Підготовка вчителів історії до використання на уроках наративного аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підготовка вчителів історії до використання на уроках наративного аналізу

Стаття містить відомості про важливість підготовки педагогів до використання наративного аналізу на своїх уроках. Для повного розуміння доцільності такої підготовки подано визначення понять «наратив», «наративний аналіз», обґрунтовано актуальність та основні теоретичні засади піднятої проблеми. Докладно описано наративний аналіз як якісний метод дослідження, спрямований на інтерпретацію розповіді, в якій особлива увага приділяється часовій послідовності, яку встановлюють люди як розповідачі про події із власного життя та навколишні події. Окреслено процес підготовки вчителів історії під час курсів підвищення кваліфікації до використання елементів наративного аналізу.

Ключові слова: наратив, наративний аналіз, метод дослідження, підвищення кваліфікації, усні свідчення, навчально-виховний процес, професійна діяльність.

Аннотация

Статья содержит сведения о важности подготовки педагогов к использованию в своей деятельности нарративного анализа. Для полного представления целесообразности такой подготовки поданы определения понятий «нарратив», «нарративный анализ», обоснованы теоретические основы поднятой проблематики. Довольно обстоятельно описан нарративный анализ как эффективный метод исследования, направленный на интерпретацию текста, в котором особое внимание уделяется временной последовательности, которую устанавливают люди как рассказчики о событиях собственной жизни и окружающих их событиях. Обоснован процесс подготовки учителей истории во время курсов повышения квалификации к использованию на своих уроках нарративного анализа.

Ключевые слова: нарратив, нарративный анализ, метод исследования, повышение квалификации, устные свидетельства, учебно-воспитательный процесс, профессиональная деятельность.

Annotation

The article contains information about importance of preparing of pedagogues to use of narrative analysis at their lessons in educational establishment that grow the of effectiveness of teaching process and perfection of quality of education of schoolchildren. For full understanding of appropriateness of such preparing it is given the determination of notions «narrative», «narrative analysis» «oral information», «methodology of research», it is grounded actuality and the main theoretical principles of revealed problem. It is described in details narrative analysis as qualitative methodology of research directed to interprete of a story, where special attention is paid to temporary sequence which people had set as narrators about events from their own lives and about current events. It is described by the author the models of narrative analysis, in particular thematical, structural, interactional, performing ones; structural units of such analysis and the main parameters that include narrator, events, space, time, characters, interactions between different categories. In the article an accent is done on the fact that narrative analysis is directed on arrangement, organization, persuasion, leads to interprete events, accenting attention on one and ignoring other. It is outlined the process of preparing of teachers of history during the courses of perfection of their qualification to use narrative analysis in their professional activity.

Key words: narrative, narrative analysis, methodology of research, growth of qualification, oral information, teaching and upbringing process, professional activity.

Педагоги начальних закладів перебувають у постійному пошуку ефективних методів навчання підростаючого покоління. Така ситуація виправдана, адже вчителі мають підготувати молодь до адаптації в сучасному суспільстві, до конкурентності на ринку праці, сформувати ключові компетенції. педагог наративний якісний розповідь

Зараз методика викладання будь-яких предметів базується головним чином на інноваційній діяльності, що здійснюється у процесі особистісно орієнтованого, дистанційного, проектного, розвивального, пошукового навчання тощо. Тому кожен учитель має змогу обрати для себе той інструментарій, який забезпечить якісну підготовку учнів. Разом із тим така діяльність базується на використанні значної кількості форм, методів, прийомів навчання, що сприятимуть мотивації школярів до вивчення предмета, глибокому усвідомленню й осмисленню поданого педагогом матеріалу, формуванню вмінь обробляти й використовувати набуту інформацію, критично мислити. Отже, для вирішення педагогічних проблем, підвищення ефективності навчально-виховного процесу сучасний педагог у своєму арсеналі повинен мати певну методичну базу.

Серед не надто поширених, але досить дієвих напрямків в організації навчального процесу в закладах освіти є наративний аналіз. Його використовують переважно в семіотиці тексту, літературознавстві й лінгвістиці тексту. Але варто застосовувати його і на уроках історії, що надасть їм більшої аналітичності й емоційності. У зв'язку з цим виникає необхідність у підготовці вчителів історії до використання елементів наративного аналізу на своїх уроках.

Про наратив і наративний аналіз писали у своїх працях такі зарубіжні дослідники, як Р. Барт, Е. Бенвеніст, А. Греймас, Ж. Женет, Ж. Курте, А. Портеллі. Проблеми наративного аналізу знайшли своє відображення й у дослідженнях українських і російських учених, зокрема Ю. Безхутрого, Л. Бекерської, О. Гавури, Г. Грінченко, І.Денисюка, О. Капленко, М. Легкого, І. Папуші, М. Руденко, О. Самойлова, В. Сірук.

Мета статті - розкрити доцільність підготовки вчителів до застосування наративного аналізу на уроках історії.

Перед розкриттям мети вважаємо за необхідне зупинитися на визначенні понятійного апарату, зокрема термінів наратив, наративний аналіз, для кращого розуміння піднятої нами проблеми.

Наративний аналіз набуває своєї популярності в наукових колах у другій половині ХХ століття. Саме в цей час з'являється низка праць, в яких подається визначення терміна наратив та обґрунтовується значення такого аналізу. О. Гавура у своїй статті виклав думку Р. Барта щодо змісту слова наратив: «Наратив - це репрезентація (як продукт і процес, об'єкт і акт, структура і структурація) однієї чи кількох реальних або фактичних подій, здійснена одним, двома чи кількома розповідачами одному, двом чи кільком адресатам» [1]. Також Р. Барт, називаючи наратив універсальною формою мовного існування зазначав: «оповідь долає національні, історичні й культурні бар'єри, вона присутня у світі, як саме життя» [1]. Сам же О. Гавура з приводу наративу висловлює такі думки: «він є певним відображенням того, що відбулося, у вигляді низки подій, і водночас - особливим видом знання, способом представлення подій. Двоподієвість наративного висловлювання стала позначатися за допомогою цілого ряду термінологічних пар, кожна з яких увійшла до відповідної терміносистеми як наслідок інтенсивних наукових рефлексій «зміст/форма», «означуване/означник», «фабула/сюжет», «історія/розповідь». Зазначена дихотомічність сприяла також розширенню функціональних меж наративних категорій» [2].

Зважаючи на те, що наративи виступають механізмами організації людського досвіду, то, на думку М. Репьєвської, у них знаходить своє відображення знання суб'єкта, що транслюється крізь призму його ставлення до того, що відбувається. Окрім того дослідниця зазначає, що від мовця залежить побудова наративу. Відповідно, на її переконання, наратив - це один із найважливіших способів відображення соціальних конструктів, за допомогою яких можна отримати уявлення про світосприйняття іншої людини. А за допомогою наративного аналізу можна не лише дослідити моделі конструювання дійсності членами певного суспільства, а й мовну свідомість індивідів [7].

В історії наратив розглядається як форма існування історичного знання, що знімає дихотомію пояснення й розуміння: нове знання про соціальні феномени формуються на основі теоретичної генералізації окремих випадків та згадок людей. На думку російських учених Ж. Пузанової та І. Троцук, наративний аналіз, подаючи історію як серію впорядкованих у часі подій, дозволяє не лише поєднувати теоретично структуровані інтерпретації з чуттєвістю до історичних деталей, а й усвідомлювати ступінь опосередкованості образу минулого [6].

Стосовно наративного аналізу, то основні методологічні основи його розробки пов'язані з іменами Дж. Брунера, Г. Розенталь, В. Фишера, Ф. Шютце та ін. Він базується на принципах структурного розгляду тексту, тобто вивчення інтерпретаційних, а не інформаційних можливостей тексту відбувається в сюжетному аналізі через суперечності фабули й сюжету.

О. Леонтович вважає наративний аналіз якісним методом дослідження, спрямованим на інтерпретацію оповіді, в якій приділяється особлива увага часовій послідовності, яку встановлюють люди як оповідачі про події із власного життя та навколишні події [4].

На думку К. Рисмана, існує декілька моделей наративного аналізу. Однією з них є тематичний аналіз, основна увага в якому приділяється тому, про що говорять. Другою моделлю є структурний аналіз, де увага сконцентрована на тому, як ведеться розповідь, на механізмі наративу. Інтеракційний аналіз робить акцент на діалозі автора й читача. Четверта модель - перформативний аналіз - наратив аналізується як дія і процес [8].

Одиницями такого аналізу є розповіді, вербальне представлення ситуацій і подій, що можуть мати вільний виклад з недотриманням часової послідовності. До основних

113параметрів наративного аналізу належать: оповідач, події, простір, час, персонажі, взаємозв'язки між різними категоріями. Отже, для грамотного здійснення наративного аналізу треба зважати на важливі ознаки наративу - наявність оповідача, слухача чи читача, виклад подій, що переживає персонаж, ставлення оповідача до того, про що йдеться.

Метод наративного аналізу широко використовується в різних сферах наукового дослідження. Не винятком є й суспільствознавчі дисципліни, де цей аналіз забезпечить ефективний підхід до дослідження етичних проблем соціального життя. Також він надасть можливість аналізувати механізми, за допомогою яких люди трактують події, будують соціальний світ. Цей метод допоможе вивчити мову як засіб побудови реальності й відображення мовної свідомості.

Оскільки предметом дослідження в наративному аналізі є оповідь чи історія, то він дає можливість вивчати не тільки життєвий досвід, а й форми його викладу - лінгвістичні й культурологічні ресурси побудови історії й переконання слухача в її достовірності [6].

Зважаючи на те, що наративний аналіз є пріоритетним напрямком в історичній науці, то доречно здійснювати підготовку вчителів до використання його у професійній діяльності.

Система підвищення кваліфікації педагогів має стати однією з ланок освіти, що надасть можливість поглибити знання про метод наративного аналізу, особливості його застосування, мотивувати до його використання, а можливо й ознайомити вчителів з цією технологією. Готувати вчителів у курсовий період до використання наративного аналізу можна під час практичних занять, семінарів, тренінгової роботи. Такі форми сприятимуть і отриманню необхідних знань, і розвиткові умінь, нададуть можливості поділитися враженнями від проведеної діяльності, окреслити переваги і труднощі роботи з наративом у загальноосвітньому навчальному закладі. Тому викладачам треба побудувати навчальний процес учителів так, щоб вони отримали цілісну картину про метод наративного аналізу.

На уроках історії, так само як і на уроках української літератури, достатньо тем, під час вивчення яких учителю варто працювати з наративом: це можуть бути теми, пов'язані з історією Голокосту, голодомором. На таких уроках учителю доречно використовувати, наприклад, аналіз усних історій, які записані спеціалістами. Зараз такі історії є в паперовому, аудіо-, відеоформаті і доступні в мережі Інтернет. На думку Г. Грінченко, усна історія не може бути повноправним «розділом» у межах історичної науки - це методика, яку можна використовувати в будь-якій її галузі [3]. Дослідниця також зазначає, що одне з центральних місць належить використанню цього методу в дослідженнях, присвячених історії війн і збройних конфліктів, де поряд зі зміною тематики внаслідок розширення кола явищ, що вивчаються, стало можливим співставлення офіційної історії з історіями особистих трагедій, переживань і відчуттів не тільки солдат і офіцерів - безпосередніх учасників бойових дій, але й їхніх дружин, дітей, матерів і подруг [3]. Зважаючи на це, учителі історії можуть сміливо вплітати в свої уроки різноманітні усно-історичні розвідки.

Знайомлячи вчителів з особливостями використання наративного аналізу під час своєї професійної діяльності, викладачеві доречно наголосити на думці, що наративний аналіз інтерв'ю базується на аналізі самої оповіді та її текстуальних особливостях з метою виявлення того, як оповідач сприйняв, оцінив, запам'ятав, згадав/переказав ту чи іншу подію, епізод або свій життєвий шлях у цілому [3]. Разом із використанням цього аналізу педагоги мають усвідомити і донести до дітей те, що усні історії унікальні, бо вони відображають неповторне життя оповідача, але не є фактичним достовірним історичним матеріалом. Тож інтерв'ю, наративні історії з інтерпретацією розповідача сприятимуть кращому розумінню школярами історії соціального життя людей.

У процесі підготовки до уроків історії вчителю варто зважати й на роботу з так званим політичним наративом. Під ним може розумітися політична подія або суперечка, парламентські дебати певної тематики, біографія політиків, тобто сукупність дискурсних утворень різних жанрів, що сконцентровані навколо певної політичної події [5]. Це дає можливість учням скласти цілісну картину подій, вчинків через аналіз різних джерел - наприклад, політичних лозунгів, концепцій, версій подій, різних історій.

До важливих властивостей політичного наративу Л. Профатілова відносить «пояснювальність», що дає можливість усвідомлення складних і заплутаних політичних ситуацій, бо в наративі не просто викладені події, а й систематизуються причинно-наслідкові зв'язки. Наратив стає особливою логікою пояснення, оскільки те, як відбуваються події, може пояснити, чому ці події відбуваються [5].

Для того щоб здійснювався наративний аналіз на уроках історії, важливо вибудувати ланцюг взаємозалежних, розгорнутих дій, об'єднаних єдиною центральною темою. Цей ланцюг не може бути обмежений єдиним текстом. Адже складовими наративного контексту вважаються різноманітні джерела й жанри, розмаїття комунікативних стратегій і тактик, що використовуються, різний рівень володіння мовою й вибірковими технологіями, різноманітність поглядів і принципів. З кожного тексту треба виокремити ключові слова, фрази, речення, абзаци для кращого усвідомлення єдиної теми. Отже, наративний аналіз різних за жанром текстів сприятиме повнішому розумінню певної історичної, політичної, соціальної події й дає можливість пояснити, чому вона відбувалася саме так, а не інакше.

Наративний аналіз спрямований на упорядкування, організацію, переконання, спонукає до інтерпретації подій, акцентуючи увагу на одних й ігноруючи інші.

Викладене вище дає можливість зробити висновки про те, що сучасних учителів варто готувати до використання наративного аналізу на уроках, оскільки цей метод урізноманітнить навчання учнів, надасть можливості встановлювати причинно- наслідкові зв'язки, висувати версії, оцінювати й бачити події очима інших людей. Важливо щоб педагоги усвідомлювали, використовуючи на уроках історії наративний аналіз, що він не встановлює історичну істину, а через інтерпретацію дає можливість побачити точку зору мовця на події, що викладені в розповідях, свідченнях.

Подальші розвідки з цього напрямку варто вести у площині використання у школах напрацьованого досвіду науковців у сфері соціальної наратології, навчання учнів правильно брати інтерв'ю, усної розповіді в усвідомленні учнями історичних подій.

Література