Теоретико-методологічні засади екологічної підготовки фахівців у вищих навчальних закладах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Проблема екологічної освіти нині вийшла за національні рамки і набула міжнародного значення. Досвід західних країн у впровадженні екологізації навчання на 25-30 років передує національним заходам, тому, разом з переходом на принципи Болонського процесу у вищій школі, вітчизняна система освіти повинна була прийняти позитивні елементи екологізації дисциплін, напрямів підготовки фахівців, викладачів, вчителів та широкої громадськості.

Abstract

The problem of environmental education today went beyond national boundaries and gained international significance. Experience of Western countries in the implementation of greening training for 25-30 years preceding national measures, so with the transition to the principles of the Bologna process in higher education of our education system had to take the positive elements of ecological disciplines, areas of training, lecturers, teachers and the general public.

Постановка проблеми та 'її актуальність. Прагнення до достовірного знання - це не просто отримання інформації, це бажання досягти істинного пізнавального результату через мудрість життєвого досвіду. Як би педагоги не хотіли оперувати рафінованими знаннями - нічого не вийде - у дитячих очах блищить вогник сумніву і скепсису, якщо це знання не підкріплене або несумісне з існуючою дійсністю [5, с.23].

Освіта - поле комплексних досліджень, міждисциплінарного підходу й системного аналізу. У такому контексті вона повинна становити не тільки основу педагогічної культури, а й суспільного життя держави. Згідно І-го законуБ. Коммонера «Усе пов'язане з усім» виходить, що чим більше

мудрості, тим швидше справжнє знання ставатиме умовою подальшого ефективного розвитку національних культур і всієї цивілізації у цілому. Історія освіти є процесом перетворення людини в особистість. Знання є підсумком пізнання, до якого завжди прагла Людина, здобуваючи його в муках і стараннях, чи страждаючи від здогадок і передбачень, що кристалізувались у віру [2, с.516].

Мудрість не може обійтися без знання, але чи кожне знання веде до мудрості? Вирішення цієї проблеми має першочергове значення для сучасного освітнього процесу, якому властива раціоналізація пізнавальної активності без відповідного оформлення і розвитку духовної складової і вищих цінностей буття. Мудрість Сократа полягала в тому, що він нікого не вчив, а вчились у нього. Сьогодні його згадують, коли говорять про людиновимірність освіти, бо він перший акцентував увагу на гармонії педагогічного процесу, наголосивши на “божественній милості справжньої мудрості”, яку можна передавати тільки у дружньо-толерантному спілкуванні [2, с.526]. екологізація громадськість болонський школа

Чи відповідають нинішні навчальні заходи цьому древньому критерію? Людина у своїй діяльності повинна керуватися якщо не мудрістю, то хоча б розумом, який треба педагогам сформувати, виховати, випестити. І тут постає проблема виховання. В якій мірі ми реалізуємо цей важливий аспект у відношенні до підростаючого покоління? Хто і як буде діяти через 20-30 років: керувати, виконувати професійні завдання? Минулі вітчизняні педагогічні методики були побудовані на інтелектуальних стратегіях, що відокремили теорію від практики, надаючи перевагу останній. Вони сформували практично- раціональну особистість, що творила цей техногенно-бездуховний, безумний світ [4, с. 97].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Для виправлення нинішнього становища маємо орієнтуватись на знання, в якому пріоритетним є духовне освоєння світу, тобто, життєва мудрість, що невід'ємна від духовної складової та випереджає дієвий раціоналізм і обов'язково його збалансовує [6,с.3]. Західноєвропейському

раціональному обґрунтуванню буття протистоїть кордоцентрична концепція навчання і виховання слов'янських народів. У славетного філософа Г.С. Сковороди рівень мудрості визначався душевними і сердечними відчуттями. За його висловом «Людина, щоб бути мудрою, має досягти поставлених цілей, керуючись сердечними знаннями, доброчесністю», проявлятись активно у повсякденному житті, а не у вмінні влаштовувати тільки особисті справи відповідно до безкраїх егоїстичних цілей [7, с.77].

Таким чином, процес становлення мудрої особистості має обов'язково враховувати душевний фактор, пізнання серцем і лише на цій основі здобувати професійне знання, що полягає у активності розуму в теорії, а на практиці спирається на серце і душевну сферу [1, с. 21].

Нині у нашому суспільстві, та й у цілому світі, як результат промислової революції і утвердження ринкових відносин, сформувався тип людини, ознакою якої є раціональна поведінка, відсутність моральних цінностей задля конкретної мети. Це - ділок, бізнесмен, комерсант, професор-менеджер і т.д. Всіх їх можна віднести до ринково-технологічної епохи, екстравертів, розумних егоїстів, для яких відчуття, переживання втратили значимість, цінність. Якщо вони й послуговуються ними - то виключно задля досягнення поставленої цілі. З точки зору етики - це люди без цінностей, без душі, серця [3, с.54].

Тому нинішню молодь можна зрозуміти: вона проходить через активний вплив не одухотворених знань, потрапляє під начало бездушного керівника і, нарешті, сама стає суперрафінованим роботом, прилаштовуючись до автоматизованого, штучного середовища. Успішну роботу близько 100 релігійних конфесій в Україні можна пояснити саме цим явищем, оскільки молоді люди потребують психологічного відновлення, навіть лікування, а разом з реабілітацією вони отримують дозу «ідеологічного наркотику» і потрапляють часто у залежність від недобросовісних месій.

Згубний характер нинішньої епохи помітив ще М. Бердяєв, який писав: «Людська душа не може витримати тієї швидкості, що вимагає від неї теперішня цивілізація. Ця вимога має тенденцію перетворювати людину на машину. Технічна цивілізація за своєю суттю імперіалістична, вона не хоче знати особистості. Діяч і підприємець - продукт відчуження від Природи, перетворення «теплих душевних суспільств» у стурбовані соціальним статусом, холодні, ощадливі цивілізації».

В міру того, як людина потрапляє під дію техніки і технології, культура замінюється технологією культури, соціотехнікою, політтехнологіями. Зростає занепад культури або заміна її на суцільне безкультур'я, «вспакультуру», тотальний релятивізм з рецидивами тваринних інстинктів, рекламою насильства, розпусти, жорстокості. Але поряд зі світовими глобалізаційними процесами активізуються дії за підняття Людини до духовних вершин. Популярними стають гасла «Ринковою має бути економіка, а не суспільство», «Влада має означати не насильство над усіма, а владу над собою». У цьому процесі одна з головних ролей належить освіті, яка повинна наповнити суспільство гуманістично-екологічним змістом, що дозволить подолати існуючий трансформаційний стан світогляду і духовності.

Завдання навчального процесу - формування екологічного ідеалу, націленого на гармонійне буття у майбутньому, для якого вже створено культурний цивілізаційний фундамент, що має бути укріплений збалансованим, екобезпечним розвитком, екологічно мислячими, свідомими особистостями, морально-етичним соціумом, екологізованим виробництвом. Поки ж знання і наука відіграють декоративну роль в управлінні, суспільстві: практично жодна програма розвитку держави, чи окремих її галузей, не пройшла серйозної наукової апробації, не кажучи вже про їх розробку без активної участі вчених.

Якщо у радянські часи влада вважала за потрібне хоча б «освятити» такі плани наукою, то останні роки в Україні забули про цю практику взагалі. Свавілля чиновників нині безмежне: вони шляхом проб і помилок, на основі тільки власного, не завжди компетентного розуміння, приймають стратегічні плани розвитку вкрай розореної держави. Вчителька з Миколаївської області влучно перефразувала відомий вислів

О.С.Пушкіна стосовно української дійсності: «Україна - край вічних реформ - безглуздих і безпощадних».

Виклад основного матеріалу. Сьогодні економіка, а не екологія, - стимул політичних, соціальних подій, вона Бог сучасної людини. Три- чотири десятиріччя тому найбільші конкурси у ВНЗ були на природничі факультети: усі хотіли стати фізиками, хіміками, математиками, біологами. Нині левова частка студентів - майбутні економісти, менеджери, маркетологи, банкіри, бухгалтери, фінансисти, попри те, що економіка країни не розвивається активно і ефективно з використанням значного вітчизняного потенціалу.

Зменшення темпів поступу, серйозних наукових розробок відкинуло державу далеко назад у рейтингу країн з сучасним техніко-технологічним статусом: Україна далеко позаду Японії, Китаю, Кореї, не кажучи про Західну Європу і країни Американського континенту. Держава лягла у дрейф економічного простору як сировинна, ресурсопостачальна «колонія» транснаціональних корпорацій. Останні закидали нас товарами широкого вжитку, щоб українці не думали про власну конкурентоспроможність, а жили у координатах «економічної спокуси», «подарованої» у обмін на більш цінний товар майбутньої перспективи.

Абсолютизація ролі грошей у суспільстві призводить до сприйняття його з точки зору продажності всього. Гасло «все можна купити» передбачає «все може бути проданим». Небезпека такого становища полягає у втраті міри, межі, які мають бути з точки зору етики і моралі. Закон, суспільна думка, справедливість, любов - не можуть знецінитися, але можуть набути форми власності і товару за умови продажності конкретних осіб, особливо тих, хто займає ключові пости та позиції в управлінні, відповідає за долі людей і держави у цілому. Очевидно - світ стає більш динамічним, зміна знань, технологій відбувається швидше, ніж пишуться навчальні плани і заклади освіти мають активніше турбуватися з приводу оновлення навчального процесу, одночасно гармонізуючи усі його рівні.

Засвоєння певної суми знань лишається основою сучасної освіти, що має ряд проблем, зокрема: недостатньо чітке визначення базових знань - це негайно породило химерне явище підготовчих курсів, факультетів, навіть, інститутів доуніверситетської підготовки, наче усі тільки-но приїхали із-за кордону і вирішили навчатись в Україні; намагання у школі, та й ВНЗ, домогтись переважно механічного запам'ятовування знань без належного глибинного занурення у них, співпереживання. Поряд із засвоєнням базових чи нормативних дисциплін, які варто переглянути у бік скорочення і впровадження міждисциплінарних, інтегрованих підходів, треба навчити слухача самостійно оволодівати знаннями, інформацією, виробити у нього потребу в навчанні протягом усього життя, як це й передбачено принципами сталого (збалансованого) розвитку.

Навчання у вищій школі необхідно обов'язково супроводжувати участю студентів у наукових розробках, проектах, госпрозрахункових роботах, але не формально, як це часто робиться у ВНЗ. До викладацької діяльності інколи залучаються випадкові люди: не педагоги, не науковці, а з числа впливових, хто забажав отримати до влади, грошей ще й професорське звання.

Засвоєння знань поки що, як правило, відбувається задля успішного складання екзамену, заліку, тобто, заради оцінки у заліковій книжці чи табелі. Вихід один: перетворити навчальну діяльність у органічне засвоєння знань через проблемність, дієвість, діалоговість, дискусійність, практичність. Яскравим прикладом хибності нашої освіти є вивчення іноземних мов. Кожен, хто учив їх у державних закладах, не міг продемонструвати вміння володіти ними. Причина - відсутність дієвого, практичного характеру навчання! Нам викладали детальну граматику, але не вчили мовленню, самій мові, бо навчальний процес не переслідував мету практичного оволодіння нею. На жаль, це не виняток у системі вітчизняної освіти, а типовий приклад недосконалості методик освоєння предмета.

Подібні недоліки існують у вивченні інших дисциплін, коли студенти не можуть застосувати знання для аналізу конкретної, особливо нестандартної ситуації; слабкий аспект використання міждисциплінарних знань для розгляду минулих і сучасних подій, причин нинішнього кризового стану суспільства (екологія, право, фінанси, економіка, політика, історія, релігієзнавство). Такий процес особливо загрозливий в умовах, коли соціум рухається до нової якості розвитку - суспільства знань, коли вирішальним чинником будуть високодуховні знання, на основі яких і відповідальної фахової компетентності будуть діяти усі члени суспільства. Сформувавши таку особистість, здатну до творення передбачуваних змін, можна побудувати конкурентоспроможну державу.

Висновки та рекомендації. У результаті проведених педагогічних досліджень розроблено теоретико-методологічну систему вдосконалення екологічної освіти у ВНЗ (табл.), що дозволить ставити конкретну мету: підготовку фахівців, здатних вирішувати в умовах екологічної кризи комплексні екологічні проблеми; вибирати екологічно доцільні стратегії економічного і соціального розвитку; розробляти ефективні ресурсозберігаючі технології, природоохоронні заходи у відповідності до збалансованого, екобезпечного розвитку окремих територій і країни у цілому.

Список літератури

1. Дерябо С.Д. Методики диагностики и коррекции в экологическом воспитании / С.Д. Дерябо, В.А. Ясвин. - М: [б. изд.], 1995. - 128 с.

2. Кремень В.Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум / В.Г. Кремень. - К.: Грамота, 2007. - 576 с.

3. Концептуальні засади духовного розвитку особистості в ХХІ столітті: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 14 квітня 2006 року, м. Київ. - К.: Основа, 2006. - 223 с.

4. Моисеев Н.Н. Экология и образование / Н.Н. Моисеев. - М.: [б. изд.], 1996. - 141 с.

5. Саєнко Т.В. Екологічна освіта в Україні - досягнення і перспективи / Т.В. Саєнко // Екологічний вісник: наук.-попул. екологічний журнал, 2004. - № 5. - С. 20-24.

6. Саенко Т.В. Абсолютно безпристрастно и спокійно : психологические афоризмы, наставления, пожелания / Т.В. Саенко. - К.: [б.в.], 2000. - 73 с.

7. Сковорода Григорій. Твори : у двох томах / Г.С. Сковорода. - К.: [б.в.], 1994. - т. 1. - С. 52-67.

Размещено на Allbest.ru