Визначення сутності та змісту формування професійної компетентності майбутніх фахівців фізичної реабілітації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет “Україна”, м. Хмельницький

Хмельницький інститут соціальних технологій

Кафедра здоров'я людини і фізичної реабілітації

Визначення сутності та змісту формування професійної компетентності майбутніх фахівців фізичної реабілітації

Ключові слова: професійна компетентність, фахівець фізичної реабілітації, освіта, студент, компетентність, компетенції, професійні якості.

Аннотация

В статье рассмотрены и определены сущность и содержание формирования профессиональной компетентности будущих специалистов физической реабилитации. Уточнена цель и задания физической реабилитации. Рассмотрены основные составляющие учебного процесса по формированию будущего специалиста физической реабилитации. Определены основные черты компетентносного подхода к подготовке специалистов физической реабилитации.

Ключевые слова: профессиональная компетентность, специалист физической реабилитации, образование, студент, компетентность, компетенции, профессиональные качества.

Annotation

Essence and content of formation of professional competence of future specialists in physical rehabilitation are reviewed and determined in this article. The aim and the goals of physical rehabilitation are specified. The main components of educational process connected with the formation of future specialist in physical rehabilitation are reviewed. The main traits of competent approach to the preparation of specialists in physical rehabilitation are determined.

The analysis and principal features of the competence-based approach to the training of future specialists in physical rehabilitation have been conducted. It is concluded in the article that the competence approach in the preparation of future specialists in physical rehabilitation provides an opportunity to determine the readiness of the student to the targeted professional activity. The analysis of the main theoretical approaches and regulations to the training of specialists in physical rehabilitation gave an opportunity to offer author interpretation of the professional competence of the specialist in physical rehabilitation.

The basic requirements for the development process of the professional competence of future specialists in physical rehabilitation have been determined. They are: continuity of student education; selection of content management training; optimal choice and appropriate combination of methods, forms, and didactic tools of staged-development of knowledge, skills, abilities and qualities.

The analysis of the main theoretical approaches to the training of specialists in physical rehabilitation has enabled the following conclusions: professional competence is a primary integrative characteristic of health specialist; each area of the rehabilitation specialist activity needs certain knowledge and skills; many aspects of professional activity require specified specialization. However, regardless of specialization for the implementation of a competent professional activity physical rehabilitation specialists must have knowledge of multidisciplinary character, basic and special skills, as well as relevant personal qualities.

In this way, students' preparation for the implementation of mentioned activities of a specialist in physical rehabilitation is an important link between theory and practice training for its implementation. Development of the feasibility of these requirements for training courses opens the way to regulate the system of measures for their effective implementation tools, built in the overall system in the preparation of curricula and appropriate program.

It is concluded that the main trends in the formation of professionally competent specialists in physical rehabilitation are knowledge integration from various scientific and academic disciplines and combination of theoretical and practical components in their training.

Keywords: professional competence, specialist in physical rehabilitation, education, student, competence, professional skills.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Рух України до світового співтовариства, суттєві зміни у підходах суспільства до збереження і зміцнення здоров'я людини як однієї з найважливіших цінностей та пріоритетного напрямку державної політики визначили потребу у підготовці фахівців галузі знань “Фізичне виховання, спорт і здоров'я людини” напряму підготовки “Здоров'я людини” та спеціальності “Фізична реабілітація”. Професія фахівця зі здоров'я людини (фізичної реабілітації) в Україні є порівняно новою галуззю професійної діяльності, що знаходиться на етапі становлення. Суб'єктом професійної діяльності фахівців з фізичної реабілітації як представників соціономічних професій є окрема людина чи група людей, які потребують комплексної реабілітаційно-оздоровчої допомоги. Ми погоджуємось з думкою Н. Бєлікової щодо розуміння поняття “фахівець” як “людини, яка має спеціальні знання, навички, досвід роботи в певній галузі економіки або науки, отримала спеціальність за освітою або в практичній діяльності” [3, с. 29]. Цим детермінуються вимоги до професійних якостей майбутніх фахівців фізичної реабілітації: високий рівень професійних знань, умінь і навичок, відповідальність за здоров'я людей, уміння налагоджувати продуктивні міжособистісні стосунки, ефективно співпрацювати з пацієнтами та колегами, створювати позитивний емоційний мікроклімат, уникати конфліктних ситуацій, передбачати й адекватно оцінювати соціальні наслідки різнопланової реабілітаційної діяльності. професійний компетентність фахівець реабілітація

На сьогодні, як показує проведений аналіз, рівень підготовки фахівців з фізичної реабілітації не повною мірою відповідає сучасним вимогам. Деякі молоді фахівці не мають достатнього уявлення про особливості професійної діяльності, не здатні прогнозувати її хід та результати. У зв'язку з цим потрібні нові підходи до формування професійної компетентності майбутніх фахівців фізичної реабілітації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми та на які опирається автор. Проблему професійної компетентності особистості розглядали у своїх працях вчені Н. М. Бібік, Л. С. Ващенко, Р. П. Вдова, Т. Б. Волобуєва, О. І. Гура, Л. І. Гур'є, Е. Ф. Зеєр, Н. В. Кичук, Н. І. Лєсная, Л. М. Калиніна та ін.

Різноманітні аспекти підготовки майбутніх фахівців фізичної реабілітації представили в своїх працях учені: А. Г. Дембо, В. А. Єліфанов, В. П. Мурза, В. М. Мухін, І. В. Патрушева, В. П. Правосудов. Разом з тим, ці питання потребують подальшого вивчення та удосконалення організації та ведення навчального процесу підготовки фахівців.

Метою статті є визначення сутності та змісту формування професійної компетентності майбутніх фахівців фізичної реабілітації.

Виклад основного матеріалу дослідження. Фізична реабілітація в Україні стала об'єктом дослідження і підготовки кадрів лише наприкінці ХХ ст. завдяки ініціативі відомих спеціалістів фізичної культури та спорту В. Платонова, С. Душаніна, Г. Верича і набула, за допомогою львівських колег, офіційного статусу як окремий професійний фах з розробленим стандартом на цю спеціальність. В Україні спочатку залишили попередню назву цього напрямку - “фізична реабілітація”, яка ще півстоліття тому була в науковому обігу експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я, а згодом, у 2006 р., перейменували у напрям підготовки “Здоров'я людини” для освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”.

Розвиток професії та науки “фізична реабілітація” у нашій країні з усією очевидністю вимагає підвищеної уваги до формування професійної компетентності фахівця зі здоров'я людини. Ефективність фізичної реабілітації (ФР) багато в чому залежить від самого реабілітолога, його вмінь, досвіду, особистісних якостей, тобто від його професіоналізму і професійної компетентності.

Кардинальною метою професійної підготовки фахівців з ФР, як зазначає Т. Д'яченко, є “важлива громадська домінанта - подолання негативних тенденцій формування здоров'я у дорослих та дітей, сприяння відновленню здоров'я до його оптимальних значень в осіб, які страждають на хронічні недуги, повернення до нормального життя людей з фізичними дефектами, відставанні в розвитку і тих, кого називають “людина з особливими потребами” [4, с. 55]. В. Кукса вважає, що підготовка фахівців нового типу - фізичних реабілітологів - повинна здійснюватися не методами профілактики та лікування організму, а методами відновлення всіх видів і форм активної діяльності [6, с. 42]. На думку автора, “реабілітаційний сенс професійної підготовки полягає в тому, що у суб'єктів навчання виховуються компетенції не використання засобів протидії хворобам (сутність медичної освіти), а засвоєння навичок та вмінь відтворювати здоров'я й якість життя” [6, с. 42].

Відповідно і трансформації в освіті призвели до зміни її базової парадигми, а саме: необхідності переходу від навчання знань, умінь, навичок до навчання здатності навчатися та самовдосконалюватися. Чим раніше почати студента навчати вчитися, тим успішніше він у майбутньому набуде необхідних компетенцій. У вищому навчальному закладі (далі - ВНЗ) це стосується, насамперед, першокурсників, які, на жаль, після школи не готові до самостійності. Тому, можливо, замість того щоб з перших днів “навчати” першокурсників з фундаментальних наук, доцільно привчати їх до самостійності, уміння вчитися самостійно. Йдеться про мінімізацію навчальних планів, змісту й інтеграцію передусім гуманітарно-суспільних предметів.

Проблема професійного становлення та компетентності фахівця широко обговорюється у науково-професійній літературі. Методологічні і теоретичні аспекти розвитку професійної компетентності розглянуто в роботах М. Артьомова, В. Бедя, Е. Зеєра, В. Докучаєвої, Н. Краснової, Н. Ларіонової, А. Маркової, О. Овчарука, Д. Разіної, С. Харченко та інших авторів. Питання теорії і практики вирішення проблеми підвищення професійної компетентності фахівців у різних сферах діяльності у сучасній психолого-педагогічній літературі розглядаються у роботах І. Зязюна, Н. Кузьміної, А. Маркової, A. Бодальова, В. Шаповалова та ін. Формуванню професійної компетентності фахівця з ФР присвячено дослідження вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема, В. Мурзи, А. Шевцова, В. Кукси, Н. Бєлікової та ін.

Поняття компетентнішої освіти прийшло до нас з інших країн. Методологічна база для виникнення терміна “компетентнісний підхід” була закладена в 60-х рр. минулого століття американськими вченими, а згодом включена до професійних освітніх програм США 70-х рр., професійно-підготовчих програм Великобританії і Німеччини в 80-х рр. [9, с. 14]. Зазначимо, що поняття “компетентніша освіта” (Competency-Based Education) виникло в США наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. ХХ ст., підґрунтям якого стали вимоги бізнесу та підприємництва щодо випускників ВНЗ стосовно їх невпевненості і браку досвіду при інтеграції та застосуванні знань у процесі прийняття рішень у конкретних ситуаціях [10, с. 8-10].

Однією з перших публікацій щодо цієї проблематики стала стаття D. McClelland “Тестувати компетентність, а не інтелект” . Проте, не в США, а у Великобританії концепція компетентнісно-орієнтованої освіти з 1986 р. була взята за основу національної системи кваліфікаційних стандартів та отримала офіційну підтримку керівництва. Відтак, уже в 1997 р. у межах Федерального статистичного департаменту Швейцарії та Національного центру освітньої статистики США і Канади було започатковано програму “Визначення та відбір компетентностей: теоретичні і концептуальні засади”. Сучасний процес входження України до європейського освітнього і наукового простору пов'язаний із зростанням вимог до рівня професійної компетентності майбутніх фахівців, зокрема, з фізичної реабілітації, від якості знань та вмінь яких значною мірою залежить рівень розвитку ринку реабілітаційних і фізкультурно-оздоровчих послуг. У словниках професійну компетентність визначають як поєднання знань, умінь, навичок, а також досвіду виконання відповідних професійних дій.

Професійна компетентність - це інтегральна характеристика особи фахівця, визначальна його здатність та готовність вирішувати професійні завдання, пов'язані з реалізацією професійної діяльності в процесі надання соціальної допомоги з використанням знань, умінь, професійного і життєвого досвіду на основі сформованості мотиваційно-ціннісного ставлення до здоров'я та професійно-важливих якостей особистості [8, с. 23].

Загалом більшість учених зазначає, що професійна компетентність - це, насамперед, професійні знання і вміння, ціннісні орієнтації, мотиви діяльності, культура, яка виявляється у мові, стилі спілкування, здібність до розвитку свого творчого потенціалу, а також професійно значущі особистісні якості. Зокрема, поняття “професійна компетентність” у педагогічній літературі трактується як: єдність теоретичної та практичної підготовки студентів (А. Алексюк) [1, с. 124]; поєднання знань із професійно значущими особистісними якостями (І. Міщенко) [7, с. 12]; сукупність знань, умінь і навичок, що визначають результативність праці (К. Платонов) [9, с. 38].

У більшості випадків автори, розглядаючи “професійну компетентність”, розуміють її як поняття неоднозначне, яке має низку складових, забезпечення кожної з яких є вкрай необхідним для становлення фахівця. Існують різні погляди щодо визначення складових професійної компетентності. І. Зязюн включає у зміст поняття “професійна компетентність” знання предмета, методики його викладання, педагогіки та психології і рівень розвитку професійної самосвідомості, індивідуально-типові особливості та професійно-значущі якості [5, с. 14]. С. Скворцова тлумачить поняття “професійна компетентність” як “найважливішу характеристику фахівця, який має бути готовим до виконання професійної діяльності, щоб самостійно, відповідально й ефективно виконувати власні професійні функції”. Н. Іванцова тлумачить поняття “професійна компетентність” як “сукупність професійних знань, умінь, а також способи виконання професійної діяльності”.

З нашої точки зору, найбільш прийнятним щодо виокремлення компонентів у структурі професійної компетентності саме фахівців ФР є підхід (І. Зимня, О. Лебедєв, А. Хуторськой та ін.), коли розглядається:

спеціальний компонент (володіння професійною діяльністю на досить високому рівні);

соціальний (володіння спільною професійною діяльністю, співробітництвом, а також прийнятими в цій професії прийомами професійного спілкування);

особистісний (володіння прийомами особистісного самовираження і саморозвитку);

індивідуальний (володіння прийомами самореалізації та розвитку індивідуальності у межах професії, готовність до професійного зростання, уміння організовувати працю без перевантажень);

управлінський (володіння знаннями і вміннями планувати, формувати цілі та завдання діяльності, організовувати її, аналізувати результати тощо).

Саме реалізація зазначених компонентів як складових професійної компетентності забезпечує майбутньому фахівцю ФР здатність виконувати завдання і діяти навіть у ситуації невизначеності, здатність працювати в команді; здатність самоудосконалюватись та навчатись, що є гарантією якості освіти, яка, згідно з Болонською декларацією, є “основною основоположною умовою для довіри, відповідності, мобільності, сумісності і привабливості в Європейському просторі вищої освіти” .

На нашу думку, основними рисами компетентнісного підходу до підготовки майбутніх фахівців з ФР є:

загальносоціальна й особистісна значущість формованих знань, умінь, навичок, якостей і способів продуктивної діяльності;

чітке визначення цілей професійно-особистісного вдосконалення, виражених у поведінкових та оцінних термінах;

виявлення певних компетенцій, які також є цілями розвитку особи; формування компетенцій як сукупності смислових орієнтацій, що базуються на збагненні національної і загальнолюдської культури;наявність чіткої системи критеріїв вимірювання, які можна обробляти статистичними методами;

надання педагогічної підтримки особі, що формується, та створення для неї “зони успіху”;

індивідуалізація програми вибору стратегії для досягнення мети;

створення ситуацій для комплексної перевірки вмінь практичного використання знань і набуття цінного життєвого досвіду;

інтеграційна характеристика виявів особи, пов'язана з її здатністю вдосконалювати наявні знання, уміння та способи діяльності у міру соціалізації і накопичення досвіду життєдіяльності.

Отже, компетентнісний підхід у підготовці майбутніх фахівців ФР надає можливість визначити ступінь готовності студентів до цілеспрямованої професійної діяльності, їх взаємодії з навколишнім середовищем, поведінки в складних професійних ситуаціях.

На думку Н. Бєлікової, компетентнісний підхід до підготовки майбутніх фахівців з ФР передбачає можливість складання для кожного студента індивідуальної освітньої траєкторії, яка враховує рівень його початкової підготовки, стиль навчальної діяльності й орієнтацію на самостійну роботу і забезпечує розвиток професійно-особистісної компетентності майбутнього фахівця для успішного здійснення здоров'язберігаючої діяльності [3, с. 42].

Науково обґрунтоване вирішення зазначених проблем детермінувало переосмислення в питаннях модернізації вищої освіти у контексті Болонського процесу. У матеріалах Болонського процесу підкреслюється, що використання терміна “компетентність” або “компетенція” для визначення цільових установок вищої освіти знаменує зрушення від суто (або переважно) академічних норм оцінювання до комплексної оцінки професійної та соціальної підготовленості випускників ВНЗ. Це зрушення означає трансформацію системи вищої освіти у напрямку більшої адаптації до світу праці в довгостроковій перспективі, а також до освоєння освіти впродовж усього життя.

Здійснений аналіз основних теоретичних підходів до підготовки фахівців фізичної реабілітації надає можливість сформулювати такі висновки:

професійна компетентність є основною інтегративною характеристикою фахівця зі здоров'я людини, що свідчить про його готовність до виконання професійної діяльності у сучасному суспільстві;

різні сфери діяльності фізичного реабілітолога охоплюють широкий набір соціальних феноменів і видів діяльності, кожний з яких вимагає своїх знань та вмінь. Багато аспектів професійної діяльності вимагають вузької спеціалізації. Проте, незалежно від спеціалізації для здійснення компетентної професійної діяльності фізичний реабілітолог обов'язково повинен володіти знаннями, що мають міждисциплінарний характер, базовими і спеціальними вміннями, а також відповідними особистісними якостями;

основними тенденціями у формуванні професійно компетентних фахівців з ФР є інтеграція знань із різних наукових та навчальних дисциплін і поєднання теоретичного та практичного компонентів в їх професійній підготовці.

Отже, на підставі теоретичного аналізу наукових праць і нормативних документів пропонуємо таке тлумачення поняття “професійна компетентність фахівця фізичної реабілітації” - це специфічна здатність індивіда, яка необхідна для ефективного виконання конкретних видів реабілітації на основі визначених професійно важливих особистісних якостей, знань, умінь, навичок та ціннісних орієнтацій.

Разом із тим, справжня реальність вищої школи полягає в тому, що, намагаючись усунути недоліки результатів освіти, які виражаються часто в неготовності випускниками застосовувати отримані знання на практиці, форми, методи, прийоми навчання не зазнають суттєвих змін, тобто парадигма набуття знань залишається домінуючою в педагогічному процесі, а компетентнісний підхід часто має декларативний характер.

Основними вимогами, на нашу думку, до процесу розвитку професійної компетентності майбутніх фахівців ФР є забезпечення: безперервності освіти студента; відбір раціонального змісту професійної підготовки, виходячи з необхідності формування потрібних суспільству якостей і видів діяльності фахівців; оптимальний вибір та доцільне поєднання методів, форм, засобів і дидактичних прийомів поетапного розвитку знань, навичок, умінь та якостей.

Звідси випливають й інші вимоги: сконструювати процес розвитку професійної компетентності в двох взаємодіючих площинах: площині розвитку особистості в сукупності найбільш цінних якостей (перш за все, самосвідомості, здатності приймати грамотні рішення в найскладніших нестандартних ситуаціях) і площині розвитку самого процесу підготовки цілей, що в сукупності розвиваються, змісту, способів засвоєння змісту, рівнів соціально-професійних відносин; визначити співвідношення репродуктивної та продуктивної складових професійної підготовки, способи її активізації в умовах модифікації змісту.

Отже, підготовка студента до реалізації зазначених видів діяльності фахівця ФР стає найважливішою ланкою між теорією професійної підготовки і практикою її здійснення. Розробка можливостей реалізації зазначених вимог за цілими курсами навчальних дисциплін відкриє шлях до впорядкування системи заходів щодо ефективного й оптимального втілення зазначених вимог методами та засобами, приведеними в чітку систему використання результатів під час підготовки навчальних планів і програм.

Крім того, у професійній підготовці фахівців з ФР у центр уваги повинні бути поставлені:

учення про здоров'я, адаптаційні реакції та резистентність організму;

розробка нової методології ФР, яка визначає тісний взаємозв'язок і взаємодію її теоретичних положень з їх практичною реалізацією;

удосконалення навичок лікувального комплексного психофізичного тренування;

формування знань із сучасних методів до нозологічної діагностики в практиці масових обстежень населення;

комп'ютерне моделювання тестових програм оцінки рівня здоров'я, його ушкодженості, фізичної підготовленості реабілітантів;

моніторинг здоров'я різних вікових груп [2].

Кардинальною метою професійної підготовки фахівців з цього напрямку є важлива громадська домінанта - подолання негативних тенденцій у розповсюдженні явищ, що сприяють підвищенню рівня захворюваності населення України; формування навичок здорового способу життя у дорослих та дітей; сприяння відновленню здоров'я до його оптимальних значень в осіб, які страждають на хронічні недуги; інтеграція у суспільне життя людей з інвалідністю тощо.

Висновок

Отже, підготовка студента до реалізації відмічених видів діяльності фахівця фізичної реабілітації стає важливою ланкою між теорією професійної підготовки та практикою її здійснення. Розробка можливостей реалізації зазначених вимог за навчальними курсами відкриває шлях до упорядкування системи заходів з ефективної їх реалізації засобами, зведеними у загальну систему під час підготовки навчальних планів та програм. Саме це доречно розглядати як напрям подальших досліджень.

Список використаної літератури

1. Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія : [підручник для студентів, аспірантів та молодих викладачів] / А. М. Алексюк. - К. : Ли- бідь, 1998. - 560 с.

2. Безкоровайна Л. В. До поняття про компетенцію майбутніх фахівців фізичного виховання і спорту / Л. В. Безкоровайна // Педагогіка, психологія та ме- дико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - 2006. - № 8. - С. 7-10.

3. Бєлікова Н. О. Теоретичні і методичні засади підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до здоров'язбережувальної діяльності : дис. доктора пед. наук : 13.00.04 / Бєлікова Наталія Олександрівна. - Луцьк, 2012. - 575 с.

4. Д'яченко Т. В. Актуальність наукового дослідження проблем професійної підготовки фізичних реабілітологів / Т. В. Д'яченко // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - 2008. - № 2. - С. 53-56.

5. Зязюн І. А. Філософія педагогічної якості в системі неперервної освіти / І. А. Зязюн // Вісник Житомирського державного університету ім. Івана Франка. - 2005. - № 25. - С. 13-18.

6. Кукса В. О. Переорієнтація професійної самосвідомості студента-фізреа- білітолога/ В. Кукса // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. - 2002. - № 4. - С. 40-47.

7. Міщенко І. Б. Дидактичні умови формування психолого-педагогічної компетентності майбутніх викладачів економіки в процесі професійної підготовки : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 “Теорія і методика професійної освіти” / І. Б. Міщенко ; Житомирський державний університет ім. Івана Франка. - Житомир, 2004. - 20 с.

8. Патрушева И. В. Формирование компетентности здоровьесбережения будущих специалистов по социальной работе в процессе обучения в вузе : дисс. доктора пед. наук : 13.00.08 / Патрушева Инга Валерьевна. - Нижневартовск, 2009. - 204 с.

9. Ситуаційна методика навчання: теорія і практика. - К. : Центр інновацій та розвитку, 2001. - С. 8-10.

10. Теорія і методика фізичного виховання : [підручник] : у 2 т. / за ред. Т. Ю. Круцевич. - К. : Вид-во “Олімпійська література”, 2008. - Т. 1. - 392 с.

Размещено на Allbest.ru