Спортивно-ігровий метод організації фізичного виховання школярів у зарубіжних країнах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Спортивно-ігровий метод організації фізичного виховання школярів у зарубіжних країнах

Стратегічним завданням сучасної педагогіки є формування всебічно розвиненої гармонійної особистості. Між тим, на сучасному етапі формування такої особистості, у якої були б розвинуті інтелектуальні, фізичні і моральні якості, все ще залишається актуальною і нагальною проблемою.

У вирішенні цієї проблеми виключне значення належить фізичному вихованню і спорту. Функція формування здоров'я, причому не тільки фізичного і психічного, але й морального, яка притаманна фізичній культурі і масовому дитячо-юнацькому спорту, у сучасних освітніх системах набуває особливого значення.

За останні роки спостерігається різке погіршення стану здоров'я і фізичної підготовленості підростаючого покоління. Ця тенденція спостерігається у багатьох країнах світу.

Особливість сучасного періоду розвитку фізичної культури і спорту полягає у тому, що в процесі фізичного виховання все більшого значення набуває використання прогресивних педагогічних технологій, характерними особливостями яких є застосування засобів і методів спортивної підготовки, які перевірені в умовах багаторічного спортивного тренування і є придатними для досягнення цілей масового фізичного виховання.

Необхідно відзначити, що питання модернізації системи фізичного виховання розглядалось у працях багатьох авторів [4, 7, 9]. Певні напрацювання у цьому напрямі вже здійснені. Так, Т.Ю. Круцевич і М.В. Дутчак [5] визначили концептуальні напрями вдосконалення системи фізичного виховання школярів і студентів для впровадження здорового способу життя, які полягають у наступному:

- в необхідності перегляду існуючої методології фізичного виховання дітей і молоді, яке досі розглядається ізольовано від інших компонентів здорового способу життя і вводиться лише до рядової навчальної дисципліни;

- доцільності встановлення персональної відповідальності керівників органів місцевої влади та навчальних закладів усіх типів і видів за створення належних умов для ведення здорового способу життя та забезпечення фізіологічних норм рухової активності школярів і студентів;

- суттєвого покращення матеріально-технічної бази фізичного виховання в школах і вищих навчальних закладах;

- створенні за місцем проживання та в місцях масового відпочинку населення привабливої інфраструктури для занять дітей і молоді популярними оздоровчими видами рухової активності та масового спорту;

- необхідності запровадження у засобах масової інформації, передусім - на телебаченні, широкої соціальної реклами здорового способу життя дітей і молоді, а також доступних спортивних занять.

Вчені зазначають, що дотримання здорового способу життя передбачає такі форми повсякденного життя, які відповідають гігієнічним вимогам, розвивають адаптаційні можливості організму, сприяють оптимальному відновленню, повноцінному виконанню особистістю соціально - психологічних функцій [5, 9].

Однак практичне застосування програм формування здорового способу життя усе ще обмежене, оскільки вони назагал не викликають зацікавленості з боку дітей і підлітків.

Проведені дослідження [8] свідчать про те, що на поведінку і діяльність людини, її вчинки, у першу чергу, впливають мотивація та емоції. Безумовно, що мотивація як система факторів, котра детермінує поведінку та емоції, які переживає людина, у значній мірі характеризує особистість. Мотиви занять фізичною культурою і спортом характеризують особистість не тільки у певний відрізок часу, але й визначають майбутню мету цим видом діяльності, що має бути враховано освітянами.

Відомо, що для дітей, підлітків і студентської молоді більш привабливими є заняття не оздоровчою фізичною культурою, але саме спортивної спрямованості. Визначними компонентами спорту є наявність змагальної діяльності і спроби досягти найкращого результату, першості. Ці ж складові є запорукою успішності у будь-якій сфері діяльності, стимулюють людину до самовдосконалення, тобто сприяють розвитку інтелектуальної, моральної і фізичної сфери особистості. Таким чином, більш широке впровадження спортивно-ігрового методу організації фізичного виховання може значно оптимізува - ти процес формування гармонійної особистості.

Необхідно відзначити, що певні розробки і досвід упровадження спортивно-ігрового методу у фізичному вихованні підростаючого покоління вже існують. Так, Л.В. Волков [3] теоретично обґрунтував та експериментально довів концептуальні положення системи фізичного виховання дітей дошкільного і молодшого шкільного віку з широким використанням принципів і методів теорії спорту.

Представники наукової школи В.К. Бальсевича (Росія) обґрунтували і довели ефективність нового підходу до модернізації змісту і форм фізичного виховання дошкільників і школярів. Висунута В.К. Бальсевичем [2] ідея конверсії технологій спортивної підготовки у масових формах фізичного виховання знайшла багато послідовників у різних регіонах Росії та інших країнах.

У теперішній час накопичений великий досвід використання спортивно-ігрового методу організації фізичного виховання у різних країнах світу. Узагальнення цього досвіду дозволяє визначити оптимальні шляхи розвитку національної системи фізичного виховання.

Мета дослідження - зробити порівняльний аналіз ефективності спортивно-ігрового методу організації фізичного виховання у зарубіжних освітніх системах.

Методи дослідження - аналіз та узагальнення даних науково - методичної літератури та документальних матеріалів.

У більшості країн світу фізичному вихованню підростаючого покоління приділяється значна увага, хоча у деяких країнах у зв'язку з економічними проблемами відповідна навчальна дисципліна є обов'язковою лише формально. При цьому відмінною рисою програм фізичного виховання у більшості країн є велика ступінь їх варіативності. Відсутня деталізація уроків, які мають не навчальний, а скоріше, тренувальний характер з використанням ігор, естафет, змагань.

За даними А.Ю. Альджама - лаві [1], кількість обов'язкових занять з фізичного виховання у зарубіжних країнах коливається від 2 до 7 на тиждень. Так, наприклад, у Новій Зеландії урок фізичної культури проводиться щоденно. Подібна ситуація і у США: у 14 штатах щоденні уроки фізичної культури передбачені у 1-6-х класах; у 7 штатах - у 7-8-х класах; у 5 штатах - у 9-12-х класах. В Англії, Франції і на Кубі рекомендовано проводити 5 занять на тиждень, в Австралії, Німеччині та Японії - 4 уроки на тиждень. У Бельгії, Болгарії, Угорщині, Румунії, Чехії, Швейцарії, Швеції, Фінляндії - 3 уроки на тиждень.

Дещо докладніше зупинимось на організаційно-методичних аспектах фізичного виховання молодших школярів (діти 5-7 років) у США. Фізична культура і спорт у цій країні розглядаються як один з головних факторів виховання населення, особливо дітей.

У цій країні існує декілька моделей побудови навчальної програми з фізичного виховання, а саме [10]:

- модель «Розвивальне фізичне виховання»;

- програма «Ігри-пригоди»;

- програми оздоровчого спрямування;

- модель «Інтегративне фізичне виховання»;

- програми спортивного спрямування.

На думку американських фахівців, ефективне використання запропонованих моделей в окремо взятій школі можливе лише за умов врахування низки факторів, які обумовлюють якість реалізації програми: індивідуальних особливостей учнів, ступеня матеріально-технічного забезпечення, особливостей місцевої громади і т. ін.

Т.Ю. Осадча та І. Г. Максименко [10] визначили основні характеристики американських програм.

Модель програми «Розви - вальне фізичне виховання». Відмінною особливістю даного типу програм є врахування індивідуальних особливостей учнів. Програма передбачає застосування таких видів рухової активності, які сприяють: 1) підвищенню рівня фізичної підготовленості учнів; 2) удосконаленню рухових вмінь і навичок; 3) розвитку інтелектуальних здібностей; 4) соціалізації особистості. Програма включає теми, які пов'язані з формуванням і вдосконаленням основних рухових умінь і навичок, розвитком фізичних якостей.

Найчастіше такий тип програми застосовують у початковій школі, де одним із пріоритетних є завдання оволодіння учнями базовими руховими вміннями та навичками.

Модель програми «Ігри-при - годи». Основними завданнями даного типу програм є:

- розвиток в учнів здібності раціонально використовувати засвоєні знання, уміння й навички у нестандартних (екстремальних) ситуаціях;

- формування в учнів вмінь ефективно співпрацювати у процесі вирішення проблемних ситуацій;

- виховувати в учнів почуття впевненості у собі та поваги до оточуючих.

В якості одного з видів рухової активності рекомендують використовувати ігри, в яких основна увага приділяється формуванню навичок колективної взаємодії. Також широко застосовується метод вирішення проблемних ситуацій. Культивуються і традиційні види рухової активності - баскетбол, волейбол, акробатика та ін.

Однією з переваг використання даної моделі програми є ефект формування високого рівня мотивації учнів, оскільки їх діяльність на уроці є нестандартною.

Програми оздоровчого спрямування. Основна мета цих програм - сформувати в учнів знання, вміння і навички щодо ведення активного, здорового способу життя. Департамент охорони здоров'я і соціальних служб США рекомендує щоденні заняття руховою активністю середньої інтенсивності, а також заняття високої інтенсивності декілька разів на тиждень для всіх дітей, починаючи з дворічного віку.

У програмах цього типу формулюються такі завдання процесу навчання:

- вивчення дітьми великої кількості видів рухової активності;

- формування у дітей навичок самостійної оцінки рівня власної фізичної підготовленості;

- використання таких видів навчальної діяльності, при засвоєнні яких учні мають можливість обирати необхідний рівень складності і досягати успіху;

- досягнення максимальної ефективності використання часу уроку (мінімум 50% часу учні повинні бути фізично активними);

- забезпечення можливості обирати види рухової активності у межах шкільної програми і у позашкільних закладах.

Програма інтегрованого фізичного виховання. Основним завданням даного типу програм є забезпечення інтеграції навчального матеріалу двох і більше предметів для підвищення ефективності викладання кожного з них і формування у дітей здатності до раціонального використання засвоєних знань, вмінь і навичок у контексті реального життя. Частіше всього фізичне виховання інтегрують з природничо-науковими дисциплінами та математикою.

Програма такого типу може включати такі теми: «Ритм» (з використанням концепцій ритму в поезії та різних видів рухів), «Форми» (з використанням концепції форми у фізиці та в «творчих» рухах у танці), «Літні Олімпійські ігри» (вчитель використовує матеріал з фізичного виховання, літератури, малювання). Частіше інтегроване фізичне виховання застосовують у початковій школі.

Програми зі спортивною спрямованістю. Програми цього типу визначають, яким чином у змісті шкільного фізичного виховання може бути представлений спорт як частина культури. Також програмою передбачено участь дітей у різних видах спортивної діяльності.

Головними відмінностями таких програм є:

- планування навчального матеріалу не за темами, а у форматі «сезонів» різних спортивних ігор (5-6 сезонів протягом навчального року);

- забезпечення участі кожного школяра у певній команді (у межах класу можуть бути сформовані одна або декілька команд) протягом тривалого часу, наприклад, - баскетбольного сезону або всього навчального року;

- планування занять у формі календарного сезону і розкладу тренувань у межах спортивного сезону;

- включення до розкладу найбільш значущих подій спортивного сезону, наприклад, фіналу чемпіонату з будь-якого виду спорту;

- ведення статистики результатів змагань та особистих досягнень кожного учня;

- створення атмосфери свята під час змагань, заохочення гідної спортивної поведінки.

Найбільш доцільним в цій країні вважається створення мультимодельної навчальної програми, яка відповідає національним змістовим стандартом для кожного класу. Розробка такої програми, на думку американських фахівців [11], включає такі компоненти:

- рівень результатів, які прогнозують на кінець навчання - 12й клас;

- пріоритетні змістові стандарти для кожного класу;

- модель навчальної програми, яка найбільш повно відповідає вимогам кожного стандарту.

Отже, характерними рисами системи фізичного виховання школярів у США є широке застосування принципів максимальної індивідуалізації та диференціації навчання.

Цікавим є досвід фізичного виховання у Китаї. Відомо, що ця країна є одним з лідерів міжнародного спортивного руху. Вражають її досягнення в економіці й науці, що свідчить про величезний потенціал Китаю. На нашу думку, всім цим досягненням сприяє система підготовки підростаючого покоління. Яким чином вона здійснюється?

Фізичне виховання є важливою складовою роботи китайських навчально-виховних закладів - від дошкільних до вищих навчальних. У КНР функціонують майже 1 млн. навчальних закладів різних ступенів і профілю, в яких навчаються понад 200 млн осіб. У сучасному світі це найбільш потужна система освіти, основою якої є загальноосвітня школа. Фізичне виховання у китайських школах сприяє виконанню загальнонаціонального завдання: «підвищенню якості китайської нації», зміцненню здоров'я людей і ствердження у соціумі здорового способу життя.

Початковою ланкою системи освіти у Китаї є дошкільні заклади для дітей від 3 до 5 років. Фізичне виховання тут здійснюється в процесі ігор і спеціальних занять. У віці 6 років китайські діти вступають до першого класу обов'язкової 9-річної школи, де окрім обов'язкових навчальних занять з фізичного виховання також передбачені у межах позакласної роботи 3 години на тиждень для занять спортом у кожному класі. У всіх школах, з урахуванням місцевих традицій і умов, практикується створення команд з різних видів спорту для участі у змаганнях [4, 6].

У змісті фізичного виховання у початковій і середній школі Китаю є певні відмінності, які обумовлені віковими особливостями учнів. У початковій школі - це основні рухи, ритміка, танці, плавання, різноманітні ігри з м'ячем, заняття національними і традиційними видами спорту.

У середній школі обов'язковими є заняття з елементами легкої атлетики, гімнастики, акробатики, баскетболу, волейболу, у-шу. У якості занять за вибором учні віддають перевагу плаванню, ковзанярському спорту, лижній підготовці, аеробіці та художній гімнастиці (дівчата). У китайських школах проводять багато різноманітних змагань, частіше всього - з настільного тенісу, бадмінтону, міні-футболу, акробатики, гімнастики. З учнів середніх шкіл і студентів формують збірні команди провінцій і великих міст, які беруть участь у різноманітних змаганнях.

Отже у Китаї функціонує чітка система фізичного виховання підростаючого покоління, в якій широко представлений спортивно - ігровий метод і яка спрямована на різнобічну підготовку людини до життя.

Таким чином, можна говорити про наявність змагального та ігрового компонентів у системах шкільного фізичного виховання практично всіх різних регіонів світу. Цікавим є те, що у найбільш розвинутих країнах використання спортивно-ігрового методу є більш інтенсивним, ніж у слабо - розвинених.

Висновки

* В умовах погіршення стану здоров'я, рівня фізичної підготовленості дітей і молоді в Україні виникає гостра потреба у розробці нових напрямів і технологій фізичного виховання підростаючого покоління.

• Дослідження свідчать, що орієнтація на формування здорового способу життя у дітей і підлітків не завжди є ефективною, адже програми формування здорового способу життя часто не викликають зацікавленості з боку школярів. Для цієї вікової групи більш привабливими і природними є заняття спортивної спрямованості.

• Аналіз педагогічної практики фізичного виховання у різних країнах світу засвідчив, що спортивно-ігровий метод організації фізичного виховання є більш дієвим у вирішенні завдань підготовки підростаючого покоління до життя.

• У країнах з високою якістю життя, високим рівнем розвитку економіки фізичному вихованню підростаючого покоління приділяється значна увага. Фізичне виховання є обов'язковою дисципліною у навчальних закладах різного типу, кількість навчальних годин різна, але, як правило, достатня для розв'язання завдань забезпечення фізичного розвитку особи.

• Складовою частиною фізичного виховання у цих країнах є позакласна і позашкільна робота. Змістом цієї роботи є заняття спортом, тобто, можна говорити про широке використання у фізичному вихованні європейських країн, США, Австралії, Нової Зеландії саме спортивно-ігрового методу організації занять.

• Для найбільш розвинених країн Сходу (Японія, Китай) також є властивим широке застосування спортивно-ігрового методу організації занять, але з врахуванням національних традицій фізичного виховання.

Таким чином, можна говорити про ефективність застосування спортивно-ігрового методу організації занять у практиці фізичного виховання різних країн, оскільки спорт є інструментом виховання характеру, самодисципліни, фізичної і рухової досконалості, здатності до суперництва у спорті і житті; він надає можливість людині вільно реалізувати себе у будь-якій сфері діяльності.

Література

змагальний фізичний виховання школяр

1. Альджамалави А.Ю. Обоснование системы оценки и нормативов физической подготовленности юношей Палестины: Автореф. дис… канд. н. по физ. восп. и спорту /А.Ю. Альджамалави. - К.: НУФВСУ, 1999. - 21 с.

2. Бальсевич В.К. К вопросу о многолетнем планировании физкультурно-спортивной подготовки детей и подростков /В.К. Бальсевич. - М.: Физкультура и спорт, 1988. - 78 с.

3. Волков Л.В. Теория и методика детского и юношеского спорта. / Л.В. Волков. - К.: Олимпийская литература, 2002. - 296 с.

4. Волков Л.В. Спортивный стиль жизни как основа олимпийского образования детей и молодёжи различных регионов мира / Л.В. Волков, Н.Е. Пан - гелова // Наука в олимпийском спорте. - №2. - 2007. - С. 110 - 114.

5. Дутчак М. Концептуальні напрями вдосконалення системи фізичного виховання школярів і студентів для впровадження здорового способу життя /М. Дутчак, Т. Круцевич, С. Тра - чук // Спортивний вісник Придніпров'я. - №2. - 2010. - С. 1 - 16-120.

6. Клепиков В.З. Физическая культура и спорт в Китае / В.З. Клепиков, Г.П. Клепикова // Физическая культура в школе. - №2,3. - 2002. - С. 21-30.

7. Круцевич Т.Ю. Основні напрями вдосконалення програм фізичного виховання школярів /Т.Ю. Круцевич // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. - 2006. - №4. - С. 20-27.

8. Круцевич Т.Ю. Рекреація у фізичній культурі різних груп населення: навч. посібник / Т.Ю. Круцевич, Г.В. Безверх - ня. - К.: Олімп. л-ра, 2010 - 248 с.

9. Москаленко Н.В. Інноваційні технології у фізичному вихованні школярів: навч. посібник [для студ. вищ. навч. закладів] /Н.В. Москаленко, О.В. Шиян. - Дніпропетровськ: Інновація, 2011. - 238 с.

10. Осадчая Т.Ю. Физическое воспитание школьников в США: учеб. пособие [для студ. вузов физ. восп. и спорта] /Т.Ю. Осадчая, И.Г. Максименко. - К.: Олимп. л-ра, 2008. - 144 с.

11. Sielentop D. Debeloping teaching skills in physical education /D. Sielentop, D. Tannehill - Mountain View, CA: Mayfield, 1999. - 380 p.