Здоров’я як категорія: понятійна специфікація у валеології, медицині і педагогіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 378.046

Здоров'я як категорія: понятійна специфікація у валеології, медицині і педагогіці

Тетяна Бойченко

Анотація

здоров'я педагогіка предмет людський

Аннотация

Annotation

Key words: health, category, valeology, medicine, education, fundamentals of health, use.

Актуальність дослідження. Здоров'я постає як складний і багатовимірний об'єкт дослідження, який потребує свого категоріального осмислення, адже потрібно виявляти понятійні зв'язки між тими визначеннями, які воно здобуває у різних науках. Упродовж усієї історії суспільства здоров'я зберігає пріоритетну значущість. Увага людей до свого здоров'я виявлялася на всіх стадіях поступу людства насамперед через ті чи інші його характеристики. Місце та роль усіх характеристик людського здоров'я варіюються, але деякі з них враховуються завжди у просторах функціонування наукового знання, щоденного буття людини, навчально-виховного процесу. І кожному з цих просторів при обов'язковому збереженні сутнісного визначення цього явища відбувається акцентування на певних, особливо важливих для конкретного простору діяльності людини характеристиках здоров'я. Це дозволяє вирішувати конкретні завдання, визначені потребами наукового дослідження, практичного використання чи навчально-виховної діяльності щодо вивчення, використання здоров'я чи навчанню методам його збереження і зміцнення. Серед галузей знання, які найактивніше застосовують поняття здоров'я, провідними є медицина, валеологія і педагогіка. У зв'язку з цим актуалізується необхідність конкретизації специфіки функціонування категорії «здоров'я» саме в означених галузях знання людини. Хоча лише валеологія як галузь знань виокремилась в другій половині ХХ сторіччя, а медицина і педагогіка мають глибокі історичні корені, конкретизація визначення здоров'я, виявлення його специфічних для означених галузей рис, на наш погляд, недостатні. Адже, як правило, використовується визначення здоров'я, запропоноване 1948 р. ВООЗ, яке розцінює його як стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки як відсутність хвороб чи фізичних вад [11]. Таке визначення, насамперед, потребує перегляду хоча б через те, що, послуговуючись лише здоровим глуздом, можна зрозуміти, що здоров'я не є чимось абсолютно незмінним. Крім цього, здоров'я як стан вивчається найчастіше за детерміністським підходом. І, нарешті, специфіка кожної галузі, в якій використовується поняття здоров'я, диктує необхідність акцентування у визначення здоров'я на якійсь його певній характеристиці.

Матеріал і методи дослідження. У давнину проблематика здоров'я ще не виокремлювалася в якості предмета окремої галузі досліджень, освіти чи практичної діяльності. Адже всі знання людей загалом в той час ще були вплетені безпосередньо в практичне життя людей. Значно пізніше внаслідок відокремлення духовної діяльності від фізичної людські знання набувають певної самостійності, розбруньковуючись в подальшому на певні різновиди. На початку цього поділу уся сукупність людських знань в цілому автономізується від безпосередньої практики їхнього застосування - хоча й ще в нерозчленованому, синкретичному вигляді цих знань. Одним з органічних компонентів сукупності прадавніх знань були і знання про здоров'я. Тому цілком закономірно, що ці знання не утворювали тоді якусь окрему галузь, що носить нині назву валеології, а входили до тогочасної мудрості як такої. Як зазначав ще Гіпократ (1936, р. 111), «належить... перенести мудрість в медицину, а медицину в мудрість. Адже лікар-філософ рівний богові. Та й насправді небагато відмінностей між мудрістю й медициною, і все, що шукається для мудрості, все це є і в медицині...» [9]. Лише дуже поступово сукупність знань про здоров'я (а відповідно - і про хвороби) людини конституюється в якості відносно автономної галузі. Та навіть в рамках окремої галузі сукупність означених знань дуже повільно набуває розвинутого, внутрішньо структурованого вигляду, втрачаючи свій початково нерозчленований, синкретичний характер достатньою мірою лише з другої половини ХХ століття. До цього всі ці знання формально приписувалися медицині. Реально ж вони ніколи повністю не співпадали з нею, бо навіть те, що ми називаємо нині медициною стародавнього суспільства, насправді було ще синкретичною сукупністю знань, які ніяк не можуть бути зведені лише до медичних. Адже до означеної сукупності ще тоді входили знання вже не суто медичні (тобто про хвору людину, її лікування тощо), а й ті, які ми нині називаємо санологічними, валеологічними тощо. З плином часу відмінності між цими знаннями ставали дедалі чіткішими.

Слід також розрізняти виникнення і формування медицини або ж, відповідно, валеології як певної сукупності ідей та спеціалізованої галузі фахової пізнавальної чи практичної діяльності. В якості сукупності ідей і медицина, і валеологія з'являються значно раніше, ніж відповідні спеціалізовані галузі фахової діяльності людей: медицина - ще кілька тисячоліть тому; валеологія, якщо йдеться не про термін, а про суть справи, - теж у ті часи. Наприклад, вже у Гіпократа накреслюється відмінність медичного підходу до проблематики здоров'я і того підходу, який у самого Гіпократа залишився безіменним, а сьогодні отримав назву валеологічного: «ніхто не шукав би медицини, - писав він, - якби і для хворих, і для здорових відповідали б одній й ті ж правила життя» [9]. Однак лише у другій половині ХХ століття валеологія та медицина чітко розмежовуються вже не тільки як сукупності ідей, а й як галузі суспільнозначущої високоспеціалізованої діяльності; з останньої його третини в якості такої ж галузі конституюється і педагогічна валеологія. Тому, з одного боку, дедалі очевиднішою стає полісемантичність поняття «здоров'я», з іншого ж - специфіка саме того смислового зрізу даного поняття, який притаманний кожній з цих трьох галузей.

Найкраще на кінець ХХ століття було розроблено медичний аспект проблематики здоров'я. Це зумовлено найбільшою традиційністю медицини з поміж означених галузей і тією обставиною, що вона має своїм предметом поверхневіший змістовий шар характеристик здоров'я, ніж валеологія. Це найзагальніше тлумачення здоров'я спостерігається вже в повсякденному вжитку, коли воно розглядається як відсутність хвороб. Не зводячись до подібного тлумачення, медицина, однак, чималою мірою спирається саме на такий підхід до здоров'я. Адже її основним завданням є передусім боротьба з хворобами людини. І це завдання значною мірою вичерпується разом з подоланням будь-яких хвороб. Саме тому для медицини здоров'я постає як своєрідна межа, кінцевий пункт діяльності представників теоретичної та практичної медицини, хоча на відміну від повсякденної інтерпретації здоров'я його фахове медичне тлумачення передбачає: а) відсутність хвороб (на першому плані); б) інші, вже позитивні характеристики здоров'я людини. Отже, якщо йдеться не про формальне визначення здоров'я, а про реальну специфіку саме медичного підходу до нього, то в цьому разі конститутивні характеристики здоров'я дещо відходять на другий план. Утім, подекуди, ця особливість медичного підходу до розуміння здоров'я досить наочно прозирає навіть у визначеннях. Так, показовим є вже визначення здоров'я, прийняте ВООЗ [11]. Подібним же чином нерідко характеризується здоров'я й у енциклопедичній, довідковій та спеціальній дослідницькій медичній літературі.

Валеологічний же підхід до здоров'я в певному розумінні має своєю вихідною точкою те, що є кінцевим пунктом підходу медичного. Для нього здоров'я є не вінцем тривалих і систематичних зусиль, а, навпаки, вихідним пунктом пізнавальної і практичної діяльності. Значною мірою цією обставиною зумовлено те, що валеологічний розгляд здоров'я взагалі не акцентується на його трактуванні як на відсутності хвороб; не фокусується на подоланні (медицина), доліковуванні (санологія) чи упередженні (профілактична медицина) хвороб. Для такого розгляду цей момент само собою зрозумілий, але недостатній для змістової та змістовної характеристики здоров'я.

У переважній більшості сучасних валеологічних розробок виокремлюються і досліджуються переважно якісь часткові характеристики здоров'я, причому беруться вони, як правило, окремо одна від одної. І розцінюється, часто-густо, кожна з таких характеристик як така, що постає вичерпною для розуміння здоров'я загалом. Здоров'я при цьому може розглядатися як щось одне: умова, стан, процес, рівновага, взаємоузгодженість роботи різних органів та систем людського організму; воно може зводитися подекуди лише до параметрів фізичного здоров'я, або ж - до фізичного та психічного, чи - фізичного, соціального та духовного. Одні дослідники обмежують увагу проблематикою формування здоров'я, інші - його зміцнення або ж моніторингу чи виявлення тощо. Нарешті, різні автори неоднаковий зміст вкладають в поняття «суб'єкт здоров'я»: одні пишуть про здоров'я окремого індивіда, інші - про здоров'я певних вікових, професійних, соціальних тощо груп, треті - про здоров'я етносу, населення країни і т. п. Комплексним щодо останнього є, очевидно, тлумачення здоров'я, запропоноване ВООЗ, яке, йдучи від «здоров'я для всіх» , охоплює й усі інші градації суб'єкта здоров'я - аж до окремого індивіда. На жаль, за іншими вимірами здоров'я подібних інтегративних характеристик поки що немає. Справа обмежується, як правило, фіксацією та характеристикою окремо взятих його параметрів.

Пропоновані різними авторами визначення здоров'я хоча і включають чимало його компонентів, однак результатом такого аналізу є не автентична характеристика здоров'я як цілісного явища, а еклектичний набір ознак, лише частина з яких справді характеризує безпосередньо саме здоров'я. Більшість визначень наочно демонструють чи не найуразливіше місце індуктивного підходу, яким користується переважна кількість дослідників. І полягає це уразливе місце індуктивізму в тому, що емпіричний, індуктивний ряд ознак є завжди неповним, незакінченим і ніколи не дає системного охоплення досліджуваного об'єкта як відповідної органічної цілісності. Звичайно, - у тому випадку, коли цей об'єкт має системну природу і є подібною цілісністю насправді. А щодо здоров'я це не викликає ніяких сумнівів.

Саме тому аналізувати сутність здоров'я, виходячи з його сутності, необхідно, на мою думку, за допомогою багатьох підходів, зокрема - феноменологічного, онтологічного, холістичного, детерміністського, гносеологічного, герменевтичного (Boichenko 2004; Boichenko 2008; Bulich 1997) [2; 3; 7].

За феноменологічного підходу людина як феномен має атрибути (наприклад, розум, совість тощо), які, в свою чергу, теж є феноменами. Таким атрибутом є здоров'я - багатомірний і водночас цілісний феномен взаємоузгодженої життєдіяльності людини. Саме тому стає зрозумілим, що говорячи про це явище, не коректно говорити про фізичне, психічне, соціальне чи духовне здоров'я, бо воно - єдине і цілісне. Здоров'я як будь-який феномен, є водночас і станом, і явищем, і процесом.

Процесуальний ланцюг не обмежується лише збереженням і зміцненням здоров'я (на чому, як правило, наголошує більшість дослідників), бо розпочинається з початку зародження людини на ембріональній стадії. Саме тому повний ланцюжок процесів, які відбуваються у здоров'ї як феномені нині має такий вигляд: формування, збереження, зміцнення, використання (або споживання), відновлення та його передачі (ФЗЗВВП) через фізичну психічну, соціальну та духовні складові здоров'я. Лише і саме так, за онтологічного підходу, можливе буття людини, яке базується на оздоровчому імперативі.

Холістичний підхід, ґрунтуючись на розумінні людини як живої системи, підкреслює цілісність здоров'я та взаємозв'язок і взаємозумовленість усіх його складових здоров'я - фізичної, психічної, соціальної та духовної. За його допомогою усвідомлюється рівноправність і рівнозначність усіх цих складових за умов гомеостазу (рівноваги) та їх ієрархізація при порушенні рівноваги в організмі людини і можливість саморегуляції як властивості будь-якої функціональної системи.

Гносеологічний аналіз дозволяє визначити суб'єкта, своєрідного носія здоров'я, Ним є, виходячи з біосоціальної сутності людини, не лише особа, але й група людей, спільнота, суспільство загалом.

Детерміністський підхід уможливлює визначення причинно-наслідкових зв'язків ФЗЗВВП здоров'я, здійснення його квантифікативного аналізу, встановлення взаємозв'язків між його складовими. За його допомогою визначають кількісну характеристику здоров'я загалом та його кожної складової; встановлюють закономірності взаємозав'язку його кількісних параметрів та шляхи і методи моніторингу здоров'я; здійснюють поточний та довгостроковий аналіз стану індивідуального здоров'я, здоров'я груп людей, спільнот та суспільства загалом; розробляють короткостроковий та перспективний прогноз кількісної характеристики здоров'я.

Герменевтичний підхід дозволяє - на основі отриманих даних аналізу здоров'я за різними підходами - сформулювати дедуктивне визначення здоров'я та його індуктивний ряд: здоров'я - цілісний і водночас багатомірний феномен взаємоузгодженої життєдіяльності людини. Він розкривається через стани, явища і процеси ФЗЗВВП фізичної, психічної, соціальної та духовної складових здоров'я людини, групи людей, спільноти та суспільства загалом.

Таке визначення здоров'я має низку переваг. Так, зокрема, його дедуктивна, сутнісна складова визначена ключовим словом «феномен», яке витримало випробовування в різних галузях знань упродовж понад двох тисячоліть. Індуктивна ж його частина сформульована так, що будь-яке доповнення, зроблене внаслідок удосконалення знання про здоров'я чи навіть якогось відкриття не порушить свою стрункість, бо ця низка, яка характеризує явищність і процесуальність здоров'я, його компонентність та суб'єктність сформульована на філософському рівні методологічного аналізу, що уможливлює поглинання складовими індуктивного ряду будь-яких доповнень без змін у їх формулюванні. І, що найважливіше з практичної точки зору, при розробці навчальних програм, навчально-методичного комплекту, в процесі навчання основам здоров'я можливе широке розмаїття розкриття сутності здоров'я й, відповідно, пошуків шляхів і методів його ФЗЗВВП.

Аналіз сутності здоров'я, здійснений у валеологічному просторі, є основою для обґрунтування значення поняття здоров'я як філософської категорії. Адже щоб стверджувати, що якесь поняття має вагу категорії, необхідно довести, що воно відповідає хоча б онтологічному, діяльнісному, лінгвістичному, когнітивному, епістемологічному критеріям. Виходячи, зокрема, із уже зазначеного, можна так схарактеризувати відповідність критеріям здоров'я як категорії (Boichenko 2008) [3].

Онтологічний: здоров'я є необхідною умовою буття людини, що виявляється через оздоровчу стратегію функціонування організму людини і виявляється в оздоровчому імперативі.

Лінгвістичний: слово «здоров'я» є в усіх мовах світу.

Діяльнісний: щоденне життя людини відбувається як низка застережних дій на основі безумовних та умовних рефлексів.

Когнітивний: продукування людством знання про здоров'я в вигляді різнорівневих блоків інформації - ідей, гіпотез, концепцій, законів, закономірностей, принципів, теорій, методів, методик.

Епістемологічний: Здоров'я є предметом вивчення таких наук, як медицина, антропологія, соціологія, психологія, педагогіка і, насамперед, валеологія.

Педагогіка, переважно через свою органічну складову - педагогічну валеологію, використовує визначення здоров'я як категорії, феномена, здійснене в результаті багатопідходного аналізу. Адже саме таке визначення уможливлює створення такого навчально-методичного комплекту, який забезпечить умови розвитку в учнів здоров'язбережувальної компетентності як однієї з ключових.

Вивчення сутності здоров'я, шляхів ФЗЗВВП усіх його взаємопов'язаних і взаємозалежних складових здоров'я у різнорівневих суб'єктів (людини, групи, спільноти, суспільства) може бути ефективним за умови виокремлення окремої компетентності, яка має усі ознаки ключової. Зважаючи на основні позиції методологічного аналізу за різними підходами та критеріями категорії «здоров'я», можна виокремити такі основні ознаки здоров'язбережувальної компетентності як ключової (Bibik 2004; Boichenko 2008; Boichenko 2009) [1; 3; 6].

- Поліфункціональність: ця компетентність дозволяє вирішувати проблеми здоров'язбереження людини, групи людей, спільноти та суспільства у просторі всіх чотирьох складових здоров'я - фізичній, соціальній, психічній та духовній.

- Надпредметність і міждисциплінарність: інформація про ФЗЗВВП здоров'я має місце в усіх ланках неперервної валеологічної освіти (дошкілля, шкільна ланка, додиплдомна, післядипломна, освіта для дорослих).

- Багатовимірність: зумовлена сутністю здоров'я людини як багатомірного і цілісного феномена.

- Забезпечення широкої сфери розвитку особистості: вивчення шляхів і засобів ФЗЗВВП здоров'я, особливо її духовної складової, має особистісне спрямування.

Досягти здоров'язбережувальної компетентності учні можуть, набуваючи життєвих навичок, що дозволяють адаптивну й позитивну поведінку, що робить можливим для осіб ефективно справлятися з вимогами і викликами щоденного життя без втрат для здоров'я.

Компетенції, необхідні для ФЗЗВВП здоров'я людини, групи людей, спільноти, суспільства, можна групувати за складовими здоров'я: фізичною, соціальною, психічною та духовною (Bibik 2004; Vaschenko 2005) [1; 5]. У програмах предмета «Основи здоров'я» для 1-4 та 5-6 класів визначено, зокрема, такі основні компетенції (у тому числі й навички): уміння прийняття рішень, вирішення проблем, творчого та критичного мислення, спілкування, самооцінки та почуття гідності, чинити опір тиску, між особистісних відносин, подолання емоцій та стресу, співчуття, відчуття громадянина (Boichenko 2005; Boichenko 2012; Savchenko 2006) [4; 5; 10].

Оскільки здоров'язбережувальна категорія має усі ознаки ключової, через специфіку феномена здоров'я людини як біосоціальної істоти, особистості та індивідуальності, вона концентрує в собі усі характеристики соціальної, полікультурної, комунікативної компетентностей, спрямована на саморозвиток і самоосвіту, продуктивну й творчу діяльність.

Таким чином, у просторі педагогічної валеології продуктивно використано, зокрема, напрацювання валеології щодо визначення здоров'я як феномена. Цей напрямок педагогіки, очевидно, і надалі буде застосовувати насамперед здобутки валеології. Разом з тим, в навчально-методичному комплекті та при реалізації предмета «Основи здоров'я» у школі, вивченні студентами педагогічних факультетів різноманітних нормативних курсів, спецкурсів, факультативів знайдуть місце напрацювання і в галузі медицини превентивного характеру, спрямовані на ФЗЗВВП здоров'я, трансформовані відповідно до потреб кожної освітньої ланки. Отже, педагогічна валеологія є своєрідним інтегратором, споживачем і реалізатором провідних ідей і здобутків аналізу категорії здоров'я в усіх галузях - валеології, медицині, педагогіці.

Висновки

1. Завдяки розвитку навчального предмету «Основи здоров'я» здобуває переосмислення і додаткового обґрунтування дослідження здоров'я як категорії.

2. У процесі сучасного розвитку валеології, медицини і педагогіки відбувається полісемантизація категорії здоров'я.

3. Категорія здоров'я характеризується багатим і різним за своїм характером змістом і смислом, який різні науки досліджують переважно у режимі взаємодоповнюваності.

4. Механізм реалізації методологічної функції поняття здоров'я у конкретних науках може, завдяки цьому, реалізуватися в «плаваючому режимі» , з використанням в тій чи іншій практичній чи пізнавальній ситуації якогось одного з множини значень здоров'я як категорії, - а саме, найпродуктивнішого для розв'язання відповідної проблемної ситуації.

Література

1. Бібік Н. М. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Н. М. Бібік, Л. С. Ващенко, О. І. Локшина,

О. В. Овчарук, Л. І. Паращенко, О. І. Пометун, О. Я. Савченко, С. Е. Трубачова - К. : «К.І.С.», 2004.

2. Бойченко Т. Є. Валеологія в сучасній системі гуманітарної науки та освіти / Т. Є. Бойченко / / Філософські проблеми гуманітарних наук. - 2004. - № 3. - С. 82-92.

3. Бойченко Т. Є. Здоров'язберігаюча компетентність як ключова в освіті України / Т. Є. Бойченко / / Основи здоров'я і фізична культура. - 2008. - № 11-12. - С. 6-7.

4. Бойченко Т. Є. Основи здоров'я: Програма для 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів / Т. Є. Бойченко, В. М. Заплатинський, В. В. Дивак // К. : Київ-Ірпінь: Перун, 2005. - 41 с.

5. Бойченко Т. Є. Основи здоров'я: Програма для 1-4 класів [Електронний ресурс] / Т. Є. Бойченко, Т. В. Воронцова, О. В. Гнатюк, С. В. Гозак, О. Л. Москаленко, О. Я. Савченко // Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. - 2012. - Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/images/files/navchalni_programu/2012/ukr/12_osnovu_zdoro.pdf.

6. Бойченко Т. Є. Формування здоров'язбережувальної компетентності учнівської молоді / Т. Є. Бойченко / / Професійна освіта. - 2009. - № 1. - С. 41-44.

7. Булич Е. Г. Валеологія. Теоретичні основи валеології: Навчальний посібник / Е. Г. Булич, І. В. Муравов - К. : ІЗМН, 1997. - С. 78-79.

8. Ващенко Л. С. Основи здоров'я: Книга для вчителя: Навчально-методичний посібник / Л. С. Ващенко, Т. Є. Бойченко - К. : Генеза, 2005. - С. 8-10.

9. Гиппократ. Избранные книги / Гиппократ [пер. с др.-греч.]. - М. : ГИБМЛ, 1936. -732 с.

11. Савченко О. Я. Основи здоров'я: Програми для 1-4 класу / О.Я. Савченко, Н. М. Бібік, Т. Є. Бойченко, Н. С. Коваль // Програми для середньої загальноосвітньої школи 1-4 класи. - К. : Початкова школа, 2006. - С. 187-201.

12. WHO: The first ten years of the world. - Geneva, 1958.

Размещено на Allbest.ru