Періодизація розвитку системи професійно-технічної освіти в наукових дослідженнях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Періодизація розвитку системи професійно-технічної освіти в наукових дослідженнях

Данилова О.Г

У статті проведено теоретичний аналіз низки досліджень науковців, які в своїх роботах здійснювали спроби визначення та обґрунтування етапів, з яких складалися основні періоди становлення, функціонування і розвитку професійно-технічної освіти в Україні. У публікації показано, що розвиток професійно-технічної освіти тісно пов'язаний з політично-соціальними особливостями різних історичних періодів розвитку країни, а також з потребою народного господарства у кваліфікованих робітничих кадрах. Також проаналізовано етапи становлення й удосконалення виробничої практики та етапи історії розвитку професійного навчання в умовах його поєднання з виробничою практикою у закладах професійно-технічної освіти.

Ключові слова: професійно-технічна освіта, професійно-технічні навчальні заклади, етап, період, кваліфікований робітник.

Данилова Е.И. Периодизация развития системы профессионально-технического образования в научных исследованиях

В статье проведен теоретический анализ ряда исследований ученых, которые в своих работах осуществляли попытки определения и обоснования этапов, из которых состояли основные периоды становления, функционирования и развития профессионально-технического образования в Украине. В публикации показано, что развитие профессионально-технического образования тесно связано с политико-социальными особенностями разных исторических периодов развития страны, а также с потребностью народного хозяйства в квалифицированных рабочих кадрах. Также проанализированы этапы становления и усовершенствования производственной практики и этапы истории развития профессионального обучения в условиях его сочетания с производственной практикой в заведениях профессионально-технического образования.

Ключевые слова: профессионально-техническое образование, профессионально-технические учебные заведения, этап, период, квалифицированный рабочий.

Danylova O.I. Division into periods of development of system of professional and technical education in scientific researches

This article dedicated to theoretical analysis of a number of researches of scientists. In their works scientists made attempts to identify and to study phases, that consisted of the main periods of formation, operation and development of vocational education in Ukraine. The publication shows that development of vocational education is closely connected to political and social characteristics of different historical periods of country's development, as well as needs of economy for skilled workforce. Also, the stages of formation and improving productive practices and stages of history of vocational education in terms of their combination with industrial practice in vocational education had been analysed.

On base of determination of these periods we see fixed orientation of governmental policy; originality of organizational normative and educational bases had been provide.

The analysis of systems of division into periods of history of vocational education in Ukraine suggests that transformation in the vocational education of field is explained with historical conditions that have provided some rezults in development of system of training the workforce, namely an increased need for skilled workers of various professions, development of content and forms of organization of productive activities in vocational training institutions, providing legal, regulatory and educational base of this processes, especially organization of productive practices and so on. The analysis demonstrates need for further researches of division into periods of vocational education.

Key words: professional and technical education, professional and technical educational establishments, stage, period, skilled worker.

Реформування і модернізація професійно-технічної освіти, які відбуваються у наші дні в Україні, мають історичні аналоги. На різних етапах соціально-економічного розвитку країни профтехосвіта зазнавала суттєвих змін. При цьому мета та завдання цих перетворень завжди відображали потреби виробництва, політику держави, освітній рівень суспільства.

У низці досліджень з історії професійної підготовки робітників здійснювалися спроби визначення та обґрунтування етапів, з яких складалися основні періоди становлення, функціонування і розвитку професійно-технічної освіти в Україні. Такі праці конкретизують та збагачують наші знання, сприяють відтворенню більш повної © Данилова О.І." історії підготовки кваліфікованих робітників, допомагають по-новому оцінити досягнення і прорахунки процесів, що відбувалися у професійно-технічній освіті, та використати позитивні здобутки в сучасних умовах розвитку професійно-технічної освіти.

У різні часи окремі аспекти історії розвитку професійно-технічної освіти висвітлено у низці наукових досліджень. Ми погоджуємося з думкою А. Селецького, що етап ґрунтовних досліджень фундаментальних та прикладних аспектів професійно-технічної освіти з відповідним оформленням наукових результатів у історико- педагогічних працях збігся у часі з відбудовчими процесами, які тривали в Україні після Великої Вітчизняної війни. Особливого динамізму цей процес набув після створення 1974 року Відділення педагогіки і психології професійно-технічної освіти, яке очолив видатний теоретик галузі, академік С. Батишев [7, с. 2].

Вагомим дослідженням цього часу є узагальнювальна наукова праця А.Веселова «Професійно-технічна освіта в СРСР: Нариси по історії середньої і нижчої профтехосвіти» [1]. Комплексному висвітленню проблем історії професійно-технічної освіти в Україні присвячено працю М. Пузанова та Г. Терещенка «Нариси історії професійно-технічної освіти в Українській РСР» [6]. Становлення і розвиток підготовки кваліфікованих робітничих кадрів з середньою освітою в Україні вивчав О. Коханко [2]. Сучасні дослідження представлені працями Т. Попової та Н. Смоляної, в яких висвітлюються педагогічні умови організації виробничої практики та поєднання професійного навчання з виробничою працею в закладах професійно-технічної освіти України в другій половині ХХ століття [4; 8]. 2004 року вийшла узагальнювальна праця видатних учених під керівництвом Н. Ничкало «Профтехосвіта України: ХХ століття» - історико-педагогічне енциклопедичне видання, присвячене висвітленню досвіду підготовки кваліфікованих робітничих кадрів на різних історичних етапах [5]. Тож доцільним є аналіз та узагальнення наявних періодизацій розвитку професійно- технічної освіти.

Метою статті є аналіз періодизації системи професійно-технічної освіти в Україні.

Історія професійно-технічної освіти спирається, з одного боку, на спільні закономірності соціально-економічного і політичного розвитку суспільства, а з іншого - враховує історичні особливості розвитку освіти і педагогічної думки в цілому. Так, сучасні історико-педагогічні дослідження визначають такі періоди в розвитку системи профтехосвіти:

* перший період - з 80-х років ХІХ ст. до 1920 року, протягом якого було закладено нормативну базу для функціонування системи підготовки робітничих кадрів, відкривалися спеціалізовані професійні навчальні заклади, визначалися головні засади їхньої діяльності;

* другий період - 1920-1929 рр. - було створено українську освітню систему, складовою частиною якої була система нижчої професійної освіти. Цей період закінчився, на думку науковців, після уніфікації освітніх систем УСРР та РФСРР;

* третій період - 1929-1940 рр. - підготовка робітничих кадрів була передана господарським наркоматам;

* четвертий період - 1940-1959 рр. - була створена і функціонувала державна система трудових резервів;

* п'ятий період - 1959-1991 рр. - було створено мережу професійно-технічних училищ, переважна більшість яких перейшли на підготовку робітників із середньою освітою. Відбувся перехід до єдиних навчальних планів та програм, інтеграція професійно-технічної і народної освіти в єдину систему;

* шостий період - розпочинається з 1991 р., з часу проголошення незалежності України. У цей час тривають пошуки власного шляху розбудови системи професійно- технічної освіти, адаптація її до ринкової економіки, приймається перший в історії України Закон «Про професійно-технічну освіту» (1998 р.) [5, с. 12].

1980 року свій варіант періодизації історії професійно-технічної освіти в Україні представили М. Пузанов і Г. Терещенко [6]. Автори виділяють чотири періоди, які в свою чергу поділяються на етапи. Перший період - дореволюційний (початок ХІХ ст. - жовтень 1917 р.).

Другий період - формування соціалістичної професійно-технічної школи (1917-1940 рр.) вони поділяють на створення радянської системи професійно-технічної освіти (1917-1920 рр.); становлення і розвиток шкіл фабрично-заводського учнівства (1921¬1929 рр.); розвиток професійно-технічних навчальних закладів з підготовки робочих кадрів для народного господарства, який викликаний успіхами в індустріалізації країни (1930-1940 рр.).

Третій період - створення і розвиток системи державних трудових резервів (1940-1959 рр.), в якому автори відокремлюють організацію системи трудових резервів (1940-1941 рр.); систему трудових резервів у роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.); училища і школи трудових резервів у період відновлення і подальшого розвитку народного господарства (1945-1959 рр.).

Четвертий період - подальше удосконалення державної системи професійно- технічної освіти (1959-1980 рр.), який поділяється на: створення і розвиток єдиного типу навчальних закладів професійно-технічної освіти (1959-1969 рр.); удосконалення і подальший розвиток системи професійно-технічної освіти (1969-1980 рр.) [6, с. 4-5].

Як бачимо, М. Пузанов і Г. Терещенко відокремлюють період до початку та після Великої Жовтневої соціалістичної революції (1917 р.). На відміну від сучасних дослідників, автори не виділяють 20-ті роки в окремий період, проте акцентують увагу на особливостях професійно-технічної освіти у цей час. професійний технічний освіта науковий

У енциклопедії «Профтехосвіта України: ХХ століття» вказується, що після подій 1917 року на території України, головним чином збереглися ті заклади нижчої професійної освіти, які були створені за часів царського уряду. У виданні наголошується на необхідності розгляду 20-х років як окремого періоду в розвитку вітчизняної профтехосвіти. На думку дослідників, «на початку 20-х років в Україні постала нагальна потреба у створенні системи освіти, адекватної рівню соціального та економічного розвитку держави» [5, с. 26]. У цей період було прийнято «Схему народної освіти У.С.Р.Р.», відповідно до якої система професійної освіти України поділялася на нижчу (масову) і вищу професійну школу. Після прийняття цієї схеми фактично відбулася інтеграція системи підготовки робітничих кадрів у державну систему народної освіти.

Обґрунтування відповідних етапів розвитку підготовки кваліфікованих робітників із середньою освітою в професійно-технічних навчальних закладах України наведено в дисертаційному дослідженні О. Коханка [2]. Дослідник пропонує такі хронологічні рамки цих етапів:

1) 1949-1968 рр. - створення і становлення гірничо-промислових профтехучилищ з середньою освітою, 12-річних училищ на зразок шкіл-інтернатів, технічних училищ; реорганізація закладів профтехосвіти в міські та сільські професійно-технічні училища (1959-1965 рр.); прийняття Верховною Радою УРСР Закону «Про реорганізацію державних трудових резервів у державну систему професійно-технічної освіти» (1968 р.); пошук шляхів поєднання загальноосвітньої і професійної підготовки.

На думку автора, цей етап розпочався 1949 р. відповідно до наказу Міністерства трудових резервів СРСР № 195 від 4 липня 1949 р., виданого на виконання постанови Кабінету Міністрів СРСР, згідно з яким передбачалась реорганізація 9 ремісничих училищ у спеціальні гірничо-технічні училища із терміном навчання 7 років. У цих навчальних закладах учні повинні були здобувати загальну середню і спеціальну гірничо-технічну освіту в обсязі гірничих технікумів [2, с. 79].

2) 1969-1975 рр. - перехід до підготовки кваліфікованих робітників з середньою освітою; створення Державного комітету Ради Міністрів УРСР по професійно-технічній освіті (1969 р.); заснування і становлення середніх профтехучилищ як навчальних закладів нового типу; організація одночасного навчання учнів у профтехучилищах (з 2-річним терміном навчання) і вечірніх (змінних) школах (починаючи з 1971-1972 н.р.); перехід на новий зміст освіти на всіх ступенях навчання; пошук шляхів підвищення якості виробничого навчання і виробничої практики; посилення уваги до підвищення кваліфікації викладачів та майстрів виробничого навчання; посилення уваги до розвитку в Україні досліджень з педагогіки і психології професійно-технічної освіти.

Новий етап підготовки кваліфікованих робітників розпочався 1969 року з прийняття постанов ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 2 квітня та ЦК компартії України і Ради Міністрів УРСР від 3 червня цього ж року «Про заходи по дальшому поліпшенню підготовки кваліфікованих робітників у навчальних закладах системи професійно-технічної освіти». Згідно з цими постановами передбачалося перетворення професійно-технічних навчальних закладів з 1-3-річним терміном навчання в училища з 3-4-річним терміном навчання для підготовки кваліфікованих робітників з середньою освітою із числа молоді, яка закінчила восьмирічну школу [2, с. 82-83].

3) 1976-1983 рр. - удосконалення змісту і форм організації навчально-виховного процесу в профтехучилищах; перехід до перспективно-тематичного планування навчального матеріалу в закладах профтехосвіти (1976 р.); нормативно-правове забезпечення основних напрямків діяльності СПТУ; посилення уваги до самоосвіти інженерно-педагогічних працівників (1978 р.); перехід на систему планування підготовки кваліфікованих робітників згідно з договорами із замовниками.

Дослідницький пошук автора в цей період було спрямовано на виявлення якісних змін у навчально-виховній роботі закладів професійно-технічної освіти.

4) 1984-1990 рр. - проголошення середнього профтехучилища єдиним типом навчального закладу в системі профтехосвіти (1984 р.); перехід до комп'ютеризації навчально-виховного процесу (1985 р.); затвердження підготовки за новим переліком професій (1987 р.); упровадження нових навчальних програм (1988 р.); надання профтехучилищам права здійснювати перепідготовку робітничих кадрів; передача відомчих училищ у систему Державного комітету Ради Міністрів УРСР по професійно- технічній освіті.

Отже, важливе значення для розвитку і вдосконалення підготовки кваліфікованих робітників із середньою освітою мали рішення квітневих Пленумів ЦК КПРС і ЦК Компартії України (1984 р.). На них були затверджені основні напрямки реформи загальноосвітньої і професійної школи. Згідно з цим документом усі існуючі до 1984 року типи професійних навчальних закладів були реорганізовані в єдиний тип - середнє професійно-технічне училище [2, с. 101].

5) 1991-1994 рр. - реформування професійно-технічної освіти відповідно до Державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ століття»); створення нових організаційно-педагогічних умов для підготовки робітничих; перехід до багаторівневої (ступеневої) системи навчання в закладах профтехосвіти; створення Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (1993 р.) та науково-практичного центру у м.Львові. Автор відзначає, що в цей період знижується увага державної влади до загальноосвітньої підготовки учнів у профтехучилищах, а відповідно і зменшується кількість учнів, які здобували середню освіту в ПТУ [2, с. 103].

Як бачимо, О. Коханко визначає етапи за розвитком змісту і форм організації навчально-виробничої діяльності в закладах профтехосвіти нового типу, а також забезпечення нормативно-правової та навчально-методичної бази цього процесу.

Важливою складовою змісту професійної освіти є виробнича практика, яка не тільки сприяє зміцненню теоретичних знань, а й удосконалює практичні уміння та навички. Т. Попова вивчала умови організації виробничої практики у професійно- технічних училищах швейного профілю в Україні другої половини ХХ століття. У ході дослідження автором установлено етапи становлення й удосконалення виробничої практики, особливості її організації в контексті розвитку професійно-технічної освіти:

1) 1946-1958 рр. - етап пошуку шляхів розвитку виробничої практики - відзначався впровадженням системи трудових резервів як ланки в системі народної освіти, створенням технічних училищ на базі повної середньої освіти, проведенням виробничої практики на підприємствах під керівництвом майстра виробничого навчання, виділенням організаційних форм проведення виробничої практики, установленням вимог до підбору робочих місць і навчально-виробничих робіт для практикантів;

2) 1959-1987 рр. - етап інтенсивного розвитку виробничої практики, для якого притаманні пошук нових форм устрою професійно-технічної освіти, організація середніх професійно-технічних закладів з отриманням середньої освіти, переведення закладів профтехосвіти до статусу середніх професійно-технічних училищ. Автор відзначає, що вищезазначене спричинило оформлення договорів, в яких чітко оговорювалися умови проведення виробничої практики, застосування плануючої та обліково-звітної документації, удосконалення навчально-виховного процесу;

3) 1988-2000 рр. - етап виникнення і розв'язання ускладнень в організації виробничої практики, що зумовлено переорієнтуванням професійно-технічної освіти на нові пріоритети господарчої діяльності держави під впливом політичних та економічних змін у суспільстві, скороченням чисельності підприємств і, як наслідок, порушенням зв'язків між навчальними закладами та підприємствами [4, с. 69-70].

Змістовною є періодизація основних етапів історії розвитку професійного навчання в умовах його поєднання з виробничою практикою у закладах професійно- технічної освіти, яка розроблена Н. Смоляною [8]. Науковець в дисертаційному дослідженні виділяє три періоди:

- І період (1959-1968 рр.) - активізація ідей щодо поєднання професійного навчання з виробничою працею учнів (пошук нових організаційних форм функціонування закладів профтехосвіти, створення системи матеріально-технічного забезпечення їх виробничої діяльності, налагодження тісної співпраці з базовими підприємствами, здійснення централізованих виробничих замовлень від базових підприємств, організація вивчення передового виробничого досвіду);

- ІІ період (1969-1987 рр.) - практична реалізація ідей поєднання професійного навчання з виробничою працею (введення системи необхідної кількості плануючої та обліково-звітної документації; удосконалення та пошук нових форм і методів організації виробничої практики учнів у майстернях, на підприємствах; налагодження співпраці з базовими підприємствами на основі нормативно-правового забезпечення; систематичне здійснення контролю за професійним навчанням і виробничою працею, створення і функціонування шкіл передового досвіду; організація соціалістичних змагань; організація позанавчальної діяльності учнів у гуртках технічної творчості, всесоюзних спілках винахідників і раціоналізаторів;

- ІІІ період (1988-1991 рр.) характеризувався гальмуванням процесів, пов'язаних із забезпеченням поєднання професійного навчання з виробничою працею учнів, труднощами у здійсненні професійної підготовки, зумовленої переходом закладів профтехосвіти на нові форми господарчої діяльності країни, недооцінкою співпраці з базовими підприємствами, припиненням централізованих замовлень, невиконанням обов'язків, передбачених угодами про співпрацю, ліквідацією Державного Комітету професійно-технічної освіти СРСР (1988 р.) і подальшою інтеграцією систем професійно-технічної і народної освіти [8, с. 13-14].

Таким чином, в основу визначення цих періодів покладено спрямованість урядової політики, своєрідність організаційно-нормативної бази і навчально-методичного забезпечення.

Аналіз розглянутих систем періодизації історії розвитку професійно-технічної освіти в Україні дозволяє зробити висновок, що перетворення у галузі профтеосвіти пояснюються історичними умовами, які надали певний поштовх у розвитку системи професійної підготовки робітничих кадрів, а саме: підвищеними потребами у кваліфікованих робітниках різних професій, розвитком змісту і форм організації навчально-виробничої діяльності в закладах профтехосвіти, забезпеченням нормативно-правової і навчально-методичної бази цього процесу, особливостями організації виробничої практики тощо.

Здійснений аналіз не вичерпує усіх аспектів досліджуваної проблеми, а засвідчує необхідність подальшого дослідження періодизації розвитку системи професійно-технічної освіти.

Література

1. Веселов А. Н. Профессионально-техническое образование в СССР: очерки по истории среднего и низшего профтехобразования / А. Н. Веселов. - М. : Всесоюзное учебно-педагогическое издательство профтехиздат, 1961. - 435 с.

2. Коханко О. М. Становлення і розвиток підготовки кваліфікованих робітничих кадрів з середньою освітою в Україні (1969-1994 рр.) : дис. ... канд. пед. наук: спец. 13.00.01 «Теорія та історія педагогіки» / О. М. Коханко. - К., 1995. - 299 с.

3. Очерки истории профессионально-технического образования в СССР / под ред. С. Я. Батышева. - М.: Педагогика, 1981. - 352 с.

4. Попова Т. І. Педагогічні умови організації виробничої практики у професійно-технічних училищах швейного профілю в Україні (друга половина ХХ століття) : дис. ... канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «Теорія та історія педагогіки» / Тетяна Іванівна Попова. - Харків, 2007. - 329 с.

5. Профтехосвіта України: ХХ століття: Енциклопедичне видання / за ред. Н. Г. Ничкало. - К. : Вид-во «АртЕк», 2004. - 876 с.

6. Пузанов М. Ф. Очерки истории профессионально-технического образования в Украинской ССР / М. Ф. Пузанов, Г. И. Терещенко. - К.; Вища школа. Головное изд-во, 1980. - 232 с.

7. Селецький А. В. До історії розвитку систем робітничої підготовки в Україні [Електронний ресурс] / А. В. Селецький. - Режим доступу http://dspace.snu.edu.ua:8080 /jspui/bitstream/123456789/487/29/seleckii.pdf

8. Смоляна Н. В. Поєднання професійного навчання з виробничою працею в закладах професійно-технічної освіти України (1959-1991 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Н. В. Смоляна. - К., 2012. - 23 с.

Размещено на Allbest.ru