Формування дослідницької компетентності майбутніх учителів хімії в процесі вивчення фахової методики

Лукашова Н.І.

У статті розглянуто підготовку студентів ВНЗ до здійснення проблемного підходу у навчанні хімії як важливої умови формування дослідницької компетентності майбутніх учителів хімії.

Ключові слова: методика навчання хімії; компетентність, дослідницькі уміння і навички; технологія проблемного навчання.

Annotation

The article deals with the preparation of university students to implement problem-based approach to teaching chemistry as an important condition of the research competence of future teachers of chemistry.

Key words: methods of teaching chemistry; competence, skills and research skills; Technology problem-based learning.

Компетентнісна парадигма шкільної хімічної освіти передбачає підготовку творчої, активної та конкурентоспроможної особистості, здатної реалізувати себе в постійно змінному суспільстві.

Відповідно до цього, формування професійно-педагогічної компетентності майбутнього вчителя хімії під час його методичної підготовки у виші вимагає широкої обізнаності студентів з накопиченою палітрою освітніх технологій навчання. Це є основою для вироблення у фахівців власних методичних підходів до організації навчального процесу з хімії, коли увага зосереджується, насамперед, на цілеспрямованій роботі щодо розвитку інтелекту школяра.

Ми переконані, що успішному оволодінню студентами-хіміками сучасними освітніми технологіями навчання сприяє розкриття їх сутності в історико-дидактичному аспекті [5]. Майбутнім учителям важливо осмислити, які обставини, умови, соціальні запити, а можливо й суперечності, що поступово накопичуються в шкільній практиці, призводять до логічного розвитку існуючих організаційних форм навчання й народження принципово нових педагогічних технологій. Хоча увага вітчизняних дослідників до цієї проблематики значно посилилась зі здобуттям Україною незалежності (Н. Буринська, Н. Чайченко, О. Ярошенко, Н. Шиян, М. Гузик, А. Лікарчук, Г. Юзбашева, С. Каяліна, О.Гиря, Ю. Романенко, В. Староста, А. Салогуб тощо), ця складова професійно-методичної підготовки майбутніх фахівців у ВНЗ недостатньо розроблена, що підтверджує актуальність проблеми, що розглядається.

Наше дослідження має на меті дослідити шляхи ознайомлення студентів з новими освітніми системами, що використовуються у викладанні хімії, з тим, як вони еволюціонували відповідно до соціальних запитів суспільства і який історичний досвід заслуговує на увагу в подальшому розвитку національної хімічної освіти в ЗНЗ.

Нами враховано, що оновлення професійно-методичної підготовки студентів вимагає переходу на якісно нову організацію освіти. Оскільки на сучасному етапі в професійній діяльності достатньо значущою стає науково-дослідна складова, ми дійшли висновку про те, що опанування студентами фаховою методикою можливе за умови максимального залучення студентів-хіміків у процесі навчання до дослідної діяльності шляхом інтеграції дослідної й навчальної роботи, що є одним із складників формування у структурі професійної компетентності вчителя хімії дослідницьких умінь і навичок. студент навчання хімія компетентність

Дослідницький підхід у навчанні визначається як спосіб організації освітнього процесу, який передбачає активну самостійну діяльність студентів з опанування дослідницьких вмінь і навичок та здобуття на цій основі нових для них знань [2]. Виходячи з цього, важливим компонентом процесу засвоєння основ методики навчання хімії як навчальної дисципліни стало виконання студентами індивідуальних завдань по дослідженню сутності та використання в практиці сучасних технологій навчання. Виконання завдань-досліджень передбачає:

- вивчення студентами психолого-педагогічної та науково-методичної літератури з проблеми дослідження;

- підготовка на цій основі реферату-презентації з наступним захистом на лабораторних заняттях з фахової методики основних положень дослідження та власних напрацювань стосовно використання педагогічної технології на конкретних прикладах викладання хімії у ВНЗ.

У полі зору досліджень студентів перебували різні сучасні технології навчання. Великого значення набула й проблемно-розвивальна технологія навчання, яка особливо актуальна під час вивчення хімії на профільному рівні, коли з метою розвитку інтелекту створюються умови для того, щоб учні в процесі своєї навчальної діяльності ставили першовідкривачами й пошукачами істини. Мова йде про формування практичних умінь, які дають учням можливість здійснювати наукове дослідження, що дозволяє їм певною мірою оволодівати методами наукового дослідження.

В той самий час наші спостереження за студентами в процесі вивчення курсу методики навчання хімії, проходження ними педагогічної практики переконують, що майбутні вчителі обмежено використовують форми, методи й сучасні технології навчання, що передбачають постановку проблем, дискусії, дослідницьку діяльність учнів на уроках хімії. З урахуванням цього стає актуальною підготовка студентів до використання проблемності як важливого структурного елемента розвивального навчання, який створює оптимальні умови для розвитку творчих можливостей учнів, їх самостійності та пізнавальної активності в процесі навчання хімії.

Нами було враховано, що ефективним засобом оновлення змісту фахової методики у цьому напрямі може стати розкриття історичного аспекту зазначеної проблеми, що дозволить студентам аргументовано осмислити сучасний розвиток методики навчання хімії, визначити прогресивні тенденції накопиченого досвіду і творчо використати його в майбутній професійній діяльності [5].

Освоюючи історичний досвід, студенти дізнаються, що теоретичні основи розвивального навчання взагалі та проблемного навчання зокрема ґрунтовно розроблено в дослідженнях багатьох психологів та дидактів: А. Алексюка, П. Блонського, Л. Виготського, В. Давидова, Л. Занкова, З. Калмикової, Т. Кудрявцева, І. Лернера, А. Матюшкіна, М. Махмутова, В. Оконя, Н. Тализіної, І. Якиманської тощо.

Принципи проблемного навчання розглядались в роботах методистів-хіміків, зокрема: Н. Буринської, О. Зайцева, М. Зуєвої, М. Пак, Ю. Ходакова, Н. Чайченко, Г. Чернобельської, С. Шаповаленка, О. Ярошенко тощо.

М. Махмутов вважає проблемне навчання провідним компонентом сучасної системи розвивального навчання, що включає зміст навчальних курсів, різні типи навчання і способи організації навчально-виховного процесу. Проблемність виступає як закономірність пізнання, яка обумовлює розумовий пошук і розв'язок проблем шляхом формулювання гіпотез, моделювання, мисленнєвого експерименту і здогадки. Пошук відповіді на поставлену проблему є актом творчості [6]. О. Зайцев наголошує, що проблемне навчання повною мірою відповідає діяльнісному підходу [3]. Воно ґрунтується на діяльності тих, хто навчається, і розраховано на формування розумових дій і понять через власну пізнавальну діяльність.

Вивчаючи науково-методичну літературу, студенти встановлюють, що проблемне навчання визначається як система методів і прийомів, за допомогою яких учень включається у діяльність, що потребує творчого застосування знань у процесі розв'язування системи навчальних проблем і проблемних ситуацій. Як наголошує Н. Буринська, в основі організації проблемного навчання лежить принцип пошукової навчально-пізнавальної діяльності учня, тобто принцип "відкриття" ним наукових фактів, явищ, законів, методів дослідження і способів застосування знань на практиці [1]. Тому метою проблемного навчання є засвоєння не лише основ хімії, а й самого процесу здобування знань. Р. Іванова обгрунтувала, що в навчанні хімії проблемність реалізується за умов застосування пояснювально-ілюстративного, частково-пошукового та дослідницького методів [4].

У проблемному навчанні чітко виділяються два діалектично взаємопов'язані елементи: проблемне викладання (діяльність учителя) і проблемне учіння (діяльність учня). Зокрема, М.Пак проблемне навчання вважає цілеспрямованим освітнім процесом, що будується на грунті співтворчості викладача та учнів, характеризується ініціюванням і реалізацією самостійної пошукової діяльності останніх, спрямованої на розв'язування навчальних проблем [8]. На думку дослідниці [8, с.252], організаційно-управлінський компонент в технології проблемного навчання має свої специфічні ознаки (табл. 1).

Таблиця 1. Взаємодія суб'єктів у проблемному навчанні (за М. Пак)