Пропедевтичні витоки профільного навчання загальної середньої освіти: політехнічний контент

Постановка проблеми

У радянській школі в єдності із загальною здійснювалась політехнічна освіта учнів. Зміст політехнічної освіти полягав в ознайомленні з основними принципами всіх процесів виробництва і в набутті учнями навичок діяльності з найпростішими знаряддями всіх виробництв.

Потрібно зауважити, що тенденція до поєднання навчання з продуктивною працею трактувалась як прогресивне явище та розглядалась у взаємозв'язку з політехнічною освітою. Усі дискусії щодо розбіжностей між політехнічною освітою і продуктивною працею зводились до визнання того, що вирішальною умовою і засобом повноцінної політехнічної освіти є її поєднання з продуктивною працею. При цьому проблему реалізації політехнічної освіти висвітлювали в контексті органічного взаємозв'язку із завданнями індустріалізації країни.

Виклад основного матеріалу

Питання трудового виховання та політехнічної освіти в післявоєнний період певним чином відійшло на другий план. Хоча у багатьох навчальних закладах використовувався відповідний досвід, набутий ще у 20-30-х роках, проте здебільшого в позаурочний час школярі брали участь у різних видах суспільно корисної праці. До навчальних планів «Трудове навчання» як окремий предмет не входило, а у більшості шкіл не було робочих кімнат і майстерень.

Така спрямованість шкільного навчання почала викликати особливе занепокоєння у зв'язку зі збільшенням кількості середніх загальноосвітніх шкіл. Відповідно постійно збільшувався контингент випускників, які не могли вступити до вищих навчальних закладів. Таким чином, середня школа зобов'язана була не тільки забезпечувати подальше підвищення якості підготовки вихованців до вступу у вищі навчальні заклади, а й готувати молодь до безпосередньої праці в сфері матеріального виробництва.

Необхідність внесення коректив до діяльності закладів освіти зумовили партійні рішення (1952) здійснити поступовий перехід від семирічної до загальної середньої десятирічної освіти, що мало створити випускникам школи умови для вільного вибору професії.

Визначилися різні системи поглядів на цю актуальну проблему. Одні вважали за потрібне ввести до навчального плану загальноосвітньої школи нові предмети: «Основи техніки», «Основи виробництва», «Основи агрономії». Інші вбачали здійснення політехнічного навчання у зменшенні кількості перевідних екзаменів, щоб вивільнений час витратити для екскурсій на виробництво.

Деякі працівники органів народної освіти питання політехнічної освіти перетворювали в кампанію, намагаючись провести якнайбільше зборів, конференцій, присвячених політехнізації школи. На окремих з цих заходів спостерігалося зневажливе ставлення до теоретичної сторони навчального процесу, зокрема йшлося про те, що за рахунок скорочення уроків потрібно збільшити кількість екскурсій, практичних робіт тощо. Дехто дійшов висновку, що головним має бути не те, як учні оволодівають основами наук, а те, як і скільки проведено екскурсій, скільки у школі створено відповідних гуртків.

Водночас багато вчителів дотримувалися думки, що й діючі програми та навчальні плани, незважаючи на їхні певні недоліки, дають можливість здійснювати політехнічну освіту, формувати в учнів широкий політехнічний кругозір, давати їм знання на основі засвоєних законів розвитку природи, про принципи сучасного виробництва.

У зв'язку з уведенням у школах виробничого навчання почались активні пошуки конкретних форм політехнічної освіти і трудового виховання. Одним з найактивніших учасників цих процесів був директор Богданівської середньої школи І.Г. Ткаченко.

Невизначеність в окресленому питанні спонукала його висловити своє ставлення до цієї проблеми. В статті «Політехнічне навчання на уроках і в позакласній роботі з фізики в 9-10 класах» (1956) він стверджував, що політехнізація навчання ставить за мету забезпечити всебічний розвиток учня, який неможливий без глибокого оволодіння основами наук. Основним недоліком у роботі багатьох шкіл педагог називав низький рівень у значної частини учнів знань, умінь і навичок з мови, математики, фізики, хімії, біології, географії. Тому зменшення кількості екзаменів і заміна їх екскурсіями могли завдати школі й політехнізації навчання шкоди. «Учнів потрібно ознайомити в теорії і особливо на практиці з якнайбільшою кількістю професій, галузями народного господарства. Належить орієнтувати випускників на те, щоб кожний з них задумувався над вибором професії і прагнув стати майстром своєї справи» [2, с. 21].

Так, у школах (1954) запроваджуються нові предмети: ручна праця (1-4 кл.), праця в майстернях і на навчально-дослідних ділянках (5-7 кл.), практикум з основ виробництва (8-10 кл.). Під час проходження виробничої практики на промислових підприємствах, машинно- тракторних станціях, у колгоспах і радгоспах старшокласники готувалися до практичної діяльності в різних галузях народного господарства.

Відбулися розширені засідання вченої ради Науково-дослідного інституту педагогіки Української РСР (1955), присвячені політехнічній освіті в середній школі. У роботі вченої ради взяли участь і виступили директори шкіл республіки, в тому числі В.О. Сухомлинський та І.Г. Ткаченко. У прийнятім радою рішенні були окреслені основні завдання політехнічної освіти: підготовка випускників середньої школи до участі в матеріальному виробництві у всіх галузях народного господарства; ознайомлення на уроках з основами виробництва у поєднанні з практичною роботою в навчальних кабінетах, лабораторіях, майстернях, на навчально- дослідних ділянках, де учні набувають необхідних трудових умінь і навичок [1, с. 54].

Свої виступи на засіданні ради вони присвятили проблемі організації продуктивної праці учнів сільської школи. Було акцентовано, що суспільно корисна праця покликана сприяти трудовому й моральному вихованню учнів, а також має відповідати вимогам навчальної програми, що робота в майстерні, на навчально- дослідній ділянці, у виробництві має бути підпорядкована завданням підвищення виховної функції загальноосвітньої школи [1, с. 55].

Підходи І.Г. Ткаченка до проблеми поєднання загальної середньої освіти з оволодінням виробничою спеціальністю ще не були для нього предметом окремого наукового дослідження, хоча у зв'язку з розглядом питань трудового виховання школярів вони набули висвітлення у статті «Деякі питання організації і методики виробничого навчання в сільській школі» (1963). В них сформульовані погляди вченого на принципи, зміст і форми суспільно корисної, продуктивної праці учнів, на підготовку учнів до свідомого, вільного вибору й оволодіння виробничою спеціальністю в умовах роботи середньої школи у 50-70-х роках ХХ століття [2, с. 26].

Виробниче навчання вчений вважав важливою і невід'ємною складовою трудового виховання учнівської молоді. Тому практичні уміння і навички, які здобуваються старшокласниками у процесі виробничого навчання, мають входити складовою до системи змісту загальної середньої освіти. Однак у деяких сільських школах виховна значущість виробничого навчання нівелювалась тим, що учні виконували лише одноманітні трудові операції [3, с. 112].

З власного досвіду І.Г. Ткаченко знав, що у практиці сільської школи виробниче навчання старшокласників є далеким від урахування індивідуальних інтересів і запитів, від розвитку їх здібностей і обдарувань. У багатьох школах учні мали можливість вибирати одну з двох, рідше - одну з трьох спеціальностей, а інколи взагалі ніякого вибору не існувало. У підготовці до вибору професії вчений відводив вирішальну роль не загальному ознайомленню із сільськогосподарським виробництвом, а послідовному залученню учнів, які досягли 14- 15-річного віку, до конкретної продуктивної праці [3, с. 96].

Відповідно до закону «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР» (1958) у країні замість загального обов'язкового семирічного навчання запроваджувалося загальне обов'язкове восьмирічне, яке мало закласти підґрунтя для реалізації загальної середньої освіти. Серед основних типів навчальних закладів, що давали повну середню освіту, було визначено середню загальноосвітню трудову політехнічну школу з виробничим навчанням, в якій учні мали можливість протягом трьох років отримати середню освіту і професійну підготовку для роботи в одній із галузей народного господарства.

Виробниче навчання у Богданівській середній школі організовувалось на ґрунті трудового виховання в молодших і середніх класах. Спочатку було створено політехнічні гуртки з метою залучити учнів 1-4 і 5-7 класів до активної праці, виявити і розвивати нахили до того чи іншого її виду.

Добровільною участю в гуртковій роботі охоплювалися всі учні 3-7 класів і певна частина учнів 1-2 класів, які виявляли бажання брати участь у їх роботі через привабливу загальну атмосферу творчої праці зі старшими.

Навчально-дослідна праця учнів 1-7 класів була засобом виявлення, формування, розвитку і зміцнення їх нахилів. У школі прагнули того, щоб кожен семикласник мав 3-4-річний досвід такої праці.

Педагог-новатор вважав, що підготовку до вибору професії, особливо учнів 1-7 класів, потрібно розпочинати з навчально-дослідної праці, яка здійснювалась у межах позакласної роботи. Тому навіть у сільських учнів складалося не завжди правильне уявлення про сільськогосподарську працю, оскільки вони не бачили, як у ній поєднуються зусилля розуму і рук, майстерність та індивідуальна творчість [4, с. 26].

Оволодіння до моменту переходу у старші класи широким колом умінь і навичок та відповідним досвідом праці виступало вирішальною умовою успіху подальшого виробничого навчання. Учні з такими уміннями та навичками після закінчення школи могли не тільки навчатись, а й працювати, що було визначальною передумовою справжнього виробничого навчання, тобто навчання в умовах продуктивної праці.

У педагогічному колективі ставили за мету, щоб кожен учень мав можливість і бажання відвідувати декілька гуртків, що вважалося цілком нормальним явищем. Практичний досвід переконував у тому, що за належної матеріальної бази, за умілого керівництва гуртковою роботою не буде жодного учня, який не виявив би цікавості до якої-небудь справи, не захопився хоча б якоюсь однією, але конкретною працею. У школі прагнули того, щоб гурткова робота пов'язувалась з сільськогосподарським і промисловим виробництвом. Відповідно формували і два цикли гуртків - сільськогосподарський і промисловий.

Однак життя дедалі більше висувало вимогу залучати учнівську молодь до справжньої продуктивної праці, і гурткова робота вже не могла сповна задовольнити цих вимог, а також зростаючих бажань, запитів старшокласників. Учні 8-10 класів під час літніх канікул почали працювати не на навчально-дослідній ділянці, а на колгоспному полі. Це потребувало уміння керувати технікою і вже недостатньо було лише фізичних сил та любові до праці. Без міцних знань, практичних умінь і навичок, без оволодіння масовою робітничою спеціальністю працювати ставало неможливо [4, с. 28].

І.Г. Ткаченко дійшов висновку, що з метою поєднати оволодіння основами наук з життям необхідно створювати для учнів старших класів інші форми позакласної роботи з трудового виховання. Це визначалось як оволодіння масовою робітничою спеціальністю в межах позакласної роботи. Різноманітність видів трудової діяльності давала змогу враховувати не тільки індивідуальні інтереси, а й їхні фізичні та інтелектуальні можливості.

Стимулюючи учнів оволодівати

робітничими спеціальностями, члени педагогічного колективу постійно радилися з батьками, для яких, як виявилось, було дуже важливим, що здобуття загальної середньої освіти поєднується з підготовкою до конкретної життєво корисної праці.

Згодом, коли до навчального плану було введено практикуми, частину роботи, що виконувалась у порядку позакласних занять, учні стали виконувати за рахунок навчальних годин. Це дало можливість полегшити навчальну працю і зробити її більш різноманітною. У школі почали надавати учням робітничі спеціальності на більш широкій політехнічній основі.

Варто зазначити, що в 50-70-ті роки минулого століття в школі основною формою трудового навчання в старших класах було виробниче навчання. Воно розглядалось як процес навчання спеціальності (професії), що відбувається в умовах конкретного виробництва (заводу, фабрики, сільськогосподарського підприємства, школи, лікарні тощо). Зміст і тривалість виробничого навчання визначались профілем підготовки спеціаліста й залежали від теоретичного і практичного курсів навчання, а також від місцевих умов.

У Богданівській середній школі виробниче навчання почало здійснюватись наприкінці 60-х років. Обрані в школі виробничі спеціальності зосереджували в собі найбільш типові елементи найважливіших галузей промислового й сільськогосподарського виробництва.

Ознайомлюючись з усіма головними галузями виробництва, оволодіваючи уміннями й навичками, характерними для низки спеціальностей, кожний учень водночас знаходив той різновид праці, в якому з найбільшою повнотою розкривалися його здібності [4, с. 42].

Навчальні програми були спрямовані на формування політехнічного кругозору учнів. Теоретична частина виробничого навчання охоплювала курс основ виробництва і теоретичних відомостей про техніку й технології трудових процесів. Курс основ виробництва включав характеристику таких основних галузей виробництва: енергетика, обробка матеріалів, металургія, машинобудування, хімічна промисловість, будівництво, рослинництво.

І.Г. Ткаченко особливого значення надавав проблемі гармонійного співвідношення фізичної

і розумової праці. Ці обставини радив враховувати при здійсненні педагогічного керівництва виробничою працею

старшокласників [5, с. 126]. Він вважав, що курс «Основи виробництва з оволодінням масовою робітничою спеціальністю» має включати не тільки загальне ознайомлення з виробництвом, а й докладніше вивчення певної галузі й пов'язаної з нею конкретної робітничої спеціальності. Особливу увагу акцентував на тому, щоб кожна робітнича спеціальність, яка пропонувалась для оволодіння учнями, розкривала перед ними перспективи їхнього подальшого професійного вибору й самовизначення.

Для практичного здійснення підготовки школярів до вільного вибору професії І.Г. Ткаченко вважав за необхідне, по-перше, перед сільською школою поставити вимогу, щоб кожний випускник одержав практичну підготовку до виконання праці, пов'язаною з агротехнікою, тваринництвом чи з механізацією; по-друге, надати можливість школі використовувати своє виробниче оточення. Не слід надавати всім школам одну й ту саму програму виробничого навчання: вони самі мають визначати вид трудової діяльності, якою оволодіватиме кожен учень.

Для залучення учнів старшого віку до продуктивної праці школа повинна мати відповідну матеріальну базу - майстерні, навчально-дослідну ділянку, техніку. Так, учні Богданівської середньої школи, починаючи з 8 класу, щорічно проходили виробничу практику трактористами, комбайнерами, токарями, слюсарями, агротехніками [5, с. 144].

Стосовно сільської школи, учений вважав, що роки юнацтва мають бути періодом не лише підготовки до праці в майбутньому, а й початком трудового життя у обсязі шкільного виробничого навчання.

Багато з того, що у 50-60-х роках минулого століття уводилося до навчальних програм загальноосвітньої середньої школи, свідчило про перетворення її у школу, яка дасть змогу юнакам і дівчатам включитися у продуктивну працю одразу після закінчення школи.

Найважливішою умовою здійснення політехнічної освіти й виробничого навчання І.Г. Ткаченко вважав, як уже зазначалось, наявність добре обладнаних навчальних кабінетів, зокрема фізичного, хімічного, біологічного. На жаль, на той час добре обладнані кабінети були великою рідкістю, особливо в сільських школах, не було навіть приміщень для них, а не всі з існуючих відповідали необхідним вимогам.

Власний досвід здійснення трудового виховання учнів І.Г. Ткаченко висвітлив у книзі «Богданівська середня школа» (1975), в якій окреслив проблеми трудового виховання, описав технологію реалізації тривалого природного експерименту з перевірки розробленої в школі системи трудового виховання, висвітлив актуальну проблему поєднання загальної середньої освіти з оволодінням виробничою спеціальністю. Це питання він розглядає на багатому конкретному матеріалі й на основі узагальнення особистого досвіду, набутого школою протягом багатьох років [5].

Проблему морального виховання учений розглядає в міцному зв'язку з проблемою підготовки учнів до практичної діяльності, до праці у промисловості й сільському господарстві.

Всебічну політехнічну основу виробничого навчання вчений охарактеризував як обов'язкову умову успішної практичної підготовки учнівської молоді до праці й повноцінного духовного життя. Недоліком вважав недооцінку здібностей учнів, відрив спеціальності, що здобувається, від потреб життя, від інтересів молодої людини, а звідси - недоцільне витрачання часу й коштів [5, с. 237].

Учений-педагог доводив, що для педагогічної теорії й практики побудови навчально-виховного процесу дуже важливим є істинне розуміння політехнічної освіти та виробничого навчання, які передбачали ознайомлення учнів з основними галузями і принципами виробництва на широкій основі науково-освітніх знань.

Таким чином, однією з ключових, наскрізних ідей творчої спадщини І.Г. Ткаченка є переконання в тому, що праця - це основа всебічного гармонійного розвитку особистості. Виробниче навчання, крім розвитку в учнів практичних умінь та навичок, сприяло вихованню в юнаків та дівчат таких важливих моральних якостей, як активність, ініціативність, самодіяльність, почуття відповідальності перед товаришами.

В умовах, коли середня школа ставала загальною, а здобуття середньої освіти дедалі більше вглиблялося в життя радянського суспільства як нормальне явище, І.Г. Ткаченко вважав, що новим завданням загальноосвітньої середньої школи є готувати випускників не тільки до вступу у вищі навчальні заклади, а й безпосередньо до трудової діяльності у сфері суспільного виробництва, оволодіння масовими професіями, потрібної суспільству праці. У розв'язанні цього завдання Іван Гурович важливу роль відводив професійній орієнтації, суть якої вбачав у тому, щоб полегшувати кожній молодій людині вибір майбутньої спеціальності відповідно до її задатків, інтересів, здібностей.

У 9-10 класах основним засобом здійснення політехнічного навчання І.Г. Ткаченко вважав вибір такого напрямку виробничого навчання, до якого учень проявив уподобання під час занять навчально-дослідною пізнавальною працею в попередні роки. Тому недоцільно вводити до навчального плану загальноосвітньої школи абстрактні теоретичні курси, як основи агрономії і тваринництва, основи механізації сільського господарства тощо. Вчений був переконаний, що виробниче навчання здійснюватиметься ефективно за умови, коли воно поєднуватиметься з продуктивною працею у сфері тієї спеціальності, до якої учень виявив нахил і якою може оволодіти.

До однієї з найважливіших передумов всебічного розвитку дитини І.Г. Ткаченко відносив ознайомлення її з різними видами праці. Він вважав, що здійснення цієї передумови неможливе без загальної політехнічної освіти. На основі практичного досвіду школи учений дійшов переконливого висновку, що чим вищим є рівень загальної політехнічної освіти, тобто база, на якій побудоване здобуття професії, тим вищою є майстерність працюючого, ширшим коло умінь та навичок, які охоплює він, володіючи однією чи кількома спеціальностями, глибшою є його здатність переключатися з одного виду діяльності на іншу.

Тому в Богданівській школі всі учні оволодівали широким колом практичних умінь і навичок. Це здійснювалося з метою вироблення в учнів широкого політехнічного кругозору. Для цього були створені необхідні умови, щоб кожен міг займатися своєю улюбленою справою. Вузька спеціалізація корисна, коли вона розвиває політехнічний кругозір, коли кожний учень має можливість займатися своєю улюбленою справою. Надати кожній молодій людині можливість займатися своєю улюбленою справою, жити цікавим трудовим життям уже в стінах школи - у цьому І.Г. Ткаченко вбачав місію школи. Він був глибоко переконаний у тому, що раціонально організоване виробниче навчання не є професіоналізацією школи. Оволодіння улюбленою справою - необхідний елемент усебічного розвитку людини й широкого політехнічного кругозору. Розширення матеріально-технічної бази виробництва, зв'язок його з актуальними сучасними проблемами вчений-педагог називав однією з важливих умов наближення школи до сучасного життя. Дослідництво має глибоко проникнути і в технічну творчість учнів, і у виробниче навчання, а поєднання виробничої спрямованості праці з дослідництвом сприятиме зростанню інтелектуальної творчості у процесі праці та технічної майстерності [5, с. 96].

У своїх працях І.Г. Ткаченко сформулював відповіді на питання, як організовувати виробниче навчання, яких недоліків потрібно уникати і які перспективи розвитку цієї важливої справи.

На основі власного практичного досвіду навчально-виховної роботи педагог дійшов важливого висновку, що виробнича спеціальність, якій навчається учень, має здобуватися на широкій політехнічній основі з дотриманням вимог: учень сам має вибирати собі робітничу спеціальність відповідно до своїх можливостей, здібностей та інтересів.

Висновки. Такими бачив І.Г. Ткаченко шляхи подальшого удосконалення виробничого навчання, і так воно здійснювалось у практиці очолюваної ним школи. У його поглядах виробниче навчання є фактором забезпечення професійної орієнтації учнів на майбутню діяльність, встановлення наступності між загальною середньою і професійною освітою, чинником гармонійного поєднання політехнічної освіти з підготовкою учнівської молоді до трудової діяльності. Ці світоглядні ідеї знайшли своє відображення у працях ученого «Навчально-виробнича і виховна робота в учнівській бригаді (1964), «Трудове виховання старшокласників» (1971).

Погляди І.Г. Ткаченка на політехнічну освіту та апробовані на практиці в конкретно- історичному часі технологічні підходи до вирішення зазначеної проблеми актуальні й у наш час та потребують ґрунтовного вивчення.

Перспективою для подальших пошуків вважаємо необхідність усебічного вивчення практичного досвіду, очолюваної І.Г. Ткаченком (1944-1979) Богданівської середньої школи, з проблеми диференційованого навчання, яке передбачає врахування освітніх проблем, нахилів і здібностей учнів; створення умов для профілізації навчання та професійного самовизначення, що забезпечується за рахунок змін у цілях, змісті, структурі та організації навчання сучасного загальноосвітнього закладу.

трудовий виховання практичний навчальний

Бібліографія

1. Аврахов Г.Г. Про шляхи здійснення політехнічного навчання в школі // Г.Г. Аврахов. - К.: Рад. школа, 1955. - № 5. - С. 54-56.

2. Ткаченко І.Г. Політехнічне навчання на уроках і в позакласній роботі з фізики в 9-10 класах // І.Г. Ткаченко. - К.: Рад. школа, 1956. - № 7. - С. 2027.

3. Ткаченко І.Г. Навчально-виробнича і виховна робота в учнівській бригаді / І.Г. Ткаченко. - К.: Рад. школа, 1964. - 127 с.

4. Ткаченко І.Г. Трудове виховання старшокласників / І.Г. Ткаченко. - К.: Рад. школа, 1971. - 44 с.

5. Ткаченко І.Г. Богданівська середня школа / І.Г. Ткаченко. - К.: Рад. школа, 1975. - 274 с.

Размещено на Allbest.ru