Юридичний факультет Львівського університету у підготовці та становленні адвокатів і правників - діячів українського національного відродження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Юридичний факультет Львівського університету у підготовці та становленні адвокатів і правників - діячів українського національного відродження

Ірина Василик

Українське національне відродження Східної Галичини кінця ХІХ початку ХХ ст. мало кілька важливих етапів свого розвитку. Його лідерами стали громадсько-політичні лідери, які за фаховою приналежністю були адвокатами та правниками. Вибір ними української національної ідеї в час відсутності власної держави, праця на усіх ділянках суспільного життя сформували певний грунт для встанов лення української державності.

Метою даної розвідки є показати вплив університетської юридичної освіти на формування і становлення адвокатів і правників як діячів - провідних лідерів українського наці онального відродження.

Вплив на формування політичного вибору молоді від бувався ще від часів навчання у гімназіях та Львівському університеті, у якому працювали, видатні юристи-вчені та педагоги. Ними було закладено певні освітні традиції уні верситету у сфері правознавства. Факультет знаний своїми науковими школами, які стали історичною основою для сучасної української, польської, австрійської та російської юридичної науки і є основою цілісної історії правової думки.

Система освіти університету і факультету зокрема, здавна спиралася на європейські традиції університетської освіти. У навчальному процесі викладачами університету, зокрема правничого факультету, використовувалися тогочасні новітні методики викладання правових дисциплін, зокрема від критість відвідування занять. Лекційний виклад матеріалу супроводжувався відкритими дискусіями, рольовими іграми тощо. Заохочувалася наукова діяльність студентів, ство рювалися наукові гуртки і товариства. Юридична освіта у Східній Галичині в останній чверті ХІХ ст. стала альтер нативою богословській. Всього на цей час в університеті, здебільшого на теологічному факультеті, навчалося за національною приналежністю 300 українців. Цісарським декретом від 23 березня 1862 р. в університеті були відкриті дві кафедри з українською мовою викладання - цивільного права і карного права та процедури [1, с. 213].

Кафедру цивільного права очолив українець, професор Еміль Лопушанський, а кафедру кримінального права - про фесор польського походження Владислав Сроковський. З 1867 р. кримінальне право українською мовою викладав проф. Іван Добжанський, з 1886 р. - проф. Петро Стебель- ський - відомий український правник, з 1892 р. професор карного (кримінального) права Львівського університету. Він був дійсним членом НТШ, публікував свої правничі дослідження польською і українською мовами, здебіль шого у журналі «Часопись Правнича». Одна із його праць «Нелітні переступники в світлі нових напрямів у карному праві» вийшла у 1895 р., працював над правничою терміно логією української мови, очолював комісію, яка працювала над урядовим перекладом карних законів на українську мову; автор праці «Австрійський процес карний». Крім того, П. Стебельський у 1897 р. видав працю Олександра Огоновського «Система австрійського приватного права».

З 1869 р. факультет мав назву «факультет права і полі тичних знань», а сам університет тоді називали Цісарсько- Королівським університетом ім. Франца - Йосифа І. [2].

Офіційною мовою викладання у Львівському університеті до середини ХІХ ст. була виключно німецька мова, як дер жавна мова Австро-Угорщини. Крім того, відчувався брак польськомовної та україномовної навчальної і наукової літе ратури, що становило певні незручності для викладачів і для студентів. Скасоване обмеження щодо української і польської мов у Львівському університеті de-jure відбулося у 1871 р., однак, de-fakto урядовими мовами залишалися німецька як державна і польська як урядова в адміністративних інститу ціях Галичини, університет перетворили на утраквістичний, тобто двомовний польсько-український вищий навчальний заклад. З 1879 р. - основною мовою в університеті знову стала виключно польська. Ця обставина стала причиною початку боротьби за Український університет у Львові, у якій помітну роль відіграли і випускники університету, які згодом стали відомими громадсько-політичними діячами.

Дослідник В. Кахнич зазначає, що навчальні програми юридичного факультету Львівського університету в 1784 1871 роках охоплювали всі основні галузі юридичної науки (історію держави і права, римське право, німецьке право, канонічне право, адміністрацію, європейську статистику, австрійське загальне приватне право, австрійський цивіль ний процес, австрійське кримінальне право, європейську філософію права, європейське міжнародне право, торго вельне та вексельне право, судову медицину, фінансове право, економіку, державне право конституційних монархій, австрійське загальне фінансове законодавство, австрійське політичне законодавство, австрійське гірниче право, державні розрахунки тощо). Засвоєння знань із цих галузей права давало змогу студентам Львівського університету здобути ґрунтовну юридичну освіту [3, с. 6-7].

Відкриття на правничому факультеті кафедр з українською мовою викладання сприяло тому, що до нього вступила значна когорта дітей національно свідомої української інтелігенції, в першу чергу священників та вчителів. Для студентів-українців важливе значення мало викладання українською мовою та лекції провідних українських профе сорів. Так, з 1872 р. на кафедрі цивільного права, а з 1873 р. для викладання кримінального права був призначений Олександр Огоновський, якого вважають основоположни ком львівської школи права в українській юридичній науці (з 1877 р. обіймав посаду професора). О. Огоновський був першим професором права, який викладав в університеті українською мовою, автором низки праць з цивільного права, він зробив вагомий внесок у розробку української юридичної термінології. У громадсько-політичній сфері О. Огоновський був одним із ініціаторів створення Народної Ради у Львові і першим її головою (1885), редактором «Правди» (1872-1876), співзасновником кількох громадських організацій («Дружній лихвар», «Просвіта», НТШ, «Рідна школа»). В університеті українською мовою він читав лекційні курси «Австрійське родинне право», «Австрійське загальне приватне право», «Облігаційне право», «Австрійське спадкове право», за ново виявленими документами також і «австрійське гірниче право» [4, арк. 77], а також керував «приватно-правним» семінаром.

Як свідчать нововиявлені документи Львівського облас ного архіву, професора Олександра Огоновського на засі данні «грона професорів» відділу адміністрації і права (юри дичного факультету) 25 січня 1886 р. було обрано деканом факультету терміном до кінця 1885/1886 навчального року [5, арк. 59]. Головував на засіданні декан Р Ріттнер. При сутні професори: Філат, Фідтак, Жрюлтовський, Білінський, Огоновський, Гризєцький, Балазітц, Рожковський; доценти: Філь, Гзаховський. Шляхом відкритого голосування, з числа 11 голосуючих «за» проголосувало - 10 і 1 - проти (проф. Жрюлтовський). Професор О. Огоновський таким чином був обраний деканом юридичного факультету і засвідчив, що вибір колег приймає.

На кафедрі австрійського карного права і процедури з українською мовою викладання з 1868 р. працював Іван Добрянський. У 1870 р. він габілітувався як приват-доцент і одночасно відкрив адвокатську канцелярію у Львові, а також читав лекції не лише з теорії карного права і процедури, а й з історії цих дисциплін [6, с. 212].

Ще одним відомим викладачем юридичного факультету був вчений-правник, політичний діяч, згодом академік Станіслав Дністрянський, який будував свої лекції на суто наукових принципах і охоче ділився висновками своїх наукових досліджень зі студентством. На початку XX ст., коли С. Дністрянський очолив кафедру цивільного права у Львівському університеті, не існувало жодного підручника із цієї дисципліни, і йому довелось самому знаходити матеріал для лекцій. Аудиторія, де учений читав лекції, була завжди переповнена слухачами. Один із його учнів, О. Надрага, пізніше згадував, що С. Дністрянський не був схожим на своїх колег по професії, яких студенти називали «засуше ними». Він звертався до студентів «товариші-колеги», наче зрівнюючи їх із собою [7, арк. 7].

Варто підкреслити, що педагогічні здібності ученого викликали схвалення не лише в українських колег, а й у польських. Зокрема, польський професор права Ф. Цолль зауважував, що лекції С. Дністрянського були дуже попу лярними у студентської молоді. Він брав також активну участь у львівському студентському товаристві «Академічна громада» та «Кружку правників», неодноразово останній літографічним способом видавав цілі курси лекцій Ста ніслава Севериновича. До сьогодні збереглися два такі курси лекцій ученого, які були присвячені родинному та приватному праву.

В останній чверті ХІХ ст. юридичний факультет Львівського університету оновив професорсько-викладацький склад, що сприяло формуванні його як одного із провідних центрів роз витку юридичної освіти та науки. Названі викладачі-українці та їх молодші колеги становили центри тяжіння української молоді і були прикладом для наслідування.

Львівський студентський період став для молодих прав ників не тільки часом фахового становлення, а й активного залучення до громадської праці у національних об'єднаннях, насамперед - студентських товариствах, діяльність яких носила у той час виразно національний характер. За визна ченням Романа Ковалюка, 1860-1870-ті роки становили окремий період в історії українського студентського руху в Галичині, що характеризувався його активізацією внаслідок конституційних реформ в Австрійській імперії, виникненням нестатутних студентських громад і культурно-просвітніх товариств, що безпосередньо передувало політизації студентського руху та його залученню до модернізаційних процесів і партійної структуризації. На кінець 1870-х років най- впливовішими організаційними центрами українського сту дентства були засновані, в 1871 р., товариства «Академічний кружок» і «Дружній лихвар». В українському студентському середовищі точилися такі ж дискусії навколо правопису й національних орієнтацій, як і серед старшого покоління. Проте студенти правники, зокрема Кость Левицький та Андрій Чайковський, за допомогою викладачів, зокрема під патронатом професора О. Огоновського заснували у 1881 р. окреме товариство «Кружок правників», першим починанням якого була спроба організувати правничу бібліотеку. Андрій Чайковський згадував, що професор Олександр Огоновський «похвалив наш намір з сльозами радості в очах і прийняв над нами протекторат» [8, с. 167-168]. Натомість польські професори оцінили цю ініціативу по-різному. Деякі з них, як Леонард П'єнтак, схвалили цей намір і подарували для бібліотеки свої видання. Інші, як Лєон Білінський, зустріли українських студентів насторожено й намагалися переко нати їх не створювати окремого товариства, а працювати у рамках польської «Бібліотеки слухачів права». Первинними ініціативами засновників «Кружка правників» стали публічні виступи з рефератами на фахові теми. На засідання при ходили студенти та Олександр Огоновський, а після пре зентації реферативних доповідей розпочиналися дискусії. «Такий рух не міг лишитися без наслідків. Наші відчити мали повну салю слухачів», - писав Кость Левицький. виховний навчальний юрист адвокат

До товариства «Кружок правників» міг належати кожний український студент правничого факультету Львівського університету. Гурток ставив своєю метою допомагати українським майбутнім юристам здобувати фахову освіту шляхом організації представлення рефератів, влаштову вання наукових дискусій, формування бібліотеки і власної видавничої діяльності[9, с. 458]. Важливим кроком «Кружка правників» стало утворення на початку 1882 р. комісії для усталення української юридичної термінології. Товариство налагодило контакт з професором Київського університету Богданом Кістяківським.

Крім позитивних зрушень у загальноімперській системі освіти потрібно віддати належне професійності, особистій харизмі викладачів, лекції яких неодноразово збирали повний зал не тільки студентів, а й слухачів з числа міської інтелігенції. Їх самовіддана праця зі студентами у позауроч- ний час спряла збільшенню набору студентів і покращенню якості студентського контингенту.

Із другої половини ХІХ ст. у Львівському університеті існу вали наукові семінари, які сприяли формуванню у студентів юридичного факультету наукового світогляду, вміння про водити наукові дослідження, а отже, формували у студентів професіоналізм. Кінцем XVIII - першою половиною ХІХ ст. можна датувати витоки створення наукових шкіл яких на юридичному факультеті Львівського університету. В. Кахнич їх групує в такі наукові напрями, як історія держави і права, кримінальне право та судова медицина, цивільне право та процес й інші напрями юридичної науки.

У зв'язку зі створенням в університеті кафедр відповідно до галузей права, студентами проводилися наукові дослі дження не тільки з цих дисциплін, а й відбувалося вивчення їхньої історії. Так, зокрема, вивчалася історія польського, німецького (магдебурзького), торговельного і вексельного, канонічного права та права інших слов'янських народів, навіть права львівських вірмен. Наукові дослідження викладачів спиралися на широку джерельну базу, містили аналітику, порівняльний аналіз, синтез, аналіз найновішої історіографії. Досвід проведення досліджень і написання наукових праць передавався студентам. Особлива увага приділялася кримінальному і австрійському цивільному праву, яке опиралося на німецьке (зокрема пруське) та французьке право і вивченню їхньої історії [3, с. 10-11].

Серед форм навчального процесу використовувалися лекції, серед навчальних методів - рольові ігри, дискусії, колоквіуми тощо. Нововведенням на той час було прове дення семінарів, на які запрошувалися усі бажаючі викла дачі та студенти факультету і навіть представники міста. Це спонукало студентів до якісної підготовки, оскільки про проведення таких заходів оголошувала місцева преса. Формами перевірки студентських знань залишалися іспити і заліки, допуском до яких було написання наукових робіт. Викладачі неодноразово брали участь у розробці проектів законів чи коментарів до них, зокрема у сферах сімейного й опікунського права, майнового та приватного права. Про що ділилися зі студентами на заняттях та на спеціальних семінарах, для останніх це було доброю формою «під вищення кваліфікації». Кращі наукові роботи студентів нагороджувалися преміями і відзнаками.

Важливо наголосити, що на формування у когорти моло дих українських студентів, які у 80-х роках ХІХ ст чисельно вступили на юридичний факультет через існування там україномовних кафедр професіоналізму і національної самосвідомості, моделі поведінки і світоглядних цінностей, вплинули саме вищезгадані викладачі - українці. Фах юриста, зокрема, адвоката, ставав дедалі більше популярним серед гімназійної молоді, яка ставала перед вибором професії, через переконання про майбутні матеріальні здобутки і фінансову незалежність.

Однак, приклад викладачів університету переконував, що крім фінансової вигоди, адвокати і правники повинні працювати на благо суспільства у всіх сферах громадського життя. Зрештою, перед молодою генерацією правників цю вимогу ставило саме життя, оскільки потрібно було швид кісними темпами долати прірву культури, освіти населення, в тому числі правової і йти в ногу з іншими народами кон ституційної монархії.

Саме на священників, вчителів та правників в останній чверті ХІХ ст покладалися надії на активну роботу з метою боротьби за українське національне відродження. І саме правники, які після закінчення університету роз'їхалися по всіх куточках Галичини, створювали у повітових містах свої адвокатські організації і брали активну участь у просвітніх та культурних товариствах, неодноразово очолюючи їх філії на місцях. Ця когорта адвокатів отримала назву «адвокат ська доба». Починаючи від просвітлення народу будучи студентами, адвокати вели активну громадську роботу у таких організаціях як товариство «Просвіта» та Наукове товариство імені Тараса Шевченка, «Руська Бесіда».

На зламі ХІХ-ХХ ст. серед галицьких українців дедалі більше утверджувалося розуміння ваги економічного розви тку, що мав створити міцний фундамент для національного руху. В цей час виник цілий ряд українських кредитних, кооперативних та економічних інституцій, банків, страхових компаній. Вже відомий на той час адвокат Кость Левицький стверджував, що: «Творити для себе економічні установи може тільки нарід самосвідомий, а дійти до свободи націо нальної - може тільки нарід економічно незалежний, зна чить заможний»[10, 310]. Звісно, що здобуття українцями економічної незалежності, створення ними економічних і фінансових інституцій стикалося з опором польських правлячих кіл у Східній Галичині.

Однією з перших починань у сфері українського націо нального економічного відродження стало створення в 1884 р. у Львові товариства українських ремісників і про мисловців «Зоря». Пізніше було утворено банк і страхову компанію «Дністер», велике кредитне товариство «Крайовий Союз Кредитовий», регуляторну компанію «Крайовий Союз Ревізійний», страхову компанію «Карпатія», низку ощадних кас і щадниць, засновниками і членами правління яких здебільшого були українські адвокати.

Заснування україномовних культурно-освітніх та економіч них товариств у Східній Галичині українською інтелігенцією, правниками та адвокатами свідчило про перші зрушення щодо національної ідентифікації українців, відстоювання своїх прав вже не як другосортної меншості, а повноцінної нації, зі своїми культурними і правовими традиціями. Це була перша свідома хвиля підйому на шляху до національного відродження і вихолощення власної меншовартісності.

Другою хвилею національного відродження у Галичині став період боротьби українських депутатів, які входили до законодавчих органів імперії Габсбургів - Державної Ради у Відні та Галицького Крайового Сейму у Львові. Від часу виборчої реформи 1907 р. число українських фракцій суттєво зросло (32 депутатів у віденському парламенті і 27 у галицькому сеймі). За фаховою приналежністю їх здебільшого формували адвокати. Так, керівником україн ської фракції у віденському парламенті був адвокат Кость Левицький, фракції у Галицькому Крайовому Сеймі - адво кат Євген Олесницький. Станом на 1910 р. обидві фракції очолив К. Левицький, який в той же час був керівником найбільшої, Української національно-демократичної партії. Саме українським адвокатам довелося на парламентських трибунах, в умовах протидії польської більшості, боронити і відстоювати українські національні інтереси.

Та основним завданням для українського представництва стало переконання усіх представників, в тому числі і самих українців, що вони окрема нація, відмінна від польської чи російської, яка має багату історію, глибокі традиції, спроможна самоорганізовуватися та гідна мати власні університети, мову, культуру, і, нарешті - власне державне утворення. Вони ставили питання про поділ Галичини на Західну і Східну й надання останній статусу автономії. Проте це питання, завдяки активному втручанні польського чинника, блокувалося на всіх рівнях державної вертикалі.

Завдяки українським галицьким політикам-адвокатам цього часу відбулося пробудження національної свідомості українського населення і ідентифікації себе не як «русинів», а як «українців». Українські депутати різними політичними методами (спротиву, блокування трибуни, подання великої кількості запитів, навіть обструкції - зриву роботи парла менту) «заставляли» рахуватися з вимогами українського народу і визнавати українські фракції повноцінними учас никами політичної діяльності.

В період Першої світової війни українська політична еліта Галичини прагнула розмежувати українців і поляків, утворити власну автономію і згодом об'єднатися з незалеж ною Українською державою на Наддніпрянщині. Від самого початку війни завдяки українським депутатам-адвокатам було утворено перше українське формування - Легіон Україн ських Січових Стрільців, міжпартійну організацію - Головна Українська Рада, яка у 1915 р. реформувалася у Загальну Українську Раду, що представляла інтереси українців на світовій арені, вони співпрацювали із наддніпрянським «Союзом Визволення України».

Після розпаду Російської та Австро-Угорської імперій укра їнці отримали шанс створити власну державу. На галицьких землях внаслідок листопадової національно-визвольної революції 1918 року була утворена Західно-Українська Народна Республіка. На її чолі стали знову ж таки пред ставники «адвокатської доби» - президент, адвокат, Євген Петрушевич, прем'єр-міністр і міністр фінансів - адвокат Кость Левицький, на чолі війська правник Дмитро Вітовський; другий кабінет міністрів ЗУНР, після відставки К. Левиць- кого, очолив адвокат Сидір Голубович, більшість міністрів за фахом була також адвокатами. Саме вони розробляли основи земельної, фінансової, грошової, адміністративної, військової реформ молодої держави.

Варто нагадати, що до розробки цивільного кодексу ЗУНР і його редакції долучився ще університетський викладач її керівництва, професор Станіслав Дністрянський. Він протя гом 1918 р. відредагував минулий свій переклад «Цивільного права», опустивши неактуальні для того часу закони і допо внивши новими законодавчими актами та розпорядженнями ЗУНР У 1919 р. С. Дністрянський видав цю працю обсягом у 1106 сторінок у Відні за власний кошт, витративши на це видання майже усі власні заощадження [7].

Фактично, це була третя хвиля українського національного відродження, яка спровокувала створення на теренах бувших монархій, по великому рахунку, двох українських держав, об'єднання яких відбулося 22 січня 1919 р. Актом Злуки.

Підводячи підсумок варто зазначити, що українське національне відродження на східногалицьких землях можна поділити на 3 хвилі, перша з яких розпочалася із освітніх реформ австрійської держави, яка надавала освітнім, зокрема, вищим навчальним закладам права певної авто номії. Як свідчать особові справи професорів Львівського університету, з викладачами щорічно укладався трудовий договір, надавалася щорічно оплачувана відпустка. Універ ситет у багатьох питаннях користувався широкою автоно мією, зокрема щодо призначення і звільнення працівників, забезпечення кафедр науково-педагогічними кадрами. Тобто вже на кінець ХІХ ст. за організацією роботи Львівський університет був максимально наближений до сучасного розуміння організації навчально-виховного процесу про відного вищого навчального закладу.

60-70-ті роки ХІХ століття в Габсбурзькій монархії прохо дили під знаком конституційних перетворень. Лібералізація громадської сфери життя, проголошення свободи слова, зборів, товариств, преси тощо, спричинили в українському суспільстві сплеск інтересу до політичних подій, дали поштовх численним дискусіям. Провідниками українського національного життя цього періоду були здебільшого свя щеники і вчителі. Їхні діти навчалися у гімназіях більших провінційних галицьких міст, де було чимало українців та існували організовані форми національного життя. На останню чверть ХІХ ст на провідні ролі виходять саме юристи, цьому сприяла університетська юридична наука та освіта, яка сприяла становленню їх професійної спільноти й утвердження інтелектуальної самостійності.

Представники «адвокатської доби» стали основними про відниками другої і третьої хвилі українського національного відродження кінця ХІХ - початку ХХ ст Зайнявши провідні лідерські позиції у політиці та економіці вони розпочали фазу активної боротьби за збереження української національної ідентичності. Апогеєм національно-визвольного руху цього часу стало створення власної української державності, а логічним завершенням - проголошення незалежності усіх українських земель.

Анотація

1. Благий В. Структура та викладацький склад вищих шкіл Львова на початку ХХ ст. / В. Благий // Вісник Львівського універ ситету. Серія історична. - Львів, 2000. - Вип. 35-36. - С. 207-220.

2. Кахнич В. Розвиток правової науки та освіти на юридичному факультеті Львівського університету за часів Австрії та Австро- Угорщини / В. Кахнич.

3. Кахнич В. С. Становлення і розвиток правової освіти та науки на юридичному факультеті Львівського університету (XVII- XX СТ.): історико-правове дослідження / В. Кахнич // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, Львів, 2012. - 23 с.

4. Державний архів Львівської області (далі ДАЛО). - Ф. 26. - Оп. 5. - Спр. 1395.

5. ДАЛО. - Ф. 26 (Університет імені Яна Казимира у Львові. Ректорат. - Оп. 5. - Спр. 1395 (Личное дело професора Огоновского Александра).

6. МисакН. Викладачі- українці у Львівському університеті наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. / Н. Мисак // Шляхами історії. Науковий збірник історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка. На пошану професора Костянтина Кондратюка. - Львів, 2004. - С. 207-224.

7. Мушинка М. Академік Станіслав Дністрянський /1870-1935/. Бібліографія з дарчим над писом «Тернопільському держархіву М. Мушинка». Київ, 1992 р. // ДАТО. - Ф. Р-3430 (Станіслав Дністрянський (1870-1935) - засно вник нової української правової науки). - Оп. 1, спр. 26. - 100 арк.

8. Чайковський А. З часів переполоху (Спомини й рефлексії) // Андрій Чайковський. Спогади. Листи. Дослідження. - Т 1. - Львів, 2002. - С. 161-169.

9. Цмайло-КульчицькийВ. Товариство «Кружок правників» у Львові // Січ. Альманах в пам'ять 40-их роковин осно- ванія товариства «Січ» у Відні. Зібрали і видали: Др. Зенон Кузеля і Микола Чайківський. - Львів, 1908. - 538 с.

Анотація

Проаналізовано особливості навчально-виховного процесу вищого навчального закладу перелому ХІХ-ХХ ст. Досліджено вплив викладачів на формування політичних поглядів молодого покоління юристів. Показано внесок адвокатів та юристів у процес україн ського національного відродження першої чверті ХХ ст.

Ключові слова: юридичний факультет, національне відродження, адвокати, правники, система освіти, «Адвокатська доба».

Keywords: Juridical Faculty, National Revival, Advocates, Lawyers, Educational System, «Advocates'Age».