Проблема бюджету часу майстра виробничого навчання у закладах професійно-технічної освіти в Україні (друга половина ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 377.7:331.103

Проблема бюджету часу майстра виробничого навчання у закладах професійно-технічної освіти в Україні (друга половина ХХ століття)

Поприткіна Д.Ш.

У статті на основі аналізу літературних та архівних джерел схарактери-зовано бюджет часу майстра виробничого навчання у закладах професійно- технічної освіти. Проаналізовано основні складові бюджету часу майстра та проблема раціонального розподілу робочого часу між різними видами діяльності. бюджет час навчання освіта

Ключові слова: бюджет часу, наукова організація праці, майстер виробничого навчання, професійно-технічна освіта.

В статье на основе анализа литературных и архивных источников оха-рактеризован бюджет времени мастера производственного обучения в учреждениях профессионально-технического образования. Проанализиро-ваны основные составляющие бюджета времени мастера и проблема ра-ционального распределения рабочего времени между различными видами деятельности.

Ключевые слова: бюджет времени, научная организация труда, мастер производственного обучения, профессионально-техническое образование.

Based on analysis of literary and archival sources a training officer's time budget in institutions of vocational education is characterized in the article. The main components of a training officer's time budget and the problem of rational distribution of labor time between various kinds of activity are analyzed.

Key words: time budget, scientific organization of work, training officer, vocational education.

У другій половині ХХ ст. серед педагогів-практиків і науковців набула актуальності проблема розподілу часу між видами роботи майстра виробничого навчання, а саме економія часового ресурсу. Адже правильне використання робочого часу, його чітке планування сприяють інтенсифікації процесу навчання учнів, мінімізують перенавантаження майстрів. Економія часу при виконанні роботи завжди була актуальною проблемою. Про важливість бюджету часу майстра свідчать літературні та архівні джерела.

На жаль, порушена проблема тривалий час залишалася поза увагою на-уковців. Але варто відмітити наукові доробки С. Я. Батишева, Ю. П. Орловського [2; 6], які частково аналізують проблему бюджету часу майстра. Також зазначимо важливість періодичних видань, а саме статті Б. Азіна, А. Гладкого, С. Гараніної [1; 3; 4], які дають змогу комплексно проаналізувати порушену проблему. Наукову цінність мають опрацьовані нами архівні матеріали в межах зазначеного періоду [5; 7; 8].

Метою публікації є аналіз проблеми бюджету часу майстра виробничого навчання у закладах професійно-технічної освіти в Україні (друга половина ХХ ст.) на основі літературних джерел, архівних матеріалів і публікацій із періодичних видань зазначеного періоду.

Як з'ясувалося, у низці навчальних закладів бюджет часу майстрів вироб-ничого навчання складався так, що мав значні відхилення від вимог наукової організації праці [2, с. 55]. Основною причиною втрат часу нерідко був непра-вильно складений розклад занять. Часті зміни розкладу, нерівномірне наван-таження по днях тижня, наявність вікон у розкладі викликали порушення режиму часу. На нашу думку, саме розклад навчальних занять покликаний організовувати працю майстрів виробничого навчання. Одним із найважливіших складових, які впливають на економію робочого часу, є продуманий, правильно складений розклад, який сприяє раціональній організації праці майстрів виробничого на-вчання. Розклад занять відігравав свою організаційну роль у тому разі, якщо він був стабільним і створював сприятливі умови для майстрів. При складанні розкладу намагалися уникнути тривалих перерв у заняттях, не допускати ні концентрації уроків з окремих предметів у короткі проміжки часу, ні розтягування їх на значні строки [2, с. 88-90].

Зазначимо, що головним видом діяльності майстрів було виробниче на-вчання. Воно мало займати основну частину робочого дня майстра. Аналіз навчальних планів підготовки в міських професійно-технічних училищах свідчить про важливість виробничого навчання для майбутніх спеціалістів. Так, у навчаль-ному плані (експериментальному) для підготовки у міських професійно-технічних училищах кваліфікованих працівників для вугільної і гірничорудної промисловості (підземні роботи) з одночасним підвищенням загальноосвітнього рівня за ІХ клас вечірньої (змінної) школи робітничої молоді зазначено, що з 2662 годин навчального курсу (строк навчання 2 роки) виробниче навчання становило 1806 годин [5, арк. 1]. З довідки про кількість педагогічних годин, відведених на ви-робниче і теоретичне навчання навчальними планами ПТУ і експериментальними планами (з підвищенням загальної освіти учнів за ІХ клас вечірньої школи), для підготовки в професійно-технічних училищах вугільних і гірських професій з'ясувалося, що порівняно з планом ПТУ у новому плані виробниче навчання скоротилося на 228 годин. З аналогічної довідки для підготовки металістів години виробничого навчання зменшили на 222 [Там само, арк. 3, 6].

Істотна частина бюджету часу майстра виробничого навчання витрачалася на збори, наради, засідання, конференції та ін. На наше переконання, це важливі форми колективної роботи, але якщо вони були погано підготованими і проводилися занадто часто, то призводили до розтрат часу і сил. Обґрунтоване скорочення кількості й часу нарад було актуальним завданням для керівництва професійно-технічних навчальних закладів [2, с. 57].

Упродовж досліджуваного періоду актуальним було питання дослідження робочого часу працівників навчальних закладів. Лабораторія наукової організації педагогічної праці НДІ педагогіки УРСР проаналізувала бюджет часу учителів загальноосвітніх шкіл. І було з'ясовано, що вони надзвичайно перевантажені. Аналогічним було становище у професійно-технічних навчальних закладах. Для того щоб берегти час і знати, як його раціонально використовувати, необхідно з'ясувати, на що він витрачається. Як зазначив С. Я. Батишев [2, с. 59-60], перше уявлення про організацію своєї праці майстер виробничого навчання може одер-жати, провівши протягом одного-двох тижнів самохронометраж робочого дня. Це дозволяло виявити, скільки і на які види роботи було затрачено часу, встановити виробничі і невиробничі витрати, з'ясувати причини низької ефективності праці, знайти резерви і самому визначити, як раціоналізувати процес праці.

Ю. П. Орловський зазначав, що, відповідно до законодавства, найбільш поширеним видом робочого часу, який стосувався майстрів виробничого на-вчання, був нормальний робочий час. Відповідно до нормативно-правових актів досліджуваного періоду, нормальна тривалість робочого часу не могла переви-щувати 41 годину на тиждень. У новій редакції програми КПРС, яка була прийнята XXVII з'їздом партії, підкреслювалося, що інтенсифікація, підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці у перспективі повинні були відкрити нові можливості для скорочення робочого дня [6, с. 86-90]. Зокрема, у Зведеному звіті про розподілення чисельності працівників, переведених на п'яти-денний робочий тиждень з двома вихідними днями і не переведених на п'ятиде-нний робочий тиждень, з встановленою тривалістю робочого тижня на 1 грудня 1967 року по Держкомітету Ради Міністрів УРСР по профтехосвіті зазначено, що для всіх працівників встановлена тривалість робочого тижня 41 година [8, арк. 2, зворот].

Варто відмітити, що, починаючи з 1960 року, майстрів виробничого навча-ння було переведено на семигодинний робочий день. Про це свідчить аналіз Наказів начальника Київського міжобласного управління профтехосвіти [7, арк. 18]. Також нами було виявлено наказ по технічному училищу № 3 (м. Київ) від 20 травня 1960 року № 51, яким вводився в дію наказ начальника Київського міжобласного управління профтехосвіти м. Києва № 151 від 20 травня 1960 року "Про переведення Технічного училища № 3 на скорочений робочий день і нові умови оплати праці" [7, арк. 8].

Під час дослідження архівних матеріалів нами було виявлено "Сводный отчет о численности работников, переведенных на пятидневную рабочую неделю с двумя выходными днями и не переведенных на пятидневную рабочую неделю на 1 декабря 1967 года", у якому були наведені дані по Держкомітету Ради Міністрів УРСР по профтехосвіті. У документі зазначено лише загальну кількість працівників професійно-технічних навчальних закладів, які були переведені на п'ятиденний робочий тиждень, але, на жаль, не зазначено, яка частина майстрів виробничого навчання сюди належала [8, арк. 1 зв.].

Зазначимо, що важливим аспектом бюджету часу майстра виробничого навчання є відпустка. Б. Азін звертає увагу на те, що майстер поставлений у не справедливі умови порівняно з іншими працівниками професійно-технічних навчальних закладів (педагоги, вихователі). За словами науковця, відпустка май-стра виробничого навчання триває лише 24 дні, що на 12 днів менше порівняно з вихователем та удвічі менше порівняно з викладачем. Колеги майстрів виробничого навчання - вчителі трудового навчання мають відпустку тривалістю два місяці [1, с. 16-17].

Пропонуємо розглянути порушену проблему більш детально. Передусім необхідно з'ясувати особливості законодавчого забезпечення роботи майстра виробничого навчання. За номенклатурою посад, встановленою постановою Ради Міністрів СРСР № 1577 від 1949 року, майстер виробничого навчання був віднесений до працівників не педагогічного, а технічного персоналу з ненормо- ваним робочим днем і відпустка йому була встановлена тривалістю 24 дні. Аналіз цитованого документа дає підстави для висновку про те, що вже у самому директивному документі ніби була проведена межа, яка відокремлювала майстра від педагога, яким за самою посадою має бути в училищі викладач, а також вихователь у гуртожитку. Водночас, на нашу думку, учні у професійно-технічних навчальних закладах своїм наставником вважали, як правило, вчителя професії, тобто свого майстра. Він знаходився найближче за всіх до дітей. Тоді виникає питання, чому майстру виробничого навчання було відмовлено у званні педагога зі всіма привілеями. Можемо припустити, що причиною такого висновку, оформ-леного офіційно, є стереотип, який склався на початку досліджуваного періоду, згідно з яким майстром або інструктором виробничого навчання була людина з неповною середньою освітою, а інколи і з початковою. Починаючи з 90-х років минулого століття, постала необхідність піднесення майстра виробничого навчання до рівня педагога. Але, на нашу думку цьому заважало багато проблем. По-перше, держава була занадто обмежена фінансово, що заважало прирівняти майстрів виробничого навчання до педагогічних працівників та, в свою чергу, збільшити тривалість відпустки. Існувала думка [1, с. 15], що необхідно дозволити адміністрації професійно-технічного навчального закладу за погодженням з профспілковим комітетом і радою трудового колективу надавати додаткову відпустку до встановленої місячної тим майстрам виробничого навчання, які проявляли високу працездатність у навчальній і виховній роботі з учнями. Розмір цих преміальних відпусток, залежно від досягнень, коливався від 3 до 12 днів, що додавалися до основної відпустки [1, с. 16]. На наше переконання, якість роботи необхідно винагороджувати премією, підвищенням по посаді й іншими формами матеріального та морального стимулювання. Але дні відпустки, відновлення сил і працездатності не повинні бути методом відзнаки.

Вважаємо за доцільне акцентувати увагу на питанні організації робочого тижня майстрів виробничого навчання. Як зауважив А. К. Гладкий [4, с. 26-27], щотижневі плани майстрів затверджувалися старшим майстром. У дні теоретич-них занять майстри відвідували перші й останні уроки своєї групи, а решту часу виконували доручення старшого майстра. Додаткові завдання, які давалися майстрам виробничого навчання у час між заняттями, інколи заважали виконанню майстрами своїх безпосередніх обов'язків. Як зазначає науковець, лише деякі майстри відносилися до таких занять негативно, але причиною обов'язкового їх виконання була премія. Оскільки при розподілі премій цей вид роботи враховувався як пункт "Ставлення до роботи з покращення навчально-ма-теріальної бази". Нас зацікавив аналіз педагогом позитивних і негативних сторін додаткових навантажень майстрів. Зокрема, він зазначив, що в ситуації, коли базове підприємство усунулося від допомоги професійно-технічному навчаль-ному закладу, іншого виходу не було. Тим паче, що майстер, виконуючи різно-манітні роботи, не лише удосконалював свою кваліфікацію, але і в очах дітей зростав його авторитет. А. К. Гладкого цікавило, чи не шкодило завантаження майстра навчанню учнів. Педагог пояснював: ті майстри, які жили лише турботами про своїх учнів і жодні господарські та інші роботи по училищу їх не відволікали, мали більше можливості займатися додатково зі своєю групою. Показники у навчанні таких груп зростали.

Нашу увагу привернув наведений науковцем факт відвідування майстрами виробничого навчання перших і останніх уроків теоретичного навчання своєї групи. Але часті відвідування уроків майстром не давали очікуваних результатів ні майстру, ні викладачу. Учні звикали до постійного нагляду на уроці, але, на на-шу думку, вони потребували більшої самостійності. При частому відвідуванні уро-ків майстром в учнів вироблявся психологічний рефлекс: коли наглядача за порядком немає, можна порушувати дисципліну і почувати себе більш вільно [4, с. 28-30].

На актуальності проблеми організації роботи майстрів виробничого навча-ння у ті дні, коли група знаходилась на теоретичних заняттях, наголошувала С. Гараніна [3, с. 26]. Про зайнятість майстра у дні теоретичних занять свідчила обліково-звітна документація, яку майстри складали на рік: перспективно-тема-тичний план виробничого навчання, перспективний план культурно-виховної роботи на рік, на місяць, план індивідуальної самостійної методичної роботи, щоденник педагогічних спостережень індивідуально за кожним учнем і в цілому за групою, журнал виробничого навчання. Це доводить значне завантаження майстра у дні теоретичних занять.

Проаналізований робочий день науковцем, на нашу думку, повністю відповідає дійсності, оскільки С. Гараніна була заслуженим майстром профе-сійно-технічної освіти і була добре знайома з цією проблемою. Зазвичай робочий день майстра виробничого навчання починався раніше, ніж у інших працівників училища, особливо у тих майстрів, учні яких жили у гуртожитку. Адже їм обов'яз-ково треба було туди зайти, щоб перевірити, як в учнів справи з підйомом, фізичною зарядкою, які санітарно-побутові умови та ін. Потім була зустріч з учнями у стінах училища. Особливо майстрам доводилося слідкувати у холодну пору року - наскільки тепло вони одягнені, оскільки пропуски, навіть по хворобі, майстрів не виправдовували і учням важче доводилося наздоганяти пройдений матеріал.

Як з'ясувалося, майстри повинні також бути і в їдальні під час обіду, щоб привчити учнів до організованості, вміння поводити себе, як цього вимагали правила етикету. По закінченні теоретичних занять, як правило, майстер підводив підсумки за день, робив різноманітні оголошення на наступний день. Тому кожен робочий день майстра виробничого навчання ніби невидимою ниточкою зв'язаний з наступними днями. С. Гараніна наголошує, що якщо майстер правильно спланував свій робочий день, то можна все встигнути. Кожен майстер планував свою роботу на той день, коли його група знаходилася на теоретичних заняттях, цей план затверджувався старшим майстром.

Отже, аналіз дослідницьких матеріалів дозволяє стверджувати, що у досліджуваний нами період проблема раціонального розподілу часу між різними видами діяльності майстра виробничого навчання порушувалася багатьма пе-дагогами через свою актуальність. Нами були перераховані лише основні моменти у роботі майстра виробничого навчання. Окрім зазначених нами видів діяльності, майстрам доводилося виконувати і багато іншої роботи, пов'язаної з навчанням і вихованням учнів. У кожному окремому випадку майстер повинен був гарно орієнтуватися у своїй роботі, щоб приймати більш правильні рішення. Готових рецептів у роботі майстра знайти неможливо. Вони повинні були мати силу волі, бажання працювати в цій нелегкій професії.

Література

1. Азин Б. Отпуск или действительно горячая проблема: сколько дней отдыхать мастеру / Б. Азин // Профессионально-техническое образование. - 1989. - № 1. - С. 13-16.

2. Батышев С. Я. Научная организация учебно-воспитательного процесса. Профпедагогика / С. Я. Батышев. - Изд. 3-е. - М. : Высшая школа, 1980. - 456 с.

3. Гаранина С. Если правильно организовать рабочий день / С. Гаранина // Профессионально-техническое образование. - 1981. - № 1. - С. 26.

4. Гладкий А. Нагрузки и перегрузки / А. Гладкий // Профессионально-техническое образование. - 1989. - № 1. - С. 26-27.

5. ЦДАВОУ, ф. 166, оп. 15, спр. 6407, арк. 1-9. Навчальні плани підготовки в міських професійно-технічних училищах кваліфікованих робітників для вугільної і гірничобудівної промисловості, токарів і фрезерувальників з одноразовим підвищенням загальноосвітнім рівням в школах робітничої молоді УРСР на 1967-1968 н. р.

6. Орловский Ю. П. Справочник мастера: вопросы трудового законодательства / Ю. П. Орловский. - М. : Профиздат, 1998. - 240 с.

7. ДАК, ф. Р1114, оп. 1, спр. 34, арк. 1-18. Приказы Киевского межобластного управления профессионально-технического образования по учебно-производственным вопросам 26 января - 31 октября 1960 года.

8. ЦДАВОУ, ф. 4609, оп. 1, спр. 800, арк. 1-7. Сводный статотчет Госкомитета о численности работников, переведенных на пятидневную рабочую неделю с двумя выходными днями на 1 декабря 1967 года.

Размещено на Allbest.ru