Особливості комунікативних відносин майбутніх вчителів іноземної мови в процесі професійної підготовки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Сучасна культурологічна думка підкреслює важливість комунікації як певного каталізатора формування й динаміки змісту культури, важливого чинника творення розвитку суспільства в цілому. Комунікативна культура відноситься до основних видів культури і надає можливість людині пізнавати себе та інших через головне джерело культури - спілкування. Комунікативна культура сучасних студентів вищої школи розглядається як один з показників рівня фахової підготовки майбутнього спеціаліста. Соціалізація майбутніх фахівців у суспільних відносинах залежить значною мірою від культури комунікації, вміння досягти цілей у контактах з іншими людьми. Поняття "комунікативна культура" логічно пов'язує визначення сутності спілкування (взаємодія, стосунки, відносини, контакти, обміни тощо) в певну систему, визначає спілкування як цілісне суспільне і духовне, зокрема психологічне і моральне утворення.

Комунікативна культура майбутнього спеціаліста формується в процесі професійної підготовки. Комунікативні процеси у навчанні вивчали Ю. Бутенко, М. Каган, І. Зимняя, В. Кан-Калік, Ф. Кузін, І. Зязюн, Л. Савенкова. Комунікативну культуру, як складову професійної компетенції студентів, досліджували В. Сухомлинський, Е. Пассов, К. Гірц, М. Коул, Дж. Брунер, К. Нельсон. Професійно- педагогічну комунікацію як феномен педагогічної діяльності визначали Н. Волкова, О. Гойхман, С. Мусатов; комунікативна лінгвістика як форма комунікації висвітлюється у наукових працях Ф. Бацевича, Н. Бабич, А. Барташева, Г. Почепцова, Е. Тарасова.

Проблема професійної комунікативної культури майбутнього вчителя розглядається у працях В. Давидової, А. Добровіч, О. Савченко, І. Якиманської, О. Виговської, К. Балтремус, А. Асмолової, В. Шоган, О. Бондаревської, В. Леві, А. Кан-Каліка, Д. Карнегі та ін. Комунікативній культурі вчителя іноземної мови приділяється увага в роботах Ф. Бацевича, Т. Дрідзе, С. Сухих, Н. Стрижакової, Д. Хамси (мовна підготовка) та Н. Бабич, Е. Зарецької, К. Гербачевича, Б. Головіна, М. Ілляш, Л. Островської, Е. Кульчицької, В. Русанівського (культура мовлення). Розкриттю аспектів комунікативних умінь присвячено роботи таких дослідників, як К. Гірц, М. Коул, Дж. Брунер, К. Нельсон. Проте слід відзначити, що питання особливостей комунікативної культури майбутнього вчителя іноземної мови вивчене недостатньо.

Особливості комунікативної культури майбутнього фахівця педагогічної сфери включають такі основні аспекти, які сприяють досягненню цілей спілкування у процесі навчання та виховання підростаючого покоління: орієнтації на досягнення успіху в професійній діяльності; прагнення до самореалізації у суспільних відносинах; здатності адаптуватися до нових стосунків у трудовому колективі.

До найважливіших компонентів комунікативної культури майбутнього фахівця відносять наступні: потреба у спілкуванні; уміння встановлювати контакт у наявній ситуації з бажаними або необхідними з точки зору справи партнерами; уміння створити ситуацію співробітництва або спілкування з конкретними людьми; уміння знайти теми для розмови в різних ситуаціях; уміння вибрати адекватні способи взаємодії в діловому або емоційному спілкуванні, у груповому або колективному співробітництві [2].

Вітчизняний науковець Л. Пономаренко виокремлює в структурі комунікативної культури майбутнього фахівця такі основні складові:

1) індивідуально-особистісну, компонентами якої є індивідуальні особливості особистості (темперамент, характер, здібності, інтелектуально-пізнавальна сфера, екстравертованість/інтровертованість та ін.) та її життєві надбання (ідеали, установки, цінності, моральні якості, етичні норми);

2) мотиваційно-вольову, яка охоплює потребно-мотиваційний (потреби в пізнанні й самопізнанні, в оцінці інших людей, у спілкуванні, самоствердженні, самовдосконаленні, самовираженні; мотивація досягнення успіху й уникнення невдач; спрямованість особистості на своє "Я", на комунікативний контакт, на справу) та емоційно-вольовий компоненти (самоконтроль, емоційна стійкість, емоційна культура (культура прояву емоцій), уміння уникати конфлікту або ефективно виходити з нього);

3) соціально-комунікативну, яка включає соціально-психологічний (емпатія, сприйняття себе та інших, уміння бути потрібним, рефлексивність, усвідомлення соціальної ролі й манери поведінки, узгодженої з цією роллю) та індивідуально-комунікативний компоненти (взаємозв'язок, взаєморозуміння; уміння встановлювати й підтримувати контакт, зворотній зв'язок; мовна компетентність, культура мислення і мови, мовленнєва активність; комунікативні знання, уміння та навички).

Зазначені складові структури взаємодоповнюють одна одну та впливають на якість комунікативної культури майбутнього фахівця [7].

В процесі педагогічної комунікації ставляться мета і конкретні завдання, які вимагають свого вирішення. Процес комунікації складається з окремих актів, через які реалізуються основні функції комунікації:

- управлінська - пов'язана з успішністю функціонування певної організації і є генетично та структурно вихідною;

- інформативна - пов'язана з обміном інформацією та науковим аналізом змісту інформаційних повідомлень;

- емотивна - пов'язана з емоційними переживаннями; фактична - пов'язана із встановленням контактів [5].

Комунікативну культуру вчителя характеризує: побудова взаємин на основі морально-етичних вимог до діяльності педагога; доброзичливе ставлення до учнів у поєднанні з вимогливістю та об'єктивністю; формування відповідального ставлення учнів до навчальної діяльності, своєчасна підтримка учнів, яким потрібна допомога; опора на вимоги, адекватні розумовим та фізичним можливостям учнів, їхнім потребам; сприяння формуванню позитивної мотивації творчого ставлення учнів до занять, своєчасна оцінка їхньої діяльності з використанням сучасної системи оцінювання; виразність і яскравість почуттів, певна вимогливість, уміння керувати власними емоціями.

Специфічні особливості комунікативної діяльності вчителя і вимоги, що висуваються цією діяльністю до його особистості, дозволяють конкретизувати зміст і складові комунікативної культури. Багатоаспектність її змісту зумовлює і багатокомпонентність її структури, яка містить такі складові:

- світоглядну: система поглядів, переконань, знань і цінностей педагогів, етичних і естетичних норм;

- мотиваційну: мотиви комунікативної поведінки, комунікативні установки, професійна спрямованість;

- комунікативну: комунікативні вміння і навички (вербальні і невербальні), культура і змістовність мовлення;

- емоційно-вольову: емпатія, тактовність, витримка, толерантність вчителя, почуття гумору;

- конструктивну: адекватне сприйняття і самооцінка, комунікативно-рефлексивні здібності, здатність прогнозувати розвиток взаємостосунків і взаємодії з учнями [8].

Комунікативна культура вчителя є не лише показником його професійних якостей, а й фактором, що впливає на його визнання в педагогічному світі. Опанування вчителем комунікативної культури на належному рівні є одним із вирішальних чинників ефективності професійної і особистісної комунікації. Високий рівень комунікативної культури вчителя забезпечується його організаторськими вміннями (організувати процес спілкування, враховуючи ситуацію, мотив і мету спілкування, правильно розуміючи партнера; викликати і підтримувати інтерес до спілкування, поступово досягаючи своєї мети); інформативними (викласти інформацію в монологічній або діалогічній формі доступними для адресата лексичними засобами, синтаксичним, інтонаційним оформленням); перцептивними (словом і ділом впливати на партнерів, переконувати їх, схиляти на свій бік); контрольно-стимулюючими вміннями (оцінювати діяльність співрозмовника на кожному етапі спілкування, підсилювати його прагнення до подальшого спілкування, аналізувати власну мовленнєву діяльність) та ін. [4].

Особливості комунікативної культури викладача іноземної мови передбачають формування культури мови, що супроводжується шляхом вдосконалення мовної, комунікативної, культурознавчої компетенції, культури фахового спілкування, розвитку вмінь слухати, розуміти й аналізувати позицію співбесідника, вироблення власного бачення проблеми тощо.

Від педагогічної ефективності мови й мовлення вчителя залежить його професійне й особистісне самоствердження. В свою чергу, комунікативна культура вчителя іноземної мови складається з володіння мовними та мовленнєвими кодами спілкування, індивідуальних особливостей з її почуттями, думками, діями, що співвідносяться з соціальними ситуаціями та доцільністю у повсякденній і професійній практиці. Це дозволяє виділити у складі комунікативної культури майбутнього вчителя іноземної мови два головних компоненти - мовну та мовленнєву культуру.

Мовна культура (культура спілкування) - це набір стратегій поведінки, які накопичені попереднім досвідом спілкування та використовуються індивідом для досягнення зазначених цілей під час спілкування, а мовленнєва культура є інструментом самореалізації особистості у контактах з іншими людьми [1].

Сучасні дослідники класифікують форми мовної комунікації за різними критеріями: залежно від форми втілення засобів мовного коду (зовнішнє, внутрішнє); за засобом взаємодії між комунікантами (монологічне, діалогічне, полі логічне); з урахуванням специфіки каналів комунікації (безпосередня та опосередкована комунікація); залежно від функцій та змісту повідомлення (побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне); за способом організації (стихійне, організоване); за сферами спілкування або стосунків комуні кантів (дружнє, антагоністичне (суперників), офіційне) [1].

Мовну культуру майбутніх спеціалістів характеризують таки показники: вміння слухати, досвід планування, стратегічне мислення, здатність ясно мислити в умовах стресової ситуації, особиста проникливість, самовпевненість, здатність до об'єктивного аналізу та самоаналізу, здатність до класифікації та розподілу знань, внутрішнє прагнення досягти мети, натхнення, образне мислення, здатність до ризику, наполегливість у досягненні мети, націленість на самоосвіту, вміння переконувати, а також міміка, жести, зовнішній погляд, загальне враження, швидкість реакції на репліку партнера у ході комунікації [3].

На думку Ф. Бацевича, Т. Дрідзе, С. Сухих, Н. Стрижакової, Д. Хамса, мовна підготовка майбутнього вчителя іноземної мови має складатися з:

1) особистісної підготовки: пізнавальна самостійність, інтелектуальна активність, гнучкість у виборі мовних засобів, спроможність адаптуватися до ситуації, вибір оптимальних стратегій для розв' язання завдань;

2) дискурсивної підготовки: гнучке використання мовних навичок та комунікативних умінь в усіх видах мовленнєвої діяльності: слухання, говоріння, читання, письмо;

3) лінгвориторичної підготовки: здібність чітко і демократично висловлювати свої думки з урахуванням форми мовлення, аудиторії, адекватного вибору мовленнєвої поведінки;

4) підготовки до навчальної діяльності та професійної самоосвіти [1].

В основі комунікативних процесів народжується і сприймається мовлення у конкретному контексті й ситуації. Мовленнєва культура майбутніх вчителів іноземної мови передбачає наявність умінь змістовно, зв'язно, стилістично грамотно висловлювати свої думки, вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами в різних формах, сферах і жанрах мовлення, що є однією з найважливіших умов їх соціалізації [3].

Зазначимо, що мовленнєва культура є складовою комунікативної культури педагога, спрямованої на навчання, виховання й розвиток особистості. Основними її функціями в педагогічній діяльності є: комунікативна - встановлення і регуляція взаємовідносин між педагогом і тими, хто навчається, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку учнів та студентів; психологічна - створення умов для забезпечення психологічної свободи учнів, прояву індивідуальної своєрідності їх особистості; зняття соціальних утисків, які заважають цьому; пізнавальна - забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації учнями, формування в них особистісного, емоційно ціннісного ставлення до знань; організаційна - забезпечення раціональної організації навчально-практичної діяльності учнів. Також виділяють такі додаткові функції: розвиваючу, інформаційну, регулятивну, емоційну.

У сучасних дослідженнях до складу культури мовлення майбутнього вчителя іноземної мови вчені Н. Бабич, Е. Зарецька, К. Гербачевич, Б. Головін, М. Ілляш, Л. Островська, Е. Кульчицька, В. Русанівський відносять духовність, інтелігентність, гармонійне узгодження найкращих людських якостей, моральну культуру, освіченість, сукупність знань, професійних навичок та умінь.

Ефективне формування комунікативної культури майбутніх вчителів іноземної мови забезпечується вдосконаленням всіх видів професійної комунікативної діяльності - аудіювання, говоріння, читання, письма, враховуючи комунікативні потреби студентів та особливості їх майбутньої професії. Комунікативно-значущими для студентів-філологів є:

- засвоєння знань про екстралінгвістичні мовні особливості публіцистичних текстів, жанри газетної публіцистики й художньо-публіцистичні жанри, комунікативне призначення, структуру й своєрідність мовних засобів кожного з жанрів, які розглядаються;

- оволодіння комунікативними вміннями, пов'язаними з продукуванням текстів публіцистичного стилю;

- оволодіння жанрами наукового стилю (анотація, реферат, доповідь, тези доповіді, курсова робота), його лінгвістичними та екстралінгвістичними особливостями [3].

Висновки. Отже, комунікативна діяльність майбутнього педагога - це процес постійного пізнання ситуації, умов комунікації, соціального оточення, себе та інших представників соціуму. Комунікативна культура вчителя іноземної мови містить світоглядну, мотиваційну, комунікативну, емоційно-вольову, конструктивну і лінгвориторичну складові, представляючи собою складну багатокомпонентну систему, реалізація якої передбачає особистісно-орієнтовану спрямованість у процесі професійного становлення.

Література

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: [підручник] / Ф.С. Бацевич. - К.: Академія, 2004. - 342 с.

2. Бутенко Н.Ю. Комунікативні процеси у навчанні: [підручник] / Н.Ю. Бутенко. - [2-е вид., без змін]. - К.: Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана, 2006. - 383 с.

3. Василенко М. Формування професійно-комунікативних умінь у студентів-філологів у межах курсу "Теорія і практика комунікацій" / М. Василенко // Українська мова і література в школі - 2011. - № 3. - С. 46-50.

4. Волкова Н.П. Професійно-педагогічна комунікація: [навч. посіб.] / Н.П. Волкова. - К.: Академія, 2006. - 255 с.

5. Гофрон А. Філософсько-комунікативні аспекти освіти / А. Гофрон // Філософія освіти. - 2006. - № 1. - С. 43-53.

6. Кондрацька Г.Д. Формування механізму комунікативної підготовки майбутнього учителя фізичної культури / Г.Д. Кондрацька // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. - Чернігів: ЧНПУ імені Т.Г. Шевченка, 2012. - Вип. 98. - Т. 2. - С. 72-76. - (Серія: педагогічні науки. Фізичне виховання та спорт).

7. Пономаренко Л.А. Особливості сформованості комунікативної культури у студентів СНУ ім. В. Даля [Електронний ресурс] / Л.А. Пономаренко. - Режим доступу: http://snu.edu.ua/ university_site_manager/ tinymce/upload-files/onti/dal/14/028.pdf. - Загол. з екрана. - Мова укр.

8. Садова В.В. Формування комунікативної культури вчителів початкових класів у процесі методичної роботи: автореф. дис... на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.04 "Теорія і методика професійної освіти" / В.В.Садова. - Х., 2000. - 20 с.

Размещено на Allbest.ru