Вплив освітньо-виховного середовища вищого навчального закладу на виховання соціальної спрямованості молоді

Проблема виховання соціальної спрямованості студентської молоді визначена необхідністю загальнодержавного осмислення педагогічної дійсності як системи сучасних соціальних, педагогічних та соціологічних трансформацій з урахуванням важливості оцінки, характеру і міри відтворення соціальних уявлень молоді від минулого, сформованих під впливом християнства, культурних надбань, культурного досвіду до сьогодення.

Розгляд соціальної складової суспільства, середовища з позицій духовної й метафізичної концепцій репрезентовано в роботах російських світських богословів М. Бердяєва, С. Булгакова, В. Соловйова. Зв'язок культури і соціальної сфери досліджували сучасні вітчизняні науковці: І. Зязюн, В. Лозова, О. Сухомлинська, Г. Троцко та ін.. Соціальні і педагогічні аспекти взаємодії студентів вищих навчальних закладів і середовища висвітлено у працях Н. Бачманової, Є. Бологової, А. Капської, Л. Коваль, Л. Меркулової, В. Оржеховської, Т. Ронгінської, Є. Савонько, Н. Шафажинської та ін.

Мета статті - розкрити особливості виховання соціальної спрямованості студентської молоді в умовах освітньо- виховного процесу вищої школи.

Сучасна соціально-економічна ситуація в країні вимагає не лише фундаменталізації освіти і системи виховання молоді, але й високого рівня суб'єктивності молодого покоління в соціумі, створення оптимальних умов для її самоорганізації й самореалізації, розвитку соціальної спрямованості та відповідальності. Включення студентської молоді до суспільних процесів формує і забезпечує адаптаційний механізм соціального впливу. Студентство - це особлива соціальна група, яка постійно знаходиться у полі зору дослідників, педагогів, психологів, соціологів, оскільки ця категорія є чутливим індикатором суспільних змін і в значній мірі визначає потенціал розвитку суспільства, що створює найсприятливіші умови для виховання інтегральної особистісної якості - соціальної спрямованості.

Відтак проблема соціальної спрямованості студентства набуває нині особливої ваги, оскільки його становище в соціумі як найбільш потенційно значущої рушійної сили залежить від ефективної взаємодії особистості й середовища. Студентство - це майбутнє держави, її духовна, інтелектуальна проекція, що активізує дослідження виховання її соціальної спрямованості. Суспільні проблеми взагалі переважно беруть свій першопочаток від молоді, а відтак є молодіжними. Це означає, що дослідження молоді поза суспільством, середовищем загалом є абстрактним, неповним і багато в чому безглуздим.

Соціальне середовище, на думку С. Аверинцева, - це оточення людини, суспільні, матеріальні й духовні умови людського існування, формування й діяльності.

Середовище соціальне, в широкому розумінні - макросередовище, що охоплює соціально- економічну систему в цілому - виробничі сили, сукупність суспільних відносин та інститутів, суспільну свідомість, культуру даного суспільства. Соціальне середовище, у вузькому значенні - мікросередовище, що є елементом соціального середовища в цілому, містить безпосередньо соціальне оточення людини - сім'ю, трудовий, навчальний та інші колективи й групи [1, с. 24]. Саме соціальне середовище має вирішальний вплив на формування й розвиток особистості. В.Андрущенко наголошує, що людина творчо впливає на середовище, а це зумовлює зміни як середовища, так і власне людини. Особистість, взаємодіючи із соціальним середовищем, не лише пристосовується, але й діяльнісно-творчо пристосовує умови відповідно до власних потреб, інтересів, мети. [8, с. 548].

Взаємодія навколишнього середовища й особистості студента здійснюється, з одного боку, як пізнання соціального середовища, а, з іншого, як зміна цього середовища з метою його використання у процесі суспільної життєдіяльності, у нашому дослідженні - процесі виховання соціальної спрямованості молоді у студентському середовищі. Логічно передбачити: щоб відбулося виховання соціальної спрямованості молоді у студентському середовищі, необхідна взаємодія особистості з чинниками середовища, зокрема, освітньо-виховною діяльністю, у якій відбувається входження особистостей до конгломерації подій. Складні й постійні контакти студентства у соціальному середовищі створюють внутрішній механізм, через який регулюється взаємодія з навколишнім світом. Сукупність дій студентської особистості становить її активність, яка спрямована на збереження або зміни її статусу в навколишньому соціальному середовищі.

Взаємодія студентства з навколишнім середовищем здійснюється у системі об'єктивних відносин, його навчання і соціального буття, де відбувається засвоєння матеріальних і духовних надбань та їх складових. У межах реальних взаємозв'язків, що об'єктивно складаються у процесі взаємин, наявна складна мережа проявів, очікувань, інтересів, різноманітних позицій, у яких закріпилися міжособистісні установки. Характер таких зв'язків визначається завдяки реальним чинникам, діям і вчинкам спільної діяльності у студентському середовищі й соціумі взагалі. Оскільки соціальне середовище для цієї вікової категорії своє, то й хід життєдіяльності юнацтва має свою відповідну спрямованість.

Таким чином, середовищем для студентства, де воно постійно вступає в безпосередні контакти з ровесниками, наставниками, старшими товаришами, є студентське середовище, осередками якого є вищий навчальний заклад, студентське містечко з його організаційно-методичною структурою, організованим самоврядуванням та сім'я.

За таких умов студентство є відносно керованим, але не повністю, бо схильне до стихійних впливів, які іноді не відповідають морально-ціннісним нормам суспільного буття, відтак, враховувати і регулювати їх дуже складно, тому що чинники такого середовища впливають на особистість по-різному. Такі соціальні конфлікти накопичуються через протиріччя взаємодії студентів із чинниками середовища. Відбувається диференціація соціального досвіду, студентство відшукує подібних собі в середовищі, знаходить однодумців щодо його пізнання. Шляхи взаємодії особистості і соціальних чинників у пізнанні соціального середовища різноманітні. У процесі виховання соціальної спрямованості студентської молоді чинники середовища впливають на особистість, наповнюючи її своїм змістом.

У педагогічному процесі, що функціонує в умовах освітньо-виховного простору, студенти можуть рухатися різними шляхами у пізнанні середовища - стихійно, конфліктно, поважно. Усі шляхи допомагають особистості усунути протиріччя застою. Цей процес повторюється з розвитком студентства шляхом вирішення протиріч між студентами і чинниками середовища.

Студентське середовище - складна ієрархія підпорядкувань, у якій знаходять своє вирішення декілька низок динамічних взаємостосунків. Виховання соціальної спрямованості студентів відбувається в умовах зони дії багатогранної активності. За цих умов критерієм акумуляції зусиль є предмет інтересу. Він цікавий і для студентів, і для наставників. Це цілий конгломерат взаємодій, підпорядкувань, визнань, співробітництва і відторгнення. Тож студентське середовище має потенційні можливості множинних начал для кожної особистості в її онтогенезі. Багатство характеру і пошуки проявів у соціальному середовищі зумовлюють рух до зони найближчої дії і виходу на найближчу перспективу.

Теоретично й емпірично обґрунтовано, що студентське середовище, до якого належить сучасна українська молодь, є носієм ціннісних переваг як соціокультурного тлумачення, так і «залежною змінною» від домінувальних суспільних установок. Запропоноване теоретико- емпіричне бачення доповнює інтегративний механізм виховання соціальної спрямованості студентської молоді. Як зазначає П. Бергер, «суспільні інституції задають зразки наших дій і формують наші очікування, вони винагороджують нас, доки ми дотримуємося їхніх приписів» [2, с. 88]. Вибірковість таких дій студентської молоді, визначення міри їх індивідуальної чи суспільної сутності прослідковуємо в концепції громадянського виховання.

Навколишнє середовище студентства - найважливіше джерело знань в усіх сферах суспільного життя: інтелектуальній, матеріальній, естетичній. Воно є джерелом емоційних переживань студентів, оформлення емоційно-оцінного ставлення до світу, формування гуманізму, колективізму, демократизму, толерантності - найважливіших складових «якості людини і громадянина», сферою застосування фізичних і духовних сил молоді, що бере участь у його вдосконаленні; а значить, воно є джерелом розвитку особистості.

Загальновідомо, що основою регулювання поведінки студентської молоді в суспільстві є соціальні норми, котрі фіксують у собі чинну систему цінностей соціуму. Виховання студентської молоді і формування її світоглядної системи перебуває на шляху набуття наповненості удосконаленим змістом, тоді як аморфна ціннісна система трансформованого соціуму не може забезпечити належні поведінкові орієнтири і напрями. Дослідження виховання якостей соціального сенсу в молодіжному середовищі, шляхів їх формування необхідне для забезпечення перспектив ефективного розвитку всього соціуму.

З огляду на обмежену кількість соціалізовальних інституцій та їх однобічний вплив на молодь відбувається органічна несуперечлива побудова суспільного й індивідуального сприйняття. Студентські уявлення значною мірою носять характер, який задається із зовні. Інакше кажучи, можна говорити про максимальний і тотальний рівні збігу індивідуальних та суспільних цінностей, установок і свідомості взагалі. Одним з основних соціальних інститутів, що брали участь у формуванні суспільної думки, була соціалістична дійсність і пов'язана з нею мережа організацій та установ.

Освітньо-виховний простір має величезний вплив на суспільну свідомість студентів. За сприятливих умов навчання у ВНЗ у них відбувається розвиток усіх рівнів суспільного становлення. Навчання у вищому навчальному закладі передбачає наявність досить високого рівня розумового розвитку, інших психічних якостей - пам'яті, уваги, сформованих уявлень і переконань тощо. За певного зниження цього рівня можлива компенсація за рахунок підвищеної мотивації, досконалої інтелектуальної праці, продуктивної старанності й емоційного задоволення від освітньо-виховної діяльності. Необхідною умовою навчання студента будь-якого навчального закладу є засвоєння ним змісту освітньо-виховної діяльності, що сприяє ліквідації внутрішнього дискомфорту. Загалом розвиток соціальної спрямованості особистості студента в умовах освітньо-виховного середовища ВНЗ відбувається за такими напрямами: виховання переконаності, професійної спрямованості, розвитку необхідних соціалізувальних ознак і якостей; удосконалення особистісних ціннісних якостей, набуття досвіду; виховання обов'язку і відповідальності щодо визначення позицій майбутньої соціальної ролі; зростання особистісних критеріїв у сфері освітньо- виховної діяльності; самовиховання студентства з формування рис, якостей, досвіду, необхідних для майбутнього соціального буття; формування готовності до подальшої практичної соціальної діяльності.

Учені О. Абдулліна, І. Бех, В. Семиченко вважають, що процес виховання якостей особистості визначає поступове становлення її індивідуального досвіду, який виконує детермінувальну функцію у взаємовідносинах студентів із дійсністю. Взаємодія студента з культурою і суспільством стає внутрішньо спрямованою та внутрішньо мотивованою і регульованою. Як стверджує Т. Бірюкова, зовнішня регуляція інтеріоризується та формується як система саморегуляції та самореалізації - прагнення до якомога повнішого емоційно-вольового забезпечення прояву своїх можливостей, нахилів, здібностей, якостей як акумульованого виразника соціальних потреб студентів [3].

Умовами для існування і розвитку соціальної дійсності М. Лукашевич вважає виявлення соціальної причетності особистості, цілеспрямованого відображення й перетворення навколишнього світу в діяльності, а саме: наявність предметної ситуації; умови спілкування (групи чи колективу); чинні норми та цінності соціальної спільноти загалом; наявні соціальні інститути суспільства; особливості соціальної організації, до якої належить індивід; соціальні статуси індивідів і виконувані згідно з цими статусами соціальні ролі [6, с. 42].

Отже, учені розглядають студентську молодь та її навколишнє середовище як самостійну систему в загальній соціальній системі, визначаючи внутрішні й зовнішні взаємозв'язки елементів цих систем залежно від конкретних функцій. Оптимальна взаємодія всіх елементів соціальних систем суспільства загалом слугує меті позитивного розвитку людства і прогресу.

Проведений аналіз соціального середовища, у якому перебуває студентська молодь, дозволив зробити певні узагальнення:

- студентська молодь - це об'єктивне соціальне явище, яке виступає завжди як велика специфічна категорія, що є частиною суспільства, тому ключем до пізнання природи молоді є діалектика цілого і часткового. Якщо з молодіжного середовища пробиваються асоціальні паростки, якщо в цьому середовищі з'являються проблеми, то вина в цьому, перш за все, соціального середовища. З молоддю може статися те, що відбулося із суспільством, оскільки вона є такою, якою її створило суспільство [4, с. 129];

- студентська молодь - явище конкретно- історичне, тобто продукт історії і певної культури, водночас її рушійна сила і чинник змін, соціальна цінність. Сучасне життя потребує кардинальних змін вікового самоусвідомлення суспільства як наслідка глобальних змін в економіці й виробництві, які відбулися під впливом світової кризи, зміни стилю і характеру в усіх сферах суспільного життя. Потрібне нове розуміння молоді як самоцінної спільноти вікового, духовного і соціального розвитку;

- студентська молодь - не службово- підготовча фаза вікового розвитку, як вважалося тривалий час, а головне джерело сучасних змін. Правильне розуміння сутності студентської молоді, правильно організована освітньо- виховна діяльність є умовою забезпечення повної гармонії соціального та індивідуального в сутності особистості. Де освічена молодь і організована освітньо-виховна діяльність соціального спрямування, там - успіх;

- студентська молодь є джерелом значного інтелектуального потенціалу, особливих здібностей і прагнень до творчості, ініціатором інноваційних технологій, оскільки вона завжди знаходиться у протиріччях із консерватизмом і застоєм. Таким чином, студентство є не стільки демографічною категорією, скільки соціальною і політичною [7, c. 76];

- студентська молодь - це фізично найбільш здорова частина населення, це життєва сила суспільства, акумуляції енергії, невитрачених інтелектуальних і фізичних сил, які потребують виходу. За рахунок цих сил життя суспільства може бути оновленим. Соціальний статус молоді у будь-якому суспільстві та у будь-який час в основному однаковий: молодь одночасно є і об'єктом, і суб'єктом соціального буття. Означена група суспільства за законами спадковості, тобто законом заперечення, засвоює спадкові суспільні відносини, духовні й матеріальні цінності конкретного суспільства з метою їх подальшого відновлення. Буде це просте чи розширене відновлення - залежить від рівня соціального розвитку студентської молоді як продукту самого суспільства. А цей рівень, у свою чергу, в основному залежить від поглядів суспільства на студентську молодь. Якщо суспільство скероване на стійкий розвиток, воно соціалізує, тобто навчає і виховує, розвиває молодь таким чином, щоб вона була здатна розвивати суспільство і розвиватися сама. Якщо суспільство скероване, перш за все, на збереження наявного ладу, консервацію його ідей, цінностей і традицій, воно формує молодь виключно за своїм зразком. Між тим молодь може і повинна бути соціальним суб'єктом, здатним до ініціативи і зворотнього впливу на суспільство. Але в силу маргінальних проявів і двоякої природи молодь часто не має власної самостійності у прийнятті особистісно значущих рішень, а отримує суб'єктивність за рівнем самоідентифікації, самоусвідомлення своїх інтересів, росту своєї організованості [5, с. 145].

Отже, студентській молоді віком від 18 до 25 років (пізня юність) притаманні такі характеристики: зрілість у розумовому і моральному плані, упевненість, стійкий світогляд, почуття нового, рішучість, здатність до захоплення, оптимізм, самостійність, прямолінійність, критичність, самокритичність, скептичне й іронічне ставлення до викладачів та режиму роботи навчального закладу, максималізм і критичність, негативне ставлення до старшого покоління та його думок, окриків, грубості; вершина інтелектуальних і пізнавальних можливостей; прийняття відповідальних рішень, вибір супутника життя, створення власної сім'ї. Студентська молодь - це соціально-демографічна група, яка переживає період становлення соціальної зрілості, адаптації до соціального буття і майбутніх змін. Вона має рушійні механізми свого віку, які залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, рівня культури, умов життєдіяльності.

Таким чином, ми з'ясували, що період юності в онтогенезі молоді найбільш сприятливий для всіх соціальних перетворень, і цей чинник слід ураховувати на шляху виховання соціальної спрямованості молоді у студентському середовищі. Основною соціальною детермінантою, що визначає адекватну соціальну готовність до формування якостей виховуваної соціальної спрямованості студентської молоді, є її морально-духовне зростання, яке забезпечує у нашому випадку організована освітньо-виховна діяльність, що є першопочатком зростання та удосконалення особистості. Власне освітньо-виховна діяльність пізніше дасть свої наслідки та результати в межах соціокультурного середовища.

Відтак, перспективи наших подальших досліджень пов'язуємо з виявленням й обґрунтуванням організаційно-педагогічних умов виховання соціальної спрямованості молоді у навчально-виховному та студентському середовищах та ін.

соціальний виховання молодь суспільство

Бібліографія

1. Аверинцев С. С. Эволюция философской мысли / С. С. Аверинцев // Культура Византии IV - пер. пол. VII в. - М. : Наука, 1984. - С. 42-77.

2. Бергер П. Социальное конструирование реальности : трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман. - М. : Медиум, 1995. - 323 с.

3. Бірюкова Т. Ф. Основні поняття педагогічної соціології / Т. Ф. Бірюкова. - К., 1997. - 298 с.

4. Лавриченко Н. М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси / Н. М. Лавриченко. - К. : ВІРА ІНСАЙТ, 2000. - 444 с.

5. Легенький Г. И. Педагогический процесс как целостная динамическая система : монография / Г. И. Легенький. - Х. : Вища школа, 1979. - 144 с.

6. Лукашевич М. П. Соціалізація. Вихідні механізми і технології / М. П. Лукашевич. - К. : МІУП, 1998. - 276 с.

7. Смакотина Н. Л. Идентичность как форма стабилизации поведения молодежи в условиях неопределенности / под ред. Н. Л. Смакотиной. - М. : МАКС, 2007.- 240 с.

8. Філософський словник соціальних термінів / за заг. ред. В. П. Андрущенка. - Х. : Корвін, 2002. - 672 с.

Размещено на Allbest.ru