Аналіз художнього твору як педагогічна проблема

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 378

Аналіз художнього твору як педагогічна проблема

Гричаник Н.І.

У статті розкрито проблему аналізу художнього твору. Відзначено, що літературознавчий аналіз - це аналіз художніх елементів літературного твору в їх взаємодії в історико-літературному контексті з метою ідейно-естетичного осмислення художнього твору як цілого. Визначено, що вчителю-словеснику для успішного аналізу необхідно знати складники твору й систему понять і термінів для означення, вдало поєднувати два аспекти - форму і зміст. Окреслено традиційні види літературознавчого аналізу (біографічний, стилістичний, філологічний, компаративний) та обґрунтовано специфічні (контекстуальний, інтертекстуальний, асоціативний, емоційний).

Ключові слова: аналіз, літературознавчий аналіз, інтерпретація, єдність змісту і форми, види аналізу, принципи аналізу.

художній естетичний твір термін

В статье раскрыта проблема анализа художественного произведения. Отмечено, что литературоведческий анализ - это анализ художественных элементов литературного произведения в их взаимодействии в историко-литературном контексте с целью идейно-эстетического осмысления художественного произведения как целого. Определено, что учителю-словеснику для успешного анализа необходимо знать составляющие произведения и систему понятий и терминов для обозначения, успешно объединять два аспекта - форму и содержания. Охарактеризовано традиционные виды литературоведческого анализа (биографический, стилистический, филологический, компаративный) и проанализировано специфические (контекстуальный, интертекстуальный, ассоциативный, эмоциональный).

Ключевые слова: анализ, литературоведческий анализ, интерпретация, единство содержания и формы, виды анализа, принципы анализа.

The article reveals the opinions of literary critics on the problem of analysis of a literary work. In the article the definition of «analysis» is outlined as a logical procedure, which is based on dismemberment of a literary work on the components.

The author defines literary analysis as the analysis of artistic elements of a literary work in their interaction in the historical and literary context with the aim of ideological and aesthetic understanding of the artwork as a whole. For a successful analysis the students should be familiar with the components of the artwork and the system of concepts for the definition, and be able to successfully combine two aspects: form and content. The views by M.Hirshman, A.Tkachenko, V.Marko and other scientists at the problem of a successful combination the components of form and content in the analysis are investigated there. It is proved that successful literary analysis requires mastering toolkit, types and methods of implementation. First of all you need to know the components and system of concepts of the literary work for definition.

The publication distinguishes traditional forms of literary analysis (biographical, stylistic, philological, comparative, etc.) and specific (contextual, intertextual, emotional and associative). The researcher selects innovative principles of analysis of the artwork: the principle of unity of content and form, historicism and consistency. The modern approaches of the literary scholars to define the principles of a holistic analysis of a literary work are considered. The author proves that the urgent task today is adaptation to the most interesting school traditional and modern forms of analysis.

Key words: analysis, literary analysis, interpretation, types of literary analysis, principles of analysis, the form and content of the artistic work.

Важливі соціально-економічні зміни, процеси гуманізації, деформалізації в незалежній Україні актуалізують проблеми збагачення освітнього простору, розширення можливостей інтелектуально-культурного розвитку особистості та її професійного становлення. Особливе місце в системі національної освіти належить літературі, під час вивчення якої відбувається духовне і моральне зростання підростаючого покоління, розвивається естетичний смак і філологічне чуття учнів.

Формування по-справжньому культурного читача починається через усвідомлене розуміння змісту прочитаних творів, через підбір учителем ефективних шляхів його аналізу. Тому, перш ніж вчити учнів основ аналізу художнього тексту, вчитель-словесник сам повинен мати неабиякий літературознавчий хист, упевнено володіти науково- теоретичною базою і мати розвинену професійну інтуїцію, оскільки завдання вчителя - не тільки подати систематизовані теоретичні знання, наукові відомості про твір, а й допомогти учням краще усвідомити красу й неповторність окремих аспектів художнього твору, заглибитися у зміст прочитаного, зрозуміти неповторний авторський задум. Усе це стає можливим завдяки вдалому використанню вчителем-словесником елементів літературознавчого аналізу, який є підґрунтям шкільного аналізу та складає основу наукового світобачення учнів.

Для теоретичного осмислення проблеми літературознавчого аналізу художнього твору важливе значення мають ґрунтовні наукові праці С. Єфремова, Л. Грицик, Р. Гром'яка, А. Гуляка, М. Жулинського та ін.

На сьогодні вже здійснено низку наукових досліджень, що стосуються різних аспектів означеного питання, - створення концепції аналізу художнього твору, визначення принципів аналізу літературного явища в єдності змісту і форми, співвідношення аналізу як специфічної основи літературного дослідження та інтерпретації (Г. Клочек, М. Наєнко, О. Кухар-Онишко, Є. Волощук, В. Марко та ін.).

Мета статті - виявити сутність поняття «літературознавчий аналіз» і проаналізувати його специфічні види.

В основі шкільного аналізу художнього твору лежить літературознавча концепція. Учителі-словесники у своїй практичній діяльності спираються на досягнення літературознавців, трансформуючи способи наукового тлумачення художніх текстів.

У результаті опрацювання наукових джерел можна стверджувати, що термін аналіз не має однозначного тлумачення. Так, словник сучасної літературної мови тлумачить аналіз як: 1) метод наукового дослідження предметів, явищ та ін. шляхом розкладу, розчленування їх у думці на складові частини; протилежне - синтез; розгляд чогось; 2) визначення складу та властивостей якої-небудь речовини, дослідження їх [6, с. 40].

Літературознавчий словник-довідник пояснює: «Аналіз літературного твору - логічна процедура, суть якої полягає в розчленуванні цілісного літературного твору на компоненти, елементи, в розгляді кожного з них, зокрема у взаємозв'язках з метою осягнення, характеристики своєрідності цього твору» [3, с. 41].

Літературознавчий аналіз - це аналіз художніх елементів літературного твору в їх взаємодії в історико-літературному контексті з метою ідейно-естетичного осмислення художнього твору як цілого. Г. Клочек, О. Кухар-Онишко, М. Наєнко, розглядаючи художній текст як своєрідний модуль образних компонентів, виступають не лише за проникнення у зміст і форму твору, а й за створення і дотримання певної системи засобів його вивчення та порядку їх реалізації. Вони розуміють аналіз художнього твору як розгляд окремих образних компонентів тексту і передбачають розкриття емоційно-смислових зв'язків між ними для його цілісного осягнення, проникнення завдяки цьому в ядро авторської думки.

Ефективність застосування літературознавчого аналізу (у межах шкільного) визначають Ю. Ковбасенко і А. Градовський, які стверджують, що літературознавчий аналіз дає можливість синтезувати досягнення сучасної лінгвістики й академічного літературознавства. На їх думку, широке використання можливостей такого аналізу дасть школярам неабиякий арсенал для подальшого формування їхньої літературної освіти, допоможе зорієнтуватися у складних культурних епохах і новаторських досягненнях письменників-класиків [4, с. 11].

А. Ткаченко у підручнику «Мистецтво слова» визначає аналіз як розщеплення явища на складники і покомпонентне їх дослідження. Він доводить, що літературний твір є такою функціональною рухомою системою зв'язків, де кожен елемент, взаємодіючи з іншими, переносить на них свою енергію, і навпаки. Автор переконує, що коли перед читачем перебуває готовий, закінчений текст, що відділився від автора і почав самостійне існування, то в ньому мають бути ті орієнтири, які будуть придатні для літературознавчого аналізу. Це насамперед тісна взаємодія форми і змісту [9, с. 147].

Є. Волощук переконана, що під час вивчення художнього твору в школі слід застосовувати саме літературознавчий аналіз як «засіб досягнення естетичної та змістової сутності тексту». Науковець розробила принципи цілісного аналізу літературного твору, виділивши такі: розгляд художнього твору як естетичного феномену, визнання за текстом змістової поліфонії та установка на діалогічну структуру уроку.

Ґрунтовну концепцію аналізу художнього твору пропонує В. Марко, який вважає, що аналіз - це «один із шляхів адекватного, тобто найближчого до авторського задуму, прочитання твору; уявна (мислительна) операція над твором, яка передбачає членування та виділення його на частини, дослідження їхніх особливостей, визначення місця й функціональної ролі в загальній системі твору» [6, с. 10]. Автор переконаний, що аналіз будь-якого твору слід закінчувати стислими висновками про основну ідею, авторську позицію та специфіку її втілення.

Успішний літературознавчий аналіз потребує оволодіння (як учителем- словесником, так і учнями) інструментарієм, видами і способами його реалізації. Насамперед необхідно знати складники твору й систему понять і термінів для означення. Традиційно у творі вирізняють два аспекти - форму і зміст. З. Кирилюк підкреслювала: «...аналіз художнього твору неможливий без уважного ставлення не тільки до того, що зображено, а й до того, як автор творить образи, викликає у читачів певні переживання, почуття, думки. В іншому разі аналіз перетворюється на переказ змісту чи розмову з приводу того, що зображено» [5, с. 3].

На важливості дотримання принципу єдності змісту і форми наголосив і М. Гіршман, указавши на те, що в художньому тексті єдність змісту та форми - це водночас і єдність автора та читача, їхня творча зустріч і перевтілення одного в іншого.

У підручнику «Теорія літератури» (за науковою редакцією О. Галича) автори, описуючи структурні особливості художнього твору, зауважують: «...виділення форми зі змісту або змісту із форми - умовна логічна операція, до якої ми вдаємося, аналізуючи твір. Протиставлення їх за принципом «що сказано (зміст) і як сказано (форма)» - також значною мірою припущення, яке дозволяє наочно уявити структуру літературного твору» [3, с. 17].

Думку сучасників поділяє А. Ткаченко, який також визначає основні компоненти змісту - тему (тематика), проблему (проблематика), ідею - та форми (сюжет, композиція та художня мова) і доводить, що вони структурно, семантично та функціонально єдині [9, с. 14].

За визначенням В. Марка, форма художнього твору - це «художні засоби і прийоми втілення змісту (теми та ідеї); способи його внутрішньої і зовнішньої організації» [6, с. 11]. Автор дотримується думки, що в сучасних умовах розвитку літературознавства виокремилася нова система принципів аналізу художнього твору: принцип аналізу взаємодії змісту і форми (поступовий перехід під час аналізу від змісту до форми), системний підхід (розгляд художнього твору як органічної єдності всіх частин-систем), принцип історизму (звернення уваги на суспільно-історичні передумови написання твору, визначення місця твору в творчості митця) [6, с. 42].

Науковці стверджують, що немає принципової різниці, як рухатися в аналізі - від змісту до форми чи навпаки, оскільки в ньому однаково важливі обидва компоненти. А тому, визначаючи шлях літературознавчого аналізу, дослідник має виходити зі змістових і формальних особливостей саме того твору, який є об'єктом дослідження [8, с. 22].

На сьогодні так і залишається дискусійною проблема співвідношення аналізу як специфічної основи літературного дослідження та інтерпретації. Одні дослідники вважають, що інтерпретація пропонує моменти самовираження й оцінки, протиставляючи таким чином аналіз. Інші виділяють наукову (літературознавчу) інтерпретацію, яка покликана об'єктивно і цілісно пояснити сенс твору і мотивувати його історичними обставинами, національним менталітетом, художнім оточенням та індивідуальністю письменника.

В. Халізев також розглядає інтерпретацію як переоформлення художнього змісту: 1) понятійно-логічну (літературознавство і літературна критика); 2) літературно- публіцистичну (есе); 3) художню (графіка, театр, кіно та інші види мистецтва). Науковець зазначає, що під час аналізу потрібно спиратися на специфічні принципи аналізу - цілеспрямованість або концептуальність, проблемність, опору на текст, на читацьке сприймання, цілісність.

П. Білоус у навчальному посібнику «Теорія літератури» виступає «проти використання терміна аналіз, оскільки той у застосуванні до літературного твору видається надто жорстким і не цілком адекватним художній природі мистецького явища» [1, с. 299]. Натомість, ураховуючи специфіку художньої літератури, її сприйняття і розуміння, автор переконаний, що доцільніше вдаватися до поняття «інтерпретації» як послідовного та складного процесу пізнання художнього твору, в якому можна виокремити певні етапи:

- дескрипція - сприймання тексту як знакових одиниць мови, їх граматичної і синтаксичної пов'язаності та зумовленості; складання уявлення про загальний план письма (слова, речення, абзаци, розділи, частини та ін.), фіксація його в пам'яті.

- кореляція - розпізнавання значень слів, їхніх відношень з іншими значеннями, а також розгадування образних значень в їх індивідуальному вираженні та мовленнєвому контексті. Цей етап спрямовано на осягнення художності твору як єдиного цілого.

- тлумачення твору в його художній цілісності: авторські інтенції, особливості образного ладу, композиційні прийоми, наративна стратегія, домінантна тональність, поетична структура, літературний контекст та інше [1, с. 300].

Кожний художній твір - це певна цілісність, тому й аналіз твору має бути цілісним. Тому актуальним завданням методистів є адаптація найцікавіших, найдоцільніших для школи традиційних і нетрадиційних сучасних видів аналізу. Так, крім традиційних видів літературознавчого аналізу (біографічний, стилістичний, філологічний, компаративний) учені виділяють і специфічні його види, які ще тільки входять у шкільну практику аналізу художніх творів на уроках літератури: 1) контекстуальний, який передбачає наявність певного контексту, в якому твір вивчається чи аналізується; 2) інтертекстуальний - порівняння першоджерела і художнього твору, що аналізується, для виявлення окремішності, своєрідності художнього світу письменника в певному творі в зіставленні з тими зразками, які раніше існували в літературі й у чомусь близькі, подібні до нього; 3) асоціативний - дає змогу розвивати й розширювати асоціативне підґрунтя творчої уяви, фантазії, формувати вміння і навички власного бачення розгортання сюжету, розвитку образу тощо; 4) емоційний - передбачає формування в учнів здатності відчувати емоційний стан героїв, емоційне тло, на якому розгортаються події, почуття автора [10, с. 23].

Таким чином, можна зробити висновок, що літературознавчий аналіз - це складний процес ґрунтовного дослідження різних аспектів художнього твору, який передбачає повну заглибленість у зміст прочитаного матеріалу та вимагає від учителя- словесника володіння повним інструментарієм термінів і понять. Значною мірою його ефективність визначається вдало підібраними видами аналізу і широким використанням літературознавчих принципів.

Стаття не вичерпує всіх аспектів порушеної проблеми. До перспективних напрямків досліджень цієї проблематики ми відносимо розробку методики навчання майбутніх учителів аналізу художнього твору літератури як мистецтва слова.

Література

1. Білоус П. Теорія літератури : навч. посіб. / Петро Васильович Білоус. - К. : Академвидав, 2013. - С. 299-300.

2. Літературознавчий словник-довідник / за заг. ред. Р. Т .Громяка. - К. : Академія, 2007. - 500 с.

3. Галич О. Теорія літератури : підручник / [О. Галич, В. Назарець, С. Васильєв] ; за наук. ред. Олександра Галича. - К. : Либідь, 2001. - 488 с.

4. Демчук О. Програма спецкурсу для старшокласників «Види аналізу художніх текстів» / О. Демчук // Українська мова і література в середній школі, ліцеях та гімназіях. - 2003. - № 4 - С. 10-12.

5. Ісаєва О. Концептуальні основи аналізу художнього тексту в школі (Про герменевтичну спрямованість цього аналізу) / Олена Ісаєва // Всесвітня література. - 2004. - № 6. - С. 2-6.

6. Марко В. Аналіз художнього твору : навч. посіб. / В. Марко. - К. : Академвидав, 2013. - 280 с.

7. Новий словник української мови / укладачі: В. Яременко, О. Сліпушко. - К., 1999. - Т. 1. - С. 40.

8. Сипко Л. Вивчення художнього твору в єдності його змісту і форми / Л. Сипко // Всесвітня література в сучасній школі. - 2012. - № 10. - С. 19-24.

9. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства : підручник / Анатолій Ткаченко. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2003. - 448 с.

10. Хроменко І. Окремі специфічні види літературознавчого аналізу / І. Хроменко // Всесвітня література та культура. - 2013. - № 9. - С. 16-23.

Размещено на Allbest.ru