Тенденції розвитку вищої освіти осіб з обмеженими фізичними можливостями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тенденції розвитку вищої освіти осіб з обмеженими фізичними можливостями

К.В. Польгун

Анотації

У статті здійснено аналіз основних сучасних моделей вищої освіти осіб з обмеженими фізичними можливостями. Розглянуто їхні основні переваги та недоліки. З'ясовано, що найбільш оптимальною та перспективною моделлю навчання осіб з особливими потребами визнається інклюзивна освіта.

Ключові слова: особа з обмеженими фізичними можливостями, модель вищої освіти, спеціальна освіта, дистанційна освіта, інклюзивна освіта. освіта інклюзивний вищий

Аннотация. Е.В. Польгун. Тенденции развития высшего образования лиц с ограниченными физическими возможностями. В статье проанализировано основные современные модели высшего образования лиц с ограниченными физическими возможностями. Рассмотрено их основные достоинства и недостатки. Выяснено, что наиболее оптимальной и перспективной моделью обучения лиц с ограниченными физическими возможностями признается инклюзивное образование.

Ключевые слова: лицо с ограниченными физическими возможностями, модель высшего образования, специальное образование, дистанционное образование, инклюзивное образование.

Summary. K. V. Polgun. Trends in higher education for persons with disability. The importance of higher education for persons with special needs is substantiated in the article. It is noted that ensuring the rights of this category of people in higher education involves the development of current legislation and the establishment of higher educational institutions of appropriate learning environments. The major contemporary models of higher education of persons with disability are analyzed. Their main advantages and disadvantages are investigated. Attention is drawn to the fact that the main drawback of special education is functioning on the basis of segregation and isolation. It is determined that distance education limits the possibilities of live communication. The learning process in distance learning is characterized by emotional dryness and intellectual rigidity. Conclusions are drawn that the most effective educational model for persons with disability is inclusive education. Such form of training involves ensuring equal access to educational services for persons with disability through the establishment the appropriate conditions for meet the educational needs of all students in educational institutions of general type.

Key words: a person with disability, the model of higher education, special education, distance education, inclusive education.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку освіти в Україні особлива увага приділяється проблемі здобуття вищої освіти особами з обмеженими фізичними можливостями. Молоді українці, що мають певні проблеми зі здоров'ям, вступаючи та навчаючись у ВНЗ, натрапляють на різноманітні труднощі. Поміж них відсутність належного навчально-методичного, програмного та інформаційного забезпечення, спеціальних технічних засобів, недостатній рівень підготовки фахівців для роботи із означеною категорією студентів та архітектурна недоступність будівель і навчальних аудиторій. Навчальний процес часто здійснюється без урахування особливостей здоров'я студентів і не відрізняється високою ефективністю. Все це спонукає педагогів до пошуку нових шляхів розв'язання окресленої проблеми.

Значення вищої освіти для осіб з особливими потребами важко переоцінити. "Людина з обмеженими можливостями більшою мірою, ніж будь хто інший, відчуває потребу в освіті, яка створює можливості для саморозвитку та самореалізації…" [6, с. 8]. Наявність освіти, зокрема вищої, для людини з порушеннями здоров'я є якщо не гарантією, то принаймні можливістю входження в трудову діяльність, покращення власного матеріального становища, досягнення більш високого рівня життя, розширення соціальних контактів тощо. Як чинник соціальної мобільності університетська освіта підвищує шанси людей з обмеженими можливостями на конкурентних засадах одержати престижну й високооплачувану роботу, піднятися соціальними сходинками, побудувати професійну кар'єру, отримати матеріальну незалежність. Нарешті, для осіб з особливими потребами вища освіта, як стверджує О. Фудорова, важлива ще й тому, що є для них чи не єдиною можливістю бути включеними в сучасне українське суспільство [9, с. 77-78].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Процес навчання осіб з обмеженими фізичними можливостями у вищій школі науковці розглядають із різних аспектів: психолого-педагогічний супровід (К. Гоженко, М. Государєв, М. Деркач, К. Фоміних); корекційно-педагогічна підтримка (І. Зарубіна); особливості соціальної адаптації (Т. Комар, К. Воєводіна, М. Гладиш, Н. Гордієнко, В. Скрипник); психологічні умови професійного самовизначення (С. Телешева); інтеграція в навчальний процес ВНЗ (О. Тарасова, В. Церклевич); психологічні особливості життєвих перспектив (Л. Тищенко); особливості навчання осіб з порушеннями здоров'я (С. Литовченко, Т. Панченко); теоретичні основи побудови системи вищої освіти осіб з обмеженими можливостями (О. Мартинова, О. Старобіна, С. Лєбєдєва). Аналіз сучасних наукових досліджень, нормативно-правової бази України щодо забезпечення права осіб з обмеженими фізичними можливостями на здобуття вищої освіти дає підстави стверджувати, що практика організації навчання студентів з порушеннями здоров'я не достатньо ефективна. Тому доцільним, на нашу думку, є виокремлення основних тенденцій розвитку вищої освіти осіб з обмеженими фізичними можливостями, здійснення аналізу сучасних моделей вищої освіти означеної категорії осіб та визначення найбільш перспективних із них. В цьому, власне, і полягає мета пропонованої статті.

А. Терещенко стверджує, що діяльність держави щодо забезпечення права осіб з особливими потребами на вищу освіту містить два складники. Один з них - правовий - передбачає удосконалення сучасного законодавства. Другий - організаційний - пов'язаний зі створенням у ВНЗ належних умов для навчання, що полягає в розв'язанні проблем архітектурної доступності та вільного пересування людей з обмеженими можливостями, облаштування пандусів, надання транспорту для перевезення студентів від дому до місця навчання, створення спеціальної навчальної літератури тощо [7, с. 203]. Спробуємо з'ясувати, які кроки здійснено Україною задля забезпечення права осіб з обмеженими фізичними можливостями на здобуття якісної вищої освіти.

Виклад основного матеріалу. Питання щодо вищої освіти людей з обмеженими можливостями регулюється в Законах України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Означені документи не повною мірою забезпечують правові механізми здійснення процесу навчання людей з проблемами здоров'я, який має багато своєрідних особливостей.

Як аналіз відповідних джерел, так і власні спостереження, свідчать, що в законодавстві України з питань забезпечення права інвалідів на освіту закріплено державні гарантії щодо створення можливостей для надання їм освітніх послуг. Однак більшість нормативно-правових документів значною мірою залишаються лише принципами та деклараціями і не підкріплені дієвими механізмами реалізації. До того ж не створено належної системи контролю за виконанням державних приписів.

Сучасні дослідження вказують на невизначеність щодо моделей (концепцій) вищої освіти осіб з обмеженими фізичними можливостями. Так, О. Фудорова виокремлює концепцію спеціальної вищої освіти, концепцію дистанційної освіти та концепцію інклюзивної вищої освіти [9, с. 63]. Т. Дегтярьова називає ще й модель інтегрованого навчання [3, с. 33]. Д. Тітов не згадує про дистанційну освіту, натомість пропонує спеціальну освіту (навчання у спеціальних навчальних закладах), часткову інтеграцію (створення в навчальних закладах загального типу спеціальних груп або підрозділів чи факультетів) та повну інтеграцію [8]. Зауважимо, що на сьогоднішній день питання щодо співвідношення понять "інклюзія" та "інтеграція" залишається предметом наукових дискусій.

З'ясуємо, які ознаки характеризують кожну із зазначених вище моделей та яка з них є найбільш перспективною. Явними перевагами спеціальних закладів освіти є, по-перше, індивідуалізація навчання та створення можливостей для задоволення особливих потреб студентів, по-друге, забезпечення сучасними навчально-методичними матеріалами, по-третє, значний досвід спеціальних педагогів у роботі з особами з обмеженими можливостями. Водночас доцільність навчання дітей та молоді з особливими потребами у спеціальних навчальних закладах в останні десятиліття ставиться під сумнів. Як зазначає А. Колупаєва, система спеціальної освіти, не відповідаючи запитам сучасного суспільства, переживає кризу, пов'язану з критичним переосмисленням її традиційних ціннісних основ, труднощами матеріального характеру, невідповідністю між наявними соціальними потребами та рівнем спеціально-освітньої допомоги [4, с. 155].

Головним недоліком спеціальної освіти, на думку більшості науковців, є функціонування згаданої освітньої системи на засадах сегрегації та ізоляції [10, с. 93]. Такий підхід перешкоджає інтеграції осіб з обмеженими можливостями в суспільство, натомість може призвести до соціального виключення.

Здобуття освіти у спеціальних навчальних закладах значно обмежує взаємодію між людьми з особливими потребами та їх здоровими ровесниками, а часом може навіть стати причиною її відсутності. Методологія роботи з людьми з обмеженими можливостями з самого початку спрямована не на встановлення контактів між "хворими" та "здоровими", а лише на розвиток комунікативних зв'язків між самими інвалідами [5, с. 139]. Освітнє середовище для осіб з обмеженими можливостями є штучно створеним, замкнутим, облаштованим під особливі потреби, що гальмує процеси адаптації до реального життя. Перебування у спеціальному навчальному закладі зумовлює особливе ставлення до людей з обмеженнями здоров'я, що може призвести до перебільшення власної "нетиповості" та формування певних психологічних комплексів на цій основі [9, с. 71-72].

Так створюється окремий світ людей з порушенням здоров'я, який практично не перетинається зі світом решти. Зовнішнє середовище, у яке рано чи пізно потрапляє кожна людина, і з порушеннями здоров'я, і без них, залишається поза увагою і це, в свою чергу, призводить до соціальної дезадаптації та неспроможності людей з обмеженими можливостями вести самостійне незалежне життя.

Особливістю і недоліком безпосередньо спеціальних вищих навчальних закладів (або закладів з частковою інтеграцією) є те, що вони, по-перше, не в змозі забезпечити право вибору студентом навчального профілю, факультету, спеціальності, а по-друге, як правило, не в змозі надати якісні освітні послуги. Ці недоліки передусім пов'язують з обмеженою ресурсною базою.

Спеціальні ВНЗ для осіб з особливими потребами, з одного боку, є елементом соціального захисту інвалідів та створюють умови для їх одночасного лікування та навчання. З іншого боку, негативна роль спеціальної освіти полягає у відтворенні такої соціальної структури, в якій особи з інвалідністю займають маргінальні статусні позиції. Серед негативних наслідків навчання у спеціальних ВНЗ варто згадати і стигматизацію таких навчальних закладів та їх випускників в очах роботодавців, громадськості, що може стати нездоланною перешкодою на шляху подальшого працевлаштування.

У наш час все більшого поширення набуває система дистанційного навчання, що тісно пов'язана з інтенсивним розвитком та впровадженням інформаційних технологій у сферу освіти. Безперечно, для людей з особливими потребами дистанційне навчання є можливістю попри свої фізичні обмеження здобути належну освітню підготовку та отримати шанс на побудову успішної кар'єри.

Серед переваг дистанційного навчання для осіб з особливими потребами варто назвати можливість реалізації індивідуальної навчальної програми, збільшення строку навчання або взагалі відсутність єдиного навчального графіка, відсутність необхідності у створенні особливих фізичних умов для пересування студентів.

Як відомо, особливістю навчання у ВНЗ є необхідність опрацювання великої кількості навчального матеріалу. Тому проблема обмеження доступу до інформації для студентів з особливими освітніми потребами є однією з найбільш актуальних. Її вирішенню сприяє використання різноманітних технічних засобів навчання, які надають змогу подати відомості у такій формі, яка найбільш враховує індивідуальні можливості та обмеження кожного студента. Тобто технічні засоби виконують компенсаторні функції і дозволяють значно зменшити вплив фізичного порушення на навчальний процес. Отже, навчання за дистанційною формою сприяє впровадженню індивідуального підходу, дозволяє врахувати фізичні особливості студентів з порушеннями здоров'я.

Водночас ефективність дистанційного навчання залежить від багатьох факторів. Створення спеціального інформаційно-комунікаційного середовища потребує наявності розвинутих телекомунікаційних мереж, розробки відповідних навчально-методичних матеріалів і технологій навчання. Важливу роль відіграє належний рівень підготовки фахівців для роботи зі студентами з особливими потребами. Не менше значення має якість навчальної інформації, її чітка структуризація, оперативний зворотній зв'язок на кожному етапі.

Розглядаючи позитивні аспекти дистанційної форми навчання, необхідно згадати і про її недоліки. О. Ярська-Смірнова говорить про те, що дистанційне навчання для студента з особливими потребами стає альтернативою звичайному перш за все через відсутність необхідних організаційних умов у ВНЗ [10, с. 96]. Тоді вступ на відділення дистанційного навчання скоріше не є реалізацією можливості вибору найбільш зручної форми навчання, а продиктований безвихіддю.

Зазначимо, що дистанційне навчання якщо не виключає повністю, то значно обмежує можливості спілкування з викладачами та іншими студентами. До того ж комунікація здійснюється переважно за допомогою електронних засобів. З одного боку, для багатьох інвалідів це чи не єдина можливість встановити контакти з оточуючим світом, а з другого - відсутність живого спілкування може стати на заваді формування навичок соціальної адаптації у реальному житті [2; 9].

Серед недоліків дистанційної форми навчання виокремлюють також емоційну сухість та інтелектуальну жорсткість процесу навчання, відсутність групового ефекту сприйняття матеріалу. Контроль знань за допомогою комп'ютерних програм, з одного боку, є об'єктивним, а з іншого - досить жорстким, виключає оцінки характеристик індивідуальності. Використання одних лише комп'ютерних засобів під час навчання не може повною мірою забезпечити формування професійних якостей студента [2, c. 18]. Зауважимо, що на сучасному етапі розвитку дистанційної освіти в Україні значна частина людей все ж таки є прихильниками традиційних форм навчання і ставить під сумнів якість підготовки спеціалістів за дистанційною формою [9, с. 68].

Неоднозначне ставлення науковців до моделей спеціального та дистанційного навчання у сфері вищої освіти осіб з обмеженими можливостями, виокремлення як позитивних, так і негативних рис у кожній з них тільки підкреслює багатогранність розглядуваної нами проблеми та актуальність пошуку шляхів її вирішення.

Однією з основних тенденцій розвитку сучасної освітньої практики є впровадження інклюзивної освіти, яку все частіше визнають як найбільш оптимальну та перспективну модель навчання осіб з обмеженими фізичними можливостями [8]. Сутність інклюзивного навчання полягає у створенні можливостей для реалізації права на освіту усіх без винятку дітей та молодих людей, зокрема осіб з обмеженими фізичними можливостями. Така форма навчання передбачає забезпечення повного доступу осіб з порушеннями здоров'я до освітніх послуг через створення в навчальних закладах загального типу відповідних умов для задоволення освітніх потреб усіх студентів. Інклюзивне навчання, на думку багатьох науковців, здатне розв'язати основну проблему, яку не можуть вирішити спеціальна та дистанційна освіта, - проблему соціальної інтеграції осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Зацікавленість вищих навчальних закладів у розвитку та підтримці інклюзивної освіти може бути обґрунтована, на думку А. Ахмєтзянової, двома чинниками. По-перше, наявність доступного середовища сприяє підвищенню конкурентоспроможності закладу. По-друге, зважаючи на соціальну місію університету, слід зазначити, що освітні установи є осередком виховання студентів та формування нової моделі соціокультурних стосунків [1, с. 210].

Висновки

Отже, здобуття вищої освіти особами з обмеженими фізичними можливостями має велике значення для їхнього включення у повноцінне життя суспільства. Однак можна констатувати той факт, що сьогодні в Україні в людини з особливими потребами виникає чимало труднощів на шляху реалізації гарантованого державою права на здобуття освіти, зокрема вищої. Найбільш оптимальною та ефективною моделлю навчання осіб з порушеннями здоров'я визнається інклюзивна освіта. В Україні проблему забезпечення належного доступу до якісної освіти людям з обмеженими фізичними можливостями, зокрема залучення "особливих" студентів до інклюзивного навчання, практично не досліджено. Результативність навчання, особливо для осіб з обмеженими фізичними можливостями, залежить від створення належних навчальних умов, які мають відображати, по-перше, специфіку навчання саме у вищому навчальному закладі, по-друге, відповідати можливостям та потребам кожного студента.

Література

1. Ахметзянова А.И. Организация инклюзивного образования лиц с ограниченными возможностями здоровья в Казанском федеральном университете / А.И. Ахметзянова // Образование и саморазвитие. - 2014. - № 2 (40). - С. 208-212.

2. Васильева Н.В. Абитуриент с инвалидностью: где и как получить высшее профессиональное образование / Н.В. Васильева. - М. : Изд-во ЗАО "ФОН", 2006. - 67 с.

3. Дегтярева Т.Н. Профессиональное образование лиц с ограниченными возможностями здоровья в условиях вхождения в Болонский процесс: социологический аспект / Т.Н. Дегтярева // Вестник Томского государственного университета. - 2009. - № 325. - С. 33-36.

4. Колупаєва А.А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи: Монографія / А.А. Колупаєва. - К. : "Самміт-Книга", 2009. - 272 с.

5. Леонгард Э.И. Инклюзивное образование в различных условиях интеграции / Э.И. Леонгард, Н.А. Краснова, Пирожник Н.Т., Прудникова М.С. // Инклюзивное образование. Выпуск 1. - М. : Центр "Школьная книга", 2010. - С. 139-149.

6. Назарова Н.М. Теоретические и методологические основы образовательной интеграции / Назарова Н.М. // Инклюзивное образование: методология, практика, технологии: материалы Международ. научн.-практ. конф. (20-22 июня 2011 г.). - М., 2011. - С. 7-9.

7. Терещенко А.Л. Право осіб з особливими потребами на вищу освіту, як об'єкт адміністративно-правового захисту / А.Л. Терещенко // Науковий вісник нац. університету біоресурсів і природокористування України. - 2012. - № 173. Ч. 1 : Право. - С. 199-206.

8. Титов Д.Е. Инклюзия - инновационный подход в педагогике [Электронный ресурс] / Д.Е. Титов, А.Г. Сошинов. - Режим доступа: URL : http://www.sworld.com.ua/index.php/ru/pedagogy-psychology-and-sociology-313/interactive-learning-technologies-and-innovations-in-education-313/19595-313-0653.

9. Фудорова О.М. Вища освіта як чинник підвищення соціального статусу осіб з обмеженими можливостями: дис. … канд. соціол. наук: 22.00.04 / Фудорова Олена Миколаївна. - Харків, 2011. - 252 с.

10. Ярская-Смирнова Е.Р. Социальная работа с инвалидами: учеб. пособие. Издание 2-е, переработанное и дополненное / Е.Р. Ярская-Смирнова, Э.К. Наберушкина. - Санкт-Петербург: Изд-во "Питер", 2004. - 316 с.

Размещено на Allbest.ru