Дослідження професійної спрямованості студента-медика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дослідження професійної спрямованості студента-медика

університет, Чернівці (Україна)

Tymofiieva Maryna. THE RESEARCH OF PROFESSIONAL ORIENTATION OF MEDICAL STUDENT

Key words: professional orientation, motivation, need, installation, necessity, self-concept.

Marina Timofeeva. UNE RECHERCHE DE DIRECTIVITE PROFESSIONNELLE D'UN ETUDIANT EN MEDECINE

L'article presente analyse theorique et methodologique des composants structuraux d'une directivite professionnelle; les notions de: reussite, la motivation, le besoin, le concept de soi comme composantes structurellse d'une directivite professionnelle. Une etude empirique de l'orientation professionnelle des etudiants en medecine dans un etablissement medical superieur.

Mots-cles: directivite professionnelle, la motivation, le besoin, installer, le besoin, le concept de soi.

Тимофеева Марина. ИССЛЕДОВАНИЕ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ НАПРАВЛЕННОСТИ СТУДЕНТА-МЕДИКА

В статье проведен теоретико-методологический анализ структурных компонентов профессиональной направленности; раскрыты понятия: успех, мотивация, нужда, установка, потребность, Я-концепция как структурные компоненты профессиональной направленности. Эмпирически исследована профессиональная направленность студентов-медиков в высшем медицинском заведении.

Ключевые слова: профессиональная направленность, мотивация, нужда, установка, потребность, Я-концепция.

Перед вищими навчальними закладами стоїть завдання забезпечення фахівцями, здатними на високому професійному рівні виконувати своє призначення. Недостатність у молодих спеціалістів інструментарію для підвищення професійної діяльності досягнення є актуальною проблемою. Від медичного працівника вимагаються не тільки ґрунтовні знання та уміння, але й особистісна включеність в професію, відповідна ідентичність, установки на постійне професійне самовдосконалення, ціннісне ставлення до професійної діяльності. Одним із центральних у підготовці майбутніх фахівців стає завдання розвитку і зміцнення професійної спрямованості, що передбачає розуміння і внутрішнє прийняття цілей професійної діяльності, інтерес і схильність до неї, сформованість професійних ідеалів, переконань і ціннісних орієнтацій.

Методологічна основа дослідження. Дослідженню цієї проблеми присвячені наукові праці багатьох психологів і педагогів. Професійна спрямованість трактується як прояв загальної спрямованості в праці С.М. Петрова, К.К. Платонова, С.Л. Рубінштейна. Професійна спрямованість ототожнюється з іншими психологічними категоріями, наприклад, із професійними інтересами, потребами, нуждою (С.Д. Максименко), професійними намірами, успіхом. Вивчаються різні аспекти професійної спрямованості: зміст і структура професійної спрямованості (С.Х. Асадулліна, Л.І. Божович, Т.С. Деркач, М.І. Дяченко, С.О. Зімічева, Н.В. Кузьміна, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, В.Г. Маралов, Л.М. Мітіна, Є.М. Нікіреєв, А.П. Сейтешев); аналіз професійної спрямованості як самостійного феномена - стійкої домінуючої системи мотивів, системи емоційно-ціннісних відносин, що задають ієрархічну структуру домінуючих мотивів особистості (Л.М. Мітіна).

На думку А. П. Сєйтєшева професійна спрямованість за своєю структурою являє собою складне утворення, що включає в себе предметний зміст, світогляд і певні динамічні властивості¹.

Професійна спрямованість особистості - категорія, котра становить предмет дослідження одночасно декількох наук: філософії, психології, соціології та педагогіки. Проблема вивчення професійної спрямованості в силу її багато компонентності є складною та ще до того ж знаходиться на перетині досліджень із психології праці, педагогічної психології, психології розвитку та психології особистості. Як вже зазначалося, нині в психології немає однозначного визначення професійної спрямованості. Так, зокрема, професійну спрямованість розуміють, перш за все, як сукупність мотиваційних утворень (інтересів, потреб, схильностей, прагнень тощо), пов'язаних з професійною діяльністю людини, що впливають на вибір професії, прагнення реалізувати себе в ній, задоволеність від неї. Професійна спрямованість являє собою інтегральне утворення, котре характеризується предметом професійної спрямованості, в якості якого виступає бажана професія (вид діяльності); видами мотивів професійної діяльності; силою (рівнем) спрямованості, виявом вираженості прагнення до оволодіння професією та реалізації себе в ній; задоволеністю чи незадоволеністю людини своєю професією.

Спрямованість виступає також як системоутворююча якість, визначаючи психологічний склад особистості. Саме в спрямованості знаходять свій вираз цілі, в ім'я яких діє особистість, її мотиви та суб'єктивне ставлення до різних аспектів дійсності².

Для наочного обґрунтування співвідношення мотивації як динамічної підструктури, ми спиратимемось на концепцію особистості Д. Узнадзе, що будується на понятті установки, яку дослідник вважав центральним психологічним утворенням. Установка, за Д. Узнадзе, вважається основним регулятивним механізмом поведінки людини, визначаючи її спрямованість та вибіркову активність. Однак, сутність особистості не зводиться до функціонування установки, як несвідомого утворення. Вона визначається наявністю таких базових проявів, як свідомість та здатність до об'єктивації³.

А.Р. Мусалаєва визначає професійну спрямованість як установку на розвиток особистості відповідно до вимог діяльності, що супроводжує все свідоме життя суб'єкта праці. Її можна охарактеризувати як фіксований на певному віковому етапі рівень цілісного процесу становлення особистості спеціаліста⁴.

Розглянемо поняття потреби як однієї зі структурних елементів спрямованості. С.Д. Максименко в генетико-психологічних витоках розвитку особистості дає порівняльну характеристику потребі і нужді, наголошуючи, що потреба як конкретний чинник функціонування особистості з'являється лише в результаті контакту цілісної нужди з оточенням. Ці зіткнення по-своєму збагачують, урізноманітнюють і диференціюють нужду, забезпечуючи здатність до розвитку (саморозвитку). Першою атрибутивною ознакою нужди є її гетерогенність: біологічне і соціальне складають суперечливу єдність. На відміну від цього, потреби в психології традиційно розділяються на власне біологічні і соціальні., тобто потреби, на відміну від нужди, атрибутивно відокремлюються відносно двох просторів існування особистості. До «внутрішньо-соціального» слід віднести ті власне психологічні феномени, що породжені завдяки контакту соціальної складової нужди з соціокультурним середовищем існування людини. Конкретно мається на увазі мотивація, здібності, вищі пізнавальні функції і вищі почуття, спрямованість і характер⁵.

З одного боку, неузгодження між реальною та ідеальною концепціями може стати джерелом внутрішньо особистісних конфліктів. З другого - саме ця неузгодженість є основним джерелом професійного самовдосконалення особистості та прагнення до розвитку. Багато що в цьому процесі визначається мірою неузгодженості та її внутрішньо особистісною інтерпретацією.

Професійна та трудова діяльність є однією з основних форм життєдіяльності людини, яка займає левову долю часу та має виступати площиною, в рамках якої реалізовуватиме себе особистість. Від того, як людина сприймає та оцінює свою роботу, свої досягнення та себе в професійній ситуації, залежить її загальне самопочуття та ефективність діяльності. Професійна самосвідомість виступає особистісним регулятором професійного та творчого само розвитку студента-медика.

1) спрямованість на людину, пов'язана з інтересом до її здоров'я;

2) спрямованість на себе, пов'язана з потребою в самовдосконаленні та самореалізації в професійній сфері;

3) спрямованість на предметну сторону професії медичного працівника.

Стосовно когнітивної складової успіху, важливо зазначити, що результат діяльності може бути людиною оцінений виходячи з системи різних за змістом і природою критеріїв. Це можуть бути зовнішні або внутрішні критерії. Зовнішні - це, з одного боку, поставлені іншим суб'єктом мета чи еталон, з іншого, вироблений соціальною групою певний соціальний стандарт. Внутрішні - особисто значуща мета, як ідеальне уявлення майбутнього продукту діяльності, і як намічений особистістю рівень досягнення. Саме внутрішні критерії виступають детермінантами пристрасного бажання особистості досягати або навіть виходити за рамки існуючих соціальних приписів, стандартів. Істотно, що саме вони зумовлюють прогресивний розвиток особистості. Але центральною, із психологічного погляду, на нашу думку, є афективна складова даного феномену - відчуття успіху, переживання людиною стану радості, задоволення.

Діапазон емоційного переживання успіху дуже широкий, від ледь помітного переживання задоволення до потужного, нестримного прояву радості, гордості, тріумфу⁶.

Деякі автори, такі як А.А. Бодалев та Ю.А. Гагін вважають, що успіх - це громадське визнання успіху. Н.А. Батурін вважає, що успіх - це особиста суб'єктивна інтегральна оцінка власного результату, яка залежить від того наскільки результат діяльності відповідає тому результату, який намагався досягти працівник.

Найбільш ймовірним визначенням поняття успішності професійної діяльності є поєднання цих двох думок. Таким чином успіх - це оцінка самим працівником свого результату, так і оцінка результату праці з боку оточуючих. Оцінка власної діяльності як успішної, малоуспішної та неуспішної має великий вплив на особистість. О.Н. Родіна відмічає, що думка про успішність власної професійної діяльності впливає на уяву про цінність власної особистості, впливає на самооцінку та рівень прагнень. Також О.Н. Родіна вважає, що оцінювати успішність професійної діяльності повинні: керівники, колеги, підлеглі, члени родини та інші значимі люди (наприклад, друзі)⁷.

Важливим чинником успішності професійної діяльності є рівень розвитку професійної самосвідомості як елемент, що здійснює регулюючу функцію у діяльності, що складається з: самопізнання (самоспостереження, самооцінка); самоконтролю (самосхвалення, самозаохочення, самозасудження, самопокарання, самоаналіз, самопримус); самовдосконалення (самоформування, самопрограмування). Так, високий рівень формування та розвитку професійної самосвідомості медичного працівника передбачає високопрофесійне ставлення до діяльності, уміння правильно організовувати свій час, ставити та реалізовувати особистісні цілі та організації, особистісне самовизначення.

Різні психологічні школи по-своєму трактують феномен успіху. У психологічній теорії особистості З. Фрейда немає без посереднього звернення до внутрішніх детермінантів або зовнішніх поведінкових проявів успіху. У психоаналізі «успіх» - це гомеостатична рівновага в задоволенні інстинктивних потреб і тому тут доречно скористатися поняттям «ідентифікація» як неусвідомлений метод позбавлення фрустрації й тривоги. У цьому сенсі «ідентифікуючись», людина приймає риси іншого й робить їх корпоративною частиною власної особистості.

З огляду на це, той чи інший рівень домагань особистості зумовлений її прагненням переживати успіх і уникати поразки. В цілому відома невідповідність між рівнем домагань і рівнем можливостей їх задоволення є суттєвим моментом у розвитку особистості. Ця невідповідність мобілізує діяльність особистості, змушує її активізуватися. Рівень домагань тісно пов'язаний з мірою залучення «Я» в певну соціальну роль. Якщо та чи інша роль не інтерналізована особистістю, то її прагнення в межах цієї ролі можуть бути досить низькими і не підвищуватимуться у випадку успіху.

- забезпечення усвідомлення студентами завдань та вимог майбутньої професії;

- формування в студентів професійно-психологічної спрямованості;

- організація активності кожного студента; врахування у процесі навчальної взаємодії зі студентами індивідуальних особливостей кожного;

- організація керованої самостійної роботи студентів.

Таким чином, основними функціями навчання у вищому навчальному закладі, які спрямовані на професійне становлення особистості майбутнього спеціаліста, є наступні:

1. Формування професійних (цільових, смислових, операційних) настанов.

2. Формування системи професійно важливих знань, науково-культурного світогляду.

3. Формування професійно важливих умінь та навичок.

4. Розвиток професійно важливих здібностей (інтелектуальних, перцептивних, комунікативних, експресивних, організаторських, мовних тощо.

5. Розвиток духовних потреб майбутнього фахівця, морально-етичне вдосконалення його особистості.

6. Сприяння самоактуалізації кожної особистості, розвитку індивідуальності.

Важливою умовою розвитку і зміцнення професійної спрямованості майбутніх лікарів є діалогізація педагогічної взаємодії, яка забезпечує сприятливий соціально-психологічний мікроклімат і стимулює ідентифікацію студентів з викладачами як носіями професійних норм і ціннісних орієнтацій. Організація педагогічних відносин на засадах діалогічного підходу передбачає сприйняття викладачами студентів як психологічно рівноправних партнерів, взаємну активність, відкритість і довір'я, готовність стати на точку зору партнера, віру в потенційні можливості професійного розвитку студентів, налаштованість на взаєморозуміння і творчу співпрацю з ними [Тихолаз С. І.].

З метою виявлення у студентів-медиків рівня професійної спрямованості за видами: спрямованість на себе (Я), спрямованість на спілкування (С), спрямованість на діяльність (Д), ми використали методику діагностики професійної спрямованості Б. Басса.

Дослідження проводилось на базі Буковинського державного медичного університету в 2013 році. Прийняли участь студенти 1-х і 3-х курсів спеціальності «Лікувальна справа» та «Медична психологія».

Таблиця 1. Результати діагностики професійної спрямованості за методикою Б. Басса