Теоретичні підходи до формування соціокультурного середовища вищого педагогічного навчального закладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІСНИК №122

УДК 378. 37. 013.147

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА ВИЩОГО ПЕДАГОГІЧНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Тюльпа Т.М.

У статті розглядаються провідні теоретичні підходи до формування соціокультурного середовища вищого педагогічного навчального закладу, проаналізовано основні ідеї, думки, вчення, розкриті особливості культурологічного, системного, аксіологічного підходів до формування соціокультурного середовища, виявлені головні засадничі принципи організації соціокультурного середовища. Обґрунтовано взаємозв'язок між процесом формування соціального, культурного і соціокультурного середовищ.

Ключові слова: соціальне середовище, культурне середовище, соціокультурне середовище, процес соціалізації студентської молоді.

Стаття надійшла до редакції 21.10.2014

соціокультурний педагогічний навчальний аксіологічний

Tulpa T.

THEORETICAL APPROACHES FORMING OF THE SOCIO-CULTURAL ENVIRONMENT OF HIGHER PEDAGOGICAL EDUCATIONAL INSTITUTIONS

The article is devoted to the leading theoretical approaches forming of the socio-cultural environment of higher pedagogical educational institutions. The main ideas, thoughts, theories, peculiarities of cultural, systemic, axiological approaches of socio-cultural environment forming and the guiding principles of its organization are analyzed. The relationship between forming processes of social, cultural and socio-cultural environment is considered.

The paper analyzes the research of foreign scholars on the environment as social and educational categories. Sorokin's opinions on the problem of spatial phenomenon which was one of the first to become interested in social and cultural space. We analyze the main ideas, opinions, research local scientists of the late XIX - early XX century, who studied the educational possibilities of the medium; much attention was paid to the development of the relationship of environment and educational process. The article shows that the social environment - a set of social conditions of human life, influencing the formation of consciousness and behavior. An integrated approach to the study of the problem given to highlight different aspects of the problem.

The features of cultural approach, which provides broadcast human values and national culture; system, which emphasizes that education serves the translator institutional knowledge, norms and cultural values; axiological orientation of social and cultural space is realized in the awareness of values, their degree of development at the motives of social behavior by creating a situation of choice. The study identified key fundamentals of the socio-cultural environment. Proved the relationship between the process offormation of social, cultural and socio-cultural environments.

Key words: social environment, cultural environment, sociocultural environment, the process of socialization of students.

Постановка проблеми. Об'єктивні закономірності сучасного соціального розвитку вимагають мислячих людей, творчий потенціал, високий ступінь інформованості й спеціальної підготовки яких доповнені національною самосвідомістю, загальною культурою та естетичним смаком. Еволюція сучасної людини відбувається в багатовимірному соціокультурному просторі, який відрізняється сукупністю векторних змін, змістовним різноманіттям. Одним із факторів успішного соціального і професійного становлення особистості фахівця є ефективне використання освітньо-виховного потенціалу соціокультурного простору в розвитку загальної та професійної культури студентів. Це стає можливим за умови педагогічної взаємодії між всіма учасниками освітньо-виховного процесу.

Виховні можливості середовища вивчали видатні мислителі минулого М. Пирогов, Л. Толстой, К. Ушинський та багатьох інших. Велика увага до розробки питань взаємозв'язку середовища та освітнього процесу приділялася в радянській педагогіці М. Йорданським, Н. Крупською, Луначарським, С. Моложавим, А. Пінкевичем, С. Шацьким. "Середовище" як соціально-педагогічну категорію активно стали вивчати наприкінці ХХ ст. (праці П. Бурдьє, М. Вебера, Е. Дюркгейма, О. Конта, Т. Парсонса). Але вперше у філософському розумінні дослідники цікавилися вивченням просторового феномена починаючи з XIX ст. П. Сорокін був одним із перших, хто зацікавився "соціокультурним простором". Соціокультурний простір, за П. Сорокіним, представлений як сукупність трьох елементів - значення, цінності і норми; провідники, людські агенти. Три компоненти, представлені П. Сорокіним, безпосередньо пов'язані з трьома нерозривними його аспектами (соціальний, культурний та особистості учасників, що взаємодіють).

Ряд учених займалися проблемою середовища у цілому. Це такі учені, як: О. Каташова, Корнєтов, О. Кульчицька, Н. Лях, С. Медведєва, Л. Соколова, М. Черноушек та ін. У сучасній західній філософії проблему простору вивчають Р. Адлен, Г. Зиммель, А. Лефлер, Е. Соджата ін. Значний внесок у фундаментальну розробку категорій "простір", "соціальний простір", "життєве середовище" зробили А. Барзілов, В. Виноградський, Л. Ілонін, Ю. Качанов, А. Філіппов. В українській науці проблемам соціального простору в різні часи присвятили свої дослідження такі вчені, як Л. Малес, О. Стегній, М. Шаповал, М. Чурилов, Ю. Яковенко та ін. Учені визначають середовище як сукупність умов існування людини та суспільства.

Мета статті. Багатогранність існуючих учень, ідей, думок, наукових розвідок дали підстави для розгляду теоретичних підходів до формування соціокультурного середовища вищого педагогічного навчального закладу та систематизувати отримані дані.

Результати теоретичного дослідження. З точки зору соціальної педагогіки, соціальне середовище - це сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на формування її свідомості та поведінки. Соціальне середовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів. Чим більша і різноманітніша палітра складових соціального середовища, тим інтенсивніше його розвиток та різноманітніші умови життєдіяльності особистості [6, с. 28].

Сучасні вчені приділяють певну увагу дослідженню різних видів середовища, яке ефективно впливає на багатогранну особистість, котра оволодіває професією. Отже, у межах комплексного підходу соціальне середовище розглядається як:

взаємозв'язок людини з природнім середовищем (К. Гельвецій, Д. Дідро та ін.);

основна детермінанта формування людини (М. Бердяєв, А. Камю, В. Франк, Е. Фромм);комплекс безпосередніх умов формування особистості(А. Архангельський, З. Барбашова, Ю. Вишневський, Л. Коган, В. Кремень, М. Михальченко, С. Попов, Я. Щепанський);

соціокультурний феномен (А. Арнольдов, В. Андрущенко, В. Борисов, В. Давидович, А. Дорошенко, М. Злобін, І. Кон, С. Кримський, Л. Сохань, М. Тарасенко);

явище, яке за допомогою рефлексивних механізмів забезпечує комунікацію цінностей і смислів (у тому числі й фахових) людини (Л. Міщик).

Представники культурологічного підходу визначають соціальне середовище як культурну спільність певних груп людей. Культура як категорія відображає сукупність соціально засвоєних і переданих з покоління в покоління значущих уявлень про світ, цінності, норми і правила поведінки та відносини, загальні для соціальної спільності або всього соціуму, що регулюють суспільні відносини (К. Хоруженко). О. Малицька, аналізуючи культурне середовище як визначальний фактор розвитку особистості, стверджує, що культура має унікальні ресурси: творчий потенціал, що розвивають із покоління в покоління; культурна спадщина; культурні традиції. Автор наголошує, що ці ресурси можуть бути втрачені, якщо не забезпечувати необхідні умови для її розвитку. Отже, нагальним завданням сучасного суспільства є створення культурного освітнього середовища для трансляції цінностей загальнолюдської й української національної культури молодому поколінню[4, с. 68-74].

Також існують погляди на культурне середовище як на таке, що вирощує й підпитує особистість (В.Зінченко,); як на сукупність умов, що забезпечують деякий педагогічний результат (З. Рогонов,) або певну морально-психологічну обстановку, підкріплену комплексом заходів організаційного, методичного, психологічного характеру (І. Ісаєв, А. Міщенко, В. Сластьонін, С. Шиянов,). Російські дослідники Е. Белозерцев і А. Усачов розуміють "культурне середовище" як носія нової інформації, яка впливає на думки, почуття, емоційну сферу людини, її віру і таким чином забезпечує її вихід на новий рівень знань. Трактуючи культурне середовище у даному контексті, дослідники базуються на педагогічній парадигмі і тому їм "культурне середовище представляється як лабораторія духовного, соціального, професійного досвіду людини, а алгоритм його вивчення може бути розглянуто як синхронічний процес формування особистості" [1, с.75-78]. Але таке визначення середовища є досить загальним і не дозволяє зрозуміти, як саме воно впливає на людину.

Ряд авторів (Д. Блекер, М. Ліппман, К. Петереі та ін.) стверджують, що принципово новою ситуацією в розвитку освіти є те, що вона все більш "розчиняється" в культурі, у більш "освіченому", або "освітньому" суспільстві. У таких умовах освіта перестає бути прерогативою лише формальних інститутів, вона ніби "охоплює" все соціокультурне середовище. У рамках культурологічного підходу найважливішим принципом, що визначає сутність і напрями розвитку освітніх форм, є принцип соціоморфності, що полягає в тому, що освіта у будь-якій країні світу має бути унікальною, індивідуальною, адекватною ("морфних") системі соціальних, економічних, національно-етнічних, демографічних, культурних та інших відносин. Саме ця соціоморфність освіти дозволяє їй найбільш адекватно відповідати вимогам розвитку даного суспільства з урахуванням його історії, традицій, що склалися, соціальних механізмів.

Спираючись на педагогічну парадигму, аналізує культурне середовище і дослідник Д. Михайлов, який вважає, що середовище являє собою "своєрідний інтелектуально-емоційний фон, моральне, креативне поле емпатії і смисловідчуттів, яке виступає важливим чинником утвердження культуротворчого статусу майбутніх фахівців" [7, с.77].

Б. Бім-Бад розглядає середовище в якості одного з найбільш ефективних принципів педагогіки. "Навчаюче і виховуюче середовище - природна стихія навчання і виховання. Вона взята з процесів непередбачуваної соціалізації і перебування в потрібному впливові не на дітей, а на оточуючу їх обстановку, середовище їх життєдіяльності" [2].

Аналіз соціокультурного освітнього середовища тісно пов'язаний з визначенням соціокультурного середовища. Це спеціально організована педагогічна сфера, структурована система педагогічних чинників і умов становлення особистості студента. Характерні ознаки простору - його протяжність, структурність, взаємозв'язок і взаємозалежність елементів, його виділення з середовища, обов'язково сприймана вихованцям суб'єктивно (образ простору, виділеного з сфери).

Спираючись на системний підхід, освітнє середовище розглядається як елемент соціокультурного середовища. У зв'язку з цим норми та цінності, на яких базується соціокультурне середовище, будуть складати основу і освітнього середовища, бо зміст освіти безпосередньо пов'язаний з соціокультурною реальністю, яка і буде детермінувати процес становлення і розвитку освіти. Освіта таким чином виступає транслятором знань, норм і цінностей культури. Індивід у цьому процесі постає суб'єктом, який, з одного боку, приймає нові знання, цінності, закладені в освіті, а з іншого - сам впливає на освіту.

Соціокультурне середовище вищого навчального закладу зорієнтоване на вирішення завдань соціалізації студентів.

Головним призначенням такого середовища є:

формування соціальних, культурних, професійних знань, умінь та навичок;

становлення світогляду особистості, внутрішнє сприймання, привласнення культури середовища, у якому вона знаходиться;

підтримка розвитку творчих здібностей, самоствердження та самореалізації;

підтримка формування достатнього рівня інформаційно-комунікативної культури.

Соціокультурне середовище може бути представлене як таке соціальне середовище, яке наповнене

певним культурним змістом, якість його визначається у результаті аналізу культурних універсалій. Іншими словами, соціокультурне середовище - це соціальна середовище, у якому увага насамперед акцентується на нормах та цінностях культури.

Філософське обґрунтування соціокультурного середовища будується на розумінні його як передумови пізнавальної діяльності, у рамках якої формується і особливий світогляд, наукова парадигма.

Середовищний підхід до реалізації процесу соціалізації базується на комплексі соціально- педагогічних уявлень про те, чим є особистість і середовище, як вони пов'язані одне з одним. Середовище активно впливає на особу - багате середовище збагачує молоду людину новими знаннями, відносинами, емоціями; бідне - збіднює; вільне - робить вільною, здорове - оздоровлює. Тому найважливіше завдання середовищного підходу полягає у створенні у навчальному закладі такого соціально-виховного середовища, яке б розвивало особистість, забезпечувало її повноцінну позитивну соціалізацію [5]. Все це вимагає нових концептуальних підходів до соціалізації особистості в сучасних соціально-педагогічних умовах її життєдіяльності. Середовищний підхід до соціалізації як соціокультурного феномена підкреслює значущість і актуальність даного процесу для суспільства. Важливість середовищного підходу щодо даного процесу обумовлена обставиною, про яку писав ще Л.Виготський: "Якщо вчитель безсилий у безпосередній дії на учня, то він всесильний при опосередкованому впливові на нього через соціальне середовище. Соціальне середовище є істинний важіль виховного процесу, уся роль учителя зводиться до управління цим важелем" [3, с. 83].

Підхід аксіологічної' спрямованості змісту навчальної, виховної та дозвіллєвої діяльності у межах соціокультурного середовища вищого навчального закладу на ефективну соціалізацію пропонує формування соціокультурного середовища у досить широкій сфері. Даний підхід передбачає таке змістовне наповнення соціалізуючого процесу, у результаті якого виникає розуміння того, що світ цінностей об'єктивний, це - сама соціокультурна реальність життя людини і суспільства. Цінності життя стають змістом соціалізації, спрямовують студентство на вирішення проблеми "як жити". Саме ціннісні орієнтації детермінують ставлення особистості до навколишнього світу і самої себе. Принцип аксіологічної спрямованості змісту реалізується у процесі усвідомлення цінностей, ступінь їх освоєння виявляється тільки на рівні мотивів соціальної поведінки через створення ситуації вибору, спонукання до ініціативних проявів і відповідальності.

Отже, зміст навчальної, виховної та дозвіллєвої діяльності сприймається студентами як культурна цінність, як надбання розвитку світової культури, що засвоюється в умовах соціокультурного середовища вищого навчального закладу. Соціокультурне середовище повинно бути соціально цінним й особистісно значущим для студентів.

Процес навчання у виші, як правило, збігається з періодом становлення ціннісної свідомості молодих людей, їхніх моральних і професійних якостей. У зв'язку з цим вищий навчальний заклад та його середовище виступають важливою умовою формування особистості студента. Отже, соціокультурне середовище вищого навчального закладу можна визначити як такий просторовий континуум, у якому засвоюються знання і культурний досвід людини через взаємодію, співпрацю та співтворчість; характеризує соціокультурний простір з якісного боку і розкриває його соціокультурну організацію.

Розгляд теоретичних підходів до формування соціокультурного середовища вищого педагогічного навчального закладу та систематизація отриманих даних дали змогу виявити головні засадничі принципи організації соціокультурного середовища, що стимулюють студентів до вироблення особистісних знань, професійних концепцій, набуття соціального досвіду, досвіду діяльності за фахом і формують внутрішню мотивацію здобуття освіти у вищій школі: принцип середовищної зумовленості, принцип оптимізації "зони найближчого розвитку" особистості - соціокультурного середовища її існування, принцип персоніфікованості соціокультурного середовища, принцип гармонійної взаємодії особистості та предметно-просторової організації середовища, принцип реалізації суб'єкт-суб'єктної взаємодії.

Висновки

Соціокультурне середовище є універсальним визначальним чинником формування культури життєтворчості особистості, а адаптація до нього є однією з головних життєвих функцій людини. Причому поняття адаптації тут означає не пасивне пристосування, а активне творчо-діяльнісне сприйняття фундаментальних соціальних пріоритетів і норм, а також форм культурної творчості і самовияву.

Використані джерела

1. Белозерцев Е. К вопросу о статусе категории "культурно-образовательная среда" / Е. Белозерцев, А. Усачев // А1та mater (Вестник высшей школы). - 2003. - С. 75-78.

2. Бім-Бад Б. М. Навчання і виховання через безпосередню середовище: теорія і практика / Б.М. Бім-Бад // Праці кафедри педагогіки, історії освіти та педагогічної антропології Університету РАО. - 2001. - № 3.

3. Виготский Л.С. Педагогическая психология / Л. С. Виготский; [под ред. В. В. Давыдова]. - М. : Педагогика, 1991. - C. 83.

4. Малицька О.В. Культурне середовище як визначальний фактор становлення особистості / О.В. Малицька // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету. - Бердянськ: БДПУ, 2008. - С. 68-74.

5. Сєваст'янова О.А. Соціально-педагогічні умови соціалізації студентської молоді у виховному процесі вищого навчального закладу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.05 "Соціальна педагогіка" / О. А. Сєваст'янова. - Луганськ, 2007. - 20 с.

6. Соціальна педагогіка: підручник / [за ред. проф. А.Й. Капської]. - К. : Центр навчальної літератури, 2003. - 256 с.

7. Яковлева Е. В. Культурная среда и её влияние на личность будущего учителя / Е. В. Яковлева // Науч. тр. гос. НИИ семьи и воспитания. - М., 2003. - Т. 2. - 108 с.

Размещено на Allbest.ru