Мова в стратегії державної освітньої політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 37.014.55:81

Мова в стратегії державної освітньої політики

Оксана Ланських

Анотація

мовний стратегія державний європейський

Аналізуються проблеми впровадження мовних стратегій як одного з головних елементів реалізації сучасної державної політики в галузі освіти; автор наголошує на необхідності вивчення державної (української) і двох-трьох іноземних мов, особливо, англійської; підкреслюється, що хоча орієнтація на мови країн європейського простору в Україні задекларована досить потужно, однак реалізація цієї декларації все ще запізнюється; головною причиною цього є, мабуть, інерційність системи освіти, відсутність необхідних коштів та мотивації, яка б стимулювала самостійність особистості у її мовленевій підготовці. Перехід від індустріального суспільства до суспільства знань, що є загальносвітовою тенденцією, неможливий без доступу до інформації, а, значить, без англійської. Це примусило національні уряди розповсюджувати її через освіту, фактично ініціювавши явище, яке соціолінгвісти називають «англомовною лихоманкою». В багатьох країнах світу знання англійської все частіше відносять до базових. Володіти англійською означає те саме, що вміти користуватися комп'ютером, мобільним телефоном та водити машину.

Ключові слова: людина, освіта, культура, мова, мовні стратегії, освітня політика.

Аннотация

Анализируются проблемы внедрения речевых стратегий как одного из главных элементов реализации современной государственной политики в области образования; автор подчеркивает необходимость изучения государственного (украинского) и двух-трех иностранных языков, особенно английского; подчеркивается, что хотя ориентация на языки стран европейского пространства в Украине задекларирована довольно мощно, однако реализация этой декларации все еще запаздывает; главной причиной этого является, пожалуй, инерционность системы образования, отсутствие необходимых средств и мотивации, которая бы стимулировала самостоятельность личности в ее речевой подготовке. Переход от индустриального общества к обществу знаний, является общемировой тенденцией, невозможно без доступа к информации, а значит, без английского. Это заставило национальные правительства распространять через образование, фактически инициировав явление, которое социолингвисты называют «англоязычной лихорадкой». Во многих странах мира знание английского все чаще относят к базовым. Владеть английским означает то же, что уметь пользоваться компьютером, мобильным телефоном и водить машину.

Ключевые слова: человек, образование, культура, язык, языковые стратегии, образовательная политика.

Annotation

The problems of implementing language policies as one of the main elements of modern implementation of the state policy in the field of education; author stresses the need to study the state (Ukrainian) and two or three foreign languages, especially English; emphasizes that although the focus on the languages of the European Space Ukraine declared quite strong, but the implementation of this Declaration is still delayed; main reason for this is probably the inertia of education, lack of funds and incentives that would stimulate individual autonomy in its movleneviy training The transition from an industrial society to the knowledge society, which is a worldwide trend, is impossible without access to information and, hence, no English. This forced national governments distribute it through education, actually initiating a phenomenon that linguists call «the English fever». In many countries, English is increasingly referred to as the base. Have English means the same as to be able to use a computer, mobile phone and drive.

Key words: people, education, culture, language, language strategies, educational policy.

До числа пріоритетних напрямів стратегії розвитку державної освітньої політики в сучасній Україні належить вдосконалення мовної стратегії, що в свою чергу породжує цілий комплекс завдань, які потребують науково обґрунтованих рішень. Розглянемо їх детальніше. У першу чергу, звернемо увагу на єдність завдань вивчення рідної (державної) та іноземних мов, зокрема, англійської в системі освіти України. Актуальність цієї проблематики усвідомлюється сьогодні багатьма фахівцями та пов'язується з тенденціями розвитку сучасної цивілізації, такими як глобалізація, поширення міжнародного співробітництва у різних галузях людської діяльності, поглиблення міжкультурної комунікації. Інтенсифікація міграційних процесів тощо.

Так, Т. Ковальова (2009) підкреслює, що нове тисячоліття повинно стати ерою співробітництва, а це передбачає розв'язання проблеми збереження лінгво-культурної багатоманітності як джерела збагачення культурного фонду людства і проблеми розвитку багатомовної і полікультурної компетенції, яка дозволяє людині брати участь у діалозі з усіма суб'єктами нового життєвого простору. Мова і культура як важливий елемент міжнародних, міжконфесійних і міжетнічних відносин сприяють стабілізації громадянського суспільства. Отже, перехід від діалогу до полілогу культур потребує не тільки бажання зрозуміти представника іншої культури, а й передбачає готовність опанувати його мову. Входження в єдиний економічний простір неможливе без входження у простір культурний і освітній. Володіння іноземними мовами і знання культурних особливостей інших країн є необхідною умовою залучення до загальноєвропейських і світових процесів [1].

Згідно з Н. Пелагешою (2012), в період становлення національної держави, який переживає Україна, національна мова стає одним з базових компонентів державотворення та національної ідентичності. Але логіка розвитку держави-нації навряд чи може заперечувати логіку глобальних процесів. Сьогодні в будь-яку національну ідентичність інтегрований міжнародний чинник, який постійно створює нові можливості, права та обов'язки для громадян держави, породжує на світовій арені іміджи національного та наративи про нього. Врешті-решт, коли ми говоримо про вивчення та володіння мовою, йдеться про конструювання ідентичності, яка здатна подолати культурні кордони та відкрити індивіду та країні перспективи світу [2].

У свою чергу, О. Скубашевська (2010) наголошує, що в умовах поглиблення інтеграції України до Європейської спільноти наша країна потребує висококваліфікованих фахівців, які володіють двома або трьома сучасними іноземними мовами, професіоналів, здатних опановувати все нове, прогресивне, готових розв'язувати складні завдання з впровадження в суспільство нового законодавства, а також готових до участі у міжнародному співробітництві і формування гідного ставлення до України в Європі, СНД і світі. Кардинального перегляду вимагає і система мовної підготовки фахівців, оскільки вузловою проблемою стає впровадження в навчальний процес міжнародних стандартів. У зв'язку з цим, рівень володіння іноземною мовою фахівцями також має відповідати вимогам, запропонованим у Рекомендаціях Комітету з питань освіти при Раді Європи щодо навчання іноземних мов [3].

А. Богуш (2011) робить наголос на полікультурності сьогоденної мовленнєво-культурної картини України. Загальна глобалізація світу, що спостерігається сьогодні, породила одну з головних суперечностей сьогодення, а саме: між прагненням до все більшого зближення між народами та їхнім бажанням зберегти свою етнокультурну самобутність . Потрапляючи в інше культурно-мовленнєве середовище, мовець фактично потрапляє до іншого світу соціокультурних цінностей і мовно-мовленнєвих законів спілкування, що породжує нову суперечність - між прагненням мовця оволодіти декількома мовами для міжкультурного спілкування і необхідністю досконалого володіння своєю рідною та державною мовами в багатонаціональній державі. Відтак виникає низка мовленнєво-культурних проблем, які вимагають серйозних досліджень і їх розв'язання, як-от: багатомовність, полілінгвістична освіта в полікультурному мовленнєвому середовищі, виховання полімовної особистості в полікультурному освітньому середовищі [4].

Звідси випливає необхідність значних змін у системі мовної освіти України. Так, В. Кремень (2008) веде мову про «мовний прорив». На його думку, глобальний простір передбачає не тільки спілкування країни з країною, а й здатність людини спілкуватись з іншими людьми, які проживають в різних країнах світу. Саме тут, зазначає вчений, й постає проблема здійснення в освіті України мовного прориву. Повинна відбутися лінгвізація освітньої діяльності в країні: вивчення трьох мов як обов'язкових для наших дітей. Державна українська, англійська (або інша західна) і російська (або інша залежно від національних потреб) [5].

В цьому контексті особливо варто підкреслити унікальне значення англійської мови. Так, на думку Н. Пелагеші (2010), унікальною англійську зробило визнання одномовними країнами її міжнародного статусу та функцій. Політикам зрозуміло, що залишати країну поза можливістю спілкування зі світом, означає приректи її на відставання в усіх галузях суспільного життя. Перехід від індустріального суспільства до суспільства знань, що є загальносвітовою тенденцією, неможливий без доступу до інформації, а, значить, без англійської. Це примусило національні уряди розповсюджувати її через освіту, фактично ініціювавши явище, яке соціолінгвісти називають «англомовною лихоманкою». В багатьох країнах світу знання англійської все частіше відносять до базових. Володіти англійською означає те саме, що вміти користуватися комп'ютером, мобільним телефоном та водити машину [2].

Які ж конкретні заходи мають бути втілені у життя для забезпечення вивчення рідної (державної) та іноземних мов в системі української освіти? Орієнтиром може слугувати мовна політика провідних західних держав.

Так, згідно з В. Андрущенком та О. Скубашевською, основи загальної мовної стратегії Європейського Союзу в сфері освіти та зокрема по відношенню до інших мов полягають в наступному: а) право всіх громадян вивчати і використовувати свою власну державну мову і мови меншин; б) право всіх громадян вивчати щонайменше дві іноземні мови в період обов'язкової шкільної освіти; в) обов'язок всіх урядів заохочувати і підтримувати вивчення іноземних мов після шкільної освіти; г) обов'язок всіх урядів підтримувати багатомовні заходи (Andrushchenko 2010) [6].

В свою чергу Т. Ковальова (2009) зважує на вплив процесів глобалізації, що по- новому і з особливою силою актуалізує суперечливе співвідношення двох фундаментальних чинників впливу на розвиток мови і здійснення мовної політики. З одного боку, це потреба взаєморозуміння, з іншого - потреба збереження ідентичності. За таких умов здійснення мовної політики України з обов'язковістю має передбачати постійну державну підтримку обов'язкового вивчення всіма громадянами державної мови як консолідуючої в багатомовній країні; сприяння збереженню й розвитку міноритарних мов, носії яких мешкають в Україні; створення умов для обов'язкового і якісного вивчення іноземних мов, особливо мов міжнаціонального спілкування, передусім через мережу навчальних закладів [1].

H. Пелагеша (2010) звертає увагу на мовні аспекти процесу євроінтеграції України. На її думку, євроінтеграційна стратегія України позбавлена однієї з найважливіших складових - мовної. Питання включення країни до європейського комунікативного простору на рівні держави не піднімається взагалі. Спрямування на «англізацію» мовного середовища, яке є чи не найголовнішим в Болонському процесі та європейському освітньому просторі, повністю відсутня в Україні. Поки що проблеми вивчення мов міжнаціонального спілкування громадяни України вирішують самостійно. За даними Інституту соціології НАН, тільки 1,4 % українців володіють англійською. Очевидно, на практиці ця цифра є ще нижчою. Вражає, якщо згадати, що в ЄС англійською розмовляє кожен другий. Тому є сенс говорити про необхідність запровадження мовного планування та відповідних лінгвістичних державних програм, спрямованих на подолання мовної ізоляції України від Європи та світу [8].

Що стосується питань модернізації іншомовної освіти, то, слідом за М. Тадеєвою (2011) можна виокремити низку напрямів її реформування в сучасній Україні. Зокрема. це: перегляд структури освітньої системи у світлі необхідності впровадження навчання іноземних мов впродовж життя; впровадження вивчення іноземних мов у початковій школі та в дошкільних закладах; реалізація у навчальних планах принципу CLIL (Content and language integrated learning), який визначає викладання одного предмету різними мовами, приділяючи увагу як розвитку професійних знань, так і рівням володіння мовою; збільшення витрат на стажування вчителів іноземних мов та видавництво шкільних підручників; перегляд шкільних навчальних планів, екзаменів та сертифікатів з метою приєднання до загальноєвропейської шкали оцінки рівнів володіння іноземними мовами, запровадженої Радою Європи; участь в європейських програмах та заходах, що реалізуються Єврокомісією та Радою Європи з метою огляду національних освітніх систем, розроблення необхідних для вивчення іноземних мов матеріалів та тестів, сприяння стажуванню вчителів іноземних мов за кордоном і європейському співробітництву між школами [7].

Розглядаючи проблему вдосконалення іншомовної освіти в контексті євроінтеграційних процесів, Н. Пелагеша (2010) серед практичних кроків пропонує наступне: ініціювати відкриття в лінгвістичних вузах країни напрямів підготовки фахівців для роботи в інституціях Євросоюзу та структурах європейської інтеграції; започаткувати державні програми, спрямовані на підвищення комунікативної спроможності українських громадян; відповідно до світової тенденції інтернаціоналізації освіти та з метою підвищення при вабливості української освіти і більш активної участі України в Болонському процесі запровадити систему адміністративних заходів, спрямованих на збільшення викладання у навчальних закладах країни лекційних курсів та предметів англійською мовою; за прикладом країн-членів ЄС оголосити вивчення іноземних мов в Україні політичним пріоритетом. Внести зміни до Національної доктрини розвитку освіти, що визначатимуть обов'язковість вивчення не менше двох іноземних мов; при укладенні Угоди про асоціацію між Україною та ЄС домогтися доступу української молоді до програм ЄС у сфері освіти, в тому числі мовної, оскільки досвід відкриття таких програм для країн-аплікантів уже існує у Європейському Союзі [8].

Означена позиція нам видається конструктивною. Орієнтація на мови країн європейського простору в Україні задекларована досить потужно, однак реалізація цієї декларації все ще запізнюється. Головною причиною цього є, мабуть, інерційність системи освіти, відсутність необхідних коштів та мотивації, яка б стимулювала самостійність особистості у її мовленевій підготовці.

Література

I. Ковальова Т. В. Державне регулювання мовних відносин в умовах глобалізації / Т. В. Ковальова // Стратегічні пріоритети. - 2009. - № 2. - С. 132-138.

2. Пелагеша Н. Є. Новий світовий лінгвістичний порядок та його вплив на комунікаційний простір в Україні / Н. Є. Пелагеша // Стратегічні пріоритети. - 2010. - № 4. - С. 44-56.

3. Скубашевська О. С. Мовний контекст полікультурного середовища / О. С. Скубашевська // Гілея : науковий вісник : збірник наукових праць. - К., 2011. - Вип. 50. - С. 377-381.

4. Богуш А. М. Мовна особистість у полікультурному середовищі: теоретичний аспект / А. М. Богуш // Педагогічний альманах. - Херсон, 2011. - Вип. 10. - С. 10-15.

5. Кремень В. Освіта в контексті сучасних соціокультурних змін / В. Кремень // Філософія освіти. - 2008. - № 1-2. - С. 15-21.

6. Андрущенко В. П. Мовні стратегії як чинник освітніх інновацій / В. П. Андрущенко, О. С. Скубашевська // Гілея : науковий вісник : збірник наукових праць. - К., 2010. - Вип. 35. - С. 133-137.

7. Тадеєва М. І. Досвід реформування шкільної іншомовної освіти в Україні в рамках рекомендацій освітніх та мовних інститутів ради Європи / М. І. Тадеєва / Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія № 5 : Педагогічні науки: реалії та перспективи. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. - Вип. 28. - С. 272-279.

8. Пелагеша Н. Є. Мовна політика як інструмент розвитку комунікативного простору Європейського Союзу / Н. Є. Пелагеша / / Стратегічні пріоритети. - 2010. - № 3. - С. 28-39.

Размещено на Allbest.ru