Комунікативні вправи пріоритетний метод розвитку комунікативної компетентності учнів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 371.212-056.87

Комунікативні вправи пріоритетний метод розвитку комунікативної компетентності учнів

Анотація

комунікативний вправа імплементація мовлення

У статті охарактеризовано сутність і теоретико-методологічні особливості комунікативних вправ, окреслено шляхи імплементації комунікативних вправ у процес мовного навчання в основній школі. Комунікативні вправи поділено на вправи, спрямовані на розвиток продуктивного діалогічного / монологічного мовлення; вправи, спрямовані на сприйняття звукового / графічного мовлення.

Ключові слова: методи навчання, комунікативні вправи; вправи, спрямовані на розвиток продуктивного мовлення; вправи, спрямовані на сприйняття мовлення, комунікативна компетентність учня.

Аннотация

В статье охарактеризованы сущность и теоретико-методологические особенности коммуникативных упражнений, намечены пути имплементации коммуникативных упражнений в процесс языкового обучения в основной школе. Коммуникативные упражнения делятся на упражнения, направленные на развитие продуктивного диалогического /монологической речи; упражнения, направленные на восприятие звукового / графического речи.

Ключевые слова: методы обучения, коммуникативные упражнения; упражнения, направленные на развитие продуктивного речи; упражнения, направленные на восприятие речи, коммуникативная компетентность ученика.

Annotation

This article describes the nature and theoretical and methodological features of communicative exercises outlined ways of implementing communicative exercises in the process of language learning in primary school. Communicative exercises are divided into exercises aimed at developing productive dialogue / monologue speech; exercises aimed at the perception of sound /graphic language.

Keywords: learning methods, communicative exercises; exercises aimed at developing productive broadcasting; exercises aimed at speech perception, communicative competence of the student.

На початку ХХІ століття в системі освіти найбільш цінною визнано концепцію компетентнішої спрямованості мовного навчання, епіцентром якого є формування комунікативно компетентної мовної особистості учня, що своєю чергою вимагає відповідного змістового наповнення навчального матеріалу і розробки адекватних педагогічних технологій його вивчення. Комунікативна спрямованість сучасної лінгводидактики зумовила новітнє вивчення і дослідження методів, прийомів, засобів і форм навчання української мови: відбувається вдосконалення теорії в методології, яка стає більш конкретизованою в технології і проходить перевірку на ефективність у практиці навчання рідної мови в загальноосвітній школі.

Найважливішим компонентом методичної системи розвитку комунікативної компетентності учнів основної школи є методи навчання, завдяки яким «реалізуються всі функції навчання: освітня, виховна, розвивальна, спонукальна, контрольно-оцінна та ін. Наукова розробка та вдосконалення їх здійснюється на основі найновіших досягнень педагогіки, психології, лінгвістики, лінгводидактики, методики та інших наук, а також передового педагогічного досвіду» [6, с. 108].

Проблему класифікації й вибору методів, відповідних прийомів, спрямованих на формування мовних, мовленнєвих і комунікативних умінь учнів, досліджували Ю. Бабанський, З. Бакум, О. Біляєв, М. Вашуленко, О. Горошкіна, Т. Ладиженська, М. Баранов, М. Успенський, Н. Пашківська, В. Мельничайко, Г. Михайловська, М. Пентилюк, К. Плиско, Є. Голобородько, С. Караман, Л. Федоренко та ін. Проте вирішення питання типології методів для формування комунікативної компетентності учнів основної ланки освіти ще далеке від остаточного розв'язання.

Уважаємо, що кращими з огляду на сучасні лінгводидактичні концепції є визначення, у яких з урахуванням того, що навчання двобічний процес, підкреслено одночасну взаємодію вчителя й учнів. Серед дефініцій «методи навчання» можна виділити визначення К. Плиско «способи роботи вчителя й залежні від них способи роботи учнів з дібраним для вивчення мовним матеріалом» [9, с. 31]; О. Біляєва, «об'єднана в одне ціле діяльність учителя й учнів, спрямована на засвоєння мовних знань, умінь і навичок, на організацію пізнавальної діяльності учнів» [2, с. 42]; І. Захлюпаної, І. Кочан «упорядковані способи організованої діяльності вчителя та учнів, спрямовані на досягнення цілей освіти; комплекс навчальних засобів і прийомів, що сприяють виконанню певного завдання чи розв'язання певної проблеми» [4, с. 128]. У поняття «метод навчання української мови» вкладаємо такий зміст це системна, упорядкована взаємодія суб'єктів навчально-виховного процесу, яка має під час навчання (це діяльність учнів) і процесу учіння (це діяльність учителя) спільну ціль формування комунікативної компетентності. Уважаємо, що метод навчання це спосіб цілісної та чітко організованої навчально-виховної діяльності, який забезпечує конкретну взаємодію вчителя й учнів на уроці української мови з метою досягнення поставленої загальної цілі сформувати комунікативну компетентність школяра.

Найдоцільнішим у формуванні комунікативної компетентності учнів основної школи вважаємо шлях упровадження методу вправ, а саме системи комунікативних вправ різних видів складності, що обов'язково містять комунікативні завдання, пов'язані з мовними, мовленнєвими, стилістичними та ін.

Мета статті охарактеризувати сутність і теоретико-методологічні особливості комунікативних вправ, визначити шляхи імплементації комунікативних вправ у процесі мовного навчання в основній школі.

Комунікативні вправи як ефективний вид практичних методів навчально-пізнавальної діяльності стали об'єктом дослідження багатьох учених (О. Біляєв, І. Бім, М. Вашуленко, Н. Голуб, О. Горошкіна, Н. Демченко, Т. Донченко, І. Кочан, Ю. Пассов, М. Пентилюк, О. Текучов, О. Хорошковська та ін.), а їх результати активно використовують у практиці навчання української мови в загальноосвітній школі.

Провідними у методиці формування комунікативної компетентності учнів основної школи вважаємо саме комунікативні вправи, які, за твердженням О. Горошкіної, А. Нікітіної, М. Пентилюк, «передбачають залучення учнів до активної комунікативної діяльності, спрямовані на формування інтелектуально-креативних здібностей учнів: мовного чуття, дару слова, мислення, мовлення, уяви, уваги, спостережливості тощо» [8, с. 72]. Необхідною їх складовою є конкретна мовленнєва ситуація, від якої залежить вибір вербальних і невербальних засобів. Навчальна комунікативна ситуація, що є подібною до реального процесу спілкування, є важливою умовою формування практичних умінь та навичок, що стануть підґрунтям для формування комунікативної компетентності учня.

Проблему типології комунікативних вправ і завдань та впровадження її в навчально-виховний процес досліджували як вітчизняні, так і зарубіжні вчені-методисти (М. Баранов, М. Вашуленко, О. Горошкіна, М. Ільїн, В. Мельничайко, Г. Михайловська, М. Пентилюк, Н. Пашківська, С. Караман та ін.). Російський учений М. Баранов [1] у процесі формування мовленнєвих умінь учнів пропонує використовувати два види вправ: комунікативні (для формування комунікативних умінь і роботи над створенням та аналізом тексту) і некомунікативні (формують орфоепічні, лексичні, граматичні, мовленнєві вміння). В. Мельничайко в роботі з розвитку зв'язного мовлення [5] радить використовувати ефективні види комунікативних вправ: вправи, що передбачають спостереження й аналіз мовних одиниць, текстів; вправи, спрямовані на створення й удосконалення власних текстів. М. Пентилюк, акцентуючи увагу на вивченні рідної мови на комунікативній і функційно-стилістичній основі, виділяє навчальномовленнєві (пропедевтичні вправи, спрямовані на формування знань про комунікативні особливості мовних одиниць) і комунікативні вправи (формують мовленнєві та комунікативні вміння, спрямовані на побудову, аналіз і редагування власних текстів у зв'язку із ситуацією спілкування). Ефективними видами комунікативних вправ учена називає лінгвістичний і стилістичний експеримент, моделювання, конструювання [8] Г. Михайловська пропонує застосування своєї класифікації комунікативних вправ для формування комунікативно-мовленнєвих умінь зокрема таких: комплексні (засвоєння мовної одиниці, її значення, форми, функції, способи вживання в мовленні); передмовленнєві (імітаційні, конструктивні і трансформаційні завдання, що допомагають оволодіти передмовленнєвими навичками орфоепічними, лексичними, граматичними, правописними); мовленнєві (завдання, побудовані на основі тексту, навчальної мовленнєвої ситуації, ситуативно-тематичної групи слів, спрямовані на самостійне моделювання мовленнєвої ситуації) [7].

Комунікативні вправи можуть реалізовувати різні прийоми: визначення головної думки й мети, добір заголовка для розвитку рецептивної і продуктивної комунікативної діяльності, аналіз, синтез, зіставлення, узагальнення лінгвістичних одиниць, заміна і перестановка мовних засобів, поширення й конструювання речень, стилістичний експеримент, складання плану, переказ, відтворення висловлювання, читання, слухання, осмислення тексту, створення власного висловлювання, аналіз, характеристика і моделювання комунікативної ситуації, визначення комунікативного мотиву мовця, обмірковування комунікативної поведінки. Безперечно, комунікативні вправи повинні пронизувати весь навчальний процес у школі й реалізовувати взаємозв'язок мовного та мовленнєвого навчального матеріалу з комунікативною ситуацією, тобто здійснюватися на ситуативній основі.

Сучасні лінгводидакти (М. Вашуленко, Т. Донченко, Н. Голуб, О. Горошкіна, В. Капінос, В. Мельничайко, М. Пентилюк, В. Скалкін та ін.) виділяють ситуативні вправи, виконання яких залежить від мовленнєвої ситуації. Головною властивістю ситуативних вправ є «наявність мовленнєвого стимулу, що викликає комунікативну реакцію учня і впливає на відбір відповідної мовної одиниці» [4, с. 105]. Нові цілі навчання української мови в загальноосвітній школі, а саме формування комунікативної компетентності, потребують упровадження сучасних методів навчання, тому, на нашу думку, краще означені вправи віднести до комунікативних, що містять пізнавальні завдання ситуативного характеру.

Виконання цих вправ базується на уявній комунікативній ситуації, її аналізі, визначенні складників і передбачає формування умінь творчо, доречно використовувати мовні одиниці, ситуативно виправдано співвідносити зміст і форму власного висловлювання.

Комунікативні завдання з використанням ситуативних вправ є цінними для досягнення реального практичного результату формування комунікативної компетентності учнів, адже вони вивчають мовні одиниці з метою їх використання в комунікативній діяльності (навчальній із проекцією на вживання в реальній). Л. Шевцова, називаючи такі вправи ситуативними, зазначає, що вони мають певні переваги над іншими вправами: «сама ситуація мовленнєвого спілкування сприяє усвідомленню основних граматичних понять, а вирішення граматичного завдання стимулює мовленнєву творчість; ситуативні вправи не вимагають додаткового часу для реалізації комунікативно-мовленнєвих завдань; такі вправи можна використовувати на всіх уроках незалежно від теми та етапу вивчення матеріалу» [10, с. 28]. Ми поділяємо думку вченої про значущість таких вправ, але зараховуємо їх до комунікативних.

Актуальною, на наш погляд, є модель комунікативно-ситуативних вправ, яку пропонує О. Горошкіна; вона що містить такі компоненти, як життєва ситуація, мотивація комунікативних дій, мовленнєве завдання, форма, вид, спосіб подачі інформації, що чітко визначає стиль, жанр висловлювання, вимагає від учнів самостійного добору мовних засобів відповідно до комунікативних завдань, дозволяє включити засвоєні учнями знання в комунікативну діяльність [3].

Як бачимо, у сучасній лінгводидактиці науковці послуговуються двома терміноелементами «комунікативні вправи» і «ситуативні вправи». Ми віддаємо перевагу дефініції «комунікативні вправи», що передбачають виконання як комунікативних, так і ситуативних завдань і мають на меті розвиток комунікативних знань і вмінь в умовах різнотипних навчальних ситуацій спілкування.

Уважаємо, що під час виконання комунікативних вправ робота має бути спрямована на залучення учнів до комунікативно орієнтованої діяльності щодо спостереження над виучуваними явищами, на розкриття зв'язків і відношень між засобами висловлення інформації, на пошук мовних одиниць для вираження власної думки тощо. Розробляти комунікативні вправи необхідно на реальному життєвому матеріалі або взірцевому тексті, що є актуальним для певного шкільного віку, є для учнів цікавим, близькими і зрозумілим, має виховний і соціокультурний потенціал. Комунікативні вправи, що мають ситуативну спрямованість, відображають зв'язок навчальної діяльності з життєвими реаліями, адже у процесі їх виконання учні аналізують усю спроектовану комунікацію (кількість мовців та їх роль, мотиви учасників спілкування, суть проблеми, яку вирішують, елементи її розв'язання тощо), потім стають її учасниками і розв'язують поставлені комунікативні проблемні завдання, таким чином навчання стає ефективним і відбувається процес формування комунікативної компетентності учнів.

Власне комунікативні вправи покликані формувати комунікативну компетентність, сприяють формуванню готовності учнів до вербальної комунікації в усній і писемній формі відповідно до ситуації спілкування, забезпечують активне використання умінь і навичок в усному й писемному спілкуванні, сприяють формуванню вмінь в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, говорінні, читанні, письмі) і спрямовані на створення учнями усних і письмових, діалогічних і монологічних текстів різних стилів, типів та жанрів мовлення за допоміжними опорами. У процесі виконання означених вправ учитель має ознайомити учнів з основними комунікативними, структурними та смисловими особливостями речень і тексту, навчити правильно, логічно, послідовно будувати власне висловлювання з урахуванням ситуації спілкування. Власне комунікативні вправи розглядаємо відповідно до виду мовленнєвої діяльності: спрямовані на розвиток продукування монологічного / діалогічного мовлення, сприйняття звукового / графічного мовлення.

Вправи, спрямовані на розвиток продуктивного монологічного/діалогічного мовлення, конструюють за моделлю чи настановою. Комунікативна модель передбачає створення висловлювання в певній формі відповідно до норм мовленнєвого етикету й культури спілкування. Моделі до вправи можуть бути такі: запрошення, знайомство, прохання, відмова, вибачення, згода, вдячність, ствердження, запитання, незгода, побажання, перепитування, інформування тощо. Настанови застосовуємо чотирьох видів: питальну, констатувально-стверджувальну, заперечну і спонукальну.

Для виконання вправ можливе використання спеціально створених опор, які функціюють не тільки в навчальних умовах, але є і в реальному життєвому спілкуванні. Означені опори вживають для того, щоб допомогти учневі створити власне висловлювання, сформулювати власну думку відповідно до комунікативної ситуації. Допоміжні опори можуть бути вербальні (пам'ятки, інструкції, таблиці, структурно-мовленнєві схеми, план, ключові слова, початок / кінцівка висловлювання, текст тощо) і невербальні (складники комунікативної ситуації, предмети, малюнки, жести, міміка, рухи та ін.). Зазначимо, що вербальні опори не існують в умовах реального спілкування, тому їх поступово усувають у процесі навчання.

Пропонуємо для комунікативних вправ застосовувати такі завдання.

Вправи на розвиток продуктивного монологічного мовлення:

• визначати тематичну належність і стиль мовлення;

• складати структурно-композиційний план;

• формулювати мікротеми, добираючи змістову інформацію;

• сформулювати предмет висловлювання відповідно до типу мовлення (розповідь, опис, роздум);

• деталізувати висловлювання;

• завершити висловлювання;

• запропонувати початок висловлювання;

• розповісти про подію в хронологічній послідовності;

• описати предмет, явища, особу, природу в певному стилі мовлення;

• формулювати висновок, що є логічним узагальненням висловленого;

• висловити власну думку, що містить міркування про цінність певного явища чи предмета;

• будувати висловлювання змішаного типу (розповідь опис розповідь).

Вправи на розвиток продуктивного діалогічного мовлення:

• з'ясувати те, про що йтиметься у висловлюванні, кому воно адресовано, у яких умовах відбувається;

• визначити комунікативний намір і мету спілкування;

• осмислити тему і спланувати зміст;

• спроектувати план розгортання думки;

• визначити мікротеми, їх послідовність;

• відтворити діалог від імені пропущеного співрозмовника;

• розширити діалогічні репліки;

• побудувати діалогічні репліки;

• розробити мікродіалог;

• створити діалог.

Вправи на розвиток сприйняття звукового мовлення:

• прослухати текст із опорою (вербальною/ невербальною) і без опори;

• виділити мікротеми, за якими визначити загальну тему висловлювання;

• відділити основну змістову інформацію від додаткової, відому від невідомої;

• визначити інформацію, пропущену в повторному читанні;

• виділити речення, що не відповідає темі;

• виписати ключові слова;

• визначити значення слів, смислове навантаження форм слів;

• передбачити за зовнішніми ознаками (мімікою, жестами, рухами співрозмовника) загальний характер висловлювання, його тему й мету;

• розрізнити інтонацію й логічний наголос;

• з'ясувати комунікативну поведінку співрозмовника, його комунікативний намір.

Вправи на розвиток сприйняття графічного мовлення:

• передбачити за зовнішніми ознаками (заголовком, ілюстраціями) загальний характер тексту, його мету й головну думку;

• визначити ключові слова;

• виділити мікротеми;

• з'ясувати смислове й функційно-стилістичне значення мовних засобів;

• виділити мікротеми, за якими визначати загальну тему висловлювання;

• упорядкувати змістову інформацію: основна / додаткова, відома / нова;

• уголос прочитати відомий / невідомий текст;

• мовчки прочитати текст самостійно / після вчителя.

Уся система вправ у роботі з формування комунікативної компетентності учнів основної школи має бути згрупована відповідно до принципів перспективності й наступності в окремі блоки з наростаючим ступенем складності і спрямована на цілісний розвиток комунікативної компетентності.

Література

1. Баранов М. Т Виды упражнений для формирования умений и навыков / М. Т Баранов // Рус. яз. в школе/. 1993. № 3. С. 36-43.

2. Біляєв О. М. Лінгводидактика рідної мови : навчально-методичний посібник / О. М. Біляєв. К. : Генеза, 2005. 180 с.

3. Горошкіна О. Особливості використання інтерактивних методів навчання української мови в старших класах / Олена Горошкіна // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). 2009. № 4. С. 39-43.

4. Захлюпана Н. М. Словник-довідник з методики викладання української мови / Н. М. Захлюпана, І. М. Кочан. Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2002. 250 с.

5. Мельничайко В. Я. Лінгвістика тексту у шкільному курсі української мови : Посібник для вчителів / В. Я. Мельничайко. К. : Радянська школа, 1986. 168 с.

6. Методика навчання української мови в середніх навчальних закладах. / [за ред. М. І. Пентилюк]. К. : Ленвіт, 2004. 400 с.

7. Михайловская Г А. Лингводидактические основы формирования речевых умений в процессе обучения русскому языку : монография / Г. А. Михайловская. К. : Изд. Центр ОАО УКРНИИПСК, 1999. 208 с.

8. Пентилюк М. Актуальні проблеми сучасної лінгводидактики : збірник статей / Марія Пентилюк. К. : Ленвіт, 2012. 256 с.

9. Плиско К. М. Принципи, методи і форми навчання української мови : навчальний посібник / К. М. Плиско. Харків : Основа, 1995. 240 с.

10. Шевцова Л. С. Методика застосування мовленнєвих ситуативних завдань : методичний посібник / Л. С. Шевцова. Житомир, 2004. 94 с.

Размещено на Allbest.ru