Громадянське виховання молоді в контексті українського виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Громадянське виховання молоді в контексті українського виховання

В умовах сьогодення вкрай важливим для розвитку нашого суспільства є необхідність формування у вищій школі не просто компетентного спеціаліста певної галузі, а й громадянина, який цінує та готовий відстоювати ідеали свободи, демократичні цінності та права людини.

Головним завданням сучасності залишається розбудова й вдосконалення суверенної, демократичної держави й громадянського суспільства. У цьому контексті проблема громадянського виховання викликає науковий інтерес як із позицій сучасних соціально-економічних трансформацій, так і з прогностичних намірів.

Громадянське виховання покликано формувати гармонійно розвинену особистість, спроможну органічно поєднувати свої права й інтереси з правами та інтересами середовища, нації, держави, орієнтуватися на найвищі загальнонародні права, духовні та культурно-естетичні цінності.

У Національній доктрині розвитку освіти України чітко сказано, що національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета - виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної художньо-естетичної, трудової, екологічної культури. Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури [9].

Метою статті є спроба теоретично визначити спільне й відмінне у розумінні сутності понять «громадянське виховання» «національне виховання», «патріотичне виховання».

І. Бех, вивчаючи виховний процес крізь призму філософії освіти, зазначає, що становлення цивілізації зумовило новий тип виховання, детермінований соціальною та економічною нерівністю, розподілом праці, а відтак, різними педагогічними завданнями. Учений, аналізуючи східний і західний типи культур та їх вплив на виховання відзначив, що східний тип виховання ґрунтується на «приматі» суспільства над особистістю. Тоді як західний тип виховання спрямований на формування всебічно розвиненої вольової особистості, утвердження її неповторності й креативності, гармонію суспільних відносин. Що ж до традицій українського виховання, то вони складалися під впливом саме західної культури, поєднуючись із національними особливостями [1, с. 215].

О. Вишневський, досліджуючи зміст українського виховання, виокремив у ньому національний і громадянський аспекти. Учений зробив акцент на тому, що національне виховання зорієнтоване на національні цінності (українська ідея, державна незалежність, патріотизм, любов до рідної культури та ін.), тоді як громадянське виховання має формувати у молоді систему вартостей громадянського суспільства (свобода, прагнення до соціальної гармонії, культура соціальних і політичних стосунків та ін.) [2, с. 230 - 231; 7, с. 89-96].

Ґрунтовне дослідження концептуальних засад національного виховання здійснено у працях І. Беха, М. Євтуха, П. Кононенка, В. Кузя, О. Любара, Ю. Руденка, М. Стель- маховича, О. Сухомлинської та інших.

Двозначність терміна «національне виховання» в сучасному педагогічному контексті О. Вишневський розглядає, з одного боку, як виховання, що випливає з основ державності й обумовлене процесами державотворення. Таке виховання (повертаючись до поглядів К. Ушинського) доцільно називати українським. З другого боку, це національно-етнічне виховання нашого народу, під яким розуміються виховні зусилля, спрямовані на відродження природовідповідного національного самоусвідомлення української дитини» [2, с. 255].

Видатний український вчений, педагог, психолог Г. Ващенко, окреслюючи завдання національного виховання української молоді, акцентував на важливих позиціях, які сьогодні визначаються як головні напрями громадянського виховання: виховання

На думку О. Вишневського, патріотичне виховання помилково ототожнюють з громадянським вихованням, що ніяк не пов'язано з типом суспільного устрою і орієнтується не на ідеали демократії, а на національну ідею через багатозначність терміна «громадянин». Насправді, до поняття «громадянського виховання», вважає учений, близько стоїть термін «цивільне виховання» [2, с. 225]. Учений акцентує на трьох різновидах патріотизму: етнічний патріотизм, що ґрунтується на почутті власної причетності до свого народу, культури, історії; територіальний патріотизм, підґрунтям якого є любов до того місця на землі, місцевості, ландшафту, клімату тощо, де людина народилася; державницький патріотизм має об'єднувальну силу: якщо остаточною метою нації є побудова власної держави - її державне самовизначення, то головною метою виховання є розвиток у наших дітях державницького світогляду і державницького почуття - того вищого патріотизму, який ґрунтується на державній ідеології й пов'язується з поняттям громадянськості [2, с. 269-271].

України мусить мати громадянське спрямування. А саме, громадянин-патріот - це не той, хто лише любить свою Батьківщину, а той, хто уміє добитись від неї взаємності. Тобто спроможний відстоювати свої права і сприяти розбудові правової держави і громадянського суспільства [14, с. 606].

У вітчизняній педагогічній теорії і практиці проблемі громадянського виховання присвячено наукові дослідження І. Беха, М. Боришевського, П. Вербицької, О. Вишневського, Ю. Зава- левського, П. Ігнатенка, Н. Косарєвої, О. Киричука, Л. Крицької, І. Кучинської, В. Поплужного, М. Рагозіна, М. Стельмаховича, О. Сухом- линської, К. Чорної, Т. Яблонської та ін.

Автори Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності розглядають громадянське виховання як процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що надає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично, юридично дієздатною та захищеною [6, с. 2].

Глибоко переконливим залишається твердження видатного педагога В. Сухомлинського про те, що громадянське виховання - це складна, цілеспрямована діяльність, яка забезпечує становлення та розвиток свідомості, почуття власної гідності, мужності й патріотизму. Виховати громадянина, - означає виховати справжню людину. Ідеальний громадянин, за В. Сухомлинським, той, хто ставить на перше місце почуття обов'язку й відповідальності, дорожить святинями свого народу як особистими цінностями, прагне до соціальної гармонії [12]. Педагог акцентував на інтегративній сутності громадянського виховання, складовими якого є патріотичне, моральне, естетичне, трудове, економічне, екологічне та інші види виховання.

Доцільним, з нашого погляду, є дослідження свободи як ключової громадянської цінності. Домінантну роль свободи у процесі становлення і людини, і суспільства визначали відомі педагоги минулого і сучасності: І. Бех, Г. Ващенко, О. Вишневський, С. Русова, К. Ушинський та інші. Так, І. Бех зазначає, що у психологічному аспекті свобода є своєрідною рушійною силою активності суб'єкта, оскільки передбачає здатність людини приймати розумне рішення, робити доцільний вибір. Учений зауважує, що у випадку, коли свобода волі виходить із власного «Я», маємо вияв індетермінізму. Проте, якщо у свободі особистості переважають соціально значущі пріоритети, визначаємо її як свідому вільну дію. Свобода людини нерозривно пов'язана з почуттям гідності особистості - ураження гідності надзвичайно болісне для неї [1, с. 2829].

духу і випливає з природної потреби забезпечувати людську життєдіяльність. Людині властива вроджена схильність самій визначати напрям свого життя, творити його. Керуючись поглядами Е. Канта про існування свободи як природної пристрасті, К. Ушинський зазначав, що дане почуття завдяки вихованню і відповідному способу життя можна розвивати та удосконалювати. Видатний педагог стверджував, що чим менша свобода у людини або у народу, тим більше схильна вона до фальшивої, уявної діяльності. Отже, побудувати справжнє громадянське суспільство, можна лише відмовившись від рабства і пізнавши та прийнявши свободу особистості, яка є не тільки її (особистості) природженим і первинним правом, але й суспільним обов'язком [13, с. 285286].

Друга теза К Ушинського про зв'язок свободи і діяльності: свобода має сенс, лише у поєднанні з діяльністю. Прагнення свободи завжди пов'язане з прагненням до свідомої вільної діяльності, має своє призначення, і свою допоміжну функцію, «свою справу». Навіть межі свободи визначаються потребами діяльності. За К. Ушинським, якщо свободи більше, ніж людині потрібно, то це вже на шкоду їй самій [13, с. 286].

Слушним є твердження А. Растригіної про те, що особливий статус свободи в українській ментальності, сутнісними характеристиками якого є: самостійне цілепокладання особистості, особистісна рефлексія, свідомий вибір і довільність поведінки, здатність до внутрішньої самодетермінації і регульованої поведінки, а також побудові адекватних взаємовідносин в довкіллі вимагає належної уваги і переоцінки ментальних характеристик українця в контексті сучасних освітніх тенденцій, що і обумовлює її розгляд в площині педагогіки свободи. Свобода розуміється українцем як максимальна самореалізація на основі продуктивної діяльності і відповідальність за її результати. Прагнення до свободи втілює в собі рівність, значущість і цінність кожної особи, грунтується на самоповазі і повазі до будь-якої людини, й воно невідємне від української нації [10, с. 282].

Г. Ващенко, засуджуючи та гостро критикуючи капіталізм, фашизм і комунізм як антигуманні державні устрої, зазначав, що майбутній суспільний лад повинний бути абсолютно іншим. За умов нового суспільного ладу має бути забезпечена справжня, а не номінальна свобода людини; в ньому не мусить мати місця експлуатація і поневолення в будь-якій формі, чи то в формі економічного примусу, чи то у формі терору. В основу між людьми у такому суспільстві повинні бути покладені не конкуренція і нещадна боротьба, а пошана людської гідності й висока християнська мораль.

Таке суспільство Г. Ващенко називає неодемократією, а його основою вважає ідею свободи [3, 293].

Узагальнивши науково-педагогічні дослідження змісту громадянського виховання ми розглядаємо його як цілісний педагогічний процес, що ґрунтується на пріоритеті свободи як фундаментальної громадянської цінності й спрямований на формування громадянськості особистості.

Бібліографія

демократичний виховання патріотичний

1.Бех І. Д. Виховання особистості: [підручник] / Іван Дмитрович Бех.- К. : Либідь, 2008. - 848 с.

2.Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: Навч. посіб. - 3-тє вид., доопрац. І доп. - К. : Знання, 2008. - 566 с.

3.Ващенко Григорій. Виховний ідеал. - Полтава: Ред газ. «Полтавський вісник», 1994. - 191 с.

4.Волкова Н. П. Педагогіка / Н. П. Волкова. - К.: ВЦ «Академія». - 2002. - 575 с.

5.Кершенштейнер Г. Основные вопросы школьной организации [Текст] / Георг Кершенштейнер. Пер. с нем. Е. Герье, вступ. ст. Н. Кеннеді В. Сперанского. - Пер. с 2-го нем. Изд. - М. : Тип. Т-ва И.Д. Ситина, 1911.-259 с.

6.Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Шлях освіти. - 2000. - №3. - С. 7 - 21.

7.Концептуальні засади демократизації та реформування освіти України. Педагогічні концепції / A. Погрібний, А. Алексюк, О. Вишневський,

B. Майборода, П. Кононенко та ін. - К. : Школяр, 1997. - 150 с.

8.Крозье М. Народное образование: Бессилие системы / М. Крозье. // Высшее образование в России.

Размещено на Allbest.ru