Самопрезентація особистості як психолого-педагогічний феномен

Размещено на http://www.allbest.ru/

Самопрезентація особистості як психолого-педагогічний феномен

Анотація

Характеризується розроблена А. Шутцом класифікація різних стилів самопрезентаційної поведінки людей. Аналізуються сучасні трактування поняття «самопрезентація» у працях вітчизняних фахівців.

Ключові слова: самопрезентація особистості, саморозкриття, самопред'явлення, стилі самопрезентаційної поведінки.

Аннотация

В статье раскрываются отдельные исторические факты становления теории самопрезентации личности в зарубежных и отечественных научных школах. Дается характеристика гуманистического и интеракционного подходов к пониманию сущности самопрезентации личности в основе которых лежат противоположные понятия «самораскрытие» и «самопредъявление». Освещаются аспекты при которых самопрезентация может неадекватно представлять реальный образ субъекта социального взаимодействия.

Ключевые слова: самопрезентация личности, самораскрытие, самопредъявление, стили самопрезентационного поведения.

Annotation

The article is exposed separate historical facts of formation of theory of sell-presentation of individuality in foreign and native scientific schools. It is outlined the role of Erving Goffman in stimulation of interest of specialists to the problems of self-presentation of a man.

Key words: self-presentation of individuality, self-opening, self-assessment, styles of selfpresentation's behavior.

З розвитком глобальної економіки, технологій виробництва, інформаційно-комунікаційної сфери, засобів зв'язку, транспортної інфраструктури, покращенням рівня життя населення буде продовжувати стрімко зростати кількість міжособистісних, міжкультурних, міжрелігійних, міжнаціональних контактів.

У країні, що впевнено дивиться в майбутнє та не хоче залишитися на смітнику науково-технічного, соціокультурного прогресу, надзвичайно важливо зробити все можливе для створення своїм громадянам сприятливих, науково обґрунтованих умов розвитку компетенцій у сфері комунікації та самопрезентації. самопрезентація особистість гуманістичний стиль

Сьогодні вміння себе презентувати користується великим попитом у шоу-бізнесі, політиці, бізнес-середовищі, професіях, зорієнтованих на людину. У цих сферах добре відомо, що недостатньо мати талант, необхідно ще вміти сподобатись оточуючим.

Аналіз фахової літератури з психології, соціології та педагогіки засвідчив, що дослідження, присвячені самопрезентаці особистості, з'явились у вітчизняній науці порівняно нещодавно. На межі ХХІ століття українські та російські вчені почали активно розробляти теоретико-методологічні та емпіричні засади самопрезентації як засобу формування іміджу вчителя, викладача, тренера, військового та взагалі особистості (О. Горовенко, О. Капустюк, А. Кононенко, Г. Пантелеєва, І. Пономаренко); варіативності самопрезентації особистості в інтернет-середовищі (П. Дайненко, З. Зав'ялова, Е. Коврігіна, І. Шевченко); особистісних і ситуативних тактик вербальної, публічної, політико-публіцистичної, ольфакторної самопрезентації людини (О. Герасимова, Т. Курбак, О. Михайлова, О. Тенеєва); формування готовності дошкільнят, молодших школярів, підлітків, юнаків, студентів до самопрезентації (І. Захарова, Н. Корчакова, Л. Семенова, О. Шевердіна).

Теоретико-методологічною базою названих вище досліджень стали фундаментальні праці засновників теорії самопрезентації, відомих західних психологів соціологів Є. Аронсона, Р. Баумейстера, М. Вейґольда, І. Гоффмана, І. Джонса, Д. Майереса, Т. Піттмана, М. Снайдера, Дж. Тедеші, А. Шутца та ін.

Але, незважаючи на проведені різнобічні дослідження зазначеного феномену, у вітчизняній педагогічній науці залишається недостатньо розробленою проблематика особистісної та професійної самопрезентації людини.

З огляду на зазначене, метою статті є уточнення суті самопрезентації особистості як психолого-педагогічного феномену.

Розкриваючи ґенезу поняття «самопрезентація» (self-presentation) варто відзначити що цей термін уперше в науковому світі з'явився 1959 року завдяки роботам

І. Гоффмана [3]. Цей відомий фахівець у галузі рольових теорій був прихильником багатоаспектного підходу до трактування проблем самопрезентації та керування враженнями. Він розглядав самопрезентацію як постійний процес, що змінює свій характер залежно від цілей суб'єкта та обставин, як загальну особливість соціальної поведінки, одну з фундаментальних структур соціального життя [5].

Незважаючи на те, що праці І. Гоффмана мали переважно теоретико-методологічний характер, вони стали детермінантою значного інтересу з боку фахівців у сфері соціальної психології до проблематики самопрезентації особистості. Бурхливий розвиток теорії самопрезентації особистості серед представників західної школи соціальної психології припадає на 1960-1980 роки, коли в усе більшій кількості з'являються експериментальні розробки про те, що люди можуть активно управляти враженням, яке інші формують про них. Згодом термін самопрезентація поступається місцем терміну управління враженням (impression management), хоча обидва терміни продовжують уживатися паралельно [8].

Сьогодні фахівці погоджуються з тим, що ці терміни відрізняються один від одного лише функцією самопрезентації особистості, але це достатньо для появи у психології та соціології двох нових підходів. Для гуманістичного підходу притаманне розуміння зазначеного феномену як «саморозкриття», де провідною функцією цього процесу є повідомлення іншим особистої інформації про себе. При інтеракційному підході використовується протилежна концептуальна основа, в центрі якої міститься поняття «самопред'явлення». Цей термін відбиває здатність людини керувати враженням, що створюється про неї в оточуючих [5; 8].

На думку Н. Амяги та О. Шумейко, саморозкриття та самопред'явлення доцільно порівнювати за двома критеріями: а) через специфіку змісту; б) через специфіку мети передання інформації.

Таке зіставлення засвідчує, що, по-перше, зміст саморозкриття обмежений лише інформацією про себе, і на цій підставі воно ототожнюється з самопред'явленням, однак цілі саморозкриття більш різноманітні, і за цим критерієм воно ширше за самопред'явлення. По-друге, зміст самопред'явлення не обмежується лише інформацією про себе, і саме тому воно ширше за саморозкриття; але домінуючою функцією самопред'явлення є управління враженням, що справляється на аудиторію, й за цим критерієм воно вже є саморозкриттям [1; 8].

Отже, характерною відмінністю цих двох понять є те, що серед фахівців саморозкриття найчастіше ототожнюється з інтимною, щирою самопрезентацією особистості, зорієнтованою на довготривалу, стратегічну, взаємовигідну взаємодію, а самопред'явлення пов'язується з програванням соціальної ролі, «поведінкою-маскою», спрямованою на отримання швидкої, тимчасової вигоди.

Таке узагальнення не є інноваційним: з часів Аристотеля відомо, що самопрезентація може викривлювати реальний образ людини та бути одним із вагомих факторів, що порушує точність міжособистісного сприйняття та ефективність комунікацій.

У цьому аспекті становлять науковий інтерес роботи російських учених Н. Мельникової та Д. Полєва, які досліджували ступінь розходження особистої самопрезентації з реальними характеристиками людини. За результатами емпіричних досліджень були зроблені висновки про те, що в суспільстві існують суттєві розходження між показниками самопрезентації та реальними характеристиками людини; однією з причин викривлення образу «Я» у процесі самопрезентації є почуття внутрішнього неблагополуччя індивіду; умовою самоідентичної презентації себе іншим людям є прийняття індивідом своїх особистих рис; «істинність» самопрезентації людини своїх особистих якостей визначає точність першого враження про неї [5].

Неоднозначна та багатоаспектна природа самопрезентації особистості знайшла своє відображення і в класифікації різних видів самопрезентаційної поведінки, розробленій А. Шутцом [9]. В основі цього концепту лежать два домінантних критерії:

1. Провідний мотив самопрезентації (прагнення «виглядати добре» в очах інших або «не виглядати погано» тобто уникати значущих втрат у соціальному схвалені).

2. Активність або пасивність самопрезентаційної поведінки.

Обрані критерії дозволяють описати чотири стилі самопрезентації: асертивний (assertive), агресивний (offensive), захисний (protective) та виправдувальний (defensive).

Асертивна самопрезентація передбачає активні, але не агресивні спроби формування позитивного враження про себе. У процесі такої самопрезентації люди представляють риси, бажані для них у даній ситуації. Асертивна самопрезентація включає у себе стратегії самовисування, зразкової поведінки, демонстрування сили та влади, а також стратегію ідентифікації зі специфічною групою.

Агресивна самопрезентація використовує агресивний спосіб представлення бажаного образу. Цей стиль самопрезентації характеризується більшим рівнем активності порівняно з асертивним і використовує стратегії приниження опозиції, іронії, критичних оцінок «критики критика», обмеження теми дискусії.

Захисна самопрезентація включає в себе «пасивне» прагнення уникати проблемних ситуацій, де суб'єкт може постати не з кращого боку перед оточуючими. Втеча від публічної уваги, мінімальне самовираження, обережний самоопис, мінімізація соціальних інтеракцій, прагнення зберігати мовчання, пасивна взаємодія - такі ознаки має захисна самопрезентація.

У тих випадках, коли дії людини або будь-якої події сприяють формуванню небажаного, негативного образу, виправдувальна самопрезентація може бути використана для пом'якшення негативних наслідків таких подій. На думку А. Шутца, цей вид самопрезентації може бути реалізований через такі стратегії: заперечення («Нічого не відбулось»), переінакшування («Все було не так»), визнання невідворотності негативної події («Так необхідно було вчинити»), стратегію поступок [9].

Переходячи на рівень актуальних вітчизняних досліджень, варто відзначити, що під самопрезентацією науковці розуміють:

- процес, за допомогою якого людина намагається сформувати в інших людей враження про себе. Успіх самопрезентації залежить від уміння представити себе іншим людям, уміння подати себе, привернути до себе увагу, актуалізувати інтерес людей до своїх якостей [6, с. 5].

- системи утворюваних у попередньому досвіді людини диспозиційних і варіативних психологічних утворень, які виконують функцію засобу маніфестації себе іншому як носія позитивного «Я» [4, с. 10].

- психічне утворення, яке включає в себе внутріособистісну складову, що описується в термінах її атрибутивних характеристик (саморефлексія, самототожність, інтернальність) і ситуаційну компоненту, що актуалізується у значущих ситуаціях безпосередньої чи опосередкованої взаємодії [4, с. 17].

О. Горовенко самопрезентацію вчителя загальноосвітнього навчального закладу розглядає як процес управління враженням про себе, що виникає в інших людей, через сукупність установок, направлених учителем на самого себе, за допомогою залучення механізмів соціального сприйняття, пов'язаних із зовнішнім виглядом учителя, його особистісною і комунікативною поведінкою та мовленням, під час якого формується особистісно-професійний імідж учителя [2, с. 18].

У своїх дослідженнях В. Подберезна наводить аргументи на користь того, що самопрезентацію керівника доцільно розглядати як складову соціально-психологічної компетентності, яка є визначальною для уміння керувати враженням про себе [7, с. 6].

Підсумовуючи сказане доцільно зробити такі висновки:

- актуальність самопрезнентаційної компетентності особистості в сучасному світі буде постійно зростати;

- самопрезентація особистості може розглядатися через призму двох протилежних підходів, що ототожнюють цей феномен або з саморозкриттям (гуманістичний підхід), або з самопред'явленням (інтеракційний підхід);

- в основі самопрезентаційної поведінки можуть бути різні стилі - асертивний, агресивний, захисний та виправдувальний;

- більшість сучасних дослідників розглядають самопрезентацію як здатність керувати враженням про себе та, принаймні на рівні термінологічного апарату, займають позиції прихильників інтеракціоналізму;

- вважаємо, що для розбудови сучасного українського суспільства перспективним є саме гуманістичний підхід до формування асертивного самопрезентаційного стилю особистості.

Отримані результати вимагають у подальшому уточнення характерних особливостей самопрезентаційної компетентності вчителя фізичної культури.

Література

1. Амяга Н. В. Самораскрытие и самопредъявление личности в общении / Н. В. Амяга // Личность. Общение. Групповые процессы. - М. : ИНИОН, 1991. - С. 37-74.

2. Горовенко О. А. Формування особисгісно-професійного іміджу вчителя загальноосвітнього навчального закладу засобами самопрезентації : автореф. дис. ... канд. пед. наук : спец. 13.00.04 / Горовенко Оксана Анатоліївна. - Переяслав- Хмельницький, 2013. - 20 с.

3. Гоффман И. Представление себя другим в повседневной жизни / Ирвин Гоффман. - М. : Канон-пресс-Ц, 2000. - 304 с.

4. Капустюк О. М. Самопрезентація як засіб створення позитивного іміджу особистості: автореф. дис. ... канд. психол. наук : спец. 19.00.05 / Капустюк Олена Миколаївна. - К., 2007. - 19 с.

5. Мельникова Н. Н. Исследование роли самопрезентации в процессе восприятия человека человеком / Н.Н. Мельникова, Д.М. Полев // Теоретическая, экспериментальная и прикладная психология: сборник научных трудов в 2 т. / под ред. Н. А. Батурина. - Челябинск : ЮУрГУ, 2000. Т.2. - 2000. - С. 77-85.

6. Паничкина Г. Г. Основы имиджеологии: самопрезентация и компетентность [Электронный ресурс] / Галина Георгиевна Паничкина. - Режим доступа : http://www.elitarium.ru/2007/11/29/imidzhelogija_samoprezentacija_kompetentnost.html

7. Подберезная В. В. Самопрезентация - элемент социально-психологической компетентности руководителя [Электронный ресурс] / В.В. Подберезная. - Режим доступа: www.pac.by/dfiles/001140_741950_pu.pdf

8. Шумейко О. Поняття «самопрезентація» та «управління враженням» у вітчизняній та зарубіжній психології / Олександр Шумейко // Соціальна психологія. - 2007. - № 5. - С. 15.

9. Schutz A. Assertive, offensive, protective, and defensive styles of self-presentation: a taxonomy // The Journal of psychology. - 1998. - № 6. - Р. 132.

Размещено на Allbest.ru