Підготовка майбутнього вчителя до виховання щасливої дитини в загальноосвітніх навчальних закладах Польщі

Янкович І.І.

Акцентовано увагу на релігійному вихованні. Виявлено проблеми, які потребують подальшого вирішення у педагогічній теорії та практиці Польщі: розробка й реалізація технологій формування колективу класу, організації успішної діяльності. польща україна педагогічний виховання

В статье установлено содержание, формы и методы подготовки будущего учителя к воспитанию счастливого ученика в общеобразовательных учебных заведениях Польши. Определены отличия в структуре школьных систем Украины и Польши. Осуществлено толкование понятия «счастье». Показана взаимосвязь счастья и успеха. Отражен положительный опыт по психолого-педагогической поддержке учащихся и опыт подготовки учителя к осуществлению воспитательных функций. Акцентировано внимание на религиозном воспитании. Выявлены проблемы, требующие дальнейшего решения в педагогической теории и практике Польши: разработка и реализация технологий формирования коллектива класса, организации успешной деятельности.

Розвиток природних задатків учнів, формування їх моральних цінностей, підготовка випускників до життя, до вибору професії та самореалізації в професійній діяльності є пріоритетними завданнями загальноосвітніх начальних закладів. Виховання щасливої дитини чітко не визначено серед функцій виховних суспільних інституцій, зокрема шкіл, як визначено формування життєвих та соціальних компетентностей. А тим часом саме щастя учня має стати провідною метою діяльності загальноосвітніх закладів. Цій основній меті необхідно підпорядкувати зміст, форми й методи навчання й виховання учнів.

Проте поняття «щастя» однозначно не можна тлумачити. У кожної людини є своє уявлення, у чому воно полягає. У різні вікові періоди ставлення до нього змінюється, що, очевидно, є однією з причин того, чому виховні інституції намагаються підготувати школярів до реалізації різних видів діяльності, а не до щасливого життя. Окрім того, сучасні концепції щодо виховання щасливої особистості у педагогічній підготовці студентів педагогічних ВНЗ відображені недостатньо. Зрештою в Україні ще багато необхідно здійснити для створення умов для щасливого життя громадян. Отже, варто звернутися до досвіду виховної роботи у тих країнах, які є економічно більш розвиненими й мають створені необхідні передумови для досягнення успіху й щастя людей. Історично близькою до нас є Польща. Ця держава має подібне географічне положення та спільні з Україною історичні корені. Незважаючи на суттєві відмінності у політичних та соціально-економічних системах, Україна та Польща вирішують практично однакові виховні проблеми. Заслуговує на увагу досвід підготовки вчителів у Польщі до виховання щасливого школяра. Необхідно зазначити, що щасливого учня має виховати щасливий учитель. Нігілізм, байдуже ставлення до роботи та інших людей не додадуть щастя вчителеві і гальмуватимуть радісні відчуття учнів. Педагог повинен довести дітям, що чим більше речей їх цікавить, тим більше в них можливостей для щастя, тим менше шансів стати іграшкою в руках долі. За щастя потрібно боротися, адже воно залежить не стільки від обставин, скільки від самої людини [2, с. 156].

Відчуття щастя не може зазнати бідний педагог. В Україні рівень матеріального забезпечення є низьким. У Польщі він дещо вищий, що є ще однією з причин вивчення досвіду цієї держави щодо підготовки вчителів до виховання щасливих дітей.

Тлумачення поняття «щастя» здійснено в енциклопедичних та довідкових виданнях. Зокрема у тлумачному словнику української мови «щастя» визначено як «стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокого вдоволення й безмежної радості; досягнення, успіх, удача» [5, с. 504]. Польський філософ В. Татаркевич вважав, що щастя - повне й тривале вдоволення від життя в цілому. Визначення поняття «щастя» здійснено ширше українським педагогом Г. Васяновичем. На його думку, це стан людини, для якого характерні переживання внутрішнього вдоволення власним буттям, повноти і осмисленості свого життя, відповідність досягнутого життєво значущим цілям і мріям [2, с. 136]. На основі аналізу творчості українського письменника й історика В. Винниченка Г. Васянович доводить, що ні багатство, ні сила, ні здоров'я, ні кохання, ні розум разом чи окремо не гарантують щастя людині. Лише їх урівноваження, узгодженість сприяють появі такого стану. Отже, щаслива людина - це діяльна, успішна людина, яка визначає цілі та досягає їх.

Проблему досягнення щастя розглядали класики української педагогіки Г. Сковорода, В. Сухомлинський тощо. Це питання відображено у творчості

П. Юркевича, Д. Чижевського та ін. У кожного з них свої підходи щодо щастя людини. Важливими для виховного процесу є висновки, що щасливою людина має бути сьогодні, не відкладаючи цей стан на майбутнє, коли реалізуються цілі. Щастя полягає в любові, яка закладена в релігійних заповідях. Отже, важливим є релігійне виховання дітей у школах.

На основі аналізу творчості класиків педагогіки, науковців та суспільних діячів можна зробити висновок, що лише особистість, у якій гармонійно поєднані розум, моральні цінності, здоров'я, естетичні почуття, яка реалізовує себе в сім'ї та професійній діяльності тощо, мала б бути метою організації начально-виховного процесу закладів освіти, а формування готовності студентів педагогічних ВНЗ до її виховання повинно здійснюватися як у навчальній, так і виховній роботі. У цьому контексті заслуговує на увагу досвід Республіки Польща.

Роль вчителя у процесі навчання та виховання досліджували польські вчені В. Зачиньський, Ч. Купісєвіч, З. Квєнціньський, Г. Квятковська [14], В. Оконь та ін. Різні аспекти розвитку освіти Польщі останніми роками висвітлено в працях Ю. Беднарека, Є. Ляски, М. Танася, Ф. Шльосека, М. Піндери тощо. До проблем прогнозування напрямків удосконалення систем, розвитку систем, оптимізації процесу управління системою підготовки вчителя в сучасних умовах, нових форм управління зверталися такі вчені, як Ч. Купісєвич, Я. Конопницький, Я. Кульський, А. Левицький, З. Путкевич, Я. Рутков'як, М. Цацковська та ін.

Підготовку вчителя до професійної діяльності в Польщі вивчали польські науковці Е. Вишневська, Т. Вільх, С. Дилак [14], С. Кабула, Д. Казімірж, Ю. Квіма, Я. Лисек [7], Я. Морітз [4], Т. Левовіцький [14], а також українські вчені К. Біницька [1], А. Василюк, І. Мищишин [3] тощо.

Проте у працях зазначених науковців недостатньо розглянуто питання підготовки вчителя до формування успішного й щасливого учня. Проблеми успішності, успішної діяльності та формування готовності студентів педагогічних ВНЗ України до виховання дитини, яка вміє ефективно організувати свою діяльність, володіє внутрішньою гармонією, вирішуються у працях В. Коновалової, О. Янкович [6] тощо. Питання підготовки майбутнього вчителя до виховання щасливої дитини в наукових дослідженнях як українських, так і польських вчених розглянуто недостатньо.

Мета статті - з'ясувати зміст, форми й методи підготовки майбутнього вчителя до виховання щасливого учня в загальноосвітніх навчальних закладах Польщі.

Виховання завжди було найважливішим завданням учителів у всій історії польської освіти. Школа повинна готувати учнів до професійного життя, до конкурентоспроможності на ринку праці, до участі в громадському житті тощо. У зв'язку з цим до вчителя висувається багато вимог: він має бути дидактом, вихователем, порадником і опікуном дитини.

Система шкільної освіти Польщі відрізняється від української. Початкова освіта (шестирічна) представлена початковими школами (szkota podstawowa). По її закінченні діти ще три роки навчаються у гімназіях. Отже, загальноосвітніми закладами Польщі є підставові школи й гімназії.

У польській освіті все більша увага відводиться виховній і опікунській функціям педагогів. Зростає роль класного керівника (wychowawca klasy) у школі. Він має нести відповідальність за учня - за його здоров'я, захищеність і розвиток. Необхідно зазначити, як здійснюється підбір класних керівників у закладі освіти. Безперечно, це мають бути найавторитетніші учителі. Головний критерій, яким керується директор школи під час підбору класних керівників - це добро дитини. Класний керівник має допомогти дитині реалізувати себе, почуватися в класі захищеною. При цьому важливо, щоб дитина любила школу, досягала успіху. Тому класні керівники залучають учнів до діяльності, намагаються урізноманітнити життя класу, у якому екскурсії, імпрези, конкурси, спортивні змагання, благодійні ярмарки є нормою.

У наукових дослідженнях учених, нормативно-правових документах із розвитку освіти Польщі зазвичай не ставиться завдання допомогти дитині стати щасливою, але добросовісне виконання вчителями завдань, які висуваються до них у статутах шкіл, забезпечує дитині реалізацію прав, свобод і в кінцевому результаті створює відчуття щастя. Такі статути складаються у Польщі відповідно до розпорядження Міністра освіти від 21 травня 2001 року, спеціальні додатки до яких визначають обов'язки класного керівника [11]. Свідченням посиленої уваги суспільства до проблем виховання є розпорядження Міністра народної освіти від 30 квітня 2013 року у справі засад та організації психологічно-педагогічної допомоги в дошкільних закладах, школах і позашкільних закладах [13]. Психологічно-педагогічна допомога призначена для задоволення індивідуальних освітніх потреб, виявлення індивідуальних можливостей учнів, вирішення проблем неповносправності, соціальної дезадаптації, відставання у навчанні, важковиховуваності, пов'язаної з побутовими умовами учня, у кризових або травматичних ситуаціях тощо [там само].

Зважаючи на численність виховних функцій педагогів, важливим завданням вищих педагогічних навчальних закладів Польщі є реформування підготовки вчителів відповідно до моделі функціональної та професійної майстерності, згідно з якою формування готовності до майбутньої професії є не ремеслом, а мистецтвом.

І. Мищишин, описуючи систему підготовки педагогів у Польщі, визначила риси, які мають бути притаманні учителеві. Він повинен стати провідником у світі вартостей, «батьком чужих дітей», мусить володіти емпатією, наполегливістю, турботливістю, раціональністю мислення, професійною компетентністю, педагогічним оптимізмом, відповідальністю, особистою культурою, має демократично ставитися до учнів [3].

Одним зі шляхів виховання щасливого учня є підготовка майбутніх учителів до здійснення гуманістичного виховання. Учитель школи повинен мати ґрунтовну педагогічну підготовку в обсязі 270 годин, що передбачає вивчення психології, педагогіки, спеціальної дидактики та проходження педагогічної практики (не менше ніж 150 годин) [9]. Зміст психолого-педагогічної підготовки вчителя охоплює знання історії виховання, теоретичних основ виховання, психології розвитку, соціології та філософії освіти. З 2012-2013 н. р. навчання у вищих педагогічних закладах освіти відбувається відповідно до розпорядження Міністра науки і вищого шкільництва від 17 січня 2012 року щодо стандартів підготовки майбутнього вчителя [12]. Студенти мають:

1) набути знання психологічних та педагогічних наук для розуміння процесів розвитку, соціалізації, виховання, навчання і научіння;

2) набути знання у галузі дидактики і загальної методики педагогічної діяльності;

3) набути уміння і компетентності, необхідні для комплексної реалізації дидактичних, виховних і опікунських завдань школи, самостійної підготовки для забезпечення потреб учнів;

4) самостійно розвивати педагогічну майстерність використання сучасних засобів пошуку і перетворення інформації;

5) здійснювати комунікацію за допомогою сучасних технік;

6) набути етичної культури, характеризуватися відкритістю, емпатією, рефлексією, почуттям відповідальності;

7) бути практично підготовленими для реалізації педагогічних (дидактичних, виховних, опікунських) завдань.

Крім визначення змісту освіти, важливе значення у педагогічних ВНЗ мають практичні форми та методи здобуття знань. Цим аспектам приділяється особливо велика увага. Сьогодні у середовищі польських освітян побутує думка, що викладачі вищих закладів освіти не повинні займатися передаванням формальних теорій. їхнім головним завданням є допомога студентам у самостійному здобутті професійних знань.

Провідними методами формування готовності до виховання є методи інтерактивного навчання, зокрема робота в групах, а також моделювання ситуацій, ігрові, проектні методи тощо. Варто акцентувати увагу на методах оцінки, які дають змогу сформувати у вихованцеві здатність до самооцінки і самоконтролю [8, с. 442-444]. Польськими педагогами виокремлено з-поміж інших методи ідеалу, об'єктивізації зла, що також сприяють вихованню захищеної та успішної дитини [там само, с. 447]. Відокремлення зла від вихованця здійснюється гуманно: щоб перемогти зло, треба боротися з ним, але не зі злістю. Не слід боротися із самим вихованцем. При цьому треба допомогти учневі усвідомити проблему, домагатися свідомої дисципліни, підносити гідність дитини, показувати ідеал, можливий для наслідування. Основними правилами для вчителя, який виховує щасливу дитину, є такі: постав себе на місце вихованця, не кричи, не принижуй, а допоможи піднятися вверх. Важливо говорити вихованцям, що вони є дорогими для вчителів, які їх щиро люблять.

Проаналізувавши праці науковців (Г. Квятковська, Т. Левовіцький, Я. Лисек, І. Мищишин, Я. Морітз тощо) щодо підготовки вчителя та підручники для вищих педагогічних закладів освіти, ми не виявили технологій виховання щасливої дитини. Недостатньо уваги приділено також формуванню класного колективу. Проте вирішення у законодавчих актах із розвитку освіти, літературних джерелах із питань підготовки педагогів проблем гармонійного розвитку особистості, забезпечення опіки над нею, психолого-педагогічної підтримки дитини засвідчує, що у педагогічній теорії та практиці Польщі проводиться суттєва робота з виховання щасливого учня. Цьому сприяє також релігійне виховання. Аналіз підручників з історії та теорії виховання дає змогу стверджувати, що йому відводиться важливе місце у виховній роботі. Саме релігійне виховання є найкращим способом попередження девіантної поведінки учня, створення внутрішньої гармонії дитини. На нашу думку, у педагогічній теорії та практиці Польщі варто також приділити більше уваги організації успішної діяльності як школяра, так і майбутнього педагога у закладах освіти, позаяк успішна діяльність зазвичай дає змогу відчути себе щасливим, а реалізація вправ, правил та методик організації ефективної діяльності сприяє самовдосконаленню особистості та її внутрішній гармонії. Одними з найважливіших гасел сучасної польської школи є «виховання без поразок», «виховання без насилля», але пріоритетним мало б стати «виховання щасливої дитини», а отже, продовження вже відомої в класичній педагогіці традиції створення «шкіл успіху і радості».

Таким чином, у вищих педагогічних навчальних закладах Польщі відбувається реформування підготовки вчителів відповідно до моделі функціональної та професійної майстерності, згідно з якою формування готовності до майбутньої професії є не ремеслом, а мистецтвом. Перетворення спрямовані на формування у студентів здатності до психолого-педагогічної підтримки дитини. Цьому сприяють зміст навчання (ґрунтовна педагогічна підготовка в обсязі 270 годин, що передбачає вивчення психології, педагогіки, спеціальної дидактики, теоретичних основ виховання, історії виховання, соціології і філософії освіти, та проходження педагогічної практики не менше ніж 150 годин); реалізація новітніх методів навчання (інтерактивні методи, метод ідеалу, об'єктивізації зла тощо). Проте у педагогічній теорії та практиці варто приділяти більше уваги технологіям і методам формування дитячого колективу, організації успішної діяльності, вихованню щасливої дитини, позаяк тільки позитивні емоції забезпечують успішність, щастя, гармонійні стосунки дітей у соціальному середовищі. Пошуку шляхів проведення такої роботи можуть бути присвячені подальші наукові дослідження.

Література