освіти; ефективність навчання визначається не стільки тим, що вивчається, скільки тим, як вчаться.

3. Константність занурення викладачів у процесі навчання у техніку, прийоми, методи, способи, технології, програми.

4. Інваріантність змісту предметного навчання викладачів з метою нейтралізації предметної гетерогенності групи слухачів, що, як правило, складається з представників різних кафедр.

5. Практичність предметної апробації засвоєного викладачем у процесі навчання: можливість для слухача впевнитися, що засвоєне ним на "психолого-педагогічному змісті" "спрацьовує" і на його предметі, отже, є фундаментальним для його діяльності.

Підтвердження двох останніх принципів знаходимо в дисертаційному дослідженні М.Г Чобітька. Хоча праця присвячена підготовці майбутніх учителів, розглядається аналогічна проблема подолання обмежень, зумовлених специфікою викладання тієї чи іншої навчальної дисципліни, визнається важливість для її розв'язання психолого-педагогічної підготовки. Автор доводить, що психолого-педагогічна структура діяльності вчителів різних циклів предметів є однаковою, саме тому здатність вчителя до особистісно-зорієнтованої професійної діяльності доцільно формувати в процесі вивчення предметів психолого-педагогічного циклу [11,22].

Цей напрям підготовки викладачів ВЕНЗ характеризується наявністю для ВНЗ своєрідного досвіду професійної підготовки викладачів, який не є обов'язковим для впровадження в інших навчальних закладах. Він реалізується за ініціативою адміністрації та науково-педагогічного колективу, переважно у таких формах, як спеціальні курси ("школи молодих викладачів", "тренінг-курси для викладачів"), науково- методичні семінари, наставництво, і має бажаний, проте необов'язковий характер. Прикладом досвіду професійної підготовки викладачів на рівні навчального закладу є тренінг-курси КНЕУ, які працюють з 2000 року і ґрунтуються на принципових позиціях, розглянутих вище. Перші 5 років навчання здійснювалося за програмою "Сучасні методи навчання" (108 год.), метою якої було забезпечення підготовки викладачів університету до широкого застосування методів активного навчання. На сьогодні підготовка викладачів реалізується за програмою "Формування психолого-педагогічної компетентності викладачів" (100 год.), метою якої визначено формування вмінь, що забезпечують ефективне викладання та реалізацію професійної компетентності викладачів. За результатами навчання викладачі університету отримують свідоцтво державного зразка про підвищення кваліфікації. Здійснено відповідне науково-методичне забезпечення навчання викладачів за тренінговими програмами [8]. Вважаємо, що у сучасних умовах, коли значна кількість викладачів ВЕНЗ, зокрема спеціальних дисциплін, не мають професійно-педагогічної підготовки, політика ВЕНЗ має спрямовуватись на вирішення цієї проблеми шляхом створення спеціальних курсів для викладачів. Але також стратегія навчальних закладів повинна закладати підвалини для "вирощування" власних педагогічних кадрів, що передбачає наступність у професійно-педагогічній підготовці від студентської лави до післядипломного навчання.

Викладене свідчить про існування низки невирішених питань, пов'язаних з професійно-педагогічною підготовкою викладачів непедагогічних ВНЗ, зокрема це стосується цілей, змісту і технологій навчання, концептуальних засад узагалі. На жаль, сучасна підготовка викладачів ВЕНЗ характеризується безсистемністю та неузгодженістю її елементів. На нашу думку, психолого-педагогічна підготовка студентів має розглядатися як складова загальної професійно-педагогічної підготовки викладачів ВЕНЗ, яка повинна продовжуватись в ході підвищення кваліфікації.

Отже, існує суперечність між вимогами до системності, неперервності, наступності професійно-педагогічної підготовки викладачів ВЕНЗ та недостатнім рівнем її забезпечення на практиці.

З огляду на те, що єдиного підходу до базової підготовки викладачів ВЕНЗ на сьогодні не спостерігається, особливого значення набуває підвищення їхньої педагогічної кваліфікації у процесі педагогічної діяльності. У цьому плані важливе місце належить такому виду підготовки як спеціальні курси для викладачів, функціонування яких забезпечується відповідним навчальним закладом із урахуванням існуючих потреб, вимог та запитів щодо педагогічних кадрів. Існування таких курсів передбачає наявність компетентних спеціалістів, які здатні реалізовувати відповідну професійно-педагогічну підготовку. З огляду на це, а також виходячи з потреби реалізації психолого-педагогічної підготовки на етапах бакалаврського та магістерського рівнів, у структурі вищого економічного навчального закладу має функціонувати кафедра психології та педагогіки.

Висновки. З огляду на викладене актуальним завданням підготовки викладачів у системі безперервної освіти є застосування та розвиток сучасних інтерактивних підходів до навчання, що передбачає активну взаємодію всіх учасників навчального процесу

Сучасні дослідження свідчать, що, не дивлячись на інтенсивні пошуки ефективних підходів до навчання викладачів вищих навчальних закладів, багато викладачів вищої школи не мають достатньої психолого-педагогічної підготовки, зокрема вважають своєю основною функцією передання знань, не володіють методами активного навчання, не можуть вирішувати педагогічних проблем, застосовують психозахисні форми поведінки, мають нерозвинені форми емпатії та рефлексивних здібностей, демонструють авторитарну спрямованість на спілкування зі студентами, вирізняються несформованістю концептуальної основи аналізу власної діяльності тощо. Отже, існує потреба у підвищенні рівня професійної підготовки та перепідготовки викладачів вищих навчальних закладів.

Проведений аналіз стану та основних аспектів професійно-педагогічної підготовки викладачів ВЕНЗ засвідчив існування низки недоліків та невідповідностей, що вимагає нагального вирішення таких проблем:

- забезпечення концептуальних основ підготовки викладачів ВЕНЗ з урахуванням вікових та психологічних особливостей суб'єктів навчальної діяльності;

- розробки чіткої системи професійно-педагогічної підготовки викладачів ВЕНЗ;

- дотримання неперервності та наскрізності навчання;

- розробки та застосування ефективних навчальних технологій;

- формування психолого-педагогічної компетентності сучасного викладача ВЕНЗ.

Узагальнення результатів дослідження підготовки викладачів ВЕНЗ до проектування навчальних технологій дозволили визначити перспективні напрями розвитку цієї наукової проблеми, які представлено на трьох рівнях: соціальному, педагогічному та особистісно- професійному. Перспективи, визначені для соціального рівня полягають в підвищенні ролі держави у професійній підготовці викладачів ВЕНЗ. Пропозиції на педагогічному рівні пов'язані з вдосконаленням змістових та процесуальних аспектів підготовки викладачів ВЕНЗ до проектування навчальних технологій, її науково- методичного забезпечення. Вдосконалення підготовки викладачів до проектування навчальних технологій на особистісно- професійному рівні пов'язане з самоосвітою та професійним саморозвитком, що потребує створення на рівні держави та ВНЗ сприятливих для цього умов.

Література

1. Артюшина М.В. Психологічні та педагогічні основи підготовки студентів економічних спеціальностей до інноваційної діяльності: монографія / М.В. Артюшина. - К.: КНЕУ, 2009. - 271, [1] с.

2. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: метод. посіб. [для студентів магістратури] / С.С. Вітвицька. - К.: Центр навчальної літератури, 316 с.

3. Гузій Н.В. Педагогічний професіоналізм: історико-методологічні та історичні аспекти: [монографія]/Н.В. Гузій. - К: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 243 с.

4. Козаков В.А. Психолого-педагогічна підготовка фахівців у непедагогічних університетах: [монографія]/В.А. Козаков, Д.І. Дзвінчук. - К.: ЗАТ "НІЧЛАВА", 2003. -140 с.

5. Лист Міносвіти № 1/9-18 від 18.02.1994р. "Про розробку освітньо-професійних програм вищої освіти за відповідним професійним спрямуванням".

6. Пєхота О.М. Індивідуалізація професійно-педагогічної підготовки вчителя: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора пед. наук: спец. 13.00.04 "Теорія та методика професійної освіти" / О.М. Пєхота - К., 1997. - 52 с.

7. Про вищу освіту: Закон України від 17 січня 2002 р. № 2984 - III// Офіційний вісник України. - 2002. - № 8. - С. 1 - 43.

8. Психолого-педагогічні аспекти реалізації сучасних методів навчання у вищій школі: навч. посіб. /[Романова, М.В. Артюшина, О.М. Котикова та ін.]; за ред. М.В. Артюшиної, О.М. Котикової, Г.М. Романової. -К.: КНЕУ, 2007. - 528 с.

9. Пуховська Л.П. Розвиток цінностей педагогів у контексті євроінтеграції: науково-методичний посібник / Л.П. Пуховська, О.С. Снісаренко, Л.П. Сніцар. - К.: УМО, 2010. - 289 с.

10. Фокин Ю.Г. Преподавание и воспитание в высшей школе: методология, цели и содержание, творчество: учеб. пособ. [для студ. высш. учеб. заведений] /Ю.Г. Фокин. - М.: Издательский центр "Академия", 2002- 224 с.

11. Чобітько М.Г. Теоретико-методологічні засади особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх учителів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора пед. наук: спец. 13.00.04 "Теорія та методика професійної освіти" / М.Г. Чобітько. - К., 2007. - 39 с.

12. Якунин В.А. Педагогическая психология: учеб. пособ. / В.А. Якунин - 2-е изд. - СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2000. - 349 с.

Размещено на Allbest.ru