Формування студентського контингенту вищих технічних навчальних закладів (кінець ХІХ - 30-ті роки ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування студентського контингенту вищих технічних навчальних закладів (кінець ХІХ - 30-ті роки ХХ століття)

І.В. Федосова

Анотація

Ключові слова: вищі технічні навчальні заклади, контингент студентів, інженерно-технічні кадри, навчально-виховний процес.

Аннотация

Проанализированы особенности формирования контингента студентов высших технических учебных заведений Украины в конце ХІХ - 30-х годах ХХ столетия: на протяжении исследуемого периода контингент студентов увеличивался; с изменением количества студентов изменялся их социальный состав; география абитуриентов охватывала почти все города Украины, некоторых центров России и даже зарубежных стран; в зависимости от политического положения в стране правила приема постоянно изменялись; средний возраст студентов колебался в пределах 28-34 лет; учет при вступлении социального происхождения студентов негативно отражался на общеобразовательной подготовке выпускников и т.п.

Ключевые слова: высшие технические учебные заведения, контингент студентов, инженерно-технические кадры, учебно-воспитательный процесс.

Summary

The peculiarities of the formation of students' contingent of Ukrainian higher technical educational establishments in late ХІХ - 30th of XX century were analyzed. Students' contingent was on the increase during the target period; social students' contingent was changed under the modification of their number; geography of the university entrants covered nearly all Ukrainian cities, some Russian and foreign countries centers; the admission rules were often changed under the political situation in the country; the average students age ranged from 18 to 34 years old; taking into consideration the social origin of students had negatively influence on general training of graduates.

Key words: higher technical educational establishments, students' contingent, engineer and technical staff, educational process.

Постановка проблеми. Інтеграція в Європейський освітній простір, запровадження основних положень Болонського процесу передбачає врахування національних підходів до організації навчання, змісту освіти, традицій у підготовці майбутніх фахівців з вищою освітою. Процес відбору молоді на навчання у вищі навчальні заклади переважним чином залежать від профорієнтаційної роботи з випускниками, правил вступу до ВНЗ, наявності привабливих програм підготовки для абітурієнтів, їхніх батьків, роботодавців тощо. Проблема формування контингенту студентів завжди перебувала на контролі освітніх урядових структур та навчальних установ. Неможливо обійти увагою період кінця ХІХ - початку ХХ століття, коли кількість студентів та їхній контингент зазнавали змін залежно від особливостей соціально-економічної та політичної ситуації в країні.

Упродовж багатьох років питання розвитку інженерно-технічної освіти та діяльності вищих технічних навчальних закладів розглядалися у дослідженнях таких вчених, як: А. Вороха, В. Даниленка, Г. Касьянова, С. Кульчицького, Ю. Курносова, В. Липинського, С. Майбороди, М. Мірошниченка, А. Сасімова, С. Ховрича та ін. Проте, окремі моменти цих установ залишилися, на нашу думку, малодослідженими або не в повній мірі розкритими. контингент навчальний студент соціальний

Мета статті - проаналізувати особливості формування контингенту студентів вищих технічних навчальних закладів України у кінці ХІХ - 30-х роках ХХ століття.

У зв'язку з промисловим розвитком Галичини на початку ХХ ст. кількість студентів Політехнічної школи у Львові різко зростає - з 712 осіб у 1900-1901 навчальному році до 1865 у 1913-1914 навчальному році. Докладніші дані щодо кількості студентів, які навчалися в цьому закладі у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., подані в таблиці 1 [8, 130].

Молодь, яка навчалася у Політехнічній школі у Львові, походила переважно із заможних верст суспільства. Незначна частка незаможних студентів звільнялася від оплати за навчання, ще меншій кількості студентів надавалася стипендія. Наприклад, у 1899 р. з- поміж 224 студентів від оплати було звільнено 87, стипендію отримувало 40 осіб.

Переважна більшість учнів була польської національності. Українцям, які становили більшість у Галичині, вступити до Політехнічної школи було надзвичайно важко не тільки через матеріальні умови, а й унаслідок дискримінаційної політики, які проводила австро-угорська адміністрація.

У 1919 р. Східна Галичина опинилася під владою Польщі, уряд якої проводив шовіністичну політику в галузі культури та освіти, всіляко обмежувався вступ громадян непольської національності до вищої школи. Зважаючи на збільшення кількості заяв вступників, адміністрація Львівської політехніки впровадила „Numerus Klausus” [3, арк. 14], тобто обмеження прийому студентів національних меншин (у тому числі українців) до 5%. Унаслідок цього питома вага студентів української національності в загальній їх кількості не перевищувала кількох відсотків: наприклад, у 1920-1921 навчальному році вона дорівнювала 2,3% [5, 3]. Одним із засобів обмеження вступу до Львівської політехніки була оплата, яку мали вносити студенти. Так, у 1922-1923 навчальному році вона становила (вступний внесок, річна оплата, користування бібліотекою, внесок у фонд допомоги студентам, у фонд стипендій, оплата за медичні послуги, на видання навчальних посібників) 136 злотих. Крім того, треба було платити за користування лабораторіями і відвідування семінарів.

Кількість студентів, які навчалися в Харківському технологічному інституті у перші сім років після його заснування, не перевищувала 500 осіб. У зв'язку з розширенням спеціальності сільськогосподарського машинобудування у 1897 р. інститут отримав дозвіл на збільшення контингенту студентів до 100 осіб [1, 59]. У наступні роки динаміка зростання кількості студентів мала такий вигляд: 1898 р. - 811 студентів, 1911 р. - 1233 студенти, 1916 р. - 1753 студенти, 1917 р. - 1065 студентів [7, 20].

Мірою збільшення кількості студентів змінювався й їхній соціальний склад. Так, кількість студентів із селян у 1917 р. порівняно з 1896 р., зросла з 6 до 180 осіб, або з 4,9 % до 17,0 %, а кількість вихідців з дворян, купців і чиновників знизилася з 85,0 % до 32,7 %. Загалом же становий склад Харківського політехнічного інституту до 1917 р. залишався переважно дворянсько-буржуазним.

Набір студентів на осінній семестр 1917-1918 навчального року у Катеринославському політехнічному інституті планувався у кількості 200 осіб. Фактично було зараховано 219 осіб, з них 197 дійсними студентами і 22 - вільними слухачами. За факультетами вони розподілялися таким чином: електромеханічний - 127 студентів (у тому числі 15 жінок) дійсними та 11 (5 жінок) - вільними слухачами; на інженерний прийнято дійсними 70 (в тому числі 18 жінок) студентів, а вільними слухачами - 11 (3 жінки) осіб. Від першого прийому на початок осіннього семестру рахувалося 164 особи. Таким чином, на початок навчального року в Катеринославському політехнічному інституті перебувало 383 студенти [2, 20].

Географія бажаючих навчатися в інституті була досить великою й охоплювала практично всі міста і райони ліквідованої на цей час осілості та багато великих центрів Росії. Продовжити освіту в Катеринославському політехнічному інститут бажали деякі студенти зарубіжних університетів та інститутів (Нью-Йорк, Тулуза, Льєж та ін.) і російських навчальних закладів, до яких через воєнні дії студенти не могли доїхати [2, 20].

У березні 1917 р. Міністерство народної освіти Тимчасового уряду ухвалило рішення про безперешкодний прийом до вищих навчальних закладів за наявності відповідних прохань від усіх колишніх студентів, що були „покарані за політичними і релігійними справами як в адміністративному, так і в судовому порядку”. Відмінялася вимога щодо необхідності подання відомостей про свою політичну благонадійність, скасовувалися обмеження вступу до вищих навчальних закладів осіб неросійської національності і не християнського віросповідання, а також осіб жіночої статі, випускників духовних училищ, священнослужителів та ін. [6, 40].

Залежно від політичного становища в Україні та в конкретному місті, правила прийому студентів періодично змінювалися. При цьому ці правила стосувалися переважно пільг для різних категорій абітурієнтів. Так, за рішенням Навчального комітету ХТІ влітку - восени 1917 р. в інститут без іспитів, а лише відповідно до пред'явлених посвідчень про звільнення з військової служби, зараховувалися юнкер із розформованих юнкерських училищ. На початку 1917-1918 н. р. на механічному і хімічному факультетах навчалося 1065 студентів. Водночас „плинність” студентів була дуже високою: протягом навчального року в Харківському технологічному інституті було прийнято 614, а вибуло з різних причин 417 студентів [6, 41].

За денікінської адміністрації 6 липня 1919 р. Рада Харківського технологічного інституту ухвалила рішення про перегляд справ усіх студентів, яких зарахували до інституту при більшовиках за розпорядженням політкомісара. Ті з них, хто „за своєю підготовкою могли бути зараховані у звичайний час”, отримали право на продовження навчання, решта підлягала відрахуванню [6, 41]. На першому ж засіданні Рада закладу, взявши до уваги циркуляр управління народної освіти денікінської адміністрації, ухвалила відновити викладання богослов'я [7, 41]. У вересні було проведено прийом студентів на перший курс, зараховано 107 осіб, але заняття так і не розпочалися.

На початку 1920-х рр. запроваджується нова політика держави щодо вищої освіти, яка одержала назву „пролетаризації”. Якщо до цього часу вища школа була безкоштовною і загальнодоступною для всіх соціальних верств суспільства, то відтепер інструкція Наркомосу УРСР від 8 травня 1920 р. вимагала приймати до інститутів насамперед робітників і селян [7, 42]. Уже восени 1921 р. набір до вищих навчальних закладів здійснювався за рознарядкою Головного управління професійної освіти. Партійні, військові, радянські, професійні та комсомольські організації на місцях відряджали на навчання необхідну кількість осіб. Замість конкурсних іспитів з абітурієнтами проводилася співбесіда (зазвичай з політграмоти). Перший семестр вважався перевірочним, потім відбувалося зарахування до складу студентів. Ті, хто не володів необхідними знаннями, зараховувалися на підготовчі курси.

У період, коли вища школа формувалася і працювала за принципом класово-партійної виключності, цей принцип відігравав вирішальну роль і під час розподілу стипендій. Усі особи, які мали право на одержання стипендії, розподілялися на п'ять категорій. До першої категорії належали колишні робітники з великим виробничим стажем (10 років). До другої - робітники - члени компартії. До третьої - інші члени партії та комсомольці. До четвертої - робітники за походженням. До п'ятої - члени профспілок (селяни, службовці, інтелігенція). Принцип класово-партійної виключності під час розподілу стипендії у „чистому вигляді” зберігався до 1932 р., коли за ініціативою студентів Донбасу і Харкова його було замінено новим, в основу якого покладалися якість навчання і громадська робота з урахуванням соціального походження [4, 19-20].

Серед інших заходів, спрямованих на пролетаризацію вищої технічної школи, важливу роль відіграла організація при ній робітничих факультетів - робфаків, які створювалися за розпорядженням Наркомосу і Головпрофосвіти РРФСР на базі вищих навчальних закладів, але за своїм соціальним статусом робфаківці не були студентами.

Наприклад, у 1921 р. Донтехнікум складався лише з робітничого факультету, де навчалося 208 слухачів, 164 з них були відряджені на навчання різними організаціями, інші були учнями нещодавно ліквідованої політехнічної школи. На початку навчального року слухачі були поділені на сім навчальних груп. На перший курс робфаку зараховано 108 осіб, на другий і третій - по 50 осіб [4, 11]. Першокурсникам викладали виключно загальноосвітні дисципліни, а на старших курсах - переважно гірничі та гірничо-механічні. Другий курс було укомплектовано слухачами, які мали стаж роботи у вугільній промисловості. Третій курс складався з колишніх учнів Юзівської політехнічної школи.

Загал робфаківців і студентів Харківського технологічного інституту - вихідців з робітничо-селянського середовища - поповнювався не тільки за рахунок молоді Харківщини, а й за рахунок молодих людей з Катеринославщини, Одеської, Полтавської та інших губерній.

Система відряджень діяла до 1926-1927 навчального року, але не виправдала себе. Тому була замінена системою соціального представництва, коли всі абітурієнти складали вступні іспити, а зарахування здійснювалося на основі визначених квот представників для кожної соціальної групи населення [4, 11].

Незважаючи на досить суворі вимоги щодо соціального походження абітурієнтів під час їхнього зарахування до ВТНЗ, стосовно деяких категорій допускалися виключення із загальних правил. Так, у вересні 1923 р. НКО УРСР дозволив приймальним комісіям республіки зарахувати по 15 осіб, які втекли з Галичини до Радянської України, рекомендуючи попередньо провести їхню перевірку. У липні та вересні того ж року комісія НКО УРСР ухвалила рішення про надання дітям професорів та викладачів права вступу до інституту „поза нормами”, вирішуючи це питання окремо стосовно кожної кандидатури. Під час зарахування дітей наукових працівників до уваги брали не наявність у них робітничого стажу, а „наукові праці та заслуги батьків”. У вересні 1924 р. відносно цієї категорії абітурієнтів було скасовано і вимогу щодо необхідності мати рекомендації партійних або інших органів [6, 56].

Специфічним засобом урегулювання соціального складу студентів, вилучення соціально чужих елементів були так звані періодичні “чистки”. 25 квітня 1923 р. спільним рішенням ДПУ та Укрголовпрофосвіти була створена комісія з обліку студентів інституту, склад якої було підтверджено наказом по Харківському технологічному інституті від 2 травня 1923 р. Згідно рішення цієї комісії окремі категорії студентів у тижневий термін заповнювали спеціальні анкети. До цих категорій студентів належали: колишні офіцери, військові чиновники, унтер-офіцери та рядові царської армії; юнкери; колишні білогвардійці, які втекли свого часу за кордон, а потім повернулися на Батьківщину; студенти, які залишалися на окупованій білою армією території; особи командно-адміністративного складу Червоної армії, які були в полоні, та ін. На підставі цих анкет комісія визначала студентів, які, за її висновками, становили загрозу для радянської влади. У циркулярі НКО, виданому відразу після створення цієї комісії, зазначалося, що „наповнювати” вищі навчальні заклади України „непідходящим ... соціально чужим пролетаріату елементом, є безпосередньою зрадою справі Революції, залишенням важелів політичної влади та культурного розвитку ... в руках тих, у боротьбі з якими затрачено стільки робітничої та селянської крові”. Необхідно зрозуміти, відзначалося далі в документі, „якою глибокою небезпекою для пролетарського будівництва є проникнення до вузу такого ... соціально- гнилого елементу” [6, 57].

Ще до початку роботи комісії, у березні 1923 р. з Харківського технологічного інституту було відраховано 46 „соціально-чужих” студентів, а у травні „уже під час роботи цієї комісії - ще 33 студенти, в липні - 20 студентів. Відраховувалися й ті студенти, які повинні були, але з різних причин не заповнили анкети. Так, на початку 1925 р. з цієї причини з інституту було відраховано 19 студентів” [6, 57]. Студенти, які свідомо давали про себе неправдиві відомості під час перереєстрації, не тільки виключалися з інституту, а й притягалися до кримінальної відповідальності. Деяким після подання виправдувальних документів дозволялося повернутися до інституту і продовжити навчання.

Політика пролетаризації особливо чітко проявилася під час набору до Харківського технологічного інституту у 1924 р.: з 240 осіб, зарахованих на перші курси, 197 осіб, тобто 82% від їхньої загальної кількості, становили робітники і селяни. У 1929-1930 н.р. це показник дорівнював уже 90 %. У загальній масі студентів усіх курсів і факультетів переважна частина робітничо-селянської молоді була доволі помітною, про що свідчать дані таблиці 2.

З таблиці 2 видно, що кількість робітників серед студентів досягала понад 58,0 %, селян - 6,0 %, а разом вони складали майже 65,0 % від загальної кількості студентів. У той же час помітно скоротилася кількість студентів, які були вихідцями із службовців - з 39,0 % до 35,0 %.

До 1926 р. набір студентів здійснювався за рознарядками Головтузу СРСР. З метою підвищення рівня науково-практичної підготовки спеціалістів інженерного профілю систему комплектування ВТНЗ України було замінено прийомом студентів за результатами конкурсних іспитів. Іспити проводилися з урахуванням соціального походження. Під час прийому перевага надавалася робітникам, селянам, їхнім дітям. Часто вони мали дуже низький рівень загальноосвітньої підготовки. Важливою вимогою до прийому був трирічний або ще більший стаж роботи, тому до ВТУЗів зараховувалися найбільш досвідчені робітники. Середній вік студентів коливався в межах 28-34 років [4, 31]. У 1927 р. розширюються права трудової інтелігенції щодо вступу до вищої школи. Проте її частка в основному контингентів студентів була незначною [4, 32]. Наприклад, під час першого прийому до Донецького гірничого інституту за новою системою у 1927-1928 н.р., на перший курс інституту і робфаку було зараховано 290 осіб. Серед них 83,6 % становили робітники і селяни, причому близько 80% становили робітники.

Унаслідок комплексу заходів, проведених у межах „пролетаризації” Харківського технологічного інституту, соціальний склад студентів наприкінці 20-х рр., порівняно з дожовтневим періодом, різко змінився (таблиця 3). Ґрунтуючись на даних таблиці 3, можна зробити висновок, що в 1928-1929 навчальному році серед студентів Харківського технологічного інституту вже не залишилося дітей - вихідців з родин родових дворян, осіб духовного звання та ін., які у 1916-1917 навчальному році складали 35,0 % від загальної кількості студентів. Якщо припустити, що до студентів-вихідців з козацьких родин, селян, іноземних громадян та інших більшовики ставилися лояльно, то напередодні Лютневої і Жовтневої революції 1917 р. вони складали 65,0% від загальної кількості студентів. Отже, можна твердити, що й тоді Харківський технологічний інститут за соціальним складом студентів був, власне кажучи, „пролетарським вузом”, тому що тільки 20,0 % студентів можна було віднести до вищих соціальних прошарків Російської імперії.

Щодо соціального складу студентів у 1928-1929 н.р., можна припустити, що завдання зміни соціального складу, „пролетаризації” Харківського технологічного інституту було вирішене - близько 70,0% студентів були вихідцями з робітничо-селянського середовища. Серед категорій студентів „службовці та діти службовців” та „інші”, які пройшли жорстку „фільтрацію” під час вступу до інституту та „чистки”, малоймовірно збереглися „ворожі елементи”. Однак ці результати мали й негативні наслідки: різке збільшення контингенту студентів „за рахунок слабо підготовленої молоді призвело до помітного зниження загальноосвітньої підготовки вихованців Харківського технологічного інституту, адже в 1928-1929 н.р. вона оцінювалася як „нижче нормального рівня”, а окремі студенти ледве вміли писати” [6, 59].

Вихідці з робітників і селян навчалися безкоштовно і забезпечувалися стипендіями, інші - оплачували своє навчання. Так, у 1924-1925 н.р. стипендію отримувало 39,0 % студентів Харківського технологічного інституту, 33,0 % студентів платили за навчання. У 1928 р. - відповідно 82,5 % та 19,0 % студентів. За декілька років розміри державних стипендій зросли у 2-3 рази. Якщо у 1924 р. стипендія в середньому становила 10-15 крб. на місяць, то у 1928 р. на І-ІІІ курсах основних факультетів Харківського технологічного інституту - 35 крб., а на IV курсі - 45 крб. Крім того, понад 120 студентів мали контракти з різними господарськими органами й отримували стипендію в розмірі від 80 до 135 крб. [6, 59-60].

Отже, аналіз особливостей формування контингенту студентів вищих технічних навчальних закладів України у кінці ХІХ - 30-х роках ХХ століття дав змогу виявити, що: у зв'язку з розвитком промисловості, впродовж досліджуваного періоду контингент студентів технічних ВНЗ збільшувався; зі зміною кількості студентів змінювався їхній соціальний склад; географія абітурієнтів охоплювала майже всі міста України, деяких центрів Росії та навіть зарубіжних країн; залежно від політичного становища в країні правила прийому постійно змінювалися; середній вік студентів коливався в межах 28-34 років; студентів, які навчалися у технічних навчальних установах можна умовно поділити на три категорії: першої - навчалися безкоштовно й отримували стипендію, другої - оплачували своє навчання, третьої - навчалися безкоштовно, але не отримували стипендію; врахування при вступі соціального походження студентів негативно позначалося на загальноосвітній підготовці випускників тощо.

Здійснене дослідження, не вичерпує всіх проблем формування контингенту студентів вищих технічних навчальних закладів України Перспективними напрямами її подальшого вивчення можуть бути питання впливу соціально-економічних та політичних умов на прийняття та зарахування на навчання студентів до вищих технічних навчальних установ впродовж ХХ століття тощо.

Література

1. Атрощенко В.І. Найстаріший на Україні технічний вуз / В.І. Атрощенко, Я.І. Сенченко, В.Л. Теркан // Нариси з історії природознавства і техніки. - 1970. - Вип. 11. - С. 56-66.

2. Быстряков А.Г. История Екатеринославского политехнического института / А.Г. Быстряков // Вісник Дніпропетровського університету. - 1995. - № 5. - С. 20.

3. Державний архів Львівської області // Ф. 27, оп. 2, спр. 2120. - Арк. 14.

4. Історія Донецького державного технічного університету. - Донецьк : Вид-во «Юго- Восток», 2001. - 362 с.

5. Львівський ордена Леніна політехнічний інститут. - Львів, 1974. - С. 3.

6. Національний технічний університет „Харківський політехнічний інститут”. Історія розвитку. 1885-2010 / уклад.: В.І. Ніколаєнко, В.В. Кабачек, С.І. Мешковая [та ін.]; за ред. В.І. Ніколаєнка. - Х.: НТУ „ХПІ”, 2010. - 408 с.

7. Харьковский политехнический институт. 1885-1985: история развития. - Х.: Вища шк., 1985. - 223 с.

8. Zajaczkowski W.C.K. Szkola politechniczna we Lwowie. - Lwow, 1894. - С. 130.

Размещено на Allbest.ru