Самоосвіта вчителя початкових класів у Польщі

Постановка проблеми. Сучасний учитель зустрічає на своєму шляху весь час нові проблеми, ситуації, які мусить подолати. Численні реформи, зміни в функціонуванні школи вимагають від учителя безперервної роботи над собою, професійного вдосконалення, розширення своїх знань про нові відомості й набуття досвіду.

Аналіз досліджень і публікацій. Ідея самоосвіти в педагогічній літературі Польщі має багату традицію. Педагоги вказували на необхідність вироблення здібностей у молоді до самостійного здобування знань. Зокрема, А. Добровольскі (A. Dobrowolski) наполягав на тому, щоб навчання було в міру можливості самоосвітою, самонавчанням, приймаючи за головний дидактичний принцип процес наближення навчання в школі до самостійної роботи. В. Спасовскі (W. Spasowski) підтримував ідею попереднього вченого щодо відповідної підготовки молоді до самоосвіти у школі. Він рекомендував самоосвіту як шанс поважання індивідуальності, її зацікавленості, а також як підготовку до самостійної роботи. Одним з найважливіших завдань середньої школи С. Гессен (S. Hessen) вважав залучення молоді до самоосвіти [1, с. 223].

Проблема самоосвіти залишається в тісному зв'язку з проблемою школи, цілей і характеру її діяльності. У своїй виданій у 1926 р. книжці «Про виховання....» B. Рассел за головну мету шкільної освіти вважав вироблення здібності до самостійного набування знань. Цю ідею пропагував А. Добровольскі (A. Dobrowolski), який твердив, що всіляке «навчання повинне бути самонавчанням, самоосвітою» [5, с. 58-59].

Б. Суходольскі (B. Suchodolski) виділяє чотири групи головних потреб, керуючих самоосвітніми напрямами: 1) потреби пізнання світу, 2) потреби виконавчої дії, 3) потреби пізнання себе, 4) потреби власного розвитку. Вчений вважає, що самоосвітні цілі є виразом конкретизації усвідомлених потреб власного розвитку, власних спрямувань і життєвих прагнень [1, s. 225].

А. Шєміньска-Лоско (A. Sieminska-Losko) вважає, що процес самоосвіти вчителів може бути спрямований не лише на здобуття та вдосконалення істотних і методичних знань, але й на розвиток індивідуальності вчителя як носія загальнолюдської культури. Дослідниця звертає увагу на розвиток його творчих можливостей, на створення умов, спрямованих на стимулювання та формування віри вчителя у свої можливості, його розвитку. Один із аспектів самоосвітньої гуманізації, на думку вченого, зосереджується навколо індивідуальних і суспільних потреб учителя [7, с. 109].

Як бачимо, проблема самостійного набування знань знайшла відображення в працях провідних польських учених на початку і всередині ХХ ст. Вчені, визначаючи поняття самоосвіти, виділяли його напрями, функції, визначили цілі та роль у розвитку індивідуальності вчителя. Пізніше це поняття було усунене з підручників дидактики та освітньої практики.

Мета статті. У зв'язку з тим, що це питання стало знову актуальним, ми вирішили з'ясувати, як сучасні польські вчені обґрунтовують поняття самоосвіти, адже, як зазначають вчені, одним із важливих завдань сучасної науки є обґрунтування поняття самоосвіти та визначення його місця в педагогічній теорії і практиці.

Виклад основного матеріалу. У педагогіці розрізняють поняття самоосвіти і самонавчання як двох споріднених, але не ідентичних процесів. В. Оконь (W. Okon) пропонує розуміти самонавчання як доповнення індивідом основного навчання [5, s. 58].

Самоосвіта по-різному визначається залежно від сфери активності цього процесу. Деякі педагоги визначають самоосвіту як головну освітню діяльність, що зосереджується на здобутті знань, інші вважають самоосвіту процесом засвоєння науки в інституціоналізованих формах. Не можна ототожнювати самоосвіту із уміннями самостійного вчення, тому що ці вміння є базою цього процесу [1, с. 225 ].

Інакше поняття самоосвіти розуміє А. Добровольскі (A. Dobrowolski). Подібно до визначення цього постулату В. Козловскі (W. Kozlowski) чи С. Карповіч (S. Karpowicz), він спостерігав у ньому перш за все чинник духовного, а не практичного розвитку індивіда. Домагаючись, щоб самоосвіта відкривала дорогу до всіх життєвих можливостей, відповідно до зацікавленості і через те до - "нашої духовної цивілізації". У тій системі десятирічна школа для всіх, що дає мінімум освіти, повинна була виконувати тільки підготовчу функцію. Вважаючи, що молодь після 17 років не має потреби щоденного дидактичного впливу, ставив перед молоддю першочергове завдання, яким було - здобуття відповідної освіти через самоосвіту та через самонавчання - здобуття професійної освіти. Маючи на меті виконання молоддю цього завдання, вчений рекомендував у десятирічній школі так працювати з учнями, щоб через певний час вони не потребували дидактичного впливу. Отже, А. Добровольскі (A. Dobrowolski) за "головний дидактичний постулат" приймав принцип "по можливості як найбільшого і щораз більшого наближення навчання до самостійної роботи в школі" [5, с. 60-61]. самоосвіта навчальний виховний професійний

Думку вченого А. Добровольскі (A. Dobrowolski) розвиває дослідниця А. Шєміньска-Лоско (A. Sieminska-Losko). Вона вважає, що самоосвіта (англ. selfstudy) є формою незалежного навчання і стосується самостійної інтелектуальної роботи з конкретними науковими або дидактичними матеріалами. Навчання й вивчення інформаційних технологій допомагає в самоосвіті, визначає різнорідність методів роботи з комп'ютером як знаряддям допомоги в процесі самоосвіти. З тим пов'язується потреба методичної підготовки учнів, студентів, дорослих людей до самостійного застосування різної комп'ютерної техніки під час набуття освіти і професійного вдосконалення [7, с. 109].

Згідно В. Оконя (W. Okonia), самоосвіта - це «здобуток освіти через діяльність, цілі, зміст, умови і ресурси якої визначає сам суб'єкт. У процесі самоосвіти її цілі себе динамізують, осягають вищий ступінь свідомості, що призводить часто до їх переоцінки і вдосконалення. Самоосвіта досягає оптимального рівня тоді, коли вона перетворюється в постійну життєву потребу людини і являє собою працю під час навчання. Самоосвіта є таким видом навчання, в якому через самостійний процес навчання індивід отримує певну освіту, добираючи і встановлюючи цілі, зміст, форми, ресурси і методи. Самоосвіта є певною формою людської діяльності, яку характеризує добровільність зусилля, свідомість мети, самодіяльність, індивідуальний характер і контроль. Отже, вона є процесом цілком самостійного навчання, залежним тільки від індивіда [1, s. 224].

У педагогічному Словнику В. Оконь (W. Okon) сформулював наступне визначення самоосвіти: ...здобуток освіти через діяльність, зміст якої, цілі, умови і ресурси формують самого суб'єкта. У процесі самоосвіти цілі, свідомість учня спричиняє часто переоцінку і вдосконалення. Ідеалом самоосвіти є її перетворення в постійну життєву потребу людини, вона також являє опору для навчання [6, с. 158].

Зміни в освіті сприяють її розповсюдженню. В ній знаходяться величезні резерви освітніх можливостей, які збагачують результати школи, університети і освіту дорослих. Майбутнє освіти належить самоосвіті, і його швидке здійснення веде освіту до вигідних змін, завдяки яким люди будуть більш самостійні, активні і краще освічені [6, с. 166].

Розглядаючи проблему самоосвіти вчителя початкових класів як необхідну умову якісного забезпечення навчально-виховного процесу, польські вчені приділяють значну увагу й підготовці до самоосвіти. Зокрема, Ф. Бережніцкі (F. Bereznicki) зазначає, що підготовка до самоосвіти відбувається трьома шляхами:

— через вироблення позитивних звичок;

— через повчання як навчати;

— через спонукання до пошуку і розвитку індивідуальних форм розумової роботи [1, с. 227].

Процес підготовки молоді до самоосвіти відбувається - згідно В. Оконя (W. Okonia) - такими шляхами :

— адаптаційна діяльність, реалізована через школу;

— інтеграція навчання з самоосвітою, що застосовується в школі і поза школою;

— різні форми самоосвітньої роботи, пов'язаної з творчістю [1, s. 227].

К. Женбаковска-Цецот (K. Zi^bakowska- Cecot) мету самоосвіти формулює таким чином:

— задоволення інтересів, поглиблення знань та вироблення навичок систематичності ;

— актуалізація знань, пізнавання нових речей, особиста сатисфакція;

— пристосування до світу, що змінюється, через актуалізацію знань і застосування нового досвіду [9, с. 106].

Отже, польські вчені В. Оконя (W. Okonia), К. Женбаковска-Цецот (K. Zi^bakowska-Cecot), Ф. Бережніцкі (F. Bereznicki) визначають шляхи підготовки молоді до самоосвіти, формулюють її мету (задоволення інтересів, поглиблення знань, вироблення вмінь і навичок, застосування нового досвіду тощо).

Останнім часом особлива увага звертається на професійний саморозвиток, тобто формування своєї професійної індивідуальності, яка вміщує: самоосвіту, підвищення кваліфікацій, вдосконалення власного досвіду, участь у наукових дослідженнях [7, с. 108].

Вчені Польщі значну увагу приділяють новим інформаційним технологіям у підготовці до самоосвіти вчителя початкових класів.

Особлива увага при цьому звертається на вміння користуватися мультимедійними ресурсами та запровадження їх у навчально-виховний процес школи.

На думку Е. Кожєл (E. Koziel), у цьому контексті особливого виміру набирає забезпечення та користування мультимедійними ресурсами, особливо комп'ютерами та Інтернетом для самоосвіти вчителів [3].

А. Шєміньска-Лоско (A. Sieminska-Losko) зазначає, що підготовка до самоосвіти пов'язана з використанням можливостей нових інформаційних технологій. Дуже істотною у зв'язку з цим стає самоосвіта, яка спонукає до запровадження нової мультимедійної техніки [7, s. 109]. Дослідниця приділяє значну увагу ролі нових інформаційних технологій у підготовці до самоосвіти вчителів. Необхідність інформаційної освіти для самоосвіти і самонавчання слід розуміти як діяльність людини, ціленаправленої на самостійне навчання, здобування знань. Дорога до самонавчання веде через самовиховання, тобто процес мимовільного розвитку і самовиховання - саморозвитку. Самоучка сам мусить стати мудрим у міру своїх можливостей [7, с. 110].

Цінною в роботі А. Шєміньска-Лоско (A. Sieminska-Losko) “Internet w przygotowaniu nauczycieli do stosowania technologii informacyjne” є теза, в якій йдеться про те, що професія вчителя пов'язана з безперервним удосконаленням і практикою, необхідною в процесі набуття професії, під час кар'єри. Відноситься це до всіх учительських спеціальностей на всіх освітніх етапах і має зв'язок зі змінами, що відбуваються в інформаційних технологіях. Самоосвіта пов'язується з індивідуальним шляхом до кваліфікованої підготовки, і самонавчання вміщує ознаки безкорисливих занять, характеризує їх пізнавальну потребу.

Дослідниця визначає теорії, на яких базується інформаційне самонавчання вчителів:

- самопізнання;

- самоосвіта;

- суспільні зміни;

- знання про інформаційне суспільство;

- знання про комп'ютеризовану школу [7, с. 110].

Кожна діяльність учителя спрямована на учня. Тому він має визначати мету діяльності, в якій суб'єктом є дитина. Вчитель повинен застосовувати цілі, завдяки яким учень:

- удосконалить свою мануальну підготовленість;

- розвине пізнавальні процеси, удосконалить пам'ять;

- збагатить знання оточуючого світу;

- познайомить з підставами дошкільної пропедевтики математики і польської мови;

- розвине творче, креативне мислення;

- побудує позитивну картину власного, “я” і зміцнить віру у свої вміння;

- набуде здібність згідного співробітництва в колективі [8, с. 337].

К. Денек (K. Denek) звертає увагу на підготовку вчителя-дослідника. На його думку, освіту вчителів потрібно так орієнтувати, щоб вони були дослідниками шкільної дійсності, шукаючими відповіді на питання: що я роблю як учитель (авторефлексія)?, що я досяг (автооцінка)?, що я можу, або повинен змінити у своїй практичній поведінці? Пов'язується ця робота відповідно до завдань, які мають виконуватися в школах. Дослідник наголошує та тому, що вчителі працюють у співробітництві з учнями, що має характер діалогів, а також обміну думками і досвідом [2, с. 30-31].

Отже, польські вчені визначають роль мотивації в процесах самоосвіти, піднімають питання про вчителя - дослідника, проведення ним досліджень у школі, аналіз і оцінювання своєї професійної діяльності, про визначення вчителем цілей, завдяки яким учень розвине творче, креативне мислення.

Згідно з сучасними поглядами педагогів і психологів, розвиток людини (навчальний, пізнавальний і моральний) відбувається упродовж усього життя. Кожен новий досвід аналізується з допомогою вже існуючих пізнавальних структур. Кандидат на вчителя, на думку А. Шєміньска-Лоско (A. Sieminska- Losko), навчаючись, володіє вже в деякій мірі формовими пізнавальними структурами, пов'язаними з навчанням, які виникають у процесі спостереження за діяльністю власних учителів. Придбання нових знань і здобування нового досвіду спричиняє розбудову існуючих структур і таким чином наступає перехід на вищий, більш складніший період розвитку [7, с. 58].

І. Лаврня (I. Lavmja) виділяє елемент перманентного доучування, який ефективно сприяє професійному самовдосконаленню вчителів. Перманентне доучування вчителів науковець вважає як особливий елемент навчання вчителів, тому що важко повірити, що цілий процес навчання вчителів, а у цьому контексті також педагогічне навчання, може бути реалізоване в процесі звичайного і інституціоналізованого навчання. Не має потреби спеціально доводити, що навчання вчителів є не зачиненим процесом, а перманентним і безперервним (зрештою, говориться про концепцію навчання упродовж усього життя). У навчальному контексті вчителів це розуміється, так, що самоосвіта мусить розвинутися до самовихованого доучування, в якому вчитель упродовж усього життя вчиться. Щоб те перманентне самовиховання і доучування вчителя стало дійсністю, вчитель мусить знати та хотіти цього і вміти його реалізувати. Іншими словами: в процесі підготовки вчителів потрібно звернути особливу увагу на аспект доучування і до професійного навчання, оскільки тільки таким чином учитель буде мати можливість встигнути за змінами, які відбуватимуться в процесі його роботи. Це означає, що навчання вчителя мусить зосереджуватися на концепції постійно діючого професійного вдосконалення [4, с. 128].

В останні роки в польській школі відбуваються зміни в напрямах: цілей освіти, управління освітніми інституціями і начальним процесом учнів, а також навчання і доучування вчителів. Зміни в цілях навчання, а також зміни в управлінні освітніми інституціями зумовлюють зміни в управлінні процесом освіти учнів, а також нові потреби в сфері компетенції вчителів [10, с. 87]

Висновки

Аналіз наукових наробок польських педагогів дозволяє висновити, що проблема самоосвіти відображена в працях провідних учених. Хоча у трактуванні цього поняття у них є розходження, але переважна їх більшість сходиться на тому, що дефініція самоосвіти являє собою головну освітню індивідуальну діяльність, що зосереджується на самостійному, добровільному здобутті знань під впливом визначених мотивів, цілей, форм і методів.

Дослідники звертають увагу на підготовку вчителя до самоосвіти як на необхідну умову якісного забезпечення навчально-виховного процесу, визначають шляхи такої підготовки, особливо зосереджуються на ролі в самоосвіті нових інформаційних технологій.

Значну роль науковці приділяють реалізації концепції навчання упродовж життя. Вони вважають, що підготовку до цього необхідно починати ще із школи, продовжуючи у ВНЗ і далі - в своїй професійній діяльності шляхом перманентного доучування, що сприяє професійному самовдосконаленню вчителів (на це особлива увага звертається в Польщі в процесі підготовки вчителів); звертають увагу на реалізацію професійних завдань у процесі самоосвіти.

Бібліографія

1. Bereznicki F. Dydaktyka ksztalcenia ogolnego. Krakow: „Impuls”, 2001. - 533 s.

2. Denek K. Uniwersyteckie ksztalcenie nauczycieli w trybie zaocznych studiow pedagogicznych / K. Denek // Ksztalcenie i doskonalenie nauczycieli pracuj^cych w europie srodkowej (wybrane problemy). - Opole, 1998. - S. 25-41.

3. Koziel E. Technologie informatyczne w modulowym procesie ksztalcenia zawodowego / E. Koziel // Problemy doksztalcania i doskonalenia zawodowego nauczycieli. - Radom, 2009. - S. 250-258.

4. Lavrnja I. Pedagogiczne elementy ksztalcenia nauczycieli / I. Lavrnja // Ksztalcenie i doskonalenie nauczycieli pracuj^cych w europie srodkowej (wybrane problemy). - Opole, 1998. - S. 121-131.

5. Okon W. Wszystko o wychowaniu. - Warszawa: „Zak”, 1999. - 386 s.

6. Polturzycki J. Dydaktyka dla nauczycieli / Jozef Polturzycki. - Torun. - 322 s.

7. Sieminska-Losko A. Internet w przygotowaniu nauczycieli do stosowania technologii informacyjnej / Agnieszka Sieminska-Losko. - Torun: Wydawnictwo Adam Marszalek, 2006. - 563 s.

8. Sroka M. Wykorzystanie komputera w edukacji przedszkolnej - prezentacja programu autorskiego / M. Sroka // Dziecko w swiecie wiedzy, informacji i komunikacji: Torun, 2005. - S. 333-349.

9. Zi^bakowska-Cecot K. Rozwoj spoleczenstwa informacyjnego a kompetencje nauczycieli / K. Zi^bakowska-Cecot // Problemy doksztalcania i doskonalenia zawodowego nauczycieli . - Radom, 2009. S. 105-110.

10. Zimny T. O zadaniach nauczyciela jutra w edukacji szkolnej / T. Zimny // Nauczyciel jutra. - Torun, 2007. - S. 87-109.

Размещено на Allbest.ru