Аксіологічний підхід до розвитку загальнокультурної компетентності вчителів природничо-математичного циклу

Одним із пріоритетів розбудови сучасної освітньої галузі в Україні є компетентнісно зорієнтована освіта, спрямована на створення умов для опанування особистістю комплексу компетентностей, які сприяють забезпеченню успішної життєдіяльності людини в розвинутому суспільстві. При цьому в центрі педагогічної діяльності опиняються цінності людського буття, а конструювання педагогічних систем, процесів і явищ відбувається з позицій визнання людини найвищою цінністю. Це зумовлює актуальність проблеми розвитку загальнокультурної компетентності вчителів природничо-математичного циклу на засадах аксіологічного підходу в педагогіці.

Використання аксіологічного підходу під час формування й розвитку загальнокультурної компетентності розглядаються у працях російських та українських дослідників (Т.В. Єжова, І.С. Павленко, Г.Р. Шпиталевська, М.Л. Яковлева). аксіологічний загальнокультурний компетентність вчитель

Мета статті - висвітлити сутність аксіологічного підходу до розвитку загальнокультурної компетентності вчителів природничо-математичного циклу.

Загальнокультурна компетентність педагогів як особистісна характеристика має особливе значення для становлення загальної культури вчителів природничо-математичного циклу, оскільки передбачає подолання вузької спеціалізації фахівців та їхньої професійної обмеженості. Її розвиток сприяє розгляду професійних питань із найширших філософсько-методологічних і соціально-культурних позицій; виробленню вмінь орієнтуватися у традиціях вітчизняної та світової культури, в сучасній системі цінностей; здатності до активної соціальної адаптації в суспільстві, до самостійного життєвого вибору, самоосвіти й самовдосконалення. Загальнокультурна компетентність ґрунтується на сукупності знань, умінь, навичок, світоглядних уявлень, ціннісних орієнтацій і досвіду, що виявляється в розумовій культурі, загальній ерудиції, культурі спілкування й дозволяє ефективно здійснювати педагогічну діяльність.

Одним із основних підходів до конструювання процесу розвитку загальнокультурної компетентності вчителів є аксіологічний підхід, у межах якого людина сприймається як найвища цінність, а в педагогічній діяльності пріоритетним стає розвиток ціннісно-смислової сфери суб'єктів освітнього процесу. Оскільки на перший план виступає необхідність безперервного й послідовного розвитку особистості, то актуальними для педагогічного процесу стають взаємодія, співпраця, партнерство, орієнтація на реальну свободу особистості, яка розвивається, на основі діалогу в освіті.

Використання аксіологічного підходу у процесі розвитку загальнокультурної компетентності вчителів природничо-математичного циклу сприяє становленню ціннісних орієнтирів педагогів, що, у свою чергу, дозволяє залучати їх до різних форм громадської діяльності, допомагає протистояти несприятливим зовнішнім чинникам, які впливають на їхню поведінку, зумовлює зростання загальнокультурного потенціалу вчителів, забезпечує формування в них гуманістичного ставлення до себе та толерантного ставлення до інших людей, стимулює прояви емпатії під час професійного спілкування.

Світ цінностей - це, перш за все, світ культури в широкому сенсі слова, це сфера духовної діяльності людини, її моральної свідомості, її схильностей - тих якостей, у яких духовного багатства особистості [2]. Важко переоцінити значення загальнокультурної компетентності вчителя як індикатора його загальної культури, тому що педагог є передусім тим представником соціуму, який делегує в духовний світ особистості наукові знання, світоглядні цінності й культуру суспільства. Саме від того, наскільки відбір і оцінка будуть обумовлені особистістю вчителя, які суспільні знання, цінності й культуру він сам отримає від соціуму, багато в чому залежить спрямованість і якість особистісних відносин його учнів, їхній духовний світ, ставлення до життя, бачення власної перспективи та розвитку [1].

Ядром аксіологічного підходу до розвитку загальнокультурної компетентності вчителів є гуманізм, що передбачає визнання людини найвищою цінністю, виявлення доброти, чуйності, розуміння, милосердя; ставлення до праці як до необхідного способу самореалізації особистості; здоров'язбереження й розвиток біопсихосоціальної функції людини для оптимальної працездатності та соціальної активності тощо. Пріоритетними для вчителя-практика є такі цінності, як людина, дитина, життя, батьківщина, праця, колектив, мудрість, краса і добро.

Аналіз філософської, психологічної та педагогічної літератури дозволяє визначити, зокрема, загальнокультурну компетентність учителя математики як професійно значущу інтегративну якість особистості, що відображає здатність до використання у професійно-педагогічній діяльності базових знань з математики та ґрунтується на усвідомленні й розумінні її гуманітарного і культурологічного потенціалу, цінності та цілісності математичних знань, їхнього впливу на розвиток наукового світогляду, аналітичне мислення, суспільну свідомість і свідоме ставлення до навколишнього світу.

Застосування положень аксіологічного підходу до розвитку загальнокультурної компетентності вчителів математики відбувається через розкриття змісту її компонентів - мотиваційно-ціннісного, емоційного, когнітивного, діяльнісного. Зокрема, мотиваційно-ціннісний компонент відображає усвідомлення педагогами особистісної та професійної значущості розвитку загальнокультурної компетентності, наявність у них відповідних мотивів і потреб у її розвитку, професійному саморозвитку та самовдосконаленні. Ця особистісна характеристика виявляється безпосередньо у ставленні вчителів до педагогічної діяльності як до цінності, в захопленні педагогічним пошуком і прагненні досягти успіху в професійній діяльності.

Ефективно забезпечити становлення загальнокультурних характеристик фахівця дозволяє залучення культурологічного потенціалу історії науки. Загальновідомо, що цінності отримують своє наповнення з конкретно-набутого культурного досвіду. Використання знань з історії математики в педагогічній діяльності сприяє оцінюванню математичних досліджень з точки зору їхньої логічної завершеності та майстерності виконання (а тому відносимо їх до культурних цінностей людства), стимулює розвиток здатності аналізувати й оцінювати історію математики як складову загальної історії та історії культури суспільства, а також використовувати історію математики для підвищення загальної культури.

Процес конструювання цінностей, якими керується вчитель у професійній діяльності, ініціюється діяльнісним буттям людини. З огляду на це, важливого значення набуває приділення педагогом належної уваги вивченню історичних фактів з розвитку математики, історії відкриття математичних понять, життєвого шляху та діяльності відомих математиків, розвиток навичок роботи з історико-математичними матеріалами, використання історичного матеріалу під час викладання предмету тощо.

Висновок. Сутність аксіологічного підходу до розвитку загальнокультурної компетентності вчителів природничо-математичного циклу полягає в орієнтації педагога на усвідомлення власного ставлення до педагогічної діяльності як до цінності, його захопленні педагогічним пошуком та прагненні досягти успіху в педагогічній діяльності. Реалізації положень цього підходу сприяє активне використання культурологічного потенціалу історії математики у професійній діяльності.

Використані джерела