Взаємозв’язок між ступенем економічного розвитку і професійною освітою в Україні

Харківський державний університет харчування і торгівлі

І. Давидова, кандидат економічних наук

освіта професійний робочий фахівець

Визначено взаємозв'язок між аграрною, індустріальною і постіндустріальною стадіями цивілізаційного розвитку і системою освіти. З цієї точки зору розглянуто стан професійної освіти в Україні, протиріччя між надмірно розвинутою мережею ВНЗ і обмеженістю робочих місць для фахівців, між вартістю робочої сили і заробітною платою, пропоновані деякі можливі способи їх розв'язання.

Ключові слова: взаємозв'язок між стадіями цивілізаційного розвитку і системою освіти, протиріччя між надмірно роздутою мережею ВНЗ і обмеженістю робочих місць, суперечність між вартістю робочої сили та заробітною платою.

Аннотация

Определена взаимосвязь между аграрной, индустриальной и постиндустриальной стадиями развития и системой образования. С этой точки зрения рассмотрены состояние профессионального образования в Украине, противоречия между чрезмерно раздутой сетью вузов и ограниченностью рабочих мест для специалистов, между стоимостью рабочей силы и заработной платой. Предложены возможные способы их разрешения.

Annotation

Interdependence between an agrarian, industrial, postindustrial stages of development and education system has determined. From this point of view state of professional education in Ukraine, contradictions between superfluously developed higher professional training of specialists and the limitation of working places, between value of working force and wage were analyzed; the possible ways of their solutions were proposed.

Актуальність обраної теми обумовлена тим, що від наявності зв'язку між ступенем економічного розвитку і освітою великою мірою залежить успішність соціально-економічного прогресу суспільства. Виходячи із принципової залежності між рівнем економічного розвитку і системою освіти, слід розробляти та реалізувати державну політику професійної освіти.

Проблемою освіти займаються такі дослідники, як В. Астахова, В. Андрущенко, В. Бакіров, М. Згуровський, В. Кремінь, О. Навроцький, О. Новіков, Е. Тоффлер, С. Щудло, Ю. Чернецький і багато ін. Але, на наш погляд, недостатньо розглянуто проблему взаємозв'язку між розвитком економіки і системою освіти взагалі та професійної зокрема. Предметом нашого дослідження є саме цей взаємозв'язок.

Виклад основного матеріалу. Теоретично можливі три варіанти такого взаємозв'язку: 1) рівномірний розвиток економіки й системи освіти; 2) випереджаюче економічне зростання; 3) навпаки, випереджаючий розвиток освіти.

Щоб дати відповідь, який варіант бажаний, нам здається, треба розглянути в цьому контексті три доби цивілізаційного розвитку людства: аграрну (доіндустріальну), індустріальну і постіндустріальну (інформаційну). На кожній стадії суспільство, в тому числі й економіка, визначає цілі та завдання освіти, вирішенню яких підпорядковуються зміст, а також методи навчання, способи поширення знань для задоволення потреб господарського розвитку.

На аграрній стадії основною сферою економіки було сільське господарство натурального типу. Протягом багатьох тисячоліть для вирощування сільськогосподарських культур і розведення свійських тварин достатньо було виробничого досвіду, навичок і емпіричних знань, які передавались від покоління до покоління. Тут не було професійних фахівців і шкіл. Знання набувалися в общині та сім'ї, релігійній організації, навчанням ремеслу тощо. Це було живе знання: досвід, навички, вміння, інтуїція, звички, що поширювались шляхом спілкуванням між людьми, як визначав австро-французський соціальний мислитель А. Горц. На його переконання, на відміну від формалізованого науково-технічного знання, що здобувається в навчальних закладах і в книгах, живе знання набагато ширше і важливішеГорц А. Нематериальное. Знание, стоимость и капитал / А. Горц. - Пер. с нем. и франц. - М. : ИД «ГУ-ВШЭ», 2010. - С. 23, 44-47..

Аграрну добу умовно можна обмежувати останньою третиною XVIII ст., коли започатковано промисловий переворот у текстильній промисловості в Британії, хоча аграрне (традиційне) суспільство з багатьма сучасними модернізаціями і сьогодні існує і розвивається у численних країнах і територіях.

В історичному вимірі виникнення і становлення професійної освіти в Європі відбувались у період Середньовіччя, хоча початок бере в античності: перший університет був заснований у Константинополі в 425 р. н.е. Як вищі навчальні заклади університети було створено - Болонський (Х1ст.),

Сорбоннський у Парижі, Оксфордський, Кембриджський в Лондоні (XIII ст.). Наприкінці XIV - на початку XV ст. значний вклад у культуру, науку і професійну освіту внесли німецькі університети та професійні школи в Гейдельберзі, Кельні, Лейпцизі та інших містах. Значною мірою це було зумовлено тим, що в середні століття Німеччина перетворилась у торгівельне перехрестя Європи. Тому були потрібні численні кваліфіковані ремісники, купці та вчені. У цих навчальних закладах викладали, крім філософії та теології, астрономію, фізику, хімію, математику, зоологію, мінералогію та інНавроцкий А.И. Высшая школа: теорія и практика модернизации / А. И. Навроцкий. - Х.: ХНУ имени В. Н. Каразина, 2007. - С. 45..

В Україні виникнення професійної освіти відбувалось дещо пізніше, ніж у Західній Європі, що давало змогу використовувати її досвід із урахуванням специфічних місцевих умов. Створенню професійних навчальних закладів передували так звані братські школи. Братствами називались об'єднання ремісників та їх цехів для взаємодопомоги. Вони організовували школи і типографії задля освічення парафіян, захисту православної віри і протистояння католицизму. Широке розповсюдження братські школи одержали в XVI-XVII ст. Саме на основі братських шкіл було створено перші професійні навчальні заклади у вигляді колегіумів. Першим дійсно вищим навчальним закладом був Києво-Могилянський колегіум. Він був створений П. Могилою у 1632 р. шляхом об'єднання Києвської братської школи і Лаврської школи-«гімназійона». Етапною датою в історії розвитку української вищої школи вважають 26 вересня 1701 р., коли Петро 1 імператорським Указом надав Києво-Могилянському колегіуму статус АкадеміїТам само. - С. 49,52.. Тут у 1765 р. було відкрито додаткові класи, в яких викладали інженерну справу, архітектуру, геодезію, географію, артилерію.

Величезне значення для розвитку вищої освіти, науки і культури України та Росії мало відкриття в 1805 р. Харківського імператорського університету. Це був перший класичний університет у країні із повним набором факультетів, властивим ВНЗ такого типу: історико-філологічного, фізико-математичного, юридичного і медичного.

Таким чином, в процесі становлення індустріальної стадії цивілізаційного розвитку формувалась система загальної та професійної освіти. Разом з тим слід відзначити, що на аграрній стадії в традиційному суспільстві освітні заклади, особливо вищі професійні, були доступні для дітей і юнаків лише з сімей пануючих та імущих станів і класів. Але для переважної більшості населення - селян, міщан і робітників навчання було недоступно. Лише незначна їх частина була спроможна посилати своїх дітей до шкіл. За переписом населення Російської імперії 1897 р., грамотних серед росіян було 28,4%, українців - 27,9%.

Незалежно від ступенів людської цивілізації інституту освіти притаманні дві основні функціі: 1) забезпечення розвитку людини як особистості, 2) задоволення потреб і запитів господарського розвитку. Але співвідношення між цими функціями є неоднаковим на різних стадіях розвитку. Для сучасного етапу пріоритетом було обслуговування системою освіти потреб розвитку суспільного виробництва. Радикальний перелом відбувається із формуванням постіндустріальної стадії. В інформаційному суспільстві розвиток людини як всебічно розвиненої і творчої особистості стає головною метою життєдіяльності соціуму. Разом з тим, розвинена креативна людина необхідна для функціонування і розвитку самого виробництва, бо в ньому все більше домінують інформаційно-комунікативні технології, за яких рутинні виробничі операції виконуються автоматизованою технікою і роботами, а нестандартні процеси і проблеми виконуються людиною. Від науково-технічного обслуговування виробництва система освіти переходить перш за все до формування різнобічно розвинутої та творчої людини. Це завдання інституту освіти вимагає від неї докорінної перебудови всієї системи освіти, її змісту, методів і технології навчання. Основними принципами системи освіти мають бути такі принципи, як гуманізація і гуманітаризація, сайентифікація і фундаменталізація, а в організації навчання - інноваційність, демократизація та сучасний менеджмент.

Багато дослідників (Е. Тоффлер, О. Навроцький, С. Щудло та ін.) наполягають на необхідності забезпечення випереджаючого розвитку освіти, порівняно з іншими сферами і галузями людської життєдіяльності. Цей імператив обумовлений небувалою експонентою (прискоренням) продукування знань та інформації. В середині ХХ ст. говорили, що обсяг знань подвоюється кожні 50 років. А вже на початку ХХІ ст. фахівці вважають необхідним оновлювати знання кожні 6 років, а сьогодні - через 3 рокиЩудло Св. Вища освіта у пошуку якості: quo vadis / Світлана Щудло. - Харків-Дрогодич: Коло, 2012. - С. 116..

Звідси випливають такі наслідки: швидке старіння знань і необхідність збільшити тривалість навчання. Фахівці вже запропонували засоби та інструменти вимірювання старіння знань, одержаних у вищих навчальних закладах: крива Зелекова і період напіврозпаду компетентності. Останній - це тривалість часу від закінчення ВНЗ до того часу, коли придатність одержаних у ньому знань у спеціаліста знижується до 50%. На межі 1980-90 років цей період складав 5-6 років для інженерів на підприємствах із новітньою технологією, а для медиків і біологів - 3-4 рокиТам само. - С. 115.. Щодо тривалості навчання слід відзначити, що в постіндустріальному суспільстві вона складає понад 20 років, тоді як в аграрному - 2-7 років, а на індустріальній стадії -10-18 років. Відповідно зростають і витрати на освіту: менше 1% ВВП у традиційному суспільстві, індустріальному -2-4%, в інформаційному соціумі - понад 6%Сокурянская Л. Г. Студенчество на пути к другому обществу: ценностный дискурс перехода / Людмила Г. Сокурянская. - Х. : ХНУ имени В. Н. Каразина, 2006. - С. 268..

У сучасних розвинутих суспільствах докорінним чином змінюються зміст освіти, методи та технологія навчання. Американський соціолог і футуролог Е. Тоффлер ще в 70 роках ХХ ст. передбачав ці зрушення. Через швидкі зміни в життєдіяльності та швидкоплинне старіння знань він пропонував: «Школярі повинні вчитися вмінню відмовлятися від застарілих ідей, а також тому, як і коли їх заміняти. Коротше, вони мають навчитися вчитися». Він цитує психолога Х. Герджея: «Неписьменним завтра буде не той, хто не вміє читати, а той, хто не навчився вчитися»Тоффлер Е. Шок будущого / Элвин Тоффлер. - Пер. с англ. - М. : АСТ, 2002. - С. 449, 450..

Отже, можна зробити деякі висновки із розглянутого. В індустріальному суспільстві економіка і система освіти розвиваються рівномірно, причому цілі та завдання професійній освіті ставить суспільне виробництво, переважно матеріальних благ. В постіндустріальному, або інформаційному, суспільстві галузь освіти розвивається випереджаючими темпами, порівняно із суспільним виробництвом, але цілком і повністю базуючись на високому рівні економічного розвитку. Якщо на індустріальній стадії першою метою освіти є задоволення потреб і запитів суспільного виробництва, то в інформаційному суспільстві головною метою системи освіти виступає всебічний розвиток людини як суб'єкта усієї життєдіяльності. Щодо традиційного суспільства, важко визначитись, бо тут як економіка, так і система освіти, передусім професійної, перебувають у процесі становлення. Разом з тим незалежно від стадії розвитку освіта як самостійний феномен розвивається за власними законами внутришньої логіки: від простого явища до все більш складної та досконалої системи й цілісності.

Узагальнюючи викладене розглянемо питання про розмежування загально цивілізаційного і регіонально (країново) цивілізаційного підходів до дослідження соціально-економічних процесів і явищ, зокрема взаємозв'язку та взаємодії між ступенем економічного розвитку і системою освіти. З точки зору першого підходу людство, безумовно, розвивається в постіндустріальному напрямі. У розвинутих країнах Заходу цей перехід став реальністю: тут сформувалось постіндустріальне суспільство з трансринковою системою господарювання. Проте у регіонально-цивілізаційному аспекті понад 6/7 населення земної кулі, крім окремих островків у вигляді нових індустріальних країн, живуть в індустріальних державах або в умовах переходу до них. Для цих країн, де багатство небагатьох існує поряд із численною більшістю бідних у сполученні навіть з жебраками та голодними, ринково-капіталістична система господарювання з конкуренцією і гонитвою за прибутком на основі машинної техніки і технології найбільш актуальна. Поки що людство не знайшло іншого способу господарювання, який забезпечував би найшвидше зростання продуктивних сил і на цій основі рівня життя. Що стосується України, вона безумовно знаходиться на індустріальній стадії з окремими кластерами інформаційно-комунікативних технологій. Якщо за радянських часів у 70-80-х роках ХХ ст. вона відносилась до першої десятки найрозвинутіших країн світу, то за роки незалежності та руйнівного реформування промисловість суттєво зруйнована. Сьогодні наша країна опинилась по економічному розвитку на передостанньому місці серед європейських держав, за нами тільки Молдова. За даними Держстата, в 2012 р. обсяг ВВП

Таблиця 1. Вищі навчальні заклади України, 1990/91 - 2012/13 навчальні роки

складає лише 69% рівня 1990 р., а на душу населення - З/4. Згідно з даними HDR-2013, на середньостатистичного жителя України припадає $6420 ВНД по ПКС валют, тобто 4,7-5,5 разів менше, ніж у провідних країнах Західної Європи - Великобританії, Франції та Німеччині.

За таких умов, на нашу думку, необхідно проводити політику щодо освіти, яка відповідає індустріальній стадії людської цивілізації. Вона (політика) покликана забезпечувати рівномірний взаємопов'язаний розвиток системи освіти й економіки. Інститут освіти має перш за все задовольняти потреби і запити господарського розвитку, щоб забезпечувати його прискореними темпами на інноваційній основі. Це дасть змогу найбільш ефективно використовувати матеріальні та обмежені фінансово-інвестиційні ресурси.

Незалежна Україна успадкувала створену і розвинуту за радянські часи систему освіти, включаючи і професійну. Вона охоплювала всі напрями і галузі науки та техніки. Структуру вищих навчальних закладів складали технічні та політехнічні, інженерно-технічні та аграрні й медицинські інститути, гуманітарні та суспільствознавчі ВНЗ. Цю структуру увінчували класичні університети в столиці та великих містах. Вищі навчальні заклади разом із технікумами та професійно-технічними училищами забезпечували всі галузі народного господарства висококваліфікованими кадрами фахівців, техніків і кваліфікованими робітниками.

Високорозвинута система професійної освіти базувалась на масовій високоякісній загальній писемності населення. Коли американському Президенту Дж. Кеннеді повідомили про польот першого в світі радянського космонавта Ю. Гагарина 12 квітня 1961 р., він казав: «Космос ми програли росіянам за шкільною партою»Деревянченко А. Образование и наука в независимой Украине: очевидная и трагическая реальность // Газ. «Киевский вестник», 2012, №26.. Таким чином Президент США оцінив якість радянської освітньої системи.

За даними Держкомстату, в 1990/91 н. р. в Україні налічувалось 149 інститутів і університетів (ВНЗ III-IV рівнів акредитації), в яких навчалось 881,3 тис. студентів, і 742 технікумів, коледжів та училищ (ВНЗ I-II рівнів акр.) з 757,0 тис. студентів, а також 1246 професійно-технічних навчальних закладів (ПТУ), де навчались 643,4 тис. учнів; ними було випущено 376,7 тис. кваліфікованих робітників для різних галузей народного господарства, в першу чергу для промисловості.

Система професійної освіти, як і загальноосвітньої середньої, збереглась під час небувало тривалого 10-річного трансформаційно-кризового спаду 90-их. Вища школа вижила завдяки ентузіазму освітян і платному навчанню на контрактних відділеннях державних ВНЗ і в приватних інститутах, академіях і університетах. Переживши тяжкі кризові часи, наша освітня система, зокрема і вища професійна, поступово розвивалася і поширювалася, що можна наочно бачити у таблиці 1.

За період 1990/91-2012/13 н. р. кількість вищих навчальних закладів III--IV рівнів акредитації зросла у 2,24 рази, а чисельність студентів у них -- у 2,02 рази. В 2012/2013 н. р. налічувалось 334 ВНЗ III--IV рівнів акр. і 1824,9 тис студентів. Водночас скоротилась мережа ВНЗ I--II рівнів акредитації до 489, або в 1,52 рази, а чисельність студентів у них -- до 345,2 тис., або у 2,19 рази. Суттєво зменшилась чисельність як ПТУ, так і їх учнів -- майбутніх кваліфікованих робітників. Це суперечить вимогам індустріальної стадії, котра вимагає набагато більше робітників, ніж техніків, а фахівців ще менше.

Хоча кількість установ системи вищої професійної освіти зросли за роки незалежності, проте, за загальним визнанням педагогів і фахівців, якість освіти значно знизилась. Це проявляється в зниженні рівня фундаментальної підготовки студентів як з природничого циклу наук (фізики, хімії, математики, біології), так і гуманітарно-суспільствознавчих дисциплін: мови і класичної літератури, історії, філософії і тощо.

Проте завдяки успадкуванню від радянської освітньої системи таких рис -- сучасниками вона була визнана однією із найкращих у світі систем, -- як всезагальна масова письменність, широкий доступ усіх страт населення до освіти, її фундаментальність і сайентифікація, в Україні ще зберігся відносно високий освітній та інтелектуальний потенціал. Разом з тим слід відзначити, що за період ринкової трансформації наша освітня система придбала і нові позитивні моменти. Це плюралізація і диверсифікація вищої освіти, посилення прагматичності та варіативності, демократизація відносин між студентами й професорсько-викладацьким складом. Безумовно, вдосконалені і широко розповсюджуються грамотність з іноземних мов та інформаційних технологій. За даними Кабміну, наша країна посідає 4-те місце у світі за обсягами експорту програмної продукції.

Ми вже відзначали вище, що пріоритетним завданням системи освіти в індустріальну добу є задоволення потреб і запитів великої машинної промисловості, транспорту і сільського господарства. Це особливо актуально для нашої країни, враховуючи відставання її економіки від європейських держав. Загострилось протиріччя між надмірно роздутою системою вищої професійної освіти і обмеженістю сучасних робочих місць. Тому за результатами опитування Інституту Горшеніна, 37,4% випускників ВНЗ працюють не за фахом, одержаним у вищій школі, лише 25,7% зайняті у сфері діяльності, близькій одержаній спеціальності. Кожний п'ятий абітурієнт вступав у ВНЗ, щоб уникнути військової службиДеревянченко О. Цит. праця // Киевский вестник, 2012, -- №130.. Зустрічаються деякі інші дані, але всі експерти згодні, що більшість випускників вищої школи в Україні працюють не за фахом. Багато з них стають робітниками, інші намагаються емігрувати за кордон, а треті поповнюють лави безробітних, посилюючи соціальну напругу в суспільстві. Суперечність між роздутою мережею ВНЗ і недостатнім попитом на їх випускників обумовлена тим, що з одного боку, скорочуються масштаби національного виробництва, відповідно, попит на послуги праці, а з іншого боку, кількість вищих навчальних закладів і студентів в них надмірно збільшились. Слід урахувати те, що українські ВНЗ за радянські часи забезпечували кваліфікованими кадрами фахівців увесь великий Радянський Союз, від Бресту і Львова на заході до Чукотки та Владивостоку на сході, від Мурманську і Норильську на півночі до Ашхабаду і Душанбе на півдні. Надлишок висококваліфікованих кадрів вищої наукової та науково-педагогічної кваліфікації проявляється у «втечі мозків». Починаючи з 1991 р. до зарубіжжя на ПМЖ виїхало близько 700 докторів наук і понад 1150 кандидатів наукТам само, -- № 131..

Серйозною проблемою української професійної освіти є диспропорції в підготовці кадрів у професійно-кваліфікаційному розрізі. Стало загальним місцем говорити про надвиробництво економістів, юристів, менеджерів різних рівнів і профілів та брак інженерно-технічних кадрів, аграріїв тощо. Роботодавці скаржаться на нестачу верстатників, зварювальників та інших кваліфікованих робітників. Приміром, за радянських часів у Харкові були економічні факультети лише в 7 ВНЗ із 23. А в 90-х роках у всіх університетах та інститутах були створені економічні факультети, а в деяких і юридичні факультети та спеціальності. Було створено до півтора десятка приватних ВНЗ, як правило, із факультетами і спеціальностями з економіки, менеджменту та маркетингу, юриспруденції та інших гуманітарних фахів. В той час бракувало фахівців із цих спеціальностей. Проте ринок робочої сили швидко наповнився, а згодом і переповнився такими фахівцями. Незважаючи на це переповнення, вищі навчальні заклади продовжували підготовку, а крім того, ментальність більшості молодих людей та їх батьків значно змінилася. Престижність праці на підприємствах суттєво поступалась роботі в офісах