Методичні підходи до вивчення перекладів творів світової літератури у шкільній програмі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методичні підходи до вивчення перекладів творів світової літератури у шкільній програмі

Демчик М.

Анотація

У статті розглянуто прийоми, методи і види вивчення перекладів творів світової літератури у шкільній програмі.

Ключові слова: переклад, вільний переклад, художній переклад, підрядник, компаративний аналіз, інтертекстуальний аналіз.

Однією зі специфічних рис вивчення світової літератури в школі та вузі є те, що понад 90 відсотків творів художнього письменства учні та студенти читають у перекладах.

У сучасному світі переклад, котрий за словами І. Франка, прокладає золоті мости взаєморозуміння між народами, набуває дедалі вагомішого значення у міжлітературних та міжкультурних взаєминах. З 1949 р. ЮНЕСКО публікує каталог усіх перекладів, що були видрукувані у світі.

За Нового часу, - пише Марина Новикова, особливо в епоху технічних революцій та інформаційних вибухів, переклад перебрав на себе гігантську функцію, що її раніше виконували хіба що власне міф і фольклор. Переклад перетворив усі сюжети літератури на міжнародні та мандрівні, всіх письменників (разом з їхніми різномовними перекладачами) на оповідачів («сказителей»), а всі національні мови та культури вкинув у прямий діалог, де співбесідники говорять по-різному про єдине [7]. Час глобального спілкування неможливо уявити без перекладу, який долає кордони, руйнує упередженість, відкриває радість пізнання. Саме тому вивчення особливостей художнього перекладу - одна з актуальних проблем сучасної методики викладання світової літератури.

Мета представленого дослідження - узагальнення методів і прийомів вивчення світової літератури у шкільній Програмі за новим Держстандартом та представлення особистого викладацького досвіду роботи з перекладознавства.

Уперше на доцільність введення поняття переклад у курсі "Зарубіжна література" вказала Л. Мірошниченко, наголосивши на необхідності спрямування учнів на осмислення особливостей художнього перекладу. Дослідниця пропонує проведення такої роботи на прикладі поетичних текстів, що відкриває найширші можливості в увиразненні інтерпретаційної сутності перекладу [5]. Серед видів навчальної діяльності, які сприятимуть формуванню уявлення учнів про це унікальне літературне явище, Л. Мірошниченко називає такі:

• зіставлення підрядника й перекладу,

• порівняння кількох перекладів одного твору,

• евристична бесіда про художні особливості даних перекладів,

• створення учнями власного перекладу.

Сучасні Програми із зарубіжної літератури для середньої школи (5-11 кл.) в цілому зорієнтовані на вивчення явищ перекладознавства. Так, у Пояснювальній записці до Програми для 5-9 кл. вчителеві запропоновано:

- порівнювати твори в різних перекладах, в оригіналах і перекладах;

- враховувати появу нових перекладів;

- ознайомлювати учнів із загальними принципами художнього перекладу, необхідними для текстуальної роботи з перекладною літературою;

- у рубриці «Україна і світ» висвітлювати здобутки українських письменників та перекладачів творів зарубіжних авторів.

За Програмою для 5 класу, учень повинен знати імена відомих українських перекладачів творів зарубіжних письменників, що вивчалися протягом року; продемонструвати вміння зіставляти (з використанням іноземної мови, яку вивчає) оригінали й переклади творів на окремих рівнях - тематики, образів, мовних особливостей.

За Програмою для 6 класу учень має називати імена видатних українських перекладачів творів зарубіжних поетів, показувати майстерність їхніх художніх перекладів, барви української мови [8].

На превеликий жаль, подальшої роботи із основами перекладознавства Програма не враховує: від 7 по 11 клас включно ( за рівнем стандарту, за академічним та профільним рівнями) про роботу в цій галузі мова не йде. Вбачається, що вчитель повинен керуватись тільки загальними положеннями Пояснювальної записки [8].

Разом із тим, не можна не погодитись із однією з авторок Програми Л. Юлдашевою: «Нові рубрики дають можливість актуалізувати знання з іноземних мов, які школярі тепер вивчають з 1 класу, порівнювати твори літератури й мистецтва, оригінали й різні переклади» [9]. Нагадаємо, що нові рубрики Програми - це «Теорія літератури», «Література і культура», «Елементи компаративістики», «Україна і світ» .

Новизна вимог щодо перекладознавства у шкільній освіті ставить нові завдання перед методистами, викладачами вузів, які навчають майбутніх вчителів.

А. Євграфова в статті "Чи можна вивчати зарубіжну літературу так само, як рідну?" вказує, що вчитель сам повинен " навчитись специфіці роботи з художнім перекладом, уміти, хоча б на окремих прикладах, проводити його лінгвістичний аналіз у зіставленні з оригіналом" [2]. Однак більш плідною, на наш погляд, є ідея компаративного аналізу оригіналу й перекладу, яка спирається на розгляд перекладознавства як міждисциплінарної науки, що враховує здобутки лінгвістики, загального й порівняльного літературознавства. Саме така думка простежується в працях багатьох науковців.

Так, О. Куцевол, аналізуючи сучасні типи уроків, слушно називає одним із ефективних урок компаративного аналізу, на якому здійснюється розбір перекладу літературного твору [3].

На необхідності інтертекстуального аналізу перекладів у практиці викладання літератури акцентує увагу В. Мацапура: "Щоб краще зрозуміти джерело, можна звернутися до декількох перекладів і порівняти їх між собою. Такий інтертекстуальний (міжтекстовий) аналіз, гадаємо, буде особливо корисним у тих випадках, коли ні вчитель, ні учні не володіють мовою оригіналу" [4]. Ці кілька перекладів мають бути різночасовими, - наголошує К. Нартов. Учений зазначає, що школярів необхідно привести до розуміння таких моментів: 1) художності перекладу; 2) міри змістової адекватності перекладу; 3) особливостей естетичних втрат оригіналу й естетично привнесеного в нього перекладачем. Цінним є зауваження К. Нартова про те, що роздуми про процес перекладу і його можливості не повинні бути занадто теоретизованими.

Дослідник пропонує варіант опитувальника, який допоможе вчителю в підготовці до уроків і позакласних заходів. Наведемо найцікавіші запитання:

• Який з перекладів вам подобається більше й чому?

• Чим, на ваш погляд, відрізняються один від одного переклади (за стилістикою, смисловими відтінками, силою емоційного впливу)?

• Який з перекладів більше відповідає вашому уявленню про твір і його героя?

• Який переклад зроблено раніше? Чому ви так думаєте?

• Який переклад видається вам більш художнім?

• Який переклад ближчий до оригіналу?

• Чи можна за варіантами перекладу зробити висновок про різні концепції сприйняття перекладачами першоджерела? Чим відрізняються ці концепції?

• Чи правомірно існування кількох перекладів або краще узаконити один з них?

• Уявляючи характери дійових осіб, які синонімічні варіанти слів, висловів, реплік ви вважаєте більш доцільними? [6 ].

Цінні рекомендації щодо порівняльного аналізу оригіналу й перекладу подає В. Бабенко, яка зазначає, що мета такої роботи "полягає не стільки в тому, щоб визначити, який переклад кращий або констатувати здобутки чи невдачі перекладача, а насамперед, щоб глибше осягнути оригінальний твір, заохотити до його читання". Дослідниця наголошує на необхідності використання різно - манітних завдань, спрямованих на порівняльний аналіз оригіналу й перекладу. В. Бабенко рекомендує спиратись на наукові напрацювання українських перекладачів, критиків, літературознавців у галузі перекладу, зокрема з таких питань:

• Порівняння кількох перекладів одного твору.

• Порівняння різночасових перекладів одного твору рідною мовою.

• Порівняльний аналіз оригінального твору, який століттями віддалений від сьогодення з перекладом, здійсненим сучасним перекладачем.

• Порівняльний аналіз першотвору й перекладів, що з'явились

• приблизно в один час.

• Порівняльний аналіз оригіналу й перекладу, час творення яких

• збігається, тобто коли перекладач перекладає твір свого сучасника.

• Порівняння перекладів оригінального твору різними мовами.

• Порівняльний аналіз кількох перекладів, здійснених одним перекладачем.

• Порівняльний аналіз першотвору й авторського перекладу [1].

Особистий багаторічний досвід роботи зі студентами філологічного факультету УжНУ в навчальному курсі «Теорія та практика перекладу» свідчить про те, що методика роботи у вищій школі вирізняється: студенти насамперед вивчають теоретичні праці з перекладознавства. Визначенню концепцій перекладознавства сприяли праці таких вітчизняних і зарубіжних теоретиків літератури й перекладу, як І. Франко, М. Рильський, О. Кундзіч, В. Коптілов, Р. Зорівчак, Д. Наливайко (Україна), Т. Денисова (Україна), М. Новикова (Україна), Т. Сейворі (Англія), І. Лєвий (Чехія), А. Попович (Словаччина), П. Тороп (Естонія), С. Влахов, С. Флорін (Болгарія), К. Чуковський, А. Федоров, М. Конрад, П. Топер (Росія), Г. Гаче- чиладзе (Грузія) та інших. Знання розроблених ними засад дослідження художнього перекладу, національної специфіки твору є необхідною передумовою ефективної діяльності вчителя- словесника.

Майбутні вчителі повинні вивчати творчий досвід найкращих національних перекладачів і доносити цю інформацію учням. Слід передбачити, щоб учні знали про видатних майстрів українського перекладу такого рівня, як Рильський і Бажан, Борис Тен і Микола Лукаш, Кочур і Содомора.

Значним підґрунтям у роботі вчителя із проблем перекладознавства може стати низка методичних розробок, присвячених майстрам українського перекладу, підготовлених О. Куцевол (рубрика "Перекладацькі мости"). З цими розробками ми широко знайомимо студентів. Дослідниця репрезентує такі ефективні форми роботи, як заочна екскурсія до майбутнього музею Г. Кочура, інтегровані уроки позакласного читання за творчістю М. Лукаша, Бориса Тена, інтерактивний урок- інтерв'ю, присвячений ювілею Д. Паламарчука. Серед запропонованих видів робіт найцікавішою уявляється рольова навчальна гра Письменник- перекладач очима своїх героїв". Її учасники виконують ролі персонажів із творів, над якими працював перекладач. їхнє завдання -- висвітлити основні події творчої біографії перекладача. З цією метою старшокласникам необхідно опрацювати літературознавчі студії про нього, спогади сучасників, і на їх основі скласти невеличку біографічну розповідь [3].

На лекціях наголошуємо на тому, що під час уроків та позакласних заходів учитель має можливість запропонувати учням порівняння оригіналу й перекладу на різних рівнях:

• порівняння заголовків та епіграфів доцільне тоді, коли вивчаються епічні та драматичні твори («Парус» М. Лермонтова, «Війна і мир» Л. Толстого, «Сосна» Гейне, «Заповіт» Т. Шевченка);

• порівняння мандрівних сюжетів (під час вивчення казок, зібраних братами Грім);

• порівняння епітетів у оригіналі та перекладі;

• порівняння перекладу загальних імен- символів.

Таку роботу майбутні вчителі проводять на практичних заняттях із «Теорії і практики перекладу». При подальшому аналізі художній переклад розглядається нами на всіх рівнях структури -- лексико-семантичному, філологічному, синтаксичному, ритмічно-інтонаційному, фонетичному. Для цього разом зі студентами визначаємо рівні структури та елементи художнього твору, на які варто звернути увагу.

Поняття про переклад та переспів дає зіставлення «Нічної пісні подорожнього» Гете та переспіву Лермонтова «Горные вершины...», яке виконують студенти.

У підручнику "Методика викладання світової літератури" Л. Мірошниченко слушно радить у ході аналізу 130 сонета Шекспіра порівнювати переклади Д. Паламарчука і С. Маршака, щоб звернути увагу старшокласників на збереження оригінальної форми першоджерела. Із цим завданням працюють студенти під час практичних завдань, додаючи сюди також переклади Д. Павличка. Студентам пропонується порівняти байки І. Кри- лова в оригіналі та в перекладах М. Терещенка, балади Р. Бернса в перекладах М. Лукаша та В. Мисика, вірш С. Єсеніна «Отговорила роща золотая» в перекладах В. Коломійця, монолог Гамлета в російському перекладі Б. Пастернака та в українських перекладах Л. Гребінки, Г. Кочура, вірші Байрона в перекладах Д. Паламарчука, вірші О. Блока в перекладах Г. Кочура тощо. Студенти залюбки обирають теми курсових, дипломних робіт із проблем перекладознавства.

На практичних заняттях студенти керуються наступними правилами перекладознавства:

Починати аналіз перекладу треба не з нього самого, а з усвідомлення першотвору в його зв'язках з життям тієї країни і тієї епохи, які в ньому відображені. Дослідіть, яке місце посідає оригінал у творчості його автора і яку роль він відігріє у розвитку літератури.

• Для того, щоб зробити правильний висновок про відповідність перекладу оригіналові, встановіть, з якого саме тексту здійснено переклад.

• Дізнайтесь, якою мірою інтерпретатор спирався на колишні переклади або які рішення запропонував сам.

• Встановіть, що саме перекладач вважав основним задумом твору, тобто, якою була його перекладацька концепція.

• Зауважте: саме відмінності від оригіналу найкраще демонструють метод перекладача та його погляди на відтворення цього оригіналу рідною мовою.

• Простежте, до яких змін удається перекладач (звертайте увагу на пропуски, заміни, нові елементи в перекладі).

• .Поміркуйте, чим можна пояснити зміни в тексті перекладу.

• З'ясуйте характер втрат (основні чи другорядні елементи твору).

• Зробіть висновок про близькість оригіналу й перекладу.

Слід пам'ятати, що в процесі зіставлення необхідно йти від найпростіших елементів до складніших. Усі навчальні проблеми мають розв'язуватися шляхом діалогу. Завдання викладача - не нав'язувати свою думку студенту.

Отже, актуальність розробки технології вивчення перекладних художніх творів зумовлена потребами самого життя. По-перше, необхідністю збереження й розвитку в нових умовах культурної самобутності українців. Наукою доведено, що правильно організоване опрацювання перекладної літератури сприяє самопізнанню особистості, усвідомленню своєрідності властивих її етнічній спільноті елементів. Майстерні художні переклади є багатим джерелом для вдосконалення власного мовлення.

По-друге, вивчення шедеврів перекладного письменства сприяє формуванню культури спілкування різних етносів у межах держави (в курс світової літератури включено твори багатьох національних спільнот, які традиційно співживуть з українським етносом). По-третє, технологічно правильний підхід до викладання літератури відкриває широкі можливості для виховання особистості, обізнаної з культурою народів світу, зацікавленої в збереженні її різноманіття, миролюбно налаштованої до всіх націй.

оригінал переклад шкільний викладацький

Література

1. Бабенко В.М. Порівняльний аналіз оригіналу й перекладу під час вивчення зарубіжної літератури// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2005. - № 6. - С. 39 - 42.

2. Евграфова А. А. Можно ли изучать зарубежную литературу так же, как родную? // Відродження - 1996. - № 3. - С. 3-5.

3. Куцевол О. М. Сучасні типи уроків// Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2001. - №1.-030-32.

4. Мацапура В. і. Особливості лірики та різні підходи до її аналізу // Зарубіжна література в навчальних закладах. -1998. - № 11. - О 6 -11.

5. Мірошниченко Л.Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах: Підручник. - К.: Вища шк., 2007. - 415 с. (2 видання, доповнене і перероблене) (Гриф МОН України)

6. Нартов К.М. Взаимосвязи отечественной и зарубежной литератур в школьном курсе [Текст] : Кн. для учителя / К.М. Нартов. - М. : Просвещение, 1986. - 191 с. - 2.44 р.

7. Новикова М. Міфи та місія, Київ: видавництво «Дух і літера», (2005). -- 432 с.

8. Світова література. 10-11 класи. Програма для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Філологічний напрям. Профільний рівень / Укладачі: Ю.І. Ковбасенко - керівник авторського колективу; Г.М. Гребницький, Т.Б. Недайнова, К.Н. Баліна, Г.В. Бітківська, І.А. Тригуб, О.О. Покатілова. - К.: Грамота, 2011.

Размещено на Allbest.ru