Психологічні бар’єри в міжкультурній комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПСИХОЛОГІЧНІ БАР'ЄРИ В МІЖКУЛЬТУРНІЙ КОМУНІКАЦІЇ

ДИРДА І. А.

викладач кафедри англійської філології

Криворізький педагогічний інститут

ДВНЗ « Криворізький національний університет»

м. Кривий Ріг

У статті з'ясовано сутність психологічних бар'єрів у міжкультурній комунікації; проаналізовано погляди вітчизняних і зарубіжних науковців, які досліджували означену проблему. Розкрито поняття «діалог культур», «комунікація» і «міжкультурна комунікація».

Ключові слова: діалог культур, культурні відмінності, комунікація, міжкультурна комунікація, толерантність, етноцентризм, стереотипи.

комунікація міжкультурний бар'єр психологічний

Дырда И. А. Психологические барьеры в межкультурной коммуникации. В статье выясняется сущность психологических барьеров в межкультурной коммуникации; были проанализированы взгляды отечественных и зарубежных ученых, которые работали над данной проблемой. Раскрыто значение понятий «диалог культур», «коммуникация» и «межкультурная коммуникация».

Ключевые слова: диалог культур, культурные различия, коммуникация, межкультурная коммуникация, толерантность, этноцентризм, стереотипы.

Dyrda I. A. Psychological barriers in intercultural communication. The essence of psychological barriers is explored in the paper; views of native and foreign scientists on current problem are analysed; the meaning of notions «dialogue of cultures», «communication» and «intercultural communication» is exposed in the paper.

Key words: dialogue of cultures, cultural differences, communication, intercultural communication, tolerance, ethnocentrism, stereotypes.

Радикальні зміни в житті сучасного суспільства, рівень його розвитку, процеси глобалізації та інтеграції, постійне розширення сфер міжнародного, міжнаціонального спілкування засвідчують, що подальший розвиток людства можливий лише в умовах діалогу представників різних національно-культурних і релігійних груп, здатних зрозуміти і прийняти іншу культуру як рівноцінну рідній культурі.

Мета статті полягає у аналізі поглядів науковців на визначення сутності психологічних бар'єрів у міжкультурній комунікації.

Через розуміння й усвідомлення своєрідності рідної культури можна зрозуміти специфіку інших культур. Діалог культур передбачає обмін досягненнями матеріальної та духовної культури країн і народів не тільки у сфері виробництва, торгівлі, науки, мистецтва, а й в інших сферах діяльності; засобом здійснення комунікаційних зв'язків, умовою взаєморозуміння людей.

Складність і багатомірність діалогу дає невичерпні можливості для його вивчення, підтвердженням чого є наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців, зокрема: А. Аверинцева, М. Бахтіна, В. Біблера, М. Бубера, Г. Гадамера, Ю. Лотмана, Л. Шульги та ін.

Поняття «діалог культур» уперше було витлумачено у працях М. Бахтіна. На його думку, діалог - «це взаєморозуміння (тобто єдність, подібність і тотожність) учасників цього процесу, збереження власної думки, власної в іншій (злиття з нею) і дотримання дистанції (свого місця)» [1, с.230]. Тобто діалог культур можливий лише на основі взаєморозуміння, але разом з тим - лише на основі індивідуального в кожній культурі.

За переконанням М. Шульги, діалог культур - це така форма і спосіб комунікації двох культур, коли кожна зі сторін визнає іншу як рівну, виявляє до неї інтерес, визнає її відмінність, поважає її унікальність і водночас через пізнання і визнання характеристик іншої культури поглиблює уяву про себе, чіткіше усвідомлює себе, свої контури і якості, поглиблює самоідентичність [9].

Діалог культур - це проникнення в систему цінностей тієї чи іншої культури, повага до них, подолання стереотипів, синтез самобутнього й інонаціонального, який веде до взаємозбагачення і входження у світовий культурний контекст. У діалозі культур важливо побачити загальнолюдські цінності взаємодіючих культур. Одним із головних об'єктивних суперечностей, властивих культурам усіх народів світу, є суперечності між розвитком національних культур і їхнім зближенням. Тому необхідність діалогу культур є умовою самозбереження людства, а формування духовної єдності є результатом діалогу сучасних культур.

Поняття «комунікація» витлумачено у працях психологів, соціологів, лінгвістів (Г. Андреєвої, Б. Бенвеніста, К. Кітінг, Ю. Крижанської, Б. Паригіна, А. Петровского, Л. Самовар, Р. Сколлон, С. Тінг-Туні, В. Третьякова, Е. Шукурова, М. Ярошевського).

Так, на думку, Ю. Крижанської і В.Третьякова, «комунікація» - це обмін думками, переживаннями, міркуваннями, настроями, бажаннями. Саме з комунікативного аспекту спілкування ми часто пов'язуємо уявлення про ефективність спілкування [4].

Г. Андреєва, Б. Паригін, А. Петровский, М. Ярошевський виокремлюють три плани спілкування:

­ комунікативний аспект спілкування (тобто комунікація у вузькому значенні слова) передбачає обмін інформацією між індивідами, що спілкуються;

­ інтерактивний аспект організовує взаємодію між учасниками спілкування (обмін діями);

­ перцептивний аспект означає процес сприйняття і пізнання партнерами один одного по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння.

З лінгвістичним підходом, процес комунікації є складним, символьним, особистісним, транзакційним процесом, який дозволяє учасникам виявляти зовнішню інформацію, внутрішній емоційний стан і статусні ролі, в яких перебувають учасники стосовно один до одного (Е. Бенвеніст, К. Кітінг, Л. Самовар, Р. Сколлон, С. Тінг-Туні).

Представники психологічного підходу визначають спілкування як один із видів мовної діяльності; певний її елемент; умову спілкування (Б. Паригін, Є. Руденський, О.М. Леонтьев).

Поняття «комунікація» є об'єктом вивчення культурології. У дослідженнях Т. Грушевицької, З. Попової, О. Садохіна «спілкування» витлумачено як складний і багатогранний процес, який може бути одночасно і як процес взаємодії індивідів, і як ставлення людей один до одного, як процес їх взаємовпливу, співпереживання і взаєморозуміння. Метою такого процесу є задоволення потреб людини у контакті з іншими. За переконанням О. Садохіна, «комунікація» - це соціально зумовлений процес обміну інформацією різного характеру і змісту, що передається спрямовано за допомогою різних засобів, має за мету досягнення взяєморозуміння між партнерами» [5, с. 81 - 91].

З огляду на кількість учасників і особливості дистантних відносин між ними у сучасній комунікативістиці та лінгвістиці виокремлюють такі форми комунікації (В. Гудікунст, В. Карасик, В. Красних, Л. Куликова, О. Потебня, Г. Почепцов, О. Садохін, Л. Самовар, Є. Тарасов, Н. Шамне та ін): міжособову, групову, масову, міжкультурну.

Міжкультурну комунікацію в низці праць витлумачено як:

­ форму комунікації та сукупність специфічних процесів взаємодії двох або більше представників різних культур, у процесі якої відбувається обмін інформацією та культурними цінностями (Л. Самовар, В. Гудікунст, Йандт, С. Тинг-Туні, І. Халєєва, Н. Шамне);

­ специфічний вид діяльності, що не обмежується знаннями іноземних мов і потребує знань матеріальної та духовної культури іншого народу, релігії, цінностей, світоглядних уявлень (В. фон Гумбольт, О. Потебня).

Особливістю міжкультурної комунікації, за переконанням Є. Тарасова, є використання її учасниками під час прямого контакту спеціальних мовленнєвих дискурсивних стратегій, відмінних від використовуваних під час спілкування в межах однієї культури. Дослідник зазначає, що учасники міжкультурного спілкування формуються в результаті оволодіння етнічними культурами, що спричинює відсутність оптимальної спільності знань про світ, необхідних для однакового розуміння мовних / немовних знаків. Так, комунікативний процес частково забезпечують психічні функції, такі як: мислення, пам'ять, свідомість, мова [9].

Л. Кулікова зауважує, що міжкультурна комунікація, яка збагачує національні культури є явищем неоднозначним, оскільки сприяє створенню вторинної мовної особистості, спрощенню і подоланню суперечності «свій-чужий», виступає інструментом культурної експансії. Дослідниця наголошує, що будь-яка комунікація між представниками різних народів і культур потребує спеціальних знань і навичок реалізації комунікативних завдань.

Слушним є зауваження Т. Персикової щодо взаємозв'язку між відмінностями в культурі учасників комунікації і тлумаченням ними слів, поведінки і символів. Культурні відмінності комунікантів мають такі особливості: незмінно функціонують й зберігаються в сучасному соціальному просторі; урівноважують людські права і самовизначення; сприяють процесу соціалізації та адаптації особистості до оновленого соціального простору; утворюють культурне різноманіття, що сприяє засвоєнню нового знання і досвіду [7].

Цінність культурних відмінностей полягає в удосконаленні та забезпеченні інтелекту й поведінки людини. Однак вони можуть усвідомлено використовуватися деякими людьми для отримання влади і психологічного тиску, що відбувається іноді несвідомо, в силу відсутності достатніх знань про етикет, культурних традицій або невміння протистояти тиску.

Культурні відмінності можуть бути не настільки очевидними, як розріз очей, колір шкіри, форма носа. Вони можуть мати прихований, невидимий характер, що ускладнює їх ідентифікацію і спричинює відсутність взаєморозуміння між людьми, виникнення конфліктних ситуацій на культурному ґрунті.

Проблема психологічної готовності до сприйняття іншомовної культури вивчалася вітчизняними та зарубіжними вченими. Досліджувалися, зокрема, питання впливу культури на сприйняття людиною світу (Л. Вигодський, І. М'язова, О. Павловська, О. Садохін, С. Тер-Мінасова, М. Беннет), визначалися бар'єри міжкультурного спілкування і шляхи їх подолання (М. Байрем, Л. Самовар, Е. Роджерс).

Психологічним бар'єром, який блокує ефективне міжкультурне спілкування, є етноцентризм. Це - емоційний стан, часто підсвідомий, у якому своя етнічна група, нація або культура ставиться вище інших, власні культурні цінності і моделі поведінки вважаються «нормальними», а чужі - «дивними». Етноцентризм - одне із серйозних перешкод на шляху повноцінного міжкультурного спілкування, оскільки люди, засліплені почуттям зверхності над іншими, не можуть зрозуміти партнера у процесі комунікації [10]. В міжкультурні комунікації явище етноцентризму відіграє суперечливу роль: він може й підтримувати ідентичність та зберігати цілісність рідної етнічної групи, й не приймати чужі етнічні групи.

Один зі шляхів подолання етноцентризму - це формування культурного релятивізму. Останній передбачає розуміння всіх подій у культурному контексті, включаючи те, як цю подію оцінюють в іншій культурі; розуміння культури зсередини; оцінювання поведінки людей з позиції їх власної культури; повагу до відмінностей, які суперечать рідній культурі (М. Бенет, Е. Роджерс).

Основними ідеями культурного релятивізму є: будь-яка культура - сукупність неповторних матеріальних і духовних цінностей, завдяки яким кожен народ може існувати у світі і взаємодіяти з іншими народами; усі народи складають єдине ціле в загальній культурній спадщині людства, а культурна самобутність виявляються і збагачується в результаті контактів з іншими культурами; жодна культура не може претендувати на універсальність, кожен з народів має право зберігати свою самобутність; культурні особливості кожного окремого народу не суперечать єдності загальнолюдських цінностей [6].

Іншими психологічними бар'єрами в опосередкованому міжкультурному спілкуванні є стереотипи. У вітчизняній науці є декілька визначень стереотипів, у яких відображується різне розуміння їх основних складових факторів і різних підходів до визначення суті стереотипу.

Стереотип розглядають як:

1) продукт свідомості, який характерний для певного соціуму; сталі, регулярно повторювані форми поведінки; це шаблони, зразки поведінки, які прийняті в тій чи іншій культурі (В. Агєєв, В. Єгорова-Гантман, О. Павловська, К. Плешаков);

2) психолінгвістичну, динамічну систему, функція якої є стабілізувати соціально значущу діяльність суб'єкта (Н. Дмитрієва);

3) прояв групової свідомості, яка виражається у вигляді стандарту поведінки, образа групи або людини, передсуду, ідеологічного кліше (А. Бабаєва).

Сприймання іншої культури завжди відбувається крізь призму своїх національних цінностей і характеру, і часом знання стереотипів сприяє міжкультурним відносинам. Однак не слід дотримуватися лише культурних стереотипів, які є узагальненими уявленнями про типові риси, що характеризують певний народ, наприклад, американці багаті; італьянці емоційні; німці педантичні; французи романтичні. Засвоєний негативний стереотип може привести до упередженого ставлення до цілої нації і кожному окремому представнику. Це може негативно вплинути на міжкультурне спілкування. Також може статися навпаки - люди часто стереотипують певну культурну групу на прикладі одного його представника, з яким вони спілкувалися, в результаті чого роблять невірні висновки про всю групу.

Кількість стереотипів надзвичайно велика. Стереотип небезпечний тим, що він часто виключає альтернативний погляд, альтернативну точку зору, різноманітність усередині культурної групи і може привести до пересудів, фізичному і психологічному тиску і навіть насиллю.

Об'єктивними і суб'єктивними сторонами міжкультурної комунікації є толерантність та емпатія. Саме їх формування є умовою успішного подолання психологічних бар'єрів міжкультурного спілкування. Важливий внесок у вивчення толерантності як феномена міжкультурної комунікації зробили такі вчені: Н.  Гальскова, В. Крайдлер, О. Садохін, Л. Самовар, В. Сафонова, С. Тер-Мінасова та ін.

У Декларації принципів терпимості, прийнятій ООН у 1995 р., зазначено, що «толерантність означає повагу, прийняття і правильне розуміння різноманіття культур, форм самовираження й прояву людської індивідуальності. Толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування і свобода думки, совісті, переконань. Толерантність -- це не поступка, поблажливість чи потурання, а активне ставлення до дійсності, що формується на основі визнання універсальних прав і свобод людини» [2].

Культуролог О. Садохін вважає, що «толерантність як принцип міжкультурної комунікації - це відсутність негативного ставлення до іншої культури, наявність позитивного сприйняття своєї культури» [6, с.132].

За визначенням академіка В. Тішкова, толерантність - це особистісна або суспільна характеристика, яка передбачає усвідомлення того, що світ і соціальне середовище являються багатомірними, а значить, і погляди на цей світ відрізняються і не можуть зводитись до однаковості.

У працях багатьох дослідників (Г. Єлізарова, П. Сисоєв, Л. Самовар, Н. Гальскова, М. Беннет) формування емпатії витлумачено не як мету міжкультурного спілкування, а як засіб, що допомагає сприймати іншомовну реальність. За своєю суттю емпатія передбачає здатність приймати роль іншого та уявляти світ таким, яким його бачить інший, передбачаючи його мотиви, ставлення, відчуття, потреби [11]. Вона, за словами М. Беннетта, сама по собі ґрунтується на твердженні про відмінності між людьми і множинну реальність. Без цих фундаментальних положень емпатія неможлива, в корені цього явища лежить співучасть у житті інших - не уявляти себе на їх місці, а уявляти їх почуття і думки в цій ситуації [10]. Тому розглядають такі компоненти цього явища:

­ когнітивний компонент емпатії забезпечує те, що людина може взяти позицію іншої людини;

­ афективний - те, що може відчути емоції іншого;

­ комунікативний - те, що може показати розуміння «іншості».

Отже, проаналізувавши джерела наукової літератури з окресленої проблеми, можна зробити висновки про те, що:

– діалог культур, з одного боку, забезпечує вільний розвиток і функціонування всіх культур, а з іншого, сприяє процесу їх взаємодії, взаємовпливу і взаємозбагачення;

– комунікація - це соціально зумовлений процес обміну інформацією різного характеру і змісту, що передається спрямовано за допомогою різних засобів, має за мету досягнення взяєморозуміння між партнерами;

– міжкультурну комунікацію в низці праць витлумачено по-різному: як форму комунікації та сукупність специфічних процесів взаємодії двох або більше представників різних культур, у процесі якої відбувається обмін інформацією та культурними цінностями; як специфічний вид діяльності, що не обмежується знаннями іноземних мов і потребує знань матеріальної та духовної культури іншого народу, релігії, цінностей, світоглядних уявлень;

– психологічними бар'єрами, які блокують ефективне міжкультурне спілкування, є етноцентризм і стереотипи;

– умовою успішного подолання психологічних бар'єрів є формування толерантності та емпатії.

Література

1. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / Сост. С. Г. Бочаров; Текст подгот. Г. С. Бернштейн и Л. В. Дерюгина; Примеч. С. С. Аверинцева и С. Г. Бочарова. -- М. : Искусство, 1979. -- 424 с.

2. Декларация принципов терпимости, 1995 [Электронный ресурс]. -Режим доступа: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/toleranc.shtml

3. Дмитриев Г.Д. Многокультурное образование / Г.Д. Дмитриев - М. : Народное образование, 1999. - 208 с.

4. Крыжанская Ю.С. Грамматика общения / Крыжанская Ю.С., Третьяков В.П. - Л. : Ленинградский университет, 1990. - 208 с.

5. Садохін А. П. Введение в теорию межкультурной коммуникации / А. П. Садохин. - М. : Высшая школа, 2005. - 310 с.

6. Садохин А. П. Межкультурная компетентность: понятие, структура, пути формирования / А. П. Садохин // Журнал социологии и социальной антропологии. 2007. - Том X. № 1. - С. 125 - 139

7. Персикова Т. Н. Межкультурная коммуникация и корпоративная культура: учеб. пособие / Т. Н. Персикова. - М. : Логос, 2002. - 224 с.

8. Потебня А. А. Язык и народность / А. А. Потебня // Мысль и язык. - М. : Правда, 1989. - 321 с.

9. Тарасов, Е. Ф. Межкультурное общение - новая онтология анализа языкового сознания / Е. Ф. Тарасов // Этнокультурная специфика языкового сознания. - М. : Институт языкознания РАН, 1996. - С. 7 - 22.

10. Everett M. Rogers. Edward T. Hall. and the History of Intercultural Communication: The United States and Japan. / Everett M. Rogers, William B. Hart, Yoshitaka Miike // Keio Communication Review. - 2002. - № 24.- P.3 - 26.

11. Samovar L. A. Communication between cultures / Samovar L. A., Porter R. E., McDaniel E. R. - Wadsworth : Cengage Learning, 2010. - 411 p.

Размещено на Allbest.ru