Мотиви християнської моралі у творчості Григорія Сковороди як передумова формування засад українського національного виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мотиви християнської моралі у творчості Григорія Сковороди як передумова формування засад українського національного виховання

Валентина Стрілько

Українське національне виховання бере свої витоки із глибин усної народної творчості, Біблії, української народної педагогіки, із Повчання Володимира Мономаха та інших древніх надбань українського народу.

Одним із джерел національного та християнського виховання є творчість великого українського філософа і педагога Григорія Сковороди.

Творчість Григорія Сковороди дає чіткі орієнтири для виховання високоморальної нації, є унікальною скарбницею виховання молоді на основах християнської моралі, чесності та високої духовності. Завдяки вдалому поєднанню біблейської лексики та української мови великий філософ і мислитель яскраво і неординарно розкриває сутність християнських заповідей. Він як провідник практичної моральної філософії не оминає увагою жодного правила добропорядного поводження християнина. Християнські мотиви наскрізно проходять через усю творчість Григорія Сковороди і посідають найголовніше місце.

Геній філософської думки в трактаті «О БОГе» акцентує увагу на тому, що у «древних Бог назывался УМ ВСЕ- МірНьіЙ. Ему ж у них были разные имена. Например: Натура, Бьітїе вещей, Вечность, Время, Судьба, Необходимость, Фортуна и проч[ая]...» [7, с.214].

Для нього Бог - це розум, від якого необхідно черпати знання і цим удосконалювати самого себе. Ці знання, за його твердженням, приведуть того, хто п'є з цього джерела, до щастя. Отже самовиховання, розум, віра в Бога - основа щастя.

Біблійні заповіді великий філософ трактує дуже вільно, але кожна біблійна істина наповнена повчальним змістом і несе основи християнського виховання, які, на його думку, є не тільки основою, а й формулою щастя.

В своєму творі «О десятисловиі» в І частині Г.Сковорода пише «Аз есмь Господь Бог твой...да не будут тебе бози иніи, и прочая. Яснее сказать так: Я Глава твоего Благополучія и Свет разума! Берегись, чтоб ты не основал житія твого на иных Советах, искусствах и вымыслах, хотя б они из Ангельских умов родились. Положись на меня слепо. Если ж, мене минув, заложит век твой на иной премудрости, то она тебе будет и богом, но не истинным, а посему и Щастіе твое подобно будет воровской монету» [7, с.218].

Він навчає жити за Законами Божими, оскільки складова «щастя» полягає саме в любові до Бога.

Другу заповідь Божу «Не сотвори себе куміра» Г.Сковорода розуміє по своєму, по-філософськи: «А как на подлых камнях, так еще больше не велю тебе строится на видимостях. Всяка видимость есть плоть, а всяка плоть есть песок, хотя б она в поднебесной родилась. Все то идол, что видимое» [7, с.218]. педагогічний християнський виховання

Цікаве трактування третьої Заповіді Божої змушує читача задуматися над щирістю звернень до Бога. Ця щирість не повинна мати нічого спільного з лукавством, лицемірством, обманом і брехнею. Виховання цих рис кожен в собі повинен плекати, боячись суду Божого.

«Смотри ж, во-первых, не впади в ров безумія, будто в свете ничего нет, кроме видимостей, и будто имя сіе Бог пустое есть. В сей-то бездну живут клятвы ложныя, лице- м^рія, обманы, лукавства, измены и все тайних и явных Мерзостей Страшилища. А вместо того, напиши на Сердцу, что везде всегда присудствует тайный Суд Божій, готов на всяком месте невидимо жечь и сечь невидимую твою часть, не косня ни точки, за все дела, слова и мысли, в которых мене нет» [7, с.218--219].

Четверта Божа Заповідь у Г.Сковороди трактується з особливим виховним моментом, що спрямований на вірність та відданість Всевишньому та чистосердечне милосердя до ближнього.

«Сіе ты повсюду и внутри тебе кроющееся величество Божіе с верою и страхом в день воскресный прославлять не забывай, а покланяйся не пустыми толоко церемоніа- ми, но самым делом сердечно Ему подражая. Его дело и вся забава в том, чтоб всеминутно промышлять о пользу всякой Твари. И от тебе больше ничего не требует, кроме Чистосердечнаго Милосердїя к ближним твоім.

А сіе весьма легко. Верь только, что сам себе десятью пользуеш в самое то время, как пользуеш других, и напротив того» [7, с.219].

П'яту, шосту, сьому, восьму і дев'яту заповіді Г.Сковорода бачить невід'ємними й обов'язковими в житті нормами поведінки.

«Прежде всех Отца и Мать почитай и служи им. Они суть видимые портреты того невидимаго Существа, которое тебе столько одолжает.

А вот кто Отец твой и Мать: будь, во-первых, верен и усерден Государю, послушен Градоначальнику, учтив к священнику, покорный родителям, благодарен Учителям твоим и Благодетелям. Вот истинный путь к твоему в^чно- му и временному Благоденствію твоїй фамиліи. Что же касается до протчіих общества частей, берегись следую- щаго:

«Не убій».

«Не прелюбодействуй»

«Не воруй»

«Не свидетельствуй ложно, или не клевещи» Осуждаем виннаго, а клевещем невиннаго. Сїя есть страшнейшая злоба, и клеветник Еллински: діавол [7, с.219].

Десята Заповідь Божа «Не бажай нічого, що належить Ближньому твоєму» в розумінні мислителя-філосо- фа означає викорінення в своєму серці злих помислів, наповнення його любов'ю до Бога та Його слова. Лише за цих умов, на думку Г.Сковороди, людина ніколи не буде грішити.

«Но понеже злое намереніе семенем есть злых дел, которым числа нет, а сердце рабское несчерпаемым есть источником худых намереній, для того по вЄк твой нельзя быть тебе честным, если не попустиш, дабы вновь Бог переродил Сердце твое. Посвяти ж оное нелицемерней Любви. В то время вдруг бездна в тебе беззаконїй заключится... Бог, Божіе Слово, к Его Слову Любов - все то одно.

Сим троеличным огнем Ражженное Сердце никогда не согрешает, потому что злых с^мен, или Намореній, им^ть не может» [7, c.219].

Український гуманіст щиро переймався вихованням молодого покоління, вважав, що молодь, глибоко освоївши християнські моральні цінності, повинна зрозуміти основні складові щастя, щоб жити в гармонії із собою та зовнішнім світом. У своєму творі «Начальная Дверь ко Христіянскому Добронравію 1780 года» він просто і доступно подав своє розуміння щастя «Нын^ же желаеш ли быть щасливым? Не ищи Щастія за морем, не проси Его у человека, не странствуй по планетам, не волочись по дворцам, не ползай по шар^ земном, не броди по Іерусалимам... Златом можеш купить деревню, вещтруд- ную, яко обходимую. А Щастіе, яко необходимая необходимость, туне везд^ и всегда даруется» [7, с.213].

Привертають увагу й інші твори Г. Сковороди, спрямовані на виховання в собі моральних чеснот та розуміння важливості працелюбства кожного дня.

Так, в «П^снь 23-я» читаємо:

«Брось, любезный друг, безделья,

Прес^чи толикій вред.

Сей момент пріймись до д^ла:

Вот! Вот! Время уплывет.

Не наше то уже, что пройшло мимо нас.

Не наше то, что породит будуща пора.» [7, с.74--75].

В «Песн^ 20-я» поет розвиває тему виховання як основу захисту від життєвих негараздів.

«Кто серцем чист и душею,

Не нужна тому броня,

Не нужен и шлем на шею,

Не нужна ему война.

Непорочность - то его броня,

И невинность - алмазна ст^на.

Щит, меч и шлем ему сам Бог» [7, с.70].

Кодексом виховання моральних якостей людини, безперечно, є хрестоматійна поезія «Песн^ 10-я»:

«Всякому городу нрав и права» [7, c.60--61], де Г.Сковорода возносить в найвищий ранг людських якостей «совість, как чистий хрусталь».

Адже совість людини робить її душу безсмертною. Це та найвища вершина власного вдосконалення, до якої необхідно прагнути, яку треба в собі виховувати.

Творчість Г. Сковороди тісно пов'язана з українською народною культурою, яка є основою українського національного виховання.

Він любив пересипати свої поезії прислів'ями, легендами, анекдотами, взятими з українського фольклору.

А кожний народний вислів завжди був повчальним, спрямованим на виховання людини доброї, мудрої, працелюбної і віруючої.

Твори Г. Сковороди глибоко закорінені не тільки в українську літературу XVII-XVI11 століть, його творчість мала значний вплив на нову українську літературу. Письменниками - «сковородинцями» були Іван Котляревський та Григорій Квітка-Основ'яненко. Помітну роль Г. Сковорода відіграв у творчості Миколи Костомарова, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколи Гоголя та інших видатних письменників XIX-XX століть.

Творчість Г. Сковороди мала великий вплив і на педагогів XIX-XX століття, які прагнули виховати молодь справжніми патріотами України. Вони розробили систему національного виховання на принципах життя за християнськими звичаями, мораллю, на основі безмежної любові до України, як це й оспівував Г. Сковорода.

Творча педагогічна діяльність Г. Сковороди і в радянські часи, і в часи незалежності України приваблювала багатьох науковців і педагогів.

Загальнопедагогічні ідеї українського філософа (поняття про виховний ідеал, мету, завдання, принципи, зміст, методи, форми організації навчально-виховного процесу) аналізували А. Ніженець, І. Пуха, С. Русова,

М. Ярмаченко та ін. Філософський аспект педагогічної спадщини Г. Сковороди досліджували Д. Багалій, М. Ковалинський, В. Петров, І. Табачников, Л. Ушкалов та ін. Значення культурно-просвітницької діяльності філософа обґрунтовували Г. Данилевський, М. Демков, Ф. Кудринський, С. Чавдаров, О. Вишневський та ін. [8]

Але в існуючих на той час підручниках з історії педагогіки, на жаль, неможливо знайти достатньої інформації про творчу спадщину і педагогічну діяльність Григорія Сковороди, хоч український філософ обстоював прогресивні принципи навчання: природовідповідності, народності, виховуючого характеру навчання, зв'язку теорії з практикою, а також поставив питання про виховання вільної, гармонійної, розвиненої, щасливої особистості.

Лише український педагог Г. Ващенко в радянські часи не побоявся взяти за головну складову виховання українців християнську мораль, яку всіляко пропагував Григорій Сковорода в своїй творчості.

Г. Ващенко присвятив питанню виховання молоді у християнському дусі низку статей у журналі «Визвольний шлях», що виходив у Лондоні. Ця проблематика висвітлена ним, зокрема, в працях «Християнський виховний ідеал», «Найхарактерніші риси християнської філософії», «Космологічний доказ буття Божого», «Моральний доказ буття Божого», «Євангелійський ідеал людини» та ін. [3].

Г. Ващенко, як і Г. Сковорода, наголошує: «Основними є здобутки духовної культури й насамперед народні ідеали, що міцно пов'язані зі світоглядом, релігією і мораллю. Якщо ці ідеали високі й здорові, то це перша запорука того, що нація з честю витримає найтяжчі іспити історії і збереже себе в найтяжчих умовах внутрішнього і міжнародного життя. Коли ж вони низькі і нездорові, то навіть при найбільш сприятливих умовах життя нації буде розкладатися...» [2].

Україна нині переживає не найкращі часи. Українське національне виховання, виховання християнської моралі фактично поза увагою держави, і як наслідок - в рейтингах міжнародних організацій Україна займає:

— 1-е місце в світі за рівнем дитячого алкоголізму;

— 1-е місце в Європі за захворюваннями на туберкульоз та СНІД;

— 5-е місце в світі серед країн з найбільшою кількістю емігрантів;

— 10-е місце в світі за кількістю в'язнів на 100 тисяч населення - 334 (при 70--80 осіб для розвинутих країн) [10].

Саме тому педагогічні виховні ідеали Г.Сковороди і його талановитого послідовника Г. Ващенка особливо актуальні.

Виховний лозунг «Бог і Україна» сповідувала в своїй педагогічній діяльності, окрім Г.Ващенка, Софія Русова.

На початку своєї діяльності Софія Русова пише низку статей, присвячених життю і творчості видатних письменників, філософів, діячів культурно-освітньої ниви. Особливої уваги заслуговує видана окремою книжкою її праця «Страннік Григорий Саввич Сковорода. Біографіческий очерк», в якій вона намагається виокремити моральне кредо Г. Сковороди як предтечі української філософської думки та звертає увагу на виховну складову творчості Г. Сковороди.

У подальшій своїй діяльності Софія Русова зосереджується на педагогічній творчості, яка спрямована на вкорінення в школі українського національного виховання, складовою якого є християнська мораль, що досить ґрунтовно і детально висвітлена великим філософом Г. Сковородою.

Сучасна українська педагогіка вкрай потребує системного підходу щодо впровадження в практику роботи загальноосвітніх шкіл принципів українського національного виховання та християнської моралі. Не менш важливим напрямом діяльності науковців, учителів-практиків є осмислене застосування в своїй роботі педагогічних надбань Г. Сковороди, Г. Ващенка та С. Русової.

Анотація

Ключові слова: християнська мораль, християнське виховання, українське національне виховання, педагогічна спадщина Григорія Сковороди, Софії Русової.

В статье анализируется научное, философское и педагогическое творчество Г.Сковороды с целью выявления в нем мотивов христианского воспитания. Исследуется теория педагогической деятельности Г.Ващенко и С.Русовой как основателей украинского национального воспитания, одной из составляющих которого является христианская мораль.

Ключевые слова: христианская мораль, христианское воспитание, украинское национальное воспитание, педагогическое наследие Григория Сковороды, Софии Русовой.

Keywords: Christian morality, Christian education, the Ukrainian national education, pedagogical heritage by Grygoriy Skovoroda, Sofiy Rusovo.

Размещено на Allbest.ru